У разі перебоїв з електропостачанням, або Інтернетом конференція може не відбутись, тоді матеріал опрацюйте самостійно. Під час повітряної тривоги конференція відбудеться у визначений час. 

Приєднуйтесь, якщо у Вас є безпечна можливість.

03.10.2025          САМОСТІЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ

Тема: Основні показники якості насінного матеріалу. 

Зайдіть за посиланням та перегляньте відео до уроку: https://www.youtube.com/watch?v=T2bPhanUXOA 

КОНСПЕКТ УРОКУ

Якісний насінний матеріал дає змогу без додаткових енергетич­них затрат (добрива, пестициди) забезпечити належний ріст рослин, знизити негативний вплив бур'янів, хвороб, шкідників і на цій ос­нові підвищити врожайність культури і якість одержуваної продук­ції, поліпшити екологічний стан поля.

Насіння (насінний матеріал) — поняття широке. Це переважно різні плоди — зернівки, сім'янки, однонасінні плоди — боби, горіш­ки, частини плодів, а також органи вегетативного розмноження — бульби, іноді дрібні плоди.

Найпоширенішим насінним матеріалом у рослинництві є зернів­ки (зернові злаки і зернобобові), сім'янки (соняшник, морква), горіш­ки (гречка, буряки), однонасінні боби (еспарцет, буркун), бульби (картопля, топінамбур) та ін.

Насіння характеризується сортовими, посівними і врожайними властивостями. При цьому велике значення мають фізичні власти­вості насінного матеріалу — натура, вирівняність. Певне значення має і форма насіння. Так, за даними М. М. Макрушина (1976), у пшениці більш врожайним є компактне зерно. Тонке, видовжене зерно, яке за масою не поступається перед зерном вирівняним і ва­говитим, забезпечує меншу врожайність. Ці відмінності насіння прийнято називати різноякістю. Розрізняють три форми різноякості: екологічну, материнську, генетичну. Екологічна форма різноякості визначається умовами ґрунтово-кліматичної зони і технологією ви­рощування культури, материнська — є результатом розміщення насіння в суцвітті, що впливає на його формування. Генетична форма різноякості залежить від умов запилення квітки і розвитку зиго­ти. Важливе значення мають мутагенні фактори.

Отже, насіння — це складні живі системи, посівні та врожайні якості яких забезпечуються багатьма факторами.

Основні посівні якості насіння характеризуються такими показ­никами, як чистота, вологість, енергія проростання, лабораторна схожість, маса 1000 насінин. Велике значення має польова схожість насіння, що залежить від вологості ґрунту, глибини загортання на­сіння.

Категорії насіння і показники якості його визначаються і регла­ментуються державним стандартам України (див. ДСТУ 2240-93).

Схожість насіння. Від схожості насіння залежить його посівна якість. Відповідні норми встановлені всіх польових культур. Від схожості насіння залежить густота посіву і рівномірність розподілу стеблостою. Схожість насіння формується у процесі вирощування і значною мірою залежить від ґрунтово-кліматичних умов, технології вирощування, системи удобрення. На якість насіння впливає його дозрівання та організація збирання врожаю, а також його дообробка (очищення, підсушування, калібрування).

Насінницькі посіви доцільно збирати в повній стиглості. Під час збирання важливо контролювати і здійснювати всі заходи, які змен­шують травмування зерна.

Механічне пошкодження зерна призводить до погіршення його якості і зберігання, зниження хлібопекарських, технологічних, посі­вних якостей тощо.

Насіння пошкоджується під час обмолочування. Ступінь його травмованості залежить від регулювання роботи агрегатів комбай­на, біологічної фази розвитку рослин, сорту та виду сільськогоспо­дарських культур. Найшкідливішими є мікропошкодження в зоні зародка зерна, механічні пошкодження зародка та ендосперму.

При висіванні травмованого насіння знижується його схожість, послаблюється розвиток рослин. Так, при пошкодженні зародка па­росток втрачає орієнтацію, закручується. На пошкоджених місцях насінини розвиваються колонії грибів, що є частою причиною їх за­гибелі.

Сучасні механізми, які застосовують для збирання зернових, не запобігають повністю травмуванню насіння. Травмування насіння при збиранні залежить від його вологості. Дослідами встановлено, що при вологості понад 25 % травмування досить значне і може по­вністю пошкоджувати зародок. З підвищенням вологості пошко­дження насіння збільшується. Для всіх польових культур оптималь­на вологість для збирання становить 16 — 17 %. Травмування насін­ня зменшується також при роздільному способі збирання, правиль­ному виборі строків обмолочування, регулюванні молотильних апа­ратів, зокрема обертів барабана і зазорів між барабаном і підбара-банням.

Насіння пошкоджується і на зерноочисних та сушильних ма­шинах. Тому на стадії обробки врожаю необхідно вибирати опти­мальний режим сушіння насіння, регулювати трієри та сита, уни­кати надлишкового застосування зернопультів у процесі дообробки насіння.

Травмування насіння знижує його польову схожість на 15 — 30 %. При висіванні насіння, в якому механічно пошкоджено 10 % маси, врожайність знижується більш як на 1 ц/га. На насінних посівах доцільніше використовувати двобарабанні комбайни. Так, в експе­риментальному елітно-насінницькому господарстві Інституту насін­ництва кращі результати мали при використанні зернозбиральних комбайнів СКД-6. Маса подрібненого зерна становила 0,4-0,6% загальної маси, травмування 20 — 30 %. При цьому частоту обертів першого барабана, який працював у м'якому режимі, зменшували на 200 - 300, а другого встановлювали у межах 1000 - 1200 об./хв. Зазор між першим барабаном і підбарабанням був на 3 — 4 мм біль­шим, ніж між другим барабаном і підбарабанням. Крім того, слід регулювати зерноочисні й зернопровідні пристрої. Подавання соло­мистої маси в молотильний апарат регулюють залежно від швидко­сті руху комбайна під час обмолочування.

Для збирання посівного і якісного товарного зерна слід використо­вувати комбайни, якими вже обмолочено посіви на площі 100 — 350 га. Це має велике значення для забезпечення високої якості обмолоту культур, зокрема зернобобових (гороху, сої).

Здійснення комплексу заходів щодо зменшення травмування зе­рна економічно вигідне, оскільки забезпечує додатковий вихід на­сіння. Це важливо при розмноженні насіння еліти й супереліти та першої репродукції нових перспективних сортів польових культур.

Пошкодження оболонки зерна призводить до глибоких фізіологіч­них змін у зернині, втрат поживних речовин, порушення обмінних процесів, що різко послаблює ріст проростків. Дослідні дані свід­чать, що травмування ендосперму насінини пшениці знижує продук­тивність рослини на 10 — 20 %, зародка на 27 — 44 %.

Пошкодження насіння знижує посівні якості його при зберіганні. Так, через 8 міс. після збирання енергія проростання пошкоджених насінин знижується на 30 - 40 %, а лабораторна схожість на 62 - 89 %. Енергія проростання цілих зернин при цьому становила 85 — 90 %, лабораторна схожість 94 - 97 %.

Заходи щодо зменшення шкоди від травмування насіння і запо­бігання йому. Одним із основних заходів зменшення шкоди від тра­вмування є протруєння зерен, яке нейтралізує шкідливу негативну дію мікроорганізмів на насіння. Протруєння слід поєднувати з ін­крустацією, додаючи пестициди до плівкоутворювача. При цьому треба диференційовано підходити до виду і норми протруювання, уникати препаратів, які містять ртуть (наприклад, гранозан). Протруювання з інкрустацією слід проводити перед сівбою. Не варто завчасно протруювати насіння з підвищеною вологістю. Протрую­вання, проведене завчасно, знижує схожість на 20 — 24 %. Інкруста­ція насіння підвищує врожай озимої пшениці, ячменю, кукурудзи на 3 — 6 ц/га. Закріплені у плівці на насінні пестициди не розпилю­ються і не змиваються з нього, перешкоджаючи проникненню шкід­ливої мікрофлори в насіння навіть у ґрунті. Травмуванню насіння запобігають дотриманням технології вирощування на насінницьких площах, що забезпечує рівномірний розвиток рослин на посівах. Насінники доцільніше збирати в суху погоду комбайнами з викори­станням жаток, які формують тонкі валки на висоті від ґрунту не менше 15 см. У роки з підвищеною вологістю і при випаданні дощів треба застосовувати пряме комбайнування. Використовувати при цьому слід конструктивно найбільш досконалі комбайни. Посівний матеріал кондиції першого класу необхідно одержувати за одне пропускання через зерноочисні машини.

Чистота посівного матеріалу. Для насінництва важливо мати на­сінний матеріал з високими показниками сортової чистоти. Напри­клад, для пшениці, згідно із стандартом, перша категорія сортової чистоти повинна становити 99,5 %, друга 98 %, третя 95 %. У біоло­гічному рослинництві великого значення набувають показники за­сміченості насіння бур'янами, ураженість його хворобами, наявність у ньому шкідників. Все це вимагає проведення певних заходів, на­самперед застосування гербіцидів. Тому контроль за засміченістю повинен бути суворим і передусім на насінницьких ділянках, де не­обхідно дотримувати всіх заходів, у тому числі й хімічного захисту рослин. Так, в 1 кг насіння найвищої якості має бути не більше 10 шт. насінин інших рослин, з них насіння бур'янів — не більш як 5 шт., другого класу — 40 шт., у тому числі бур'янів 20 шт. Такі су­ворі вимоги до вмісту насіння бур'янів цілком виправдані. Коефіці­єнт розмноження бур'янів, як і хвороб та шкідників, високий, тому через короткий час вони надто засмічують посіви. Чим нижче ре­продукція, тим більша загроза механічної засміченості зерна, тому необхідно дотримуватись більш суворих правил щодо кількості ре­продукцій посівного матеріалу з насінням важковідокремлюваних культур. Так, насіння ячменю в пшениці і житі важко відокремити, тому що їх будова і розміри подібні. На всіх етапах виробництва на­сіння цьому питанню необхідно приділяти особливу увагу, щоб не допустити зниження якості насіння.

При розмноженні насіння різних репродукцій слід дотримува­тись правила: сівбу починати з нижчих, а збирання насінних площ — з вищих репродукцій. Завдяки цьому не допускається змішування насіння навіть у межах одного сорту однієї культури між репродук­ціями.

Після сівби насіння однієї репродукції сівалку слід добре очисти­ти і навіть незначну частину насіння вищої репродукції посіяти пі­сля закінчення сівби на ділянці нижчої репродукції. При переве­денні комбайнів на обмолот іншого сорту та культури треба ретель­но очистити всі агрегати комбайнів. При переході на обмолот іншого сорту чи іншої культури перший бункер намолоченого зерна доціль­но використовувати не на насінницькі цілі, а на фуражні, товарні. Це не лише сприяє забезпеченню видової та сортової чистоти насін­ня, а й запобігає механічній засміченості його насінням бур'янів, ураженості хворобами та шкідниками.

Вологість і зберігання насіння. Збереженість посівного матеріалу значною мірою залежить від його вологості. У більшості культур в умовах України вологість насіння не повинна перевищувати 15 %. Таке насіння добре зберігається протягом тривалого періоду без зниження якостей.

Насіння сільськогосподарських культур після збирання потрібно досушувати, залежно від особливостей культури та вологості насін­ня. Чим вища вологість насіння, тим меншаю має бути температура сушіння. Слід зазначити, що температура повітря при сушінні має бути не вище 45 °С. Досвід показує, що зерно, зібране при підвище­ній вологості, важко піддається сушінню. Вологе насіння бобових погано зберігається, швидко зігрівається, псується. Підвищення во­логості насіння навіть на 2 % порівняно із стандартними значення­ми зменшує його посівні якості. Таке насіння, як правило, викорис­товують на продовольчі та фуражні цілі.

У насінному матеріалі визначають наявність грибних захворю­вань, зокрема сажки. Кондиційне насіння за посівними стандарта­ми не повинно містити збудників сажки. Регламентується також вміст у насінні склероцій.

Мікроорганізми, які впливають на посівні і врожайні якості на­сіння, поділяють на дві групи: мікроорганізми, що уражують насін­ня під час вирощування, і мікроорганізми, які розвиваються під час зберігання. Сприятливі умови для розвитку мікроорганізмів при зберіганні зерна складаються при підвищених вологості й темпера­турі. У вологій неочищеній масі вони розвиваються швидко, внаслі­док чого температура зернової маси підвищується, що призводить до самозігрівання зерна. Тому після обмолочування обов'язкове очи­щення зерна з метою зниження його вологості.

Маса насіння і врожайність культури. Від маси 1000 насінин і запасів поживних речовин в ендоспермі злакових або сім'ядолях бобових залежить розвиток сходів рослин. Озимі і ярі хліба та інші культури (соняшник, соя, горох), висіяні високоякісним насінням, дають за інших рівних умов по 3 — 5 ц/га приросту врожаю. Такі по­сіви густі, мають добре розвинену листкову поверхню, рослини на них менше уражуються хворобами. Від маси насіння, його якості і репродукції залежить врожайність культури.

Ефективним заходом підвищення врожайності культур є каліб­рування насіння, сівба більших фракцій його. Калібрування, під­вищуючи вирівняність насіння, ефективне при одночасному здійс­ненні комплексу заходів. Щоб мати якісне насіння з високою вро­жайністю на насінних площах, слід зменшувати норму висіву і гус­тоту рослин на 15 - 20 %.

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

Домашнє завдання: написати та вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733

26.09.2025          Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Овочеві культури.

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

Зайдіть за посиланням та перегляньте матеріал до уроку: https://agrovita.org.ua/82-osobennosti-vyrashchivaniya-ovoshchnykh-kultur/  

КОНСПЕКТ УРОКУ

1.Класифікація овочевих культур – об’єднання різних рослин в групи за певними ознаками.  Ми розглянемо класифікацію овочевих за сукупністю біологічних і господарських ознак.

Овочеві культури – порівняно невелика група представників рослинного світу.  На території України вирощується приблизно 40 овочевих культур. З них найбільш поширено близько 20 видів.  Класифікація овочів досить умовна, але необхідна для групування рослин за якоюсь певною ознакою.

За належністю до певної ботанічної родини (або підродини) овочеві культури поділяються на:

Пасльонові (картопля, томат, перець, баклажан)

Капустяні (капуста, редиска, редька, хрін, крес-салат)

Окружкові або Селерові (морква, петрушка, кріп, кмин, фенхель)

Гарбузові (огірок, кабачок, патисон, диня, кавун, гарбуз)

Цибулеві (цибуля, часник)

Бобові (боби, горох, квасоля)

Складноцвіті (салат, цикорій, топінамбур)

Гречкові (щавель, ревінь)

Лободові (буряк, шпинат)

Цей поділ враховують, наприклад, при складанні сівозміни. Представники однієї родини не повинні слідувати один за одним, тому що мають спільних шкідників і збудників хвороб.

За господарським призначенням, овочеві культури поділяються на:

Плодові (томат, баклажан, перець, огірок, кабачок, патисон, гарбуз, кавун, диня, артишок, горох, боби, квасоля, соя, кукурудза цукрова)

Коренеплоди (морква, бруква, буряк столовий, редька, редиска, ріпа, кореневі селера і петрушка)

Бульбоплоди (картопля, топінамбур)

Цибулеві (цибуля, часник)

Капустяні (капуста білоголова, цвітна, червоноголова, китайська, листова, савойська, брюссельська, пекінська, кольрабі, броколі)

Зелені, або зілля (петрушка листова, салат, шпинат, щавель, ревінь, портулак, спаржа, гірчиця листова, мангольд)

Пряно-смакові (аніс, кріп, базилік, любисток, гісоп, крес-салат, майоран, естрагон, хрін, катран, коріандр, меліса, м’ята, шавлія, чабер, кмин, чебрець, розмарин, рута, фенхель)

Деякі овочеві рослини можуть кочувати з групи в групу.  Наприклад, кріп можна віднести одночасно і в групу зелених, і в групу пряно-смакових культур. Іноді кавун і диню виділяють в окрему групу – баштанні.  Це пояснюється швидше особливостями вирощування, ніж господарським призначенням.

Класифікація овочевих культур за тривалістю життєвого циклу.  Життєвим циклом рослини вважається період від сходів до утворення насіння.  Якщо після утворення насіння, рослина не відмирає, а продовжує рости і розвиватися – її називають багаторічною.  Варто також відзначити, що дикі форми деяких культурних рослин на своїй батьківщині є багаторічними. Однак при вирощуванні в культурі в наших умовах ці рослини відмирають після утворення насіння. Якщо це відбувається в перший же рік – такі рослини є однорічними. Наприклад – томат, перець. Дикі форми томату на своїй батьківщині є багаторічними

Отже, за тривалістю життєвого циклу овочеві культури бувають:

Однорічні – ранні сорти білоголової капусти, цвітна і пекінська капуста, томат, перець, баклажан, картопля, огірок, кабачок, гарбуз, кавун, диня, салат, кріп, редиска.

Дворічні – в перший рік життя формують розетку листя, ростову бруньку, що розрослася (качан), коренеплід, цибулину. На другий утворюють квітконоси, на яких формуються квіти, плоди і насіння. Сюди відносять: буряк, моркву, петрушку, селеру, пізні сорти білоголової капусти, брюссельську, савойську, червоноголову капусту. В цю групу включають також ріпчасту цибулю, цибулю-порей і часник.

Багаторічні – хрін, ревінь, щавель, спаржа, деякі види цибулі. Утворення насіння не призводить до виснаження і загибелі рослин

Крім наведеної класифікації овочевих культур за їх біологічними, морфологічними і господарськими ознаками, існує також групування рослин по їх відношенню до зовнішніх чинників – температури, висвітлення, родючості ґрунту, вологи.  Це дуже важлива тема, тому є предметом окремої статті.

2.Особливості вирощування овочевих культур

Деякі з нас є щасливими власниками дачних ділянок і щоліта проводять на них більшу частину вільного часу. Інші лише збираються в найближчому майбутньому організувати власне присадибне господарство. Як би там не було, отримувати врожай свіжих овочів та фруктів зі свого городу хотілося б дуже багатьом. Але не всі знають, як цього досягти.

Здавалося б, нічого складного в цьому немає: потрібно тільки обзавестися підходящою ділянкою, посіяти в ґрунт насіння, дочекатися появи сходів, а після цього лише час від часу поливати рослини – і незабаром щедра земля обдарує вас багатим урожаєм. Насправді ж все виявляється зовсім не так. Достатньо приступити хоча б до початкового етапу втілення настільки нехитрого на перший погляд задуму, і вам відразу стане зрозуміло, що облаштування саду та городу – справа набагато трудомістка, ніж ви собі уявляли. Перш ніж отримати врожай, доведеться витратити чимало сил і часу, а паралельно з цим осягнути безліч секретів успіху. Адже для того, щоби земля поділилася з вами своїми дарами, їй необхідно допомагати.

Коротко про головне: 

1.Значення овочевих культур.

Джерело вітамінів (С, А, групи В, К), мінеральних речовин (К, Са, Fe, Mg).

Забезпечують організм клітковиною та органічними кислотами.

Використовуються у свіжому вигляді, для консервування, сушіння, квашення.

Важлива сировина для харчової промисловості та кормова база для тваринництва.


2.Класифікація овочевих культур

За використанням у їжу поділяються на:

Коренеплоди – морква, буряк, редис, ріпа.

Бульбоплоди – картопля, топінамбур.

Капустяні – білокачанна, цвітна, броколі.

Цибулеві – цибуля ріпчаста, часник, порей.

Плодові – помідори, огірки, кабачки, гарбуз, перець, баклажан.

Бобові – горох, квасоля, боби.

Зелень – кріп, петрушка, салат, шпинат.


3.Біологічні особливості

Більшість овочів — однорічні чи дворічні рослини.

Потребують родючих ґрунтів, регулярного поливу та світла.

За вимогами до тепла:

Холодостійкі (капуста, морква, буряк, горох).

Теплолюбні (огірки, томати, перець, баклажани).


4.Основи агротехнології вирощування

Сівозміна – овочі не слід висаджувати на одному місці кілька років поспіль (запобігання хворобам і виснаженню ґрунту).

Обробіток ґрунту – оранка, боронування, внесення добрив.

Вирощування розсади (для теплолюбних культур: томати, перець, баклажани).

Посів у відкритий ґрунт (морква, буряк, огірки, капуста).

Догляд за рослинами: полив, підживлення, розпушування, прополювання, захист від шкідників і хвороб.

Збирання врожаю – у строки технічної чи біологічної стиглості.

Зберігання та переробка – закладання у сховища, холодильники, переробні підприємства.


5.Приклади поширених овочів в Україні

Картопля, буряк, морква, капуста, цибуля, помідори, огірки, кабачки.

Висновок: Овочеві культури мають велике значення для харчування людини, медицини та промисловості. Правильна агротехнологія вирощування забезпечує високі врожаї, якість продукції та збереження родючості ґрунтів.

Домашнє завдання: написати та вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733  

19.09.2025        Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Поняття про ґрунт та його родючість. 

Зайдіть за посиланням та перегляньте презентацію :https://ua.izzi.digital/DOS/306708/355720.html  https://www.youtube.com/watch?v=Ej1JknhdaDo 

КОНСПЕКТ УРОКУ

Поняття про грунт, його родючість

Ґрунтом називається верхній родючий шар землі. Під родючістю розуміють здатність ґрунту задовольнити потребу рослин в елементах живлення, воді, теплі, повітрі. Грунту властива певна природна родючість як загальна сума елементів життєдіяльності, якими ґрунт потенційно може забезпечити рослину. Ця родючість стає ефективною після того, як людина за допомогою знарядь діє на ґрунт, перетворює його в засіб виробництва. Діючи на ґрунт прийомами обробітку, внесенням добрив, меліорацією землі, людина створює додаткову, тобто штучну родючість. Тому ефективна родючість залежить від рівня природної родючості ґрунту і використання його у виробництві.

Родючість ґрунту — це його здатність забезпечувати рослини всіма необхідними умовами росту й розвитку (а не тільки водою й поживними речовинами). Сучасне природознавство розглядає родючість ґрунту як функцію ґрунтоутворюючого процесу, визначаючи його як здатність ґрунту до одночасного забезпечення рослин умовами для їх нормального росту й розвитку. Ознакою родючості ґрунту є величина врожаю, яка обумовлюється сукупністю властивостей, здатних забезпечувати рослини всім необхідним. Тільки врахування всієї сукупності факторів надає можливість підвищувати врожай.

У зв’язку з тим, що родючість ґрунту формується під дією природних і соціально-економічних факторів, вона належить до розряду природних і економічних категорій. У господарській діяльності використовують три категорії ґрунтової родючості:

• 
  природна родючість ґрунту — є результатом розвитку ґрунтоутворюючих процесів, що привели до утворення ґрунту як природного тіла, до якого не торкалася рука людини. Притаманна лише цілинним землям;
  

• ефективна родючість ґрунту — величина врожаю культурних рослин. Рівень її залежить не стільки від природної родючості ґрунту, скільки від процесу і характеру сільськогосподарського використання та культури землеробства;
  

• економічна родючість ґрунту — це зумовлена соціально-економічними факторами здатність землеробства використовувати і підвищувати природну родючість ґрунту.
  
  

З розвитком науково-технічного прогресу і виробничих сил суспільства створюються умови для раціонального використання земельних ресурсів і підвищення природної та економічної родючості ґрунту.

Родючість ґрунту є такою властивістю, що здатна відтворюватися і в природних умовах, і при сільськогосподарському використанні ґрунту. Відтворення родючості може бути розширеним, простим і неповним. Розширене відтворення родючості — це поліпшення сукупності властивостей ґрунту, які впливають на його родючість. Просте відтворення — це відсутність помітних змін сукупності властивостей ґрунту, які впливають на його родючість. Неповне відтворення — це погіршення властивостей ґрунту, які впливають на його родючість.

Біологічні показники:

• 
  вміст органічних речовин у ґрунті та їх якісний склад;
  

• вміст гумусу;
  

• біологічна активність ґрунту;
  

• засміченість ґрунту насінням та вегетативними органами розмноження бур’янів, шкідниками та збудниками хвороб сільськогосподарських культур.
  
  

Органічні речовини є найважливішою складовою частиною ґрунту. Роль органічних речовин у формуванні родючості дуже велика і багатогранна. Частина органічних речовин, розкладаючись у ґрунті, перетворюється на гумус.

Органічні речовини — важливе джерело елементів живлення для рослин. Вони забезпечують рослини майже повністю азотом, значною частиною фосфору та сірки, а також незначною кількістю калію, кальцію, магнію та іншими поживними елементами. При посиленій життєдіяльності мікроорганізмів у збагачених органічними речовинами ґрунтах швидше розкладаються і знешкоджуються внесені пестициди.

Гумус є основним джерелом поживних речовин та енергетичним матеріалом для більшості ґрунтових мікроорганізмів. Він уповільнює процеси вимивання поживних речовин з кореневмісного шару, підвищує ефективність мінеральних добрив, тепловий режим ґрунту. Продукція, вирощена на збагачених гумусом ґрунтах, має вищу якість, рослини характеризуються підвищеною стійкістю до хвороб та шкідників. Вміст гумусу в ґрунтах коливається в широких межах. Найбільше його в чорноземах, найменше в сіроземах та дерново-підзолистих ґрунтах.

