22.10.2025
Модерний сюжет роману «Майстер корабля»
Сьогодні відбудеться урок о 13.25 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/8358753800?pwd=SXdkUnlwTy9WYnI1M3Nwa1ZZd29uZz09&omn=82013044419
Ідентифікатор конференції: 835 875 3800
Код доступа: DJ8Wux
Перегляньте відео за наступним посиланням:
Яновський. Майстер корабля. Короткий сюжет - YouTube
Опрацюйте теоретичний матеріал.
Модерний сюжет роману «Майстер корабля» Юрія Яновського розгортається як історія про створення фільму, що поєднує в собі автобіографічні елементи (досвід роботи автора на Одеській кінофабриці) та неоромантичні мотиви. Він будується навколо створення фільму про морську тематику та особистої подорожі головного героя до зрілості, знаходячи паралелі між мистецтвом кіно, морською подорожжю та пошуком сенсу життя.
Ключові аспекти модерного сюжету:
Створення фільму як метафора: Сюжет роману базується на створенні фільму, який символізує мистецький пошук, творчість та зв'язок минулого з майбутнім.
Автобіографічна основа: Роман насичений особистим досвідом Юрія Яновського, що надає йому рис автобіографічності та реалістичності.
Неоромантичний пафос: Сюжет має неоромантичний характер, підкреслюючи віру в людські можливості, окриленість та прагнення до краси, що контрастує з буденністю.
Стилізація під мемуари: Роман стилізований під спогади, що дозволяє оповідачу розмірковувати про сенс життя та загадки людської душі.
Поєднання реального і фантастичного: Сюжет майстерно поєднує реалії життя на кінофабриці з фантастичними мріями про море та кораблі, створюючи унікальний світ
Опрацюйте матеріал підручника на ст. 65-66.
Домашнє завдання: опрацювавши матеріал про роман Ю. Яновського «Майстер корабля», занотуйте відомості з теорії літератури в зошит на ст. 69.
Виконані домашні завдання надсилайте в особисті повідомлення у групах Viber, Telegram або на електронну пошту fox644910@gmail.com
20.10.2025
Ю. Яновський. Творча біографія письменника
Сьогодні відбудеться урок о 10.20 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/8358753800?pwd=SXdkUnlwTy9WYnI1M3Nwa1ZZd29uZz09&omn=82013044419
Ідентифікатор конференції: 835 875 3800
Код доступа: DJ8Wux
Перегляньте відео за наступним посиланням:
11 клас. Українська література. Ю. Яновський, творча біографія письменника
Опрацюйте теоретичний матеріал.
Юрій Яновський
27 серпня 1902 року у селі Майєрове Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (зараз це Кіровоградщина, Компаніївський район) в родині заможного землевласника Яновських народився син Григорій, якого згодом стали називати Юрієм.
1909 р.— вступив до церковно-приходської школи в с. Майєровому, через рік — до земської в селі Нечаївці.
Продовжив навчання у Єлизаветградському реальному училищі. У 1918-1919 рр.стає бійцем добровільної санітарної дружини в місті Єлисаветграді, бере активну участь у боях проти банди Никифорової.
У 1922р. переїздить до Києва та вступає на електротехнічний факультет Політехнічного інституту, який закінчує у 1925 році.
У 1922 році в газеті «Пролетарська правда» був опублікований перший вірш «Море» російською мовою (за підписом Георгій Ней).
У 1924 році у київській газеті «Більшовик» з’являється перша публікація українською мовою — вірш «Дзвін» під псевдонімом Юрій Ней, а згодом виходить і перше оповідання «А потім німці тікали».
1925 року Яновський видає першу книгу — збірку оповідань «Мамутові бивні» та переїздить до Харкова, де стає редактором ВУФКУ. Саме в Харкові він знайомиться з В. Блакитним, О. Довженком, Остапом Вишнею, П. Тичиною, М. Кулішем.
1925-1927 рр.—працює головним редактором Одеської кінофабрики. Його звільнили, бо він був яскравою особистістю на загальному тлі.
Перша збірка віршів Ю. Яновського “Прекрасна Ут ” була видана 1928 року.
У 1935 р.— друкується роман «Вершники» спочатку в перекладі російською мовою в журналі «Знамя» та «Роман-газеті» (Москва), потім у Держлітвидаві України. Саме через роман-вибачення «Вершники», його таврують як «націоналіста».
1937 р.— п’єса «Дума про Британку» з успіхом зустрічається у театрах Москви, Ленінграда, Харкова та інших міст.
1939 р.— переїздить на постійне проживання до Києва;
1941 р., З вересня — у газеті «За Радянську Україну» друкується перша новела воєнного часу «Коваль».
1941-1946 рр.— працює редактором журналу «Українська література» (з січня 1946 р.— «Вітчизна»).
1942 р.— виходять збірки оповідань: в Уфі — «Американський кум» та «Генерал Макодзьба», у Саратові — «Новели».
1945 р., листопад — 1946 р., березень — Яновський стає спеціальним кореспондентом газети «Правда України» на Нюрнберзькому процесі.
1948 р., квітень — за цикл «Київські оповідання», опублікований у журналі «Знамя», отримав Державну премію СРСР (за збірку ” Київські спогади”).
1954 р., 16 лютого — відбувається прем’єра п’єси «Дочка прокурора» на сцені Київського драматичного театру ім. Лесі Українки.
25 лютого 1954 р., — помер Ю. І. Яновський. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
Опрацюйте матеріал підручника на ст. 64-65.
Домашнє завдання: прочитайте "МАЙСТЕР КОРАБЛЯ" Юрія Яновського (уривки) на ст. 74-84.
Виконані домашні завдання надсилайте в особисті повідомлення у групах Viber, Telegram або на електронну пошту fox644910@gmail.com
15.10.2025 Асинхронний режим (курси)
Микола Хвильовий." Я (Романтика)"
Перегляньте відео за наступним посиланням:
11 клас. Українська література. «Я (Романтика)». Проблема внутрішнього роздвоєння
Опрацюйте теоретичний матеріал.
«Я (Романтика)» аналіз – тема, ідея, жанр, сюжет, композиція, проблематика, напрям допоможуть підготувати літературний паспорт твору. Детальний аналіз допоможе підготуватися до НМТ.
«Я (Романтика)», аналіз твору.
Присвята. Психологічна новела «Я (Романтика)» М. Хвильового присвячена «Цвітові яблуні» М. Коцюбинського.
Автор – Микола Хвильовий (Микола Григорович Фітільов)
Рік написання: 1924.
Літературний рід: епос.
За жанром твір «Я (Романтика)» – це новела (точніше – соціально-психологічна новела з філософським елементом).
Напрям – імпресіонізм.
Течія: «романтика вітаїзму» (експресіонізм із яскраво вираженим імпресіоністичним елементом).
Тема «Я (Романтика)»: протистояння добра і зла в душі героя, його роздвоєність.
Ідея «Я (Романтика)»: вимріяне майбутнє не може наблизити людина з роздвоєним «я», ціною злочину його не побудувати.
Головна ідея твору – засудження революційного фанатизму.
Провідний мотив – «вічне протистояння добра і зла, божого й сатанинського», «материнська любов», «обов’язок і свобода вибору», «я чекіст, але я й людина», «жертовність», «роздвоєність (розтроєність) людської натури».
Головні герої:
Головний герой «Я». Внутрішний світ “Я”- героя між фанатизмом і людяністю “Я( Романтика)”. Герой твору «Я (Романтика)» М. Хвильового вважає себе не тільки чекістом, але й ЛЮДИНОЮ («Я — чекіст, але я і людина»).
мати. Мати героя твору “Я романтика” є прообразом Надзвичайної Марії.
доктор Тагабат – «Жорстока людина з холодним розумом і з каменем замість серця, п’яничка і людожер з інтелігентною зовнішністю»
Андрюша – чекіст мимоволі, людина з нормальною психікою і чутливим серцем, який серед звірів сам фактично стає звіром.
дегенерат -«Вірний пес революції…» вартовий з черепом дегенерата й душею «палача з гільйотини». „Низький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс”
Де відбуваються події у творі “Я (Романтика)”? Місце подій – будинок розстріляного шляхтича.
Час подій: 20-ті рр. XX ст.
Сюжет «Я (Романтика)».
Події у творі «Я (Романтика)» розгортаються в такій послідовності: засідання чорного трибуналу — прохання Андрюші відпустити його на фронт — засудження теософів — ухвалення вироку розстріляти черниць — вихід чорного трибуналу з міста.
Іде засідання “чорного трибуналу комуни” у будинку розстріляного шляхтича. Без участі прокурорів і адвокатів ухвалюється один і той же вирок: “Розстрілять!” Увечері мати “Я” заспокоює “сина революції”.
Якось “чорний трибунал” приймає рішення розстріляти черниць за антирадянську агітацію. Серед черниць “Я” впізнає свою матір. “Я” сам застрілює свою матір, щоб довести свою відданість революції.
Композиція «Я (Романтика)».
Композиційні особливості: розповідь від першої особи, три частини, лірико-романтичний зачин.
Твір складається з ліричного вступу (прологу) й 3 частин, у яких відтворено три різні ситуації на фронті й три різні душевні стани ліричного героя. У пролозі автор вводить читача в складний психологічний світ (показана розмова матері з сином напередодні грози). Розповідь ведеться від першої особи.
Елементи сюжету:
Кульмінацією твору «Я (Романтика») є розстріл матері.
Проблематика «Я (Романтика)».
Основною проблемою твору я романтика євнутрішнє роздвоєння особистості, людини між гуманізмом та обов’язком. Ця проблема розкрита у словах героя «Я – чекіст, але і людина». Також у цій новелі розкриті такі проблеми:
Проблема гуманності й фанатичної відданості революції;
Протистояння добра злу;
Проблема вибору істинних цінностей
проблема мета та засобів її досягнення
проблема збереження індивідуальності людини
Стильові ознаки новели «Я (Романтика)».
1. Розповідь від першої особи.
2. Драматизм.
3. Внутрішні монологи героя.
4. Відсутність безпосередньої авторської оцінки.
5. Лаконізм.
6. Виразні художні деталі.
7. Глибокий психологізм.
8. Відмова від традиційного описового реалізму.
9. Часові зміщення.
10. Зіткнення віддалених епізодів.
11. Історичні алюзії, асоціації (термін «версальці» тощо) з метою поставити революцію в контекст визначних подій світової історії.
12. Змістове згущення.
13. Символічний зміст образів, деталей.
14. Своєрідність зорового та звукового тла подій.
15. Засоби поетичного синтаксису.
«Я (Романтика)» образи та символи.
