Сягання

СКРИНЯ

Як всі злічити світу скрині таємниці?

Вони приховані не в слова марнуванні.

Там дно засвідчить зверху скуту ницість.

Одна у іншій, сховки сенсу не останні…

Ява постала, розмаїття дива шати:

Веснянки, свято, вальс, колядування,

Книгарень пил, знання, що шанувати

В бутті нам слід, криві, палкі зізнання…

Поверхні мовчки свідчать про глибини:

Відкриті істини зі спроби спростування.

Немає знов джерелам смислів спину,

Воскреслий ранок, бо є вечір помирання...

Збагненний здогад, зітканий на мові,

Усунутий відсутністю… лиш тиша:

Отож пробуде дійсне серця влову,

Де вартості його, як щось полишив…

Помітна цінність величі з дрібниці.

Обкута скриня змістом інших скринь?

Того не відають душі, ума зіниці.

Там вись, безодня, віра в них; поринь…

СЛОВА'

Слова, слова… вони одвіку

Бентежать розум, почуття,

Їм теж немає в мислі ліку:

Той вплив на витоках життя.

Куди не заверни, — повсюди

Зустріну їх, у них втону.

І те, що ними мовлять люди

Не за'вжди можемо збагнуть.

Вони нас піднімають з праху,

Ведуть на бій, приносять мир.

За них здіймаються на плаху,

В словах також є диво-вир,

Який зі здогадів і тіней

Карбує смисли про буття:

Одвічні, також швидкоплинні,

Кудись ідуть без вороття…

Слова, слова… ті, що у грудях,

Сердечній тиші й таїні.

Слова — де ми, і звідусюди,

На Батьківщині, чужині.

КАГАНЦІ ВРАЖЕНЬ

(текст пісні)

Най листопад устелить ріки твої мости,

Де смислів особливі прикмети значень:

Вони існують завше, аби кудись вести,

Засвідчать вражень тайни від побачень.

Явна згадка чуда днів, як сутінки ночей:

Хтось пливе далеко рікою щастя митей,

Скрізь натяки думок та мова знов речей,

Осені злато туманами невідання укрите.

приспів:

Най листопад устелить ріки твої мости,

Де смислів особливі прикмети значень:

Вони існують завше, аби кудись вести,

Засвідчать вражень тайни від побачень.

Душі зоріють каганці, бо сум є почуттів:

Розрадою осяє тьму гармонії плин слова.

Буття благого вітер світу роздуми привів:

Знемога проминула, помітна сила знову... 

приспів:

Най листопад устелить ріки твої мости,

Де смислів особливі прикмети значень:

Вони існують завше, аби кудись вести,

Засвідчать вражень тайни від побачень.

СМИСЛИ ПРОТИРІЧ

Легкі примари враження душі

Летять над прірвами-висотами свободи,

В якій життя неначе на межі, —

Зі змістів зречення й жадання насолоди.

Завершеність у сенсів протиріч

Вершить понять метаморфози із бажання

Збагнути здогади яви, яка мов ніч,

Свідомість вкутує іще раз, не востаннє…

Утрачена можливість всіх сягань,

Бо речі, поставання їх — то змога

Пробувати в палітрі часу щиро знань,

Там, де відоме — лише плину осторога.

Закутки сталості овіюють вітри

Непевності буття людей і їх сум'яття.

Подібне знаного, неначе смисл у гри,

Немов нагадує світогляду закляття.

Віднайдена перлина із глибин

Засвідчує свій блиск всім поверхнево.

Такий чуттів і тверджень зміст провин:

Одним значний він, іншим несуттєвий. 

СМИСЛИ СПОДІВАННЯ

Забута ницість серця темноти,

Земне, прикуте сенсу почування.

Прошу знесилено: Ти, Господи, прости.

Йому в глибинах всі мої зізнання.

Свічада тінь-уламок здогаду про все.

Своя душа зі зречень марев плинних.

І знов зітхання: чи мій Бог спасе,

Бо відчуття безодень є провини…

Відрадність миті, затишок молитви,

Свічі зі сліз безсилого буття,

Мир дум тоді, якщо звершилась битва,

І відчай: втрати ж бо без вороття…

Є втіха днів, духовна прохолода,

Струмки гірські зі спростувань турбот.

Сягати їх — в тім щастя та нагода

Тому, хто має світ своїх чеснот.

Священний захист, мов життєве чудо,

То справжній дар для буднів злидарів.

Його так прагну, в ньому і пробуду,

Як не сліпий, зміг, дещо прозрів…

СПАСИ І СОХРАНИ

Спаси і сохрани,

Помилуй, захисти.

Від злого відверни,

Бо нам життям іти.

Почуй, відповідай,

Бо хтось — у німоті.

І втрачено вже рай,

А правда — на хресті.

Початок і Кінець,

Осяжне незнання, –

Із терня Твій вінець

Сплели ми навмання.

Позбутися себе, 

Душі, де стільки зла,

Знаходячи Тебе —

Лиш віра це змогла. 

