СКРИНЯ
Як всі злічити світу скрині таємниці?
Вони приховані не в слова марнуванні.
Там дно засвідчить зверху скуту ницість.
Одна у іншій, сховки сенсу не останні…
Ява постала, розмаїття дива шати:
Веснянки, свято, вальс, колядування,
Книгарень пил, знання, що шанувати
В бутті нам слід, криві, палкі зізнання…
Поверхні мовчки свідчать про глибини:
Відкриті істини зі спроби спростування.
Немає знов джерелам смислів спину,
Воскреслий ранок, бо є вечір помирання...
Збагненний здогад, зітканий на мові,
Усунутий відсутністю… лиш тиша:
Отож пробуде дійсне серця влову,
Де вартості його, як щось полишив…
Помітна цінність величі з дрібниці.
Обкута скриня змістом інших скринь?
Того не відають душі, ума зіниці.
Там вись, безодня, віра в них; поринь…
СЛОВА'
Слова, слова… вони одвіку
Бентежать розум, почуття,
Їм теж немає в мислі ліку:
Той вплив на витоках життя.
Куди не заверни, — повсюди
Зустріну їх, у них втону.
І те, що ними мовлять люди
Не за'вжди можемо збагнуть.
Вони нас піднімають з праху,
Ведуть на бій, приносять мир.
За них здіймаються на плаху,
В словах також є диво-вир,
Який зі здогадів і тіней
Карбує смисли про буття:
Одвічні, також швидкоплинні,
Кудись ідуть без вороття…
Слова, слова… ті, що у грудях,
Сердечній тиші й таїні.
Слова — де ми, і звідусюди,
На Батьківщині, чужині.
КАГАНЦІ ВРАЖЕНЬ
(текст пісні)
Най листопад устелить ріки твої мости,
Де смислів особливі прикмети значень:
Вони існують завше, аби кудись вести,
Засвідчать вражень тайни від побачень.
Явна згадка чуда днів, як сутінки ночей:
Хтось пливе далеко рікою щастя митей,
Скрізь натяки думок та мова знов речей,
Осені злато туманами невідання укрите.
приспів:
Най листопад устелить ріки твої мости,
Де смислів особливі прикмети значень:
Вони існують завше, аби кудись вести,
Засвідчать вражень тайни від побачень.
Душі зоріють каганці, бо сум є почуттів:
Розрадою осяє тьму гармонії плин слова.
Буття благого вітер світу роздуми привів:
Знемога проминула, помітна сила знову...
приспів:
Най листопад устелить ріки твої мости,
Де смислів особливі прикмети значень:
Вони існують завше, аби кудись вести,
Засвідчать вражень тайни від побачень.
СМИСЛИ ПРОТИРІЧ
Легкі примари враження душі
Летять над прірвами-висотами свободи,
В якій життя неначе на межі, —
Зі змістів зречення й жадання насолоди.
Завершеність у сенсів протиріч
Вершить понять метаморфози із бажання
Збагнути здогади яви, яка мов ніч,
Свідомість вкутує іще раз, не востаннє…
Утрачена можливість всіх сягань,
Бо речі, поставання їх — то змога
Пробувати в палітрі часу щиро знань,
Там, де відоме — лише плину осторога.
Закутки сталості овіюють вітри
Непевності буття людей і їх сум'яття.
Подібне знаного, неначе смисл у гри,
Немов нагадує світогляду закляття.
Віднайдена перлина із глибин
Засвідчує свій блиск всім поверхнево.
Такий чуттів і тверджень зміст провин:
Одним значний він, іншим несуттєвий.
СМИСЛИ СПОДІВАННЯ
Забута ницість серця темноти,
Земне, прикуте сенсу почування.
Прошу знесилено: Ти, Господи, прости.
Йому в глибинах всі мої зізнання.
Свічада тінь-уламок здогаду про все.
Своя душа зі зречень марев плинних.
І знов зітхання: чи мій Бог спасе,
Бо відчуття безодень є провини…
Відрадність миті, затишок молитви,
Свічі зі сліз безсилого буття,
Мир дум тоді, якщо звершилась битва,
І відчай: втрати ж бо без вороття…
Є втіха днів, духовна прохолода,
Струмки гірські зі спростувань турбот.
Сягати їх — в тім щастя та нагода
Тому, хто має світ своїх чеснот.
Священний захист, мов життєве чудо,
То справжній дар для буднів злидарів.
Його так прагну, в ньому і пробуду,
Як не сліпий, зміг, дещо прозрів…
СПАСИ І СОХРАНИ
Спаси і сохрани,
Помилуй, захисти.
Від злого відверни,
Бо нам життям іти.
Почуй, відповідай,
Бо хтось — у німоті.
І втрачено вже рай,
А правда — на хресті.
Початок і Кінець,
Осяжне незнання, –
Із терня Твій вінець
Сплели ми навмання.
Позбутися себе,
Душі, де стільки зла,
Знаходячи Тебе —
Лиш віра це змогла.