Образи у творі Хвильового “Я (Романтика)”:
людей:
-«Я (Романтика)» — главковерх чорного трибуналу;
-Доктор Тагабат — моральний ідеал Я(Романтики), його «звірячий інстинкт»;
-Дегенерат — жорстокий садист, «палач з гільйотини», сторож душі Я(Романтики);
-Андрюша — тихий, слабосилий юнак;
-Марія — мати ;
природи: ніч, узлісся, далекий туман, тихі озера, полин;
предметів і явищ: револьвер, колишній панський палац на горі.
Символи у творі Хвильового “Я (Романтика)”:
Я (Романтика) – це символ роздвоєності людської душі, матеревбивства, фанатика, боговбивства;
Доктор Тагабат + Дегенерат + Андрюша (символи різних сторін людської натури);
загірна комуна (символ ідеального, справедливого суспільства);
Марія мати “Я (Романтика)” є символом материнської (божественної) любові, богоматері, жертовності);
черниці (символ Христа);
Я, Ігрек, Зет (символи безликості людини);
полин (символ вічності);
м’ята (символ забуття).
“Я романтика” ознаки імпресіонізму
використання пейзажу як рівня певного світовідчуття; переважання пейзажу над героями,
безсюжетність і фрагментарність,
символіка кольорів і заглиблення у внутрішній світ людини.
гра кольорів та звуків як частини духовного життя героїв;
психологізм у змалюванні персонажів.
Ознаки імпресіонізму:
Ця новела розкриває психологію мрійників, романтиків революційної доби, та розкрито душевний конфлікт між старим і новим. Новела „Я (Романтика)” М. Хвильового передала його тривогу, сумління, роздвоєність душі.
Виконайте тест за наступним посиланням: https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=4252660
Домашнє завдання: прочитайте "МАЙСТЕР КОРАБЛЯ" Юрія Яновського (уривки) на ст. 74-84.
Виконані домашні завдання надсилайте в особисті повідомлення у групах Viber, Telegram або на електронну пошту fox644910@gmail.com
13.10.2025
Микола Хвильовий. Життєвий і творчий шлях письменника
Сьогодні відбудеться урок о 10.20 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/8358753800?pwd=SXdkUnlwTy9WYnI1M3Nwa1ZZd29uZz09&omn=82013044419
Ідентифікатор конференції: 835 875 3800
Код доступа: DJ8Wux
Перегляньте відео за наступним посиланням:
11 клас. Українська література. Жанрово-стильове розмаїття прози. Микола Хвильовий
Опрацюйте теоретичний матеріал.
Біографія Хвильового: важливе
Ця інформація допоможе у підготовці до НМТ та тестів:
Роки життя Хвильового – 1893-1933
Творчість М. Хвильового асоціюється з літературним напрямом – імпресіонізмом.
Микола Хвильовий був організатором та ідеологом літературного об’єднання «ВАПЛІТЕ»
Як митець новатор М. Хвильовий започаткував неоромантичну течію психологічного письма.
“Урбіно ” – літературне об’єднання, яке створив письменник.
Микола Хвильовий був одним із ініціаторів та активних учасників літературної дискусії 1925-1928 рр.
Літературну діяльність М. Хвильового можна співвіднести з творчістю М. Коцюбинського
«Основоположником справжньої нової української прози» назвав М. Хвильового О. Білецький.
Новела «Я (Романтика)» М. Хвильового передала його тривогу, сумління, роздвоєність душі
Погляди письменника:
українська література повинна мати індивідуальний шлях розвитку, а не копіювати досягнення інших літератур;
протест проти диригентської палички Москви;
письменник має бути обдарованим від природи;
ідеї «романтики вітаїзму» (життєлюбства);
осуд масової і вульгарної в літературі.
За світовідчуттям М. Хвильовий був романтиком.
Публіцистичні твори Миколи Хвильового:
«Про “сатану в бочці”, або графоманів, спекулянтів та інших “просвітян”»;
«Про Коперника з Фрауенбургу, або Абетка азіатського ренесансу в мистецтві»;
Цикл памфлетів “Камо грядеш?”;
Цикл памфлетів “Думки проти течії”;
Цикл памфлетів “Апологети писаризму”;
Памфлет “Україна чи Малоросія?”.
Художні твори Миколи Хвильового:
збірки поезій “Молодість”, “В електричний вік”, “Досвітні симфонії”;
збірки оповідань «Сині етюди» (1923), «Осінь» (1924);
новели «Синій листопад», «Арабески», «Дорога й ластівка», «Кіт у чоботях», «Солонський Яр», «Легенда», «Я (Романтика)»;
1924 р. – «Санаторійна зона»;
1926 р. – роман «Вальдшнепи»;
1927 р. – оповідання «Мати»;
1928 р. – «Сентиментальна історія»;
1929 р. – повість «Іван Іванович».
Опрацюйте матеріал підручника на ст. 45-48.
Домашнє завдання: прочитайте новелу " Я (Романтика)" на ст. 50-63, заповніть паспорт твору.
Виконані домашні завдання надсилайте в особисті повідомлення у групах Viber, Telegram або на електронну пошту fox644910@gmail.com
08.10.2025
Контрольна робота з теми "Поетична творчість М. Семенка, П. Тичини, Є. Плужника, М. Рильського". Тестування
Виконайте тест за наступним посиланням:
https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=9595129
Домашнє завдання: законспектуйте матеріал підручника на ст. 45-46.
Виконані домашні завдання надсилайте в особисті повідомлення у групах Viber, Telegram або на електронну пошту fox644910@gmail.com
06.10.2025
Виразне читання поезій М. Рильського (напам’ять)
Сьогодні відбудеться урок о 10.20 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/8358753800?pwd=SXdkUnlwTy9WYnI1M3Nwa1ZZd29uZz09&omn=82013044419
Ідентифікатор конференції: 835 875 3800
Код доступа: DJ8Wux
Перегляньте відео за наступним посиланням:
11 клас. Українська література. Різногранний творчий шлях Максима Рильського
Опрацюйте теоретичний матеріал.
Повторення пам'яток для виразного читання
Пам'ятка «Як навчитися виразно читати віршові твори»
1. Вдумливо прочитай вірш.
2. З’ясуй лексичне значення не зрозумілих тобі слів.
3. За змістом та ідеєю твору визнач настрій, із яким читатимеш твір.
4. У кожному рядку визнач (підкресли олівцем) стрижневе слово, тобто слово, на яке падає логічний наголос (слово, яке слід інтонаційно голосом виокремити, бо воно найвагоміше в рядку чи реченні).
5. Познач олівцем паузи:
а) кома — ледь помітна пауза (позначка — /);
б) двокрапка й тире — помітна пауза (позначка — //).
в) крапка — явна пауза із інтонацією завершеності (позначка — ///).
6. Ліворуч від кожного рядка постав стрілку, що передає тон читання:
а) підвищення тону — стрілка вгору (↑);
б) зниження тону — стрілка вниз (↓);
в) рівний тон — горизонтальна стрілка (→).
7. Прочитай кілька разів вірш з дотриманням вимог усіх позначок.
8. Читаючи вірш, уявляй картини, які виникають, і запам’ятовуй їх послідовність.
9. Вивчивши вірш напам’ять, виразно прочитай його своїм близьким і з’ясуй, що б вони побажали тобі для кращого прочитання твору. Врахуй їхні побажання.
Пам'ятка декламатора
1. До читання напам’ять повтори про себе текст вірша.
2. Перш ніж декламувати, займи зручну й правильну позу (стань рівно, розправ плечі, набери потрібну кількість повітря).
Для впевненості на початку читання можеш дивитися періодично на двох-трьох учнів, з якими товаришуєш (щоб одразу не знітитися), а згодом, оволодівши ситуацією, слід розсіювати свою увагу по всьому класу.
3. Назви автора й твір, який читатимеш.
4. Читання вірша можеш супроводжувати жестами, проте рухи рук мають бути стриманими, не втомлювати й відволікати слухача.
5. Не поспішай під час читання, набирай повітря рівними частинами під час пауз.
6. Декламуючи, уявляй картини, які озвучуєш, і з відповідним темпом і настроєм передавай їх.
7. Не варто занадто голосно читати вірш, оскільки майстерність у читанні художнього твору визначається передусім темпом, інтонацією, дотриманням пауз, настроєм, а також мімікою, жестами та ін. Розмічання мовних тактів (скісні риски) і читання за ними потрібні для того, щоб змусити учня аналізувати фрази і вникати в їх суть.
Домашнє завдання: підготуватися до контрольної роботи з теми "Поетична творчість М. Семенка, П. Тичини, Є. Плужника, М. Рильського".
Виконані домашні завдання надсилайте в особисті повідомлення у групах Viber, Telegram або на електронну пошту fox644910@gmail.com
01.10.2025
Сонет «У теплі дні збирання винограду»
Сьогодні відбудеться урок о 13.25 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/8358753800?pwd=SXdkUnlwTy9WYnI1M3Nwa1ZZd29uZz09&omn=82013044419
Ідентифікатор конференції: 835 875 3800
Код доступа: DJ8Wux
Перегляньте відео за наступним посиланням:
11 клас. Українська література. Різногранний творчий шлях Максима Рильського
Опрацюйте теоретичний матеріал.
Сонет пов’язують з поетичними здобутками сицилійської школи (Італія). Виникнення цього жанру датують ХІІІ ст. В епоху Відродження цей жанр лірики поширюється в Європі, а із середини ХІХ ст. — і в українській літературі. Сонет (італ. sonetto, від латин. sonus — звук) — 14-рядковий ліричний твір, що складається з двох чотиривіршів (катрени) і двох тривіршів (терцети), написаних переважно ямбом (див. с. 192) (формула 4 + 4 + 3 + 3). Сонет дисциплінує поетичне мовлення, недарма він належить до строгих поетичних форм. Адже кожна з чотирьох його частин (два чотиривірші та два тривірші) має бути синтаксично завершеною, рими повинні бути точними й дзвінкими, крім того, потрібно уникати повторення тих самих слів. У класичному сонеті перший чотиривірш має тезу, другий — антитезу, а тривірші — синтез, так званий «сонетний замок», що завершується переважно чотирнадцятим рядком. З часом сонет зазнавав змін. Наприклад, В. Шекспір застосував три чоти ривірші та двовірш (формула 4 + 4 + 4 + 2, шекспірівський сонет). Крім того, можливі неканонічні форми сонета, наприклад «хвостаті сонети», тобто з додатковим ряд ком; перевернуті, суцільні, «безголові», «кульгаві» та інші сонети. У розвиток українського сонета зробили внесок І. Франко, Леся Українка, М. Риль ський, М. Зеров, М. Драй-Хмара, Є. Маланюк, Л. Костенко, Д. Павличко.
Стопа — група складів, що повторюються. Стопи бувають двоскладові — ямб, хорей і трискладові.
