Виміри

БЛАГОВІСНИК

Гавриїл архангел провіщає

Діла щирі, славні та великі,

Які Бог святий завжди являє,

Дивлячись на всіх пречистим ликом.

Крила вісника осяяні промінням,

Чудо він прорік добра вустами.

Дар приносить світу розуміння,

Щоби благодать була із нами.

Древні книги мовлять про знаме'ння,

Що вчинив Господь над своїм людом.

Тож пізнаємо прекрасне Одкровення,

Спаса милість пам'ятати будем.

Неба світлі сили завше з нами

В серці чистому та сумлінній думі:

Так вже повелося скрізь віками, 

Втіхою для душ, про вічне сумі. 

БЛАГОВІЩЕННЯ

Благовіщення Пречистої сьогодні.

Тож і думи приходять благородні.

Є прагнення збагнути чистоту,

Як духу людськості предивную мету.

Архангел Гавріїл засвідчив світу,

Чекаючи Марії враз одвіту,

Чи згідна Діва стати Матір'ю для Бога,

І Вона каже: хай так буде, як є змога.

Тож Сходинки земні аж до висот

Підносять люд весь до Небес красот.

А Син звіщає в Тайні Тіла й Крові

Про вищий вимір жертви та любові. 

БОГ В ПОМІЧ

І що ж таке добро і зло?

Їх впізнаю в собі завжди.

Таке є існування тло,

Трагедія буття з нужди.

Як благо Бога у душі, 

То сяє світ повсюди…

Тоді немає вже межі

Між гарним, щирим людом.

А зло — це марення життя,

Одвічна порожнеча.

Шукай від нього вороття,

Бо то правдива нечисть.

Ми боремось постійно

За землю свою й небо,

Мольба сердець незмінна,

Гармонії потреба...

І знов Господь на поміч нам:

Тож, хоч і є скорботи,

Дамо всім відсіч ворогам

У затишку й турботах.

ВАЖЛИВЕ

Є прагнення сприйняти незбагненне,

Пірнути в таїну душі та мислить.

Але укотре марното'ю полонений,

Бо упередження одвіку дуже тиснуть.

Чи можна вичерпати море враз руками,

Або на небі зорі всі злічити?

Отак буває та'кож поміж нами:

Спрагу тамуючи, ми мусимо знов пити.

Отож молитва, простота душі

За примхою бундючних декорацій

На поміч стане, щоби завершить

Велике діло без марноти слів-овацій.

Потрібно серце грішне нам цілить

І Лікаря призвати на підмогу.

Спаситель з'явиться у скрути темну мить,

Підніме та наставить на дорогу. 

ВАРТІСТЬ

Летять птахи-літа за хмари,

Земні духм'яні пустоцвіти, —

Скасовані їх плинні чари,

Бо жде душа уБога звіту.

Минувши, що не почалося,

Звершилося буденне диво, —

З великим геть усе сплелося,

Суттєвим стало неважливе.

Ціна сердечного дарунку,

Утілена в тому', що мало,

Буттєвим видалася трунком,

Закваскою, яка зростала…

І там, де лиш була зернина,

Тепер давно квітучий сад.

Бо вартість всіх світів людина,

Печаль і втіха, смисл розрад.

ВВЕДЕННЯ У ХРАМ

На храму сходах зі свічами

Народжена Дитина-диво

Заходить з Божими дарами,

Та місія свята й важлива:

Душа пречиста та прекрасна

Молінням знов серця єднає,

Рожденного так своєчасно

В уквітчанім зустріне раї.

А Син усім спокута буде,

Хрестом понищить сили аду.

Тож Діву славитимуть люди,

Отримавши святу розраду.

ВЕЛИЧ

Велич сповила міріадами смислів

Бентежності мить розуміння подій.

Кімната теж буднів значенням тисне,

Уяви безмежністю, роздумів, мрій.

Забуте існує відомого плином,

Ліхтариком споминів теж не вгасає. 

Немає у світлі тім сталості днини,

Те миготіння вітер вражень стрічає.

І ризи із відблиском ликів пречистих,

Яких не сягнуть святих дум сподіванням,

Печаль сповіщають легенд урочистих, —

Буттєвого сенсів найбільше надбання.

