Буттєве

ВІЗЕРУНКИ МИТТЄВОСТЕЙ

Тривання сенсів, бутність руху днів

Засвідчує непевну змістів міру,

Бо щось та якось нібито узрів,

Пізнавши світ, його крихку довіру…

Причини ткацтва сутності яви

Приховані святинею, де тайни

Творця всього, Який рече: «Живи!

Верши свої путі добром осяйним!»

Помітні кроки вражень від знамень,

Посталих їх мережив значень дум

Речуть на мовах вічних одкровень,

Тож світло-тінню смислів тихо йду…

Відтак, словами здавна митей суєти,

У візерунках часу граней плину істин

О, Господи, гріхи, прошу, прости,

Бо брудно там, де так, неначе чисто…

ЗБАГНЕННЕ СВІТІВ

Убогістю припущення зневаги…

Помітна вись гармонії світів

Потребу має свідчення наснаги,

Де непомітне якось, та й узрів…

Буденності величне чарування

Промовленого, звершеного знову

Рече про вічне, наче то останнє,

Від неповторної миттєвості чудове.

Літа минуть, ознаки зітруть значень,

Лишиться натяк споминів тих днів,

Що зіткані для правди й звинувачень,

Адже довершене здійснити не зумів…

Земля людей в безмежжі помилок,

Які були колись, неначе тіні істин.

Всьому свій час, також знання урок,

Якщо сягнути сенсів певних змісту…

ЗНАЧЕННЯ

Позбутися безглуздості темнот,

Звернутися до світла вічних істин…

Аби ж горів завжди той свічки гнот,

Що серце всюди сповнить сяйвом чистим…

У збуренні від ницих пожадань

Утрачені хвилини для прозріння

Прегарної мети своїх завдань

І їх святого блага розуміння.

Знову іду, щоб запалити каганець,

Призначений для затишку оселі,

Де значення душі вершить митець

Із правд сумних, подекуди веселих…

Постукай, Спасе, в двері до хатини,

Яка теж творена буденністю тривог.

Бо Твій прихід окраса дива днини,

Чеснот сягання, всіх добра спромог. 

МІРАЖІ

У пломені спекотності вітрів,

Що душу так, неначе спопеляють,

Укотре спраги маренням узрів

Міраж оази, де озера сяють…

Наближення виснажливе свавілля

До плоті враження бентежної мети

Немов солодке чар отруйне зілля

Знов не дає сягнути чистоти…

Які висоти таїнства ховають?

Вершини сходження осяйності доріг:

Там в Богові себе завжди пізнають

Лиш ті, хто благочестям жити зміг.

Слова про світ, їх правди натяк, тіней:

Вони підтверджують безплідне суєти,

Випадків свідчення, безсилля і провини

Із неспроможності тягар святий нести. 

МОВА СВІТУ

Утрачене покою чарування.

Куди брести дорогами життя,

Якщо лиш суєти сумне визнання

Знов кличе сенсів плину викриття…

Літа летять в небесну днів блакить,

Роса трави, мов диво діамантів.

Дзвінниця мелодійно теж не спить,

Бо ранок для святині чорних мантій…

Величний хор співає гімни про Творця,

У склепах мощі мовлять всім нетлінням.

А люд плете буття чудес тернин вінця,

І птаства трелі нам лепечуть розумінням.

Полину думами далекими світами,

Прозрію диво храму для природи:

Вона дощами плаче разом з нами,

Віщуючи про вічні нагороди.

НАМАГАННЯ

Байдужа думка вирокам сумління.

Спричинено це ницістю темнот.

Знову потреба вимірів прозріння,

Щоб досягати сонячних висот…

Осібність Всесвіт ликом осяває,

Бо творча змога — то і є святиня.

Лиш досвідно тоді себе пізнаєм,

Як з´явиться чесноти гарне вміння.

Позбутись варто розуму плотського,

Плазунства через призми пожадання.

Збагнути намір, натяк істинний від Бога

Щодо людей зі світлим пориванням…

Для цього слід поринути в глибини

Природи власної, закони теж відкрити

Про сутність бутності, яка неначе плине

Рікою смислів звершених, прожитих.

НАТЯКИ

Душа людини потемків то здогад.

