Анна Степанова. Тема безумия в рассказе Эдгара По “Система доктора Смоля и профессора Перро” и в его одноименной экранизации Клода Шаброля. В статье исследуется тема безумия как культурного феномена в его романтической (Эдгар По) и постмодернистской (Клод Шаброль) киноинтерпретации. В основе исследования лежит культурфилософская концепция безумия, обоснованная М. Фуко. В историческом бытии феномена безумия философ выделяет два вида его восприятия – ‘космического’, являющего трагическое безумие мира, и ‘критического’, свойственного человеческому сознанию и поведению и порождающего ироническое осмысление. Согласно мнению философа, космический и критический культурный опыт безумия воплощаются соответственно в визуально-пластической (живописной) и словесной (литературной) формах. Словесно-литературная специфика создания эстетического образа безумия в границах романтического канона в рассказе Эдгара По сопоставляется с особенностями визуально-звуковой пластической формы образов в фильме Клода Шаброля, созданных в стиле сюрреализма. В рассказе Э. По безумие предстает как локальный феномен – состояние человеческого сознания, определяющее образ мышления и специфику поведения. Основным способом создания образов персонажей у писателя становится их поведенческая характеристика и речь. В киноинтерпретации К. Шаброля тема безумия развивается по нарастающей, воплощаясь в визуальных образах, темпе кинокартины, задающемся изменением внутрикадровой композиции, специфики движения в кадре, скорости и ритма чередования монтажных кадров, цветовой и звуковой партитур фильма. В границах эстетики постмодернизма, встраивая сюрреалистический бунюэлевский интертекст, используя приемы игры со зрителем и вариативности трактовки финала, режиссер акцентирует внимание на космическом опыте безумия, трансформируя романтически-ироническую трактовку Э. По в осмысление “трагического безумия мира”.

Ключевые слова: визуально-пластический образ, романтический канон, словесный образ, сюрреалистический стиль, феномен безумия, экранизация, эстетика постмодернизма.

Анна Степанова. Тема божевілля в оповіданні Едгара По “Система доктора Смоля та професора Перро” та в його однойменній екранізації Клода Шаброля. У статті досліджується тема божевілля як культурного феномену у його романтичній (Едгар По) та постмодерністській (Клод Шаброль) кіноінтерпретації. В основу дослідження покладено культурфілософську концепцію божевілля, що обґрунтована М. Фуко. В історичному бутті феномену божевілля філософ виокремлює два види його сприйняття – ‘космічного’, що являє трагічне божевілля світу, та ‘критичного’, що властиве людській свідомості й поведінці та породжує іронічне осмислення. Згідно з думкою філософа, космічний та критичний досвід божевілля втілюються відповідно у візуально-пластичній (живописній) та словесній (літературній) формах. Словесно-літературна специфіка створення естетичного образу божевілля у межах романтичного канону в оповідання Едгара По зіставляється з особливостями візуально-звукової пластичної форми образів у кінострічці Клода Шаброля, створених у стилі сюрреалізму. В оповіданні Е. По божевілля представлене як локальний феномен – стан людської свідомості, що визначає образ мислення та специфіку поведінки. Основним засобом створення образів персонажів у письменника стає їх поведінкова характеристика та мовлення. У кіноінтерпретації К. Шаброля тема божевілля розвивається із зростанням, втілюючись у візуальних образах, темпі кінокартини, що задається змінами у внутрішньокадровій композиції, специфіці руху в кадрі, скорості та ритму чергування монтажних кадрів, кольорової та звукової партитур фільму. У межах естетики постмодернізму, вбудовуючи сюрреалістичний бунюелівський інтертекст, використовуючи прийоми гри із глядачем та варіативності трактування фіналу, режисер акцентує увагу на космічному досвіді божевілля, трансформуючи романтично-іронічне трактування Е. По в осмислення “трагічного божевілля світу”.

Ключові слова: візуально-пластичний образ, екранізація, естетика постмодернізму, романтичний канон, словесний образ, сюрреалістичний стиль, феномен божевілля.

Anna Stepanova. Theme of madness in a short story “The System of Doctor Tarr and Professor Fether” by Edgar Allan Poe and in a similarly-named film by Claude Chabrol. The article considers the theme of madness as a cultural phenomenon in its romantic (Edgar Poe) and postmodern (Claude Chabrol) film interpretation. The study is based on the cultural and philosophical concept of madness grounded by Michel Foucault. The historical existence of madness phenomenon has two types of its perception distinguished, ‘cosmic’, which is the tragic madness of the world, and ‘critical’, which is peculiar to human consciousness and behavior, generating the ironic understanding. According to the philosopher, the cosmic and critical cultural experience of madness is embodied in visually plastic (pictorial) and verbal (literary) forms respectively. The verbal and literary specifics of creating an aesthetic image of madness within the romantic canon in Edgar Allan Poe’s story is compared with the peculiarities of the visual-sound plastic form of the images in Claude Chabrol’s film, created in the style of surrealism. In Poe’s story madness appears as a local phenomenon, a state of human consciousness determining the way of thinking and the specifics of behavior. The main way how the writer creates the characters includes their behavioral characteristics and speech. In Chabrol’s film interpretation the theme of madness unfolds gradually, being embodied in visual images, the pace of the film, the changing intraframe composition, the specific movement in the frame, the speed and rhythm of cutting, the color and sound of the film. Within the postmodernism aesthetics the director, inserting surrealistic Buñuel’s intertext, using the techniques of playing with the audience and varying interpretations of the end, focuses on the cosmic experience of madness, transforming Poe’s romantic-ironic interpretation into a understanding the “tragic madness of the world”.

Key words: film adaptation, phenomenon of madness, postmodern aesthetics, romantic canon, surrealist style, a verbal image, a visual-plastic image.