Значиме

ВІДНАЙДЕННЯ

Ранкова мрія дивини душі…

У сутінках неначе спростування

Того, що вже напевно полишив,

Аби із Господом було святе єднання…

Знов боротьба, де помисли, чуття,

Та прагнення позбутись тьми повсюди.

І мова вчинків, наче правди стяг,

Лунає істинно словами серця в грудях.

Бо є з темнот пресвітле воскресіння,

Віднайдення основ краси буття,

Коли мольбою щирого прозріння

Свідомість плаче думи каяттям…

І стиха шепче на горі Синаї

У сяйві Ангел чистоти завіт.

Він мандрами від вічності без краю

Веде туди, де чуда Раю квіт… 

ЄДНІСТЬ

Є зміни із турботи повсякдення,

Допоки ще триває майбуття,

Де свідчення, неначе одкровення

Утвердження й запалу викриття…

Боротися за істинності слова

У всесвітах безмежжя поставань,

Бо помисел являється для влову

Подібних й недоречних порівнянь…

А де ж та бутність ясності зі смислу?

На перехрестях доль і думах суєти,

Коли сплетіння їх поняттям стислим

Відмінність мірок може віднайти… 

Миру Любов, Голгофою розп'ята,

Руками болісно єднає знов людей,

Щоб душі всі святинею сприйняти,

Мовчить смиренно, в Неба далі йде…

ЗАВІТ СПРАВЕДЛИВОСТІ

На вічнії віки є істини суттєві:

Де благо пробуває, там правда і краса.

Оселя скромна є, а в ній світи життєві,

Що свідчать про мету, яка на Небесах…

Душа, що йде завжди стежиною добра,

У милосерді звита буття ота дорога, —

Світилом постає, яке собі обрав

Той лицар духу дня, бо є така спромога.

Най нерушимим буде гори Синай завіт,

Бо лиш у нім є сяйво, що вище міри злата.

У тайні теж вершиться про ті скарби одвіт,

Господь Святий за це відвідає й заплатить:

Своїм рабам із терня вінці дарів готує,

Смиренням прикрашає, звитягою гартує.

І вища мудрість з Ним людей усіх рятує,

Якщо в ім´я Його свідомість порядкує.

ЛАМПАДА ДУШІ

Палає лампада у серці безкраїм —

У ньому є землі, про них усі знаєм.

Там океани, безліч дивних творінь, —

Поразки бувають, хвилини прозрінь...

Вітром чуття ледь здіймаються тихим,

Щоб не згасити, не завадити лихом —

До вогника світла, тепла і любові,

Який сповнює враженням гарним у слові.

Прекрасні хвилини і тіні зізнання

Народжує мова — душі поривання.

Як добре те полум'я нам відчувати:

В очах і присутності світло пізнати.

Від серця до серця мандрує краса,

Вона пробуває там, де небеса.

Людина здатна все зло подолати, 

Якщо благодать буде її зігрівати.

ЛИСТОК ЧАРІВ

Убрана павутиною серпанку невідомість:

Вершиться дивина проясненої миті смислів.

Збагненне постане тінями нового натомість…

Помітний натяк, народжений зі спроби, вислів.

Мовчання буде паузами свідчення дії дощів,

Які є образа'ми краплин того, що десь існує

Та викликає летке замилування, бо зміг, узрів,

Збентежився свідомістю, де явлення турбує.

А мова стане прихистком бентеження вітрами,

Адже на ній проречена любов, також прокляття.

Веде вона таємними стежками повсюди поміж нами

До ликів споглядання, що мерехтять вогнем сум'яття.

Приховано осінній листок покоїться для чарування.

Він вкутаний снігами слідів, залишених волхвами,

Хурделицею в затишку оселі, яка замилуванням

Засвідчує чудесний відгомін Різдва, що з нами. 

НЕВЛОВИМЕ

Чи є такі слова, що зміряють глибини?

Лиш натяки пустот, які неначе вись…

Із виправдання дій сплетіння у провини,

І щастя невловиме, що десь було колись…

Є скуті добрі сили та відчаю наруга,

І невимовний біль, який в душі не згас.

Травмує землю якість загострення у плуга,

А добрі вісті й лихо німий приносить час…

Отож, палають завше фортечні смолоскипи

Де потемки світів, що в них живе людина.

Там стала й непостійна млина душа зі скрипу,

Мов борошно з'являється пророщена зернина…

Священний хліб зготований руками господині.

