КОГНИЦИЯ, КОММУНИКАЦИЯ, ДИСКУРС. – 2017. – №14. – С. 8 – 18.
©Безуглая Лилия Ростиславовна – доктор филол. наук, профессор, профессор кафедры немецкой филологии и перевода Харьковского национального университета им. В.Н. Каразина
(пл. Свободы, 4, Харьков, 61022, Украина); e-mail: bezugla@daad-alumni.de
ИМПЛИКАТУРЫ ПОЭТИЧЕСКОГО ТЕКСТА В АСПЕКТЕ ПЕРЕВОДА
Л.Р. Безуглая (Харьков, Украина)
Л.Р. Безуглая. Импликатуры поэтического текста в аспекте перевода.
Закономерности воспроизведения импликатур при переводе поэтических текстов рассматриваются на материале переводов миниатюр Маши Калеко и Роберта Гернгардта Генрихом Ейгером. Основной чертой импликатуры является то, что она намеренно вкладывется автором в высказывание. Создавая поэтический текст, автор имеет две разновидности интенции: 1) референтивную, которая связана
с референцией – соотнесением слов с положениями вещей внешнего мира, и 2) эстетическую – позитивное эмоционально-оценочное отношение к создаваемой вербальной форме. Импликатуры поэтического текста отражают и референтивную, и эстетическую интенцию. Они одновременно реферируют и к положениям вещей внешнего мира (собственно референция), и к словам (авто-референция). Поэтому их воспроизведение в переводе имеет двойное значение – как для передачи содержания текста, так и для отображения идиостиля автора. Каждая импликатура принадлежит к одному из двух уровней коммуникации, которые выделяются в художественном тексте: а) вертикальному – коммуникация между автором и читателем, б) горизонтальному – коммуникация между персонажами текста. Установлено два случая воспроизведения импликатур исходного текста – сохранение и утрата. В первом случае имеются три возможности: 1) переводчику удается воспроизвести импликатуру такими же средствами, как она выражена в оригинале; 2) оригинальное высказывание, порождающее импликатуру, отличается грамматически от текста перевода; 3) переводчик вынужден использовать другие языковые средства для воспроизведения импликатуры. Во втором случае имеются три возможности: 1) экспликация импликатуры, 2) замена ее на другую импликатуру, 3) полная утрата.
Ключевые слова: высказывание, Г. Ейгер, импликатура, интенция автора, М. Калеко, перевод, поэтический текст, Р. Гернхардт, уровни коммуникации.
Л.Р. Безугла. Імплікатури поетичного тексту в аспекті перекладу. Закономірності відтворення імплікатур при перекладі поетичних текстів розглядаються на матеріалі перекладів мініатюр Маші Калеко та Роберта Ґернгардта Г. Ейгером. Головною рисою імплікатури є те, що вона навмисно вкладається автором у висловлення. Створюючи поетичний текст, автор має два різновиди інтенції: 1) референтивну, яка пов’язана із референцією – співвіднесенням слів зі станами речей зовнішнього світу, та 2) естетичну – позитивне емоційно-оцінне ставлення до створюваної вербальної форми. Імплікатури поетичного тексту відображають і референтивну, і естетичну інтенцію. Вони одночасно реферують і до станів речей зовнішнього світу (власне референція), і до слів (авто-референція). Тому їх відтворення у перекладі має подвійне значення – як для передачі змісту тексту, так і для відображення ідіостилю автора. Кожна імплікатура належить одному з двох рівнів комунікації, які виокремлюються у художньому тексті: а) вертикальному – комунікація між автором і читачем, б) горизонтальному – комунікація між персонажами тексту. Встановлено два випадки відтворення імплікатур вихідного тексту – збереження і втрата. У першому випадку наявні три можливості: 1) перекладачу вдається відтворити імплікатуру такими ж засобами, як її виражено в оригіналі; 2) оригінальне висловлення, що породжує імплікатуру, відрізняється граматично від тексту перекладу; 3) перекладач мусить використовувати інші мовні засоби для відтворення імплікатури. В другому випадку наявні три можливості: 1) експлікація імплікатури, 2) заміна її на іншу імплікатуру, 3) повна втрата.
Ключові слова: висловлення, Г. Ейгер, імплікатура, інтенція автора, М. Калеко, переклад, поетичний текст, рівні комунікації, Р. Ґернгардт.
L.R. Bezugla Implicatures of poetic text: translation methods.
Consistent patterns of conveying implicatures in translating poetic texts are described on material of Mascha Kaléko’s and Robert Gernhardt’s miniatures translated by Genrikh Yeyger. The main feature of implicature is that it is enclosed in utterance intentionally by the speaker. Creating a poetic text, the author has two kinds of intentions – 1) referential intention which is connected with reference – correlation of words and states of affairs in the outside world, and 2) aesthetic intention – author’s positive emotional-appraisive attitude to the verbal form being created. Implicatures in poetry reflect both referential and aesthetic intentions. They simultaneously refer to states of affairs in the outside world (the reference itself) and to words (self-reference). That is why their reproduction in translation is twice as important – for recreating text content as well as reflecting author’s individual style. Each implicature belongs to one of two communication levels distinguished in literary text: a) vertical – communication between author and reader; b) horizontal – communication between characters of a text. The two ways of conveying implicatures of original text are determined: keeping and losing implicature. In the first case there are three possible options: 1) translator manages to convey an implicature by using the same means as in the original; 2) the original utterance containing an implicature can slightly differ grammatically from the translated equivalent; 3) translator has to use other suitable language means to reproduce an impicature;. In the second case there are three options: 1) explication of an implicature; 2) substitution with another implicature; 3) complete loss.
Key words: author’s intention, communication levels, G. Yeyger, implicature, M. Kaléko,
R. Gernhardt, poetic text, translation, utterance.