Ямб (грецьк. iambos — напасник) — двоскладова стопа з наголосом на другому складі (∪ —): Де зараз ви, кати мого народу? ∪ — / ∪ —/ ∪ — / ∪ — / ∪ — / ∪ Де велич ваша, сила ваша де? ∪ — / ∪ —/ ∪ — / ∪ — / ∪ —
Хорей (грецьк. choreios, від choros — хор) — двоскладова стопа з наголосом на першому складі: Ради тебе перли в душі сію, — / ∪ —/ ∪ — / ∪ — / ∪ — / ∪ Ради тебе мислю і творю. — ∪ / — ∪ / — ∪ / ∪ ∪ / —
Пірихій (грецьк. pyrrichios, від pyrriche — військовий танок) — допоміжна стопа з двох ненаголошених складів. Приклад пірихію можна знайти в другому рядку уривка з вірша «Задивляюсь у твої зіниці...». Пірихій умовно заміняє стопи ямба чи хорея.
До трискладових стоп належать дактиль (з першим наголошеним складом — ∪ ∪), амфібрахій (з другим наголошеним складом ∪ — ∪) та анапест (з наголосом на третьому складі ∪ ∪ — ).
Сонет «У теплі дні збирання винограду»
Літературний рід: інтимно-філософська лірика.
Жанр: сонет.
Напрям, течія: неоромантизм.
Віршовий розмір:ямб (п'ятистопний).
Римування: перехресне.
Провідний мотив, мотиви: відтворення краси почуттів людини, її єднання з природою, стану закоханості у світ.
Тема: Зображення зародження кохання немолодого чоловіка та юної дівчини.
Ідея: Возвеличення почуття кохання, яке знаходить людину в усі часи – і в молодості, і в зрілості (у теплі дні збирання винограду – якщо говорити про цю пору, то це рання осінь, а в житті людини – зрілість).
Художні особливості: вічність і кохання, близькість до нас людей, які жили так давно, але відчували так само, передає вірш "У теплі дні збирання винограду". Душа Еллади мов прокинулась на мить, коли М. Рильський змалював зустріч грецьких юнака та дівчини, селян-виноградарів. Цей вірш — гімн коханню й молодості:
І він потягся, як дитина, радо
І мовив: — Добре бути молодим
У теплі дні збирання винограду.
Вірш розкриває перед читачем велику радість і повноту життя: першу зустріч з милою, зародження першого хмільного почуття. Весь світ навкруги надихає близькістю щастя. Поет прославляє почуття любові, якому надає античного колориту, естетично підносить його.
Художні засоби, стилістичні фігури:
Епітети: теплі дні, на мулах нешвидких, із ясного саду, кіпріді добрій, рожевий дим.
Метафори: світи щодня лампаду, Кіпріді добрій; гукнула свіжо й весело на мулів.
Порівняння: ясна, як сад, і радісна, як сміх; знявся пил, немов рожевий дим; він потягся, як дитина.
Повторення: ясного, ясна
Образи та символічні образи: літнього саду; молодої ясної, радісної дівчини на мулах; образ радісного молодого чоловіка.
Образ дівчини у сонеті — це символ радості, неповторності та краси.
Опрацюйте матеріал підручника на ст. 39-42.
Домашнє завдання: вивчіть напам’ять вірш М. Рильського «Солодкий світ!..» або сонет «У теплі дні збирання винограду.."
Виконані домашні завдання надсилайте в особисті повідомлення у групах Viber, Telegram або на електронну пошту fox644910@gmail.com
29.09.2025
Різногранний творчий шлях Максима Рильського
Сьогодні відбудеться урок о 10.20 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/8358753800?pwd=SXdkUnlwTy9WYnI1M3Nwa1ZZd29uZz09&omn=82013044419
Ідентифікатор конференції: 835 875 3800
Код доступа: DJ8Wux
Перегляньте відео за наступним посиланням:
11 клас. Українська література. Різногранний творчий шлях Максима Рильського
Опрацюйте теоретичний матеріал.
У 20-х роках ХХ ст. в Києві декілька молодих поетів об’єд налися в групу, що протиставляла себе поетичним експериментам футуристів і пролетарському мистецтву. Це угруповання відоме як «київські неокласики» (або «п’ятірне гроно»). До ньо го належали М. Зеров, М. Рильський, П. Филипович, М. Драй Хмара та Юрій Клен (О. Бурґардт). Пізніше до них приєдналися прозаїки, літературознавці, проте «київських неокласиків» усе ж таки було п’ять, на думку дослідника М. Наєнка, який аргументує свою позицію рядками із сонета М. Драй-Хмари «Лебеді» (1928), що став своєрідним маніфестом неокласиків: О гроно п’ятірне нездоланих співців, Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів, Що розбиває лід одчаю й зневіри. Михайло Драй-Хмара «Київські неокласики» не мали ні програми, ні статуту. Що ж їх об’єднувало? Передусім захоплення античністю, французькі парнасці, українське бароко й, звичайно ж, дружні стосунки.
Неокласики були високоосвіченими людьми свого часу, знали іноземні мови, мали добру літературну освіту. Вони дбали про поезію високого стилю, аристократичну за духом, вільну від сентиментів і народницьких мотивів. Під час літературної дискусії 1925–1928 рр. «київські неокласики» висунули гасло «До джерел!», що означало творче переосмислення національної та зарубіжної традицій у контексті нових викликів часу. Вони дбали передусім про загально людські мистецькі цінності, намагаючись уберегти їх від впливу більшовицької ідеології, несмаку й скороминущої буденності. В українській літературі неокласики започаткували поезію нового типу: якщо до них панівною була фольклорна традиція, то тепер відродилася книжна, тобто ренесансно-барокова. «Любов до слова, до строгої форми, до великої спадщини світової літератури» — естетична концепція неокласиків, сформульо вана М. Рильським. Її вороже сприймали в тогочасному мистецькому середовищі, яке культивувало оспівування робітника, вождя, нової більшовицької країни й пролетарських ідеалів. Творчість неокласиків критикувала як тоталітарна влада, так і авангардисти. Вона була малозрозумілою й масовому читачеві через невисокий рівень освіти (а й справді, як збагнути пролетарю інтелектуальну поезію неокласиків з її алюзіями, сонетною формою чи ремінісценціями?). Лідером «київських неокласиків» був М. Зеров, який разом з побратимами П. Филиповичем і М. Драй-Хмарою пішов з життя молодим, потрапивши в жорна сталінських репресій. Юрій Клен емігрував до Німеччини, а М. Рильський згодом став офіційним радянським поетом, який, окрім творів на за мовлення тодішньої влади («Пісня про Сталіна» і под.), залишив нам багато вишуканих поезій та майстерних перекладів шедеврів зарубіжної літератури.
Неокласицизм (грецьк. neos — новий та англ. classicism — класицизм) — літературний стиль. Основними ознаками неокласицизму є: • поміркованість у світогляді, гармонія й рівновага; • уникання буденних проблем. • використання античних, міфологічних і ренесансних тем, образів і сюжетів; • переважання вишуканих форм (сонет, рондель, віртуозна ритміка);
Максим Рильський (1895–1964)
Максим Рильський народився 19 березня 1895 р. в м. Києві. Мати Меланія, хоч і була простою селянкою з Житомирщини, проте, як зазначав Є. Маланюк, «була взором тактовності, натуральної шляхетності й товариської культу ри, вона частувала чаєм, як справжня пані дому, і ніхто не відгадав би в ній селянського походження». Батько Тадей, відомий етнограф і громадський діяч, товаришував з родинами Лисенків, Старицьких, Антоновичів, Косачів. Дитинство майбутнього поета пройшло в с. Романівці, де Рильські мали будинок. Хлопчик учився спочатку вдома, а потім у приватній гімназії. Вищу освіту здобував у Київському університеті. Перша збірка віршів «На білих островах» (1910) вийшла друком, коли Максиму виповнилося 15 років. 1918 р. була опублікована збірка «Під осінніми зорями», що засвідчила появу видатного поета. Протягом 1919–1929 рр. М. Рильський учителював у сільських школах Житомирщини. 1920-і роки — «неокласичний» період творчості поета, у цей час світ побачили поетичні збірки «Синя далечінь» (1922), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926). Це був непростий час для талановитих митців. О. Гончар писав, що «у ті роки зчинялося чимало “галасу даремно”, на передній план нерідко виступало крикливе псевдоноваторство, необхідним вважалося атакувати класику, скидати О. Пушкіна з корабля сучасності, модним було віддаватися деструктивним захопленням, а той, хто й далі тримався сонетів та октав, міг потрапити до числа відсталих, дістати репутацію оспівувача епох давно відшумілих». Проте М. Рильський та його побратими-неокласики зберігали вірність культурній спадщині, найкращим традиціям українського й зарубіжного мистецтва. Поет не реагував у творчості на політичні події, він ізолював себе від радянської дійсності й лише іноді в деяких творах іронічно висловлював обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, яка тоді панувала. Це не могло не викликати гострих нападів офіційної критики, тож 1931 р. органи НКВС заарештували М. Рильського. Поет майже рік провів у стінах Лук’янівської тюрми (м. Київ). Тут він був вимушений написати з десяток «свідчень», «засудивши» свої «помилки» і «хитання» у пое зіях, створених у 1910–1920-х роках. Ось фрагмент одного із «зізнань»: «Я переглянув своє життя, я багато й тяжко думав. Я бачу, що мій шлях був хибний. Я цілковито й щиро в усьому каюся... Прошу розглянути всі pro і contra й виріши ти, чи можна мені дати змогу довести, що я порвав з усіма ганебними сторонами свого минулого й віддам усі сили радянському будівництву, радянській культурі, Країні рад... Я вірю в справедливість установи, що розглядає мою справу, засуджую свої помилки й хитання... і прошу дати мені змогу все це довести живою працею». З 1932 р. у творчості митця вже простежується сприйняття більшовицької дійсності, зокрема в збірці «Знак терезів» (1932). Це врятувало поета від сталінських репресій — від того часу М. Рильський уже належав до офіційних радянських поетів. У роки Другої світової війни поет був евакуйований спочатку до Уфи, а потім до Москви. У цей період він написав збірки «За рідну землю» (1941), «Слово про рідну матір» (1942) та ін. 1943 р. М. Рильського було обрано академіком Академії наук УРСР. Незважаючи на звання та премії, поет зберіг людську порядність, допомагав ув’язненим колегам. Дружина Є. Плужника згадувала, що М. Рильський був єдиним, хто з друзів-літераторів носив заарештованому чоловікові в тюрму передачі. З 1944 р. й до кінця життя М. Рильський був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР. Йому було двічі присуджено Сталінську премію в галузі літератури й мистецтва та Ленінську — за збірки віршів «Троянди й виноград» (1957) і «Далекі небосхили» (1959). Поет багато перекладав з різних мов — англійської, білоруської, німецької, польської, французької та ін. М. Рильський помер 24 липня 1964 р., похований на Байковому кладовищі в м. Києві.