Джерелом підвищення вмісту органічних речовин та гумусу у ґрунті є залишені на полі рештки рослин (корені, частинки стебел, опале листя) та органічні добрива.

Для збагачення грунту органічними речовинами застосову­ються різні заходи: внесення органічних та мінеральних добрив, травосіяння, правильне чергування культур у сівозміні, раціональний обробіток грунту, протиерозійні заходи. Основ­ним з них є внесення органічних добрив.

Коротко про головне: 

Ґрунт – верхній пухкий шар земної кори, утворений під дією живих організмів, води, повітря та сонячної енергії. Він є основою життя на суші.

Склад ґрунту:

мінеральна частина (пісок, глина, камінці);

органічна речовина (гумус);

вода;

повітря;

живі організми.

Гумус – перегнилі рештки рослин і тварин, що надають ґрунту темного кольору і містять поживні речовини.

Родючість ґрунту – здатність ґрунту забезпечувати рослини водою, повітрям і поживними речовинами, необхідними для їх росту й розвитку.

Умови родючості ґрунту:

наявність поживних речовин;

достатня волога;

повітропроникність;

активність ґрунтових організмів.

Значення ґрунту:

основа сільського господарства;

джерело харчів для людей і тварин;

середовище життя для багатьох організмів;

важливий природний ресурс, який потрібно охороняти.

Висновок: Ґрунт – це унікальне природне тіло, що виникає внаслідок взаємодії живої та неживої природи. Його головна цінність – родючість, без якої неможливе існування рослин, тварин і людини.

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

Домашнє завдання: написати та вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733  

12.09.2025          Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Агросфера в новому тисячолітті

Зайдіть за посиланням та перегляньте презентацію : https://naurok.com.ua/prezentaciya-agrosfera-u-suchasnomu-sviti-300472.html  

КОНСПЕКТ УРОКУ

Агросфе́ра — одна зі сфер взаємодії літосфери з живими організмами та людською діяльністю, частина поверхні Землі, сукупність територій, на яких домінують культурні рослини, свійські тварини, оброблювані земельні угіддя і пов’язані з ними організми (бур’яни, комахи, гриби, мікроорганізми, віруси, тваринний світ тощо). Агросфера завжди перебуває під впливом сільськогосподарської (агропромислової) діяльності людини. До агросфери входять орні землі, луки, сіножаті, пасовища, лісосмуги, сільські поселення. Агросфера містить усі типи агроландшафтів і агробіоценозів. Створена й існує завдяки розуму й діяльності людини, тому є не лише геобіологічною, але й соціальною категорією. Подальший розвиток агросфери має бути спрямований на збереження і раціональне використання не лише природних ресурсів і біорозмаїття, але й біосфери загалом, на гармонізацію стосунків між природою та суспільством.

Агросфера в новому тисячолітті.

ХХІ століття вже ознаменувалося стрімкою мінливістю трендів, швидким темпом розвитку технологій та максимальною різноманітністю всюди, де це можливо. Винятком не став аграрний сектор та суміжні галузі — з початку тисячоліття тут відбувається поступова переорієнтація, реструктуризація та системні зміни у всьому ланцюгу доданої вартості. З чим аграрний світ увійшов у третє десятиліття ХХІ століття, на чому варто акцентувати для успішної роботи в агросекторі і яких “родзинок” додати у свою роботу, щоб бути успішним  аграрієм у 20-х роках? Аналізуємо тренди і тенденціїнового року та десятиліття.

Регенеративне землеробство

Окрім «сталого» та «органічного» дедалі більшої актуальності у світі набирає відновлювальне землеробство. Це система, яка дає змогу не лише виростити якісні продукти харчування і не нанести шкоду навколишньому середовищу, а й збагачує ґрунт, збільшує біорізноманіття та підвищує ефективність користування природними ресурсами. Використання регенеративних технологій вирощування сьогодні створює додану вартість фермерській продукції, закладає основи для подальшого ефективного господарювання і позитивно впливає на загальний екологічний стан. В контексті свідомого споживання, регенеративне землеробство може стати суттєвою конкурентною перевагою, а згодом і маркером для успішності фермерського бізнесу.

Ефективне водокористування

Сільське господарство споживає 80% усього водокористування у світі. Доступ до води залишається актуальною проблемою, яка змушує шукати нових шляхів та підходів до вирішення. Фермери усього світу включають ефективне водокористування у ТОП-10 найактуальніших питань і шукають способи зменшити споживання води для своїх врожаїв. Паралельно у цьому контексті розвивається тенденції до максимально можливого збереження природної вологи та повторного використання води. У першому випадку йдеться про впровадження технологій землеробства, які зберігають ґрунтову вологу. Друга тенденція здобула неформальну назву  “використання брудної води” і вже має практичну реалізацію — полив врожаїв водою, яка залишилася після поїння тварин.

Технологізація виробничого процесу

Різноманітні мобільні додатки, які спрощують ведення господарства у всіх контекстах; автоматизовані системи управління та контролю; безпілотники для моніторингу стану полів та доставки необхідних речей безпосередньо до конкретної точки на полі — ці та багато інших технологій надалі матимуть вплив на землеробство і активно розвиватимуться. Інвестиції у технологізацію та автоматизацію будуть одними з найактуальніших і найпотрібніших для ефетивної роботи у новому десятилітті.

Залучення нових людей

Залучення до сільського господарства нових людей — актуальне питання на стику агробізнесу, державних функцій та освітніх закладів. Середній вік нинішніх фермерів у світі — близько 60 років, для ефективної роботи та вищої прибутковості бізнесу, сферу потрібно “омолоджувати”. До прикладу, у США впроваджують програми компенсації заборгованості за навчання на сільськогосподарських спеціальностях, щоб більше молодих людей могли отримати спеціалізовану освіту. Спрямування аграріїв до тісної співпраці з молоддю та з освітньо-навчальними спеціалізованими закладами — тренд, який допоможе молодим людям краще пізнати агросферу і сприятиме тому, щоб вони залишалися в ній працювати. Експерти зазначають, що це стратегічно важлива робота для кожного окремого практикуючого аграрія, спрямована на розвиток галузі загалом.

Нішева диверсифікація

Здорове харчування, веганство, зменшення споживання м’ясо-молочної продукції на користь рослинної — це те, що вже впливає на світовий агропродовольчий сектор. Відбувається перерозподіл споживання продовольства у світі, зокрема, у розвинених багатих країнах зростає попит на продукти рослинного походження, відповідно, знижується на м’ясні, молочні і навіть рибні продукти. Водночас, у бідних країнах, з підвищення загального добробуту тамтешнього населення, навпаки — збільшується споживання м’яса. Ці тенденції продовжуватимуться і в новому році і аграрії повинні їх враховувати, щоб розуміти, які підгалузі варто розвивати, щоб бізнес залишався прибутковим. Впровадження зваженого диверсифікованого підходу до ведення бізнесу із залученням нішевих культур — стратегія нового десятиліття для прогресивного розвитку фермерського бізнесу.

Харчове (не) сміття

Харчові відходи займають третину всієї їжі, виробленої у світі. У кількісному вимірі — це 1,3 мільярда тонн, а в грошовому — $750 млрд щорічно. Про цю проблему говорять вже кілька десятків років, зокрема в контексті глобальної продовольчої безпеки та ефективного використання ресурсів. Розвинуті країни знаходять її вирішення на межі аграрної діяльності та кулінарії, а також у розвитку технологій переробки органічних відходів. У першому випадку мова йде про співпрацю з шеф-кухарями та ресторанами і розробку нових рецептів та нової культури харчування загалом, заснованих на використанні харчових відходів (шкірок, качанів, безплідних квітів тощо). У другому — про встановлення біогазових установок та агрегатів для компостування та переробки харчових відходів, щоб забезпечити виготовлення добрив та інших ресурсів для ведення господарської діяльності, водночас мінімізувавши кількість харчових відходів. У будь-якому випадку, соціальна складова такого тренду має і практичний бік для бізнесу — додатковий заробіток або економія.

Безпосередність у комунікаціях

Стрімкий розвиток інтернету на початку ХХІ століття вніс суттєві зміни у комунікаційні процеси загалом і спілкування між бізнесом та клієнтом зокрема. Від формальної “рекламно-етикеткової” комунікації до змоги напряму поспілкуватись із засновником, власником та керівництвом підприємства через електронне листування або соцмережі — еволюція комунікація відбулася за дуже короткий час і продовжує впроваджувати свої правила. Взаємодія з клієнтами; спілкування зі своїми споживачами; відкритість, прозорість та доступність будь-якої інформації про продукт, процес і технологію його виготовлення, а також про людей, залучених до виробництва та менеджменту — у новому році будуть надзвичайно корисними процесами для аграріїв і тих, хто працює в суміжних сферах.

Коротко про головне: 

1.Значення агросфери

Агросфера – це частина біосфери, перетворена людиною для отримання продуктів харчування і сировини.

У ХХІ столітті її роль зростає, адже населення світу швидко збільшується.

2. Виклики нового тисячоліття

Зростання населення планети → потреба в більшій кількості їжі.

Зміни клімату → посухи, повені, зниження врожайності.

Виснаження природних ресурсів → деградація ґрунтів, нестача води.

Глобалізація → конкуренція на світових ринках.

3. Сучасні агротехнології

Точне землеробство (GPS, дрони, сенсори, комп’ютерні системи).

Роботизація та автоматизація сільського господарства.

Генна інженерія та селекція – створення нових сортів і порід.

Біотехнології – екологічні методи захисту рослин і тварин.

4. Екологічний аспект

Перехід до сталого розвитку: поєднання виробництва та збереження природи.

Розвиток органічного землеробства.

Зменшення використання пестицидів і добрив.

Раціональне використання ґрунтів і водних ресурсів.

5. Соціально-економічний вимір

Поширення фермерських господарств і кооперативів.

Підтримка сільських територій і розвиток агротуризму.

Міжнародна торгівля сільськогосподарською продукцією.

6. Головна ідея

Агросфера в новому тисячолітті повинна забезпечити людей їжею, але при цьому зберегти екологічну рівновагу і створити умови для сталого розвитку суспільства.

Висновок: Агросфера в новому тисячолітті має стратегічне значення для людства. Вона повинна не лише забезпечувати населення продуктами харчування, а й зберігати природні ресурси. Майбутнє агросфери пов’язане зі впровадженням новітніх технологій, розвитком біотехнологій та органічного землеробства, а головне – зі сталим розвитком, що поєднує економічну вигоду, екологічну безпеку та соціальну справедливість. 

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

Домашнє завдання: написати та вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com  , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733  

08.09.2025          

Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09  

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Історія та етапи розвитку агротехнології.

КОНСПЕКТ УРОКУ

Протягом усієї історії свого становлення людство послідовно вело боротьбу за своє існування на планеті Земля. На різних етапах історичного розвитку головні напрями такої боротьби послідовно змінювались. В епоху кам'яного віку головною проблемою було виживання людини як біологічного виду серед суворої дикої природи. Оволодівши вогнем, навчившись шліфувати й свердлити камінь, загорнувшись у шкури диких тварин, людина не лише вижила, а й освоїла практично всі більш-менш придатні для проживання території на просторах Африки, Євразії, Австралії та Америки. Протягом усього цього часу залишалася (і сьогодні стоїть на порядку денному) проблема забезпечення стабільного харчування і добування їжі. Оволодівши прийомами збирання їстівних дарунків природи, полюванням та рибальством, людина ще 50 тисяч рок тому одомашнила собаку і близько 16 тисяч років - коня (найдавніші у світі рештки одомашненого коня в похованні людини знайдені у нас в Україні, на сході Кіровоградської області). Але лише примітивне землеробство стає відносно надійною опорою в забезпеченні людини їжею. На його основі близько 8-4 років до н. є. формується на багатих чорноземних ґрунтах блискуча землеробська цивілізація – Трипільська культура, яка була першою в світі справді польовою системою вирощування потрібних людині рослин. Така система, виникнувши на теренах нашої землі, поширилася на інші території - від басейну середнього Дніпра до Дністра і частково аж на території сучасної Румунії. Майже одночасно виникають центри поливного землеробства в Індії, Китаї, Месопотамії, Єгипті, Колумбії, Венесуелі, Мексиці. З названих центрів землеробство поширюється на значні території. Завдяки стабільності харчування та більш сприятливим умовам життя, чисельність населення планети поступово, але невпинно зростає. Відповідно збільшуються площі земель, які людина відвойовувала у дикої природи і перетворювала на ріллю. Доповнивши можливості своїх м'язів зусиллями тварин і могутністю вогню і навчившись добувати метали, особливо залізо, людина почала впевнено тіснити дику природу. На перших етапах такого процесу природа справлялася з деструктивною дією людини: руйнування природних фітоценозів заліковувала на поверхні ґрунту дикою рослинністю. Одночасно з боротьбою проти дикої природи людина накопичувала свої знання та досвід, удосконалювала прийоми ведення обробітку ґрунту і його поливання. Уже за Римської імперії були викристалізовані основні прийоми сучасної агрономії. Вплив людини на природу невпинно зростав. Про це красномовно свідчить такий факт. На початку другого тисячоліття нової ери простори Західної та Центральної Європи на 80% території були вкриті переважно листяними й мішаними лісами. Нині, навіть після проведення великомасштабних лісових насаджень наприкінці XIX і у XX століттях, площа лісів на тій самій території становить лише 30%. Енергоозброєність людини в останнє століття зросла в сотні разів. її доповнюють можливості техніки, хімії та значні знання. У багатьох регіонах планети дика природа і освоєні людиною території помінялися ролями. З невеликих острівців, де в минулому було знищено дику рослинність, тепер розрослась і стала домінуючою рілля, а дика природа залишилася тільки на окремих невеличких масивах. В Україні сьогодні більш як 53% території перетворено на орні землі. А в деяких регіонах площа ріллі значно перевищила 80%. Здавалося б, яка принципова різниця, буде у нас 30, 50 чи 80% території розорано? Якщо користуватися традиційним розумінням, відповідь дуже проста; чим більше полів, тим більше буде хліба і до хліба на столі. Ще недавно такий екстенсивний підхід себе виправдовував, а нині заганяє людство в глухий кут. Як відомо із законів діалектики, кількість переходить у якість. Як результат, надмірна розораність території неминуче призводить до деградації і руйнування навколишньою середовища в регіоні. Якщо навіть не враховувати всіх іншиз факторів негативного впливу: ерозії, засолювання, забруд нення ґрунту і підземних вод, поверхневого змиву добрив пестицидів у відкриті водойми, повітряного перенесення різ них ксенобіотиків (чужорідних для живих організмів речо вин), перетворення природних ландшафтів на орні земл більш як на 36 - 40% території спричиняє незворотні зміни: природному середовищі. Через надмірне руйнування природ них живих комплексів середовище втрачає здатність до са мовідновлення і компенсації негативного впливу діяльною людини. Таке явище можна проілюструвати ефектом суцільного вирубування тропічного лісу: на місці вирубки новий ліс уже не виросте, тому що за кілька років руйнується ґруї і залишається лише мертва материнська порода, на якій рости ніжні саджанці не можуть і яку розмивають тропічні дощі. Відповідно оцінивши небезпеку такого розвитку процесів і неминуче погіршення екологічної ситуації, в розвинутих країнах було розроблено програми, спрямовані на виправлення становища в регіонах з високим рівнем розораності території. Наприклад, у США здійснюється федеральна програма зі скорочення посівних площ. На першому етапі орних земель у пасовища і лісові насадження заплановано перевезти до 16 млн. га, що перебувають під загрозою ерозії. На друму - заплановано вивести з орних земель ще понад 40 млн.в регіонах з високим рівнем розораності території. Фермери за перетворення орних земель на інші види угідь отримують відповідну компенсацію. Проблема деградації навколишнього середовища в результаті надмірного господарського навантаження, яке створює людина, з різним ступенем гостроти стоїть уже сьогодні перед усіма регіонами планети в цілому. У такій ситуації можна констатувати, що збільшення посівних площ з метою зростання обсягів виробництва продовольства не може бути тим шляхом, яким повинна йти людина в майбутньому, якщо бажає й надалі нормально існувати ва планеті Земля. Одночасно з проблемою збереження здорового навколишнього середовища перед людством дедалі більше загострюється інша глобальна проблема - проблема дефіциту продовольства. Уже нині актуальною є проблема повноцінного білка (особливо тваринного) в раціоні сотень мільйонів людей, існує дефіцит і рослинних білків, більшість яких не має повного набору амінокислот, особливо незамінних. Тому майбутнє - за використанням білків, передусім рослинних, безпосередньо людиною (при згодовуванні білкового корму тваринам, особливо теплокровним, нераціональні втрати білка сягають 60-90% ). Перспективним є введення в раціон людини продуктів з рослин родини щирицевих (Amaranthaceae), синьозеленої водорості - ціанобактерії (Spirulina), що містять повноцінні білки зі структурою амінокислот, які найбільш повно відповідають потребам людського організму, і відповідно генетично модифікованих високобілкових традиційних культурних рослин. Нарощування виробництва зерна високої якості та більш раціональне його використання є однією з основних проблем сучасного сільського господарства України, як вирішальної умови поліпшення забезпечення населення продуктами харчування та подальшого економічного й соціального розвитку країни. Актуальність цієї проблеми зумовлена біологічними властивостями зерна, що є найбільш концентрованим акумулятором сонячної енергії у вигляді дуже вдалого поєднання різних висококалорійних поживних органічних сполук, добре збалансованим за амінокислотним складом білків, вуглеводів, жирів, вітамінів, інших біологічно активних речовин, найважливіших макро- та мікроелементів, синтезованих рослинами, завдяки їх унікальній фотосинтетичній здатності, а також спроможності зерна зберігати свої добрі поживні властивості за належних умов протягом багатьох років та відносно легко піддаватися технологічній переробці на різноманітні незамінні і смачні продукти харчування та цінні види кормів для тварин. За багато століть напруженої праці творча частина людства, використовуючи природну мінливість та різні форми добору, створила і повсюдно запровадила в землеробство численні види і сорти зернових, круп'яних та зернобобових культур - пшениці, жита, ячменю, вівса, кукурудзи, рису, гречки, проса, гороху, сої та інших, - пристосованих для вирощування в конкретних ґрунтово-кліматичних регіонах, зерно яких найбільш широко використовується для виробництва продуктів харчування та кормів. Із них найбільшого значення в усьому світі набули різні види пшениці завдяки наявності в її зерні специфічних білкових структур у вигляді клейковини, що з винаходом хлібопечення зробило її зерно незамінним джерелом для виготовлення найбільш поширеного і улюбленого продукту харчування людства - пшеничного хліба. Зерно кожного з інших згаданих видів рослин відзначається специфічністю біохімічного складу та використання. Завдяки високому вмісту легкозасвоюваних білків у зерні бобових рослин - сої, гороху, люпину, кормових бобів та інших - вони мають винятково важливе значення у виробництві високобілкових кормів для тварин. У зв'язку із вищезазначеним та невпинним зростанням чисельності населення, виробництво зерна в усьому світі за останні роки зростало швидкими темпами, особливо у США, Канаді, Австрії, Аргентині, країнах ЄЕТ, Китаї та ін. Цього було досягнуто завдяки створенню і впровадженню більш урожайних сортів і гібридів рослин, розробці раціональної видової структури посівів, прогресивних технологій вирощування з використанням більш високих норм мінеральних добрив, ефективних пестицидів, кращої сільськогосподарської техніки, зрошення, зниження втрат урожаю за рахунок надійного матеріально-технічного забезпечення виробництва та переробки зерна. Україна з давніх часів була і залишається потужним виробником зерна пшениці, жита, ячменю, гороху, гречки, проса, а останнім часом також кукурудзи, соняшнику та інших культур. Ґрунтовокліматичні її умови здебільшого сприятливі для вирощування відносно високих урожаїв доброякісного зерна цих культур. Рівень урожайності та виробництва його в Україні також невпинно зростав і в 1993 році досяг 32,1 ц/га, а валовий збір досяг 45,6 млн. т. Значний внесок у ці досягнення зроблено за рахунок впровадження у виробництво досягнень вітчизняних наукових розробок у галузях селекції, насінництва, рослинництва, землеробства, механізації та електрифікації. За рахунок використання нових сортів і гібридів, інтенсивних технологій вирощування, підвищення загального рівня землеробства дещо поліпшилась якість вирощуваного зерна. Але досягнутий рівень виробництва зерна в Україні ще значно відстає від рівня передових країн світу і не задовольняє потреби народного господарства у високоякісному продовольчому та фуражному зерні. Дефіцит продовольства в Україні зумовлювався не лише недостатнім рівнем урожайності культур, а й недосконалістю видової структури його виробництва, нераціональним використанням продовольчого зерна для кормових цілей, значними втратами урожаю при збиранні, транспортуванні, зберіганні та переробці, перевитратами насіння під час сівби, а та-^ож не досить ефективною інвестиційною політикою. Сучасні засоби інтенсифікації сільськогосподарського виробництва - хімізація, механізація і технологія вирощування сільськогосподарських культур — мають передбачати не лише економічні цілі. Виробнича діяльність людини в агро-ландшафтах повинна враховувати природні закономірності навколишнього середовища, а розробка систем землеробства і концепція розвитку зернового господарства будуватися на еколого-ландшафтних принципах. Інтенсифікація землеробства посилює побічні ефекти, порушує екологічну рівновагу. Наукою і практикою нагромаджений значний досвід з економічної оцінки ефективності систем землеробства. Такі критерії економічної оцінки ефективності систем землеробства, як урожайність, собівартість одиниці продукції, прибуток з 1 га посівів, рентабельність виробництва та інші, дозволяють дати соціальноекономічну оцінку цим процесам, але не відображають екологічних наслідків функціонування агроекосистеми. Необхідно впроваджувати тримірну систему оцінки землеробства, у тому числі й розвитку зернового господарства, яка включала б економічні, соціальні та екологічні наслідки суспільного процесу. Це дозволить своєчасно відмовитися від систем землеробства, які орієнтовані лише на врожай і зниження витрат виробництва, і поступово освоювати екологічно обґрунтовані, які забезпечують високий урожай і одночасно запобігають об'єднанню агробіоценозів і культурних ландшафтних комплексів. Екологічна обстановка в Україні, що погіршується, потребує обмежень застосування пестицидів, послідовного переходу до біологічного землеробства. Але в найближчій перспективі передчасно відмовлятися від застосування засобів хімізації, бо це неминуче призведе до зниження рівня виробництва зерна приблизно на 25 - 30%. Завдання полягає в тому, щоб на основі ґрунтозахисного контурно-меліоративного землеробства здійснити перехід від інтенсивного землеробства і зернового господарства на всій території землевикористання до їх локалізації в агроландшафтах і за рахунок диференційованого використання різних технологічних груп земельних ресурсів та застосування агротехнологій на них забезпечити науково обґрунтоване, збалансоване застосування мінеральних добрив та інших засобів хімізації, яке виключало б забруднення навколишнього середовища і забезпечило б зростання обсягів виробництва якісної сільськогосподарської продукції і високу економічну, соціальну й екологічну результативність діяльності людини. 

Коротко про головне: Історія та етапи розвитку агротехнології

1. Первісне землеробство

Час: близько 10–12 тис. років тому (неолітична революція).

Особливості: люди переходять від мисливства і збиральництва до вирощування культурних рослин і приручення тварин.

Технології: мотика, ручна праця, природне зрошення.

Значення: поява перших осілих поселень.

2. Давні цивілізації

Час: 5–3 тис. років до н. е. (Єгипет, Месопотамія, Китай, Індія).

Технології:

системи зрошення (канали, дамби),

використання плуга,

зберігання зерна в амбарах.

Досягнення: вирощування пшениці, ячменю, рису, винограду; розвиток садівництва.

3. Середньовіччя

Час: V–XV ст.

Технології:

трипільна система землеробства (чередування культур),

удосконалені плуги,

використання коней з підковами та упряжжю.

Наслідок: зростання врожайності, розвиток сільських громад.

4. Нова доба (XVII–XIX ст.)

Особливості:

розвиток науки (ботаніка, хімія, агрономія),

механізація сільського господарства (сівалки, жатки),

використання органічних і мінеральних добрив.

Результат: підвищення продуктивності праці, розширення площ обробітку.

5. ХХ століття – «зелена революція»

Основні риси:

поява тракторів, комбайнів, сучасної техніки,

використання гібридних сортів та селекційних досягнень,

хімізація (добрива, засоби захисту рослин),

меліорація земель.

Результат: різке зростання врожайності, забезпечення продовольством.

6. Сучасний етап (кінець ХХ – ХХІ ст.)

Особливості:

точне землеробство (GPS, дрони, сенсори),

біотехнології (ГМО, біодобрива),

екологічні агротехнології (органічне виробництво),

автоматизація та роботизація сільського господарства.

Значення: підвищення ефективності, зменшення шкоди довкіллю, забезпечення продовольчої безпеки.

Висновок: Агротехнології пройшли довгий шлях — від ручної праці з мотикою до використання роботів і біотехнологій. Їх розвиток забезпечив людство їжею та вплинув на хід усієї історії.

