ЗАДЗЕРКАЛЛЯ
Де задзеркалля, простір знов тьмяніє,
Видіння тіней від примножених свічок.
У ньому кожний дивину свою узріє,
Збагне зрадливої примарності урок...
Питання поглинають вкотре змісти,
Які бувають лиш обкрадені в словах,
І скаламучене, збентежене десь чисте,
Допоки дихає іще душа жива.
Забуті пройдені давно уже основи
Нагадують про себе на путях,
Бо птах свідомості закутий сіттю влову,
А воля марить про свободи викриття.
Відкриті враження дороги непримітні,
Коли ліхтарник запалив твій каганець.
А ранок розбудив зорю досвітню,
Її оспівує поет, мудрець, простець…
Відчутні мрії обріїв безмежних
Мети життя, яке згасає в далині...
Дитя, пелюшкою сповите обережно,
Лепече істини біля Голгофських Босих Ніг…
ЗАКУТКИ ЧУДОДІЙСТВА
Тіні, заручені сходами світла,
Мигають на стінах у величі веж:
Людина теж іноді начебто зникла
За мурами знаного здогаду меж.
А потім знову відкриється брама,
І станеться те, чого ще не було.
Тут є комедія, поряд вже драма,
Буттєва картина, де проявів тло.
Заміщені смисли всього сновигають,
Дрімає ще стража від втоми із днів,
А хтось десь по новому те забуває,
Що якось відрадно у сенсах узрів.
І вилиті Небом всі чаші для чарів
Земних заворожують мандрівників,
Чекає душа їх, мов Божого дару,
Свідомості чуда, де сад з квітників.
Там гусінь-потвора постане, мов диво,
Звершиться метелика потаєм вид,
Бо пісня життя ще триває журлива,
Блаженні повчання від роду та в рід.
ЗБАГНЕННІСТЬ
Сум'яття дум та прагнень скасувань:
Дійсність буття у виборі складному.
Не все збагнув знанням поневірянь,
Бо зміст є смислів, знов одне в одному.
Підміна значень вкотре із тлумачень.
Слова бредуть невіданням доріг:
Зустріти суть з миттєвості побачень
Для вартостей своїх ніхто не зміг…
Комусь висот відкрилися низини,
А інший у проваллі зрить вершини…
Скрізь цінностей важливі є перлини,
Доки постав повсюди сенс людини…
Її мандрівка в гранях світу із мети,
Хоч наче є на тих шляхах мости,
Яких покликання від берега вести,
І ціль — або звернути, чи дійти…
Творіння рук, уміння над рікою
Бентежить ум своєю далиною.
Наближенням, утратою покою, —
Приречення то істини простої.
ЗДАТНІСТЬ
Закружляє вир подій життєвих:
Тут весна, і осінь-листопад,
Замовляння дійсного миттєве,
Смутку та того, чому так рад…
Плине човен обрієм далеким,
Килим трав скрізь вкриє береги.
Днем і прохолода буде, спека,
Часи пізнання, також і нудьги…
Звичаїв звитяга повсякдення,
Слабкість, що таврує серця бій,
Гордовитість, прийняття смирення,
Буревій, душі святий покій…
Все буває, де свідомий світ
Огортає зимним сріблом дива
Птаху, що вершить завжди політ
У краї, де все таке красиве…
Тьма відкрила сяйво зір ясне,
Простір вражень схований стіною…
Плач дитяти, доки не засне,
Бо ногами ще не здатне встоять…
ІНША СТОРОНА
Там далекий шлях
Та бистрії води…
Не буде вже страху,
Хоч не знаєш броду.
Заглянеш в той світ, —
А він уже тут
Багато діб, літ
Все рветься із пут.
Здивуєшся сонцю,
Бо сяйво криниці
На іншій сторонці
Життя у дрібницях.
І відкинеш лихо, —
Злато мір чекання,
Бо для когось дихає
Хвилина остання...
Злетиш від падіння
На високі вежі,
Що вкажуть прозріння
Й невідання межі.
КРИШТАЛЕВІСТЬ
Прозорість променів і світла,
Предивна глибина до дна, —
То простір грації розквітлий
Свідомого чуття сповна.
Витійство різьблення блискуче
Живильним витоком від форм
Позначене, немовби круча
У блискавці, де грім і шторм.
За гранню дивини крихкої,
Утвореній майстрами світу,
Лиш натяк мрії надлегкої
Речей-мовчань в своїх одвітах.
А витвору красу збагненну,
Застиглі чари, що їх зрів,
Увага творить полонена
Із досвіду джерел віків.
Пропорцій лет цей на землі
З нічним і ніжним сяйвом зір
Та буднів сприйняття імлі,
Де спів на ноти вітру гір.
КРИШТАЛЕВЕ СЕРЦЕ
Візерунчате диво крихкого
Сяганням творіння одвічним,
Доки промінь заручник нового
Сяйва грані блиском зустрічним...
Змінний плин, де те чарування,
Для пустотності суть серцевини.
Та це вражень дійсне надбання,
Розмаїтість відтворення ліній.
Із пропорцій тут смисл порожнечі,
Яка вмістом є сонця, для світла.