Опрацюйте матеріал підручника на ст. 35-38.
Домашнє завдання: Прочитавши вірші М. Рильського, опрацюйте матеріал про них на ст. 39-41. Випишіть відомості з теорії літератури в зошит.
Виконані домашні завдання надсилайте в особисті повідомлення у групах Viber, Telegram або на електронну пошту fox644910@gmail.com
24.09.2025 Асинхронний режим
Виразне читання поезій Є. Плужника "Вчись у природи творчого спокою...", «Ніч… а човен — як срібний птах!..»
Перегляньте відео за наступними посиланнями:
11 клас. Українська література. Сповідальність, ліричність лірики: «Вчись у природи творчого спокою»
Євген Плужник «Ніч… а човен – як срібний птах!..» | Вірш | Слухати онлайн
Опрацюйте теоретичний матеріал.
Ліричний герой — дійова особа, думки та почуття якої виражено в ліричному творі. Найчастіше ліричного героя автор називає займенником я (рідше — ми, ти). Ліричний герой та автор твору — це не одне й те саме, їх не можна ототожнювати, хоча він має багато спільного у світосприйманні з автором твору, але не завжди. Автор живе в реальному світі, а ліричний герой — у художній, умовній дійсності. Ліричний герой може узагальнювати в собі досвід цілого покоління, нації чи людства.
Вірш «Вчись у природи творчого спокою…» належить до збірки «Рання осінь». Наймудріша пора року — осінь, тому саме в цей час ліричний герой радить прислухатися до природи, у якій усе органічно. Дозріла пора символізує стан духовної зрілості. Ліричний герой саме такий — духовно дозрілий, адже його настанови повчальні й переконливі: «вчись», «вір», «наслідуй», «хто ж твоїй науці допоможе»… Провідний мотив вірша — гармонія людини й природи. Ідейне навантаження твору сконцентровано вже в першому рядку — треба вчитися «у природи творчого спокою». Тільки той, хто вміє її чути, — здорова й повноцінна людина, щаслива та творча особистість. Хоча вірш і невеликий за обсягом, проте художніх образів у ньому достатньо для творення яскравого пейзажу: дні вересневі; озера, порослі осокою; південь; журавлі. Музикальності віршу додають засоби звукопису — на копичення ри-ро-ор-ере-ро-ер-оро-ра (природи, творчого, вересневі, мудро, озер, порослих, журавлі)
Вірш «Ніч… а човен — як срібний птах!..» належить до збірки «Рівновага». У ньому поєднано елементи пейзажної та філософської лірики. Ця мариністична мініатюра сповнена неоромантичного світовідчування. У романтиків образ човна символізував долю людини в бурхливому морі життя — пригадайте вірш «Човен» Є. Гребінки, який ви читали в 9 класі. Човен Є. Плужника наповнений новим змістом: він стає срібним птахом — другим «Я» митця. Ліричний герой піднесено вигукує: «Що слова, коли серце повне!», він захоплений красою Всесвіту, почувається в ньому, як вільний птах серед безмежжя. Він просить човна не поспішати, бо, з одного боку, хоче насолодитися красою, а з іншого — усвідомлює, що світ мінливий, невідомо, що чекає на нас завтра, тому треба пливти по життю спокійно, смакуючи його кожну мить. У цьому проявля ється вітаїстичне (життєствердне) світобачення митця. Провідний мотив поезії «Ніч… а човен — як срібний птах!..» — захоплення красою Всесвіту. Емоційний темпоритм створюють не лише рима, а і своєрідні розділові знаки. Три крапки вжито п’ять разів (у вірші всього вісім рядків!), ними поет передає глибоке внутрішнє хвилювання ліричного героя. А знаки оклику створюють атмосферу піднесеності й тихої урочистості.
Опрацюйте матеріал підручника на ст. 31-33.
Домашнє завдання: вивчіть один з віршів Є. Плужника напам’ять (на власний вибір).
Виконані домашні завдання надсилайте в особисті повідомлення у групах Viber, Telegram або на електронну пошту fox644910@gmail.com
22.09.2025
Євген Плужник, його творча біографія. Сповідальність, філософічність лірики
Сьогодні відбудеться урок о 10.20 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/8358753800?pwd=SXdkUnlwTy9WYnI1M3Nwa1ZZd29uZz09&omn=82013044419
Ідентифікатор конференції: 835 875 3800
Код доступа: DJ8Wux
Перегляньте відео за наступним посиланням:
11 клас. Українська література. Євген Плужник, його творча біографія
Опрацюйте теоретичний матеріал.
Євген Плужник народився 26 грудня 1898 р. в слободі Кантемирівка Воронезької губернії (Росія). Батько, селянин з Полтавщини, успішно працював у фірмі, що торгувала сукном і вовняними матеріалами. Мати — з Воронезького краю, її батьки були заможними людьми. Через спадкові сухоти в родині з восьми дітей вижило тільки двоє. Коли Євгенові виповнилося сім років, від сухот померла мати. Батько хотів, щоб діти мали добру освіту, тому віддав Євгена на навчання в гімназію. Хлопчик відвідував навчальний заклад вибірково: нецікаві заняття пропускав, а історією та літературою захоплювався, багато часу прово див у бібліотеках. Батько терпляче спрямовував сина до навчання: коли хлопця відраховували, він переводив його з однієї гімназії до іншої, тож географія здобування шкільної науки була широкою (Воронеж, Богучар, Ростов, Бердянськ…). Зрештою, після десяти років навчання Є. Плужник отримав атестат, він добре орієнтувався у світовій культурі, виробив естетичний смак, почав віршувати. 1918 р. Євген переїздить з родиною на Полтавщину, у с. Велику Багачку. Про тягом двох років через сухоти померли батько, брат і сестри. Євген учителює, створює театральний гурток, слава про який гриміла на всю округу. Разом з односельцями тяжко переживає всі жахіття громадянської війни. З 1921 р. Є. Плужник живе в Києві. Спочатку він навчається в Київському ветеринарно-зоотехнічному інституті, а потім, покинувши його, продовжує здобувати вищу освіту в Київському музично-драматичному інституті імені М. Лисенка. Тут він був відзначений як студент із самобутнім сприйняттям мистецтва, про те в Євгена переважає прагнення самостійно творити художній текст. Він раптово покидає навчання в ін ституті й починає працювати в різних сферах: продає газети, учителює, редагує письменницькі тексти, укла дає словник «Фразеологія ділової мови» (разом з В. Підмогильним) і поетичну антологію, перекладає… У Київському музично-драматичному інституті Є. Плужник зустрів своє щастя — Галину Коваленко. Дослідниця життя та творчості поета Г. Токмань зазначає: «Їхні стосунки складалися парадоксально й драматично. Оточена увагою численних шанувальників, які могли стати вигідною партією, Галина закохалася саме в Євгена — гарного, високого, стрункого, чорночубого й такого дивного в словах і вчинках. Був мовчазний або саркастично-іронічний у лаконічних репліках, ніяк не домагався уваги, не упадав, не приховував свого безробіття, безгрошів’я, безхатченства (мешкав у сестри), міг без пояснень зникнути на декілька місяців — і переміг. Драма ж полягала в тому, що парубок знав про своє за хворювання на сухоти й відкрито застерігав кохану, її відмовляли й подруги, але вона вирішила: “Помиратимемо разом”. Молоді побралися 1923 р., і це був саме той шлюб, який укладається на небесах». Галина допомогла своєму чоловікові видати першу поетичну збірку «Дні» (1926). Вона без відома Євгена віднесла вірші досвідченому літературному критикові Ю. Меженку, не назвавши ім’я автора. Літературознавець був у захваті від справжньості й оригінальності віршів ще не відомого в Україні поета Є. Плужника. Уже по телефону він сказав Галині: «Знаєте, що Ви принесли? Ви принесли вірші такого поета, якого ми в житті будемо довго чекати й, дай нам Бог, щоб ми дочекалися». Підтримали Є. Плужника й неокласики. М. Зеров залучив його до «Аспису», до якого належали всі «непролетарські» митці Києва. У 1924 р. поет приєднався до літературної організації «Ланка» (згодом — МАРС). 1927 р. виходить друком друга збірка поета «Рання осінь», у якій з’являються морські мотиви, мандрівки в просторі поєднано з подорожами в часі, але домінує позачасовий філософський погляд на буття людини, нації та людства. Є. Плужник пробує себе в прозі й драматургії. Він пише роман «Недуга» (1928) — про внутрішній драматизм кохання, який неможливо подолати повністю. Це історія кохання директора радянського заводу Івана Орловця, пролетаря за соціальним походженням, до оперної актриси, буржуйки Ірини Завадської. Читачі тепло сприйняли твір, проте критика не підтримала прозового дебюту митця. Збереглися три п’єси Є. Плужника: «Професор Сухораб», «У дворі на передмісті»,
надруковані 1929 р., а віршована трагікомедія «Змова в Києві» побачила світ у 1989 р. Третя збірка поезій «Рівновага» була завершена 1933 р. (її видали в 1943 р. в Західній Європі). У ній митець розвиває вітаїстичні мотиви, що набувають нового сенсу й мистецького втілення. Поет планував написати ще й четверту збірку віршів-портретів, серед яких було б чимало іронічних, і п’яту — про кохання, проте не судилося: тоталітарний режим не дав митцеві здійснити творчі задуми. Доля Є. Плужника була трагічною. 1934 р. поета було заарештовано й засу джено до смертної кари за «антирадянську терористичну діяльність», як і багатьох інших талановитих митців-патріотів України. Згодом вирок пом’якшили, замінивши його на 10 років таборів, проте через сухоти й нестерпні умови відбування покарання на Соловках поет помер 2 лютого 1936 р. Через 20 років Є. Плужника було реабілітовано: Верховний Суд скасував вирок і справу було припинено «за відсутністю складу злочину».
Опрацюйте матеріал підручника на ст. 29-31.
Домашнє завдання: Прослухайте лекцію літературознавця Я. Цимбал про життя та творчість Є. Плужника за наступним посиланням: Євген Плужник. Українська література в іменах і дайте відповіді на запитання.
А. Як вийшло так, що Є. Плужник народився в Росії, але став українським по етом?
Б. Як офіційна критика аргументувала несприйняття поетичної творчості Є. Плуж ника?
В. Яку людину зображав Є. Плужник у своїх поезіях?
Виконані домашні завдання надсилайте в особисті повідомлення у групах Viber, Telegram або на електронну пошту fox644910@gmail.com
17.09.2025
Виразне читання поезій П. Тичини (напам’ять).