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

Домашнє завдання: написати та вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com  , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733 

20.05.2024    

Тема: Узагальнення з теми "Сучасні системи землеробства і сівозміни" 

Пройдіть тести за посиланням: Код доступу 9215405  join.naurok.ua

Домашнє завдання: виконати тест за посиланням.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733  

13.05.2024    Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz    

Тема: Розміщення польових культур і чистого пару в сівозмін 

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

КОНСПЕКТ УРОКУ

Розміщення польових культур і чистого пару в сівозмін.

Фізичіні, хімічні та біологічні властивості ґрунтового середовища впливають на вирощування різного виду сільськогосподарських рослин та умови росту й урожайності наступних культур. Це змушує дотримуватись певного порядку чергування культур у сівозміні. Чергування культур ґрунтується на їхній різній потребі в поживі та воді в періоди росту й розвитку, а також на їх відношенні до бур’янів, хвороб та шкідників. Для оптимізації окремих факторів і умов життя рослин кожна культура, насамперед, має бути забезпечена добрими попередниками. Проте різноманітність кліматичних і ґрунтових умов на території країни потребує диференційованого підходу до вибору попередників для тієї чи іншої групи сільськогосподарських культур. Розміщення чистого пару. У зв’язку з тим, що чисті пари — це радикальний агротехнічний захід поліпшення водного режиму в кореневмісному шарі ґрунту, вони є обов’язковим елементом польових сівозмін у Степу і бажаним у південносхідних районах Лісостепу. У полі чистого пару практично за будь-яких погодних умов є можливість майже повністю відновити витрачені попередниками запаси води і поживи, тому під час проектування схеми сівозміни таке парове поле планують розміщувати після культур переважно пізнього строку збирання, що сильніше за інші виснажують ґрунт. Найпоширенішими попередниками чистого пару є соняшник і суданська трава. Рідше під чистий пар планують поля після кукурудзи, проса та ярих колосових культур. У чистому пару складаються кращі умови для очищення верхнього шару ґрунту від насіння бур’янів, тому в роки освоєння сівозмін під пар відводять найбільш забур’янене поле. Чистий пар використовується переважно як попередник для озимої пшениці. Розміщення озимих культур. У зв’язку з біологічними особливостями та осінніми строками сівби озимі культури більш вибагливі до попередників, ніж ярі. Якість попередників озимих культур оцінюється насамперед за строками їх збирання. Вважають, що чим раніше попередник звільняє поле, тим його якість вища. Зумовлено це тим, що за триваліший період парування є можливість краще підготувати ґрунт і за будь-яких погодних умов накопичити у верхньому шарі більшу кількість вологи і цим самим забезпечити кращі умови для отримання сходів висіяної культури. І навпаки, із запізненням строків збирання попередника для озимих культур якість поля погіршується. Озимі культури у різних районах України розміщуються після найрізноманітніших попередників, які об’єднують у три групи: чисті пари, зайняті пари і непарові попередники. Проте і цей поділ досить умовний, оскільки один і той самий попередник у різних зонах вирощування озимих культур може оцінюватись неоднаково. У степовій зоні лімітуючим фактором у розвитку будь-яких рослин є волога, тому від того, скільки вологи протягом вегетаційного періоду міститься в кореневмісному шарі, залежить урожайність всіх сільськогосподарських культур. Водночас урожайність озимих культур часто визначається умовами зволоження посівного шару на час їх сівби. Найкращі вони при сівбі озимих культур після чистого пару, ефективність якого підвищується з півночі на південь і з заходу на схід. Серед чистого пару стабільнішими врожаями озимих культур виділяється чорний пар, який сприяє кращому засвоєнню осінніх, зимових і ранньовесняних опадів порівняно з весняним паром і тим самим сприяє поліпшенню умов вологозабезпеченості рослин озимої пшениці протягом всього вегетаційного періоду. Звідси і урожайність озимини після чорного пару, як правило, вища, тому весняний пар практикується лише тоді, коли з певних організаційних причин на відведеному під пар полі не вдається провести основний обробіток восени, або щоб уникнути зимового видування ґрунту з поверхні поля. Близьким до чистого за умовами вологозабезпечення рослин і рівнем врожайності наступної озимої культури є зайнятий пар озимими на зелений корм, які збирають наприкінці квітня — на початку травня. Після такого попередника щороку гарантовані дружні сходи і стабільно високі врожаї озимої культури. Серед парозаймаючих культур і попередників озимих дещо поступаються озимим на зелений корм багаторічні бобові трави, які збирають на один укіс наприкінці травня — на початку червня. Достовірна різниця між цими попередниками на користь озимих культур на зелений корм спостерігається лише в роки з посушливим літнім періодом, коли за рахунок опадів не можна відновити значні витрати ґрунтової вологи багаторічними травами і забезпечити дружні сходи висіяної озими-ни, а азотне живлення багаторічних трав серед усіх інших попередників і в ці роки складається найкраще. Багаторічним травам здебільшого не поступається, а в посушливі роки навіть переважає їх, зайнятий пар горохом на зелену масу. Добрими парозаймаючими культурами в цій зоні є також кукурудза, зібрана на зелену масу у фазі викидання волоті, і однорічні бобово-злакові мішанки. Строки збирання цих культур припадають на кінець червня — початок липня, а тому після них за належної агротехніки щороку можна створювати належні умови для отримання сходів і високої продуктивності посівів озимих культур. Серед непарових попередників кращі умови для отримання сходів озимини бувають після зернобобових культур. За належного догляду за посівами баштанних культур вони також забезпечують непогані сходи і врожаї наступної озимини. Гіршими серед непарових попередників озимих є кукурудза і сорго на силос та зернові колосові культури. Погіршення якості колосових попередників зумовлюється несприятливими фітосанітарними умовами для наступної озимини, а кукурудзи і сорго на силос — пізнім строком збирання культур і високим споживанням ними вологи та поживи. Тому в більшості років посівний шар ґрунту на час сівби озимих культур після таких пізньозбиральних попередників залишається пересушеним, що негативно позначається на сходах висіяної культури. Як правило, вони дуже зріджені і такі посіви доводиться пересівати ярими культурами. У підзонах достатнього і нестійкого зволоження Лісостепу, де порівняно з степовими районами випадає значно більше опадів, озимі культури висіваються тільки після зайнятих парів і непарових попередників, а в підзоні недостатнього зволоження — і після чистого пару, хоч його частка серед інших попередників невелика. Недоцільність використання чистого пару як попередника для озимої пшениці в більшості районів лісостепової зони зумовлюється тим, що у сприятливі за кількістю опадів роки рослини парової пшениці вилягають і різко знижують свою продуктивність. Серед парозаймаючих культур, як і в Степу, кращі умови для отримання сходів і формування врожаю наступної озимини забезпечують озимі на зелений корм, серед яких перевага надається капустяним культурам. Якість багаторічних трав на один укіс як попередника озимої пшениці в різних підзонах Лісостепу неоднакова: вища в західних районах, дещо нижча — в східних, де в посушливі роки після цього попередника може виявлятись нестача вологи в посівному шарі ґрунту на час сівби озимини. Використання багаторічних трав на два укоси перед сівбою озимої пшениці недоцільне в західних районах і неприпустиме в підзонах нестійкого і недостатнього зволоження, де, як свідчать дані Уманського ДАУ, Верхняцької та Драбівської дослідних станцій, зниження урожайності зерна наступної озимини не окуповується додатковим збором зеленої маси трав із другого укосу. Стійкі врожаї озимої пшениці спостерігаються у разі вирощування її після бобово-злакових сумішок, кукурудзи і гороху на зелений корм. Їм не поступається такий непаровий попередник як горох на зерно. Висока якість цих попередників зумовлюється тим, що після них щороку гарантуються дружні сходи озимини за рахунок достатнього зволоження посівного шару ґрунту. До добрих попередників озимої пшениці належить також гречка. У західних районах, де фактор вологи не є лімітуючим, гарні сходи озимої пшениці забезпечуються і після таких пізньо збиральних попередників, як кукурудза на силос. Проте для забезпечення високих урожаїв озимої пшениці після такого попередника необхідно вносити значно більше добрив, ніж в інших варіантах. У районах з недостатнім і нестійким зволоженням урожайність озимої пшениці після кукурудзи на силос різко знижується насамперед через погіршення умов, що забезпечують дружність сходів озимини. В умовах виробництва сходи озимої пшениці після кукурудзи на силос часто зріджуються настільки, що такі посіви весною доводиться насівати або пересівати ярими культурами. Серед непарових попередників найнижчі врожаї озимої пшениці забезпечують зернові колосові культури. Згідно з рекомендаціями щодо впровадження інтенсивних сівозмін з урахуванням спеціалізації сільськогосподарського виробництва України в районах нестійкого і недостатнього зволоження лісостепової зони кукурудзу на силос і зернові колосові культури виключають із структури попередників озимої пшениці. Такі попередники краще використовувати під озимі незернові культури, а із зернових озимих після кукурудзи на силос допустиме вирощування жита і ячменю. У поліських районах якість попередників озимих культур більше визначається умовами живлення рослин і фітосанітарним станом, ніж умовами вологозабезпеченості рослин. Кращі умови азотного живлення для озимих зернових складаються після конюшини на один і два укоси та після зернобобових, із яких на багатших за поживою ґрунтах частіше вирощують горох, а на бідних — люпин на зерно, силос, зелений корм і зелене добриво. Непоганий поживний режим для озимих зернових складається також після бобово-злакових мішанок і гречки. На зв’язних ґрунтах Полісся озиму пшеницю рекомендується висівати після кукурудзи на зелений корм і льону-довгунця, а на піщаних — після ранньої картоплі. До гірших попередників озимих належать кукурудза на силос, картопля середніх строків дозрівання, ярі ячмінь і овес, після яких доцільніше висівати жито, ніж пшеницю. І якщо погіршення перших двох попередників зумовлюється гіршим водно-поживним режимом, то останніх — несприятливими фітосанітарними умовами. Озимі культури, в свою чергу, в усіх зонах є добрими попередниками для більшості ярих просапних і зернобобових. Зумовлюється це відносно ранніми строками збирання і можливістю якісної підготовки ґрунту під посів наступної культури. Розміщення ярих культур. Основним критерієм при оцінці попередників ярих культур є те, як вони впливають на поживний і фітосанітарний стан ґрунтового середовища. У районах нестійкого і недостатнього зволоження істотним критерієм такої оцінки вважають також залишкові запаси вологи в кореневмісному шарі ґрунту. Ячмінь серед інших зернових культур потребує насамперед попередників, які залишають після себе у ґрунті достатній запас легкодоступних поживних речовин і забезпечують молоді рослини необхідним живленням відразу після появи сходів. Це зумовлюється тим, що ця культура відрізняється від інших зернових менш розвиненою кореневою системою і слабшою всмоктувальною здатністю коріння. У степовій зоні добрими попередниками ячменю є кукурудза на зерно і силос, баштанні культури, горох, сочевиця і соя, задовільними — цукрові буряки, а незадовільними — соняшник і суданська трава. У Лісостепу ячмінь рекомендується висівати після цукрових буряків, кукурудзи на зерно і силос, сої, гречки, хоча в підзоні недостатнього зволоження через погіршення водного режиму після цукрових буряків урожайність ячменю. У поліських районах добрими попередниками ячменю є картопля, кукурудза на силос, льон, люпин на зерно. Через погіршення фітосанітарного стану ця культура в різних природних зонах країни різко знижує свою продуктивність у повторних посівах. Ячмінь вважають непоганою покривною культурою для підсівних рослин, тому після нього в сівозміні розміщують переважно багаторічні трави. Овес порівняно з ячменем менш вибагливий до ґрунтового середовища завдячуючи добре розвиненій кореневій системі з високою всмоктувальною здатністю. Він краще за ячмінь витримує підвищену кислотність ґрунту, проте водночас відзначається і більшою вологолюбністю. Тому овес краще вирощувати на більш зв’язних суглинкових ґрунтах, здатних утримувати більше вологи, ніж піщані чи супіщані. Добрими попередниками для вівса в різних зонах країни є просапні кукурудза на зерно і силос, корене- і бульбоплідні культури. У спеціалізованих зернових сівозмінах допускається розміщення вівса і після колосових культур. У цьому разі овес виконує роль санітарної культури і є свого роду біологічним заходом боротьби з хворобами інших зернових культур у сівозміні з високим насиченням останніми. Разом з цим, повторне вирощування вівса на полі супроводжується значним недобором врожаю. Овес, на відміну від ячменю, характеризується вищою стійкістю до бур’янів, тому його посіви за потреби можна розміщувати і після попередників, які залишають після себе поле з відносно високою потенційною забур’яненістю. Просо, рослини якого в молодому віці відрізняються дуже повільним ростом, більше за будь-яку яру культуру потребує чистоти поля від бур’янів. Через це кращими для нього будуть попередники, які сприяють очищенню ґрунту від насіння бур’янів за вегетаційний або післязбиральний періоди. За високої агротехніки цим вимогам відповідає більшість просапних культур (за винятком соняшнику через падалицю), озимі, зернобобові та багаторічні трави. У районах недостатнього зволоження просо не рекомендується розміщувати після цукрових буряків, соняшнику та інших культур, які дуже висушують ґрунт. Недоцільно вирощувати просо після ярих колосових культур і в повторних посівах, де погіршення фітосанітарного стану через високу забур’яненість посилюється значним поширенням специфічних збудників хвороб і шкідників. Враховуючи високу вибагливість до тепла і посухостійкість рослин, основні посіви проса розміщують у лісостеповій і степовій зонах. Після проса рекомендується вирощування ярих культур суцільної сівби на зелений корм (ви-ко-вівсяні сумішки тощо). Гречка, на відміну від проса, більше культивується в Лісостепу і Поліссі. В лісостеповій зоні кращими попередниками для неї є озимі і зернобобові культури, кукурудза, цукрові і кормові буряки, картопля, а в Поліссі — люпин, озимі жито і пшениця, картопля, льон і кукурудза на силос. У разі вирощування гречки, як і проса, у вигляді проміжної культури її розміщують переважно після озимих на зелений корм. Гречка, в свою чергу, є непоганим попередником для більшості сільськогосподарських культур, враховуючи і озимі. Кукурудза залежно від потреби господарства може вирощуватись на зерно і зелену масу або силос. Звідси і реакція кукурудзи на попередники навіть за тих самих умов погоди та ґрунтового середовища буде неоднакова. Більш вибаглива до попередників кукурудза на зерно, високі врожаї якої формуються лише за належного рівня забезпечення рослин поживою і вологою. Кращі умови воднопоживного режимів відмічаються після озимих зернових культур. Через підвищення забур’яненості посівів до дещо гірших серед зернових колосових попередників кукурудзи в різних зонах країни належать ярі культури. У районах достатнього зволоження добрими попередниками кукурудзи на зерно є багаторічні трави на два і більше укосів, цукрові і кормові буряки, тоді як в районах нестійкого і недостатнього зволоження Лісостепу після цих попередників високі врожаї зерна кукурудзи забезпечуються лише в роки з достатньою кількістю опадів за вегетацію культури. Менш вибаглива до умов вирощування і розміщення у сівозміні кукурудза на зелену масу, яка при збиранні у фазі викидання волоті витрачає вологи значно менше, ніж кукурудза на зерно, і до того ж лише з верхнього метрового шару ґрунту, вологість якого на час сівби кукурудзи відновлюється за рахунок осінньо-зимових опадів. Тому в зоні нестійкого і недостатнього зволоження без зниження врожаю її можна вирощувати після цукрових буряків, соняшнику та інших культур з великим водоспоживанням. Гірші результати дає вирощування кукурудзи на зелену масу після кукурудзи на зерно через значну забур’яненість таких посівів.. Горох в бурякосійних районах вирощується переважно після кукурудзи і цукрових буряків, які здебільшого забезпечують практично рівноцінні врожаї основної зернобобової культури Лісостепу і Степу. Проте в окремі роки урожайність гороху після кукурудзи може знижуватись через високу забур’яненість посівів, а після цукрових буряків — через вилягання рослин та їх підгнивання за умов надмірного зволоження. Добрими попередниками гороху є також озимі колосові, гречка, картопля; задовільними або допустимими — ярі колосові і просо; небажаними — соняшник (через падалицю) і бобові культури (через хвороби і шкідники). Після гороху висіваються в основному озимі культури, хоч він міг бути добрим попередником також для ярих зернових, цукрових буряків, картоплі та інших небобових. Соя, кормові боби, квасоля через просапний характер вирощування більш вибагливі до попередників, ніж горох. Вони потребують насамперед чистих від бур’янів полів, тому основні площі цих культур рекомендується розміщувати переважно після озимих зернових. Ярі колосові і більшість просапних (за винятком соняшнику через падалицю і спільні з соєю і квасолею хвороби) належать до задовільних попередників. Неприпустимо зазначені бобові культури вирощувати у повторних посівах через погіршення фітосанітарного стану. Самі ж вони є добрими попередниками для ярих колосових та інших небобових культур. Люпин як основну бобову культуру Полісся вирощують майже після всіх культур, які культивуються у цій зоні, хоча найкращими попередниками для нього є озимі колосові, картопля та кукурудза на зелену масу і силос. Через багато спільних шкідників недоцільно вирощувати люпин після конюшини і цукрових буряків. Не витримує люпин і повторних посівів. Повернення його на попереднє місце вирощування навіть через два роки може знизити продуктивність рослин майже наполовину. Після люпину насамперед висівають озимі зернові, льон і картоплю, а за можливості — і інші крім бобових культури. Цукрові буряки витрачають значну кількість ґрунтової вологи і характеризуються слабкою конкурентністю щодо бур’янів. Тому кращими для них будуть попередники, які не дуже висушують кореневмісний шар і сприяють очищенню верхнього шару ґрунту від насіння бур’янів. Це насамперед озима пшениця, після якої розміщуються більшість посівів цукрових буряків, та решта озимих зернових культур. Крім озимих колосових культур непоганими попередниками цукрових буряків із культур суцільної сівби може бути ярий ячмінь, а з просапних — чисті від бур’янів посіви кукурудзи на силос. Вирощувати цукрові буряки після гороху і багаторічних трав небажано через наявність спільних шкідників (довгоносика тощо) і погіршення водного режиму після трав в районах з нестійким або недостатнім випаданням опадів. Неприпустимим слід вважати вирощування цукрових буряків у повторних посівах, де складаються несприятливі умови водозабезпеченості рослин і різко погіршується фітосанітарний стан ґрунтового середовища. Після цукрових буряків можна вирощувати майже всі ярі культури за винятком тих, які споживають багато вологи з усього кореневмісного шару і мають з буряками спільні хвороби і шкідники. Картоплю в лісостепових і в північних районах Степу, де вона займає незначну частку в структурі посівних площ, є можливість розміщувати після кращого для неї попередника — озимої пшениці чи жита, хоч непоганими попередниками для неї тут вважаються багаторічні трави на два і більше укоси, кукурудза на силос, баштанні, післяжнивні та післяукісні посіви на зелену масу. Проте у разі вирощування картоплі після тривалого використання багаторічних трав є загроза значного пошкодження бульб ґрунтовими шкідниками (дротяником тощо). У Поліссі, де картопля займає значні площі, кращими попередниками є озимі колосові, конюшина, люпин, льон, кукурудза на силос, гіршими — ярі колосові. Картопля легше за інші польові культури витримує вирощування у повторних посівах, однак при цьому необхідно приділяти більше уваги захисту рослин від хвороб і шкідників. Картопля є добрим попередником практично для всіх ярих культур суцільної сівби, а після ранніх її сортів в Поліссі вирощуються і озимі культури. Соняшник у Лісостепу вирощують переважно у підзоні нестійкого і недостатнього зволоження, але основні його площі зосереджено в степовій зоні. Кращими для соняшника попередниками є озимі колосові, кукурудза на силос, зернобобові, картопля, баштанні; задовільними — ярі колосові і кукурудза на зерно. До поганих попередників належать всі культури, які висушують ґрунт на значну глибину (цукрові буряки, суданська трава, люцерна тривалого використання тощо). Соняшник негативно реагує на повторні посіви і часте повернення на попереднє місце вирощування через погіршення водного режиму і значне ураження рослин хворобами і вовчком. Льон вирощують переважно на багатших за родючістю ґрунтах Полісся. Найкращими попередниками для нього є озимі колосові і конюшина, добрими — люпин і картопля, задовільними — кукурудза на силос і ярі колосові. Неприпустимі повторні посіви льону через значне ураження різними хворобами. Льон є добрим попередником для озимих зернових і більшості ярих культур. Розміщення багаторічних трав. У польових і кормових сівозмінах при вирощуванні багаторічних трав перевага надається бобовим культурам: конюшині як більш вологолюбній рослині в районах достатнього зволоження Полісся і Лісостепу, еспарцету та люцерні — в районах нестійкого і недостатнього зволоження Лісостепу і Степу. В Поліссі конюшину культивують як підсівну культуру. Кращі наслідки дає її підсів під кукурудзу на зелену масу, однорічні злако-бобові сумішки. Добрими покривними культурами для неї серед ярих зернових є ячмінь і просо, а серед озимих — ячмінь. До гірших покривних культур для конюшини серед озимих колосових належать жито і пшениця, а серед ярих — овес, які формують високий і густий травостій, пригнічуючи ним підсіяні трави. Під покривом цих культур у лісостеповій і степовій зонах я підсівні можна також вирощувати еспарцет і люцерну. Крім того, посушливих районах Степу практикують чисті або безпокривні весняно-літні посіви люцерни. При цьому попередниками люцерни можуть бути практично всі культури (за винятком бобових), які вирощуються в зоні. При використанні за рік багаторічних трав на один укіс вони здебільшого слугують попередником для озимих культур. В інших випадках після багаторічних трав можна висівати кукурудзу та інші небобові рослини за винятком культур із глибоким використанням ґрунтової вологи (цукрові буряки, соняшник тощо). 

Домашнє завдання: вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733 

06.05.2024    Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz  

Тема: Роль і місце проміжних культур у сівозміні. 

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

КОНСПЕКТ УРОКУ

Проміжними називають культури, які вирощуються на полі у вільний від основної культури проміжок часу, а посів таких культур називається проміжним. Впроваджуються проміжні посіви насамперед з метою інтенсифікації використання орних земель. Крім того, що проміжні посіви є резервом збільшення виробництва рослинницької продукції, вони мають також велике агротехнічне значення. Проміжні посіви завдяки їх післязбиральним решткам збагачують ґрунт органічною речовиною, сприяють продуктивнішому використанню води і поживи з ґрунту, дають змогу уникнути вимивання рухомих форм елементів живлення за межі кореневмісного шару і захищають ґрунт від ерозії у вільний від вирощування основної культури час. При вирощуванні в проміжних посівах бобових культур відбувається також збагачення ґрунту на азот за рахунок його фіксації з повітря бульбочковими бактеріями. Проміжні посіви можна розглядати також як захід окультуреності ґрунту й оздоровлення ґрунтового середовища. Це особливо стосується проміжних посівів на зелене добриво, оскільки загорнута у ґрунт зелена маса гальмує розвиток патогенних організмів. Розрізняють підсівні, післяукісні, післяжнивні та озимі проміжні посіви, а культури, що вирощуються в таких посівах, мають аналогічну назву. 

Підсівною називають проміжну культуру, яку висівають під покрив основної культури. Прикладом підсівної проміжної культури може бути ріпак або буркун, підсіяні під ячмінь. Після збирання останнього рослини підсівних культур починають інтенсивно рости і до настання холодів встигають сформувати непоганий врожай зеле-ної маси. Вдалими є такі проміжні посіви в районах достатнього зволоження і на поливних землях інших природних зон. На бідних землях Полісся практикують вирощування у підсівних проміжних посівах серадели або люпину на зелене добриво, яке підсівають навесні здебільшого під травостій озимого жита, інколи — під посів ярих колосових культур. 

Післяукісною називають проміжну культуру, яку вирощують у поточному році після збирання основної культури на зелену масу. Ними можуть бути горох, ріпак, кормова капуста, однорічні злако-бобові сумішки та багато інших культур, здатних вегетувати та інтенсивно продукувати органічну речовину вже у відносно прохолодний осінній період. У південних районах післяукісно можуть вирощуватись культури і з метою одержання основної продукції. Це просо, гречка і скоростиглі сорти картоплі. Найпоширенішими попередниками для післяукісних проміжних слугують кукурудза на зелену масу і злако-бобові сумішки, зібрані на початку або в середині літа. 

Післяжнивною називають проміжну культуру, яку вирощують у поточному році після збирання попередника на основну продукцію у вигляді зерна, насіння, коренеплодів чи бульбоплодів. Розміщують післяжнивні проміжні культури переважно після озимих і ярих колосових, рідше — після зернобобових, ранньої картоплі та інших культур, строк збирання яких припадає приблизно на середину лі-та. З метою одержання зеленої маси з проміжних посівів післяжнивно у Поліссі вирощують овес і люпин; у Лісостепу — горох, овес, ріпак; у Степу — кукурудзу, соняшник, суданську траву, сорго. Проте вдалими післяжнивні посіви у лісостеповій і степовій зонах бувають лише в роки з достатньою кількістю опадів за літньо-осінній період та на зрошуваних землях. 