Надіюсь, прийде Спас,
Що люд Свій віднайшов.
Подбає про всіх нас,
Адже у Нім любов.
СПЛЕТІННЯ СМИСЛІВ
Сплітати слова у смисли високі,
Прагнути вдавати величне,
Наче все виджу духовним оком,
Дивувати людей незвичним…
А самому конати в темниці
Душі, плазувати хробом землею,
Знати, певно, чим є істинна ницість
На бенкеті перед крахом Помпеїв…
Є трохи часу, тож чим його сповнить?
Яким слушно-марнотним завзяттям?
Чи мовчанням, допоки ще ясла всі повні?
Як уникнути злого смерті прокляття?
Молитвою серця, що завжди з червою
Лютих, пристрасних дум, почуттів?
Шкода', — не знаю у ній теж покою,
Духовно не збувся-прозрів.
Мої всі діяння, овіяні прахом,
Зникають поволі в літах.
А миті наповнені відання страхом,
Життям, де я — спійманий птах.
Благодаті очікую диво-знамення,
Спаса милості прагну в мольбі:
Із Ним є сяйво буття одкровення
Та розрада у прикрій журбі.
БУТТЄВІ СПЛЕТІННЯ
Є в радості прихована печаль,
З народження грядуть випробування,
Вогонь легкий розплавить здатен сталь
І не вичерпують всі смисли слів зізнання.
Прихід життя позначить вихід смерті,
Яка віщує тайну віри й воскресіння.
І сенси книг буттєвим тлом затерті,
У вадах вчиненого майстром із умінням.
Забута істина постала інших правд,
Адама діти знов живуть падінням,
Недоліки завжди є всіх порад,
Поверхні інших у глибинах розуміння.
Мова плете чудесного вінок,
Який вінчає болісно шипами.
І злато їхнє то лише урок
Буттєвої поезії, де драми.
Усміхнений омився морем сліз,
Птиця співає в клітці для людини.
Тягар одного хтось, як міг, теж ніс,
А ніч засвідчує можливе світло днини.
СПОДІВАННЯ
Згубився у світах.
Де ще себе знайти?
Не черв я, та й не птах.
А треба ще брести
Багнюкою зі скверни,
Трясовиною слів
Та почуттями з терну,
Бо час іще не сплив.
Долати все на світі,
Бо вже так повелось, —
Буття прожити миті,
Аби щось, та збулось.
Мета така проста,
Водночас і складна.
Потрібно ще зростать,
Повстати слід із дна…
В колодязі тому,
Де наче, як втонув,
Вдивляючись в пітьму,
Про зорі вже збагнув…
Ніч щезне, Божий день
Освітлить все в душі.
І ясно стане, де,
Чому і як вершив.
ЗАКОН БОЖИЙ
Стражі чеснот у звичаї буденнім
З потреби втіхи, затишку душі
Та звільнення гріхами полонених
Свободи крил для дів, також мужів…
А значення, немовби засторога,
Поняття мандрування світлих дум, —
Вони потрібні, доки буде змога
Не віддавати сенс чуттів на глум.
Прийнятне подвигів смирення
Благого роду на духовній стороні:
Таке для серця гарне є знамення,
Віднайдене в мирській лихій пітьмі.
Благоговінням храму свого тіла
Про сутності небесних диво-вмінь
Засвідчує свідомість ледь уміло
Незвіданих тих обріїв лиш тінь.
Зі скасувань відносності посталий
Закону Божого священний наш завіт.
Його мета, — людина щоб зростала,
Аби добра збагнути справжній світ.
СТРУМКИ
Біжать струмки кудись удалечінь,
Безмежної краси то миті плинні.
І ти, душе, у тайни ті поринь,
Що стануть для минущого повинні.
Хтось відкриває смисли течії
Та прорікає про далеке море.
Такі є наміри в житті-бутті моїм,
Де і смирення, також непокора.
Каміння, що лягло, мов перешкода,
Від чого скрізь відчутно тільки шум, —
Лиш слушний привід, роздумів нагода
Сприйняти все, що є, на серце й ум.
Спливають води, струменіють всюди,
Ошатність величі, пробувша у роках:
Тож дивляться та черпають знов люди
Сміливість для життя тут, смерті страх.
СЯГАННЯ
У прагненні сягнути небокраю,
Там, де дороги в сонячнім сіянні,
Щось неодмінно згодом забуваю,
Гадаючи про дні свої останні.
Як прозвучить отой акорд фінальний,
Де фальш є оперет із нот життя,
І смисл який постане сил останніх
У дійсності, що стане викриттям?
Провіщення мелодія здійсниться,
А тишу роздирають флейти звуки,
Які для світу мають завершиться,
Щоб відійти, де забуття розлука.
Та спогади на мові неспростовній
Знов нагадають давні сльози слів,
І вітер вражень завше невгамовних
Те воскресить, що втратить не зумів.