Сьогодні відбудеться урок о 13.25 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/8358753800?pwd=SXdkUnlwTy9WYnI1M3Nwa1ZZd29uZz09&omn=82013044419
Ідентифікатор конференції: 835 875 3800
Код доступа: DJ8Wux
Опрацюйте теоретичний матеріал.
Повторення пам'яток для виразного читання
Пам'ятка «Як навчитися виразно читати віршові твори»
1. Вдумливо прочитай вірш.
2. З’ясуй лексичне значення не зрозумілих тобі слів.
3. За змістом та ідеєю твору визнач настрій, із яким читатимеш твір.
4. У кожному рядку визнач (підкресли олівцем) стрижневе слово, тобто слово, на яке падає логічний наголос (слово, яке слід інтонаційно голосом виокремити, бо воно найвагоміше в рядку чи реченні).
5. Познач олівцем паузи:
а) кома — ледь помітна пауза (позначка — /);
б) двокрапка й тире — помітна пауза (позначка — //).
в) крапка — явна пауза із інтонацією завершеності (позначка — ///).
6. Ліворуч від кожного рядка постав стрілку, що передає тон читання:
а) підвищення тону — стрілка вгору (↑);
б) зниження тону — стрілка вниз (↓);
в) рівний тон — горизонтальна стрілка (→).
7. Прочитай кілька разів вірш з дотриманням вимог усіх позначок.
8. Читаючи вірш, уявляй картини, які виникають, і запам’ятовуй їх послідовність.
9. Вивчивши вірш напам’ять, виразно прочитай його своїм близьким і з’ясуй, що б вони побажали тобі для кращого прочитання твору. Врахуй їхні побажання.
Пам'ятка декламатора
1. До читання напам’ять повтори про себе текст вірша.
2. Перш ніж декламувати, займи зручну й правильну позу (стань рівно, розправ плечі, набери потрібну кількість повітря).
Для впевненості на початку читання можеш дивитися періодично на двох-трьох учнів, з якими товаришуєш (щоб одразу не знітитися), а згодом, оволодівши ситуацією, слід розсіювати свою увагу по всьому класу.
3. Назви автора й твір, який читатимеш.
4. Читання вірша можеш супроводжувати жестами, проте рухи рук мають бути стриманими, не втомлювати й відволікати слухача.
5. Не поспішай під час читання, набирай повітря рівними частинами під час пауз.
6. Декламуючи, уявляй картини, які озвучуєш, і з відповідним темпом і настроєм передавай їх.
7. Не варто занадто голосно читати вірш, оскільки майстерність у читанні художнього твору визначається передусім темпом, інтонацією, дотриманням пауз, настроєм, а також мімікою, жестами та ін. Розмічання мовних тактів (скісні риски) і читання за ними потрібні для того, щоб змусити учня аналізувати фрази і вникати в їх суть.
Домашнє завдання: підготувати цікаві факти з життя і творчості Євгена Плужника.
Виконані домашні завдання надсилайте в особисті повідомлення у групах Viber, Telegram або на електронну пошту fox644910@gmail.com
15.09.2025
Художнє відтворення національно-визвольного пробудження народу в поезіях П. Тичини «Пам’яті тридцяти», «Одчиняйте двері…».
ТЛ: експресіонізм (повторення).
Сьогодні відбудеться урок о 10.20 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/8358753800?pwd=SXdkUnlwTy9WYnI1M3Nwa1ZZd29uZz09&omn=82013044419
Ідентифікатор конференції: 835 875 3800
Код доступа: DJ8Wux
Перегляньте відео за наступним посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=7Jzg5dBdyFg
Опрацюйте теоретичний матеріал.
Революцію, як і весну, П. Тичина бачив в образі прекрасної дівчини. Але чому ж тоді поезія «Одчиняйте двері…» має трагічне звучання, не суголосна з молодістю й красою? Сумний мотив навіяний страшними наслідками захоплен ня влади більшовиками — жорстокістю й кров’ю. Перша строфа зі світлими сим волами (наречена — нове життя, національне пробудження українського народу; голуба блакить — мир) протиставляється другій, що має трагічну тональність (горобина ніч — нічна гроза з бурею; кров, тьма, дощ). Цією антитезою увиразню ється контраст між світлими сподіваннями українського народу й страшними, кривавими наслідками революції. Контраст властивий і кольоровій гамі, яку ма лює уява читача (голуба блакить — шляхи в крові, тьма, дощ). Експресивності до дають алітерація [р] (двері, наречена, серце, хорали, горобина ніч, кров, незриданні сльози) та асонанс о (голуба блакить, очі, хорали, горобина ніч, одчинились двері, шляхи в крові, сльози, дощ). Літературознавець А. Ніковський так писав про цю поезію: «Ефект цього вірша заснований на церковній ремінісценції, на тому моменті, коли наречена входить, а люди обертаються до дверей… Тичина скористався тим глибоким ефектом, котрий походить від руйнації звичайної згадки: він ламає звичайну асоціацію й замість ясного образу… дає чорний образ зливи, дикої бурі…» Контраст, напру жені переживання, антигуманна дійсність — ознаки експресіонізму. Власне, переплетення символістської та експресіоністичної манер, кольоровий слух і є ознаками синтетичного стилю П. Тичини — кларнетизму.
Експресіонізм (фр. еxpression — вираження, вираз ність) — стильова течія модернізму, що виникла на противагу імпресіонізму наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. (спочатку в малярстві, а згодом — у музиці й лі тературі). На переконання експресіоністів, спільною основою всього у світі є дух (вільна творча енергія). Осягнути його можна лише за допомогою інтуїції. Експресіоністичним творам властиві нервова емоційність і трагічність світовідчуття. Творчість експресіоністів породжена духовною кризою, яку пережила інтелігенція на початку ХХ ст. (Перша світова війна, революції). У їхніх творах важливе місце відведено проблемі вини і кари. Земне життя для них — фільтр, що може очистити людину й привести до Бога. На думку експресіо ністів, біль і страждання дають людині можливість осмислити сенс буття. Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб’єктивного світобачення через авторське «Я», напруження його переживань та емоцій, бурхлива реакція на дегумацізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності. Саме ці ознаки простежуються в деяких творах раннього П. Тичини, зокрема й у поезії «Одчиняйте двері…». В українській літературі експресіонізм запо чаткував В. Стефаник, а утвердив О. Турянський у повісті «Поза межами болю», яку ви прочитаєте в цьому навчальному році.
Вірш-реквієм «Пам’яті тридцяти» належить до громадянської лірики. П. Тичина присвятив його студентам, які під час бою під Крутами (неподалік Ніжина) у січні 1918 р. потрапили в полон до більшовиків. Після страшних знущань їх стратили. Молодих героїв поховали на Аскольдовій могилі в Києві. Поет називає юних захисників «українським цвітом», а ворогів — Каїном (тобто братовбивця ми). Провідний мотив вірша — самопожертва молодих патріотів заради Бать ківщини. Автор утвердив у ньому ідею патріотизму й гуманізму, засудивши зраду, жорстокість і терор. Світла картина природи («Квітне сонце, грає ві тер / І Дніпроріка...») увиразнює неприродність смерті молодих людей — тяжку втрату для України.
Опрацюйте матеріал підручника на ст. 25-27.
Домашнє завдання: складіть літературний паспорт до кожного вірша.
Виконані домашні завдання надсилайте в особисті повідомлення у групах Viber, Telegram або на електронну пошту fox644910@gmail.com
10.09.2025
Феномен «кларнетизму». Вітаїстичність як наскрізна оптимістична тональність у поезіях П. Тичини «Арфами, арфами…», «О панно Інно…», «Ви знаєте, як липа шелестить…».
ТЛ: вітаїстичність, кларнетизм.
Сьогодні відбудеться урок о 13.25 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/8358753800?pwd=SXdkUnlwTy9WYnI1M3Nwa1ZZd29uZz09&omn=82013044419
Ідентифікатор конференції: 835 875 3800
Код доступа: DJ8Wux
Перегляньте відео за наступним посиланням:
П. Тичина. Феномен кларнетизму. "Арфами,арфами","О панно Інно","Ви знаєте, як липа шелестить"
Опрацюйте теоретичний матеріал.
Саме поезія як мобільне й суб’єктивне мистецтво слова найшвидше реагувала на зміни в суспільній свідомості 1920-х років — доби українського відродження. Суспільні катаклізми викликали миттєву емоційну реакцію й метафоричне висвітлення поетами власного сприйняття й переживання оновленого світу. Це час ентузіазму, непереборного бажання руйнувати та творити, відкривати й за перечувати одночасно. У настроях митців панує атмосфера вітаїстичності. Вітаїстичність (латин. vita — життя) — течія на початку ХХ ст.; відтворення безперервного потоку життя, пошук найвищих естетичних цінностей. Цей період позначений інтенсивним процесом тематичного оновлення лірики та її жанрових різновидів. Митці в героїко-романтичному плані оспівують Українську революцію, свідомого українця як нову особистість, захисника своєї країни. Розвиток поезії цього періоду мав декілька тенденцій: • поглиблений аналіз складних процесів внутрішнього світу особистості, зумовлених бурхливими подіями того часу (М. Бажан, Є. Плужник, М. Рильський, В. Свідзінський, В. Сосюра, П. Тичина); • культивування пролетарськими поетами лірики громадянського пафосу з виразно політичним спрямуванням: зосередження уваги на психології маси — робітничого класу (В. Еллан-Блакитний); • філософське осмислення буття людини та життєвих проблем, що мали вирішальне значення в історичній долі українського народу (Т. Осьмачка, Є. Плужник, П. Тичина). У поезії 1920-х років митці висвітлюють теми життя і смерті, свободи і не волі, особистості і колективу, людини і Всесвіту. У цей час розвиваються жанри сонета, елегії, медитації, вірша-пейзажу, вірша-портрета. Футуристи (М. Семенко) плекають урбаністичну поезію. Місто оспівують і неокласики (М. Драй-Хмара, М. Зеров, П. Филипович). Багато поетів уславлюють у своїх творах індустріалізацію України. Навіть традиційна для української поезії пейзажна лірика зазнає оновлення: вона наповнюється космічними мотивами (М. Зеров, Є. Плужник, П. Тичина). Мариністична лірика теж змінюється: відтепер море символізує не тільки долю людини в бурхливих подіях, а й стає образом світобудови (О. Влизь ко, М. ДрайХмара, М. Рильський).
Свій стиль і світосприймання П. Тичина якнай повніше втілив у збірці «Соняшні кларнети» (1918 р., вийшла друком 1919 р.). У ній передано переживання молодої людини, яка тонко відчуває ритми природи, сонячні спалахи, сприймає світ природи як оркестр і мріє про світлу любов і щасливе життя. Поет поєднав традиційні прийоми з новаторськими, з багатьох стилів витворив свій, неповторний, відомий у літерату рознавстві як кларнетизм.