Озимою називають проміжну культуру, яку висівають на початку осені після основної культури, а збирають на зелену масу навесні наступного року до сівби пізніх ярих культур. Такими проміжними культурами здебільшого є жито і пшениця або їх сумішки з викою мохнатою, ріпак і перко. Розміщують озимі проміжні після тих самих попередників, що й основні посіви озимих культур, а після озимих проміжних вирощують переважно ярі культури пізнього строку сівби. 

Домашнє завдання: вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733 

29.04.2024      Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Класифікація сівозмін 

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

КОНСПЕКТ УРОКУ

1. Класифікація сівозмін. Залежно від ґрунтово-кліматичних умов і спеціалізації господарств сівозміни різняться складом і чергуванням культур, кількістю полів та їхніми розмірами, що потребує певної класифікації. Основою класифікації сівозмін є поділ на типи і види. Згідно з ГОСТ 16265—39 тип сівозміни визначає її виробниче призначення та вирощування певної продукції, а вид — співвідношення сільськогосподарських культур і парів. Залежно від виду рослинницької продукції усі сівозміни поділяють на чотири типи: польові, кормові, овочеві і спеціальні. 

Польові сівозміни призначені переважно для виробництва продовольчого і фуражного зерна та сировини для переробної промисловості. Тому більшу частину площі в таких сівозмінах відводять під зернові і технічні культури. Частину посівної площі у польових сівозмінах можуть займати кормові культури, проте повне забезпечення тваринництва кормами не входить у завдання польової сівозміни. Як правило, всі культури, які вирощують у польових сівозмінах, не потребують особливого ґрунтового середовища чи спеціальних умов вирощування. У польових сівозмінах Степу крім сільськогосподарських культур частину площі відводять під чистий пар. Польові сівозміни є обов’язковим елементом систем землеробства переважної більшості господарств України. Відмінності між польовими сівозмінами великих колективних і фермерських чи орендних господарств обмежуються лише кількісним складом культур, які вирощують, і числом полів, на які розбивають весь земельний масив під сівозміною. 

Кормові сівозміни призначені для вирощування переважно кормових культур, хоча частину площ тут можуть займати й інші групи рослин. У кормових сівозмінах виробляють основну масу соковитих кормів. Залежно від видового складу кормових культур та місця розташування кормові сівозміни поділяють на прифермські і лукопасовищні. 

Прифермська являє собою такий підтип кормової сівозміни, поля якої нарізають поблизу тваринницьких ферм і яка призначена для виробництва переважно важко транспортабельних кормів у вигляді коренеплодів і зеленої маси. Продовольчі зернові і технічні культури в прифермських сівозмінах практично не вирощуються. 

Лукопасовищні сівозміни розміщують переважно на природних кормових угіддях, непридатних для вирощування більшості польових культур. Це заплавні і низинні землі, що весною затоплюються паводковими і талими водами. На суходольних землях лукопасовищні сівозміни впроваджуються як протиерозійний засіб. 

Овочевою вважають такий тип сівозміни, за якого овочеві займають всю або більшу частину площі. 

Спеціальною є сівозміна, в якій вирощуються культури, що потребують спеціальних умов — агрозаходів. До такого типу належать, наприклад, рисова сівозміна, оскільки для вирощування рису треба заздалегідь підготувати чеки, які після сівби заливають водою. Крім рису до схеми сівозміни включають багаторічні бобові трави дворічного використання і агромеліоративне поле, де вирощують однорічні трави. Кожен тип сівозмін може включати різні види. Розрізняють такі види сівозмін: зерно-парові, зерно-просапні, зерно-паро-просапні, зерно-трав’яні, зернопаро-трав’яні, трав’яно-просапні, просапні, травопільні і зерно-трав’яно-просапні або плодозмінні. 

Зерно-парова являє собою вид польової сівозміни із зерновими культурами суцільної сівби і чистим паром. Такі сівозміни використовують лише в посушливих районах Степу. 

Зерно-просапна — це такий вид польової сівозміни, в якій ве-лику частку в структурі посівних площ займають зернові суцільної сівби, що чергуються з просапними культурами. 

Зерно-паро-просапна — найпоширеніший вид польової сівозміни в степовій зоні. В ній крім просапних культур і чистого пару на більшій площі вирощують зернові суцільної сівби. 

Зерно-трав’яні сівозміни передбачають вирощування на більшій площі зернових культур суцільної сівби, які чергуються з багаторічними і однорічними травами. До такого виду належить спеціальна рисова сівозміна і окремі варіанти польових сівозмін. Зерно-трав’яні польові і кормові сівозміни називають ще ґрунтозахисними сівозмінами і використовують як протиерозійний захід на землях другої технологічної групи з крутизною схилів 3 – 7°. 

Зерно-паро-трав’яною є вид польової сівозміни, в якій крім зернових культур суцільної сівби меншу площу займають чистий пар і багаторічні трави. Такий вид сівозміни можна використовува-ти в північних і центральних районах Степу. 

Трав’яно-просапною може бути вид польової, кормової або овочевої сівозміни, в якій просапні культури чергуються з багаторічними і однорічними травами. Трав’яно-просапні сівозміни недоцільно використовувати в гостропосушливому Степу, де складаються несприятливі умови для багаторічних трав. 

Просапні сівозміни характеризуються тим, що всю або більшу частину площ у них займають просапні культури. Такий тип характерніший для овочевих сівозмін, хоч його може мати польова і кормова сівозміни. Впроваджують такі польові сівозміни лише на землях першої технологічної групи з крутизною схилів не більш як 3° і тільки тоді, коли частка таких земель незначна. 

Травопільні сівозміни характеризуються тим, що більшу частину площі займають багаторічні трави, меншу — зернові і технічні культури, а в кормових — однорічні культури на зелений корм і силос та кормові коренеплоди. 

Зерно-трав’яно-просапна або плодозмінна сівозміна — вид польової, кормової або овочевої сівозміни, в якій не повторюються близькі за біологічними особливостями і технологією вирощування культури. Кращим варіантом є сівозміна, в якій однорічні культури чергуються з багаторічними, бобові — з небобовими, озимі — з ярими, просапні — з культурами суцільної сівби. У таких сівозмінах забезпечується найкращий фітосанітарний стан ґрунтового середовища та можливість отримувати екологічно чисту продукцію рослинництва. Однак наведену вище класифікацію сівозмін не можна вважати повною. Поряд із зазначеними типами і видами існує багато проміжних форм, які характеризуються переходом від одного типу чи виду сівозмін до іншого. Наприклад, такою формою може бути кормово-овочева сівозміна, в якій крім кормових на одному–двох полях вирощують овочеві культури. Запроваджуються кормо-овочеві сівозміни переважно в приміських господарствах, де зростає попит на овочеву продукцію 

Домашнє завдання: вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733 

22.04.2024      Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Сівозміни та їх освоєння.

Зайдіть за посиланням та перегляньтематеріал:  https://naurok.com.ua/prezentaciyniy-material-na-temu-zonalni-sistemi-zemlerobstva-i-sivozmini-z-disciplini-zemlerobstvo-252573.html 

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

КОНСПЕКТ УРОКУ

Сівозміни та їх освоєння.

Запровадженою вважається сівозміна, проект якої перенесено на територію землекористування господарства.

Освоєна сівозміна - це та, в якій дотримуються межі полів, а розміщення культур по полях і попередниках відповідає прийнятій схемі.

Продуктивність сівозмін значною мірою залежить від правильного визначення структури посівних площ і розміщення їх на території. Тому розроблення проекту сівозмін необхідно розпочинати з вивчення спеціалізації господарства та з проведення землевпорядкування. Відповідальною роботою проектування сівозмін є розроблення раціональної структури посівних площ. Щоб правильно встановити площу тієї чи іншої культури, треба знати обсяг виробництва продукції і планову врожайність даної культури.

Для визначення плановою врожаю культур необхідно детально проаналізувати фактичну врожайність за останні 5 років і план агротехнічних заходів на період освоєння сівозмін.

Треба також провести облік всіх земельних угідь, дати їх агровиробничу характеристику і накреслити заходи продуктивного їх використання.

На основі розробленої структури посівних площ та агро-виробничої характеристики ґрунтів визначають систему сівозмін у господарстві, їх площу та кількість полів.

Кількість сівозмін у господарстві і кількість полів у сівозміні залежать від багатьох чинників: фунтових особливостей, земельних масивів, розташування населених пунктів, тваринницьких ферм та комплексів, структури посівних площ та ін.

Важливо правильно розподілити культури між сівозмінами і визначити кількість полів. Розмір поля визначають з таким розрахунком, щоб кожна культура займала одне або кілька полів, раціонально використовувалась сільськогосподарська техніка. У міру можливості поля повинні бути правильної форми і приблизно однакового розміру.

Насамперед, встановлюють кількість полів у сівозміні. Для цього визначають посівні площі окремих груп культур (озимі, ярі, просапні, багаторічні трави та ін.) і обчислюють, який відсоток від загальної площі сівозміни займає дана група культур. Потім визначають середній розмір поля. Поділивши загальну площу сівозміни на середній розмір поля, визначають кількість полів у сівозміні.

Після обговорення та затвердження проект сівозміни переносять на територію господарства і на підставі прохідного плану освоюють. 

Освоєння — це поступовий перехід до прийнятого чергування культур, який триває 2-3 роки.

План переходу до прийнятої сівозміни — це таблиця, у якій подано фактичне розміщення культур на період освоєння сівозмін. Перехідний план повинен відповідати таким вимогам: виконання планових завдань виробництва продукції землеробства з одиниці площі в роки освоєння сівозміни; підвищення врожайності всіх культур і валових зборів у роки переходу.

Для того, щоб правильно розмістите культури в сівозміні у роки її освоєння, треба знати історію кожного поля, зокрема: попередники, удобрення, забур'яненість та ін. Всі ці дані можна отримати з книги історії полів, актів на сівбу та збирання врожаю, внаслідок опитування спеціалістів, працівників господарства.

З першого року освоєння сівозміни в полі висівають по одній культурі. Якщо ж цього не вдається, то добирають такі культури в одне поле, які були б рівноцінними попередниками для наступних культур. Необхідно намагатись, щоб у найкоротший термін набір їх у кожному полі і порядок чергування відповідали прийнятій схемі.

Після освоєння сівозміни починається перша ротація. Освоєною вважається така сівозміна, в якій розміщення культур по полях і попередниках відповідає прийнятій схемі і зберігаються межі полів.

Для отримання прийнятого порядку чергування культур у полях сівозміни після її освоєння необхідно скласти ротаційну таблицю — план розміщення культур по полях на ротацію.

Домашнє завдання: вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733 

15.04.2024      Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Поняття про систему землеробства.   

Зайдіть за посиланням та перегляньте відео:  https://www.youtube.com/watch?v=qIfGMPGzhy0 

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

КОНСПЕКТ УРОКУ

1. Поняття про системи землеробства 

2. Історія розвитку і класифікація систем землеробства 

3. Загальні принципи розробки і освоєння інтенсивних систем землеробства 

1. Поняття про системи землеробства.

 Як і будь-яка інша галузь народного господарства сільськогосподарське виробництво розвивається за певною системою. Завданням системи ведення сільського господарства є забезпечення таких умов, за яких гарантується задоволення потреб населення у високоякісних продуктах харчування. Серед складових системи ведення сільського господарства є система землеробства. Система землеробства — комплекс взаємопов’язаних агротехнічних, меліоративних та організаційно-економічних заходів, спрямованих на використання землі для вирощування сільськогосподарських культур, відтворення і підвищення родючості ґрунтів. Важливим завданням систем землеробства на сучасному етапі є охорона ґрунтів і всього навколишнього середовища. Загальне значення системи землеробства визначається тим, що вона є основою рільництва, що, в свою чергу, є базою всього сільськогосподарського виробництва, продуктивність якого визначається продуктивністю рільництва, а продуктивність рільництва — ступенем досконалості та інтенсивності систем землеробства, застосовуваних людиною. Ось чому розробка систем землеробства є складним процесом, що ґрунтується на досягненнях аграрної науки, передової практики і врахуванні всієї різноманітності природних, економічних і соціальних умов, де ця система освоюється. Від успіху освоєння науково обґрунтованої системи землеробства у певному регіоні залежить успіх розвитку не тільки рослинництва, а й тваринництва та інших галузей сільськогосподарського виробництва. У зв’язку з тим, що сільським господарством доводиться займатися за різних ґрунтово-кліматичних умов, то системи землеробства і всі їх складові мають бути суто зональними. 

2. Історія розвитку і класифікація систем землеробства.

 Свій початок системи землеробства беруть від примітивних систем, за яких в обробітку і під посівами перебувала незначна (25 % і менше) частина орнопридатних земель та вирощувались винятково зернові культури. Родючість ґрунту відновлювалась природним шляхом під впливом дикої трав’янистої рослинності, якою заростало поле при залишенні ріллі під заліж або переліг. До цих систем належать заліжна і вирубно-вогнева та перелогова і лісопільна. Заліжна система землеробства — така примітивна система землеробства, за якої під посіви використовувались землі, що раніше ніколи не оброблялись. У разі значної втрати родючості такі землі доводилось залишати і під посіви освоювати нові площі. Ця система застосовувалась у степових районах. Аналогом заліжної в лісових районах була вирубно-вогнева система землеробства, за якої після вирубки лісу, корчування пеньків, спалювання решток деревини і освоєння ґрунту вирощувались польові зернові культури. Через 2 – 5 років у разі зниження родючості ґрунту і сильного забур’янення посівів такі ділянки залишали, а для рільництва освоювались нові площі лісу. З часом в районах землекористування для вирощування культур вже не залишалось незайманих земель. Це змушувало розорювати під посів заліж, яка являла собою поле, використане після освоєння цілини для вирощування польових культур і залишене на 10 – 15 і більше років без обробітку для відновлення родючості ґрунту за рахунок заростання природною трав’янистою рослинністю. Таким чином на зміну заліжній і вирубно-вогневій прийшли перелогова і лісопільна системи землеробства. Перелогова являла таку примітивну систему землеробства, за якої виснажені площі залишали без обробітку на 10 – 15 і більше років, а потім знову їх розорювали і використовували для вирощування сільськогосподарських культур. У лісовій зоні аналогом перелогової була лісопільна система землеробства, за якої для вирокультур відводились після корчування лісу площі, які вже колись були у сільськогосподарському використанні. Родючість ґрунту за такої системи землеробства відновлювалась під лісом природним шляхом та за допомогою спалювання решток деревини. Зростаючі потреби населення у продуктах харчування, що разове трудомістке освоєння нових земель і нові форми землекористування зумовили перехід сільськогосподарського виробництва на екстенсивний шлях його розвитку, в основу якого було покладено екстенсивну систему землеробства. Від примітивних ця система відрізнялася тим, що відновлення родючості ґрунту забезпечувалось не тільки за рахунок природних факторів, а й за допомогою використання чистих парів, посівів багаторічних трав, внесення гною та незначної кількості мінеральних добрив. Половина і більше орнопридатних земель за екстенсивних систем використовувалась під посіви зернових, а високопродуктивні кормові і технічні культури взагалі не вирощувались або займали незначні площі. Серед екстенсивних систем землеробства свого часу виділялись парова і багатопільно-трав’яна. Парова система прийшла на зміну перелоговій у зв’язку зі скороченням строку перелогу до одного року. Від того, що поле, вільне від культурної рослинності, назвали паром, пішла і назва парової системи. Ґрунтувалась ця система на використанні трипільної сівозміни з таким чергуванням: пар — озимі зернові — ярі зернові колосові. Проіснувала така система землеробства у селянських господарствах Росії досить довго, хоч і мала чимало недоліків. По- перше, трипільна сівозміна, насичена лише зерновими культурами, не сприяла інтенсивному розвитку тваринництва, оскільки в ній практично не вирощувались кормові культури. Тому в господарствах із паровою системою землеробства вироблялось дуже мало гною, що не могло забезпечити повного відтворення родючості ґрунту. По-друге, в полі пару планувалось очищення ґрунту від бур’янів за рахунок обробітку ґрунту протягом весняно-літнього періоду. Насправді ж пар був місцем поширення бур’янів, тому що в цьому полі протягом більшої частини вегетаційного періоду випасалась худоба, а оранку під озимину проводили лише наприкінці літа. Це було причиною низьких урожаїв зернових культур, які практично повністю залежали від погодних умов року. Багатопільно-трав’яна система землеробства відрізнялась від парової багатьма елементами. Її основу становила досконаліша структура посівних площ. Змінювалась структура зменшенням частки зернових культур і чистого пару, включенням у структуру посівів багаторічних трав, кормових і технічних культур. Відтворення родючості ґрунту за такої системи передбачалось за рахунок багаторічних трав, які займали близько половини всіх орних земель. Значного поширення така система землеробства не набула, оскільки добре себе проявила лише в зволожених районах, сприятливих для вирощування багаторічних трав. У посушливих умовах півдня така система землеробства виявилась зовсім непридатною. Зазначені недоліки обох видів екстенсивної системи землеробства були враховані у перехідних системах, за яких виробництво сільськогосподарської продукції, відновлення і підвищення родючості ґрунту забезпечувалось за рахунок природних факторів та широкого використання парів, посіву бобових трав, внесення добрив (переважно гною), періодичного глибокого обробітку ґрунту, заходів з накопичення вологи. Меліоративні заходи застосовувались дуже мало. За цих систем уже використовувались усі орнопридатні землі. Крім чистих парів, в сівозмінах запроваджували зайняті, висівали зернобобові, високопродуктивні однорічні та багаторічні кормові і просапні культури, проте більшу частину сівозмінної площі займали зернові культури. Ґрунтувалася ця система на зерно-паро-просапних, зернотрав’яних, травопільних і плодозмінних сівозмінах. Залежно від виду сівозмін перехідні системи землеробства поділяють на поліпшену зернову, плодозмінну, травопільну та просапну. Поліпшена зернова система землеробства відрізнялась від парової тим, що у структуру посівних площ включали просапні культури і сівозміна із зернопарової ставала зерно-паро-просапною. Просапні культури поряд із чистим паром сприяли ефективнішій боротьбі з бур’янами завдяки інтенсивнішому обробітку ґрунту. Продуктивність зерно-паро-просапних сівозмін була набагато вищою порівняно з зерно-паровими сівозмінами. Найкраще виявила себе поліпшена зернова система землеробства у північних районах степової зони. Основним її недоліком було те, що значна частина земель (до 25 %) використовувалась під чисті пари. Плодозмінна система землеробства від поліпшеної зернової відрізнялась відсутністю чистого пару, а вся земля використовувалась під посів сільськогосподарських культур. При цьому структуру посівів розробляли з таким розрахунком, щоб площі зернових і площі просапних та багаторічних трав були практично однаковими. Набір культур у структурі посівних площ за такої системи мав забезпечувати щорічне вирощування на полі іншого виду рослин. Це означає, що плодозмінна система землеробства заснована на використанні плодозмінних сівозмін, в яких складаються чи не найкращі умови для вирощування всіх культур. Зумовлюється це тим, що при чергуванні озимих культур з ярими, а бобових багаторічних з небобовими малорічними до мінімуму зводиться ураження рослин хворобами і пошкодження їх шкідниками. У сівозмінах з таким чергуванням культур менше забур’янюються посіви, створюються кращі умови для оптимізації водного режиму, поліпшуються умови живлення рослин без додаткового застосування добрив. Особливо це стосується забезпечення рослин азотом, живлення яким поліпшується за рахунок вирощування у сівозміні до 25 % бобових багаторічних трав. Плодозмінна система землеробства передбачала також поліпшення малопродуктивних природних кормових угідь шляхом їх розорювання і використання під посіви високоврожайних кормових культур. Проте така система землеробства в Україні набула поширення лише у Поліссі та західних і північних районах Лісостепу і була не прийнятна в Степу через відсутність чистого пару і низьку продуктивність багаторічних трав, насінництво яких у країні на той час було занедбаним. Травопільна система землеробства базувалась на розширенні посівів багаторічних бобових трав тривалого використання у будь яких природно економічних зонах країни. Засновники цієї системи вважали, що стійкі та високі врожаї зернових та інших культур можна отримувати тільки на структурних ґрунтах, а структуру ґрунту можуть поліпшувати лише багаторічні трави. Як перше, так і друге твердження не мало під собою наукового обґрунтування. Крім того, багато ґрунтів (дерново-підзолисті та світло-сірі лісові) взагалі нездатні утворювати структуру навіть під дією багаторічних трав. Вважалось, що вирощування сумішок багаторічних бобових і злакових трав на великих площах сприятиме зміцненню кормової бази для тваринництва, забезпечить виробництво більшої кількості органічних добрив, внесення яких у сівозміні підвищить урожайність зернових культур. Проте все це мало місце лише в районах, де були сприятливі умови для вирощування багаторічних трав. У степовій зоні така система землеробства прижитись не могла через низьку продуктивність багаторічних трав і погіршення водного режиму при тривалому їх вирощуванні. Крім того, травопільна система землеробства передбачала вирощування після багаторічних трав менш продуктивних, ніж озимі, ярих колосових зернових культур. І, нарешті, вона виключала використання борін, які негативно впливали на структуру ґрунту, хоч обійтися без борін у будь-якому господарстві практично неможливо. Просапна система землеробства була повною протилежністю травопільній. За такої системи у структуру посівних площ включалось не менш як 50 % просапних культур, а технологія виробництва рослинницької продукції базувалась на інтенсивному механічному обробіткові ґрунту та широкому використанні засобів хімізації і меліорації. Це досить енергоємна та водночас високопродуктивна система землеробства. Проте й вона широкого впровадження в Україні не набула, оскільки для неї необхідні тільки рівнинні землі, на яких би зовсім не виявлялась ні водна, ні вітрова ерозія. Крім того, за просапної системи землеробства для підтримання бездефіцитного балансу гумусу в ґрунт слід вносити такі норми органічних добрив, яких сучасне сільськогосподарське виробництво заготовити не спроможне. Недостатньо було на цей час і хімічних засобів захисту рослин від шкідників, хвороб і, особливо, бур’янів, які різко знижували продуктивність просапних культур. Зміна систем землеробства під впливом часу — цілком закономірний процес, тому на зміну перехідним прийшли інтенсивні системи землеробства. Вони передбачають ефективніше використання всіх сільськогосподарських угідь, вирощування тільки високопродуктивних у певному регіоні (зоні, підзоні, адміністративних області чи районі) культур, сортів і гібридів, впровадження рекомендованих систем удобрення і меліоративних заходів для підвищення родючості ґрунтів. Ґрунтуються інтенсивні системи землеробства на найновіших досягненнях аграрної науки і надбаннях практики сільськогосподарського виробництва, тому набагато продуктивніші за всі попередні. Та часто за словом «інтенсивні» не можна вловити суті цих систем землеробства, не можна визначитись, чи буде така система універсальною для різних ґрунтово-кліматичних районів. Про особливості інтенсивних систем землеробства йтиметься в наступному під- розділі, а зараз розглянемо загальні принципи розробки і освоєння інтенсивних систем землеробства загалом. 

3. Загальні принципи розробки і освоєння інтенсивних систем землеробства.

 Першою і чи не найголовнішою ознакою сучасних систем землеробства, є те, щоб вони розроблялись тільки з урахуванням конкретних ґрунтово-кліматичних умов. Навіть вдало розроблений для умов Полісся варіант інтенсивної системи землеробства буде зовсім непридатним у лісостеповій чи степовій зонах. Системою землеробства, яка добре виявила себе на поливних землях Степу, не можна скористатись в умовах богарного землеробства, якщо при цьому не буде внесено низку істотних змін. Тому на відміну від попередніх інтенсивні системи мають зональний характер, а в їх назві обов’язково мають зазначатись ґрунтові і кліматичні характеристики. Часто в назві сучасних систем землеробства зазначається тільки напрям рослинницької галузі з виробництва тієї чи іншої продукції. Зазвичай важко зорієнтуватись у змісті такої системи. А якщо до напряму рослинництва (наприклад, зерновий) додати ще й зону (наприклад, Степ) та конкретні умови (наприклад, поливні землі), то зміст такої інтенсивної системи землеробства розкривається значно глибше. Поряд із поділом за зонами, сучасні системи землеробства мають і багато спільних рис, тобто всі вони розробляються за загальними принципами. Спільними для різних зональних систем землеробства є їх складові елементи або ланки: 1) порядок використання землі у сівозмінах і поза ними. Це центральна ланка будь-якої системи землеробства, оскільки від того, де вирощується культура (у сівозміні чи беззмінно, якщо в сівого, де вирощується культура (у сівозміні чи беззмінно, якщо в сівозміні, то після якого попередника або й навіть передпопередника) залежать всі інші елементи технології даної культури — обробіток, удобрення, система захисту тощо; 2) система механічного обробітку ґрунту (основного, допосівного, післяпосівного); 3) система застосування різних видів добрив (органічних, мінеральних, бактеріальних тощо); 4) меліоративні і культуртехнічні заходи (зрошення чи осушення, вапнування чи гіпсування, насадження лісосмуг тощо); 5) комплекс заходів захисту рослин від шкідливих організмів (шкідників, хвороб і бур’янів); 6) система заходів захисту навколишнього середовища (ґрунту — від ерозії, ґрунтового середовища — від забруднення; збереження життєздатності мікроорганізмів); 7) система насінництва і використання високопродуктивних сортів, гібридів і культур відповідно до природних умов; 8) спеціальні агротехнічні заходи для конкретних умов господарства (строки і способи сівби, норми висіву насіння тощо). Значення кожної з перелічених ланок системи землеробства в різних ґрунтовокліматичних зонах країни буде неоднаковим. Наприклад, в умовах зрошення дещо менша роль належатиме сівозмінному фактору і підвищуватиметься значення меліоративних заходів. При переході від полицевого обробітку до безполицевого великої ваги набуває п’ята ланка, оскільки при цьому може прогресувати поширення хвороб, шкідників і малорічних бур’янів. У районах поширення ерозії ґрунту більшість складових елементів систем землеробства підпорядковані системі захисту ґрунтів від ерозійних процесів. Система землеробства за будь-яких умов ґрунту і клімату успішно функціонуватиме лише за оптимального поєднання всіх її ланок. Коли ж якась із них дає збої, різко знижується віддача від освоєння системи землеробства в цілому. ? 

