"Буттєві церемонії"

"БУТТЄВІ ЦЕРЕМОНІЇ"

Божий ранок

У росянистих травах схоронена срібляста скриня. А в лісі, де бродять примари і немає місця людині, збентежена лань мандрує своїми світами, що незнані, здебільшого, поміж нами. Суцвіття бузкове там нагадує чарівне слово, промовлене колись на світанку в мереживах та витинанках здогаду і мрій про буттєве. І лиш велемовна ріка кришталева стала свічадом на зустріч душі, яка втікає від влади напасті, що постала, коли захисників мурів древньої фортеці людства було замало. Тож справжнє щастя, всі певно знають, — вершити свої починання без докору совісті та зітхання від споглядання-сум'яття за втраченим раєм, яке мов прокляття. Таке буває, коли людина не пам'ятає, що дяка має постати за все те, що Богом дане мати у власності своїй, знаному від зіниць очей і до світу, що за порогом, зітканому із ранків та ночей. А втім, той увесь крам і речі, валізи та збіжжя снопи — то скарб не твій і не мій. Хоч наші поряд з ним ходять стопи.

Час прийде і доведеться втрачати навіки надбане чоловіком. Тож спогадай велике Творця благословення, Його чудесні у здогадах та спогадах знамення. 

Не зневажай знання про Боже явлення своїм умінням, розумом і хистом до всякого діла, бо не відаєш чисельності навіть дерева листу, і душа твоя чи багато узріла в собі, заклопотана метушнею, де лемент юрби... 

Відтак, не відаючи такого простого, не промовляй поверхневого слова про Господа Бога. 

Питаєш, чому так багато існує вір? Якщо Всевишній один, то має бути про Нього лише один людський твір. А втім забуваєш про те, що навіть усе, яке золоте, збережене в надрах землі, зорями блимає на тьмяному небесному тлі, сяє промінням у прозорому кришталі, в людей багатьох прикрасами постає, і всюди мовить комусь про щось надзвичайне, своє. То спомином людини, то здогадом про гіркі проти когось провини. Те злато навіть крові буває вартим. А втім ним вимірюють багато цін, також воно є причиною численних буттєвих підмін, спонукаючи до того, що варто засудити повсюди строго. 

Тож не дивуйся тому, що через дзеркало криве людської природи Краса Божа не схожа на єдино можливу, найдосконалішу вроду. Вкотре і знов у мінливості промов та плинних водах ріки, хоч мовчазний ти, а хоч говіркий, постане лиш те видіння, до пізнання якого спроможне твоє власне уміння. 

Таким явився скарб зі сріблястої скрині, прихованої від людей за тьмою багатьох доріг із їхніх ночей. Той вміст зачинений від остаточних дотику питань на землі випробувань та поневірянь. Про них відає тільки лань у лісі густому, що веде усіх до спільного, на горах високих, дому. Втім, то остання вже таємниця, де велике приховане в розмаїтих дрібницях. Адже серця свідчень одвіт окриляє кожного думи політ. А відтак у багатьох світах мандрує свідомості птах. І тільки плоті руками й ногами торкаємося ми того, що лиш здогадно відаємо поміж нами. 

Біжи, прекрасная лань. Покажи уранці собою ту землю, де немає сліз і зітхань. 

Ми підемо за тобою зі своєю смиренною, гіркою мольбою. Адже ще треба нам тут позбутись гріховних пут і в боротьбі духовній звершити кожному подвиг покаяння милосердям жертовний.