Tashchenko G. Meaning-making tools in intersemiotic translation (based on screen adaptation of “The hours”).

The present article focuses on screen adaptations as intersemiotic translation which gives an opportunity to transpose written word into the multimodal space of cinema. Taking up the role of translators who act as mediators between different semiotic systems, film-makers face a range of challenges associated with the meaning-making resources available to the creator of a book and a film, respectively. They have to take into account a variety of factors ranging from the need to preserve the spirit of the book and its aesthetic value to the obligation to ensure commercial success of the film. However, reinterpretation of a literary work for screen purposes inevitably produces a new work of art which starts its own life in the cultural environment it is meant for. Unleashing their creativity, film-makers decide which elements of the book they consider essential to convey the key message of the writer and which could be sacrificed to provide for the visual appeal of the work of cinema. 

A vivid example of such a challenge is seen in filming “The Hours” based on the novel by M. Cunningham, a story of three women bound through time with a book. Virginia Woolf writing her “Mrs. Dalloway”, Laura Brown reading it and Clarissa Vaughn nicknamed Mrs. Dalloway by her former lover—all of them are struggling to find their true selves in the world, which dictates the way they must live their femininity. The battles they have to fight every single day without having the right to speak up are mostly represented in their internal monologues the novel abounds with. The film, in its turn, focuses on the main events in the story reinforcing them with powerful symbols such as the kiss that reveals true desires of Virginia and Laura while showing Clarissa that her life goes on; the cake that becomes an embodiment of Laura’s failure as a spouse and a mother; water that will swallow Virginia and become a point of no return for Laura, and flowers presaging death for Virginia but fortelling life for Clarissa. An intricate mixture of music, image, and unrivaled play of actors produce a coherent and eloquent narrative, which makes viewers rethink gender stereotypes as well as Virginia Woolf’s legacy.

Key words: intersemiotic translation, fidelity, meaning-making, reinterpretation, screen adaptation.

Тащенко Г. Інструментарій смислотворення в інтерсеміотичному перекладі (на матеріалі екранізації роману «Години»).

Проведене дослідження присвячено питанню екранізацій як одному з типів інтерсеміотичного перекладу, що передбачає перетворення літературного твору до мультимодального середовища кінематографу. Виконуючи роль перекладачів, що діють як посередники між двома семіотичними системами, творці фільму стикаються з низкою труднощів, що пов'язані з відмінностями в інструментах конструювання смислів, що доступні літературі та кінематографу відповідно. Існує цілий комплекс факторів, які необхідно брати до уваги: від потреби зберегти “дух” книги та її естетичну цінність до забезпечення комерційного успіху фільму. Водночас реінтерпретація літературного твору для потреб екрану неминуче призводить до появи нового витвору мистецтва, що розпочинає власне життя у культурному просторі, для якого він призначений. При цьому творці фільму використовують творчий підхід, щоб визначити, які елементи вони вважають ключовими для відтворення головної ідеї, що прагнув передати письменник, а якими можна поступитися, щоб зберегти привабливість фільму для аудиторії. 

Яскравим прикладом такого виклику є екранізація роману “Години” за авторством М. Каннінгема, історії трьох жінок, чиї долі зв'язані часом і однією книгою. Вірджинія Вулф, яка пише “Місіс Деловей”, Лора Браун, яка читає той самий роман, та Клариса Вон, яку колишній коханець називав Місіс Деловей - усі вони намагаються віднайти себе у світі, який диктує як вони мають проживати свою жіночність. Роман сповнений внутрішніх монологів, що розповідають про щоденні битви героїнь, про які вони не мають права говорити. Фільм, у свою чергу, сфокусовано на основних подіях сюжету, що підсилюється потужними символами, такими як поцілунок, завдяки якому Вірджинія та Лора дізнаються, чого бажають насправді, для Клариси ж він означає, що життя продовжується; торт, що уособлює нездатність Лори бути дружиною та матір'ю, на яку заслуговує її родина; вода, якій судилося поглинути Вірджинію та яка стає поворотним моментом для Лори та квіти, що віщують смерть для Вірджинії, а для Клариси символізують життя. Витончене поєднання музики зображення та неперевершеної гри акторів створює послідовний та виразний наратив, який змушує глядачів переосмислити гендерні стереотипи на фоні творчої спадщини Вірджинії Вулф.

Ключові слова: вірність, екранізація, інтерсеміотичний переклад, конструювання смислів, реінтерпретація.