Cлова

ЗАКУТКИ ТАЙН

Закутки тайн бурхливої природи:

Скляна стіна удавана блищить,

І сонця тінь з віконниці, мов подив

Усесвітів, де їх площин тут мить…

Осяйна даль близького спростування,

Марнота слів, що звірами тремтять:

Людське потрібно звершити завдання,

Бо так висоти міцно горами стоять.

Сади нам зрощені трудами і терпінням

Приносять згодом священний чуда плід:

У прохолоді древ музи´ки квіт уміння

Лишає серцю врочистий чарів слід...

А смислу явлень філософських варіацій

Відкриті грані, які не знані всюди.

На тім бенкеті дум окраси срібні таці

Люстром своїм бентежить сенси будуть.

ЗАЛЕЖНІСТЬ

Залежне дихає від обігу причин

В сполучених посудинах життів

Із висновком віднайдених провин,

Які у спомину існують воротті.

А істини фортечних прапорів

Поборників свобод від ворогів

Темницею підвалин лиш узрів

Світ правил та уставів прози днів.

І зреченням вчорашньої мети

Тривання згорнутий мережива сувій.

Розкритий він, де майбуття світи

Зі світлих марень від крихких надій.

Знов слова «бог» помітні помилки,

Мовчання є лиш здогад спростувань.

Тягар хрестів на шиях десь легкий,

Бо є німотна мова з порівнянь. 

Безодні знань втонули у воді,

Їхні питання сточені червою,

Що тіло до воскрешення в нужді

Пожерла зе’мністю од вічного покою.

ЗАМКИ' ТА СЕКРЕТИ

Є зустріч в лабіринтах існування,

Дверей приховані миттєвості буття,

Нікчемне та величне поривання,

Незнаного розмай у покриттях.

Постале те, чого немов немає,

Сплетіння вчинків та колізії для слів.

Смислу визнання, бо не помічаєш,

Хто інше щось немовби зрозумів.

Фортечна міць, як та душі звитяга.

Є віра всього люду скрізь тонка.

То хвалять, згодом вже зневага, 

Адже на світі всі не без гріха.

У келіях суттєвості затвори,

А ще наказ: усім завжди світи.

Красиво, але високо, де гори,

Дорогами туди вже не дійти.

Сердець багатство злата не вартує,

Одначе простір смислів із речей.

Секрети розчаровують, дарують,

Бо сенс ключів, підробки є вістей.

ОДА ТВОРЧОСТІ

Розвага буднів світу слава,

Взірець мініатюр душі.

Мов сяйва сонячна заграва,

Бо серця сенс вона вершить.

На виклики питань до прози

Існує відповідь проста,

Якщо для усмішки в спромозі

Твій думки натяк на вустах.

Не все розкаже хиба слова.

Помилки знов, завжди життя.

Та й заперечення промовам

Теж постають, є каяття…

Бадьорість знову на світанку?

Її причини не забудь,

Адже близька душа на ганку

Тобі прокаже: добра путь!

Лети, творець розмаю смислів

У світлі дивовиж світи.

Розлогі вислови та стислі

Духовно хай дають зрости. 

ОКУЛЯРИ ІМІТАЦІЙ

На гноїщі незнаної зневаги,

Величної убогості сваволі

Невільник так, неначе то розвага

У примхах декорацій плину долі…

І лишень очі життєво чистої блакиті

Прочинять двері плоті аж до Неба.

Вони вогнем гартовані від митей,

Де слабкість наче сила є потреби…

Тож їх подіти слід і десь ховати,

За склом із прози ницості мотивів,

Щоби себе в дрібнот бутті пізнати,

Яке усіх скувало златом лживим.

Наруга доблесті, як те випробування

Рахунків-мірок свідчення сумління,

Мов протиріччя критики й визнання

Сердець, де благодаті вічне зріння. 

ПОМІТНІСТЬ

А треба йти, брести стежинами…

Летіти увись душею безкрилою.

З усіма існувати своїми провинами,

Усміхатися світлою добра силою…

Бентежитись, бо негода надворі.

Ховатися у затишній серця оселі.

