Агротехнології

У разі перебоїв з електропостачанням, або Інтернетом конференція може не відбутись, тоді матеріал опрацюйте самостійно. Під час повітряної тривоги конференція відбудеться у визначений час. 

Приєднуйтесь, якщо у Вас є безпечна можливість.

07.10.2025          

 Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Водний, повітряний та поживний режими ґрунту. 

Зайдіть за посиланням та перегляньте презентацію: https://naurok.com.ua/prezentaciya-pozhivniy-rezhim-gruntu-209426.html 

Зайдіть за посиланням та перегляньте матеріал да уроку:https://tehngaluzy.wordpress.com/2011/10/26/2-%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%B9-%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%80%D1%8F%D0%BD%D0%B8%D0%B9-%D1%82%D0%B0-%D0%BF%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9-%D1%80%D0%B5%D0%B6%D0%B8%D0%BC/ 

Коротко про головне:

🌊 Водний режим ґрунту

Водний режим — це сукупність процесів надходження, пересування, утримання і витрачання води в ґрунті.

Джерела води:

атмосферні опади (дощ, сніг);

підґрунтові води;

поливання.

Форми води у ґрунті:

Гігроскопічна — найтонший шар, недоступна для рослин.

Плівкова (зв’язана) — частково доступна.

Капілярна — основне джерело води для рослин.

Гравітаційна (вільна) — стікає вниз, може вимивати поживні речовини.

Оптимальний стан: Ґрунт не повинен бути занадто сухим або перезволоженим.

🌬 Повітряний режим ґрунту

Повітряний режим — це обмін повітря між ґрунтом і атмосферою.

Повітря в ґрунті містить:

менше кисню, ніж у повітрі атмосфери;

більше вуглекислого газу.

Значення:

потрібне для дихання коренів і мікроорганізмів;

забезпечує окисні процеси, утворення гумусу.

Поліпшення повітряного режиму: розпушування ґрунту; дренаж перезволожених ділянок; уникання ущільнення ґрунту технікою.

🌾 Поживний режим ґрунту

Поживний режим — це забезпечення рослин поживними речовинами, які перебувають у ґрунті у доступній формі.

Основні елементи живлення:

Азот (N) — для росту листків і стебел;

Фосфор (P) — для коренів і плодів;

Калій (K) — підвищує стійкість до хвороб і холоду.

Джерела поживних речовин:

мінерали материнської породи;

перегній (гумус);

добрива (органічні, мінеральні).

Поліпшення поживного режиму: внесення добрив; сівозміна; збереження гумусу.

🔹 Висновок

Оптимальні водний, повітряний і поживний режими забезпечують: активне життя мікроорганізмів; нормальний ріст і розвиток рослин; підвищення врожайності.

Домашнє завдання: вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com, Telegram,  Viber за телефоном 0992984733  

30.09.2025        Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Фізичні й агротехнічні властивості грунту. 

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали. Виконайте тест після опрацювання теми.

Зайдіть за посиланням та перегляньте матеріал до уроку: https://nenc.gov.ua/wp-content/uploads/2020/10/%D0%A4%D1%96%D0%B7%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96-%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96-%D0%B3%D1%80%D1%83%D0%BD%D1%82%D1%83.pdf 

КОНСПЕКТ УРОКУ

Ґрунт має певні фізичні властивості: питому та об'ємну вагу, пористість, твердість, зв'язність, липкість, а також пов'язані з ними водно-фізичні власти­вості - вологомісткість, водопроникність.

Питома вага - це відношення певного об'єму твердої частини абсолютно сухого ґрунту до такого ж об'єму води.

Об'ємна вага - це відношення певного об'єму абсолютно сухого ґрунту з непорушеною будовою до такого самого об'єму води.

Пористість (шпаруватість) - це загальна кількість пор у ґрунті. Дрібні пори (менші за 0,1 мм) називають капілярними, вони заповнені переважно во­дою; більші - заповнені повітрям. Для доброго забезпечення рослин одночас­но водою, повітрям і поживними речовинами сприятливим є співвідношення між капілярною і некапілярною пористістю як 1:1. Відповідна пористість ґрун­ту створюється його обробітком.

Зв'язність, пластичність і липкість впливають на якість обробітку, величину тяго­вого зусилля, стійкість робочих органів проти спрацювання, витрати палива тощо.

Зв'язність - це опір ґрунту, який він чинить розриву, розклинюванню і стискуванню його часток. Зв'язність залежить від механічного складу ґрунту, вологості, вмісту гумусу, структури. Чим більше в ґрунті глини й менше воло­ги, тим більше він зв'язний. Піщані ґрунти майже не мають зв'язності.

Під пластичністю ґрунту розуміють його властивість змінювати свою форму (об'єм) і зберігати її без розриву під дією зовнішніх сил. Пластичність залежить від тих самих властивостей, що й зв'язність, і має значення під час обробітку.

З пластичністю тісно пов'язана липкість ґрунту, тобто здатність його прили­пати до робочих органів ґрунтообробних знарядь. Липкість ґрунту зростає в разі збільшення в ньому вмісту глинистих часток і в разі збільшення його вологості.

Ураховуючи це, ґрунт треба обробляти за такої вологості, за якої він добре розпушується, не прилипає до знарядь, тобто перебуває в стані спілості.

Вологомісткість - це здатність ґрунту вбирати й утримувати певну кількість води; водопровідність - здатність пропускати воду з верхніх шарів у нижні. Водно-фізичні властивості залежать від механічного складу, вмісту гумусу, структури ґрунту. Під вбирною здатністю розуміють властивість ґрунту вбира­ти з ґрунтового розчину та повітря й утримувати розчинені та завислі у воді тверді речовини й гази.

З умістом у ґрунті тих чи інших йонів пов'язана його реакція: кислотність або лужність. Якщо в ґрунтовому розчині є значна кількість йонів Гідрогену, то такий ґрунт має кислу реакцію, яку узвичаєно позначати літерами латин­ського алфавіту - рН. Чим менше число рН, тим вища кислотність ґрунту. На­приклад, ґрунт, що має рН 4-5, - дуже кислий; 6-6,5 - слабокислий; 7 - ней­тральний. Ґрунти, у яких рН вище за 7, - лужні.