Запитання для контролю знань 

1. Розкрийте поняття про систему землеробства та її завдання. 

2. Класифікація систем землеробства в їх історичному розвитку. 

3. Суть примітивних систем землеробства. 

4. Суть інтенсивних систем землеробства. 

5. Суть перехідних систем землеробства. 

6. Суть та завдання сучасних інтенсивних систем землеробства. 

7. Основні ланки (елементи) сучасних систем землеробства та їх зональність. 

Домашнє завдання: вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733 

08.04.2024          

 Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Тематична “Сільськогосподарські культури і прийоми їх вирощування”. 

Пройдіть тести за посиланням: Код доступу  7735702 join.naurok.ua

Домашнє завдання: повторити вивчений матеріал.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733  

01.04.2024        Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Методика польового досліду.   

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

КОНСПЕКТ УРОКУ

Методика проведення досліджень. Особливості методів, техніки і організації наукових досліджень в агрономії залежать від завдань і питань, що вивчаються школярами у співдружності із вченими. Методів, якими користуються науково‐дослідні установи, багато, але найбільш поширеними з них є:

1.Лабораторний, за якого вивчення культурних рослин і умов їхнього вирощування провадиться в спеціально обладнаних агрохімічних, біохімічних, цитологічних, бактеріологічних і інших видах лабораторій.
2.Вегетаційний, коли рослини вирощують у вегетаційних посудинах (скляних, глиняних, з оцинкованого заліза, пластичних матеріалів та ін.). Для вирощування рослин використовують землю, пісок або воду. Досліди провадяться в спеціально побудованому приміщенні ‐ вегетаційному будиночку, теплиці або лабораторії штучного клімату.
3.Лабораторно‐польовий, за допомогою якого вивчаються фактори, що впливають на ріст і розвиток рослин (такі досліди наближаються до природних умов і проводяться безпосередньо в полі на невеликих ділянках площею від 1 до 50 кв. м при 4‐8 і більше повторностях).
4.Польовий ‐ найбільш поширений в науково‐дослідних установах і навчальних закладах (розміри облікових ділянок ‐ від 50 до 500 кв. м при 3‐4 і більше повторностях). Польовий дослід пов'язує теоретичні дослідження в агрономії з сільськогосподарською практикою. Результати польових дослідів можуть бути досить переконливою підставою для широкого впровадження нових прийомів підвищення врожайності сільськогосподарських культур, агротехнічних заходів, нових сортів, добрив та інше. Польові досліди діляться на дві великі групи: агротехнічні і досліди по сортовипробуванню сільськогосподарських культур. Залежно від кількості факторів, що вивчаються, польові досліди поділяються на однофакторні й багатофакторні. Якщо вивчається дія тільки одного фактора, то такі досліди називають однофакторними, або простими, їх проводять за методом єдиної відміни. Досліди, в яких вивчається дія і взаємодія двох або декількох факторів (наприклад, удобрення, норми висіву, строки сівби, способи обробітку ґрунту, гербіциди), називають багатофакторними або складними.

Методика польових дослідів. Щоб одержати вірогідні результати дослідів, при закладанні й проведенні їх необхідно суворо дотримуватися типовості, точності й принципу єдиної відміни.

Типовість ‐ це додержання типових для даного господарства ґрунтових типів та відмін і застосування агротехнічних прийомів (обробітку ґрунту, попередників, удобрення та інших), рекомендованих наукою і передовою практикою для господарств, що знаходяться у відповідних умовах. У поняття «типовість» для агротехнічного польового досліду входить також вимога проводити дослідження з новими реєстрованими (або перспективними) сортами і типовими для даної зони культурами. Не занесені до реєстру сорту (гібриди) та зняті з реєстру не досліджувати.

Точність проведення дослідів повинна бути високою, без допущення помилок, які можуть виникати внаслідок несправності машин, різноякісного обробітку ґрунту, строкатості ґрунтових відмін та родючості ґрунту, різного розміру, форми та повторності дослідних ділянок.

Принцип єдиної відміни. Обов'язковою умовою дослідів є рівнозначність всіх факторів росту і розвитку рослин, окрім фактора, що вивчається. В дослідах має забезпечуватися правильне порівняння врожаю в усіх варіантах і повторностях з урожаєм на контрольних ділянках. Так, при вивченні ефективності добрив варіанти мають відрізнятися між собою лише кількістю або формами добрив, що вносяться, а всі інші умови (попередник, обробіток ґрунту, строки і способи сівби, посівний матеріал, роботи по догляду за посівами та збирання) повинні бути однаковими. На контрольній ділянці добрива або зовсім не вносяться, або вносяться такі ж, як і на всій площі досліду (фон).

Вибір площі під досліди. Правильний вибір площі має вирішальне значення для одержання точних дослідних даних. Площа, що відводиться під дослід у виробничих умовах, має відповідати всім вимогам, які ставляться до неї для додержання типовості, точності й принципу єдиної відміни, вона також має відповідати тим умовам, в яких передбачається використати результати досліду. Рельєф її повинен бути однаковим на всіх варіантах ‐ рівний або з невеликим схилом в один бік. Ґрунт має бути типовим для даного господарства, якщо не ставиться завдання вивчення окремих його відмін. Тому перед закладенням дослідів необхідно всебічно вивчити матеріали ґрунтових обстежень, історію площі під дослід, встановити попередники за останні три роки та їх удобрення. Необхідно, щоб протягом 3‐4 останніх років на цій площі щорічно висівали одну культуру, застосовували однакову систему удобрення, обробітку ґрунту та інше. Не можна розміщувати досліди близько лісу, ставка, яру, чагарників, населених пунктів, на місцях розораних доріг і там, де були скирти та бурти гною тощо.

Дослідна ділянка. Під дослідною ділянкою розуміють площу певного розміру і форми, призначену для розміщення на ній варіанта досліду, тобто для вивчення якого‐ небудь питання ‐ агротехнічного прийому, сорту, культури чи комплексу заходів. Слід розрізняти посівну площу та облікову, на якій провадять спостереження і облік врожаю. До посівної площі належить і захисна зона, яка складається з крайніх смуг на межах облікової площі ділянки. Захисні смуги необхідні для того, щоб відокремлювати одну ділянку від іншої, не допускати попадання добрив із суміжних ділянок. При виділенні захисних смуг між ділянками з обох боків відступають від 0,5 до 1 м і більше, а при вирощуванні просапних культур по 2‐4 рядки. Навколо площі під дослідом залишається захисна смуга шириною 3‐5 м. Якщо дослід багатоярусний, то між ярусами залишають коридори шириною 6‐8 м, які використовують для розвертання машин і знарядь під час сівби, обробітку ґрунту та збирання врожаю.

Площі дослідних ділянок. Площі дослідних ділянок визначають залежно від питань, що вивчаються, ґрунтового покриву, культури або набору культур, розміру поля, на якому проводять дослід. Крім того, враховується можливість одночасного швидкого проведення на дослідних ділянках всіх необхідних робіт від обробітку ґрунту, сівби і до збирання врожаю.

Форма ділянок. Ділянка в польовому досліді має форму прямокутника з різним відношенням довжини до ширини.

Суміжні ділянки мають стикатися довгими сторонами. Слід віддавати перевагу видовженим ділянкам, довжина яких у 8‐10 разів більша за ширину (відношення довжини до ширини 8:1‐10:1 і більше). Особливо цього необхідно домагатися на площах з строкатістю ґрунтових відмін і нерівним рельєфом. Видовжені ділянки охоплюють більше ґрунтових відмін і дають змогу розміщувати дослідні ділянки ближче одна до одної, завдяки чому підвищується точність досліду. На видовжених ділянках створюються кращі умови для механізації основних виробничих процесів (обробітку ґрунту, сівби тощо) при вирощуванні сільськогосподарських культур.

Варіанти досліду. Під варіантом розуміють культуру, сорт, умови вирощування, агротехнічний захід, що вивчається, або їх поєднання. Наприклад, закладається дослід по вивченню глибини основної оранки на 12; 18, 25 і 32 см. Кожну з цих глибин і називають варіантом досліду. Кількість варіантів впливає на точність одержання результатів досліду. Велика кількість варіантів ускладнює проведення досліду і призводить до зниження його точності. Варіант, у якому не застосовують жодного із заходів, що вивчаються, і з яким порівнюють інші дослідні варіанти, називають контролем. Сукупність дослідних і контрольних варіантів складає схему досліду.

Повторність. Розміщення декілька разів у різних місцях дослідної площі одного і того ж варіанта називається повторністю досліду. Ділянки розміщують в один ряд або яруси. Якщо розмістити дослідні ділянки в один ряд неможливо, то площу розбивають на два яруси і більше. У такому разі яруси розділяються коридором, ширина якого має забезпечити розвертання сільськогосподарських машин і знарядь, що будуть працювати на ділянках, тому ширина може бути 6 м і більше. Збільшення повторностей ділянок підвищує точність досліду. Залежно від умов дослідження та питань, що вивчаються, оптимальні розміри ділянок і повторність варіантів будуть різними.

Виключення (виключки) на ділянках ‐ це частина площі ділянки, що виключена з обліку внаслідок пошкодження рослин шкідниками та хворобами, вимокання та інших, непередбачених дослідом, причин. Для зручності виключкам надають форму прямокутників.

Розбивка площі під досліди. Підібравши площу для закладання дослідів, накреслюють на папері план досліду, дотримуючись прийнятого масштабу. На план наносять весь польовий дослід з зазначенням розмірів ділянок, коридорів та захисних смуг. На цей самий план наносять номери ділянок, порядок розміщення варіантів і повторностей. Розбивати площі під польовий дослід необхідно так, щоб ділянки однойменних варіантів у різних повторностях не сполучались ні довгою, ні короткою сторонами. Повторності розміщують в один ряд або ярусами. При закладанні повторностей досліду в два чи три яруси, ділянки треба розміщувати так,, щоб повторні ділянки однойменних варіантів не продовжували одна одну.

Техніка ведення польових дослідів (Агротехнічні заходи в досліді).

Підготовка ґрунту. Обробіток ґрунту, якщо він не вивчається в досліді, необхідно провадити однаково на всіх варіантах, дотримуючись правил агротехніки, рекомендованих для даного регіону під культуру.

Внесення добрив. Добрива в польовому досліді можна вносити як агрофон і як захід, що вивчається. І в першому, і в другому випадках велике значення має рівномірність внесення добрив. Помилку, допущену при внесенні добрив, неможливо виправити, і навіть не завжди можна виявити. Добрива, що вивчаються, вносяться за схемою при рівномірному розподілі їх по кожній ділянці. Норми мінеральних добрив розраховують за поживною речовиною: азоту ‐ N, пятиокису фосфору ‐ Р2О5, окису калію ‐ К2О. Гній та інші органічні добрива (компости), вносять за вагою з розрахунку в тоннах на гектар. В тих випадках, коли в досліді вивчається ефективність окремих поживних речовин гною, його слід вносити за вмістом у ньому поживних речовин. Внесеня має відповідати високим посівним кондиціям.

Догляд за посівами полягає в своєчасному і високоякісному виконанні всіх агротехнічних заходів (прополювання бур'янів, боронування, розпушування міжрядь, формування оптимальної густоти підживлення, підгортання та інше). Кожну роботу треба виконувати одночасно на всіх ділянках досліду. Якщо за день цю роботу виконати не можна, то необхідно закінчити її хоча б в межах повторностей. Догляд за рослинами провадиться в різний час і роздільно по ділянках тільки тоді, коли це передбачено програмою і схемою досліду. Коридори і захисні смуги між окремими дослідами або повторностями підтримують в стані чистого пару або засівають тією культурою, якою засіяний дослід. В багаторічних дослідах коридори засівають сумішками багаторічних трав. При появі шкідників або хвороб вживають термінові заходи боротьби з ними. Після появи сходів виділяють захисні смуги. На невеликих ділянках захисні смуги відбивають за допомогою натягненого шнура, вздовж якого роблять слід сапкою. В дослідах з просапними та іншими культурами з широкими міжряддями по краях ділянок перпендикулярно до них прорізають сапками вузькі смуги, а по боках відмірюють 1‐2 захисних рядки. Біля всіх ділянок першої повторності виставляють заготовлені етикетки, де записують зміст варіанта, а на інших повторностях ‐ номерні кілочки. На границі кожного досліду виставляють заголовну етикетку з назвою досліду.

Спостереження у польових дослідах. Спостереження за ростом і розвитком рослин під час вегетації мають важливе значення для розуміння результатів дослідів. В кожному польовому досліді не можна обмежуватись лише числовими показниками урожаю, які є кінцевим результатом досліду. Необхідно враховувати і супутні умови, що впливають на урожай і сприяють його формуванню ‐ метеорологічні фактори, фази розвитку досліджуваних рослин у зв'язку з цими умовами (фенологічні спостереження), зимостійкість, посухостійкість, полягання, стійкість проти хвороб, шкідників та інших несприятливих умов, хід і характер фізіологічних і біохімічних процесів. Крім цього, необхідно врахувати і рельєф досліджуваної ділянки, види і час проведення всіх робіт, починаючи від підготовки ґрунту і закінчуючи збиранням врожаю. Фенологічні спостереження за ростом і розвитком рослин провадять протягом усього періоду їх вегетації (від сівби до збирання). У розділі «Методика» обов’язково описується автор і суть методики. По окремих видах рослин ведуть такі спостереження.

Злакові зернові культури. Відмічають час сівби (місяць, число, стан погоди), початок сходів (коли з'являється їх 10%), повні сходи (+5 і більше), кущення (коли у більшості рослин з'являються бічні пагони), вихід у трубку, початок колосіння, повне колосіння (коли у більшості рослин з'являється колосся), повне цвітіння (не відмічають у ячменю), молочна, воскова і повна стиглість, початок збирання. Необхідно також точно визначити вегетаційний період ‐ від появи повних сходів до початку стиглості. У озимих культур підраховують густоту рослин перед входом у зиму і навесні перед відновленням вегетації після перезимівлі. Ці спостереження проводять на пробних площадках, які виділяють по діагоналі в 3‐4 місцях ділянки. Для цього не менше як на двох несуміжних повторностях досліду закріплюють кілочками два рядки по 1 м завдовжки. Весною на озимині на тих самих площадках відмічають початок вегетації і підраховують кількість рослин, що перезимували.

Гречка. Відмічають появу сходів і повні сходи, утворення суцвіть, початок і масове цвітіння, молочну, воскову і повну стиглість. Можна досліди проводити на стаціонарних площадках розміром 0,25‐0,5 м2 закріпленими точками (кілочки).

Кукурудза. Відмічають початок і повні сходи, появу третього листа, викидання волоті, цвітіння, утворення початків, цвітіння 

початків, молочну, воскову і повну стиглість. 

Зернобобові (горох, люпин, соя та інші). Відмічають появу сходів, третього справжнього листка, бутонізацію початок цвітіння і стиглість.

Льон‐довгунець. Відмічають появу сходів, повні сходи, фазу ялинки, утворення суцвіть, початок цвітіння, повне цвітіння, зелену, жовту і повну, стиглість.

Злакові багаторічні трави. Відмічають сходи, кущення, колосіння, цвітіння, достигання (на насіння). Відростання після укосу, кущення (підрахунки рослин провадять на пробних площадках). )

Бобові трави (конюшина, люцерна, еспарцет та інші). Відмічають сходи, відростання, утворення при квіткового листя, стеблування гілкування, утворення квітів, формування суцвіття, ростуть тичинки, повністю сформовані квіти, фаза бутонів, цвітіння, формування бобу, формування насінни, достигання бобів та насіння, відростання після укосу. Настання в 10% рослин тієї чи іншої фази розвитку прийнято вважати початком цієї фази, а в 75% рослин ‐ повною фазою розвитку. Протягом усього вегетаційного періоду необхідно вести спостереження за появою шкідників і хвороб, підраховувати щільність бур'янів шляхом накладання метровок на різних частинах ділянок з визначенням різних видів бур'янів у середньому на 1 кв. м. Ці підрахунки проводять перед прополюванням. Крім того, для правильної оцінки результатів досліджень обов'язкові метеорологічні спостереження.

Облік густоти стояння рослин. Підрахунок густоти рослин у культур суцільного рядкового посіву провадять двічі за вегетацію на одних і тих же площадках. Площадки для підрахунку виділяють після з'явлення повних сходів і закріплюють кілочками. На кожній ділянці досліду виділяють не менше 4 площадок загальною площею 1 кв. м. Площадки мають включати парне число рядків. Для зернових культур і багаторічних трав при ширині міжрядь 15 см площадка включає два рядки довжиною 83,3 см (2 х 15 х 83,3=2500 кв. см). В сумі площа чотирьох облікових площадок в цьому випадку складе 1 кв. м. Для підрахунку рослин льону‐довгунця виділяють чотири площадки по 1000 кв. см (2 х 7,5 х 66,7 = 1000 кв. см). Пробні площадки для підрахунку густоти стояння рослин розміщують по діагоналі дослідної ділянки. Перший раз густоту стеблостою підраховують після з'явлення повних сходів, другий ‐ перед збиранням або під час збирання. Підрахунок перед збиранням дає можливість визначити кількість рослин, що збереглися до збирання, у відсотках від повних сходів за формулою.

Визначення площі листків.

Метод відбитків. Листок рослини накладають на однорідний папір і обводять контур гостро заточеним олівцем. Одержавши відбиток листка визначте його площу. Якщо папір рівний за товщиною використовують ваговий метод. У цьому випадку вирізають контур листкової пластини і зважують на торсійних або аналітичних вагах. Одночасно з такого самого паперу вирізають квадрат, наприклад 100 см2 (10*10) і також визнають його масу. Площу досліджуваного листка знайдять за формулою:

Метод висічок. Відбирають середню пробу рослин, швидко зрізують листки і виміряють їхню масу. Потім з кожного листка вирізають свердлом певного діаметра кілька висічок і разом усі зважують. Діаметр свердла вибирають залежно від розмірів листкової пластинки та їх поверхневої щільності.

Збирання та облік врожаю. За два‐три дні до початку збирання врожаю досліди оглядають, відновлюють межі ділянок. Для цього виставляють загублені кілочки та етикетки, збирають і виносять врожай із захисних смуг і виключок. Площу виключок заміряють і знімають з обліку. На просапних культурах збирають урожай з поздовжніх і поперечних захисних смуг і вивозять за межі досліду. Збирання і облік врожаю проводять у фазі однакової стиглості на всіх ділянках досліду. Бажано щоденно збирати врожай з усієї площі досліду або повторності. В дослідах з добривами і строками сівби збирання і облік врожаю проводять вибірково, по мірі достигання посівів на кожному варіанті. Облік у польових дослідах проводять єдиним способом. Найкраще проводити суцільний облік врожаю. Основну та побічну продукцію обліковують шляхом зважування з кожної ділянки окремо. У зернових культур відбирають середню пробу для визначення чистоти та вологості зерна одним з методів, передбачених стандартом на зерно. Одержаний врожай з кожної ділянки доводять до 14‐відсоткової вологості, користуючись формулою.

Облік за пробним снопом. Пробний сніп складається з проб, відібраних в декількох місцях по діагоналі ділянки. 3 кожної ділянки необхідно брати по два пробних снопи. Пробні снопи зважують окремо на більш точних вагах (з точністю до 10г) і вкладають у мішки. Кожний пробний сніп має важити в середньому не менше 3‐5 кілограмів. Мішки з пробними снопами підвішують для просушування в сушильному сараї або під навісом чи на горищах. Важливо зберегти їх від пошкодження птахами та гризунами. Окремі мішки при висушуванні періодично зважують до того часу, поки вони не набудуть постійної ваги. Перед обмолочуванням висушений пробний сніп зважують разом з мішком, а після обмолочування зважують тільки чисте зерно з мішком з точністю до 1‐5г. Вагу соломи встановлюють за різницею між вагою всього снопа і вагою зерна. Снопи обмолочують простими малогабаритними молотарками або вручну і очищають на зерноочисних машинах. Потім перераховують врожай на облікову площу ділянки та на гектар.

Зайдіть за посиланням та перегляньте відео:  https://www.youtube.com/watch?v=n6oQ3XiqyLk 

Домашнє завдання: вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733 

18.03.2024      Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Основні кормові культури та їх агробіологічні особливості. Основні технологічні процеси і операції в процесі вирощування кормових культур.  

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

КОНСПЕКТ УРОКУ

У структурі посівних площ на кормові культури припадає 22-30%. Однорічні трави в системі зеленого конвеєра забезпечують твариннництво кормами у ранньовесняний, літній та пізньо-осінній періоди, а в системі сировинного - доповнюють інші джерела для виготовлення силосу, сінажу та борошна. У струк-турі кормової групи однорічні трави займають до 30%/.

За строками вирощування складні кормосуміші поділяють на ранньо- і пізньовесняні та озимі посіви. Ранньовесняні сумі-шки однорічних трав складаються із злакових (овес, ячмінь), бобових (вика, горох, люпин) та капустових (ріпак, суріпиця, гірчиця). Сіють складні кормосуміші зернотрав'яними сівалками СЗТ-5,4. Пізньовесняні посіви на зелений корм мають у складі кукурудзу, сорго суданку, сою, горох, капустові. Озимі посіви забезпечують зеленою масою тваринництво в пізньо-осінній та ранньовесняний періоди. Це сумісні посіви озимого жита та озимої вики, озимого жита з ріпаком (у сівалки СЗТ-5,4Т жито засипають в зерновий відділ, а ріпак - у трав'яний). Навесні при збиранні зеленої маси у фазі цвітіння рі-
пака жито завершує вихід у трубку. Така маса має найвищі кормові якості.

Багаторічні трави у структурі кормової групи займають 50-60%. Це бобові, злакові або злаковобобові трави. У польових сі-возмінах переважають чисті посіви конюшини, еспарцету, люцерни. У грунтозахисних сівозмінах переважають суміші зла-кових та бобових трав. Багаторічні трави в сівозміні розміщують після просапних культур і озимих. Сіють їх навесні рядко-вим способом (міжряддя 15 см, сівалки СЗТ-5,4, а насіннєві - широкорядним (міжрчддя 45 см, сівалка "Клен-4,2"). Скошу-ють багаторічні бобові трави при одноразовому збиранні у фазі цвітіння, двоукісному - перший укіс проводять у фазі буто-нізації, а другий - у фазі цвітіння або при дозрінні насіння, злакові - при утворенні злакових суцвіть. З огляду на подібність технологічних процесів заготівлі стеблові крми можна розділити на дві групи: перша - сіно і сінаж, друга - кукурудзяний силос і зерносінаж.

Технологічний процес збирання трав на сіно складається з таких операцій: косіння (буває одночасно з плющенням); при-в'ялювання трав у покосах (для пришвидчення прив'ялювання - ворушіння; згрібання у валки; підсушування у валках, зби-рання валків і транспортування (в тюках, рулонах тощьо) сіна до місць зберігання. Приготуваня сінажу полягає в плющенні скошеної трави та прив'ялюванні до вологості 50-55%. Потім траву підбирають, подрібнюють і завантажують у герметизо-вані башти чи траншеї. Застосовують також технологію заготівлі сінажу пресуванням прив'яленої трави в рулонах.

Силос із кукурудзи є одним із найпоширеніших видів кормів для великої рогатої худоби. Техногія збирання силосних куль-тур на силос передбачає скошування їх з одночасним подрібненням за вологості 65-70% і навантаження подріленої маси в транспортні засоби, які вивантажують її  у силосні траншеї. У траншеях подріблену масу ущільнюють трамбуван-ням, ізолюючи її від повітря й укривають. До комплексу машин для заготівлі кормів входять косарки, косарки- плющилки, граблеворушилки,  граблі колісно-пальцеві, роторні валкоукладачі, прес-підбирачі, засоби для навантаження й транспортування штабелів пак, кормозбиральні комба-йни тощо. Кращими попередниками кормових коренеплодів є озимі, картопля, овочеві, кукурудза. Спосіб висіву - широкорядний з між-ряддями 45 см. Кормові буряки сіють просапними сівалками Vesta 8 Profi; брукву, турнепс і моркву - овочевими "Клен-4,2". Збирають коренеплоби до настання осінніх заморозків: буряки - переобладнаними буряковими ко-мбайнами; моркву, брукву і турнепс - картоплекопачем.

