АБИ
Мірки вичерпні для людей
Ведуть завжди до певних втрат.
Є вади всюди всіх ідей,
Свободи світ буває з грат.
У схованках своїх пітьма,
Світила в далях неприступні.
Плоди трудів десь теж дарма
Знецінюють, бо є і трутні.
А втім, пізнати слід своє,
Помітність фальші до глибин:
Збагненне знову постає
Із виправдань, гірких провин.
Сенсу закуті ланцюги,
Тож їхні змісти, мов примари,
Захисники та вороги
Свідомості, де всюди чари.
У митях іноді безсило
Плазуємо всіма світами.
Аби ж були завжди в нас крила,
Небесне Царство поміж нами…
БЕЗЦІННЕ
Не все для людини відносне у цінах.
Є те, що безцінне завжди.
Його сенси простежені навіть в підмінах,
Які свідчать про справжність нужди.
Щирість душі та благе поривання,
Скромне буття від чеснот,
Відданість, мудрість, і віра, старання
Мовлять смислами вічних висот.
Відтак, якщо знайдено скарб цей добра,
Не важливо, хто думає щось…
Благодаті вершиться там диво, пора,
Для сердець Боже Царство збулось.
ВАЖКИЙ ХРЕСТ
Яка людина честі доброї та роду?
Вона життям всім Господа являє,
Їй чистота прекрасна нагорода,
А благодать свідомість осяває.
Цей хрест обрати слід, завжди нести:
Багато є спокус, також страждання.
А в боротьбі духовній сенс мети, —
То перемога зла своїм старанням.
Прийди на поміч, Боже світлих сил.
Стань затишком, як є душі негода.
Без Тебе цінне в смерті прах і пил,
З Тобою ми на вік воскреснем згодом.
ВИДИМІСТЬ ЧУДА
Дзвенить кришталь струмків,
Немов прозоре диво Неба,
Яке в миттєвостях узрів,
Їх явленні, чудес потребі.
Сріблясті гори зі снігів,
Далека, видима блакить, —
Ранкове починання днів
Де сни, замріяно ще спить.
Проміння дотик чарівний
Рожевим сяйвом і безмежжям
Пресвітлий відблиск сонця свій
Послав за обрій узбережжя.
Помітні на піску сліди
Морські солоні сльози
Поглинуть шепотом води,
А хмарами постануть грози...
Із віття листя золоте
На стежці, що веде додому
Вітрами тихими мете
Також душі життєву втому.
ВИТОКИ РОЗМАЇТТЯ
Куди не поверни, всьому своя причина:
Мінливість сенсу днів не скрізь без вороття,
Бо спогад миттю плинність смислу спинить,
Покаже неспроможність збагнути все життя.
Бурхливих витоків джерел цілющий дзвін
Мовчанням шуму незбагненної природи
Так, ніби перепони правд зі стін,
Є перешкодою відомості нагоди.
Первинна велич у початках суєти,
Що має знов причини спростування, —
То лише здатність десь кудись іти
Із вірою в можливості надбання…
Зачинене, заперте чи приховане,
Коли його неначе скрізь нема,
Теж річ веде повсюди потай мовами,
Немовби присмерком, якщо ще не пітьма…
Зібрання привидів минущого яви
Постало, наче дійство своєчасне,
Бо хтось для когось тут завжди живий,
Чийсь каганець вночі буття не згаснув…
ВТІМ
Куди подітися від прикрощів темнот?
Хай смолоскипом світить сенс добра,
Від Господа примноженням щедрот
Постане думка, справи всі з порад.
Куди втекти на полі в буревії?
До скелі, у печери тіней смислу.
Знайти там натяк віри і надії,
Які народять світу гарний вислів.
Коли ударять дзвони на дзвіниці?
Адже опівночі весь люд спокійно спить
І не питає про високе, підло нице,
Оскільки в сні душа не так щемить…
А втім, із Неба ангел швидкокрилий
Мелодію привітну засурмить,
І станеться, що будуть знову сили
Прекрасні миті у житті творить…
ДЕСЬ
Ще не звершилася мелодія буття,
Її акорди у всесвітнім поставанні,
Де виправдання є та викриття
Із фальші неуміння існування.
Камінні люди із биттям сердець,
Збагненна проза в пристрасті поезій,
Людина-руйнівник, також творець,
Меч благородства та нікчемне лезо.
Ціна миттєвості, у смітті діаманти,
Забута грамота священних, вічних слів.
Смирення латка у величних мантій,
Те що збагнув, також не зрозумів…
І непомітність, що десь очевидна,
Розкаяння життя біля могил.
Красива хтивість для чеснот огидна,
І немічність, що мовить смислом сил.
Подітися від себе не в спромозі,
Хоч мандри в думах у кінці світів.
Спекотне літо, прихисток морозів,
Те, що дозволив хтось, і що не смів.