Надіюсь, прийде Спас,

Що люд Свій віднайшов.

Подбає про всіх нас,

Адже у Нім любов. 

СПЛЕТІННЯ СМИСЛІВ

Сплітати слова у смисли високі,

Прагнути вдавати величне,

Наче все виджу духовним оком,

Дивувати людей незвичним…

А самому конати в темниці

Душі, плазувати хробом землею,

Знати, певно, чим є істинна ницість 

На бенкеті перед крахом Помпеїв…

Є трохи часу, тож чим його сповнить?

Яким слушно-марнотним завзяттям?

Чи мовчанням, допоки ще ясла всі повні?

Як уникнути злого смерті прокляття?

Молитвою серця, що завжди з червою

Лютих, пристрасних дум, почуттів?

Шкода', — не знаю у ній теж покою,

Духовно не збувся-прозрів.

Мої всі діяння, овіяні прахом,

Зникають поволі в літах.

А миті наповнені відання страхом, 

Життям, де я — спійманий птах.

Благодаті очікую диво-знамення,

Спаса милості прагну в мольбі:

Із Ним є сяйво буття одкровення

Та розрада у прикрій журбі. 

БУТТЄВІ СПЛЕТІННЯ

Є в радості прихована печаль,

З народження грядуть випробування,

Вогонь легкий розплавить здатен сталь

І не вичерпують всі смисли слів зізнання.

Прихід життя позначить вихід смерті,

Яка віщує тайну віри й воскресіння.

І сенси книг буттєвим тлом затерті,

У вадах вчиненого майстром із умінням.  

Забута істина постала інших правд,

Адама діти знов живуть падінням,

Недоліки завжди є всіх порад,

Поверхні інших у глибинах розуміння.

Мова плете чудесного вінок,

Який вінчає болісно шипами.

І злато їхнє то лише урок

Буттєвої поезії, де драми. 

Усміхнений омився морем сліз,

Птиця співає в клітці для людини.

Тягар одного хтось, як міг, теж ніс,

А ніч засвідчує можливе світло днини. 

СПОДІВАННЯ

Згубився у світах.

Де ще себе знайти?

Не черв я, та й не птах.

А треба ще брести

Багнюкою зі скверни,

Трясовиною слів

Та почуттями з терну,

Бо час іще не сплив.

Долати все на світі,

Бо вже так повелось, —

Буття прожити миті,

Аби щось, та збулось.

Мета така проста,

Водночас і складна.

Потрібно ще зростать,

Повстати слід із дна…

В колодязі тому,

Де наче, як втонув,

Вдивляючись в пітьму, 

Про зорі вже збагнув…

Ніч щезне, Божий день

Освітлить все в душі.

І ясно стане, де,

Чому і як вершив.

ЗАКОН БОЖИЙ

Стражі чеснот у звичаї буденнім

З потреби втіхи, затишку душі

Та звільнення гріхами полонених

Свободи крил для дів, також мужів…

А значення, немовби засторога,

Поняття мандрування світлих дум, —

Вони потрібні, доки буде змога

Не віддавати сенс чуттів на глум.

Прийнятне подвигів смирення

Благого роду на духовній стороні:

Таке для серця гарне є знамення,

Віднайдене в мирській лихій пітьмі. 

Благоговінням храму свого тіла

Про сутності небесних диво-вмінь

Засвідчує свідомість ледь уміло

Незвіданих тих обріїв лиш тінь.

Зі скасувань відносності посталий

Закону Божого священний наш завіт.

Його мета, — людина щоб зростала,

Аби добра збагнути справжній світ.  

СТРУМКИ

Біжать струмки кудись удалечінь,

Безмежної краси то миті плинні.

І ти, душе, у тайни ті поринь,

Що стануть для минущого повинні.

Хтось відкриває смисли течії

Та прорікає про далеке море.

Такі є наміри в житті-бутті моїм,

Де і смирення, також непокора.

Каміння, що лягло, мов перешкода,

Від чого скрізь відчутно тільки шум, —

Лиш слушний привід, роздумів нагода

Сприйняти все, що є, на серце й ум.

Спливають води, струменіють всюди,

Ошатність величі, пробувша у роках:

Тож дивляться та черпають знов люди

Сміливість для життя тут, смерті страх. 

СЯГАННЯ

У прагненні сягнути небокраю,

Там, де дороги в сонячнім сіянні,

Щось неодмінно згодом забуваю,

Гадаючи про дні свої останні.

Як прозвучить отой акорд фінальний,

Де фальш є оперет із нот життя,

І смисл який постане сил останніх

У дійсності, що стане викриттям?

Провіщення мелодія здійсниться,

А тишу роздирають флейти звуки,

Які для світу мають завершиться,

Щоб відійти, де забуття розлука.

Та спогади на мові неспростовній

Знов нагадають давні сльози слів,

І вітер вражень завше невгамовних

Те воскресить, що втратить не зумів.