У_БК_Т.3.1_Клейові з'єднання деталей одягу

клеєвим з’єднанням деталей швейних виробів -

називають нероз'ємне з'єднання, що утворюється в результаті взаємодії речовини, що клеїть (порошок, клейова плівка, клейова нитка, павутинка), з клеюваюльними матеріалами хімічним або термічним способоми.

Клейовий спосіб з’єднання швейних виробів базується на використанні клейових речовин, які утворюють адгезійний або когезійний зв’язок з матеріалами, що склеюються. Процеси склеювання при виготовлені одягу відбуваються при використанні термопластичних клейових речовин. Клейовий спосіб з’єднання деталей передбачає дві стадії обробки. Перша стадія характеризується температурою, тиском, часом обробки і зволоженням. Друга – температурою і часом охолодження.

Суть процесу склеювання із застосуванням термопластичних клейових матеріалів полягає в тому, що при нагріванні склеюваних матеріалів, що перебувають під тиском, термопластичний клей розм’ягчується, плавиться і переходить у в'язко текучий стан, завдяки чому проникає в склеюванні матеріали на деяку частину її товщини, де після цього при їх охолодженні твердіє і утворює клейові з’єднання.

Однією з важливих характеристик клейового з’єднання являється міцність, яка визначається двома факторами:

1) адгезією, яка характеризується взаємодією клейової речовини з матеріалом;

2) когезією, яка характеризується взаємодією частинок клею між собою.

Склеювання деталей одягу відбувається в основному за рахунок адгезії, однак потрібно при цьому враховувати і сили когезії.

Існує декілька теорій адгезії: адсорбційна, електрична, дифузійна, механічна та хімічна. У наш час більшість науковців рахують, що визначаючою є хімічна адгезія, згідно чого вона пов’язана з хімічною реакцією при взаємодії клейової речовини і матеріалу.

Види клейових швів.

Клейові з'єднання виконуються трьома видами швів:

1. З'єднальним по поверхні (накладним з відкритими зрізами)

2. У підгинку з відкритим зрізом

3. У підгинку з закритими зрізами

Клейові шви при виготовленні одягу застосовують у тих випадках, коли матеріали сприймають навантаження, спрямовані на зрушення, або піддаються незначним навантаженням.

Замалюйте таблицю 1

В якості клейових матеріалів на швейних фабриках використовують: термоклейові прокладкові матеріали з точковим і суцільним покриттям, клейовий пружок, клейові плівки, клейову нитку, клейову павутинку, липку стрічку, клейову нитку.

Термоклейові прокладкові матеріали – це тканини, трикотажні і неткані полотна, багатозональні матеріали, на один бік яких нанесено клейове покриття з термопластичних полімерів.

Виділяють три основні напрямки застосування клейових матеріалів при виготовлені одягу:

1. обробка країв і зрізів деталей одягу клейовою павутинкою, сіткою, ниткою, плівкою, стрічкою з метою закріплення країв і зрізів, забезпечення їх рівності, формостійкості, запобігання від розтягу і осипання;

2. надання деталям одягу необхідної формостійкості за рахунок застосування термоклейових прокладкових матеріалів, клейової сітки, полімерних паст;

3. виготовлення і прикріплення клейових аплікацій і вишивок з використанням клейових плівок, павутинки і ниток.

Термоклейові прокладкові матеріали . З'єднання деталей по поверхні використовується при обробці комірів, бортових прокладок і з'єднання бортової прокладки з пілочками. Термоклейові прокладкові матеріали з'єднуються з деталями виробів до початку їх обробки: до зшивання виточок, рельєфів, обробки кишень та інших швів з'єднувальних. Прокладка розташовується з виворотного боку деталі і з'єднується з нею на пресовому обладнанні, яке має плоскі подушки. З'єднання прокладки з деталлю проводять в один або два прийоми. В жіночих і дитячих пальтах і костюмах для дублювання пілочок використовують одношарові прокладки, а в чоловічих багатошарові.

В залежності від конструкції виробу і властивостей матеріалу верху прокладка може розташовуватись по всій поверхні деталі або на окремих її ділянках.

Запишіть та замалюйте приклади дублювання :

Особливості обробки клейовими матеріалами

Деталі переду, коміра, підборту дублюються повністю по всій поверхні. Для запобігання зрізів спинки від розтягнення по проймі, горловині, а також по низу прокладають клейову кромку або смужку клейового матеріалу, вирізаного за формою зрізів. (мал. 19).

Прокладка, проложена на ділянці оката рукава значно підвищує його незминаємість. Ця ділянка при вшиванні в пройму рівномірно посаджується й має гарний зовнішній вигляд. Для збереження форми й додання більшої пружності прокладку по низу рукава розташовують з боку припуску на підгинання по ширині припуску або ширше (мал.20).

Для запобігання краю кишень від розтяжіння в місці розрізу входу в кишеню з виворітної сторони переду прокладають клейовий повздовжник. Його розташовують так, щоб лінія розрізу входу в кишеню перебувала по середині повздовжника (мал. 21).

