23. Розмова

ПРОДАВЕЦЬ ТРОЯНД

роман-роздум в мініатюрах

РОЗМОВА

Сонце майже сховалося за обрієм. Отець Лаврентій ішов заміським парком, алеєю, віддаляючись від особняка, який колись належав дворянській родині. У хащах і травах довкола чулося цвіркотання. Дуже швидко стемніло. Деінде вже з'явилися світлячки, які мерехтіли затишним, казковим сяйвом.

Священник майже вийшов із парку, опинився на ґрунтовій дорозі. Почув якийсь тупіт і приглушений гомін людей. Придивився. Помітив трьох вершників та ще кількох воїнів у шоломах. Коли ті наблизилися, здогадався, що вони в старовинному римському спорядженні. Це було дуже дивно, неначе у якомусь видінні. Але ж ні, це дійсно крокували легіонери. Отець вирішив попрямувати їм на зустріч.

— Зупиніться! Увага, тут хтось є! — вихопилося в одного з військових. Його друзі вихопили мечі й заклякли на місці, вдивляючись туди, де було чути легке шурхотання віття кількох кущів.

— Здається, я знаю цього чоловіка, — заспокійливо промовив до своїх приятелів по зброї один із воїнів, придивляючись до постаті ченця, який поволі  наблизився. — Ідіть собі, а я проведу його трохи цією дорогою, бо вже смеркло.

Воїни сховали мечі та пішли далі. Священник наблизився до римського легіонера.

— Доброго вечора тобі. Ти жрець? Адже так? — поцікавився воїн.

— А хто… Ви? І що саме тут відбувається? Де я? — не міг збагнути літній чернець.

— Моє ім'я Амері, я легіонер. Ми йдемо в Кападокію за наказом Понтія Пілата, щоб стратити колишнього центуріона, який виявився, як дехто вважає, зрадником, — відповів співрозмовник. — Ходімо, трохи проведу тебе, доки в нас є час. 

— Не розумію нічого, — пішов поволі поряд отець Лаврентій.

— Центуріон Лонгін. Він виявився послідовником Іісуса з Назарету. Збурює народ своїми промовами разом з друзями по вірі, — зауважив Амері.

— А як я тут опинився? І звідки Ви мене знаєте? — поцікавився чернець.

— Бо я теж, — стишивши голос, проказав легіонер, — бо я таємний послідовник Іісуса. І якщо вдасться, я допоможу Лонгіну уникнути старти. Якщо зможу. Навіть ціною життя. Так я вирішив. А ти — жрець Христа?

— Напевно, якщо так можна сказати, — відповів чернець. — Але я живу в іншому світі, з іншими правилами.

— У людей світ скрізь однаковий. І правила теж ті самі. Змінюється лише зовнішнє. А все інше те саме, — промовив легіонер, крокуючи в потемках дорогою, іноді позираючи вгору, милуючись небом зоряним. 

— Про Лонгіна я знаю. Прийнято вважати, що спис, яким він проткнув ребро Христу, має якусь особливу силу, — зауважив священник.

— У центуріона були хворі очі, і він прозрів, коли побачив усе те, що відбувалося на Голгофі. Він зцілився, — промовив Амері.

— Це треба розуміти якось особливо? — спитав чернець.

— Коли я не був з Іісусом, не вірив, у мене теж були хворі очі. Але тепер я бачу те, чого раніше не бачив. Усе помінялося відтоді, — проказав легіонер. 

— До цього часу ніхто не може збагнути таємницю того списа. В чому вона? Можливо, Ви про це знаєте? — поцікавився отець Лаврентій.

— Таємниця списа? Швидше, є таємниця того, що відбулося із центуріоном Лонгіном. Він був поважною людиною, зі статусом. Не так просто досягнути такого становища. Не кожний так може. Але потім на тій горі щось відбулося. Ніхто не знає, що саме… Кажуть, центуріон відмовився від грошей, щоби свідчити про те, начебто тіло Іісуса вкрали. Воїнам хотіли гарно заплатити. Але вони не погодилися. Деякі з тих, що там були… В цьому і таємниця. Ніхто не може збагнути, чому… Чому вони залишили службу і зв'язалися з послідовниками, так званої, назорейської єресі. Адже мали би розуміти, що наражають своє життя на небезпеку, — міркував Амері.

— Але ж Ви теж наражаєте себе… Ви хочете допомогти Лонгіну… Якщо бажаєте, я скажу Вам, як усе скінчиться, — зауважив чернець.

— Ні, не треба. Чим зможу, тим йому і допоможу, — відповів легіонер. — А знати наперед можна лише тоді, коли так вирішить Бог.

— А раптом наша зустріч — це і є таким рішенням… Між іншим, Ви так і не сказали, звідки мене знаєте, — не міг збагнути священник.

— Все дуже просто. Ти приходив до мене у снах. І сьогодні я впізнав, що це саме ти, — усміхнувся Амері.

— Дивно. Дуже дивно… — замислився отець Лаврентій. — То я маю Вам розказати це… Згідно нашої історії, ви прийдете до Лонгіна в оселю, не знаючи, що то він. Колишній центуріон радо зустріне вас і бесідуватиме з вами, пригостить, чим зможе та запросить відпочити з дороги. Але потім зізнається в тому, що це він і є. Ви не захочете вбивати його. Намагатиметеся відпустити. Одначе, він наполягатиме на виконанні вироку. 

— Це дуже можливо. Те, що ти сказав. Адже колишній центуріон користувався великою повагою та авторитетом у своїх товаришів по зброї. Та і я теж вже розмовляв із приятелями, з тими, хто йде зараз попереду. Вони налаштовані… Одним словом, не знаю, як буде, але ми спробуємо знайти його і попросити, щоби він залишив Кападокію і десь притаївся. А ми могли би прозвітувати, що виконали наказ. Очевидно, це буде неправда. Однак, ми зможемо зберегти йому життя, — міркував легіонер. — Хоч знаючи його, такий намір дуже сумнівний. Те, що ти сказав мені, — я збережу твої слова у серці. Можливо, ти ангел-посланець, який прийшов сповістити про це. Але однаково все має відбутися у свій час. І я теж не відступлюся, щоби там не було, від свого рішення — допомогти Лонгіну уникнути страти. 

— Якими, якими ти бачив своїх братів і сестер по вірі? Які вони? Як вони живуть? — спитав священник.

— Скоро прийде Іісус. Ми ждемо цього. Тоді все стане іншим. На світі запанує доброта, мир, справедливість, милосердя. А одночасно, буде любов найвищим законом. Не буде багатих і бідних. Не буде хвороб і горя. Всі люди будуть братами і сестрами одне для одного. А ще кажуть, що ми станемо, неначе ангели, будемо мати світлі й чисті помисли, чисті, світлі серця. Це станеться найближчим часом. Так сказав Іісус. «Ждіть і моліться». І ми чекаємо. Вже скоро, — майже прошепотів із запалом в очах Амері. 

— Дай Боже, дай Боже, — промовив літній чернець. 

Раптово зорі зникли з неба, все довкола поглинула темрява. Священник поволі розплющив очі. Довго лежав, укритий легким покривалом, на диванчику, про щось роздумуючи. Зрештою, піднявся, перехрестився і почав шепотіти молитви.