Важливою складовою ґрунту є вода, що розчиняє поживні речовини, за­безпечує життєві процеси вищих рослин і мікроорганізмів, бере участь у всіх процесах, що відбуваються в ґрунті.

Повітря заповнює великі пори ґрунту й відіграє важливу роль у житті рос­лин і мікроорганізмів, які засвоюють кисень та виділяють вуглекислий газ.

Тепловий режим ґрунту залежить від розташування поля, напрямку та кута схилу, механічного складу ґрунту, його вологості, кольору тощо. Обробітком, осушенням, унесенням органічних добрив, поліпшенням структури, мульчу­ванням і снігозатриманням регулюють тепловий режим ґрунту.

Поживний режим ґрунту перебуває в щільній залежності з водним і пові­тряним режимами й активністю мікроорганізмів. Кожний ґрунт містить більшу або меншу кількість поживних елементів - Нітрогену, Фосфору, Калію, Каль­цію, Магнію та ін.

Щоб поліпшити умови живлення рослин, треба вносити органічні й мінераль­ні добрива, правильно обробляти ґрунт, за потреби осушувати або зрошувати його, висівати бобові культури, які збагачують кореневмісний шар нітрогеном.

Найважливішою властивістю ґрунту, що характеризує його як природне тіло й основний засіб виробництва в сільському господарстві, є його родючість - здатність задовольняти потребу рослин у воді та поживних речовинах. У проце­сі утворення ґрунтів у них виникає природна родючість, яка характеризується природними властивостями: загальними запасами поживних елементів, гумусу, певним механічним складом, фізико-механічними властивостями. Проте при­родна родючість - це родючість можлива, потенціальна. Під впливом діяльно­сті людини вона перетворюється на дійову, або ефективну, родючість.

Коротко про головне: 

Фізичні властивості ґрунту

Механічний склад – співвідношення піску, пилу й глини. Визначає, чи ґрунт легкий (піщаний), середній чи важкий (глинистий).

Структура – як частинки ґрунту з’єднані у грудочки. Добра структура робить ґрунт пухким, пропускає повітря і воду.

Щільність – наскільки ущільнений ґрунт. Надто щільний погано пропускає повітря й воду.

Вологоємність – здатність утримувати воду. Важливо, щоб ґрунт добре накопичував і віддавав вологу.

Температура ґрунту – впливає на проростання насіння й розвиток рослин.

Агротехнічні властивості ґрунту

Це властивості, які можна змінювати за допомогою господарської діяльності:

Оброблюваність – наскільки легко орати, розпушувати, культивувати.

Родючість – здатність забезпечувати рослини водою та поживними речовинами.

Поліпшення властивостей – внесення добрив, полив, дренаж, вапнування, сівозміни.

📌 Висновок:

Ґрунт має фізичні властивості (які формуються природно) та агротехнічні (які людина може змінювати). Від них залежить ріст і врожайність рослин.

Контрольні запитання:

1. Назвіть основні фізичні властивості ґрунту. На що вони впливають?

2. Що таке родючість ґрунту і від чого вона залежить?
   
   

Домашнє завдання: написати та вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733  

23.09.2025        Самостійне опрацювання (сесія)

Тема: Роль гусуму в родючості ґрунту. 

Зайдіть за посиланням та перегляньте відео : https://www.youtube.com/watch?v=qG-qHYwu3pE 

КОНСПЕКТ УРОКУ

Гу́мус, перегній (лат. humus — «земля», «ґрунт») — органічна частина ґрунту, яка утворюється в результаті розкладу рослинних і тваринних решток і продуктів життєдіяльності організмів — гуміфікації.

Гумус – невід’ємна складова здорового та родючого ґрунту

Згадаємо слова відомого вченого-ґрунтознавця В.В. Докучаєва: «Якщо система землеробства призводить до втрат органічної речовини, збіднення ґрунту, розвитку водної і вітрової ерозії, то така система землеробства повинна бути замінена на іншу, яка не дає означених негативних наслідків».

Гумус – це джерело поживних речовин і багато в чому визначає родючість ґрунту. Від вмісту гумусу залежить водний, повітряний і тепловий режими ґрунту, його структура, гранулометричний склад і біологічна активність. Гумус має важливе значення для родючості ґрунту. Він є резервом поживних речовин, які звільняються в процесі мінералізації. Надзвичайно цінна властивість гумусу затримувати вологу в орному шарі ґрунту, що має особливе значення в зоні недостатнього зволоження. Безперервне надходження органічних решток та їх мікробіологічна трансформація – необхідні умови гумусоутворення.

За даними науковців вміст гумусу кожних десять років у сільськогосподарських угіддях України зменшується на 0,1 %, тобто наша рілля на один гектар втрачає орієнтовно 350 кг цієї цінної речовини, а загальні запаси у гектарі сільськогосподарських земель становлять у середньому 11 тонн.

Крім того, вже протягом кількох десятиліть наші ґрунти отримують все менше і менше органіки внаслідок малих обсягів внесення органічних добрив та решток. Як відомо, потрапивши у ґрунт, органічні рештки піддаються процесу гуміфікації, тобто утворюється гумус та проходить процес мінералізації, зокрема розклад органічних решток до простих складових: води, вуглекислого газу, аміаку та макро- і мікроелементів. Як наслідок більша частина органічних решток розкладається, тобто втрачається, натомість накопичити гумус з позитивним сальдо досить складно, тому що утворення гумусу – це довготривалий процес.

Як показують останні наукові дослідження, внесення мінеральних добрив у не науково обґрунтованих кількостях за інтенсивного сільськогосподарського виробництва призводить до пептизації (розкладу) гумусу, а в результаті до зменшення його вмісту у ґрунті. Різні види й форми мінеральних добрив по-різному впливають на органічну частину ґрунтів. Найбільш «агресивний» вплив здійснюють азотні, окремі види калійних і комплексних добрив.

