32. Фенікс

ПРОДАВЕЦЬ ТРОЯНД

роман-роздум в мініатюрах

ФЕНІКС

Людина воскресає. Саме так. Трохи схоже на фенікса… Крила почувань іноді заносять у такі прірви... Здавалося би, є летючість, одначе внизу безодня. І якийсь вихор захоплює та несе… А куди? Для чого? Останнім часом рідко розмовляю. Можливо тому, що виснажуюся, а можливо тому, що дуже багато речей знесуттєвлено. Це стосується явищ, процесів, думок, спостережень, умовиводів. Спостерігаючи за собою та за іншими, помітив, що ми, наче сірники, запалюємося одне від одного, чи може, як свічки… І переносимо те світло смислів одне одному, аж доки подих вітру часу не задме ті світла. І тоді знову щось буде… а що саме? 

Власне, справа у понятійних категоріях. Можна було би застосувати якісь інші мовні позначення. Але саме тут, на межі таких роздумів, це зовсім несуттєво. Скажу більше, образні звороти завжди глибші, потужніші. У них можна вкладати унікальні смисли. Розправити крила і… змахнути ними, потім знову і знову… і постійно підіймаєшся над тим, що було, до чогось іншого, незвіданого. Захоплює подих. Людина…

Боротьба за власне розуміння всього. Вона завжди десь відбувається у тому чи іншому вимірі. Люди вже не так різняться за зовнішнім антуражем, як за переконаннями. Тому людина сучасна дуже своєрідна, дуже унікальна її «формула» самоусвідомлення. Це зовсім не те, що було колись. Тепер люди об'єднуються у спільноти за ознакою їхніх переконань, або вподобань, якихось акцентів свідомості, які визначають власне сенси. 

Зараз можна не помічати чудової пори року, гарної погоди, одягу на собі, відносного комфорту побутування. Але відразу кидається в очі якась «нетаковість», невідповідність власним уявленням про те, що є. А хіба ж немає всього того, що існує для тебе непримітно? Невже хтось раптом скасував узвичаєність, сповнену потребами? 

Якою постає сучасна людина… Вона іноді дуже аутизована, дуже невидюща, майже нічого не чує і не відчуває, не розуміє та не сприймає, крім потрібного, запитаного. Існує якийсь полюс її інтересів, і вона занурюється у свою своєрідну нішу. Там віднаходить картину світу, яку змальовує для неї черговий носій глибинних смислів. І світ стоїть знову на китах, а на них розташовуються слони… 

Якось мені розповідав один чоловік, що він знає бізнесмена, який стверджує, ніби живе у «центрі землі». Це було тоді трохи смішно. Але тепер, коли є сонцецентрична і землецентрична моделі сприйняття світу, чому не може бути людиноцентричної моделі устрою планети? 

Це вповні можна припустити, якщо міркувати від гіпотетичного людського «Я». Люди намагаються збагнути, де вони живуть, розумітися у якихось координатах світогляду… Ви запитаєте, як творяться сенси? Під ними треба просто підписуватися. Сьогодні перед кожним є безліч несуттєвого, безглуздого і непотрібного з якихось важливих чи незначних причин. Одначе, коли ти підписуєшся, тоді це стає смислом твого маленько-великого світу… 

Яка вона, та заселена земля? Іноді це десяток приятелів і друзів, близькі, а ще колеги по роботі. А крім того, відомі та впізнавані фігури медіапростору, які покликані здійснювати смисломерехтіння для того, аби потрібний комусь вогник передавався зі свічі до свічі людського сприйняття, транслювався запах мурашника, не вивітрюючись при цьому… 

Якщо раптом опинитися у порожній кімнаті, темній, як ніч, в якій немає звуку, і нічого немає, хіба не доведеться ревізувати «все, що є»? Хіба не доведеться зіткнутися із тотальним пеклом власної свідомості, що безглуздо створює смислонавантаження, безвідносні, безпідставні, некорисні, заручником яких доводиться поставати? 

Тому люди дуже бояться лишатися на самоті, бояться порожніх зовсім кімнат. У них навіть є таке слово «пустка». Це коли всюди порожньо. Ми боїмося порожнечі, на яку не можна «підписатися», на її смисл. Вона, наче смерть ще за життя. Тому треба втікати кудись у чергове відтворення свідомісних «слонів і китів». Треба, щоби спочатку було таки хоч слово, яке неодмінно запалить свічу поряд, аби було світло. І все всюди проясниться смислами для їхнього сприйняття, їхнього проживання. Та ні. Більше — буття ними. Вогняний фенікс вкотре відроджується з попелу. Життя триває.