Милуватися сяйвом, як уночі зорі,

Плакати, а потім вдавати веселість…

Грайливими тінями, що мов очевидні,

Вдавати зі слів сплетінь миготливих

Примарні свідомості нетрі огидні,

Зовні окрашені виглядом лживо…

А може, існує ще істин привітність,

Десь віє вітрами одвічно живих,

Невидимо, хоч і відчутна помітність,

Як гамір од вражень буття вже затих…

ПРО БЛАГОВІЩЕННЯ

Подія гарна, радісна й чудова:

Діва Марія Архангела зустріла.

Привітна звістка світлої промови:

Святині диво, Бога людям народила.

Йдемо буттям, долаєм смуток днів

Та спогадом, розмисленнями сяєм,

Перемагаючи у внутрішній борні,

Адже Господь нам завше помагає.

Забудь про істини свої земні мудрець.

Збагни Небес, Голгофи правди путь:

Спаситель одягнув з тернин вінець,

Його страждання світ від зла спасуть.

ПРО СВІТ

Куди втікати від мигтіння дум,

Бо звичне в несподіванці постало…

Його дороги до мети також ведуть.

Аби ж то для добра на них зростали…

У твердженнях теж безвісті причин.

Мудрець так безпорадний із визна´нням

Наявності людських підмін, життя личин,

Відтак, є вдаване, що мов поневіряння.

Хатина простеця, там рай і кусень хліба...

Оракул зваблює понять хитросплетінням,

Де чорне згодом стало білим також ніби, —

До того слід лишень докласти вміння…

Отож, не варто змінювати світ,

Бо він ще здавна всюди всіх міняє.

Про себе лиш питай, шукай одвіт, —

Не в когось, а у Бога, що все знає…

ПРОЗРІННЯ

Розбиті істини уламками безодні,

Пречудне дійство, одвічне поставання

Знайшов помітними у явленнях сьогодні,

Де світ існуючий вершиться не востаннє.

Дощі краплинами засвідчили про Небо,

А сум безмовно буттєві вкаже тайни,

Які здійснились від прикметної потреби

Збагнути сенси покаяння життєдайні...

Тут сутінки пригнічення кумирів

Із потемків бурхливих протиріч

Та прагнення помітить правди вирій,

Хоч смисл осліп, свідомості знов ніч…

У внутрішньому храмі, мов оселі,

Завітний скарб душі прозрінь великих.

Про нього птаство тче прекрасні трелі,

Зумовлені священним дива ликом.

СВІДЧЕННЯ

Свічі погасли, пітьма лише довкола…

Осяйні сенси поглинуті бентежно

Визнанням примхи мови буднів кволо,

Що межі правд снують необережно.

Всесмисли вигнані осібністю спокути

Поміченої зради звершень змінних

Впливу означення думок, з довіри скутих

Свідоцтвом явлення діянь одвіку спірних.

Огарки згарища знікчемлення святині

Втручанням профанації зневаги

Так притаманні пристрасній людині,

Яка відчула ницість власну спраги…

Куди подітися від слів гучних марноти?

Прийди, мій Бог, скасуй бовванів міць.

Дай силу благодатну для чесноти,

Воду життя Твоїх добра криниць.

СЛОВА МЕТИ

І знов ректи на мові суєти…

Який існує в серця світі сховок,

Аби буденні пастки всі пройти,

Пізнавши світ гармонії чудово…

Слова, слова, де ваша дань мети?

Ви панування прагнете душею…

Але потрібно благодатно ще рости,

Щоб Неба сенс вершився над землею…

О смислу путь, куди ти всіх ведеш?

Багато галасу, де натовп роздоріжжя.

Сліпець народжений, допоки тут живеш,

Не захистиш у клунях свого збіжжя…

Прозріння смертних аж біля могил

У споминах, що сяють поміж нами…

Цвітіння трав та під ногами пил,

Бо ще бредем до вічності стежками…

СПОДІВАННЯ

Бентежні сенси про буття людини,

Ява крихка утвердженості змістів

Та непомітне сприйняття провини,

Що сталася через недбалий вислів…

А потім знову смислів поставання

І заперечення ночей, денних кумирів;

Натомість, нових визнане надбання:

Закони всюди, певних істин вирок...

Віднайдення у мушлях правд перлин,

Де тайни світу для духовного творіння…

Зріст благодатний посіяних зернин

Висот збагненного, святого розуміння…

Щезає мір відомих плазування,

Скасоване знікчемлення марноти

Христової любові душ бажанням,

Яка провадить вічністю чесноти.