Прагнення

ПОСТАВАННЯ МИТТЄВОСТЕЙ

Гармонія миттєвості постала

В уквітчанім, занедбанім саду.

У ній душа розкрилась і зростала,

Там смисли життєдайні віднайду…

Господаря чекання від світанку,

Налився сонцем і дощами виноград.

Всі збирачі зібралися на ґанку

Будинку, Його послухати порад.

Застигла дивовижа у роздоллі,

Часи минули, потім ще віки

Очікування, свідчення від волі

Сягнути істини днів плинної ріки…

Забуті глеки майстра гончара

Хмільним багатством сповнені давно.

Сіонська Горниця, та дивная пора

Кров зберігає в чаші, як вино…

Там берегами з діадем росою,

Біля джерел, де тіні тайн, місцях

Пройшов Хазяїн стежкою простою,

Любові Бог, принісши віри страх…

ПОТРЕБА

Якщо у світ прийшов, то мушу принести

Велике прагнення до здійснення мети

Життя свого, пробути не даремно

В роках спокути пристрастей буремних.

А ще потрібно віднайти всі перли

Душі чеснот, яка ще не померла

Від спраги та посухи почуттів,

Щоб гарно майбуття своє узрів.

Отож, пробувши на землі поневірянь,

Зазнавши від страстей лихих страждань,

Знов потребую відродитися у Крові

Та Тілі Спаса, великій жертві тій любові.

Моїм прощенні, погляді смиреннім,

Який на серці карбується злиденнім.

У вчинках благородності великих,

Зі світлом тихим, що видніється на лику. 

ПРАВДА

Чи визнав Бог правду нашу, мою,

Що промовчав і засвідчити міг,

У якій падав, і там, де стою,

Як утрачав, і чим беріг…

Коли за руку Спас десь тримав,

Адже живу палким пориванням,

Часом, що всюди скрізь проминав

У піднесенні, думи зітханні…

Вчинком, смислом, де здогад,

Пломенем, що гріє і спопеляє,

Рікою відради покою, хоч поряд

Уроки й вироки знову навчають…

Тлінням костей, гранітом слави,

Порохом лаврів, тимчасовістю тронів,

Вчиненням злої, комусь гарної справи,

Визнанням та скасуванням законів.

Світом, що постане живим на порозі,

Враженням непомітним, або і доречним...

Хрестом, на якому Господь у спромозі,

Пізнавши людей, простить всім сердечно…

ПРАВИЛО

Побачити все те, що непримітне,

Зректися порожнечі й самоти

У правилі життя з добром завітним,

Аби творити, дихати й іти…

Молитися для світла в тьми години,

Терпіти силою зневагу прози зла,

Зростити світ прекрасного зернині,

Сягати серцевини буднів тла…

Забути про лихе, згадати миле,

Його завжди собі та всім нести,

Уболівати гарно славним ділом,

Що постає в буттєвої мети…

Летіти вгору, наче падати у хмари,

Уклінно плазувати з висоти,

Щоб інший теж, збагнувши дивні чари,

Зміг світом люду мірок підрости…

ПРАГНЕННЯ ДУШІ

Ще сновигають смисли днів,

Пробудження таке далеке,

Бо барви світу лишень зрів,

Страстей причину, наче спеку.

Себе здолати у борні,

Адже повсюди коні з Трої,

Та каятись в гіркій вині, —

Бо лиш смирення правди зброя…

Крушити ідолів теж міць,

Яка гніздиться десь у серці,

Бо зовні щирість усіх лиць

На протиріччя зникла герці.

Пізнати тайну із кімнат,

Яка відома тим затворам,

Де справжність лиш бува одна,

В духовності поставши горах…

Зректись поверхні сіті слів,

Забути вражень згуби пута…

Чи ж це можливо, хто зумів,

Щоб істини глибин збагнути…

ПРАГНЕННЯ БУТТЄВОСТІ

У прагненні збагнути вищі смисли

Знайшов утіху своїх суєт вимог.

Тож треба натякнути власній мислі,

Що десь є мій Творець і світу Бог.

Потрібно гартуватися в тривогах,

Шукати істинну, незмінну серця путь,

І чисто жити, якщо буде змога,

Як то можливо, щоб святиню осягнуть.

Збороти всіх примар бридких буттєвих

Та світлом сяяти від ангелів думок…

Хай і не зразу, зовсім не миттєво,

Бо серед нас для кожного свій строк.

ПРЕДСТОЯННЯ

У тиші храму та серед лампад,

Які висвічують пустоти від життя,

Сумую трохи і, напевно, рад,

Що я прийшов сюди для каяття.

Моя провина дуже-дуже давня.