Кларнетизм — термін на позначення стилю ранньої лірики П. Тичини. Кларнетизм виражається за допомогою багатьох поетичних засобів: звукових (асонанс, алітерація, звуконаслідування, анафора, епіфора), зорових (епітет, метафора, індивідуально-авторські слова) і формальних (розміщення строф і рядків). Ознаки кларнетизму: • музикальність і ритмічність строф; • асоціювання — митець не копіює навколишній світ, а передає мінливі асоціативні враження; • символізм поетичної мови — майже кожне слово стає символічним натяком, про що прямо сказати не можна, адже воно неосяжне й невловиме. Кларнетизм характеризують такі поняття, як «кольоровий слух», «слуховий колір», «аристократичність духу», «поетичний всесвіт», «філософська ідея всеєдності».
Перший друкований вірш П. Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить…» побудований на фольклорному паралелізмі: почуття людини («кохана спить») — явища природи («липа шелестить»). Вітаїстичним (життєствердним) пафосом ця поезія перегукується з «Чарами ночі» Олександра Олеся. У символістській манері ніч наділена магією, що захоплює у свої чарівні обійми думки й почуття юнака. Провідний мотив вірша — гармонія світу в єдності природи й почуттів закоханої людини. Усе навколо людини творить єдину картину щастя й торже ства любові. Місяць, зорі, солов’ї — невід’ємні атрибути інтимної лірики — сим волізують Усесвіт, пісню й кохання. Дідугани (старі дерева) стають свідками народження ніжного й прекрасного почуття любові. Творенню поетичної образності підпорядковані персоніфікації («сплять старі гаї», «чують дідугани»), риторичні запитання («Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі?», «Ви знаєте, як сплять старі гаї?»), епітети (весняні ночі, старі гаї). Автор змальовує весняну ніч не детально, а штрихами — у цьому виявляються ознаки імпресіонізму.
Ліричний вірш «Арфами, арфами…» П. Тичина написав під впливом поезії символіста М. Вороного «Блакитна Панна», який ви вивчали в 10 класі. Твору властиві асоціативність, мелодійність і символізм — ознаки кларнетизму. Асоціативність зорових і слухових образів вражає: шум гаїв нагадує ліричному героєві мелодію арф; він просить кохану (а можливо, Україну чи весну): «Ой одкрий / Колос вій!» — колос асоціюється з віями дівчини. У цій метафорі лунає заклик до молодої людини вдумливо подивитися в майбутнє й бути готовим не тільки до злетів, а й до поразок: «Сміх буде, плач буде / Перламутровий...» Поет ніби напророчив цим віршем бурхливі зміни у світі — Першу світову війну, яка розпочалася того ж таки 1914 р., відкривши шлях надіям і розчаруванням, тріумфам і трагедіям ХХ ст. Гімн весні, молодості, вірі в щастя — провідний мотив поезії «Арфами, арфами…». У ній, як і у вірші «Блакитна Панна», постає чарівний образ дівчини-весни. Вона приходить з квітами, життєдайними дощами, громами й трав’яними пахощами. Цей образ творять епітети (золоті арфи, перламутровий плач), неологізми (ніжнотонними, самодзвонними), порівняння (поточки, як дзвіночки), асонанси (йде весна запашна, квітамиперлами закосичена). П. Тичина запозичив у М. Вороного й спосіб розміщення поетичних рядків у формі сходинок, якими ніби стікають води весняних струмків. Ритмомелодика досягається як римами, так і повторами (арфами, арфами; думами, думами).
Ліричний вірш «О панно Інно…» належить до інтимної лірики П. Тичини. Провідний мотив — переживання героя за втраченим коханням, спогади про нього. Юний поет закохався одночасно у двох сестер — Полю й Інну Коновал. Поля не відповіла взаємністю на почуття П. Тичини. Смуток і самотність оселилися в душі хлопця: «Я — сам. Вікно. Сніги…» Напевно, ці образи невипадкові: у вікно виглядають в очікуванні коханої людини, а сніг асоціюється з холодом. Неологізми передають тонке нюансування в почуваннях закоханого: любив дитинно — щиро, захоплено й водночас наївно (по-дитячому); злотоцінно — дуже цінуючи. Ліричний герой веде діалог сам із собою, запитавши в себе: «Любив?», — поет спочатку відтворює атмосферу кохання (цвіли луги, шепіт гаю) і тільки в останньому рядку дає ствердну відповідь: «Любив...» Розпач, драматизм, смуток увиразнюють паузи (вісім разів ужито тире, половина з яких — авторські, і шість разів — три крапки), повтори (сніги, сніги), діалогічність. Експресивності додають і звукові засоби: асонанси а, і, о («О панно Інно, панно Інно! Я — сам. Вік н о. Сніги…»), алітерація звука [н] (цей приголосний ужито у вір ші 33 рази!).
Щира любов поета до Поліни стала поштовхом до створення ще одного мистецького твору — панно «Біле і чорне». Його автор — український модерніст М. Жук. Янгол з чорними крилами нагадує Павла Тичину, а з білими — По ліну Коновал. Художник використав античний міф про Орфея й символіку квітів. У такий спосіб він зобразив шлях до гармонії Всесвіту. Два світи — чоло вічий і жіночий (чорне і біле), вони не можуть існувати один без одного. Мелодія, яку грає чорний янгол, оживляє природу. А ось земля на задньому плані зорана, але не зігріта теплом любові, бо дівчина не відповіла взаємністю. Життєві шляхи молодих людей розійдуться, і невідомо, чи знайдуть вони своє щастя. А як склалася доля дівчат, у яких був закоханий Павло Тичина? За декілька років Інна померла через сухоти, а Поліна вийшла заміж за іншого хлопця. Цікаво, що пройдуть роки, — і дочка Поліни працюватиме в Київському музеї-квартирі П. Тичини.
Опрацюйте матеріал підручника на ст. 19-25.
Домашнє завдання: 1. Вивчіть напам’ять один з віршів П. Тичини (на власний вибір). 2. Підготуйте коротке повідомлення (або мультимедійну презентацію) про бій під Крутами в 1918 р.
Виконані домашні завдання надсилайте в особисті повідомлення у групах Viber, Telegram або на електронну пошту fox644910@gmail.com
08.09.2025
Поетичне самовираження. Провідна роль поезії у 1920-ті роки. Павло Тичина. Основне з життя і творчості поета, трагізм його долі.
Сьогодні відбудеться урок о 10.20 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/8358753800?pwd=SXdkUnlwTy9WYnI1M3Nwa1ZZd29uZz09&omn=82013044419
Ідентифікатор конференції: 835 875 3800
Код доступа: DJ8Wux
Перегляньте відео за наступним посиланням:
11 клас. Українська література. Провідна роль поезії у 1920-ті роки. Павло Тичина
Опрацюйте теоретичний матеріал.
Саме поезія як мобільне й суб’єктивне мистецтво слова найшвидше реагувала на зміни в суспільній свідомості 1920-х років — доби українського відродження. Суспільні катаклізми викликали миттєву емоційну реакцію й метафоричне висвітлення поетами власного сприйняття й переживання оновленого світу. Це час ентузіазму, непереборного бажання руйнувати та творити, відкривати й за перечувати одночасно. У настроях митців панує атмосфера вітаїстичності. Вітаїстичність (латин. vita — життя) — течія на початку ХХ ст.; відтворення безперервного потоку життя, пошук найвищих естетичних цінностей. Цей період позначений інтенсивним процесом тематичного оновлення лірики та її жанрових різновидів. Митці в героїко-романтичному плані оспівують Українську революцію, свідомого українця як нову особистість, захисника своєї країни. Розвиток поезії цього періоду мав декілька тенденцій: • поглиблений аналіз складних процесів внутрішнього світу особистості, зумовлених бурхливими подіями того часу (М. Бажан, Є. Плужник, М. Рильський, В. Свідзінський, В. Сосюра, П. Тичина); • культивування пролетарськими поетами лірики громадянського пафосу з виразно політичним спрямуванням: зосередження уваги на психології маси — робітничого класу (В. Еллан-Блакитний); • філософське осмислення буття людини та життєвих проблем, що мали вирішальне значення в історичній долі українського народу (Т. Осьмачка, Є. Плужник, П. Тичина). У поезії 1920-х років митці висвітлюють теми життя і смерті, свободи і не волі, особистості і колективу, людини і Всесвіту. У цей час розвиваються жанри сонета, елегії, медитації, вірша-пейзажу, вірша-портрета. Футуристи (М. Семенко) плекають урбаністичну поезію. Місто оспівують і неокласики (М. Драй-Хмара, М. Зеров, П. Филипович). Багато поетів уславлюють у своїх творах індустріалізацію України. Навіть традиційна для української поезії пейзажна лірика зазнає оновлення: вона наповнюється космічними мотивами (М. Зеров, Є. Плужник, П. Тичина). Мариністична лірика теж змінюється: відтепер море символізує не тільки долю людини в бурхливих подіях, а й стає образом світобудови (О. Влизь ко, М. ДрайХмара, М. Рильський).