Для поліпшення зовнішнього вигляду виробів і збільшення строку носки застосовують фронтальне дублювання - з'єднання основних (великих) деталей (переду, комірів, клапанів) із клейовими прокладками по всій поверхні деталі.

Клейовий пружок випускається на тканій основі, яка з одного боку покрита клейовою речовиною, ширина 6-14 мм. Прокладання клейового пружка виконують праскою. Пружок розташовують на певній відстані від зрізу деталі.

Лінію прокладання пружка позначають крейдою по допоміжному лекалу. В бортах пружок прикріплюють до бортової прокладки і до пілочки, при цьому зріз пружка випускають на 5-6 мм за зріз прокладки (рис.1). Ширина пружка в бортах піджаків 10 мм, у пальтах 12 мм, в деталях виробів без прокладки - 6 мм. На прикінці пружок прикріплюють до деталі на пресах при дотриманні встановлених режимів.

Клейову нитку використовують для прокладання невидимої строчки. Її використовують для закріплення бортів, низу виробу і рукавів, які не мають оздоблювальної строчки по краю деталі. Клейову нитку на зшивних машинах, прокладають на відстані 2-3 мм від строчки або лінії підгину низу. По низу виробу або рукавів клейову нитку прокладають при обметуванні зрізів 3 нитковою строчкою. Кінцеве закріплення країв деталей виконується після їх обробки на пресувальному обладнанні.

Клейова "павутинка" і клейова плівка. Обробка деталей відбувається у два етапи:

· прокладання клейової "павутинки" або плівки по наміченій лінії;

· пресування для з'єднання деталей одягу клейовою "павутинкою" або плівкою.

Клейова "павутинка" та плівка застосовується при:

· закріпленні бортів у виробах оброблених у чистий край;

· закріпленні низу виробів та рукавів;

· прикріпленні утеплювача до прокладки нижнього коміру;

· прикріпленні кінців кишень до пілочок;

· прикріплення аплікації до деталей.

При обробці бортів клейова "павутинка" прокладається під час виметування бортів. Її ширина становить 10-15 мм. Кінцева фіксація відбувається шляхом їх склеювання під час пресування.

Для закріплення припуску на підгин використовують клейову "павутинку" шириною 20 – 25 мм. Її з'єднують по краю припусків на підгин машиною строчкою. В швах з закритим зрізом клейову "павутинку" з'єднують з припуском зшивною строчкою, у виробах з відкритими зрізами – обметувальною строчкою

Перегляньте відео та дайте відповідь де застосовують клейові матеріали?

Формостійкості деталей досягають дублюванням – фіксованим з’єднанням усієї поверхні або частин деталей виробів із клейовими прокладками. Дублювання виконують на пресах або за допомогою прасок. Не дублюють вироби із тканин із рельєфною чи ворсовою поверхнею. Відрізні деталі виробу дублюють перш ніж зшивати.

До процесу дублювання висувають такі вимоги:

# правильне розташування прокладки зрізів основної деталі;

# відсутність заломів, нерівностей на основній тканині й прокладці;

# міцність з’єднання по всій поверхні;

# відсутність прихованих дефектів (полиск, обпалювання тощо).

Клейові з'єднання повинні:

· забезпечувати високу міцність з'єднання шарів матеріалів (міцність визначається на розривних машинах і характеризується двома показниками: розривним навантаженням при розшаруванні зразків матеріалу; розривним навантаженням при зсуві зразків матеріалу);

· невисоку жорсткість з'єднання (визначається як різниця між показниками жорсткості склеєних зразків матеріалів і показниками жорсткості самого матеріалу);

· мати низькі показники зминання (визначаються на приладах де визначають орієнтовне і неорієнтоване зминання; також може визначатись органолептичним способом);

· бути стійкими до багатократного згинання (якісними характеристиками для оцінки слугують показники: витривалість – кількість кількості згинань яке витримує зразок до руйнування; довготривалість – час від початку випробувань до руйнування зразка);

· добре зберігати лінійні розміри (зміну лінійних розмірів визначають після замочування зразків та їх прання);

· не переходити (мігрувати) на верхній шар матеріалу (методика оцінки розроблена ЦНДІШП);

· бути стійкими до дії розчинників, що використовуються при хімчистці (після дії на зразок певних розчинників, його перевіряють на міцність та жорсткість);

· бути стійкими до дії світлопогоди (сонячне світло, кисень, повітря, волога, зміна температури);

· мати високу морозостійкість;

· бути стійкими до дії води.

Запитання й завдання для самоперевірки

1. Які клейові матеріали ви знаєте?

2. Дайте характеристику клейових матеріалів.

3. Які вимоги висувають до клейових матеріалів?

4. Що вам відомо про процес дублювання деталей виробу?

5. Розкажіть, як саме використовують клейову нитку.

6. Чим відрізняється клейова нитка від клейової павутинки?

Page updated

Google Sites

Report abuse