Із кришталю

ІЗ КРИШТАЛЮ

У давні часи, коли землю із небом з'єднував місячний ріжок і трави запашні стелилися під ногами прохолодним, росянистим килимком, жив на світі кришталевий хлопчик. 

Він любив мандрувати дивовижними світами на землі людських поневірянь, вірити у неспростовну красу та бачити світ вдень у променях сонця, а вночі у блиску зір. Так і ходив кришталевий хлопчик у пошуках своєї душі. Він дуже хотів знайти свою душу. Адже, як відомо, у кришталі немає нічого живого…

Одного разу в гамірному містечку, на бруківці він побачив подібну до нього дівчинку — із кришталю. І дуже вона припала йому до його холодного, прозорого серця. Відтоді, тримаючи одне одного за руку, вони йшли своєю спільною життєвою дорогою. Їхні руки були холодними, а ніжки тендітними й ніжними. Тож слід було торкатися до землі дуже обережно, щоби не впасти раптом і не розбитися на маленькі, дріб'язкові скельця... 

Перехожі, що зустрічалися на їхньому шляху, дуже дивувалися такій чудній парі, а іще виявляли захоплення та  навіть трохи заздрили, дивлячись на їхні крихкі тільця прозорої життєвої удаваності. 

Кришталеві хлопчик і дівчинка не відчували спраги й голоду. Їм були байдужими людські почуття полум'яної, запальної пристрасності та амбітності, прагнень і переживань. Сонячні промені сповнювали їх світлом, а нічна пітьма поглинала та розчиняла їх, роблячи непомітними на тлі земної скороминущості. 

Їхні слова дзвеніли легким відлунням ніжних смислів і натяків, напівтонів та холодною непроникністю у просторі кришталевої, бентежної цілісності. 

Лише один крок зайвий і недоречний, і можна так багато втратити… навіть самих себе — одне для одного… 

Але однаково потрібно іти у пошуках своєї душі. Аби вони знайшли її, то змогли би стати подібними до людей, у своїх почуттях і прагненнях, пориваннях, злетах і падіннях…

Як виглядає душа кришталевого хлопчика та його супутниці? Звідки така приреченість на одвічну мандрівку спростувань важливих людських сенсів? 

Чому така тендітність закута у прозору, холодну форму, вилиту якимось невідомим нікому майстром? 

Карбуються кроки удаваної життєвості. А насправді — лише блиск тендітної приреченості. І сум, і радість — усе пронизує кришталь, нічого у них не залишаючи. Яке неймовірне чаклування спромоглося сотворити цей дивний тандем? 

Яка нелюдська ніжність… який вражаюче майстерний розрахунок пропорцій витвору майстра… І пошук... пошук... пошук… Де і як виглядає душа кришталевого хлопчика і прозорої, тендітної, дівчинки, які тримають одне одного за ручки, йдучи дорогою поряд із живими людьми?