Павло Тичина народився 23 січня 1891 р. в с. Пісках на Чернігівщині. Мати Марія виховувала його з великим теплом і добротою, а батько Григорій, сільський дяк і вчитель, навпаки, був дуже вимогливим і суворим до сина. Змалку Павло виявляв здібності до співу, музики, малювання й віршування. Коли йому виповнилося дев’ять років, батько віддав хлопчика до монастирського хору в Чернігові, де він не тільки засвоював мистецтво співу, а й здобував загальну освіту. Оскільки Павло був музично обдарованим, то керівник хору доручав йому навчати нотних азів новачків, серед яких був і Г. Верьовка, котрий у майбутньому прославиться на весь світ як хоровий диригент і композитор. З 1907 по 1913 р. Павло навчався в Чернігівській духовній семінарії: тут він співав у хорі; граючи в оркестрі, став найкращим кларнетистом; навчався малювання у видатного художника М. Жука, який і ввів Павла в коло чернігівської інтелігенції. З 1911 р. П. Тичина відвідував творчі зустрічі, які організовував М. Коцюбинський у своєму домі. 1912 р. у «Літературно-науковому віснику» виходить друком перший твір молодого поета — вірш «Ви знаєте, як липа шелестить…». У 1913–1917 рр. юнак навчається на економічному факультеті Київського комерційного інституту, який через революцію не зміг закінчити. У цей час паралельно працює в періодичних виданнях «Рада», «Світло», а також помічником хормейстера в театрі М. Садовського. Першу поетичну книжку «Панахидні співи» митець написав 1915 р. (вона по бачила світ лише 1993 р.). У 1918–1919 рр. П. Тичина завідує відділом у газеті «Нова рада», працює в журналі «Літературно-науковий вісник», мандрує Україною в складі капели композитора К. Стеценка. Але головною справою його життя була поетична творчість. 1919 р. виходить друком поетична збірка «Соняшні кларнети», що стала од ним з найбільших здобутків у мистецтві ХХ ст. У ній П. Тичина оспівав світлу енергетику революційних подій в Украї ні, красу її духовного відродження, поєднав традицію й новаторство; синтезувавши різні стилі, витворив свою неповторну манеру поетичного мистецтва. Про це писав літературо знавець Ю. Лавріненко: «Хоча Тичину називають то символістом, то імпресіоністом, то романтиком чи зводять характер його поезії до справді притаманної йому панмузичності, проте він не вкладається в рамки жодного “ізму”. Тичина розклав і по-своєму синтезував класицистичні, народнопісенні й наймодерніші естетичні засоби в наскрізь оригінальній поезії». Дослідники називають неповторний стиль П. Тичини кларнетизмом. Ознаки цього індивідуального стилю властиві найкращим поетичним збіркам поета: «Соняшні кларнети» (1918), «Плуг» (1920), «Замість сонетів і октав» (1920), «В космічному оркестрі» (1921). Проте, починаючи зі збірки «Вітер з України» (1924), вони поступово згасають. Митець виконує замовлення партії, руйнуючи свій унікальний стиль. Про соц реалістичні орієнтири поета — «оспівувати», «закликати» і «боротися» — свідчать назви нових творів: «Ленін», «Партія веде», «Пісня про Сталіна»... Влада за таку лояльність не могла не віддячити поетові: йому «дають» звання академіка Академії наук УРСР, призначають на посаду директора Інституту літератури АН УРСР, вибирають головою Верховної Ради УРСР, міністром освіти. А про численні премії й ордени годі й згадувати. Ось як В. Стус охарактеризував поета: «Феномен Тичини — феномен доби. Його доля свідчитиме про наш час не менше за страшні розповіді істориків: поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. І поет погодився на цю роль… Він обрізав усякі живі контакти, замінивши їх цілком офіційною інформацією. У цих умовах поет міг тільки конати, а не рости. Свіжого повітря до нього надходило дедалі менше й менше, аж поки поет у Тичині не задушився від нестачі кисню. Поет помер, але Тичина залишився жити й мусив, уже як чиновник, виконувати поетичні функції… У страшну добу сталінських репресій одних письменників розстріляли, других заслали в концтабори, третіх розтлили. П. Тичину репресували визнанням. Покара славою — одна з найновіших і найефективніших форм боротьби з мистецтвом». У соцреалістичному стилі було написано біль шість творів у подальших збірках по - ета: «Чернігів» (1931), «Партія веде» (1934), «Чуття єдиної родини» (1938), «Сталь і ніжність» (1941), «Ми свідомість людства» (1957), «Комунізму далі видні» (1961) та ін. Поет Є. Маланюк ще 1924 р. так написав про талант П. Тичини та його духовну катастрофу: «…від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась… в окривавлений жовтень ясна обернулась Весна...» Усе життя автор «Соняшних кларнетів» пам’ятав ці гіркі слова, а незадовго до смерті зізнався: «Він (Маланюк. — Авт.) єдиний мене розумів, він єдиний сказав мені правду… Так воно й сталося… Від кларнета мого пофарбована дудка осталась… Усі мені кадили (фіміам. — Авт.), а він один сказав мені правду». П. Тичина помер 16 вересня 1967 р., похований на Байковому кладовищі в м. Києві.
Свій стиль і світосприймання П. Тичина якнай повніше втілив у збірці «Соняшні кларнети» (1918 р., вийшла друком 1919 р.). У ній передано переживання молодої людини, яка тонко відчуває ритми природи, сонячні спалахи, сприймає світ природи як оркестр і мріє про світлу любов і щасливе життя. Поет поєднав традиційні прийоми з новаторськими, з багатьох стилів витворив свій, неповторний, відомий у літерату рознавстві як кларнетизм.
Кларнетизм — термін на позначення стилю ранньої лірики П. Тичини. Кларнетизм виражається за допомогою багатьох поетичних засобів: звукових (асонанс, алітерація, звуконаслідування, анафора, епіфора), зорових (епітет, метафора, індивідуально-авторські слова) і формальних (розміщення строф і рядків). Ознаки кларнетизму: • музикальність і ритмічність строф; • асоціювання — митець не копіює навколишній світ, а передає мінливі асоціативні враження; • символізм поетичної мови — майже кожне слово стає символічним натяком, про що прямо сказати не можна, адже воно неосяжне й невловиме. Кларнетизм характеризують такі поняття, як «кольоровий слух», «слуховий колір», «аристократичність духу», «поетичний всесвіт», «філософська ідея всеєдності».
Опрацюйте матеріал підручника на ст. 16-19.
Домашнє завдання: опишіть одну з малярських робіт П. Тичини (письмово).
Виконані домашні завдання надсилайте в особисті повідомлення у групах Viber, Telegram або на електронну пошту fox644910@gmail.com
05.09.2025
Літературний авангард. Авангардні тенденції в українській літературі 1920-х років. Поет М. Семенко – сміливий експериментатор («Бажання», «Місто», «Запрошення»). ТЛ: авангард, футуризм, урбанізм
Сьогодні відбудеться урок о 11.25 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/8358753800?pwd=SXdkUnlwTy9WYnI1M3Nwa1ZZd29uZz09&omn=82013044419
Ідентифікатор конференції: 835 875 3800
Код доступа: DJ8Wux
Перегляньте відео за наступним посиланням:
11 клас. Українська література. Авангардні тенденції в українській літературі 1920-х років
Опрацюйте теоретичний матеріал.
Український літературний авангард виник як різка реакція на традиційні напрями в літературі. Авангард (фр. avant — спереду й garde — передовий загін) — літературний напрям, що характеризується радикальним новаторством і схильністю до експериментів. Головна мета — очищення шляху для нового, що має прийти в мистецтво. Авангардисти заперечували та викривали через висміювання й пародіювання застарілі ідеї та форми, постійно експериментували, оновлюючи погляди на світ і мистецькі засоби. Однак часто створення зовсім нового залишалося недосяжним через свою утопічність. Авангардизм виявився в різних модерних течіях — в абстракціонізмі, дадаїзмі, конструктивізмі, кубізмі, сюрреалізмі, футуризмі. Футуризм (фр. futurum — майбутнє) — авангардний напрям, що заперечував класичну спадщину, намагаючись зруйнувати всі традиції та прийоми старого мистецтва, створюючи новий стиль. Футуризм — це мистецтво, яке відображає епоху технічного прогресу. Його спрямування можна визначити трьома м: місто, машина, маса. Основними ознаками футуризму є: • урбаністичні мотиви — зображення міста як головного місця подій, естетика машинної індустрії; • культ надлюдини, яка змінює світ за допомогою техніки; • епатажність (поведінка, що порушує загальноприйняті норми та правила); • прагнення створити мистецтво майбутнього.
Футуристи «випускали слова на волю» (М. Семенко), звільняли вірш від збігу фраз і віршованого рядка, легко творили нові слова, уводили в поезію дисонанси, що мало передавати ритм нової доби. Засновником футуризму вважають італійського письменника Ф. Т. Марінетті, який 1909 р. своїм «Маніфестом футуристів» закликав знищувати панівні мистецькі форми ХІХ ст. й культивувати «телеграфний стиль». В українській літературі футуризм започаткував М. Семенко. До найпомітніших представників цього літературного руху належать О. Влизько та Ґео Шкурупій. Український авангард в образотворчому мистецтві представлений творчістю О. Архипенка, О. Богомазова, Д. Бурлюка, О. Екстер, В. Єрмилова, А. Петрицького, В. Татліна та ін.
Михайль (Михайло) Семенко народився 31 грудня 1892 р. в с. Кибинцях, що на Полтавщині, у родині письменниці та волосного писаря. Навчався в реальних училищах Хорола й Кременчука, вищу освіту здобував у Петербурзькому психо неврологічному інституті, паралельно відвідував клас скрипки в консерваторії. У Петербурзі юнак захопився футуристичними ідеями, саме тут він розпочав свою літературну працю. Перша поетична збірка М. Семенка «Прелюди» вийшла дру ком 1913 р. за сприяння київського угруповання символістів «Українська хата», 1914 р. були надруковані дві наступні збір ки — «Дерзання» і «Кверофутуризм», які й розпочали історію українського футуризму. Коли 1914 р. розпочалася Перша світова війна, М. Се менка мобілізували на Далекий Схід, у Владивосток, де він служив телеграфістом. Тут поет написав збірки «П’єро здається» і «П’єро кохає», випробувавши себе в імпресіо нізмі й символізмі. Зміна мистецьких настроїв пов’язана з романтич ною та водночас сумною любовною історією. Грубий та іронічний поет маскує себе в образі ліричного героя П’єро. Михайлю Семенку з молодою дружиною Лідією Горенко довелося пережити громадянську війну, Гетьманщину, Директорію, білогвардійський терор. Коли до влади прийшов Денікін, поета заарештували й кинули до Лук’янівської в’язниці, і тільки дивом М. Семенко уник нув долі розстріляних М. Чумака й Г. Михайличенка, разом з якими очолював літера турно-художній журнал «Мистецтво». У Києві, а по тім у Харкові провідний футурист України випускає періодичні видання: «Український журнал», «Фламінго», «Альманах трьох», «Катафалк искусст ва» (рос.), «Семафор у майбутнє». У середині 1920-х років митець працював режисером на Одеській кіностудії. М. Семенко створює мистецьку групу «Нова генерація» (1927–1930) й однойменний щомісячний часопис. Навколо нього гуртується талановита молодь. Письменник захоплюється деструкцією й претендує на керівну роль у літературному процесі. Проте інші літературні об’єднання (МАРС, ВАПЛІТЕ, «київські неокласики», «Ланка») досягають більших успіхів у модернізації літератури. Засмучений М. Семенко намагається дискредитувати ці літературні угруповання перед комуністичною владою, яка спочатку охоче користується такою «допомогою», а згодом свій гнів скеровує проти поета. У 30-х роках ХХ ст. футуризм було заборонено, як ворожий, а М. Семенко, піддавшись тиску, визнав «помилковість» своїх позицій та перейшов до офіційного соцреалістич ного стилю. Він прославляє вождів і компартію в збірках «Сучасні вірші» (1931), «З радянського щоденника» (1932), «Міжнародні діла» (1933). Проте це не врятувало поета: його було заарештовано за «контрреволюційну націоналістичну діяльність» і 24 жовтня 1937 р. розстріляно.
