Багатогранності

БАГАТОГРАННОСТІ

Занедбані у твердженнях є смисли,

Бо мірки знову застосовані до них:

Там, де просторо, сказано те стисло,

Тож свідчать змісти рішень основних.

Примітність із доречностей всіляких,

Мислі снування від протиріч єднання:

За це людській природі певна дяка,

Яка мереживом обкутана тривання.

Доповнення збагненні розуміння

Для сприйняття буттєвості основи, —

Передчуття то, запорука озарінням

Багатогранності вістей незнаних мови…

Господь усесвітів, їх велич поставання,

Де творче прагнення засвідчує про диво,

Дарують явищ усвідомлень обирання,

Коли й покривлене в обрамленні красиве…

ВМІСТИТИ

Вміщати те, що всюди лиш своє…

Осяжність має теж свої причини,

Бо кожний лиш миттєве пізнає,

Яке тривання дум уже не спинить.

Із пусток виміри ведуть аж до зірок,

Овіє значення неточні вітер слова.

Комусь пізнати їх є певний строк,

Свідомістю поставши в сітях влову.

Описані відомі всі умінням,

Яке не здатне свідчить незнання,

Що прорікає певне розуміння

Просторих істин звісток навмання…

Престол для храму кутий з позолоти

Несе у враженнях високий сенсів зміст,

А тайни літерами мовлять на зворотах,

Допоки десь неперегорнутий ще лист.

ДОЛАННЯ

Як подолати сенси сховків мови?

Низини видимі відомістю вершин…

Відносне має всюди сіті влову, 

Які засвідчені миттєвістю зі змін.

Всі описи зі значення тлумачень

Розгульність примічають суєти,

Яка оманою постала, бо є «наче», —

Порівняне, збагненний смисл мети…

Карбує відлік відстані до цілей,

Таких дрібних у вимірах світів…

Хто досягає вдало їх та вміло,

Багато іншого сприйняти не зумів…

Отож, так непомітне десь високе

Існує суттю свідчень протиріч,

Які зустрічним вирішені кроком

Та спогляданням напрямків узбіч. 

ЗНОВУ

Життя завжди із прагнень, сподівання,

Які окреслюють безвісність, невідоме,

Що звершується дійсністю, старанням,

Допоки не прийшла буденна втома.

Бажання з´єднані причини ланцюгами,

Поясненням буттєвого тривання,

Допоки сенс визнань ще поміж нами,

Засвідчення про змісти не останнє…

Величних істин виклик повсякдення

Веде у далі кроками малими.

Тож помилки всі мова то смирення,

Господь враз так дорогою зупинить…

І знову буде труд, нічна та путь,

Яка земне осягне дивом Неба.

Постане обрій із мети сягнуть

Святих-зірок, їх благості потреби. 

МІНЛИВОСТІ

Все має смисл прогулянки душі.

Дерева віттям шепчуть з падолистом

Те, що природа для буття вершить,

Якщо у тім є простір мрії хисту.

Дорогами, стежинками узбіч

Далекі люди постають близькими,

Долають зустріччю видіння протиріч,

Хоч відстані повсюди без упину…

На вулицях ошатно вбрана осінь

Милується калюжками хмаринок.

А їхній вітер шовком сплутав коси

Печалі мрякою, якій нема зупинок…

Ось розгодинилося, небо сонцем сяє.

Зник смуток днів, а теплота проміння

Постала, і чудом здійснення вітає

Відомого мінливе розуміння. 

МОВА ДОЩУ

Дощ всюди шепче, і печаль…

Засумувала знов природа.

Чарівна небокраю даль

Нагадує про світу вроду.

Захмарило, туманів синь

Дні пеленою застеляє.

Тож поглядом, куди не кинь,

Лише уява десь гуляє.

Навпомацки, неначе то сліпий,

Бо сонце світло заховало,

Серед примар, мов сам не свій,

Шукаю прихисток посталий…

Осяйну намагаюсь мить

Спинити в думах велемовних:

Сюди теж ангел прилетить,

Як поночі, та й місяць вповні…

Скрізь мова тіней, де є тайни,

Молитви каже всім вітрами.

Тож сподівання життєдайні

Завжди у душах, разом з нами.

ОДНАЧЕ

Існує десь прекрасний затишок світів,

Думок у тихих здогадах з чуттями.

Туди назавжди би далеко полетів,

Переживаючи ті чари до нестями.

Але немає знову блага крил.

Згубилися у пристрасній негоді,

Темнот полоном зрікся світлих сил.

Стихій бурхливих влада є відтоді.

Одначе вогник теплиться оселі,

Лампади чудом сяє на іконах

Та бродить всюди тінями, бо стеля

То скромна Неба вражень перепона.

А втім, висоти ще у тайнах дум,

Словах молитви-огорожі з мурів,

Щоб ворог не згубив душі, де глум,

Пітьми буття минула грізна буря. 

