Мова озера
МОВА ОЗЕРА
Озеро таїнства душі буття людського
У значеннях засвідчує посталих
Багатомірно видиме з простого
Свічад світів невідання, що взнали...
Спершу постає поверхня прозорості та недосяжності, збагненності, але неспроможності повторення миттєвості. Плинність і затишність покою вод сповиває споглядання враженнями мінливості та сталості водночас.
Тому існує невідання наступаючої невідворотності, яка сприймається в очікуванні-передчутті, іноді розрахунку можливості, а іноді вона приходить-застає зненацька випадковістю та непередбачуваністю своєю, що висновується згодом в тих чи інших причинах…
Слова та смисли на березі цього озера іноді бувають недоречними, такими, що порушують певну тишу. Щоправда, її не було. Вона є лише можливістю сприйняття та його скасування, невизнання, непомічання. Тому слова та смисли бредуть і летять, плазують і мандрують, з’являються, плинуть, підлаштовуються, натякають на інші їхні метаморфози, утворюючи фантасмагорію вибіркових та логічно обумовлених, чуттєвих і раціональних, глибинних і поверхневих їхніх ланцюгів-констатацій.
Слова та смисли також постають суцільним і випадковим припущенням, виношеним у душі та свідомості, а також часто лише у якості фрагменту заповнення мозаїки вражень, що ні до чого не зобов’язує когось, а вже іншого змушуючи сприймати з позицій засвоєння, висновування на тому тлі непримітної іноді дієвості ті чи інші наслідки поставання…
Тому озеро, у води якого вдивляюся, видається мені якимось вкрай своєрідним чудом, посталим у своїй незворушності та водночас плинності. Відтак, знову поринаю кудись у незвідане, яке виступає хвильками поверхні різних напрямків завиваючих вітрів. Лише вони нині здатні мовити по своєму про поставаюче. І тому знову не відаю, де мінлива плинність поверхні, де висота, а де глибина. Бо різні стихії сполучилися у видінні озера. І сам я з’явився наче передбачуваність і водночас несподіванка. Ніби припущення та питання із відповідями на нього. Аби тут був інший, озеро відкрило би йому дещо особливе і зовсім не так, як це сприйнято мною. Одначе, сам для себе є іншим. Бо невпинний рух дійсного в його розмаїтті відношень поставляє мене самого лише у якості тьмяного дзеркала, яке лежить на дні цього озера, спрямовуючи себе у вись через призми наявних глибин і поверхневості. Що виджу-сприймаю у тому люстрі? Хмари, сонце, небо, брижі вод, збентежених вітрами… Також багато чого іншого. Але існує недосяжність видимості. Присутня незбагненність сприйнятого, адже воно постало у певній спричиненості. Одначе, сам у собі стаю лишень причиною багатьох причин. Відтак, видиме заховане від мене мною самим…
Тож це перебування біля озера могло би постати у сприйнятті також мене-птаха, якого тримають на поверхні всюдисущі води, або мандруючого небесними далями. Також міг би стати у сприйнятті насельником тутешніх глибин, що своєрідно приховують видиме. І тоді відкрилося би дещо інше, мінливе, особливе, спричинене іншим поставанням причин…
Міг би стати човном, який переносять весла, що розташовані на тому самому місці, вершать однакову роботу, але занурюються щоразу вже у відмінне тривання поверхні цих, наче «тих самих», вод…
Про що розповідають ці метаморфози-сприйняття-рефлексії? Можливо, про озеро. Можливо, про його небо. А може про його береги землі? Чи про птаху, яка відображена його свічадом, пролітаючи на висоті? Чи мова йде про мене, хто лишень мисленнєво мандрує десь поряд, або і дуже далеко? А потім здійметься вітер, і все зміниться. І озеро теж збентежиться на поверхні, лишаючись покійним у глибинах своїх…
А я? Де тоді буду я? Куди піду-помандрую? І чим є це озеро для мене, для інших? Можливо, воно — то лише спосіб свідчення про дещо інше… Одначе, обрані саме такі смисли, саме такі самосвідчення розмаїтих поставань і їхніх відношень… Яка мова у цього озера? Про що воно і кому та як шепоче-оповідає? Як здатне мовчати у сприйнятті-засвідченні тиші, яка лишень скасовує певні обрані явності?
Скільки мов знає це озеро? Які є в нього способи свідчення та самосвідчення, а також оповідей про все-все на світі, що було, що є, про те, що буде, і чого для когось чомусь ніколи не існувало…
Напевно, це питання, що породжують інші питання. Ймовірно, це відповіді, які спричиняють інші відповіді…