Тайни до свята на заручинах

(п’єса-мініатюра з трьох дій)

ДІЄВІ ОСОБИ:

Філадельф

Євгенія

Старий монах Тимон

Лицар Астерій

КОСТЮМИ

Увазі акторів

Філадельф, чорнявий, в білій вишиванці, чорних штанях, підперезаний широким поясом з узорами.

Євгенія, із довгим темним волоссям, в білому широкому платті, оздобленому вишивкою.

Старий монах Тимон, має сиве волосся, з розкішною бородою, в чорному підряснику, підперезаний широким чернечим поясом, тримає вервицю в лівій руці. 

Лицар Астерій, з прикріпленим до поясу мечем, в латах, лівою рукою підтримує шолом, правою тримає наплічний мотузок похідної торбинки. 

Дія перша.

На фоні декорацій зображені квіти та дерева з рясними плодами, вдалині видніється мурування фортеці. Постаті акторів розташовані півколом обличчям до глядачів, перед ними стоїть невеличкий круглий столик, накритий білою скатертиною, на якому знаходиться скринька.

Певний час флейта грає мелодію.

Потім співає хор:

Кріпості духу звершення можливе,

Свідомості долаючи прикрі темноти,

Змоги очікуючи, наявне доки диво,

Божого Ангела душа спогляне дотик…

Протягом дії триває тихо мелодія флейти.

Філадельф. Хочу сприйняти все, як є ще певна змога свідчень осягнути значення світів, сумління теж існує осторога, ясне збагнення вона дає думок, і дій та слів. Не відаю про дійсне так напевно, тож непомітна видимість є в тайнах. Вони вершаться завше недаремно. Творити блага їх мета тут життєдайна. 

Євгенія. Невипадково ти обранець мій. А існування все із вимірів безкрає. Миттєвість чуда сенсів, спомин стій, то натяки вітрів, що промовляють раєм. Цей час нам Богом вручений для того, аби постала прагнення спромога долати завше всі випробування, доки буття хвилина неостання.

Старий монах Тимон. Як це чудово усвідомить, молодята, що хочете найліпше пізнавати. Спокус існує так багато в світі, помисли з ними теж бувають злиті. Міраж пустельних є краєвидів благ. Туди прямує спрагнена людина, приймає лукавих духів лих зневаг. Од них буває відчуття провини. Повсюди безліч теж страждань, поневіряння від всіляких знань. Тож недаремно старці примічають, що мудреці всі немічні, хоч дбають хитросплетіннями примножених понять земне єство аж до Небес піднять.

Лицар Астерій. Ви тут, вважаю, напевно, вірно все сказали. Моя потреба в тім, аби прислухатись до вас. Теж знову зорі блага натяку впізнали душі, які бажають бачить простір, час од витвору прекрасних дум та їх чуттів. Дай, Боже, благодать, її прийнять, щоб подвиг ваш теж осягнути вмів. 

(Кінець першої дії)

Дія друга.

Той самий фон декорацій. 

Під час тривання дії флейта грає мелодію.

Філадельф. (простягає перев’язану розовою стрічкою коробочку). Дозволь, прекрасна так духовно наречена, в дарунок моїх споминів священних принести для тебе перстень, який немов знамено буде вірності для спільності мети життєві всі скорботи подолати, вінці чеснот від Господа прийняти.

Євгенія. (бере коробочку). Уклінно дякую тобі, обранцю мого буття. Цей символ для мене ніби стяг стане повсякдення, світильником наявності смирення у моїх труднощах, темнотах та багатьох од прикростей скорботах. Вони трапляються з нестачі сили. Всевишній Боже, нам допоможи, аби душі сади краси ми благістю зростили. 

Старий монах Тимон. Що ж, духовно діти ви мої. Наш час тепер яви хвалю, благословляю, молитвами теж до святих для вас добра прохаю. Хто гідно витерпить буття усі випробування, той сяятиме, як зоря од вічних благ пізнання.

Лицар Астерій. Отож, якщо усе, що бачу й чую тут, вашим життям здійсниться і подвиг існування мій теж славно завершиться, миттєвості чудових дум та почуттів постануть, аби од них для всесвіту із тайн тривала вічна пам’ять.

(Кінець другої дії)

Дія третя.

Ті ж декорації. Флейта грає мелодію під час продовження дії.

Філадельф. (схиляється на коліно, цілує руку нареченій). Мені потрібно вже тебе залишить. Але, напевно, звершиться ще той час, як буря буднів силу свою стишить і світ гармонії пануватиме для нас. Чекай мене, як ллють дощі з грозою, чи сонця спека є та мряка, осінь, заметіль. Ще повернуся. Ти житимеш зі мною. Нам так треба. Все промине, земне оце потрощить непостійність ніби міль, а наші душі жити стануть Небом, бо невмирущі, вони належать Спасу, відає це Сущий (Лицар Астерій вручає хлопцеві похідну торбинку, яку той одягає на плече). 

Євгенія. Тебе зажду, допоки світять зорі. А час припиниться, простір теж згорнеться в сувій, настане вічний день та вже не буде суму, горя, тій тайні явищ інша дійсна суть подій: минуле і майбутнє завершиться, а все існуюче тепер згадається таким, неначе лише сниться.

Старий монах Тимон. Творіння земне не знає все те, що Бог світами Неба од нас ховає. 

Лицар Астерій. Вічні наші душі, є тимчасовість плоті, ланцюги притаманні неволі хотінь, які доводиться долати, для того докладати слід певних навичок і вмінь. Краплинам смислів люду не помірять глибин всіх океанів незбагненності Творця. Тут з вами був, ще є, десь теж пробуду. Нам тайники яви утворені повсюди, хоч простір часу видимий для світу сховища ларця (ліхтар висвітлює скриньку на столі, актори повертаються обличчям до фортечних мурів, певний час флейта грає мелодію). 

ЗАВІСА