Embedded Files
БАЖАННЯ
Бажання зникнути зі світу протиріч,
Поставши у бутті добра простому,
Де Божий день, відсутня страху ніч,
Дороги всі ведуть завжди додому…
Бажання скасувати сенси зла,
Збагнути для душі пресвітлі думи.
Аби ж свідомість десь отак могла,
То не було би горя, також суму…
Бажання жити завше в чистоті,
Щоби чуття і сенси теж розквітли,
Сад вічної весни й краси зростить,
Листки якого знов шепочуть вітром…
Бажання лету разом із птахами,
Не знати плазування по землі:
Така є мрія у людей, між нами,
Мов сяйво зір на чуднім неба тлі.
БІЛЕ ТА ЧОРНЕ
Біле та чорне лиш видіння було.
Його розпізнати життєво не зміг:
Як десь почалося і вже спливло
Те, що втрачаючи, для чогось беріг…
Вітрила чисті з тьмяними хрестами…
Справи удень, відпочинок від них уночі.
Свої, інших сенси, приховані драми,
Якщо підбереш до дверей десь ключі…
А вулиці стіни, де лиш перехожі,
У світлі скрізь мовлять буття ліхтарів.
Пси дворів огрожі стоять на сторожі,
Щоб хтось доброту там помітить не смів…
Господарі дому вершать без упину
Всесмислів своїх планет всюди світи.
В мені теж чиясь відбулася провина,
Бо чорне та біле не зміг скрізь віднайти.
ВАРТІСТЬ
Летять птахи-літа за хмари,
Земні духм'яні пустоцвіти, —
Скасовані їх плинні чари,
Вже жде душа уБога звіту.
Минувши, що не почалося,
Звершилося буденне диво, —
З великим геть усе сплелося,
Суттєвим стало неважливе.
Ціна сердечного дарунку,
Утілена в тому', що мало,
Буттєвим видалася трунком,
Закваскою, яка зростала…
І там, де лиш була зернина,
Тепер давно квітучий сад.
Є смислу всіх світів людина,
Печаль і втіха, зміст розрад.
ВИГАДАВ
Сумно було, тож вигадав:
Радість простим речам,
Свідомості чари-привидів,
Когось чомусь трохи повчав…
Замість ночі стався день,
Веселість змінила печаль.
Натяки збагнув одкровень,
Продовжив уривки начал…
Збулося жадане сваволі,
Міфи стали справжнім життям.
Заперечивши десь дозволив,
Усвідомивши з правд викриття.
Став першим неначе востаннє,
Забув знову, щоб теж згадати.
З'ясував невідоме завдання,
Щоб смислами його розпізнати…
Заплющив повіки від втоми.
Сновигань протиріччям буття
Намагався дізнатись теж, хто ми,
Доки подиху сенс — вороття…
ВІТРИ
Вітри світів із буднів чарування.
Одне сьогодні, згодом інше буде.
Відтак, і крапка, й кома не останні,
Допоки думають над змістами всі люди.
Важлива тінь посталого життя,
Мов цінність прийнята чомусь в своїй душі.
Вона і дар, теж тайна, викриття
Всіх протиріч у гранях смислів, на межі...
Помітна вдаваність ота так велемовна:
Збагнути слід її, напевно віднайти,
Бо ще існують сенси невгамовні
Зі спростувань, де вартості мети…
Є прагнення та пошуки покою,
Усунення всіх ницості темнот:
Аби спромога думкою устоять,
Ґрунт унизу помітивши висот…
І міцно правди камінь граду мурів
Знов свідчить про потреби суті мові,
Уникнувши свобод бажання бурі
На стороні безмежжя слів чудовій.
ДОРОГА БЕЗ МЕТИ
Дорога є, але нема мети…
Бо видимість буває незнайома,
Тут зменшитись, а там вже підрости
Із розумінням слід і несвідомо…
Дорога є, але нема мети…
Непевність всі нікчемить сподівання:
Ніч є та день, його складні світи,
А також тьма знання зі спростування…
Дорога є, але нема мети…
Дійсне зі слів буттєву мить скасує.
Всього багато теж, де слід простить,
Чого у смислах плинних не з'ясують…
Дорога є, але нема мети…
Надгробки скрізь примножили зізнання:
Що за життя промовчав, не звістив,
Про це розкажуть сльози і зітхання…
Дорога є тому, щоб нею йти…
Невідання воскресло знов у тиші...
Змія плазує, а сокіл ген летить,
Бо у душі провалля й сенси вищі…
ЯВЛЕННЯ СЕНСІВ
Пітьма явила неба зорі
Та вісті натяк з незнання.