Отже, в останні роки постійно внаслідок малої кількості надходження органіки та збільшеної кількості внесених мінеральних добрив (особливо азотних) зменшуються запаси гумусу, накопичені в грунті за попередні сторіччя, зникають запаси чорнозему. Наприклад, втрата однієї десятої відсотка гумусу в грунті знижує врожайність зерна на 0,5 центнера з гектара, що змушує фермера з року у рік вносити більше мінеральних добрив для збільшення врожаю. Тому виснаження грунту через зменшення вмісту гумусу та несприятливі погодні умови зумовлюють наступ пустелі, яке вже намітилося на півдні України.

Для підтримки бездефіцитного сальдо балансу по гумусу у ґрунти в ідеальних умовах слід вносити щорічно по 7-8 тонн гною або 2 тонни соломи з приорюванням азоту на гектар ріллі. Однак не у кожного фермера є така можливість, в цьому випадку доречно використовувати хоча б органо-мінеральні схеми удобрення.

Історія знає чимало випадків, коли держави і народи, володіючи родючими ґрунтами, розвиненим землеробством і скотарством, досягали піку своєї могутності, проте з часом занепадали внаслідок деградації ґрунтів.

Ми українці, щасливі утриманці, які живуть за рахунок запасів чорнозему, що утворилися в попередні часи, перестали піклуватися про його долю. Закон збереження енергії – основний закон природознавства. У ґрунт замість узятого з нього врожаю необхідно внести еквівалентну кількість органіки для поповнення витраченого гумусу. Закон повернення органічної речовини діє в усі часи і повсюдно та його ніхто не відміняв.

Завжди рештки рослинного покриву і органічні добрива забезпечували повернення органічної речовини в ґрунт, запобігали виснаженню, сприяючи збереженню і підвищенню родючості.

На жаль, часи змінюються. Безповоротне вилучення органічної речовини в останні десятиліття посилилося. Зменшилося поголів’я худоби (співвідношення поголів’я великої рогатої худоби на один гектар ріллі в Україні в десять разів менше, ніж в країнах Західної Європи). Рілля голодує, грунт без органіки неодмінно виснажується, знижується якість отриманої продукції.

Становище ускладнюється тим, що після розпаювання земель у 90-х роках минулого сторіччя селяни здають її в оренду. Орендарі не є господарями землі. Їхнє основне бажання – отримання максимального прибутку з мінімальними затратами. Існуюче законодавство в Україні не стимулює дбайливого ставлення орендарів до ґрунту. Вони не вносять у ґрунт органіку, частково заміщаючи її мінеральними добривами, засівають поля соняшником, ріпаком, кукурудзою та ін. енергонасиченими культурами, прирікаючи ґрунт на виснаження. Насувається загроза втрати родючості ґрунту, зникають запаси чорнозему, критична межа наближається.

Для відтворення родючості ґрунтів, а саме підвищення вмісту гумусу, у кризових умовах потрібно застосовувати новітні технології та нормативи застосування органічних добрив. Складовими таких технологій є система агротехнічних заходів, яка передбачає: зменшення у польових сівозмінах частки енергонасичених культур; за можливістю застосування мінімізації обробітку; обов’язкове внесення органічних добрив (соломи, сидратів).

Не можна забувати, що основна перевага використання органічних добрив – можливість вирощувати екологічно безпечну сільськогосподарську продукцію, конкурентоспроможну на світовому ринку та збереження грунту для наступних поколінь.

Коротко про головне: 

Роль гумусу в родючості ґрунту
Що таке гумус?

Гумус – це органічна частина ґрунту, яка утворюється в результаті розкладу залишків рослин і тварин під дією мікроорганізмів. Він надає ґрунту темного забарвлення і є головним показником його родючості.


Значення гумусу для ґрунту

Джерело поживних речовин

• Містить сполуки азоту, фосфору, калію, кальцію, магнію та інші елементи.

• Під час мінералізації ці речовини переходять у форму, доступну для коренів рослин.

Поліпшення фізичних властивостей ґрунту

• Гумус робить ґрунт пухким, зернистим.

• Забезпечує краще проникнення повітря і води.

• Попереджає утворення твердої кірки на поверхні.

Вологоутримуюча здатність

• Гумус здатний вбирати і довго утримувати вологу, наче губка.

• Завдяки цьому рослини легше витримують посуху.

Хімічні властивості

• Гумусові кислоти утримують поживні речовини, не дозволяючи їм вимиватися.

• Нейтралізують надмірну кислотність ґрунту.

Біологічна роль

• У ґрунті з гумусом активно розвиваються мікроорганізми, які продовжують перетворювати органічні рештки на поживні речовини.

• Це створює “живий” ґрунт.


Вплив кількості гумусу на родючість

• Чим більше гумусу, тим родючіший ґрунт.

• Найбагатшими на гумус є чорноземи (5–15 % гумусу).

• На піщаних і бідних ґрунтах гумусу мало (менше 1 %), тому вони потребують удобрення.


Практичне значення гумусу для людини

• Забезпечує високі врожаї сільськогосподарських культур.

• Дозволяє зменшити використання штучних добрив.

• Є основою сталого землеробства.

Висновок

Гумус – це головний “скарб” ґрунту. Він забезпечує рослини поживними речовинами, водою й повітрям, створює сприятливе середовище для життя мікроорганізмів. Тому збереження й відновлення гумусу – одна з найважливіших задач сільського господарства.

Домашнє завдання: написати та вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733  

16.09.2025        Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Поняття про ґрунт та його родючість. 

Зайдіть за посиланням та перегляньте презентацію :https://ua.izzi.digital/DOS/306708/355720.html  https://www.youtube.com/watch?v=Ej1JknhdaDo 

КОНСПЕКТ УРОКУ

Поняття про грунт, його родючість

Ґрунтом називається верхній родючий шар землі. Під родючістю розуміють здатність ґрунту задовольнити потребу рослин в елементах живлення, воді, теплі, повітрі. Грунту властива певна природна родючість як загальна сума елементів життєдіяльності, якими ґрунт потенційно може забезпечити рослину. Ця родючість стає ефективною після того, як людина за допомогою знарядь діє на ґрунт, перетворює його в засіб виробництва. Діючи на ґрунт прийомами обробітку, внесенням добрив, меліорацією землі, людина створює додаткову, тобто штучну родючість. Тому ефективна родючість залежить від рівня природної родючості ґрунту і використання його у виробництві.