Є каганці від світла блага дум

Та трясовиння, де пройти не змога:

Про це знов натяк слів і їхній глум…

Дзеркалами свідомості посталі

Зображення всіх ликів сенсозначень.

Вони путі торують скрізь тривалі,

Бо проза буднів завше із тлумачень.

Звертаючись до мовлення зворотів,

Що узагальнили буттєві явлень тіні,

Відразу особиста втрата-спротив

Помітна значень їхній суті змінній. 

Системи, механізми та пізнання

Титанів міць руйнує спроба власна

Постійним і одвічним намаганням

Творінням смислів діять своєчасно…

ПОТРЕБА

Непевність є буттєвого завдання

З віднайдення суттєвості основ

Істотним і свідомим пориванням

Помітних істин, де тайн усіх покров…

Плазуючі миттєвості для зречень

Засвідчують відкриті двері смислів,

Утверджених мотивом заперечень,

Якi карбують вислови так стисло…

А потім знову мовлене надбання,

Збагненний здогад, свiту ланцюги,

Бо скутий сенс життєвий не востаннє

У сприйняття, там змісти — вороги.

Великий Боже, Сонце духу, Неба,

Прийди на землю вічністю добра.

Вкажи нам путь правдивої потреби

Знання вершин, де свiтлих дум пора… 

СПЛЕТІННЯ

Смислами враження про істини прості

Живе душа, серпанком ледь покрита.

Є прагнення, близькі приміченій меті,

Що в прозі буднів із випадків звита.

Вуаль — межа світів, де потойбіччя.

Лиш здогади вістять леткі про нього,

А дні несуть плетінь буття сторіччя,

Воскреслий шепіт їхній нам, убогим…

Вершиться спомином святиня у сердець

Предивним значенням традиції звитяги,

І непомітно жде уважності мудрець,

Щоб втамувати сенсів щиру спрагу.

Прегарні чари мрій, чекань пори,

Бо все повсюди наче розквітає,

Допоки існуванням свідчень гри

Свідомість несуттєве розпізнає…  

СХОВКИ ДИВА

Тут склепіння високе храму краси

Здіймається знову бентежно,

Адже сховане диво, якого просив,

Де обріїв здогад безмежний.

Чудо привітне граней мовлення слів

Торкається духу невидимих струн.

Аби ж невловиме збагнути зумів

Мандрівник пустельності дюн… 

Піщаний годинник зі значень

Віщує утрати хвилин майбуття.

Вони будуть смислом тлумачень, 

Бо там правд і провин викриття…

Ошатність, уквітчана щиро весною,

Роси ранку сяють юним зізнанням.

Але прийде осінь жаданням покою

У світах, що живуть пориванням…

УЯВЛЕННЯ

Давно перебрані уявлення про речі,

Відверті враження неначе сновигають,

Святиню здатні смислом заперечить

У тій пітьмі, яка болота блиском зяє.

Мов світло присмерковий зорепад,

Пори нічної близькість поривання,

Жадана зустріч, де квітучий сад,

Жаги спекотне значення зізнання…

Та потім світ гірких розчарувань,

Поневіряння спрагле, смислів гроти.

Живе душа лиш мудрістю надбань,

Бо правда з Неба вічної чесноти.

Духовну істину темнот неповноти

Відкриє згодом ключ від сонця віри.

До тих висот всім варто нам зрости,

Аби людина не постала ніби звіром. 

дітям:

ЧЕКАННЯ СВЯТА

Зайчик-побігайчик у ліску живе,

Шубкою укутаний, весело співає.

На санках  із гірки сніжної пливе,

Діточок Святвечором тепло привітає...

Лисенятко риже п’є чайок в норі,

Потім до ялинки знову помандрує.

А лисичка-мама теж о тій порі

Пиріжки й вареники на свято готує. 

Ведмежатко мирно вдома спочиває,

Казку гарну бачить вкотре уві сні.

Кіт-баюн у хаті затишок надбає,

Уночі муркоче про щасливі дні.

Миколай святитель подарунки носить

І кладе їх стиха під подушки всім,

До Спаса молитвою чуда людям просить,

Щоби втіха Божа сповнила весь дім.