Домашнє завдання: вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733  

11.03.2024   Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz   

Тема: Методи боротьби із шкідниками і хворобами польових культур. 

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

КОНСПЕКТ УРОКУ

1. Поняття про шкідники, хвороби, бур яни. Більшість шкідників с/т рослин – комахи. На УкраЇні їх 1500 видів. Це різні види саранових, жуків, мух, метеликів, клопів, попелиць. Крім них, шкоду задають – миші, криси, суслики, ховрашки. А також слизняки, кліщі та мілкі круглі черв яки – нематоди. Тіло дорослих комах складається з окремих члеників, 3 пари ніг вусики (орган обонянія), очі і крила. Це дозволяє їм швидко розповсюджуватись і знаходити їжу. Комахи розвиваються із яєць, які відкладають самки. З них вилуплюються личинки (у метеликів вони звуться гусеницями). Личинки живляться рослинами і по мірі росту і розвитку декілька разів линяють (зкидають шкірку), переходять з одного віку у другий. Після закінчення живлення вони перетворюються у нерухомих лялечок. Цей процес відбувається на самої рослині або у грунті. У лялечки проходить перебудування внутрішніх органів комах і з неї вилітає доросла комаха. У розвитку попелиць, клопів, саранових немає фази лялечки, а її личинки зовнішньо аідрізняються від дорослих комах тільки меншими розмірами та недорозвинутими крилами. Проходження всіх фаз від яйця до дорослої комахи закінчується розвиток одного покоління. Кількість таких поколінь на протязі одного сезону у різних видів комах різне, і крім того, залежить від кліматичних та погодних умов. Пошкодження рослин комахами: Поверхневе (гусениці лугового метелика та озимої совки, буряковий довгоносик,сарана); Скрите -- всередині стебла або других частинах рослин (личинки хлібного пілільщіка, шведська муха); Сисні – клопи, попелиці, які мають хоботок, живляться соками рослин. Комахи пристосувались вибирають їжу. Шведська муха вражає лише молоді та відсталі у розвитку стебла злаків. Капусна муха живиться на коренях тільки хрестоцвітих рослин. Жуки короїди вражають лише ослаблені дерева. Дорослі личинки дротяників живляться живими рослинами, а молоді – перегноєм. Розвиток та розмноження шкідників залежать від погодних умов. Інтенсивному розмноженню попелиць сприяє тепла і волога погода, Гусениці лугового мотиля за дощовою погодою хворіють і гинуть. Личинки і лялечки бурякового довгоносика не встигають перетворитись у дорослих жуків внаслідок раннього похолодання. У шкідників багато природних ворогів. Так, жуки ―бож ї корівки‖ та їх личінки живляться попелицями. Хижі жука жужелиці знищують багато шкідливих личинок, які живуть у грунті. Наїзники – комахи проколюють кінцем черева яйця і відкладають свої яйця всередині своєї жертви ( трихограми). Личинки, що відроджуються живляться тілом шкідника, який гине. На полях, у садах багато шкідників знищують птахи.: шпаки, синиці, мухоловки, трясогузки Особливості розвитку та живлення різних шкідливих комах треба знати щоб підібрати найбільш надійні строки, способи і засоби боротьби з ними та щоб підвищити стійкість до них самих рослин. Шкідлива черепашка. Це один із видів клопів дуже шкодоносних зерновим хлібам, розповсюджена у степових та лісостепових районах. Весною при Т повітря 20-25 С вона перелітає з міст зимівлі і живиться соком молодих злаків. Ранні проколи листя та стебла призводить. затримки розвитку, пожовтінню та відмиранню сходів. Більш пізнє пошкодження веде до білоколосиці та щуплості зерна. Пошкоджені черепашкою зерна втрачають схожість, а хлібопекарські якості борошна погіршаються. Кожна самка за місяць відкладає на листя до 200 яєць. Личинки схожі на дорослих клопів, але мають недорозвинуті крила. Через 35-40 днів окрилившись розлітаються на зимівлю у ліси, чагарникові зарослі, ховаються під опалим листям. Знищення: --- поїдають черепашку кури (1500 штук в день). Випас курей, індиків у містах зимівлі , на стерні (влітку) та на посівах (весною). Хім-захист посівів –у фазу виходу в трубку злаків (імаго); наливання зерна (личинка). Відсталі у рості, послаблені рослини сильніше уражаються.

2. Методи захисту рослин від шкідників. Озимі культури . Посів в кращі агротехнічні строки якісним насінням, яровизація насіння, ранньовесняні підживлення, боротьба з забур яненістю полів, стислі строки збору врожаю, обмолоту. Ярові культури. Сходи які дружньо та швидко розвиваються ―уходять‖ від пошкоджень шведською мухою. Дуже стримує розмноження та знижує життєздатність шкідників нестача кормів. Відсутність квітучих бур янів не дає докормитися та відкласти яєчка метеликам лугового мотиля. Хвороби. Визиваються багатьма причинами: .1) результат незабезпеченості рослин живленням, теплом, вологою. 2). Шкідливими мікроорганізмами – грибами та бактеріями. Частіше грибами сажкою та іржею. Тіло (грибниця) складається з тонких гіфів, що частіше знаходяться у тканинах рослин, якими гриб живиться. А замість зерен та колосків утворюється чорна маса, скопище спор грибу - малих зародків, якими гриб розмножується та розповсюджується. Потрапляючи на рослину, спора утворює тонкі ростки, проникає у тканини. Так відбувається ураження рослин. Ураження рослин відбувається вибірково. Пшениця уражається твердою сажкою, яка не вражає інші культури. Зберігаються спори взимку у грунті або на пожнивних рештках, розповсюджуються з насінням, бульбами, цибулинами. Якщо немає рослини-хазяїна спори гинуть. Засоби боротьби з хворобами: 1) науковообгрунтовані сівозміни; 2) високий рівень агротехніки, якісна заробка пожнивних решток та падалиці; 3) висока агротехніка насінництва (використання для сівби здорового насіння); 4) посів сортів стійких до збудників хвороб. 

3.Система інтегрованого захисту рослин від шкідливих організмів. Мета: Утримати чисельність шкідливих організмів на визначеному рівні максимально зберігаючи та використовуючи природні фактори біологічної боротьби. 1). Використання стійких до патогенів та шкідників сортів. 2). Зниження пестицидного навантаження шляхом заміщення хімічних біологічними заходами—мікробіопрепаратами (лепідоцід), гормональними хітінінгібіторами (алсистін), препаратами на основі антифідантів (інсегар). 3). Прогноз розвитку шкідників та економічний поріг шкодочинності з урахуванням ефективності природніх ворогів (відмова від обробітку коли немає прямої необхідності). 4). Можливо зменшити вплив пестицидів на рослини використовуючи їх з добавками: ----хлорорганічним інсектицидам + водним витяжкам фосфорних добрив; ----добавлення сульфату міді до фосфорорганічних препаратів (0,01%); ----макро- та мікродобрива як лікувальні добавки. 5). Активизація захисних механізмів рослин оптимальним агрофоном. Не допускати перевищення /N/, який знижує стійкість рослин до шкідливих об єктів. Важливе постачання рослинам /К/. Йому належить особлива роль у підвищенні стійкості рослин. 6). Вапнування кислих грунтів (гіпсування 7).Заправка грунту органічними добривами- знижується активність важких металів.. 

4.Інтегрована система боротьби з бур янами. Чітка розробка заходів та способів знищення бур янів, зниження потенційного забур янення посівів. Основні прийоми: 1) Правильна система обробки грунту: зяблева обробка- після збору врожаю, раціональна обробка в чистих та зайнятих парах, використання двуфазної весняної обробки та своєчасної, високоякісної після посіву. 2).Науково обгрунтоване чергування культур сівозміни з використанням культур з високою конкурентною здатністю: озимого жита, багаторічних та однорічних трав. 3). Своєчасний посів с/г культур кращими способами сівбидля подавлення бур янів- вузькорядним, перехресним, пунктирним з оптимальними та декілька збільшеними нормами посіву. 4). Ретельне та своєчасне виконання запобіжних заходів боротьби з бур янами. 5). Науково обгрунтоване та раціональне використання хімічних засобів боротьби з бур янами. Гарні попередники ті, що не мають однакових шкідників та хвороб, засмічення бур янами, не залишають у грунті специфічних речовин (втомлення грунту). --бобові, капусні не можуть бути попередниками цим сімействам; -- культури: льон, цукрові буряки, просо, соняшник не переносять повторні посіви. 

5.Заходи боротьби з шкідниками і хворобами. До заходів захисту рослин баштанних культур від ушкодження шкідниками і хворобами належать агротехнічні й хімічні. Агротехнічні заходи захисту від шкідників і хвороб. Дотримання всіх агротехнічних вимог на посівах баштанних культур є основними заходами боротьби зі шкідниками і хворобами. Особливу увагу приділяють дотриманню сівозмін. Баштанні культури треба повертати в сівозміні на попереднє місце не раніше ніж через п'ять років. У разі монокультури рослини уражуються численними шкідниками й хворобами, насамперед фузаріозом. Посіви баштанних культур розміщують на добре освітлених з достатнім прогріванням ґрунтах з рівним рельєфом, особливо у північних районах баштанництва. Під посіви баштанних культур використовувати важкі глинисті ґрунти не рекомендується, оскільки на таких ґрунтах часто рослини ушкоджуються фузаріозним в'яненням, зеленою плямистістю та вірусними захворюваннями. Одним з ефективних заходів боротьби зі шкідниками і хворобами є глибока (25 — 27 см) зяблева оранка плугами з передплужниками. Глибоке заорювання верхнього шару ґрунту, в якому містяться шкідники та збудники хвороб, сприяє їх знешкоджуванню. Внесення мінеральних та органічних добрив у рекомендованих нормах сприяє формуванню міцних і стійких проти хвороб рослин. Мінеральні добрива, насамперед калійні й азотні, сприяють частковому знищенню чисельності дротяників. Після внесення фосфорно-калійних добрив і перепрілого гною посилюється опірність рослин проти антракнозу. У разі поширення кореневих пшлей баштанних культур гній як добриво застосовувати небажано. Збитки від фузаріозного в'янення можна зменшити підживленням рослин пташиним послідом у суміші з попелом. Для боротьби з фузаріозом посіви ефективно підживлювати мікродобривами, в яких містяться ферум і бор (0,05 %-й розчин), цинк, манган або купрум (0,1 %-й розчин). Більшість хвороб баштанних культур передаються через насіння. Після сонячного опромінення насіння або штучного його прогрівання можна добитися значного зменшення кількості збудників хвороб. Поєднання сонячного опромінення з наступною обробкою насіння розчинами солей мікродобрив сприяє підвищенню стійкості баштанних культур проти хвороб. Такі мікроелементи, як бор, купрум, манган, застосовують у вигляді 0,02 %-го розчину, оскільки це сприяє зниженню ушкодження рослин антракнозом. Для боротьби з фузаріозним в'яненням дині ефективне замочування її насіння в 0,025 %-х розчинах солей феруму і бору та в 0,5 %-х розчинах цинку, мангану і купруму. Для зменшення захворювань проростків і молодих баштанних рослин велике значення має посів в оптимальні строки. Низька температура і висока вологість ґрунту в період проростання насіння й розвитку проростків спричинюють пліснявіння насіння, затримку і появу слабких сходів, які легко пошкоджуються фузаріозом. Важливою умовою зменшення інфекції та посилення росту рослин на посівах є старанний догляд і насамперед знищення бур'янів. Бур'яни виснажують запаси вологи і поживних речовин у ґрунті, утруднюють вентиляцію приземного шару повітря. У вологі роки при богарному баштанництві , а також у районах поливного баштанництва у разі забур'янення можуть створитися умови для розвитку антракнозу. Бур'яни є джерелом багатьох видів хвороб, особливо вірусних, а також таких шкідників, як дротяники, хрущі, стеблові совки, лучний метелик, баштанна попелиця, які завдають безпосередньої шкоди рослинам і є переносниками вірусних хвороб. Захворювання на фузаріоз особливо часто спостерігається на полях, засмічених осотом, березкою та іншими бур'янами. Загальним і обов'язковим агротехнічним заходом на посівах баштанних культур є знищення пожнивних решток, які є джерелом усіх хвороб і шкідників. Велике значення має добір сортів, стійких проти тих чи інших хвороб і шкідників. Імунних проти хвороб і шкідників сортів баштанних культур ще немає. Насіння для сівби треба збирати лише зі здорових площ баштанних культур та зі здорових непошкоджених плодів. 

Домашнє завдання: вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733  

04.03.2024      Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Технологія захисту рослин. Актуальність, завдання та методи захисту рослин.

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

КОНСПЕКТ УРОКУ

Захист рослин від шкідників, хвороб та бур’янів, що знищують значну частину врожаю, – дуже гостра і життєво важлива проблема. Упровадження інтенсивних технологій, завдяки яким суттєво підвищилася продуктивність сільськогосподарського виробництва, взагалі неможливе без високоефективних захисних заходів, основним принципом яких є профілактика. До цього комплексу заходів належать такі методи: організаційно-господарський, агротехнічний, фізико-механічний, фізичний, біологічний, хімічний та інтегрований.

Організаційно-господарський  метод охоплює полезахисне ісорозведення,, осушення або зрошення земель, окультурення лук і пасовищ, підбір спеціальної рослинності на межах полів, організацію карантинної служби.

Агротехнічний метод передбачає застосування науково обґрунтованих сівозмін, систем обробітку ґрунту і внесення добрив; підготовку посівного матеріалу, відбір і впровадження найстійкіших сортів.

Фізико-механічний метод полягає у застосуванні пристроїв для знищення шкідників, прокладання напрямних канавок тощо.

Фізичний метод ґрунтується на дії на рослини і насіння високих та низьких температур, ультразвуку, струмів високої частоти.

Біологічний метод передбачає використання проти шкідників, хвороб та бур’янів їх природних ворогів і бактеріальних препаратів.

Хімічний метод передбачає використання проти шкідників, хвороб та бур’янів хімічних речовин. Завдяки високій ефективності цей метод є найпоширенішим, але в разі неправильного його застосування можна спричинити негативні екологічні наслідки.

Інтегрований метод полягає в гармонійному поєднанні всіх перерахованих методів. Для досягнення високого кінцевого ефекту всі компоненти і взаємодія між окремими складовими комплексної системи мають підлягати системному аналізу та інтегруватися в математичні моделі для потреб і організації виробництва. Необхідний збір, зберігання і відновлення даних полегшують доступність і швидке вдосконалення технології електронної інформації.

Зважаючи на складність інтегрування всіх компонентів екосистеми культур, стає очевидним, що впровадження інтегрального методу захисту рослин може здійснюватися поступово й узгоджено з необхідним рівнем наукових досягнень.

Найбільшого застосування в технологіях вирощування сільськогосподарських культур набув хімічний метод, за яким використовують пестициди.. За характером дії їх поділяють на:

• інсектициди – для захисту від шкідливих комах;

• фунгіциди – для захисту від хвороб;

• гербіциди – для знищення бур’янів;

• дефоліанти – для пришвидшеного опадання листя;

• десиканти – для підсушування рослин.

Пестициди наносять на насіння, рослини, ґрунт, стіни складських приміщень у вигляді водних і масляних розчинів, емульсій, суспензій  або дрібно розмеленого порошку. У разі використання пестицидів необхідно завжди пам’ятати, що більшість з них отруйні для людей, домашніх тварин, бджіл, птахів і риб.

Розрізняють такі способи хімічного захисту рослин:

• протруювання насіння;

• обприскування й обпилювання пестицидами рослин і ґрунту;

• нанесення аерозолів на рослини й обробка парників, зерносховищ;

• фумігаціярослин, ґрунту, сховищ і насіння;

• розкидання отруєних приманок;

• внесення гранульованих пестицидів у ґрунт.

Машини для хімічного захисту рослин. Хімічний захист сільськогосподарських рослин уже давно став обов'язковим агрозаходом. Він частіше здійснюється шляхом обрискування рослин і пртруювання на-сіння перед сівбою. Для виконання цих операцій застосовують відповідні машини. Для обприскування -обприс-кувачі, що вкривають сільгоспкультури розчином отруйних речовин. протруювання виконують за допомогою протруювачів і застосовують для захисту насіння від хвороб і шкідників. Для ефективного використання обпри-скувачів у різних умовах передбачено причіпні, навісні, самохідні машини із широким діапазоном базових пара-метрів. Слід зазначити, що дедалі більша частка в парку машин для захисту рослин, які застосовують в Україні, нале-жить саме самохідним оприскувачам. Це пояснюється високою продуктивністю їх роботи, високою прохід-ністю й великим кліренсом, а отже, можливістю працювати й обробляти сільгоспкультури на пізніших стадіях їх розвитку. Так ширина захвату сучасних обрискувачів сягає 42 м, місткість бака - 11 тис. і більше літрів. Норма внесення робочих рідин - 50-300 л/га. Робоча рідина для обприскувачів польових культур може готуватись як у резервуарах обприскувачів, так і спеціальною машиною для приготування робочих рідин. ВАТ"Львівагромаш-проект" є провідним в Україні розробником машин й обладнання для хімічного захисту рослин. Основним видом продукції є обприскувачі і протруювачі різних типорозмірів для широкого застосування. Це штангові обприску-вачі - серії ОПШ; вентиляторні - ОВП, а також самохідний обприскувач ОСШ. Базова модель причіпного обприску-вача (рис. 1) складається із шасі, бака з гідромішалкою і рівнеміром, мембрамно-поршневого насоса, штанги, всмоктувальної і напірної комунікацій з відповідними фільтрами, контрольно-регулювальної арматури, ручного та дистанційного керування. Основна увага як виробників, так і користувачів техніки, загострена на елементній ба-зі обприскувачів, а саме:міцних і стійких проти корозії поліетиленових і пластикові баках, надійних мембрам-но-поршневих насосах високої продуктивності, оптимізованих несних системах штанг, розпилювачах, вузько-спе-ціалізованих до умов застосування, багатоступеневих системах фільтрів (в багатьох машинах самоочисних), надійних системах трубопроводів та інших елементах комунікацій.

Передпосівна обробка насіння сільськогосподарських культур є одним із найбільш економічних і екологічно чис-тих заходів із захисту рослин від хвороб і шкідників. Упродовж останніх років вимоги до якості протруювачів іс-тотно зросли. На зміну порошкоподібним фунгіцидам прийшли рідинні препарати. Значно зросли вимоги до на-несення й розподілу препаратів на кожну насінину, дотримання рекомендованої норми витрати протруйника на 1 т насіння. Зокрема це зумовило розроб-ку й випуск ВАТ "Львівагромашпроект" сучасного камерного протруюва-ча ПК-20, який застосовують на передпосівній обробці насіння зернових культур водними суспензіями або розчи-нами пестицидів. Протруювач (рис. 2) являє собою автоматичну пересувну установку з електроприводом основ-них механізмів. Основними склада-льними одиницями машини є завантажувальний пристрій, бункер для на-сіння з розподільним диском, камера протруювання, резервуар, вивантажувальний шнек, пульт керування і са-мохід. Усі вузли змонтовано н на рамі, установленій на трьох колесах з пневматичними шинами. Для невелиих фермерських господарств призначено шнековий протруювач насіння ПНШ-3.

 Питання для самоконтролю

          1. Які ви знаєте методи хімічного захисту рослин?

          2.Які ви знаєте способи хімічного захисту рослин?

Зайдіть за посиланням та перегляньте матеріал:  https://lib.chmnu.edu.ua/pdf/posibnuku/229/101.pdf 

Пройдіть тест за посиланням: Код доступу 8968257 join.naurok.ua

Домашнє завдання: вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733  

26.02.2024      

Тема: Боротьба з бур'янами, шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур. 

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

КОНСПЕКТ УРОКУ

До бур'я-нів належать рослини, які людина не культивує, але які пристосувалися до умов вирощування культурних рос-лин - ростуть на сільськогосподарських угіддях й інших землях і завдають значної шкоди аграрному виробниц-тву. Бур'яни мають низку біологічних особливостей, які утруднюють боротьбу зними. По-перше, вони надзвича-йно плодючі. Так, одна рослина повитиці дає близько 2 тис. насінин, осоту - 35, грициків - 73, вовчка й лободи - 100, щириці - 500, а сухоребрика - 730 тис. штук. По-друге, вони характеризуються високою пристосованістю до розповсюдження насінням, плодів, а також здатністю до вегетативного розмноження за допомогою кореневищ, коренепаростків, бульб і цибулин та вегетативних органів (паростки, частини стебел та ін.). В умовах зрошення, а також під час дощів значну частину насіння бур'янів і їх плодів розносить вода. Дуже часто причиною засмі-чення ґрунту є також використання свіжого гною, тому що насіння багатьох бур'янів (щириця, лобода, щавель та ін.) не втрачає схожості, проходячи через травний тракт тварин. Нерідко й людина сприяє поширенню насіння бур'янів (недотримання вимог зовнішнього та внутрішнього карантину). Насіння бур'янів має тверду оболонку й тривалий період біологічного спокою. Якщо насіння культурних рослин проростає після сівби протягом 5-15 днів, то насіння бур'янів, потрапляючи в ґрунт на різну глибину, може тривалий час зберігати життєздатність і бути джерелом забур'янення посівів. Так, насіння талабану польового зберігає схожість протягом 30 років, дурману й пасльону - 40, мишію сизого та плоскухи звичайної - 5-7 років. Боротьба з бур'янами утруднюється також і через здатність їхнього насіння проростати за відносно низьких температур. Так, насіння споришу, грициків, вівсюга може проростати за температури ґрунту +1...+2 °С, а сходи культурних рослин з'являються за значно вищих тем-ператур. Насіння багатьох бур'янів досить важко відділити від насіння культурних рослин. Завдяки цим біоло-гічним особливостям бур'яни часто краще пристосовані до умов середовища, ніж культурні рослини. За біологіч-ними властивостями залежно від способу живлення й тривалості життя бур'яни поділяють на такі групи: непа-разитні, напівпаразитні та паразитні .

Непаразитні бур'яни - наймасовіший вид, об'єднує види зелених рослин, які живляться мінеральними сполука-ми безпосередньо з ґрунту. Залежно від тривалості життя бур'яни цього типу, своєю чергою, поділяють на два підтипи: малорічні та багаторічні. 

Малорічні бур'яни повний цикл розвитку проходять за один або два роки, розмножуються насінням, яке протягом свого життя дають тільки один раз, після плодоношення рослина гине. До цієї групи належать ефемери, ярі, зимуючі, озимі та дворічні бур'яни. Типовими представниками цієї біогрупи є зірочник середній, вівсюг звичайний, редька дика (рис. 8.2), мишій, лобода, плоскуха звичайна, щириця, воло-шка синя (рис. 8.3), сокирки польові, бромус житній, метлюг звичайний, озима вика. 

Дворічні бур'яни живуть два роки, розмножуються тільки насінням, яке дають на другий рік. Сходи з'являються навесні, протягом першого літа розвивають кореневу систему й утворюють прикореневу розетку листків, а на другий рік - квітконосні пагони й насіння. До них належать гикавка сіра, буркун жовтий  та білий, будяк поник-лий та ін. 

Багаторічні бур'яни, крім насіння, розмножуються вегетативними органами (кореневищами, кореневими паростками, відрізками стебел, корінням, вусами). За цими ознаками їх поділяють на кореневищні, коренепаросткові та стрижнекореневі. 

Кореневищні розмножуються насінням і кореневищами. Найпоширеніші з них - пирій повзучий, хвощ польовий , гострець, свинорий та ін. 

Коренепаросткові розмножуються насінням, а також кореневими паростками, які розвиваються з бруньок, що містяться на корені. Особливо поши-рені з цієї групи осот польовий, осот жовтий польовий, степовий гірчак звичайний, березка польова, щавель горобиний та ін. У стрижнекореневих бур'янів бруньки утворюються в кореневій шийці. Це полин зви-чайний, кульбаба, цикорій дикий  та ін. 

Напівпаразитні бур'яни - зелені рослини, що здатні до фотосинтезу і ча-стково паразитують на коренях, як-от дзвінець великий, та стеблах рослин - омела біла. Розмножуються вони насінням. 

Паразитні бур'яни - не зелені рослини, які паразитують на корінні, наприклад вовчок соняшни-ковий і гіллястий, та стеблах культурних рослин - повитиця польова, конюшинна, льонова. На-сіння бур'янів-паразитів зберігає схожість у ґрунті до 10 років. Стебла цих бур'янів мають гаусторії (присоски), за допомогою яких вони проникають у тканини зелених рослин і забирають у них воду та поживні речовини. По-ширюються бур'яни-паразити на полях окремими вогнищами, уражені ними рослини потрібно скошувати до до-стигання насіння й спалювати.

Зайдіть за посиланням та перегляньте матеріал:  https://naurok.com.ua/prezentaciyniy-material-na-temu-bur-yani-ta-zahodi-borotbi-z-nimi-243513.html 

Домашнє завдання: вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733  

19.02.2024      Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Сівба. Строки та способи сівби, норми висіву. 

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

КОНСПЕКТ УРОКУ

Способи сівби залежать від біологічних особливостей культур (різні культури неоднаково вибагливі до родючості ґрунту, тепла, освітленості, зволоженості тощо). Однією з основних вимог до способів сівби є створення оптимальної густоти рослин у посівах, що забезпечує найбільш інтенсивне наростання асиміляційної листкової поверхні - основного фактора врожайності.