ПОЛИНУТИ

Полинути відлуння переспівом

У видиме, що в земності речей,

Де Небо свідчить вічно і красиво

Про всесвітів незнане із вістей.

Свідомості поняття теж постали

Безликої осяжності провістям

Там, де лиш духи тишею снували,

Зворушуючи вітром пріле листя…

Прогулянка узліссям самотою

І погляд на долину й світлі хмари

Засвідчено увагою простою,

Яка повсюди взріла ранку чари.

Птахів дзвінка, премила, чиста мова,

Храм в далині, туманом оповитий,

Неначе скарбу схованка чудова

Помітних тайн появи дива митей…  

ПОТІМ

Всі послідовності, помічені словами,

Що знані у завбачення триванні,

Посвідчують, ховаючи між нами

Здійснене знову плином не востаннє.

Понять об´ємність, виснажені думи…

Архітектура, бо гармонія краси…

У плоті проза, що рече так сумно

Про марева безглуздості порив…

А потім прагнень значення посталі

Малого звершення, яке немов життя,

Із обрію свого ведуть ген в далі,

Де схвальне свідчень мови викриття…

На поміч десь явиться Боже сяйво:

Промінчик сонця — золотий листок…

У погляді на світ, що було зайвим,

Душі покаже тайн буття урок.

ПРО СВЯТИНЮ

Узріти лиш найкращі зі взірців,

Хоч у свідомості буває теж негода:

Перлини мушель, які знайшов, узрів

На глибині душі, де здатність вроди…

Помітна видимість у прозі суєти.

Творіння мислі й почуттів із дива

Духовну змогу надає зрости

Для вічності поезії красиво.

Сховок у серці, де гірський кришталь,

Твердинею зі скелі міць позначить,

Бо там на вікнах є мереживна вуаль,

Яку лиш в тайні здатен хтось побачить.

Велична завше простота свята.

Вона буденністю у ближніх постає.

Пізнавана, якщо благі літа

Засвідчать непомітністю своє.

ТАЇНА «КРОЛЯЧОЇ НОРИ»

(спомин Льюіса Керола)

Тут непомітне завеликим стане.

Жага страстей то вже нужда лиха.

Барвиста мить од споминів не в´яне,

Чесноти землі даль здійснять гріха.

Весна життя колись покличе зиму,

А срібло інію від скрині для краси,

Золото сонця скрізь не має спину,

І діамант живий краплин роси.

Книги папір немов причина мурів

Палацу смислів, там оселя дивини.

Здійняти бій сердечний може бурю,

Як ще юнак, чи явні скроні сивини.

Ошатний затишок зі скромної оселі

Тепло душі несе в людських світах.

Сльози хмарин міцні порушать скелі,

Мов хліб зерно дрібне клює десь птах.

І не збагнути всіх чудес пори,

Їх таїнством приховує природа

Вершин думок і споглядань гори:

Душі дивам польоту знов нагода.

ТРИПТИХ МЕТАМОРФОЗ

У затінку осяйному буденне

То видиме, приховане помітне,

Буяння свідчень повноти непевне

Із твердження, що висновками квітне.  

Захопленість приреченістю митей,

Визнання дії, бо поверхні є глибин,

Що з ланцюгів тривання міцно звиті,

Прикуті якорем, де часу міри плин.

Сплетіння, наче вихор в розмаїтті,

Відоме випадку і правил його вчинку,

Мов листопаду вітер сталих віття,

І рух, де якось визнана зупинка… 

НАТЯКИ ІСНУВАННЯ

Слова іще скасовані од відання тайн смислів,

Бо всюди зміст існує знов у вимірах життя.

Скрізь прорікають обставини умови дуже стислі,

Яких помітний знову певний спосіб викриття.

Тавро наявності та плин, тривання розмаїте,

Тіні засвідчення від здатностей посталого пізнання

Оповідають десь чомусь приховане, відкрите,

Що змінене причинами пояснень, здогадом, питання.

Основами у витоків для впливу тло із дум подіє,

Осягнення спроможності невідання триває,

Отож хтось наче і збагне цей світ, не зрозуміє.

Стається в певний час щось десь, а іншим не буває…

ХОЧА

Збагненність осягання вражень, їх означень,

Змінних тривань, поставання одвічності світах,

Існує із розуміння впливів тих яви тлумачень,

Де певні змісти, які для митей діб завше в літах.

Невідання помітне, тож повсюди таємниці

Відомих слів, здогадів смислів, певних мір,

Важливе теж приховане, буттєвого дрібниці

Засвідчують можливе дум та власний спір.

Постійне пізнання немічності спромоги сил,

Відкрите розуміння знов щось інше закриває.

Прагнення свої земні засвідчують без крил,

Хоча душа летить аж до Небес, — таке буває.