Родючість ґрунту — це його здатність забезпечувати рослини всіма необхідними умовами росту й розвитку (а не тільки водою й поживними речовинами). Сучасне природознавство розглядає родючість ґрунту як функцію ґрунтоутворюючого процесу, визначаючи його як здатність ґрунту до одночасного забезпечення рослин умовами для їх нормального росту й розвитку. Ознакою родючості ґрунту є величина врожаю, яка обумовлюється сукупністю властивостей, здатних забезпечувати рослини всім необхідним. Тільки врахування всієї сукупності факторів надає можливість підвищувати врожай.

У зв’язку з тим, що родючість ґрунту формується під дією природних і соціально-економічних факторів, вона належить до розряду природних і економічних категорій. У господарській діяльності використовують три категорії ґрунтової родючості:

• 
  природна родючість ґрунту — є результатом розвитку ґрунтоутворюючих процесів, що привели до утворення ґрунту як природного тіла, до якого не торкалася рука людини. Притаманна лише цілинним землям;
  

• ефективна родючість ґрунту — величина врожаю культурних рослин. Рівень її залежить не стільки від природної родючості ґрунту, скільки від процесу і характеру сільськогосподарського використання та культури землеробства;
  

• економічна родючість ґрунту — це зумовлена соціально-економічними факторами здатність землеробства використовувати і підвищувати природну родючість ґрунту.
  
  

З розвитком науково-технічного прогресу і виробничих сил суспільства створюються умови для раціонального використання земельних ресурсів і підвищення природної та економічної родючості ґрунту.

Родючість ґрунту є такою властивістю, що здатна відтворюватися і в природних умовах, і при сільськогосподарському використанні ґрунту. Відтворення родючості може бути розширеним, простим і неповним. Розширене відтворення родючості — це поліпшення сукупності властивостей ґрунту, які впливають на його родючість. Просте відтворення — це відсутність помітних змін сукупності властивостей ґрунту, які впливають на його родючість. Неповне відтворення — це погіршення властивостей ґрунту, які впливають на його родючість.

Біологічні показники:

• 
  вміст органічних речовин у ґрунті та їх якісний склад;
  

• вміст гумусу;
  

• біологічна активність ґрунту;
  

• засміченість ґрунту насінням та вегетативними органами розмноження бур’янів, шкідниками та збудниками хвороб сільськогосподарських культур.
  
  

Органічні речовини є найважливішою складовою частиною ґрунту. Роль органічних речовин у формуванні родючості дуже велика і багатогранна. Частина органічних речовин, розкладаючись у ґрунті, перетворюється на гумус.

Органічні речовини — важливе джерело елементів живлення для рослин. Вони забезпечують рослини майже повністю азотом, значною частиною фосфору та сірки, а також незначною кількістю калію, кальцію, магнію та іншими поживними елементами. При посиленій життєдіяльності мікроорганізмів у збагачених органічними речовинами ґрунтах швидше розкладаються і знешкоджуються внесені пестициди.

Гумус є основним джерелом поживних речовин та енергетичним матеріалом для більшості ґрунтових мікроорганізмів. Він уповільнює процеси вимивання поживних речовин з кореневмісного шару, підвищує ефективність мінеральних добрив, тепловий режим ґрунту. Продукція, вирощена на збагачених гумусом ґрунтах, має вищу якість, рослини характеризуються підвищеною стійкістю до хвороб та шкідників. Вміст гумусу в ґрунтах коливається в широких межах. Найбільше його в чорноземах, найменше в сіроземах та дерново-підзолистих ґрунтах.

Джерелом підвищення вмісту органічних речовин та гумусу у ґрунті є залишені на полі рештки рослин (корені, частинки стебел, опале листя) та органічні добрива.

Для збагачення грунту органічними речовинами застосову­ються різні заходи: внесення органічних та мінеральних добрив, травосіяння, правильне чергування культур у сівозміні, раціональний обробіток грунту, протиерозійні заходи. Основ­ним з них є внесення органічних добрив.

Коротко про головне: 

Ґрунт – верхній пухкий шар земної кори, утворений під дією живих організмів, води, повітря та сонячної енергії. Він є основою життя на суші.

Склад ґрунту:

мінеральна частина (пісок, глина, камінці);

органічна речовина (гумус);

вода;

повітря;

живі організми.

Гумус – перегнилі рештки рослин і тварин, що надають ґрунту темного кольору і містять поживні речовини.

Родючість ґрунту – здатність ґрунту забезпечувати рослини водою, повітрям і поживними речовинами, необхідними для їх росту й розвитку.

Умови родючості ґрунту:

наявність поживних речовин;

достатня волога;

повітропроникність;

активність ґрунтових організмів.

Значення ґрунту:

основа сільського господарства;

джерело харчів для людей і тварин;

середовище життя для багатьох організмів;

важливий природний ресурс, який потрібно охороняти.

Висновок: Ґрунт – це унікальне природне тіло, що виникає внаслідок взаємодії живої та неживої природи. Його головна цінність – родючість, без якої неможливе існування рослин, тварин і людини.