Вінцем терня смислу олюднена вічність,

Хвала та прослава смиренній тій тайні

Того, хто створив і світи, й потойбічне

В благій всемогутності нам життєдайній.

ВИКРИТТЯ ВОРОГА

Ворог одвічно діє в світі, на людину.

Дух він, що здатен змінювати вид,

Причина вчинку й осуд за провину,

Зневага плоті та водночас її стид.

Це той, що є питанням, щоб шукати

Своїм єством осмислення буття.

І злодій та суддя він, кат на страті,

Ще й змовник, також слідчий викриття.

Провісник злету думки, почуття,

Бо вершинах скидає у безодні.

Він грішникам ховає каяття,

Для волі параліч, з яким всі згодні…

Добром облещують його презлі уста,

За світло видають пітьму духовну,

А істину теж обирає ліпшу він зі ста,

Щоби порожнє визнати, мов повне.

Хто молиться, тим поміч надає, 

Аби згубити марнославною пихою,

Любов, як хтивість легко постає,

Видющі дійсне то хворі сліпотою.

Удариш духа тьми, — собі ж болить,

А пожалієш — глибше серце ранить.

Він з ближнім, у тобі лише за мить,

Завжди до себе чимось та приманить.

Куди ідеш, там ворог вкаже путь.

За що не візьмешся, воно в його руках.

Лиш Спас поможе все це осягнуть

І визволить на всіх людських стежках. 

ВИКРИТТЯ

Пройти через усі випробування, —

Такий обов'язок у нашому житті,

Крізь біль утрат, свої сумні зітхання,

В сумління грізнім, щирім викритті.

Немає на цім світі безневинних:

Ми всі приречені відповідати знов

За завдане, тому й моя провина

Десь є, допоки віра і любов

Не виявлять у сумі остаточнім

Всю ницість моїх прикрих поривань.

І сльози, як константи дуже точні,

Не потребують вже зі слів зізнань.

Тож уповання покладу на Бога:

У Ньому вічність, і добро та мир.

Бо тільки так просвітлиться дорога,

Молитва здійметься у неба світлий вир. 

ВИМІРИ

Забути, щоби колись пригадати,

Збагнути без остаточного слова.

У здогаді дійсне усюди сприймати,

В мовчанні, ліпше посталім промови.

І жити, творити гармонію миті,

Яка пробуває строкатістю смислу.

Спаса пізнати: двері віри відкриті,

Скасовані виміри буднів, де числа.

Вершить поставання натяком свята,

Прийняти трагедію невідворотну,

Адже життя містить сенсів багато,

Які душ окраси псують на полотнах.

Іти та брести, десь летіть, плазувати,

Неначе ти гусінь-метелик майбутній.

В долонях з калюжок зірки рятувати, 

Бо світ у людині величний присутній.  

ВИРОК

Минає ніч, тікає день,

Лишаючи марноту,

Бо не співають вже пісень

Та не питають «хто ти?»

Поезія і проза слів

Із тверджень, заперечень —

То лиш робота веслярів

У плинності відречень.

Поняття всі зі скасувань,

Бо світло свіч довкола

Той самий морок знань

Скасовує скрізь кволо.

Забуте знову постає

Помітне іншим смислом,

Як протиріччя все снує

Розлого або стисло.

Тож зізнаю'ся у журбі

Та мовлю просто, щиро:

Досягнуте є для мольби

Немовби хиби вирок.  

ВИСЬ

Прогулянка удосвіта туди,

Де зорі спочивають у надії

Зійти увись, позбавити нужди,

Якщо благо від серця є та мрії…

А обрій недосяжний світу

Видінням, де живе минуще

Тут із питанням є, одвітом,

І тайно мовить всюдисуще... 

Куди свідомість не полине, —

Віднайде лише натяк від буття.

Тож хто на крилах землю кине,

У Небі вимірів помітить викриття.

А від Голгофи зійде Сонце світле

Та гнізда люду всі осяє, мов пташок,

Дитячі сльози променями витре,

Господь укаже нам на ще один урок.