Вона з марноти, тьми від пожадань,

Гіркоти сліз, нікчемності в зітханнях

Та повсякчасних ницих виправдань.

Вдивляючись у лик святий, пречистий,

Збагнув, нарешті, істини про себе:

Піднесення зі свят хвилин врочистих,

Також все інше, що потрібно і не треба.

А тут в молитві тихій, дум чеканні

Знов жду просвітку, сяйва благодаті

Для серця, мислі, надіюсь: не востаннє

Спас боротьбою переможе темні раті.

ПРЕОБРАЖЕННЯ ДУШІ

Сьогодні знов згадав Преображення.

Коли ж воно відбудеться зі мною?

І чи побачу світле це знамення,

Йдучи дорогою життя не самотою?

З Тобою, Спасе, маю я зійти

На гору усвідомлення святині.

Вершина це життя всього мети

Була, пробуде за'вжди, як-то нині.

Збагнути серцем та душею Бога,

Постати чистим у своїй борні, —

Прошу цього і прагну, як є змога,

Бо всі ми в брані духу, на війні.

А чи дійду туди, де Ти чекаєш?

Чи вистачить прекрасного натхнення?

Через віки Твій образ люду сяє,

Тож знаю путь блаженного смирення.

ТАЙНА ПРЕОБРАЖЕННЯ

Преображення відбулося на Фаворі:

Бог просіяв у плоті, мов людина,

Тих, що життєвим вирушили морем,

На гору звів, де є лиш дух в глибинах.

І ризи світлом стали надвичайним,

Ум просвітився учнів Благодаттю,

Вони узріли, наче диво, вічну тайну,

Приховану від грішника прокляттям.

Віщали, як живі, святі пророки

Чудесні правди, сенси віри Спасу:

Про те, що збутись має в свої строки,

Призначені для звершень істин часу.

Подія здатна та здійснятися і нині:

Молитвою, постом, чеснотами душі

Знов сходять вірні до Небесної Святині,

Господь утіху там серцям вершить.

ПРИХИСТОК

Від страху огорожу, як сум'яття,

Де віднайти, в чиїх  земних світах,

Коли буття стає, немов прокляття,

Бо крила зламані душі вже має птах…

Узріти треба поряд сонце, зорі,

Духовні виміри із чуда таїни,

Яка лікує натяками в горі,

Стає фортечним захистом стіни.

Теплом домівки будуть заметілі,

Усмішка зі сльозою на щоці,

Так схована хустинкою уміло,

Щоб мова драми щезла на лиці.

Каганчиком освітить смисли стиха 

Сердечна щирість весь палац чеснот,

І зникне тьма безвиході та лиха,

Доки є людяність із доброти турбот.

А прірви теж зрівняються під небом,

Яке примирить сенси низу з висоти,

Бо рід наш має захисту потребу, —

Постійно дітьми в Бога ще рости.

ПРИХОВАНИЙ СВІТ

Немає ціни у провині великій,

Слова здатні рухати людство і світ,

А помисли-чари, мов лебеді дикі,

У висі чарівній вершать свій політ.

Загублені правди мечами від істин,

Спростоване кимось бажання мети.

І знову на часі чиїсь нові вісті,

Щоб інші дороги були там, де йти.

У лицарів честі поблідле обличчя

Заховане сталлю забрала борні.

На герці — вперед, а там, де узбіччя,

Спокійний, зворушений люд з далини.

Прагматика злата в латках мудрецями

Скасована духу прозрінням життя.

Приводить миттєвості подих до тями

Того, хто у відчай упав забуття. 

Каганчик пречистих думок, почуттів:

Освітлює потемки гніт від вітрів, —

Щоб кожний молитвою вгледіти вмів

Сяйво душі, ніч блага сенсами днів. 

ПРО КРИШТАЛЬ

Серця', що створені немов із кришталю, —

Для них потрібне щирості визнання

Зі слів добра, зізнань «тебе люблю».

І в цьому для людей складне завдання…

Най світло там завжди блищить казкове,

А холод рос посухи часу від печалі

Виносить із глибин утішну мову

Та вчинки із високої моралі.

Тендітних туфельок вони не потребують,

І вигляд мають розмаїтий у тілах.

Краса їм теж нічого не вартує,

Розбитися існує тільки страх…

Якщо ж те трапиться, тоді тому, хто винний,

Немовби скалка стане дошкуляти.

Адже підміною там буде витвір з глини, 

Від ницої, потворної розплати…

Тож бережіть ошатне диво кришталю.

Не зізнавайтеся про це ніде й нікому.

Закуйте в сталь його, вас тут молю,

Допоки не повернемось Додому…