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

Домашнє завдання: написати та вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733  

12.09.2025          Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09 

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Агросфера в новому тисячолітті

Зайдіть за посиланням та перегляньте презентацію : https://naurok.com.ua/prezentaciya-agrosfera-u-suchasnomu-sviti-300472.html  

КОНСПЕКТ УРОКУ

Агросфе́ра — одна зі сфер взаємодії літосфери з живими організмами та людською діяльністю, частина поверхні Землі, сукупність територій, на яких домінують культурні рослини, свійські тварини, оброблювані земельні угіддя і пов’язані з ними організми (бур’яни, комахи, гриби, мікроорганізми, віруси, тваринний світ тощо). Агросфера завжди перебуває під впливом сільськогосподарської (агропромислової) діяльності людини. До агросфери входять орні землі, луки, сіножаті, пасовища, лісосмуги, сільські поселення. Агросфера містить усі типи агроландшафтів і агробіоценозів. Створена й існує завдяки розуму й діяльності людини, тому є не лише геобіологічною, але й соціальною категорією. Подальший розвиток агросфери має бути спрямований на збереження і раціональне використання не лише природних ресурсів і біорозмаїття, але й біосфери загалом, на гармонізацію стосунків між природою та суспільством.

Агросфера в новому тисячолітті.

ХХІ століття вже ознаменувалося стрімкою мінливістю трендів, швидким темпом розвитку технологій та максимальною різноманітністю всюди, де це можливо. Винятком не став аграрний сектор та суміжні галузі — з початку тисячоліття тут відбувається поступова переорієнтація, реструктуризація та системні зміни у всьому ланцюгу доданої вартості. З чим аграрний світ увійшов у третє десятиліття ХХІ століття, на чому варто акцентувати для успішної роботи в агросекторі і яких “родзинок” додати у свою роботу, щоб бути успішним  аграрієм у 20-х роках? Аналізуємо тренди і тенденціїнового року та десятиліття.

Регенеративне землеробство

Окрім «сталого» та «органічного» дедалі більшої актуальності у світі набирає відновлювальне землеробство. Це система, яка дає змогу не лише виростити якісні продукти харчування і не нанести шкоду навколишньому середовищу, а й збагачує ґрунт, збільшує біорізноманіття та підвищує ефективність користування природними ресурсами. Використання регенеративних технологій вирощування сьогодні створює додану вартість фермерській продукції, закладає основи для подальшого ефективного господарювання і позитивно впливає на загальний екологічний стан. В контексті свідомого споживання, регенеративне землеробство може стати суттєвою конкурентною перевагою, а згодом і маркером для успішності фермерського бізнесу.

Ефективне водокористування

Сільське господарство споживає 80% усього водокористування у світі. Доступ до води залишається актуальною проблемою, яка змушує шукати нових шляхів та підходів до вирішення. Фермери усього світу включають ефективне водокористування у ТОП-10 найактуальніших питань і шукають способи зменшити споживання води для своїх врожаїв. Паралельно у цьому контексті розвивається тенденції до максимально можливого збереження природної вологи та повторного використання води. У першому випадку йдеться про впровадження технологій землеробства, які зберігають ґрунтову вологу. Друга тенденція здобула неформальну назву  “використання брудної води” і вже має практичну реалізацію — полив врожаїв водою, яка залишилася після поїння тварин.

Технологізація виробничого процесу

Різноманітні мобільні додатки, які спрощують ведення господарства у всіх контекстах; автоматизовані системи управління та контролю; безпілотники для моніторингу стану полів та доставки необхідних речей безпосередньо до конкретної точки на полі — ці та багато інших технологій надалі матимуть вплив на землеробство і активно розвиватимуться. Інвестиції у технологізацію та автоматизацію будуть одними з найактуальніших і найпотрібніших для ефетивної роботи у новому десятилітті.

Залучення нових людей

Залучення до сільського господарства нових людей — актуальне питання на стику агробізнесу, державних функцій та освітніх закладів. Середній вік нинішніх фермерів у світі — близько 60 років, для ефективної роботи та вищої прибутковості бізнесу, сферу потрібно “омолоджувати”. До прикладу, у США впроваджують програми компенсації заборгованості за навчання на сільськогосподарських спеціальностях, щоб більше молодих людей могли отримати спеціалізовану освіту. Спрямування аграріїв до тісної співпраці з молоддю та з освітньо-навчальними спеціалізованими закладами — тренд, який допоможе молодим людям краще пізнати агросферу і сприятиме тому, щоб вони залишалися в ній працювати. Експерти зазначають, що це стратегічно важлива робота для кожного окремого практикуючого аграрія, спрямована на розвиток галузі загалом.

Нішева диверсифікація

Здорове харчування, веганство, зменшення споживання м’ясо-молочної продукції на користь рослинної — це те, що вже впливає на світовий агропродовольчий сектор. Відбувається перерозподіл споживання продовольства у світі, зокрема, у розвинених багатих країнах зростає попит на продукти рослинного походження, відповідно, знижується на м’ясні, молочні і навіть рибні продукти. Водночас, у бідних країнах, з підвищення загального добробуту тамтешнього населення, навпаки — збільшується споживання м’яса. Ці тенденції продовжуватимуться і в новому році і аграрії повинні їх враховувати, щоб розуміти, які підгалузі варто розвивати, щоб бізнес залишався прибутковим. Впровадження зваженого диверсифікованого підходу до ведення бізнесу із залученням нішевих культур — стратегія нового десятиліття для прогресивного розвитку фермерського бізнесу.

Харчове (не) сміття

Харчові відходи займають третину всієї їжі, виробленої у світі. У кількісному вимірі — це 1,3 мільярда тонн, а в грошовому — $750 млрд щорічно. Про цю проблему говорять вже кілька десятків років, зокрема в контексті глобальної продовольчої безпеки та ефективного використання ресурсів. Розвинуті країни знаходять її вирішення на межі аграрної діяльності та кулінарії, а також у розвитку технологій переробки органічних відходів. У першому випадку мова йде про співпрацю з шеф-кухарями та ресторанами і розробку нових рецептів та нової культури харчування загалом, заснованих на використанні харчових відходів (шкірок, качанів, безплідних квітів тощо). У другому — про встановлення біогазових установок та агрегатів для компостування та переробки харчових відходів, щоб забезпечити виготовлення добрив та інших ресурсів для ведення господарської діяльності, водночас мінімізувавши кількість харчових відходів. У будь-якому випадку, соціальна складова такого тренду має і практичний бік для бізнесу — додатковий заробіток або економія.