У прозорості знищена нечисть,
Що у тьмі постає, ранком зникла…
Невловима гармонія змістів,
Мов лунаючий дзвін повсюди.
Творена крига рік, путі вісті,
Міцність уламків цілого в люді.
ЛАБІРИНТИ
Тут мряка, сонце та осяйні хмари —
Чисті шибки від літньої грози.
В калюжах зорі, дійсні, як примари,
І кров стікає з виноградної лози…
Доданки відняті, розділені множини,
Ціле розрізнене, лиха правдива суть.
Краса — то виродок зі зваби, де вітрини,
Премудрість мовчазна, щоб не збагнуть.
На черепах помітні розкішні діадеми,
Троянди у шипах, скроні вінцем болять,
Живе приречене, адже постали схеми,
Десь костилі між сплячими стоять…
Несправжніх істина, невігластво все знає.
Дешева втрата, а так спомин дорогий...
Трони палаців над прірвами ізкраю.
Вхід лабіринту лиш на виході простий.
Скасовані промови запереченням,
А мертвих віднятий живими цінний крам.
Смисл існування зганьблено прореченням,
І коні в стайні, яка збудована, мов храм.
НАМАГАННЯ
Тінь прохолоди від глибин струмків,
Душа, так спрагла світу мови чуда:
Прекрасне хто збагнув і десь узрів,
У тому і людина хай пробуде…
Відійде знов журби, печалі міць,
Коли на поміч Спаса військо стане.
Уклін Йому, упасти варто ниць
За дійство допомоги те в пошані.
Миттєвості зі слабкості сердець,
Яких також святині кріпка зброя,
Засвідчують, що то ще не кінець,
За Царство Боже буде відсіч бою.
Понівечене слово, його смисли,
Спаплюжені їх змісти сталі, древні
Колючими вінцями в буднів числах
Розквітнуть, наче вічні сенси певні…
Буття дорогою до обріїв брести,
Долати смуток днів, їх лихоліття…
За кимось йти, також туди вести,
Де древа духу гір всі у суцвіттях.
НЕ ТЕ
Не те слово, яке промовлене,
Почуте най буде душею.
Слід обрати безвісне, не вловлене,
Що за видимого світу межею.
Не те, що бачиш, дійсно існує.
Завжди постає прихована правди суть.
Вона безцінна, нічого вже не вартує,
Її можливо натяком в серці збагнуть.
Не там хрести, де збагненна пишнота.
У сокровенній, невимовленій глибині,
Коли небо сіре, мряка, сум і скорбота,
З ними плачуть убогі та босі на стерні…
Немає очевидності, багато цілей в мети.
Комусь мірка пуста чиясь безоднею стає.
В невіданні, якщо здатен, інших прости, —
Хто грає в пил відомих, їх тайну програє.
НЕБЕСНА КОВДРА
Укрий мене ковдрою, Еммануїле,
Доки мине це дрімотне життя,
Од злоби стріл древніх і їхньої сили,
Ницості книг лихих діл викриття.
Зітри той рукопис гріхів навісних,
Спали його пломенем світла любові.
Допоки шепіт серця у грудях не стих,
Дай благодать Причастя Тіла і Крові.
Ті Тайни Небес неосяжні, правдиві
В святині душі хай пробудуть повік,
І мовою радості, тиші й журливо
Віщають краси Одкровення нові.
Бо істинним благом є зустріч із Богом
У Вишнім Сіоні, на горах святих.
Там ангели смерті вже ждуть за порогом
Спитати про правди зі смислів простих.
Укрий мене, Спасе, зірками і сонцем,
Росою ранковою, щебетом птиць,
І тінню комашки, яка на віконці
Тупоче бадьоро, бо поряд є Ти.
ОБРЯДЖАННЯ
Нитка до нитки у смислах із бачень:
Засвідчення форм та гармонії змови,
Бо треба відкинути світ звинувачень
Втечі від сенсу, де пастки для влову…
Тут скла імітація схожа на перли,
Їх видима вдаваність недоторкана.
Відновлена знов констатацій завмерлість,
А сутність причин їхніх натяком дана.
У візерунку все майстром враховано,
Хоч витвору диво комусь таємниця.
Гординею цінне ніщожно зіпсоване…
Любов з пожаданням то злоба блудниці...
Одвічний конфлікт апеляції істин,
Бар'єри безпечні цеглин конфронтацій.
Відкинута інших десь даність є змістом,
Причиною цінності маніфестацій.
Бог транспарантами гасел розп'ятий,
Свободою скутий залежних тлумачень.
Йому хтось дозволив бувати з обрядом,
А дух вже, де хоче, постане у значень…
ВІДАТИ ЯВ
Зустрічних усюди сенсів звідати яви
Од пливу помітних значень дії тайні:
Знов ними благом світів, їх сил живи,
Де чудеса буттєві та міри незвичайні…
ДЕ
гідністьявитавістіниніпевнасвідчитиумовисмислівновідніосновидумивловизнатизмістидеєтатутмаєзнакудиякимибутиздатнідесвітидоланняскрутвідомогобожнебонамзустрічнебутежде…