Ліричний герой вірша «Бажання» вражає читача: він хоче перевернути світ, «щоб поставити все догори ногами», збирається «місяця стягнуть і дати березової каші», «зорі віддати дітям», а «барви, що кричать весняно, — служниці Маші». Природа ж для нього — «балаган», тому й хоче, щоб «тебе чорти вхопили». Автор руйнує усталену поетичну традицію (деструкція), використовуючи верлібр з до вільним римуванням лише декількох рядків. Емоційну піднесеність, властиву поезії, він спрощує до прозаїчного рівня, згадуючи служницю Машу та її парубка Петьку. Поруч з метафорами (барви, що кричать весняно) використовує фразео логізми із зниженим забарвленням: дати березової каші — відшмагати, відлуп цювати; а стійка сполука щоб тебе чорти вхопили маркована словниками як вульгарна й означає побажання смерті. Це і є запереченням поетичних традицій попередніх поколінь, що властиве футуризму.
Заслугою М. Семенка було використання урбаністичних (міських) мотивів, яких у поезії попередніх епох бракувало. Показовим у цьому аспекті є ліричний вірш «Місто» («Осте сте…»), у якому поет сміливо експериментує з формою: розміщення рядків, довільне римування, алогічна мова, рвані слова, тавтології. За до помогою надмірного вживання приголос них М. Семенко намагається передати хаос і звуки індустріального міс та: «Осте сте / бі бо / бу… / бігорух рухобіги». Картину міста творять його реалії, передусім технічні, рухові: ...візники — люди трамваї — люди автомобілібілі бігорух рухобіги рухливобіги... Тут перемішалися люди, трамваї, автомобілі, гамір і чад — вони не лякають, а навпаки, тішать ліричного героя, бо він упевнений, що все це — надпотужна енергія, яка зламає старий світ і побудує новий, більш ефективний та розкутий. Футуристична поезія «Місто» фонтанує епатажем і деструкцією.
Ліричний герой поезії «Запрошення» — це узагальнений образ молодих митців, які з легкою іронією звертаються до старшого покоління, що не розуміє їхніх експериментів. Вони запрошують прийти на Батиєву гору. У той час це була околиця Києва, куди «не заходять автомобілі», де немає інших, звичних для них міських вигод. Сильні, молоді й сміливі протиставлені старшому поколінню передусім за несприйняттям мистецьких переконань. Митці, досвідчені й традиційні у своїй творчості, означені словом «трості» (лапки тут використано не випадково!), а молоді й сміливі — порівнянням «як на звірів». Ліричний герой хоче знайти спільну мову зі старшим поколінням інтелігенції, намагається розкрити йому світ модерної поезії.
Опрацюйте матеріал підручника на ст. 10-14.
Домашнє завдання: визначте ознаки футуризму в поезіях М. Семенка й запишіть їх у зошит.
Виконані домашні завдання надсилайте в особисті повідомлення у групах Viber, Telegram або на електронну пошту fox644910@gmail.com
04.09.2025
Вступ. «Розстріляне відродження».Українська література ХХ ст. як новий етап в історії національної культури. Поняття «розстріляне відродження»
Сьогодні відбудеться урок о 9.25 за наступним посиланням:
https://us05web.zoom.us/j/8358753800?pwd=SXdkUnlwTy9WYnI1M3Nwa1ZZd29uZz09&omn=82013044419
Ідентифікатор конференції: 835 875 3800
Код доступа: DJ8Wux
Перегляньте відео за наступним посиланням:
11 клас. Українська література. Укр. літ. ХХ ст. як новий етап в історії національної культури.
Опрацюйте теоретичний матеріал.
Українська література ХХ ст. ХХ ст. — епоха великих відкриттів у науці й техніці. У цей період людина починає усвідомлювати, що повністю пізнати світ неможливо, тому й виникає новий тип художньої свідомості. Митці ХХ ст. вже не акцентують увагу на своїй просвітницькій ролі, на відміну від тих, хто творив у ХІХ ст., живучи в ілюзіях усезнання. Письменники ХХ ст. почали відмовлятися від того, щоб фіксувати у творах події та факти, вони вже не прагнуть бути моралізаторами й пророками свого суспільства, а занурюються в загадкову людську душу, свідомість і підсвідомість. У яких історичних умовах розвивалося мистецтво, зокрема й література, у ХХ ст.? Соціалістична революція, колективізація, голодомори, дві світові війни, сталінські репресії, декілька хвиль еміграції, розпад Радянського Союзу й здобуття Україною незалежності. Так, література й інші види мистецтва розвиваються за своїми внутрішніми, естетичними законами, проте на них певною мірою впливають і зовнішні, суспільні чинники, у яких формується художня свідомість митця. Справді, у літературі ХХ ст. стають актуальними такі проблеми, як митець і влада та свобода творчості. Перед письменниками радянського періоду постав вибір: оспівувати соціалістичну дійсність чи сповідувати свободу самовираження.
У ХХ ст. домінували такі стильові напрями: модернізм (наприкінці ХІХ ст. — 1920-і роки), соцреалізм (1930–1980-і роки) і постмодернізм (1980-і — початок ХХІ ст.). У центрі кожного з цих напрямів була людина, щоправда, соцреалізм як панівна ідеологія руйнував особистість, модернізм боровся за неї як за інди відуальність, а постмодернізм зображав зневіру в людині.
У 20-і роки ХХ ст. розвивається нова хвиля модернізму, що проявився в багатьох індивідуальних стилях, які можна умовно згрупувати в течії: символізм, імпресіонізм, неоромантизм, експресіонізм та ін. Естетичні засади нового етапу модерніз му було спрямовано проти реалістичного мистецтва.
Українську літературу 20-х років ХХ ст. називають «червоним ренесансом», або «розстріляним відродженням». «Розстріляне відродження» — умовна назва літературно-мистецької генерації у 20-х — на початку 30-х років ХХ ст. У цей період було знищено більшість представ ників українського письменства, інтелігенцію, які розбудовували національну культуру. Серед них: Михайло Драй-Хмара, Микола Зеров, Микола Куліш, Лесь Курбас, Валер’ян Підмогильний, Євген Плужник, Михайль Семенко та ін. — найяскравіші представники української літератури й національної історії загалом. У 20-х роках ХХ ст. розквітла творчість багатьох талановитих митців різних стильових уподобань і смаків. У 1918 р. виникає мистецьке угруповання «Біла студія», до якого належали ки ївські поети П. Тичина, М. Семенко, художник А. Петрицький, режисер та актор Л. Курбас. 1919 р. створено угруповання «Музагет» (об’єднало митців різних на прямів), з якого в 1920 р. утворилася група «Гроно», що культивувала імпресіо нізм і футуризм. Гронівці вважали мистецтво інструментом духовного спілкуван ня між людьми. 1921 р. М. Семенко заснував групу «Аспанфут» («Асоціація панфутуристів»), яка у своїй програмі прогнозувала швидке відмирання мистецтва через його традиційність, пропагувала створення «метамистецтва» — поєднання поезії, живопису, скульп тури, архітектури й кіно. 1923 р. в Києві було створено групу «Аспис» («Асоціація письменників»), до якої належали митці різних поколінь і світовідчувань: М. Рильський, Є. Плуж ник, М. Зеров, Г. Косинка, П. Фи липович, В. Під могильний. З «Аспису» вийшли майбутні неокласики. Через рік це у руповання вже було реорганізоване в «Ланку». Воно проголосило об’єднання старої української літератури з новою, ос кільки «пролетарська література розривала українські традиції». 1926 р. до «Ланки» приєдналися ще декілька митців — так постало угруповання МАРС (Майстерня революційного слова). Найбільші літературні організації — «Плуг», «Гарт» і ВАПЛІТЕ — були створені в тодішній українській столиці Харкові, саме тут найпотужніше вирувало культурно-мистецьке життя України. Організація «Плуг» (1922–1932) (керівник С. Пилипенко) дотримувалася тра дицій реалізму, зображувала життя тодішнього села в дусі партійних вимог. Спілка «Гарт» (1923–1925) (керівник В. Еллан-Бла китний) пропагувала поширення комуністичної ідеології, мова творів мала бути українською. Літературна організація ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури, 1926–1928) (президент М. Хвильовий) виникла в Харкові наприкінці 1925 р. До неї ввійшли колишні члени «Гарту». Вони дбали про престиж української лі тератури, підтримуючи насамперед талант і новаторство, професійну майстерність. Діяльність ВАПЛІТЕ розвивалася саме тоді, коли відбувалася літературна дискусія 1925–1928 рр. Приводом для дискусії стала стаття М. Хвильового «Про “сатану в бочці”, або Про графоманів, спекулянтів та інших просвітян», яка була спрямована проти низькопробної «червоної графоманії». М. Хвильовий та його однодумці ставили за мету знищити рабський дух у свідомості українського народу, вони дбали про високу художню майстерність і свободу у висловленні свого «Я»; зображали вольову людину фаустівського типу, а ці ознаки були властиві зарубіжній класиці. Дискусія з літературної переросла в політичну: влада змусила ВАПЛІТЕ оголосити про «саморозпуск», а багатьом членам цього угруповання повісили ярлик «ворога народу». Авангардну українську літературу представляли організації «Нова генерація» (1926–1930), яку очолював М. Семенко, і «Авангард» (1926–1930) з В. Полі щуком на чолі. Метою цих літературних осередків було створення «ідеологічно витриманої» літератури із залученням «широких робітничих мас». На противагу розмаїтим мистецьким осередкам офіційна влада мала свої літературні організації: «Молодняк» (1926–1932) і ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників), до яких належали І. Микитенко, В. Коряк, О. Корнійчук, І. Ле, П. Усенко, Д. Загул та ін. 1932 р. урядовою постановою «Про перебудову літературно-мистецьких організацій» було зупинено діяльність письменницьких організацій та утворено Спілку радянських письменників України, яка й нині існує як Національна спілка письменників України (НСПУ). Влада боролася з будь-якими проявами вільного мислення, утручалася в літературний процес, що значно пригальмувало його розвиток. У 1930-і роки розпочалися масові репресії, зокрема 1937 р. (пік сталінських репресій!) «на честь 20-ліття Жовтня» в урочищі Сандармох (на півночі Росії) було розстріляно 1111 в’язнів Соловків, серед яких було 130 українських письменників, а саме: М. Зеров, М. Куліш, Л. Курбас, В. Підмогильний та ін. Протягом 1920–1930-х років жертвами масових репресій стало понад 500 українських митців.
Опрацюйте матеріал підручника на ст. 4-8.
Домашнє завдання: підготуйте коротке письмове повідомлення про одне з українських літературних угруповань 20–30-х років ХХ ст. Скористайтеся відповідною літературою або матеріалами мережі Інтернет.
Виконані домашні завдання надсилайте в особисті повідомлення у групах Viber, Telegram або на електронну пошту fox644910@gmail.com