І човник є життя на морі,
Весел із хвилями борня…
Мов сонце, змісти так сіяють
Від скасування тих причин,
Що для невідання минають
У здогадах життя підмін.
І знову простягнувши руки,
Прагну лиш милостині Бога.
Сиджу, де паперть, круком
Та мідь лічу, як є спромога.
Був морок, стали святі думи,
Що зігрівають благом світлим.
Душу втішають, як ніч суму,
Чуттів миттєвості розквітлих.
Дивлюся за буття фіранки,
Ще прозу днів своїх вершу:
Дня сенси ждуть на ґанку.
Тож Спаса славлю і прошу…
ДУМКИ У ФУТЛЯРІ
Кажуть, бувають в людини футляри.
Можливо, то щось трішечки схоже?
Для чого цей схрон якомусь нездарі?
Ювелір теж скарб ховає, як може…
Приготував для тебе тут мимоволі
Творець непомітних буттєвих симфоній
Уламків світу людської прикрості долі
Свято спомину змістів та їх церемоній…
Безвісна таїна надихне декорацій
Осмислення, варте значень дрібного.
І визнання світом, де наявність овацій,
Звершить плату сенсу розваги убого.
Мигтіння-слова', невгамовне діло
Зі сприйняття, яке так буває доречне —
Це сплетення думки руху, що сміла
Правилом бути безпідставно безпечно.
Одначе виклики всюди постали,
Наче бурі вісники, примхи незгоди.
Їх одночасно багато та мало:
Є користь від них, та'кож і шкода.
Величі згуба існує там, де низини…
Падіння з висот, мов митей пригода.
Пристрасті думка неначе звірина,
Потворні цінності спраги до вроди.
Земний, дивися на зоряне Небо.
Купуй золото, що всім не блищить…
У світі буває своя особиста потреба,
Нею варто гарно і скромно прожить.
СЛОВО
Зраджене слово, його враз пригадаю
В моторошній суєті, яка десь так пуста.
Але моя то мова, її всю біль впізнаю.
Хоча рече просте, і суть комусь не та…
Час пройде, мине снага зразкова, саме життя.
А світлиною миттєвою лишиться спогад
У думці, що позирне кудись без вороття,
Де постане безвісно і вічно слушний здогад.
Ще душа теж мовить німотою сенсу в мислях,
Нечутно, неначе вже померлих теж згаданих
Десь в далині, там лиш відлуння днів у числах
Стоголосо мандрує ріками димку від ладану.
ЧАС
Постійно у вигна'нні митей полоне'ні
Смисли мовлять тінню шукачів.
Люди знову постають смиренно
У збагненному, яке десь хтось прозрів.
Душа поневіряється видіннями
Натяку жаданого із прагненням сягнуть
Межі спроможності своїми вміннями.
Така вже здавна наша незворотна путь.
А потім знову — натяк на доленосне
У блискавиці здогаду про істину свою,
Яка враз перекреслить млосне
Відчуття, ніби наче вже переміг в бою.
Понищені всі суті наснаги сталого,
І фенікс у сенсу суєти відроджується враз,
Обпікши крилами думи вогню чималого
Жаги учинку, якій для величі явився час.
ЧЕКАННЯ
Чекання здійснення миттєвості життя
Дарує розуміння плину рік із повсякдення,
Які ведуть всіх нас у даль без вороття
Із усвідомлення і прийняття смирення.
І спогади величного Бога, розп'ятого колись,
Донині постають з відлуння наших вчинків.
Отож кажу собі: благодари та Господу молись,
Щоб натяк жертви тієї осягнути до спочинку.
Минуле Спаса постає свідомості людській
І воскресає в диво-сенсах мислі, серця і душі,
У прагненні зібрати скарб на вік оціненого свій,
Допоки смерть не забере із дійсності межі.
Тому вершиться нині чарування сприйняття
Відомого і здогадів того, що не збагнути,
Адже багато є неходжених людом доріг буття,
Глибин зі смислів, куди не в змозі зазирнути.
ТАЙНИ РОЗДУМІВ
Подвір’я роздумів для квітників чуттів,
А помисли летять кудись, як вітер поля.
Помітить їх лиш мимоходом зміг та вмів,
Бо вже спрямована була свідомість, воля
Стежками душ отих, де є той вічний храм,
Що запечатаний для тайн світів хрестами.
Їх стін фортець входи од башт із часу брам,
Там духу честі лицарі, благі дари з вінками...
Page updated
Google Sites
Report abuse