Безпосередність у комунікаціях

Стрімкий розвиток інтернету на початку ХХІ століття вніс суттєві зміни у комунікаційні процеси загалом і спілкування між бізнесом та клієнтом зокрема. Від формальної “рекламно-етикеткової” комунікації до змоги напряму поспілкуватись із засновником, власником та керівництвом підприємства через електронне листування або соцмережі — еволюція комунікація відбулася за дуже короткий час і продовжує впроваджувати свої правила. Взаємодія з клієнтами; спілкування зі своїми споживачами; відкритість, прозорість та доступність будь-якої інформації про продукт, процес і технологію його виготовлення, а також про людей, залучених до виробництва та менеджменту — у новому році будуть надзвичайно корисними процесами для аграріїв і тих, хто працює в суміжних сферах.

Коротко про головне: 

1.Значення агросфери

Агросфера – це частина біосфери, перетворена людиною для отримання продуктів харчування і сировини.

У ХХІ столітті її роль зростає, адже населення світу швидко збільшується.

2. Виклики нового тисячоліття

Зростання населення планети → потреба в більшій кількості їжі.

Зміни клімату → посухи, повені, зниження врожайності.

Виснаження природних ресурсів → деградація ґрунтів, нестача води.

Глобалізація → конкуренція на світових ринках.

3. Сучасні агротехнології

Точне землеробство (GPS, дрони, сенсори, комп’ютерні системи).

Роботизація та автоматизація сільського господарства.

Генна інженерія та селекція – створення нових сортів і порід.

Біотехнології – екологічні методи захисту рослин і тварин.

4. Екологічний аспект

Перехід до сталого розвитку: поєднання виробництва та збереження природи.

Розвиток органічного землеробства.

Зменшення використання пестицидів і добрив.

Раціональне використання ґрунтів і водних ресурсів.

5. Соціально-економічний вимір

Поширення фермерських господарств і кооперативів.

Підтримка сільських територій і розвиток агротуризму.

Міжнародна торгівля сільськогосподарською продукцією.

6. Головна ідея

Агросфера в новому тисячолітті повинна забезпечити людей їжею, але при цьому зберегти екологічну рівновагу і створити умови для сталого розвитку суспільства.

Висновок: Агросфера в новому тисячолітті має стратегічне значення для людства. Вона повинна не лише забезпечувати населення продуктами харчування, а й зберігати природні ресурси. Майбутнє агросфери пов’язане зі впровадженням новітніх технологій, розвитком біотехнологій та органічного землеробства, а головне – зі сталим розвитком, що поєднує економічну вигоду, екологічну безпеку та соціальну справедливість. 

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

Домашнє завдання: написати та вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com  , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733  

02.09.2025          

Сьогодні відбудеться онлайн-урок за посиланням

https://us05web.zoom.us/j/3076009796?pwd=SjZyblFteFhtYmtyV2F6eHNKbFNpdz09  

Ідентифікатор конференції: 307 600 9796 

Код доступа: icu4kz

Тема: Історія та етапи розвитку агротехнології.

