Поставання

ПОСТАВАННЯ ЯВИ

Помірність рос і холод є дощів,

Зігріте променем та спека, мов негода.

Утрачене, бо щось чомусь узрів,

Також постале у причинах згодом…

Раптова впевненість і світ розчарувань,

Кути кімнат, з дверима невідомість.

І віра аксіом, твердиня змінних знань,

Бо є одне, а інше станеться натомість.

Відкритість істин, де генеза таїни,

Помітні правди, їхні сховки мотивацій.

Буттєвість «Я», «Ти», і «Ми», «Усі вони»,

Умови рими, а також прози декламацій.

Розп’ятий Бог з вершин Своїх страждань

Прощенням прорікає до людини,

Спасінням від гіркоти пожадань,

Які лиш благодать в душі припинить...

Слова та голос, одвічна мова суєти,

Узгоджені для чогось протиріччя…

О Господи, Ти нам гріхи  прости

У мандрах, їхніх прихистків узбіччях. 

СВІТ ЖИТТЯ

Все почалося там, де щось вершилось,

Бо першовитоки належать суєті,

Мінливість сенсами буттєвими здійснилась,

Її слова складні, також прості.

Повідати тривання неможливо,

Бо повнота у межах смислів скута.

Відтак, вона правдива, також лжива,

І нею мовить натяком лиш скрута.

Віднайдення доречного в миттєвім,

Складання замків помислів з піску, —

Приречення людини то життєве,

Щоб знати суть постійності крихку.

Хоч світ завжди з відносного посталий,

Обрати слід найкращу смислу путь,

Аби на славу Божу всі зростали, —

Добра у прагненні душі своїй сягнуть.

Традиція чесноти й чистоти

Хай світлим зір ума завжди плекає.

Бо лише так безпечно всюди йти, —

Якщо хтось гріх воління скрізь долає.

ЗАЛЕЖНОСТІ

Є зміна днів у темряві ночей,

Великі звершення малого починання,

Прекрасні витвори звичайності речей,

Високий вимір без широт визнання…

Прадавні формули сучасності отрут

В свідомому мотиві поставання

Знікчемлення стосунків різних пут,

Неначе вже скасоване тривання…

Видимість вдаваного, непомітність істин

Та сприйняті безглуздям десь чесноти,

Пітьмою від безодень зверхньо чисті,

Тремтінням просять не питати: «Хто ти?»

Генеза з гноїща краси троянд величних

На службі звично для гармонії сердець.

Прості слова, воскреслі споконвічно,

Допоки людству не прийшов кінець.

Залежності не здатен хтось лічити:

Невидиме повітря — рокове.

Їх в тайнах суть, які комусь відкриті,

Яви у здогаді, що скрізь іще живе. 

УРОЧИСТА ОДА БУТТЄВОСТІ

Всесвітнє дійство хай вершиться без упину,

Чудові явлення від величі творіння.

Тож, доки ще прибудем, не загинем, 

Подай нам, Боже, світла блага розуміння.

Приспів:

У пам’яті прославлення буттєвій

Постане прагнення здобутків із висот.

Бо істина, де вчинки всі суттєвість

Плекає лиш для помислів красот. 

Здійсниться згодом вічна тайна існування,

З останнім подихом відійдуть буднів миті.

В них прихисток заслуг людей визнання,

Що завше здогадом у роздумах покриті.

Прегарна мудрість князювання віку 

Нам заповідана для волі та звитяги.

Чесноти в добрім серці хай без ліку

Боронять рід наш від пітьми зневаги.

Приспів:

У пам’яті прославлення буттєвій

Постане прагнення здобутків із висот.

Бо істина, де вчинки всі суттєвість

Плекає лиш для помислів красот. 

НАМАГАННЯ

Куди втекти, чи є на світі гори,

Щоби десь там позбутися темнот?

Яке те місце, тайна від затвору,

Де зберігається святиня із чеснот?

Щоденно світ несе випробування,

Уроки, висновки із правд, їх помилок.

Тож лиш в спромозі чесне намагання

Душу хранить, щоб зло там не гнило.

Одначе, вітер духів, різні сили

Бентежать знову думи злидарів.

Тому прохання: Господи, помилуй, —

Із уст постале, як добром прозрів.

Борня постійна захисту тих мурів,

Де скарб великий серця всіх дарів,

Доручених для воїнів понурих,

Яким бадьорість ліки щирих слів.

Проживши день, прослав-но тихо Бога

Сльозою, що невидимо бринить

В глибинах духу, якщо є спромога

Благого помислу, ним дихати, творить.

ЛІПШЕ

Проречені слова й пониклі смисли...

Причини їхні надто велемовні,

Не здатні уміщатися у числах,

Повтореннях помітних невгамовних.

Одвічне миготіння змістів світу

В небажанім та схвальнім поставанні,

Відторгненні та прийнятті одвітів,

Прийнятності уламків пізнавання…

У образах смиренних, плазуванні,

Що з ницості, духовності вершини,

Укотре свідчить марево визнання

Свідомих мірок здатність безупинну. 

Тож ліпше вже мовчання, мов безумство.

Прости, мудрець, оці хитросплетіння

І спробу в прірви впасти вільнодумства,

Де є костей спочинку тихе розуміння…

ОДНАЧЕ

У ницості бурхливої природи,

Нездатності сягання до покою,

Коли про себе є лиш прикрий подив

Порушених навік живих устоїв,

Мандрую до джерел цілющих вод.

У тій душі блаженній прохолоді,

Що сповнена пресвітлих дум нагод,

Лишитись прагну назавжди відтоді.

Одначе знов пронизливі вітри

Знікчемлення величності простої

Твердині мурів та висот гори

Бентежать світ, якому щось накоїв.

Злиденне злато із примарних чарувань

В черви землі зарите копошінні.

Тож є скасованість наявності визнань,

Де так сумнівні їхні цінності уміння.

Останній подих прозу довершить,

Що не наповнить смислові безодні.

Але й поезію вартує теж здійснить,

Гармонію буття, бо ж є сьогодні. 

ПРОХАННЯ

Воскресний день, посталий у триванні

Знов свідчить всюди спогадом уміння

Вершити дні життя, немов останні,

Як благодаті натяк з озаріння.

Невідання із подихів буттєвих,

Що плетені чуттям і змістом дум,

Примножує історію, миттєвість,

Бо є то висота, а десь вже глум…

Помилуй, Спасе, в ницості творіння,

Величний Боже, люд Свій не забудь.

Хай сила світла святості промінням

Осяє розуму добра одвічну суть.

МИТТЄВОСТІ

Мить золота´, посріблена для суті,

Прихована у горщику із глини,

Заперта в скрині спомину забутім.

Одвічна це людей усіх провина.

Яка вона, та цінність, що триває,

Постала диханням і гомоном сердець…

Одні те вгадують, а хтось не помічає:

Життя то дар, з коштовностей вінець.

Незнані смисли світла, тьми буття,

Мов діаманти, схожості каміння.

Підроблена ява для думи викриття,

Збагненного покров нерозуміння…