ЗАЛЕЖНОСТІ
Є зміна днів у темряві ночей,
Великі звершення малого починання,
Прекрасні витвори звичайності речей,
Високий вимір без широт визнання…
Прадавні формули сучасності отрут
В свідомому мотиві поставання
Знікчемлення стосунків різних пут,
Неначе вже скасоване тривання…
Видимість вдаваного, непомітність істин,
Розвинуті з безглуздя десь чесноти,
Які в пітьмі безодень зверхньо чисті,
З тремтінням просять не питати: «Хто ти?»
Генеза з гноїща краси троянд величних
На службі звично для гармонії сердець.
Прості слова, що воскресають вічно,
Допоки людству не прийшов кінець.
Залежності не в змозі хтось лічити:
Невидиме повітря — рокове.
Їх в тайнах суть, які комусь відкриті,
Яви у здогаді, що скрізь іще живе.
ЗГАДКА
А дні летять, неначе то лелеки,
Журлива пісня в їхньому ключі.
І згадка про минуле вже далеке
Претихо мовить: спогадом спочинь.
Постань із попелу, як та вогненна птаха,
Знайди в собі буттєвий скарб тих сил,
Що визволять з полону бідолаху,
Який лиш молить: Господи, спаси…
У небі вирій, наче там світ мрії,
Вдивляється хтось подумки увись,
Бо прагне добрих намірів і дії,
Дорогою життя йдучи кудись.
Аж ген у недосяжності блакиті,
Де сонця сяяння прекрасна сторона,
Ворота Всесвіту у таїнствах відкриті,
Невіданням рече всім дивина.
Пройду стежинкою, осінньою печаллю,
Допоки золотом ще листячко шумить.
І зникну десь в слідах, що помічають,
А потім згадують, як пам´ять повелить.
ЗНОВУ
Існує диво чарування часом,
Який приносить радість і печаль.
Вони душі з премудрості окраса,
Бо теж несуть в собі якусь мораль…
І висновки буттєвої наснаги,
Що свідчать велемовно у серцях,
То з величання, також зі зневаги
Породжують і затишок, і страх…
Тож знову тут провалля в невідоме,
Яке із плинних дій випробувань.
Відповідає їм життєва втома
У сховках таїни своїх зізнань.
Ключі до смислів озера тривання
В глибинах благодатних озарінь
Проказують свідомісне послання
Творцю всього, немов молитви тінь.
І доленосності вершини та рівнини,
Які підтримують буденну сенсу суть,
Утверджують знання світів людини.
Його не здатні в митях всі збагнуть.
ЛІПШЕ
Проречені слова й посталі смисли...
Причини їхні надто велемовні,
Не здатні уміщатися у числах,
Повтореннях помітних невгамовних.
Одвічне миготіння змістів світу
В небажанім та схвальнім існуванні,
Відторгненні та прийнятті одвітів,
Прийнятності уламків пізнавання…
У образах смиренних, плазуванні,
Що з ницості, духовності вершини,
Укотре свідчить марево визнання
Свідомих мірок здатність безупинну.
Тож ліпше вже мовчання, мов безумство.
Прости, мудрець, оці хитросплетіння
Та спробу в прірви впасти вільнодумства,
Де лиш спочинок тихий кості й розуміння…
МИТТЄВОСТІ
Мить золота´, посріблена для суті,
Прихована у горщику із глини,
Заперта в скрині спомину забутім.
Одвічна це людей усіх провина.
Яка вона, та цінність, що триває,
Постала диханням і гомоном сердець…
Одні те вгадують, а хтось не помічає:
Життя то дар, з коштовностей вінець.
Незнані смисли світла, тьми в бутті,
Мов діаманти, схожості каміння.
Ява підробки дум, де зміст у викритті
Збагненного, покров нерозуміння…
ПОСТАВАННЯ ТАЙН
(акростих)
Премудрості величні світи усюди Неба
Осягнуті мірами тла земного існування
Свідчать про благість, якої завше треба,
Творіння то волі життєдайне намагання.
Аркади від святинь, де іконостасів миті,
Відродять прагнень зоріння поставання.
Амфори значень Чаші Вічності покриті,
Нотатки молитов часу звістять надбання.
Німби мрій чудовних дорослих дітлахів,
Ясніє Спаса істина, та в затінку всі люди:
Тез вікових збагнути хтось натяки посмів,
Акорди спільності, прихованість повсюди,
Ймовірні даності доби сполучення подій:
Новелами смислів буття написаний сувій…
СУЩНІСТЬ І СУТНІСТЬ
Сущність* збагнути лиш натяків спромога
Тривань буттєвості, які помічені повсюди:
Дійсності завше сумнів значень, осторога
Щодо змістів уявлень, де світів яви етюди.
Сутність* розкрити відання існуюча нагода,
Якщо питання здатні ще засвідчити одвіти,
Упорядкована із думами свідомості господа,
Є куди граней осяжне осмислення вмістити…
*Сущність дійсності дещо відома у контексті перспективи трансцендентальних інтуїцій щодо сприйняття, здатності осягнення буттєвих явищ, які мають розмаїті доступні та незвідані, незбагненні виміри актуалізації поставання таїни апофатики існуючого.
*Сутність дійсності осягається наявністю багатомірних значень змістовностей певним способом екзистенції свідчення, маніфестації тих чи інших, деяких її проявів.