Оселі смислів наші — скорботи й щастя стіни.

Прожити слід пітьму зі сподівання днини.

Все, що існує всюди, набуде знову зміни…

ПОРИНУТИ

Поринути безмежжям знаків смислу,

Знайти утіху світлого знання,

Яке у букві, слові, думці, числах

Веде до спроб добро завжди вчинять…

Породженій бурхливості уяви,

Де тиха пристань віри берегів,

Господь святий постане знов у славі,

Яку невігласом сприйняти зміг, зумів.

Омріяні вершини, їх сягання

Удаваної примхи із марнот

Підтверджує одвічне поривання

У ницості знікчемлених чеснот.

Відлуння всіх містерій світу правд,

Освячених жертовником небесним

Веде на землі дива днів порад,

Зірок у тьмі осяяння чудесних.

Отож, йдучи у далі споконвічні

З торбинкою й сопілкою буттям,

Спіткають путтю істини зустрічні,

Які збагнути слід без викриття. 

ПОШУК

У прагненні зректися темноти,

Яка гнітить безоднями світів,

Прошу: Ти, Господи, прости,

Дай сили, щоби світло Сонця зрів.

Позбутися враз ідолів марнот,

І подвигом гріховної природи

Поринути в небесну даль чеснот,

Бо там є істинна і райська прохолода.

Іти вузькою путтю самотою,

Із Ангелом-Хранителем сягнуть

Земель святих, де вже немає бою

За душу, в глибини дум пірнуть…

І там, де океану серця тиша,

Перлини чистоти знайти прегарні.

Їх Бог колись для нас усіх залишив,

Щоби ті пошуки були завжди не марні.

СВЯТО РІЗДВА

Укутаний зими снігами

Світ чарів постає Різдва.

Волхви мандрують із дарами,

Зрять пастушки Небес дива'.

Зоря прекрасна Віфлеєму

Мов сяйво чисте буднів прозі.

Святкове дійство, як поема,

Зігріти душу завше в змозі. 

Ясельця зустрічають Спаса,

Теплом обіймів Діва-Мати,

Храмом, святих іконостасом

Нас просить Бога прославляти.

ТЕРПІТИ

Терпіти недовершеність у всьому,

Намагатися збороти те, що проти

Процвітання душі окраси — свого дому,

Оселі духу, із вопрошанням: Хто ти?..

Людина, із кігтями звірячими?

Чи, може, птах безсилий та безкрилий?

Поживемо, роздивимось, побачимо, 

Аби наш світ був серцю милий.

Іще живу, стою. Буває — падаю...

Знов чекаю на акорд останній.

І часто дуже минуле згадую

Увечері та в прохолоді ранній...

Молюся, бо прийшла година каяття:

За все, і кожний подих, осмислене, 

Утілене у дії, слові про своє буття,

Що у причини й наслідки навіки стиснене.

Терпіння — це важливо, у ньому — диво,

Правдиве одкровення душі устоїв,

Яка усупереч собі, коли повсюди криво,

Знов у боротьбі, як справжній воїн.

УТІХА

Ранкове світло свідчить про буттєве

Зародження пречистих, дивних дум,

Які несуть на крилах враз, миттєво

У ті світи, де зник навіки сум.

А потім знову явлене тривання,

Пора вечірня, втома прози днів,

Печаль життєва стала не востаннє

Мірилом істини, яке не завше зрів.

Збагненна всюди мить історій забуття,

Воскреслі спогади долання часового,

Безмежний жаль, бо вже без вороття

Утіхи дивина, тому такий убогий.

Та прийде, вірю, благодатно Спас,

Де віра щира й добре сподівання.

Розп'яту правду звершить поміж нас,

І милістю утішить в день останній. 

ЩЕДРИЙ ВЕЧІР

Знов Щедрий вечір та благі дари,

Розмай окраси митей чарування

Сердешних вимірів буттєвої пори,

Яка в житті не звершена востаннє.

Помітну видимість вуалей зі світів,

Де міріади стверджень існування,

Збагненністю у здогадах узрів,

Поглинутий душевним пориванням.

Родинне свято Богонемовляти,

Тепло та сяйво каганців із тьми

Засвідчують потребу привітати

Дорослих, що були колись дітьми…

Пісні й слова, поняття, почуття,

Сплетіння їхнє та мигтіння дум

Для затінків у буднях забуття

Освітять спогадами радо, тихо сум…