Маскарад

МАСКАРАД

— Скільки люду зібралося! — промовила до своїх подруг жінка у масці, що мала вигляд сріблястого метелика. Одна із приятельок засміялася, нічого не відповівши у гамірному натовпі, в маскарадних костюмах, посеред міської площі. Гучно грала музика. Іноді вибухали феєрверки. Люди, молоді пари запалювали бенгальські вогники. Хтось кидав серпантин, стріляли хлопавки, обсипаючи усіх навкруги конфетті. 

— То я піду туди, у зал? Добре? Ви зі мною? — спитала молода жінка у своїх подруг. 

— Ні-ні, — відповіла їй одна з них, у великих рожевих окулярах, що мали вигляд зірки, —  ми не підемо. Тут веселіше. А ти як хочеш. Розважайся! — і рушила із приятельками в глибину гамірного натовпу, за мить розчинившись у ньому. 

Жінка у масці сріблястого метелика зайшла в приміщення величезного фойє кінотеатру. Трохи розгублено роздивлялася довкола. Здавалося, що усі віддані святу і зовсім не помічають її. Навіть подумала, що зовсім тут зайва… 

Втім, вона прийшла сюди більше через допитливість. Ймовірно, краще було залишитися вдома. Але невгамовні подруги таки примусили прийти у це місце феєрії людських веселощів, де існує змога віддати себе на певний час забуттю, поринути в атмосферу піднесеного настрою, коли перестаєш пригадувати буденні клопоти, турботи, проблеми. Звісно, лише на певний час. А потім знову повернення. Вкотре ранок і день за розкладом. Вечеря і сон. І так споконвіку і завжди. Допоки б’ється серце… 

У цьому приміщенні зібралася молода публіка. Люди, які ще мають сили, наснагу жити і дихати на повні груди, прагнути відчувати світ у всіх неймовірних барвах його і сірій прозі, переживати буттєві протиріччя, зачаровуватися та будувати плани, мріяти, намагатися прикрасити буденність маленькими вишуканими, гарними миттєвостями. 

— Привіт! — проказав зовсім поряд хтось. Жінка ледь розчула незнайомий голос посеред всюдисущих теревенів і дзвінкого сміху, музики та вибухів хлопавок.  

Повернула голову. Біля неї стояв молодий чоловік у темній сорочці з розстібнутим коміром, у масці білого метелика на очах. 

— Вітаю, — відповіла здивовано, — я Вас знаю? — спитала.

— Це ж маскарад! Тут ніхто нікого не знає… — промовив до неї чоловік. В руці він тримав морозиво. — Пригощайся, будь-ласка! — запропонував їй, простягнувши пластмасову креманку.

— Дякую. Не треба… — ввічливо відмовила пані. 

— Та ні! Пригощайся! Мені буде приємно, — із ледь примітним благальним тоном, весело, припросив чоловік у масці. 

— Дякую, — знову, трохи флегматично, із ніяковістю відповіла жінка, взявши посудинку в руки. 

— Тобі тут не дуже… шумно? — спитав, нахилившись до своєї нової знайомої. 

— Справді, дуже шумно, — знизала плечима пані у сріблястій масці на очах. 

— Тоді може підемо, де трохи затишніше? — запропонував незнайомець. 

— Але я Вас зовсім не знаю… — зауважила молода жінка. 

— Це ж бал-маскарад, свято! Ходімо!— голосно промовив чоловік, щоби його можна було почути, оскільки тут, поряд зупинилася надто гамірна компанія. Жінка уважно подивилася в очі чоловікові у масці. Він усміхнувся і простодушно знизав плечима. — Це — свято. Тут не обов’язково дотримуватися буденних правил, — він легенько взяв її за руку і повів, минаючи групки натовпу в карнавальних масках. Поступово людей ставало менше… Нарешті, траплялися лише поодинокі пари на бруківці…

Вони зупинилися на мосту, освітленому старовинними ліхтарями. Раз-по-раз у небі спалахували феєрверки. Неподалік линув сміх, шум і гра міського оркестру. 

Чоловік у сорочці темній і жінка у сріблястій масці зупинилися. 

— Морозиво тепер можна їсти? — спитала. 

— Можна, мабуть, — відповів чоловік і схилився ліктями на перила, дивлячись на плин темних вод. У човниках на річці виднілося кілька пар. 

Незнайомець довго мовчав. Жінка спорожнила невеличку креманку і поставила її на тротуар. «Спасибі», — промовила. Чоловік у масці повернувся до неї обличчям. Усміхнувся. 

— Тобі ніхто не казав, що ти дуже гарна? — пильно подивився їй в очі. 

— То ти привів мене сюди, щоби це сказати? — з легкою іронією перепитала. 

— Можливо і так… — незнайомець опустив голову і сховав руки у кишені брюк. 

— Так, то й так… — відповіла пані, — тільки… тільки відразу хочу попередити… 

— Я розумію… —  випередив репліку співрозмовник, —  ти хочеш сказати, що це — лише свято, бал-маскарад, карнавал… Потім прийде новий день, і всього цього… не буде… — сумно посміхнувся до неї у масці, — ти про це? — перепитав. 

— Так, я про це, — відповіла йому жінка, — у житті все інакше… Там немає феєрверків, і музики, і дзвінкого сміху, свята… — зі стриманою посмішкою промовила і вкотре ледь знизала плечима. 

— А я… а я приніс би тобі… троянду… або жартівливу листівку із сердечком, —  не здавався чоловік у масці. 

— І чи багато ти зміг би принести мені троянд? —  іронічно поцікавилася молода пані. 

— А скільки? Скільки їх треба… принести? — запитав незнайомець, із ледь відчутним хвилюванням. 

— Ніскільки… — обірвала різко жінка, на мить опустивши голову. Потім подивилася йому в очі крізь маску і промовила задумливо і сумно: 

— Це лише свято… Бал-маскарад… Не більше… — розвернулася і пішла. 

— А якщо більше? Якщо усе це — більше, аніж маскарад? — знявши маску із обличчя, у помітному відчаї викрикнув навздогін жінці молодий чоловік. 

Вона на мить зупинилася. Обернулася і подивилася на нього. Тремтячою рукою, із відчутним хвилюванням торкнулася своєї сріблястої маски, але не зняла її… «Це нічого не міняє!» — голосно проказала… 

— Ти боїшся? Не треба… Не треба мене боятися! — перекрикуючи гамірний натовп, який з’явився неподалік, рушив поволі з місця чоловік із маскою в руках. 

— Не варто… — промовила стиха і захитала заперечливо головою молода пані, пришвидшивши крок у протилежному напрямку. 

Незнайомець зупинився, якусь мить вагався, потім окинув поглядом кілька пар у човнах на веслах, натовп людей поряд. Зрештою, рушив поволі за нею… 

— Без маски не можна! Це не по правилах! — весело зауважив хтось із натовпу… Людей поступово ставало все більше та більше. Феєрія святкова тривала. Молодий чоловік намагався слідувати за незнайомкою… Але, зрештою, жінка розчинилася у натовпі. Коли він втратив її із виду, то зупинився. Довго стояв на місці. Зовсім розгублено. Зрештою, вдягнув маску і похнюплено поплівся у фойє кінотеатру, на місце своєї першої зустрічі з незнайомкою.