8. Взірці

ПРОДАВЕЦЬ ТРОЯНД

роман-роздум в мініатюрах

ВЗІРЦІ

На душі Тетяни, матері Ані, було неспокійно. Вона розмислювала про можливість своєї дитини навчатися у новостворюваному ліцеї. Треба було все додатково зважити, щоби не нашкодити прийнятим рішенням. Тож після роботи вона зателефонувала до отця Лаврентія, домовилася про зустріч. Потрібно було з´ясувати для себе багато чого… Зрештою, чи можна новому започаткуванню довірити життя своєї донечки? Чи не стане цей задум переломною віхою для долі молодої людини… Як саме це позначиться на світогляді Ані? Чи не занадто амбітним є цей проєкт? А раптом він є лише забаганкою багатих людей, що прагнуть реалізувати свої амбіції марнославства… 

Стоячи біля храму, Тетяна помітила, як промені на заході сонця обрамили хрести на куполах. У цьому своєрідному поставанні краєвиду відкривалася гармонія моменту. Здавалося, що така панорама не випадкова, особливо притаманна для цього священного місця саме у цей час. Принаймні, хотілося вірити в надзвичайне значення і символізм плинності цієї живої картини.   

Підійшла після вечірньої служби до отця Лаврентія, який саме з'явився на вулиці. 

— Доброго вечора Вам, шановний отче. Благословіть, — промовила, склавши по особливому руки.

— Іісусе сладчайший, спаси нас, — промовив священник і торкнувся до її хустки рукою. — Що привело Вас? — поцікавився.

— Навіть не знаю. Напевно, особисте. Все мучуся деякими питаннями, — проказала жінка.

— Так-так. Доки є питання, ми живемо. Головне тільки, щоби вони відрізнялися життєдайністю. Бо є й такі, що мають питання, як створити ту чи іншу недоречність… Але ж ми не такі, — пожартував панотець. 

— Так, звичайно. Не такі… А може чимось і такі. Ніколи не знаєш, де та прикрість прихована у житті. Глибини… — зауважила пані. 

— Що ж, так і є. Глибини, — погодився священник, — безодні та прірви. Важко сказати, де воно береться. Здавалося би, живи та радуйся. Але ж ні — дуже часто якийсь клопіт. А іноді ще й такий, що геть зовсім виснажує душу.

— Скажіть, отче, Ви справді вважаєте, що вступ доньки до того новоствореного ліцею якось добре у майбутньому вплине на її… розвиток? — спитала співрозмовниця.

— Напевно, що так, пані Тетяно… Здається, це Ваше ім'я? — спитав отець Лаврентій.

— Тетяна. Все вірно, — кивнула й усміхнулася жінка.

— Зараз світ став дуже своєрідним. Коли людям усе дозволено, то вони часто переступають межі припустимого щодо одне одного. А навчитися принципів, які би і стали причиною тих обмежувачів — це дуже добра мета, з поміж багатьох інших завдань, які ми спробуємо поставити перед собою в навчальному закладі, — міркував монах. — Звісно, я розумію, що життя — то найкращий учитель. Але гарні здобутки звичаю, які втілені в чудових творіннях людей різних епох — все це теж можна відкрити для людини, або хоча би натякнути про потребу прагнути всупереч всьому того, що є взірцевим.

— Взірцевим? Але ж зараз є багато взірцевого. Одначе насправді, то лише блискучі фантики, позбавлені суті, — промовила Тетяна.

— Дійсно, взірців багато, і кожен з них має свої мотивації, свій неначе захист світогляду. І слова… Слова теж наче гарні, а що за ними стоїть? Часто це бувають лише пастки для свідомості. Тому, напевно, у людей така зневіра щодо доброго. Бо куди не поверни, всюди зустрінемо заклики. А куди це все веде? Часто в безодні, прикриті гарною риторикою, — зауважив отець Лаврентій. 

— А чому Ви вважаєте, що в цьому ліцеї буде таки все по-справжньому? І як це «справжнє»? Хіба його можна навчитися за партою? Чи виростити в теплиці за несприятливих зовнішніх, так би мовити, умов? — поцікавилася пані. 

— Дійсно. Ми хотіли би створити наче оранжерею для культивування гарних взірців світогляду. Але однаково свобода вибору є в кожної людини. І зрештою, головні відповіді доведеться шукати самому. Пригадаймо часи до Жовтневого перевороту. В той період церква мала дуже великий вплив на державу. В школах вчили Закону Божому. Але то все не змогло вберегти тодішню державу від розвитку безпринципності та атеїзму. 