Є два способи сівби - розкидний і звичайний рядковий. При розкидному способі сівби насіння в ґрунті розміщується без міжрядь. Виконують його вручну або розкидними сівалками. Цей спосіб застосовують дуже рідко, здебільшого під час освоєння крутих схилів і засівання заболочених місць.

Звичайний рядковий - основний спосіб сівби, оскільки він забезпечує рівномірніше висівання насіння по всій площі посіву і загортання його на однакову глибину в зволожений шар ґрунту. Розрізняють такі звичайні рядкові способи сівби: звичайний (вузькорядний, перехресний, широкорядний, стрічковий), пунктирний, борозенний, гребеневий, гніздовий, квадратний та квадратно-гніздовий.

При звичайному рядковому способі сівби насіння розміщується з міжряддями 10-25 см. Воно в рядку висівається через 1,5-2 см одне від одного. Цей спосіб застосовують при сівбі сільськогосподарських культур, які дають урожай на невеликій площі живлення (зернові колосові, горох, гречка, однорічні й багаторічні трави та ін.). Для цього використовують дискові та зрідка анкерні сівалки СЗ-3,6, СЗА-3,6, СЗТ-3,6, СЗС-2,1 та ін.

Вузькорядний спосіб сівби (ширина міжрядь становить 6,5-7 см) забезпечує рівномірніше розміщення насіння по площі посіву. Для цього застосовують сівалки СЗУ-3,6, СЗЛ-4,6 та інші, а також анкерні вузькорядні. При використанні останніх треба ретельно розробляти поверхню ґрунту. За цього способу досягається краще освітлення рослин у рядках, що посилює фотосинтез і підвищує стійкість рослин проти вилягання. Вузькорядна сівба льону сприяє збільшенню виходу волокна і поліпшенню його якості. На жаль, вузькорядні сівалки, не забезпечують рівномірного розміщення насіння по рядку і глибині, легко забиваються, нагрібаючи ґрунт попереду сошників.

Перехресний спосіб сівби так само, як і вузькорядний, має деякі переваги перед звичайним рядковим. Проводять його рядковими сівалками, які переміщуються по полю перехресно - вздовж і впоперек. Сівалки встановлюють на висівання половини норми висіву насіння. Середній приріст урожаю зерна в результаті більш рівномірного розміщення насіння становить 3-4 ц/га порівняно з врожаєм культур, висіяних звичайним рядковим способом. Проте перехресна сівба має певні недоліки, які обмежують її широке застосування у виробництві. Сівбу проводять у двох напрямках, і насіння загортається на неоднакову глибину. На перехрестях створюється загущеність посівів, що призводить до строкатості посівів і неодночасності достигання. При цьому подовжуються строки сівби. Крім, того, повторні проходи агрегату під час сівби руйнують структуру ґрунту, висушують його, а також збільшують затрати на сівбу.

Широкорядний спосіб сівби (ширина міжрядь понад 30 см) застосовують при вирощуванні культур, які потребують відносно великих площ живлення (кукурудза, соняшник, цукрові буряки, картопля, бавовник, овочеві культури та ін.). У широкорядних посівах є можливість застосовувати міжрядний обробіток для боротьби з бур´янами, розпушувати ґрунт у період вегетації рослин, робити поливи, підживлення тощо. Часто так висівають просо і гречку. Широкорядні посіви мають також певні недоліки, з яких основним є нерівномірне розміщення рослин по всій площі посіву.

При стрічковому способі сівби насіння в ґрунті розміщується стрічками в 2-3 рядки. Відстань між окремими рядками стрічки становить від 6,5-7,5 до 15 см, а між стрічками - 45-60 см і більше. Цей спосіб застосовують для культур з невеликими площами живлення. Оскільки через повільний ріст у початковий період ці культури (просо, морква, цибуля, столові буряки) пригнічуються бур´янами, то широкі міжряддя стрічкових посівів обробляють культиваторами. Залежно від кількості рядків у стрічці посіви бувають дво-, тристрічкові і більше. Для такої сівби використовують звичайні рядкові сівалки з відповідно розставленими сошниками.

Пунктирний спосіб сівби - один з видів рядкового, при якому насіння рівномірно розміщується в рядку через певну відстань. Густота рослин на площі посіву за такої сівби визначається кількістю висіяного насіння на 1 м рядка. Застосовують його при вирощуванні цукрових буряків, кукурудзи та інших культур. Великі можливості закладені в пунктирній точній сівбі зернових колосових культур, але зараз ще немає технічної можливості для широкого практичного застосування цього способу. В таких посівах для рослин створюються кращі умови поживного, теплового і водного режимів, а також освітлення. При цьому продуктивність кожної рослини вища, ніж при вирощуванні іншими способами.

При гніздовому способі сівби насіння розміщують по кілька штук в окремі гнізда. Для цього використовують спеціальні сівалки. Основна перевага гніздового способу порівняно з широкорядним полягає в економії насіння і в деякому поліпшенні умов живлення рослин. Сходи з´являються групами і легше проникають через ґрунтову кірку, яка може утворюватися після сівби. В гніздових посівах механізований обробіток міжрядь застосовують тільки в одному напрямку.

Квадратний і квадратно-гніздовий способи сівби характеризуються тим, що насіння розміщується поодиноко або групами (гніздами) по кутах квадрата з відстанню 60 х 60 або 70 х 70 см. Цей спосіб застосовують при сівбі високостеблих просапних культур (кукурудзи, соняшнику, бавовнику, рицини та ін.). Для цього застосовують спеціальні сівалки, які забезпечують прямолінійність рядків у повздовжньому та поперечному напрямках. У таких посівах можна повністю механізувати міжрядний обробіток.

Борозенний спосіб сівби дає можливість загорнути насіння на дно утвореної борозенки. Такі посіви застосовують у південно-східних посушливих районах, де верхній швр ґрунту навесні швидко пересихає. Борозенну сівбу проводять спеціальними сівалками, обладнаними борозноутворювачами.

Гребеневий спосіб сівби застосовують у районах надмірного зволоження. Насіння висівають на гребенях, утворених спеціальними сівалками. Це сприяє кращому забезпеченню культур повітрям, теплом і поживними речовинами. Гребеневий спосіб сівби дуже ефективний на важких безструктурних ґрунтах. На полях, де картоплю садять на гребенях, формується урожай на 35-46 ц/га більший, ніж тоді, коли її садять звичайним способом.

Строки сівби. Своєчасно проведена сівба має велике значення для вирощування високих урожаїв сільськогосподарських культур - рослини краще забезпечуються вологою і поживними речовинами, добре вкорінюються, розвиваються, протистоять несприятливим умовам. Строки сівби залежать від біологічних особливостей культур і умов навколишнього середовища. Сівбу слід проводити в стислі і оптимальні для даної культури агротехнічні строки.

Строки сівби ярих культур. Для цих культур велике значення має температура проростання насіння і здатність сходів протистояти можливим весняним заморозкам. За строками сівби вони поділяються на ранні, середні та пізні.

До культур ранніх строків сівби належать овес, ячмінь, яра пшениця, горох, вика, льон, цукрові буряки, соняшник, морква, багаторічні трави та ін. Насіння їх проростає при температурі ґрунту на глибині загортання насіння від 1 до УС вище нуля. Сходи не пошкоджуються весняними приморозками.

Для культур середнього строку сівби (кукурудза, просо, соя, квасоля, сорго, гречка тощо) температура ґрунту на глибині загортання насіння повинна бути не меншою 7-10°С. При нижчих температурах насіння не проростає. Сходи їх пошкоджуються навіть незначними весняними заморозками.

Культури пізнього строку сівби - це рис, бавовник, тютюн, баштанні. Насіння їх проростає тоді, коли температура ґрунту на глибині його загортання становить 12-14С.

При ранній сівбі рослини краще використовують ґрунтову вологу, ярі хліба менше пошкоджуються шведською мухою, хлібним жуком та іншими шкідниками сільськогосподарських культур. Посіви ярих колосових культур при ранніх строках сівби менше пригнічуються бур´янами. Запізнення із сівбою часто є причиною появи недружних і зріджених сходів, невиповненості зерна, а в олійних рослин - і зменшення виходу олії.

Установлюючи оптимальні строки сівби культур, слід керуватися рекомендаціями місцевих дослідних установ і досвідом господарств.

Строки сівби озимих культур потрібно встановлювати такі, щоб рослини встигли до зими добре зміцніти, укорінитися, розкущитися і нагромадити в тканинах захисні поживні речовини (вуглеводи), які посилюють їх зимостійкість. Озима пшениця і жито для цього потребують 450-550°С тепла, тобто 45-50 днів для осінньої вегетації. Тому для боротьби з вимерзанням озимих велике значення мають оптимальні строки сівби.

При дуже ранніх строках сівби озимі випрівають і пошкоджуються гесенською мухою. Тому оптимальні строки сівби в кожному господарстві для окремих культур встановлюють на основі даних дослідних установ і передового досвіду відповідно до окремих зон.

Строки сівби озимих культур залежать від кліматичних особливостей: на Поліссі їх сіють з 20 серпня до 5 вересня, в Лісостепу - з 25 серпня до 10-15 вересня, у північних і північно-східних степових районах - з 5 до 20 вересня, у Криму - з 15 вересня до 10 жовтня, а на Закарпатті - з 1 вересня до 1 жовтня.

Наведені строки сівби озимих культур в Україні є орієнтовними і в окремі роки залежно від погодних умов, попередника, вологості ґрунту та біологічних особливостей сорту можуть змінюватися.

Норма висіву - це кількість насіння, яке висівають на 1 га площі посіву. Вона залежить від біологічних особливостей культури, способу сівби, природних умов окремих районів, господарського призначення врожаю. При встановленні норми висіву треба враховувати вологість ґрунту, забезпеченість рослин поживними речовинами, засміченість ґрунту та площу живлення, яка потрібна для нормального росту і розвитку рослин, а також якість насіння.

При визначенні норми висіву зернових враховують ще й здатність їх кущитися: озимі, які кущаться більше, можна висівати з меншою нормою висіву, а ярі, які кущаться менше, - з більшою. Для кожної культури, а в межах її і для сортів залежно від ґрунтових та погодних умов треба встановлювати таку густоту посівів, щоб урожай був найвищий.

Норма висіву зернових культур становить 100-250 кг/га, кукурудзи - 30-35, а дрібнонасінних культур - 3-8 кг/га. Норму висіву зернових культур збільшують у більш зволожених районах. Як правило, її зменшують на більш родючих ґрунтах, при внесенні підвищених норм добрив і кращого обробітку ґрунту. Насамперед за таких умов зменшують норму висіву зернових, у яких на більш родючих ґрунтах вищий коефіцієнт кущіння.

Саме тому на удобрених чистих парах і після парових попередників слід висівати менше насіння, ніж після непарових попередників без внесення добрив.

При розробленні теорії високих урожаїв звертають велику увагу на встановлення оптимальної площі живлення рослин залежно від умов їх вирощування. Оптимальна площа (оптимальний стеблостій) рослин повинна забезпечувати високу продуктивність фотосинтезу та оптимальне забезпечення рослин водою, повітрям і поживними речовинами.

Критерієм правильного вирішення питання оптимального стеблостою є урожай і його якість. Сучасні технічні засоби механізації дають змогу створити практично задану густоту посіву будь-якої культури, треба лише правильно встановити найбільш доцільну площу живлення. Норму висіву на 10-15% збільшують на забур´янених ґрунтах і при запізненні із сівбою.

Норма висіву залежить від способів сівби. Так, при перехресному та вузькорядному способах сівби висівають на 10-15% насіння більше, ніж при звичайному рядковому.

Норму висіву слід обчислювати не за масою, а за кількістю схожих насінин на 1 га. Для кожної культури в певній зоні встановлено оптимальну густоту рослин на 1 га посіву, що забезпечує вирощування високого врожаю. Знаючи масу 1000 насінин і посівні якості насіння, встановлюють вагову норму в кілограмах на 1 га посіву.

Отже, норма висіву залежить від комплексу показників для кожної природної зони, господарства, поля, а також якості посівного матеріалу.

Глибина загортання насіння. При відповідній глибині загортання насіння створюються кращі умови для його проростання і появи сходів. Глибина загортання залежить від багатьох умов. Основна з них - розмір насіння; чим воно крупніше, тим глибше його можна загортати. Так, насіння кукурудзи можна висівати на глибину 8-10 см, пшениці - на 6-7, а таких дрібнонасінних культур, як льон і конюшина - на 2-3 см. На меншу глибину сіють насіння культур, які під час проростання виносять сім´ядолі на поверхню ґрунту (соя, люпин, квасоля, цукрові буряки).

На легких ґрунтах насіння висівають глибше, ніж на важких, де воно під час проростання зазнає нестачі повітря, а в ранньовесняний період - і тепла. Дуже важливим є рівномірність розміщення насіння за глибиною. Нерівномірне загортання призводить до неодночасного проростання насіння, розвитку і достигання врожаю. Якщо сівбу проводять в оптимальні строки, то насіння висівають на глибину, прийняту для даної культури. При запізненні із сівбою, коли верхній шар ґрунту пересихає, насіння загортають дещо глибше. В озимих культур вузол кущіння закладається близько від поверхні ґрунту. При неглибокому його заляганні виникає загроза вимерзання рослин.

Щоб насіння краще проросло, його потрібно розміщувати на твердому ложі, де кращий доступ вологи з нижніх шарів ґрунту. Насіння слід висівати в розпушений ґрунт, щоб забезпечити надходження повітря і появи сходів.

Поява дружних сходів залежить від рівномірної глибини загортання насіння на всьому полі. Це забезпечується передпосівним обробітком ґрунту: розпушуванням і вирівнюванням поверхні.

Зайдіть за посиланням та перегляньте відео: https://www.youtube.com/watch?v=DlZqqpHTEZ4 

Зайдіть за посиланням та перегляньте матеріал : https://www.youtube.com/watch?v=lMDcmUFWtg0 

Домашнє завдання: вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733  

12.02.2024      

Тема: Основні прийоми догляду за польовими культурами. 

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

КОНСПЕКТ УРОКУ

Догляд за посівами. Система післяпосівного обробітку грунту. У системі заходів, спрямованих на вирощування культур, вирішальне значення має догляд за посівами. Визначаючи та впроваджуючи способи догляду, треба обов'язково враховувати ґрунтово-кліматичні умови конкретної місцевості та біологічні особливо-сті сільськогосподарських культур, а іноді й окремих сортів. Тільки за цих умов догляд за посівами буде ефектив-ним. Передпосівна підготовка ґрунту, сівба й осінній догляд за посівами озимих культур мають забезпечити дру-жні сходи, добре укорінення, кущення та розвиток рослин і накопичення ними достатньої кількості поживних речовин, що сприяють кращій перезимівлі посівів. За сівби озимих культур, головним чином пшениці, по чор-них правильно оброблених парах обмежуються тільки боронуванням одночасно із сівбою або після неї. Якщо озимі культури сіють по зайнятих парах або після непарових попередників, то провадять післяпосівне коткуван-ня з одночасним боронуванням легкими боронами. Внаслідок цього ущільнюється ґрунт, і до його верхнього ша-ру, у якому розташовано насіння, надходить більше вологи з нижніх шарів.  Для цього треба застосовувати кіль-часто-шпорові або рубчасті котки. Важливе значення має осіннє підживлення, особливо тоді, коли в період підго-товки ґрунту під озимі не внесено потрібної кількості добрив. На чорноземах озимі підживлюють фосфорними й калійними добривами, а на підзолистих ґрунтах - із повним мінеральним добривом. Осіннє підживлення озимих фосфорно-калійними добривами підвищує їх зимостійкість, а також стійкість проти вилягання. В умовах Украї-ни велике значення має боротьба з вимерзанням, випиранням, випріванням і вимоканням озимих. Серед аг-ротехнічних заходів догляду ефективним є снігозатримання. Під сніговим покривом верхній шар ґрунту менше промерзає. Крім того, снігозатримання є одним із засобів боротьби з притертою льодовою кіркою; воно сприяє також накопиченню вологи в ґрунті. Льодову кірку руйнують важкими рубчастими котками. Випрівання посі-вів спостерігається у м'які зими з глибоким сніговим покривом, особливо коли сніг випадає на немерзлий ґрунт. У боротьбі з випріванням потрібно дотримуватися строків сівби, регулювати умови живлення, прикочувати сніг. Найчастіше випрівання спостерігається в понижених місцях - снігозатримання тут провадити недоцільно. Щоб запобігти загибелі озимих від вимокання, потрібно восени на ділянках, де може застоюватись вода, провести бо-рознуванн. Весняний догляд за озимими посівами складається з коткування, підживлення, боронування, пропо-лювання. Навесні озимі коткують рубчастими котками, коли спостерігається випирання вузла кущення внаслі-док різких коливань температури. Озимі, зокрема озима пшениця, виходять з-під снігу здебільшого виснажени-ми й потребують підживлення. Його слід провадити, як тільки розтане сніг, по мерзлому ґрунту мінеральними добривами з розрахунку 20-25 кг Нітрогену, Фосфору і Калію на 1 га. Для підживлення використовують і органічні добрива -гноївку, попіл, пташиний послід та ін. Важливим у догляді за посівами озимих є весняне боронування (рис. 7.1), яке поліпшує повітряний режим ґрунту і зменшує випаровування з нього вологи. В розпушеному ґрунті посилюються мікробіологічні процеси. Боронуванням очищають посіви від відмерлих рослин, снігової плісняви та частково знищують бур'яни. Озимі треба боронувати, коли ґрунт не мажеться, у максимально стислі строки. Не можна боронувати пересохлий ґрунт.

Система догляду за посівами ярих культур залежить від того, яким способом проведено сівбу - звичайним рядко-вим чи широкорядним. Догляд за культурами, висіяними першим способом, полягає у коткуванні, боронуванні та боротьбі з бур'янами. Післяпосівне коткування застосовують переважно в умовах недостатнього зволоження та в посушливі роки. Одночасно з коткуванням боронують легкими боронами. Якщо на посівах до з'явлення схо-дів утворилася кірка, її руйнують боронуванням. Не можна боронувати посіви, під які підсіяно багаторічні тра-ви, і якщо ґрунт надмірно зволожений або сухий. Найкращим знаряддям для знищення кірки є сітчаста боро-на. Зразу після сівби просапних культур поля коткують з одночасним або наступним боронуванням легкими бо-ронами для зменшення випаровування вологи з ґрунту. Для знищення кірки, бур'янів і розпушування ґрунту на просапних культурах проводять досходове боронування. А на таких культурах, як кукурудза, картопля, цукрові буряки, - і післясходове. У системі догляду за просапними культурами основним заходом догляду є розпушуван-ня ґрунту в міжряддях (рис. 7.2), що поліпшує його водний і повітряний режими, активізує в ньому мікробіологіч-ні процеси, завдяки чому рослиникраще розвиваються і дають високі врожаї. Післясходове боронування сільсь-когосподарських культур проводять у певних фазах розвитку, наприклад: • у кукурудзи - за наявності 2-3 та 4-5 листків; • у соняшнику - коли утворилися 2-3 пари справжніх листків. Зазвичай боронують у суху погоду та в дру-гій половині дня. Обробляючи ґрунт у міжряддях, глибину розпушування доцільно час від часу змінювати. Вста-новлюючи глибину розпушування, ураховують розвиток і характер розміщення кореневої системи рослин. Пер-шу культивацію провадять глибшу (10-12 см), а глибину наступних зменшують (6-8 см), щоб не пошкодити коре-неву систему рослин. Періодичний міжрядний обробіток ґрунту просапних культур навесні та впродовж першої половини літа є ефективним засобом контролю за бур'янами. Одночасно він дає змогу значно обмежити кіль-кість шкідників. Велике значення має підживлення рослин. Для цього застосовують головним чином азотні доб-рива. Вносять їх на глибину 10-15 см культиваторами-рослинопідживлювачами в ранніх фазах розвитку рослин. Деякі просапні культури, зокрема картоплю, підгортають. Це забезпечує утворення додаткових бульб.

Зайдіть за посиланням та перегляньте матеріал:https://www.youtube.com/watch?v=yFia4dHkNLI 

Домашнє завдання: вивчити конспект уроку; виконати тест за посиланням.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733  

05.02.2024      Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Показники якості посівного матеріалу. 

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

КОНСПЕКТ УРОКУ

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЯКОСТІ НАСІННОГО МАТЕРІАЛУ.

Якісний насінний матеріал дає змогу без додаткових енергетич­них затрат (добрива, пестициди) забезпечити належний ріст рослин, знизити негативний вплив бур'янів, хвороб, шкідників і на цій ос­нові підвищити врожайність культури і якість одержуваної продук­ції, поліпшити екологічний стан поля.

Насіння (насінний матеріал) — поняття широке. Це переважно різні плоди — зернівки, сім'янки, однонасінні плоди — боби, горіш­ки, частини плодів, а також органи вегетативного розмноження — бульби, іноді дрібні плоди.

Найпоширенішим насінним матеріалом у рослинництві є зернів­ки (зернові злаки і зернобобові), сім'янки (соняшник, морква), горіш­ки (гречка, буряки), однонасінні боби (еспарцет, буркун), бульби (картопля, топінамбур) та ін.

Насіння характеризується сортовими, посівними і врожайними властивостями. При цьому велике значення мають фізичні власти­вості насінного матеріалу — натура, вирівняність. Певне значення має і форма насіння. Так, за даними М. М. Макрушина (1976), у пшениці більш врожайним є компактне зерно. Тонке, видовжене зерно, яке за масою не поступається перед зерном вирівняним і ва­говитим, забезпечує меншу врожайність. Ці відмінності насіння прийнято називати різноякістю. Розрізняють три форми різноякості: екологічну, материнську, генетичну. Екологічна форма різноякості визначається умовами ґрунтово-кліматичної зони і технологією ви­рощування культури, материнська — є результатом розміщення насіння в суцвітті, що впливає на його формування. Генетична форма різноякості залежить від умов запилення квітки і розвитку зиго­ти. Важливе значення мають мутагенні фактори.

Отже, насіння — це складні живі системи, посівні та врожайні якості яких забезпечуються багатьма факторами.

Основні посівні якості насіння характеризуються такими показ­никами, як чистота, вологість, енергія проростання, лабораторна схожість, маса 1000 насінин. Велике значення має польова схожість насіння, що залежить від вологості ґрунту, глибини загортання на­сіння.

Категорії насіння і показники якості його визначаються і регла­ментуються державним стандартам України (див. ДСТУ 2240-93).

Схожість насіння. Від схожості насіння залежить його посівна якість. Відповідні норми встановлені всіх польових культур. Від схожості насіння залежить густота посіву і рівномірність розподілу стеблостою. Схожість насіння формується у процесі вирощування і значною мірою залежить від ґрунтово-кліматичних умов, технології вирощування, системи удобрення. На якість насіння впливає його дозрівання та організація збирання врожаю, а також його дообробка (очищення, підсушування, калібрування).

Насінницькі посіви доцільно збирати в повній стиглості. Під час збирання важливо контролювати і здійснювати всі заходи, які змен­шують травмування зерна.

Механічне пошкодження зерна призводить до погіршення його якості і зберігання, зниження хлібопекарських, технологічних, посі­вних якостей тощо.

Насіння пошкоджується під час обмолочування. Ступінь його травмованості залежить від регулювання роботи агрегатів комбай­на, біологічної фази розвитку рослин, сорту та виду сільськогоспо­дарських культур. Найшкідливішими є мікропошкодження в зоні зародка зерна, механічні пошкодження зародка та ендосперму.

При висіванні травмованого насіння знижується його схожість, послаблюється розвиток рослин. Так, при пошкодженні зародка па­росток втрачає орієнтацію, закручується. На пошкоджених місцях насінини розвиваються колонії грибів, що є частою причиною їх за­гибелі.

Сучасні механізми, які застосовують для збирання зернових, не запобігають повністю травмуванню насіння. Травмування насіння при збиранні залежить від його вологості. Дослідами встановлено, що при вологості понад 25 % травмування досить значне і може по­вністю пошкоджувати зародок. З підвищенням вологості пошко­дження насіння збільшується. Для всіх польових культур оптималь­на вологість для збирання становить 16 — 17 %. Травмування насін­ня зменшується також при роздільному способі збирання, правиль­ному виборі строків обмолочування, регулюванні молотильних апа­ратів, зокрема обертів барабана і зазорів між барабаном і підбара-банням.

Насіння пошкоджується і на зерноочисних та сушильних ма­шинах. Тому на стадії обробки врожаю необхідно вибирати опти­мальний режим сушіння насіння, регулювати трієри та сита, уни­кати надлишкового застосування зернопультів у процесі дообробки насіння.