КОНСПЕКТ УРОКУ

Протягом усієї історії свого становлення людство послідовно вело боротьбу за своє існування на планеті Земля. На різних етапах історичного розвитку головні напрями такої боротьби послідовно змінювались. В епоху кам'яного віку головною проблемою було виживання людини як біологічного виду серед суворої дикої природи. Оволодівши вогнем, навчившись шліфувати й свердлити камінь, загорнувшись у шкури диких тварин, людина не лише вижила, а й освоїла практично всі більш-менш придатні для проживання території на просторах Африки, Євразії, Австралії та Америки. Протягом усього цього часу залишалася (і сьогодні стоїть на порядку денному) проблема забезпечення стабільного харчування і добування їжі. Оволодівши прийомами збирання їстівних дарунків природи, полюванням та рибальством, людина ще 50 тисяч рок тому одомашнила собаку і близько 16 тисяч років - коня (найдавніші у світі рештки одомашненого коня в похованні людини знайдені у нас в Україні, на сході Кіровоградської області). Але лише примітивне землеробство стає відносно надійною опорою в забезпеченні людини їжею. На його основі близько 8-4 років до н. є. формується на багатих чорноземних ґрунтах блискуча землеробська цивілізація – Трипільська культура, яка була першою в світі справді польовою системою вирощування потрібних людині рослин. Така система, виникнувши на теренах нашої землі, поширилася на інші території - від басейну середнього Дніпра до Дністра і частково аж на території сучасної Румунії. Майже одночасно виникають центри поливного землеробства в Індії, Китаї, Месопотамії, Єгипті, Колумбії, Венесуелі, Мексиці. З названих центрів землеробство поширюється на значні території. Завдяки стабільності харчування та більш сприятливим умовам життя, чисельність населення планети поступово, але невпинно зростає. Відповідно збільшуються площі земель, які людина відвойовувала у дикої природи і перетворювала на ріллю. Доповнивши можливості своїх м'язів зусиллями тварин і могутністю вогню і навчившись добувати метали, особливо залізо, людина почала впевнено тіснити дику природу. На перших етапах такого процесу природа справлялася з деструктивною дією людини: руйнування природних фітоценозів заліковувала на поверхні ґрунту дикою рослинністю. Одночасно з боротьбою проти дикої природи людина накопичувала свої знання та досвід, удосконалювала прийоми ведення обробітку ґрунту і його поливання. Уже за Римської імперії були викристалізовані основні прийоми сучасної агрономії. Вплив людини на природу невпинно зростав. Про це красномовно свідчить такий факт. На початку другого тисячоліття нової ери простори Західної та Центральної Європи на 80% території були вкриті переважно листяними й мішаними лісами. Нині, навіть після проведення великомасштабних лісових насаджень наприкінці XIX і у XX століттях, площа лісів на тій самій території становить лише 30%. Енергоозброєність людини в останнє століття зросла в сотні разів. її доповнюють можливості техніки, хімії та значні знання. У багатьох регіонах планети дика природа і освоєні людиною території помінялися ролями. З невеликих острівців, де в минулому було знищено дику рослинність, тепер розрослась і стала домінуючою рілля, а дика природа залишилася тільки на окремих невеличких масивах. В Україні сьогодні більш як 53% території перетворено на орні землі. А в деяких регіонах площа ріллі значно перевищила 80%. Здавалося б, яка принципова різниця, буде у нас 30, 50 чи 80% території розорано? Якщо користуватися традиційним розумінням, відповідь дуже проста; чим більше полів, тим більше буде хліба і до хліба на столі. Ще недавно такий екстенсивний підхід себе виправдовував, а нині заганяє людство в глухий кут. Як відомо із законів діалектики, кількість переходить у якість. Як результат, надмірна розораність території неминуче призводить до деградації і руйнування навколишньою середовища в регіоні. Якщо навіть не враховувати всіх іншиз факторів негативного впливу: ерозії, засолювання, забруд нення ґрунту і підземних вод, поверхневого змиву добрив пестицидів у відкриті водойми, повітряного перенесення різ них ксенобіотиків (чужорідних для живих організмів речо вин), перетворення природних ландшафтів на орні земл більш як на 36 - 40% території спричиняє незворотні зміни: природному середовищі. Через надмірне руйнування природ них живих комплексів середовище втрачає здатність до са мовідновлення і компенсації негативного впливу діяльною людини. Таке явище можна проілюструвати ефектом суцільного вирубування тропічного лісу: на місці вирубки новий ліс уже не виросте, тому що за кілька років руйнується ґруї і залишається лише мертва материнська порода, на якій рости ніжні саджанці не можуть і яку розмивають тропічні дощі. Відповідно оцінивши небезпеку такого розвитку процесів і неминуче погіршення екологічної ситуації, в розвинутих країнах було розроблено програми, спрямовані на виправлення становища в регіонах з високим рівнем розораності території. Наприклад, у США здійснюється федеральна програма зі скорочення посівних площ. На першому етапі орних земель у пасовища і лісові насадження заплановано перевезти до 16 млн. га, що перебувають під загрозою ерозії. На друму - заплановано вивести з орних земель ще понад 40 млн.в регіонах з високим рівнем розораності території. Фермери за перетворення орних земель на інші види угідь отримують відповідну компенсацію. Проблема деградації навколишнього середовища в результаті надмірного господарського навантаження, яке створює людина, з різним ступенем гостроти стоїть уже сьогодні перед усіма регіонами планети в цілому. У такій ситуації можна констатувати, що збільшення посівних площ з метою зростання обсягів виробництва продовольства не може бути тим шляхом, яким повинна йти людина в майбутньому, якщо бажає й надалі нормально існувати ва планеті Земля. Одночасно з проблемою збереження здорового навколишнього середовища перед людством дедалі більше загострюється інша глобальна проблема - проблема дефіциту продовольства. Уже нині актуальною є проблема повноцінного білка (особливо тваринного) в раціоні сотень мільйонів людей, існує дефіцит і рослинних білків, більшість яких не має повного набору амінокислот, особливо незамінних. Тому майбутнє - за використанням білків, передусім рослинних, безпосередньо людиною (при згодовуванні білкового корму тваринам, особливо теплокровним, нераціональні втрати білка сягають 60-90% ). Перспективним є введення в раціон людини продуктів з рослин родини щирицевих (Amaranthaceae), синьозеленої водорості - ціанобактерії (Spirulina), що містять повноцінні білки зі структурою амінокислот, які найбільш повно відповідають потребам людського організму, і відповідно генетично модифікованих високобілкових традиційних культурних рослин. Нарощування виробництва зерна високої якості та більш раціональне його використання є однією з основних проблем сучасного сільського господарства України, як вирішальної умови поліпшення забезпечення населення продуктами харчування та подальшого економічного й соціального розвитку країни. Актуальність цієї проблеми зумовлена біологічними властивостями зерна, що є найбільш концентрованим акумулятором сонячної енергії у вигляді дуже вдалого поєднання різних висококалорійних поживних органічних сполук, добре збалансованим за амінокислотним складом білків, вуглеводів, жирів, вітамінів, інших біологічно активних речовин, найважливіших макро- та мікроелементів, синтезованих рослинами, завдяки їх унікальній фотосинтетичній здатності, а також спроможності зерна зберігати свої добрі поживні властивості за належних умов протягом багатьох років та відносно легко піддаватися технологічній переробці на різноманітні незамінні і смачні продукти харчування та цінні види кормів для тварин. За багато століть напруженої праці творча частина людства, використовуючи природну мінливість та різні форми добору, створила і повсюдно запровадила в землеробство численні види і сорти зернових, круп'яних та зернобобових культур - пшениці, жита, ячменю, вівса, кукурудзи, рису, гречки, проса, гороху, сої та інших, - пристосованих для вирощування в конкретних ґрунтово-кліматичних регіонах, зерно яких найбільш широко використовується для виробництва продуктів харчування та кормів. Із них найбільшого значення в усьому світі набули різні види пшениці завдяки наявності в її зерні специфічних білкових структур у вигляді клейковини, що з винаходом хлібопечення зробило її зерно незамінним джерелом для виготовлення найбільш поширеного і улюбленого продукту харчування людства - пшеничного хліба. Зерно кожного з інших згаданих видів рослин відзначається специфічністю біохімічного складу та використання. Завдяки високому вмісту легкозасвоюваних білків у зерні бобових рослин - сої, гороху, люпину, кормових бобів та інших - вони мають винятково важливе значення у виробництві високобілкових кормів для тварин. У зв'язку із вищезазначеним та невпинним зростанням чисельності населення, виробництво зерна в усьому світі за останні роки зростало швидкими темпами, особливо у США, Канаді, Австрії, Аргентині, країнах ЄЕТ, Китаї та ін. Цього було досягнуто завдяки створенню і впровадженню більш урожайних сортів і гібридів рослин, розробці раціональної видової структури посівів, прогресивних технологій вирощування з використанням більш високих норм мінеральних добрив, ефективних пестицидів, кращої сільськогосподарської техніки, зрошення, зниження втрат урожаю за рахунок надійного матеріально-технічного забезпечення виробництва та переробки зерна. Україна з давніх часів була і залишається потужним виробником зерна пшениці, жита, ячменю, гороху, гречки, проса, а останнім часом також кукурудзи, соняшнику та інших культур. Ґрунтовокліматичні її умови здебільшого сприятливі для вирощування відносно високих урожаїв доброякісного зерна цих культур. Рівень урожайності та виробництва його в Україні також невпинно зростав і в 1993 році досяг 32,1 ц/га, а валовий збір досяг 45,6 млн. т. Значний внесок у ці досягнення зроблено за рахунок впровадження у виробництво досягнень вітчизняних наукових розробок у галузях селекції, насінництва, рослинництва, землеробства, механізації та електрифікації. За рахунок використання нових сортів і гібридів, інтенсивних технологій вирощування, підвищення загального рівня землеробства дещо поліпшилась якість вирощуваного зерна. Але досягнутий рівень виробництва зерна в Україні ще значно відстає від рівня передових країн світу і не задовольняє потреби народного господарства у високоякісному продовольчому та фуражному зерні. Дефіцит продовольства в Україні зумовлювався не лише недостатнім рівнем урожайності культур, а й недосконалістю видової структури його виробництва, нераціональним використанням продовольчого зерна для кормових цілей, значними втратами урожаю при збиранні, транспортуванні, зберіганні та переробці, перевитратами насіння під час сівби, а та-^ож не досить ефективною інвестиційною політикою. Сучасні засоби інтенсифікації сільськогосподарського виробництва - хімізація, механізація і технологія вирощування сільськогосподарських культур — мають передбачати не лише економічні цілі. Виробнича діяльність людини в агро-ландшафтах повинна враховувати природні закономірності навколишнього середовища, а розробка систем землеробства і концепція розвитку зернового господарства будуватися на еколого-ландшафтних принципах. Інтенсифікація землеробства посилює побічні ефекти, порушує екологічну рівновагу. Наукою і практикою нагромаджений значний досвід з економічної оцінки ефективності систем землеробства. Такі критерії економічної оцінки ефективності систем землеробства, як урожайність, собівартість одиниці продукції, прибуток з 1 га посівів, рентабельність виробництва та інші, дозволяють дати соціальноекономічну оцінку цим процесам, але не відображають екологічних наслідків функціонування агроекосистеми. Необхідно впроваджувати тримірну систему оцінки землеробства, у тому числі й розвитку зернового господарства, яка включала б економічні, соціальні та екологічні наслідки суспільного процесу. Це дозволить своєчасно відмовитися від систем землеробства, які орієнтовані лише на врожай і зниження витрат виробництва, і поступово освоювати екологічно обґрунтовані, які забезпечують високий урожай і одночасно запобігають об'єднанню агробіоценозів і культурних ландшафтних комплексів. Екологічна обстановка в Україні, що погіршується, потребує обмежень застосування пестицидів, послідовного переходу до біологічного землеробства. Але в найближчій перспективі передчасно відмовлятися від застосування засобів хімізації, бо це неминуче призведе до зниження рівня виробництва зерна приблизно на 25 - 30%. Завдання полягає в тому, щоб на основі ґрунтозахисного контурно-меліоративного землеробства здійснити перехід від інтенсивного землеробства і зернового господарства на всій території землевикористання до їх локалізації в агроландшафтах і за рахунок диференційованого використання різних технологічних груп земельних ресурсів та застосування агротехнологій на них забезпечити науково обґрунтоване, збалансоване застосування мінеральних добрив та інших засобів хімізації, яке виключало б забруднення навколишнього середовища і забезпечило б зростання обсягів виробництва якісної сільськогосподарської продукції і високу економічну, соціальну й екологічну результативність діяльності людини. 