Тобто, слова лишилися словами. А якщо за тими словами немає діл, сповнених глибинною світоглядною переконаністю в певних істинах, то це лише буде порожнім стрясанням повітря, певна річ. Але однаково, нам слід відкрити обрії молодим людям, щоби вони знали, що є ще й таке. До того ж, у житті доведеться зустрітися із багатьма видами мотивацій і принципів. І щоби знати певні пастки для світогляду, щоби в них не втрапити, теж потрібна освіта. Хай хоч і майже формальна. До того ж, хочу зауважити, що коли зерно знання доброго впаде у землю душі, чи проросте воно — це залежить від багатьох чинників. Але зрештою, справа у Промислі Божому про людину і в її волевиявленні, — роздумував священник. 

— Це дуже важка тема, отче, — промовила Тетяна. — Скільки спокус різних і випробувань чатує на душу людини, яка хоче зростити якісь ідеали. Не знаю навіть, чи життєспроможні будуть ці пагінці, які ви хотіли би виростити у ліцеї… У моєму житті дуже багато є такого, коли доводилося йти на компроміси із сумлінням, аби якось та зводити кінці з кінцями. 

— Так, все вірно. Ми дуже слабкі духовно. Але для того, щоби намагатися жити по-Божому, не обов'язково ламати себе заради принципів. Бо це може бути навіть згубою. Йти на відкритий конфлікт з мирським устроєм — на це слід зважуватися лише у виключних обставинах. А так, Євангеліє зазначає, що треба бути мудрими, як змії. А також там сказано, що світ лежить у злі. Та це не те зло, яке зовнішнє. Це зло проникає до глибин людських костей, свідомості, душі. Дуже часто буває так, що ми і самі не знаємо, що стаємо витоком певної згуби для когось. Бо потьмарені очі ума. І ми спотикаємося в сліпоті своїй, називаємо «добрим» зло, а «лихим» добро. Так буває. А ще пристрасті, які так часто диктують свої умови поводження… От скільки зустрічалося мені «борців за правду». А в дійсності то лише бунтівники через порушення своїх «шкурних інтересів» певних. Ви вже вибачте, що таке слово застосував. Але це для кращого розуміння, — зауважив священник. 

— Мені це все відомо. Принаймні, відчуваю в інтуїції. Не завжди можу словесно відтворити. Але розумію цей стан речей. І на собі теж пережила багато такого, — схвально кивнула Тетяна. 

— Що ж, — зітхнув священник, — тож будемо пильними і мудрими. Хоч і не завжди допомагає це. Бо своїми силами ворожу силу не здолаєш. А коли той ворог неначе пронизує своїми щупальцями свідомість і серце, то ще важче стає від наявності такого стану справ. Та нам треба спробувати виростити у молодих душах пагінчики гарного світогляду, добрих взірців мислі й почуттів. І все це присвятити Богові-Творцеві нашому. Хай ми теж люди з багатьма вадами. Але ж намагаємося хоч якось та зберігати внутрішню ікону-образ Божий, щоби там виділася осмисленість життя нашого з позицій віри у гармонію та Промисел Всевишнього.

А якщо зможемо глибинно присвятити себе і віддано послужити цій справі, то Господь-Серцезнавець все зрозуміє і допоможе нам. Управить доброю дорогою і нас, і тих, кого дасть нам, пошле в науку, — промовив заспокійливим тоном отець Лаврентій. 

— Дай Боже, дай Боже, — проказала жінка, мати школярки.

Вони удвох ще розмовляли про світогляд церковної людини і його протирічність мирському. Отець Лаврентій бентежився розповідями Тетяни, важко зітхав з понурою головою, слухаючи її. Очевидно, він дуже співчував і цій жінці та багатьом своїм прихожанам, які намагалися жити по Божому всупереч складній побутовій обставинності. Тому його поради були дуже обережними, щоби не спричинити відкритого конфлікту, протиставлень світогляду церковної та узвичаєної буденності. Священник також розумів, що справа духовного поступу має багато всіляких вимірів. Тож радив спробувати віднайти унікальну значимість сприйняття тієї чи іншої проблеми, щоби зрозуміти чи відкрити для себе хоч якось таємницю Промислу Божого про людину саме у такій наявній ситуації.

Тетяні подобалися зважені погляди отця Лаврентія. Тож вона ще довго розмірковувала про почуте від нього, прямуючи додому, до своєї донечки, яку дуже любила. І хоч ліцей із повним пансіоном ставав перешкодою їхньому перебуванню разом, жінка сподівалася, що цей навчальний заклад принесе у майбутньому гарні плоди доброго світогляду і виховання дитині.