25. Питання

ПРОДАВЕЦЬ ТРОЯНД

роман-роздум в мініатюрах

ПИТАННЯ

Вечоріло. Біля садиби літнього мецената поряд із доглянутими клумбами квітів та інших декоративних рослин, у крісельцях розташувався дід, Олександр Миколайович, і його онук Арсен. Вони саме чаювали біля плетеного столика. Довго сиділи мовчки, дослухаючись до, іноді ледь чутного, бджолиного дзижчання. 

— Це правда, що ліцей можуть так і не відкрити? — спитав хлопець.

— Ми зробимо все можливе, щоби сталося, як ми задумали. Одначе, так вже повелося у світі, що добрій справі завжди знаходиться якась перепона, — роздумував дід.

— А чому Ви думаєте, що розважальний центр — це перешкода? Хіба погано, коли люди відпочивають? — поцікавився онук.

— Чому ж. Вольному — воля. Але наш світ влаштований у такий спосіб, що беручись за щось одне, не можливо вчиняти інше. Завжди існує якась альтернатива у рішеннях, із якої потім тчеться сама доля людини, чи то народу навіть... Із маленьких доречних бажань, їхнього сповнення, виникає ціла індустрія чи інфраструктура. А звідти постає життєва філософія, світогляд. Зрештою, аби я, свого часу, не зайнявся саме тим, чим довелося, то ми би сьогодні тут не зустрілися саме в цьому місці, і не вели би таких бесід, — усміхнувся старенький. 

— Це я розумію, — дістав ложечкою трохи меду і взявся поливати ним скибку хліба онук. — Але ж не можуть люди постійно лише вчитися чогось, бути добрими і пухнастими? Має бути і якась альтернатива такому світогляду. Хіба ні? 

— Напевно, що так. Одначе, коли виникає конфлікт інтересів, то сходяться різні життєві позиції, з різними пріоритетами. І мені би хотілося, щоби майбутні ліцеїсти змогли виховати у собі також інший вимір сприйняття того, що таке розвага, зокрема, — промовив Олександр Миколайович.

— А чи не дуже це… занадто? Що можна взяти із більшості переважної? Люди так звикли жити. Їх не переробиш, — роздумував Арсен.

— Чому ж? Не варто так узагальнювати. Люди, насправді, різні. І якщо є умови для творення одного світогляду, то можуть бути створені також умови для культивування якоїсь альтернативи… Не все вимірюється кількістю голосів підтримки. Іноді для еволюціонування вибору буває потрібен також і якийсь дискомфорт впливу певних, більш доречних з відповідних позицій, чинників, який лише згодом може бути виправданий. Хоч, звісно, це дещо віддає ідеалізмом, — посміхнувся літній чоловік. 

— Так що ж таке розвага по Вашому, дідусю? — не міг збагнути до кінця онук. — Невже це не тоді, коли весело і гамірно? Хіба ні? 

— Не обов'язково, — проказав Олександр Миколайович. — Є різні розваги. Для прикладу, є люди, які збираються в різних клубах і там обговорюють всілякі цікаві питання, проблеми. І цей процес у них супроводжується виступами якихось митців, доповідями науковців. По своєму, це теж дуже цікаво і дуже корисно. Є корисні розваги… Або, для прикладу, катання на ковзанах чи лижах. Адже це чудове мистецтво відчуття грації, а також виховання витривалості. Гра у шахи… Є розваги, які приносять неабияку користь. Візьмімо ту ж бібліотеку. Іноді дуже недооцінюють значення хорошої книги, яка відкриває читачеві цілі світи незнаного. 

— Ви дуже нудні, діду. Вас би переважна більшість моїх однолітків не зрозуміла, — проказав онук. 

— На жаль, але це гірка правда, — є розваги, які постають звичайним марнуванням часу. Безцільним і безпредметним. Якщо не гірше, — зауважив літній чоловік. 

— Але ж цієї проблеми зовсім недавно не було… Ніщо не перешкоджало Вашому задуму, — повернувшись до початкової теми розмови, розмислював Арсен.

— Так, ніщо не перешкоджало, — наче сам до себе промовив Олександр Миколайович. — Але навіть за давніми рахунками треба платити. Колись я був дуже необачний. Мав інший світогляд і розуміння всього. Тому іноді переходив жваво дорогу там, де варто було би зачекати, або і не втручатися... Але амбіції… Хотілося більше, краще, вище… Це тепер вже, на відстані, починаю розуміти, що слід намагатися уникати ситуацій, за яких можна нажити собі недоброзичливців… Хоча, зрештою, бізнес є бізнес. І якщо не ти, то хтось інший. Це справді, гірка правда світу, пошкодженого гріхом. Наших цивілізованих джунглів.

— І що ж тепер? — спитав онук.

— Тепер? — зітхнув літній чоловік. — Тепер треба призначити зустріч і все з'ясувати. Можливо, десь іти на компроміси, якщо вже на те пішло… Хоч я таки думаю, що тут найшла коса на камінь і мій опонент у цій справі не поступиться. Дуже вже насолив я йому, свого часу… Хоча, а раптом…

— Будемо сподіватися, діду, — усміхнувся Арсен. — І хочу сказати Вам, що тут, у цій справі, як самі бачите, молитви навряд чи допоможуть.

— Чому ж не допоможуть? Дуже доречні вони будуть і корисні. Адже коли молишся, душа і свідомість розкриваються для розуміння вищої правди, вищої любові та вищої жертви. А без цього не може бути суто-людини з її глибинами і прірвами протиріч, які усуваються в якійсь особливій перспективі сприйняття всього, — міркував Олександр Миколайович. 

— І що це за перспектива? — не міг збагнути хлопець.

— То як народження дитини, — замислився на мить старенький меценат. — Для жінки це болісно, а часто і небезпечно для здоров'я. Та коли приходить у світ нове життя, то вона відчуває велику радість. Хоч, здавалося би, стільки клопотів із цим пов'язано. Одначе, кожна родина,  чоловік і жінка, прагнуть того, щоби у них були діти. Їх треба няньчити, одягати, обувати, вчити, переживати за їхнє майбутнє… Тобто, здавалося би, стільки різного клопоту. Але є якась вища правда в житті людей, коли вони хочуть бути покровителями і джерелом чогось хорошого. Хоч це нічим не пояснити. Хіба що кажуть про родовий інстинкт. Але, очевидно, мова йде не тільки про це, а про вище устремління людських сил бути покровителями всього, що може прикрашати нашу землю. Бо ж інакше багато шедеврів, у тім числі й мистецтва, навряд чи з'явилися би, коли б не розуміння певними людьми того, що вищим законом нашого життя на землі є жертва і милосердя. «Подумаєш! — сказав би хтось, — Якась мелодія! Хіба на цьому заробиш?» Аж потім виявляється, що є поціновувачі цього, які розуміють скарб витонченої гармонії. І для цих людей існує творець тієї мелодії… Або той, хто це мистецтво підтримує. Лише так можна долати непорозуміння і зростати над собою у вищих устремліннях свого духу, — пояснив старенький.

— Про це я ніколи не думав, — промовив Арсен. — Вам, з Вашими проєктами, напевно, це зрозуміліше. Хоча, це правда, — якщо любиш, то хочеш покровительствувати тій, кого любиш. А ще, коли маєш силу, то найкращий спосіб її продемонструвати — це захистити слабкого. Тоді сила стає неначе духовною, а не тільки силою тіла чи якихось можливостей. І люди поважають саме таких.

— Саме так, — усміхнувся дід. — Радий, що ти це розумієш, Арсене.