В. Пасынок, В. Самохина, С. Тарасова. Дискурсивная личность дурака-смехача в карнавальном пространстве США и Великобритании. В статье раскрываются функциональные и коммуникативные характеристики дискурсивной личности дурака-смехача как основного субъекта карнавального коммуникативного пространства США и Великобритании. Основу работы составляет внедрение лингвофилософского метода, а также применение общенаучных диалектических принципов. Согласно анализу лексемы “дурак” дискурсивная личность дурака-смехача отражается четырьмя лексическими значениями, которые были выделены нами из семи словарных дефиниций. Они, в свою очередь, соответствуют лексемам: “клоун”, “шут”, “буффон” и “трикстер”. Дискурсивные личности клоуна, шута и трикстера относятся к социально-профессиональной сфере, которая определяется их профессиональной принадлежностью (официальное место работы, образование). Буффон и трикстер принадлежат к непрофессиональной сфере – каждый человек при определенных условиях способен приобрести черты дурака-смехача. С целью создания юмора и манипуляции адресатом эти типы дураков-смехачей создают инконгруэнтные коммуникативные ситуации вербальными, невербальными или надвербальными языковыми средствами. Дискурсивная личность дурака-смехача актуализируется с помощью диалектических принципов – взаимосвязи, противоречия, историзма и творческой активности. Каждый тип дурака-смехача в США и Великобритании использует определенные способы для создания комического эффекта: клоун – словесные средства (гипербола, ассонанс, аллитерация) в сочетании с надвербальными характеристиками (костюм и атрибуты); шут – интеллектуальный юмор, выраженный лингвистическими средствами (стилистические приемы); буффон – подготовленные импровизации (непристойные истории, шутки и басни); трикстер – стилизация под фольклорного трикстера, обманщика (ирония и сарказм в речи).

Ключевые слова: буффон, дискурсивная личность, дурак-смехач, карнавализация, клоун, принципы диалектики, трикстер, шут.

В. Пасинок, В. Самохіна, С. Тарасова. Дискурсивна особистість дурня-сміхача у карнавальному просторі США та Великої Британії. У статті розкриваються функціональні і комунікативні характеристики дискурсивної особистості дурня-сміхача як основного суб’єкта карнавального комунікативного простору США і Великої Британії. Основу роботи становить використання лінгвофілософского методу, а також загальнонаукових діалектичних принципів. Згідно з аналізом лексеми “дурень” дискурсивна особистість дурня-сміхача відбивається чотирма лексичними значеннями, які були виділені нами з семи словникових дефініцій. Вони, у свою чергу, відповідають лексемам: “клоун”, “блазень”, “буфон” і “трикстер”. Дискурсивні особистості клоуна, блазня та трикстера відносяться до соціально-професійної сфери, яка визначається їх професійною приналежністю (офіційне місце роботи, освіта). Буфон і трикстер належать до непрофесійної сфери – кожна людина за певних умов здатна набути рис дурня-сміхача. З метою створення гумору і маніпуляції адресатом ці типи дурнів-сміхачів створюють інконгруентні комунікативні ситуації вербальними, невербальними або надвербальнимі мовними засобами. Дискурсивна особистість дурня-сміхача актуалізується за допомогою діалектичних принципів – взаємозв’язку, протиріччя, історизму та творчої активності. Кожен тип дурня-сміхача в США і Великій Британії використовує певні способи для створення комічного ефекту: клоун – вербальні засоби (гіпербола, асонанс, алітерація) в поєднанні з надвербальними характеристиками (костюм і атрибути); блазень – інтелектуальний гумор, виражений лінгвістичними засобами (стилістичні прийоми); буфон – підготовлені імпровізації (непристойні історії, жарти і байки); трикстер-стилізація під фольклорного трикстера, обманщика (іронія і сарказм у мові).

Ключові слова: блазень, буфон, дискурсивна особистість, дурень-сміхач, карнавалізація,

V. Pasynok, V. Samokhina, S. Tarasova. A discourse identity of the fool-wisecracker in the carnival space of the USA and Great Britain. The paper reveals functional and communicative characteristics of a discourse identity of the fool-wisecracker as the main subject of the carnival communicative space of the USA and Great Britain. This discourse identity combines qualities of a fool as a person who fools everybody around as conscious negligence, wit, joy and laughter as well as qualities of one who can ridicule, joke and shudder for others. The study involves the linguo-philosophical method along with dialectical principles to the study of the object. According to analysis of the lexeme fool a discourse identity of the fool-wisecracker is represented by the corresponding lexemes clown, jester, buffoon and trickster. Discourse identities of the clown, the jester and the trickster belong to the socio-professional sphere which is determined by their professional affiliation (official place of work, education). The buffoon and the trickster belong to the unprofessional sphere – every person under certain conditions is able to acquire characteristics of the fool-wisecracker. In order to create humour and manipulate the addressee, these types of the fool-wisecracker compose incongruent communicative situations by verbal, non-verbal or supraverbal means. A discourse identity of the fool-wisecracker is actualized with the help of the dialectical principles – interconnection, contradiction, historicism and creative linguistic activity. Each type of the fool-wisecracker in the USA and Great Britain uses certain ways to create a comic effect: the clown – verbal means (hyperbole, assonance, alliteration) in conjunction with supraverbal ones (costume and attributes); the jester – intellectual humour expressed by linguistic means (stylistic devices); the buffoon – purveyor improvisations (noodle stories, bawdy stories, jokes and fables); the trickster – stylization under the folk trickster (irony and sarcasm in speech).

Key words: buffoon, carnivalization, clown, discourse identity, fool-wisecracker, jester, principle of dialectics, trickster.