Травмування насіння знижує його польову схожість на 15 — 30 %. При висіванні насіння, в якому механічно пошкоджено 10 % маси, врожайність знижується більш як на 1 ц/га. На насінних посівах доцільніше використовувати двобарабанні комбайни. Так, в експе­риментальному елітно-насінницькому господарстві Інституту насін­ництва кращі результати мали при використанні зернозбиральних комбайнів СКД-6. Маса подрібненого зерна становила 0,4-0,6% загальної маси, травмування 20 — 30 %. При цьому частоту обертів першого барабана, який працював у м'якому режимі, зменшували на 200 - 300, а другого встановлювали у межах 1000 - 1200 об./хв. Зазор між першим барабаном і підбарабанням був на 3 — 4 мм біль­шим, ніж між другим барабаном і підбарабанням. Крім того, слід регулювати зерноочисні й зернопровідні пристрої. Подавання соло­мистої маси в молотильний апарат регулюють залежно від швидко­сті руху комбайна під час обмолочування.

Для збирання посівного і якісного товарного зерна слід використо­вувати комбайни, якими вже обмолочено посіви на площі 100 — 350 га. Це має велике значення для забезпечення високої якості обмолоту культур, зокрема зернобобових (гороху, сої).

Здійснення комплексу заходів щодо зменшення травмування зе­рна економічно вигідне, оскільки забезпечує додатковий вихід на­сіння. Це важливо при розмноженні насіння еліти й супереліти та першої репродукції нових перспективних сортів польових культур.

Пошкодження оболонки зерна призводить до глибоких фізіологіч­них змін у зернині, втрат поживних речовин, порушення обмінних процесів, що різко послаблює ріст проростків. Дослідні дані свід­чать, що травмування ендосперму насінини пшениці знижує продук­тивність рослини на 10 — 20 %, зародка на 27 — 44 %.

Пошкодження насіння знижує посівні якості його при зберіганні. Так, через 8 міс. після збирання енергія проростання пошкоджених насінин знижується на 30 - 40 %, а лабораторна схожість на 62 - 89 %. Енергія проростання цілих зернин при цьому становила 85 — 90 %, лабораторна схожість 94 - 97 %.

Заходи щодо зменшення шкоди від травмування насіння і запо­бігання йому. Одним із основних заходів зменшення шкоди від тра­вмування є протруєння зерен, яке нейтралізує шкідливу негативну дію мікроорганізмів на насіння. Протруєння слід поєднувати з ін­крустацією, додаючи пестициди до плівкоутворювача. При цьому треба диференційовано підходити до виду і норми протруювання, уникати препаратів, які містять ртуть (наприклад, гранозан). Протруювання з інкрустацією слід проводити перед сівбою. Не варто завчасно протруювати насіння з підвищеною вологістю. Протрую­вання, проведене завчасно, знижує схожість на 20 — 24 %. Інкруста­ція насіння підвищує врожай озимої пшениці, ячменю, кукурудзи на 3 — 6 ц/га. Закріплені у плівці на насінні пестициди не розпилю­ються і не змиваються з нього, перешкоджаючи проникненню шкід­ливої мікрофлори в насіння навіть у ґрунті. Травмуванню насіння запобігають дотриманням технології вирощування на насінницьких площах, що забезпечує рівномірний розвиток рослин на посівах. Насінники доцільніше збирати в суху погоду комбайнами з викори­станням жаток, які формують тонкі валки на висоті від ґрунту не менше 15 см. У роки з підвищеною вологістю і при випаданні дощів треба застосовувати пряме комбайнування. Використовувати при цьому слід конструктивно найбільш досконалі комбайни. Посівний матеріал кондиції першого класу необхідно одержувати за одне пропускання через зерноочисні машини.

Чистота посівного матеріалу. Для насінництва важливо мати на­сінний матеріал з високими показниками сортової чистоти. Напри­клад, для пшениці, згідно із стандартом, перша категорія сортової чистоти повинна становити 99,5 %, друга 98 %, третя 95 %. У біоло­гічному рослинництві великого значення набувають показники за­сміченості насіння бур'янами, ураженість його хворобами, наявність у ньому шкідників. Все це вимагає проведення певних заходів, на­самперед застосування гербіцидів. Тому контроль за засміченістю повинен бути суворим і передусім на насінницьких ділянках, де не­обхідно дотримувати всіх заходів, у тому числі й хімічного захисту рослин. Так, в 1 кг насіння найвищої якості має бути не більше 10 шт. насінин інших рослин, з них насіння бур'янів — не більш як 5 шт., другого класу — 40 шт., у тому числі бур'янів 20 шт. Такі су­ворі вимоги до вмісту насіння бур'янів цілком виправдані. Коефіці­єнт розмноження бур'янів, як і хвороб та шкідників, високий, тому через короткий час вони надто засмічують посіви. Чим нижче ре­продукція, тим більша загроза механічної засміченості зерна, тому необхідно дотримуватись більш суворих правил щодо кількості ре­продукцій посівного матеріалу з насінням важковідокремлюваних культур. Так, насіння ячменю в пшениці і житі важко відокремити, тому що їх будова і розміри подібні. На всіх етапах виробництва на­сіння цьому питанню необхідно приділяти особливу увагу, щоб не допустити зниження якості насіння.

При розмноженні насіння різних репродукцій слід дотримува­тись правила: сівбу починати з нижчих, а збирання насінних площ — з вищих репродукцій. Завдяки цьому не допускається змішування насіння навіть у межах одного сорту однієї культури між репродук­ціями.

Після сівби насіння однієї репродукції сівалку слід добре очисти­ти і навіть незначну частину насіння вищої репродукції посіяти пі­сля закінчення сівби на ділянці нижчої репродукції. При переве­денні комбайнів на обмолот іншого сорту та культури треба ретель­но очистити всі агрегати комбайнів. При переході на обмолот іншого сорту чи іншої культури перший бункер намолоченого зерна доціль­но використовувати не на насінницькі цілі, а на фуражні, товарні. Це не лише сприяє забезпеченню видової та сортової чистоти насін­ня, а й запобігає механічній засміченості його насінням бур'янів, ураженості хворобами та шкідниками.

Вологість і зберігання насіння. Збереженість посівного матеріалу значною мірою залежить від його вологості. У більшості культур в умовах України вологість насіння не повинна перевищувати 15 %. Таке насіння добре зберігається протягом тривалого періоду без зниження якостей.

Насіння сільськогосподарських культур після збирання потрібно досушувати, залежно від особливостей культури та вологості насін­ня. Чим вища вологість насіння, тим меншаю має бути температура сушіння. Слід зазначити, що температура повітря при сушінні має бути не вище 45 °С. Досвід показує, що зерно, зібране при підвище­ній вологості, важко піддається сушінню. Вологе насіння бобових погано зберігається, швидко зігрівається, псується. Підвищення во­логості насіння навіть на 2 % порівняно із стандартними значення­ми зменшує його посівні якості. Таке насіння, як правило, викорис­товують на продовольчі та фуражні цілі.

У насінному матеріалі визначають наявність грибних захворю­вань, зокрема сажки. Кондиційне насіння за посівними стандарта­ми не повинно містити збудників сажки. Регламентується також вміст у насінні склероцій.

Мікроорганізми, які впливають на посівні і врожайні якості на­сіння, поділяють на дві групи: мікроорганізми, що уражують насін­ня під час вирощування, і мікроорганізми, які розвиваються під час зберігання. Сприятливі умови для розвитку мікроорганізмів при зберіганні зерна складаються при підвищених вологості й темпера­турі. У вологій неочищеній масі вони розвиваються швидко, внаслі­док чого температура зернової маси підвищується, що призводить до самозігрівання зерна. Тому після обмолочування обов'язкове очи­щення зерна з метою зниження його вологості.

Маса насіння і врожайність культури. Від маси 1000 насінин і запасів поживних речовин в ендоспермі злакових або сім'ядолях бобових залежить розвиток сходів рослин. Озимі і ярі хліба та інші культури (соняшник, соя, горох), висіяні високоякісним насінням, дають за інших рівних умов по 3 — 5 ц/га приросту врожаю. Такі по­сіви густі, мають добре розвинену листкову поверхню, рослини на них менше уражуються хворобами. Від маси насіння, його якості і репродукції залежить врожайність культури.

Ефективним заходом підвищення врожайності культур є каліб­рування насіння, сівба більших фракцій його. Калібрування, під­вищуючи вирівняність насіння, ефективне при одночасному здійс­ненні комплексу заходів. Щоб мати якісне насіння з високою вро­жайністю на насінних площах, слід зменшувати норму висіву і гус­тоту рослин на 15 - 20 %.

Зайдіть за посиланням та перегляньте матеріал: https://www.docsity.com/ru/prezentaciya-zernovi-kulturi/9558821/ 

Домашнє завдання: вивчити конспект уроку; виконати тест за посиланням.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733  

29.01.2024      

Тема: Класифікація овочевих культур. 

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

КОНСПЕКТ УРОКУ

Овочівництво - це рослинницька галузь сільського господарства, основним завданням якої є вирощування овочевих культур

Наукові підвалини овочівництва, як науки, були закладені роботами Р. І. Шредера, М. В. Ритова, І. В. Мічуріна, В. І. Едельштейна, М. І. Кічунова та ін.

На сучасному етапі в Україні велику наукову роботу з питань розвитку овочівництва ведуть науково-дослідні інститути та станції. Серед таких установ слід відзначити Інститут овочівництва і баштанництва УААН (Харківська обл.), Сквирську, Одеську, Кримську та інші селекційно-дослідні станції.

Серед закордонних установ відомі своїм доробком Всеросійський науково-дослідний інститут рослинництва (м. Санкт-Петербург), Науково-дослідний інститут овочівництва Молдови (м. Тирасполь) та ін.

Овочівництво як галузь рослинництва має свої особливості:

• овочеві рослини вирощуються у відкритому і захищеному ґрунтах, тобто в природних та штучних умовах;

• в овочівництві масово застосовують розсадний спосіб вирощування;

• часто практикують вигонку та дорощування рослин для одержання овочевої продукції за рахунок запасів, що були утворені рослинами ще раніше (наприклад, цибуля на перо);

• використання дозорювання - прискореного достигання незрілих плодів (наприклад, дозорювання помідорів);

• площі посівів овочевих культур невеликі та сконцентровані біля місць споживання та переробки;

• низька транспортабельність свіжих овочів;

• високі затрати праці та ін.

Основне значення овочів полягає в їх харчовій цінності, містять:

• вуглеводи,

• ефірні олії,

• вітаміни,

• ферменти,

• мінеральні солі,

• інші цінні харчові речовини.

До складу овочів входять вітаміни A, B, B1, B2, C, P, PP та інші, нестача яких в організмі людини викликає важкі порушення. Наприклад, 50 г моркви або солодкого перцю забезпечує добову потребу людини у вітаміні A, 13 г брюссельської капусти - у вітаміні C тощо.

Мікроелементи, які містяться в овочах, стимулюють ріст і розвиток організму та обмін речовин у ньому. Солі деяких мікроелементів здатні в людському організмі нейтралізувати шкідливі продукти обміну.

Овочі, наприклад, цибуля, часник, завдяки високому вмісту фітонцидів, мають лікувальне значення. У капусті містяться речовини, які сприяють лікуванню виразки шлунку тощо.

Деякі овочі є важливим джерелом білка, що легко засвоюється організмом. Найбільш цінними є бобові культури, і особливо квасоля (вміст білку до 30%).

Велике значення мають ароматичні речовини та високі смакові властивості овочів. Вони збуджують апетит, активізують діяльність травного тракту людини.

Овочі ще цінні й тим, що вони придатні для технічної переробки - виготовлення консервів та соків, квашення, соління, сушіння, що дає змогу зберігати їх тривалий час та перевозити на будь-які відстані.

Овочевими культурами вважають такі трав'янисті рослини, які вирощують для споживання їх соковитих органів.

Овочами можуть бути різні органи рослин:

• коренеплоди (столові буряки, морква, редька, редиска, петрушка, пастернак, селера, сельдерей, скорзонера);

• молоді зав'язі плодів (огірок, кабачок, патисон, гарбуз, спаржева квасоля, крукнек, лагенарія);

• стиглі плоди (помідор, фізаліс, кавун, диня, баклажан);

• недостигле насіння (горох, боби, кукурудза);

• квітконоси або суцвіття (цвітна капуста, артишок);

• черешки листків (ревінь, селера, листкові буряки (мангольд));

• листки або листки з молодими стеблами (салат, петрушка, кріп, цибуля, часник, капуста, шпинат, столовий буряк, селера);

• стебло-плід (капуста кольрабі);

• молоді паростки (спаржа);

• коріння (хрін, катран) тощо.

Такий поділ овочевих культур за органами, які використовуються, називають господарською класифікацією.

Овочеві культури поділяють на групи також і за іншими ознаками. Відома агробіологічна, ботанічна, товарознавча, біологічна та інші класифікації.

Агробіологічну, або технологічну класифікацію, яка ґрунтується на поділі овочевих культур за біологічними та виробничими особливостями, розробив В. І. Едельштейн.

Часто цю класифікацію деталізують, враховуючи належність овочевих культур до ботанічних родин:

• капустяні овочеві рослини (капуста: білоголова, савойська, цвітна, пекінська, китайська, кольрабі, червоноголова, брюссельська);

• плодові культури родини пасльонових (помідор, фізаліс, перець, баклажан);

• плодові культури родини гарбузових (огірок, кабачок, патисон, гарбуз, кавун, диня, крукнек, лагенарія). Такі овочеві рослини цієї групи, як кавун, диня і гарбуз, називають ще баштанними культурами;

• плодові культури родини бобових (горох, квасоля, боби);

• плодові культури родини злакових (кукурудза);

• цибулинні овочеві рослини (часник, цибуля городня, трубчаста (батун), порей, шалот, слизун, багатоярусна, скорода (шніт);

• коренеплідні овочеві рослини родини лободових (буряк столовий);

• коренеплідні овочеві рослини родини зонтичних (морква, петрушка, селера, пастернак, сельдерей);

• коренеплідні овочеві рослини родини капустяних (редька, редиска);

• бульбоплідні овочеві рослини (картопля, топінамбур, стахіс, чуфа);

• листяні або зелені овочеві рослини (салат, шпинат, петрушка, кріп, селера, фенхель, буряк-мангольд);

• багаторічні овочеві рослини (щавель, ревінь, хрін, спаржа, катран, (естрагон).

Ботанічний поділ овочевих культур на групи враховує належність рослини до певної ботанічної родини:

• капустяні (Brassicaceae) (капуста городня, редька посівна, редиска, хрін звичайний, крес-салат, катран Стевена);

• зонтичні (Apiaceae) (кріп пахучий, пастернак посівний, морква посівна, петрушка городня, селера пахуча, фенхель звичайний, бугила кервель);

• лободові (Chenopodiaceae) (буряк звичайний столовий і мангольд, шпинат городній);

• айстрові (Asteraceae) (латук посівний (салат), полин естрагон, артишок посівний, вівсяний корінь, цикорій справжній, соняшник бульбистий (топінамбур));

• цибулеві (Alliaceae) (цибуля городня, цибуля трубчаста, цибуля порей, цибуля скорода, цибуля шалот, часник);

• холодкові (Asparagaceae) (холодок лікарський (спаржа));

• гречкові (Poligonaceae) (щавель кислий, ревінь чорноморський, ревінь татарський);

• бобові (Fabaceae) (боби, горох посівний, квасоля звичайна);

• гарбузові (Cucurbitaceae) (огірок посівний, гарбуз звичайний (кабачок, патисон, крукнек, кавун звичайний, диня посівна);

• пасльонові (Solanaceae) (картопля, помідор їстівний, стручковий перець однорічний, фізаліс опушений (марунка), фізаліс клейкоплодний (мексиканський помідор), синій баклажан);

• злакові (Poaceae) (кукурудза звичайна);

• губоцвіті (Lamiaceae) (стахіс (чистець), меліса лікарська, чабер садовий);

• осокові (Cyperaceae) (смикавець їстівний (чуфа));

• рутові (Rutaceae) (рута пахуча);

• шорстколисті (Boraginaceae) (чорнокорінь лікарський, огірочник лікарський) і ін.

За тривалістю життя овочеві культури поділяють на три групи:

• однорічні (огірок, кавун, кабачок, помідор, капуста цвітна, редиска та ін.);

• дворічні (морква, буряки, капуста тощо);

• багаторічні (щавель, ревінь, хрін, спаржа та ін.).

Зайдіть за посиланням та перегляньте матеріал: https://naurok.com.ua/prezentaciya-na-temu-klasifikaciya-ovochiv-390975.html 

Пройдіть тести за посиланням: Код доступу 9846699  join.naurok.ua

Домашнє завдання: вивчити конспект уроку; виконати тест за посиланням.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733  

21.01.2024      Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Основні закони землеробства

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

КОНСПЕКТ УРОКУ

Урожайність польових культур визначається певними законами, які враховують взаємодію факторів та умов вегетації рослин — вод­ний, поживний, світловий, тепловий, повітряний режими. До умов вегетації належать також реакція ґрунтового розчину, вміст у ґрунті гумусу, структура, щільність, пористість, аерація ґрунту, склад при­земного шару повітря, вміст у ньому вуглекислоти, відносна воло­гість повітря, експозиція поля, забур'яненість тощо.

Агроекологічна взаємодія факторів вегетації рослин у вигляді певних законів була сформульована давно, але вперше узагальнив і систематизував закони землеробства В. Р. Вільямс. Він виділив сім основних законів землеробства. 

Сучасне землеробство – це наука про раціональне використання землі, захист її від ерозії, наука про закономірності відтворення родючості ґрунту з метою вирощування та одержання високих та сталих врожаїв сільськогосподарських культур. Завданням землеробства є правильний обробіток ґрунту, регулювання мікробіологічних та біологічних процесів забезпечення культурних рослин водою і поживними речовинами, створення умов для підвищення родючості ґрунту. 

1. ОСНОВНІ ЗАКОНИ ЗЕМЛЕРОБСТВА 

Закон автотрофності рослин: зелені рослини, використовуючи енергію сонячного світла, з повітря – вуглекислого газу, з ґрунту – воду і мінеральні речовини, синтезують всі необхідні органічні з’єднання у кількості, достатній для їх повного розвитку. Завдання людини – агротехнічними засобами сприяти утворенню таких умов для рослин, при яких дія закону буде максимальна, що забезпечить високий врожай рослин. Закон незамінності та рівноцінності факторів життя рослин: жоден фактор життя рослин не може бути замінений іншим фактором, навіть при надлишку останнього. Закон мінімуму: врожай рослин лімітується тим фактором їх життя, який знаходиться у мінімумі. Закон оптимуму: найбільший врожай рослин формується при оптимальній наявності кожного фактора їх життя. Закон сукупної дії факторів життя рослин: чим більше інших факторів життя рослин знаходиться в оптимумі, тим з більшою продуктивністю рослини використовують фактор, що знаходиться в недостатній кількості. Буває не тільки пряма, але і непряма дія цього закону. Наприклад, застосування фосфорних та калійних добрив, що прискорюють дозрівання рослин, може зменшити споживання рослинами води. Закон зростання родючості ґрунту: при раціональному використанні грунт може не тільки не застарівати, але й покращувати свої властивості. Закон обов’язкового повернення речовин у ґрунт: елементи живлення, що були винесені рослинами з врожаєм з ґрунту, повинні бути повернені з добривами у ґрунт з деяким надлишком (для компенсації можливих витрат поживних речовин від вимивання, вилугування, денітрифікації, тощо). 

Зайдіть за посиланням та перегляньте матеріал: https://www.youtube.com/watch?v=fzUdAY-4gjM 

Пройдіть тести за посиланням: Код доступу 9257135  join.naurok.ua

Домашнє завдання: вивчити конспект уроку; виконати тест за посиланням.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733  

15.01.2024      Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Класифікація польових культур.

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

КОНСПЕКТ УРОКУ

Серед великої кількості рослин, що ростуть на планеті, тільки незначна частина становить групу культурних, тобто таких, які людина спеціально ви­рощує для задоволення своїх потреб.

Зокрема, в Україні вирощують близько 90 найважливіших видів польових культур, що забезпечують населення харчовими продуктами, тварин - корма­ми, а промисловість - різними видами сировини.

За виробничим принципом польові культури об'єднують у такі групи: зер­нові, технічні, кормові та баштанні. Ці групи, своєю чергою, поділяють на під­групи.

1. Група зернових культур (вирощують на продовольче і фуражне зерно):

• типові хліба (пшениця, жито, ячмінь, овес, тритикале - гібрид пшениці й жита);

• просоподібні хліба (кукурудза, просо, сорго, рис, могар, чумиза);

• зернові бобові (горох, соя, квасоля, сочевиця, боби, нут, люпин);

• інші зернові (гречка).

2. Група технічних культур:

• олійні (соняшник, ріпак, рицина, гірчиця);

• ефіроолійні (коріандр, кмин, фенхель, м'ята);

• прядивні (бавовник, льон, коноплі);

• цукроносні (цукровий буряк, цикорій);

• крохмаленосні (картопля, топінамбур);

• лікарські та наркотичні (валеріана, дигіталіс, беладона, мак, тютюн, махорка).

3. Група кормових культур (є основним джерелом кормів для сільсько­господарських тварин):

• однорічні злакові (суданська трава, райграс однорічний) та бобові трави (вика, пелюшка);

• багаторічні злакові (тимофіївка, стоколос, райграс) та бобові трави (конюшина, люцерна, буркун);

• трав'янисті культури інших родин (капустяних, айстрових тощо);

• кормові коренеплоди (кормовий буряк, морква, ріпа, бруква).

4. Група баштанних культур:

• продовольчі (кавун столовий, диня, кабачки);

• кормові (кавун кормовий, кабачки, гарбуз);

• технічні (люфа).

Крім виробничого, існує принцип поділу культур за способом або харак­тером використання головного продукту врожаю. За цією ознакою ви­окремлюють шість груп польових культур: зернові; коренебульбоплоди (кор­мові, баштанні культури); олійні та ефіроолійні; прядивні; наркотичні (тютюн і махорка); лікарські.

Найбільше значення мають представники родини тонконогових - зернові злакові культури: пшениця, кукурудза, ячмінь, овес, жито, сорго, просо, рис. Під ними зайнято понад половину всіх польових культур. Зерно злакових як найцінніший за співвідношенням вуглеводів і білків продукт широко вико­ристовують для харчування та виготовлення кормів для тварин.

Зернові злакові культури поділяють на дві групи: 1) пшениця, жито, ячмінь і овес; 2) кукурудза, просо, сорго, рис.

У рослин першої групи утворюється зернівка з поздовжньою борозенкою; коли зернівка проростає, з'являються кілька коренів; суцвіття - колос (пшени­ця, жито, ячмінь) або волоть (овес); стебло - порожниста соломина. Рослини цієї групи краще ростуть в умовах помірних температур і довгого дня. На пер­шому місці серед цих культур за значенням і посівними площами - пшениця.

Зернові злакові культури другої групи - теплолюбні рослини. На відміну від зернових злаків першої групи, рослини цієї групи утворюють зернівку без по­здовжньої борозенки та стебло, заповнене губчастою тканиною. Зернівка проростає одним корінцем. Стійкими проти посухи є просо і сорго; їх вирощу­ють у степових районах. Рис поширений у зрошуваних районах (Південь України). Кукурудзу і просо вирощують не лише в південних, а й у більш пів­нічних районах України.

Зерновим бобовим культурам - гороху, сої, квасолі, сочевиці, нуту, люпину - належить значне місце в землеробстві. Ці рослини ціняться за великий уміст рослинного білка (їхнє насіння містить у 2-2,5 раза більше білка, ніж насіння злакових). Вони є добрими попередниками для будь-яких культур. Їх вирощу­ють у всіх районах України.

Кореневі бульбоплідні рослини в результаті потовщення коренів (цукрові й кормові буряки, морква) або підземних пагонів (картопля, бруква, турнепс) утворюють підземні плоди різної форми. У цих рослинах, на відміну від зер­нових і особливо зернобобових, уміст білка невеликий, а вуглеводів (цукор, крохмаль) - підвищений. Для кореневих бульбоплідних культур характерними є висока продуктивність і підвищені вимоги до умов росту.

До олійних належать культури, що містять понад 15 % жиру і які використо­вують для одержання олії. Окрему групу становлять ефіроолійні рослини, в насінні або вегетативних органах яких накопичуються леткі олії із сильним і приємним запахом. Серед олійних розрізняють культури, які вирощують тіль­ки для виробництва олії (соняшник, рицина, ріпак, кунжут, гірчиця, рижій, льон олійний, мак та ін.), і рослини комплексного використання, з яких олію отримують як побічний продукт у процесі переробки (бавовник, соя, льон- довгунець, арахіс та ін.). В Україні основною олійною культурою є соняшник.

Прядивні культури (льон, коноплі, бавовник) забезпечують текстильну про­мисловість незамінною сировиною - волокном. Міцне, еластичне, стійке про­ти гниття рослинне волокно широко використовують для виробництва різних тканин побутового й технічного призначення. З нього виготовляють також шпагати, вірьовки, морські канати, рибальські й спортивні сітки, кінську збрую, штучну шкіру, нитки, целулоїд тощо.

 Контрольні запитання:

1. Як класифікують польові культури за виробничим принципом?

2. Які групи польових культур виокремлюють за способом або характером використання головного продукту врожаю?

3. Схарактеризуйте основні групи польових культур.

Зайдіть за посиланням та перегляньте матеріал: https://pidru4niki.com/75588/agropromislovist/osoblivosti_funktsionuvannya_roslinnitstva_stepoviy_zoni 

Домашнє завдання: вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733