Коротко про головне: Історія та етапи розвитку агротехнології

1. Первісне землеробство

Час: близько 10–12 тис. років тому (неолітична революція).

Особливості: люди переходять від мисливства і збиральництва до вирощування культурних рослин і приручення тварин.

Технології: мотика, ручна праця, природне зрошення.

Значення: поява перших осілих поселень.

2. Давні цивілізації

Час: 5–3 тис. років до н. е. (Єгипет, Месопотамія, Китай, Індія).

Технології:

системи зрошення (канали, дамби),

використання плуга,

зберігання зерна в амбарах.

Досягнення: вирощування пшениці, ячменю, рису, винограду; розвиток садівництва.

3. Середньовіччя

Час: V–XV ст.

Технології:

трипільна система землеробства (чередування культур),

удосконалені плуги,

використання коней з підковами та упряжжю.

Наслідок: зростання врожайності, розвиток сільських громад.

4. Нова доба (XVII–XIX ст.)

Особливості:

розвиток науки (ботаніка, хімія, агрономія),

механізація сільського господарства (сівалки, жатки),

використання органічних і мінеральних добрив.

Результат: підвищення продуктивності праці, розширення площ обробітку.

5. ХХ століття – «зелена революція»

Основні риси:

поява тракторів, комбайнів, сучасної техніки,

використання гібридних сортів та селекційних досягнень,

хімізація (добрива, засоби захисту рослин),

меліорація земель.

Результат: різке зростання врожайності, забезпечення продовольством.

6. Сучасний етап (кінець ХХ – ХХІ ст.)

Особливості:

точне землеробство (GPS, дрони, сенсори),

біотехнології (ГМО, біодобрива),

екологічні агротехнології (органічне виробництво),

автоматизація та роботизація сільського господарства.

Значення: підвищення ефективності, зменшення шкоди довкіллю, забезпечення продовольчої безпеки.

Висновок: Агротехнології пройшли довгий шлях — від ручної праці з мотикою до використання роботів і біотехнологій. Їх розвиток забезпечив людство їжею та вплинув на хід усієї історії.

Опрацювати конспект уроку та додаткові матеріали.

Домашнє завдання: написати та вивчити конспект уроку.

Тримаємо зв'язок через електронну пошту alinaspi14@gmail.com  , Telegram,  Viber за телефоном 0992984733