Тернопільська міська комунальна лікарня № 3

Як правомірно відмовити пацієнту

Чорні списки пацієнтів у ЛПЗ: як відмовити пацієнту правомірно

Ірина ШКАРІВСЬКА,

адвокат, Київ

Клієнт на прийомі у лікаря відмовляється пред’явити документи, що посвідчують особу, або не бажає підписувати згоду на медичне втручання? Це може свідчити про те, що пацієнт є шахраєм та хоче у судовому порядку матеріально збагатитися за рахунок прогалин у законодавстві. Які нормативні акти дають змогу адміністрації ЛПЗ захиститися від таких осіб, відмовивши їм у обслуговуванні, — роз’яснює експерт

Ключові слова:

відмова у наданні медичних послуг; екстрені пацієнти; шахрайство; пацієнти без документів; несумлінні пацієнти

Останніми роками в Україні (як і у всьому світі) повсюдно з’являються так звані «чорні» списки клієнтів. Це стало настільки актуальним, що деякі спеціалізовані платні електронні програми управління клініками навіть мають опцію «чорний список пацієнтів».

До таких списків потрапляють особи, які навмисно чи через певні риси характеру, невдалий досвід або з інших причин з самого початку негативно та/або агресивно налаштовані до персоналу закладу охорони здоров’я¹, або ж це пацієнти, які професійно намагаються заробити на лікувальному закладі², користуючись бездоганним знанням законодавства (а точніше — прогалин у ньому) та недоліками у роботі лікувального закладу.

1 Тут і далі по тексту під закладом охорони здоров’я, лікувальним закладом слід розуміти як юридичних осіб, так і фізичних осіб — підприємців, які мають ліцензію на здійснення медичної практики.

2 Відповідно до частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

До поведінкових рис, які дають змогу розпізнати несумлінних пацієнтів належать такі:

особа неодноразово записується (у тому числі через мережу інтернет) на прийом до лікувального закладу або лікаря, а потім не приходить, аби у подальшому зафіксувати відмову персоналу закладу приймати її та використати це як доказ порушення права на доступ до медичних послуг;
під час прийому у лікаря особа фотографує всю медичну документацію та/або голосно і чітко вимовляє слова у розмові з лікарем (може свідчити про ведення відео- чи аудіозапису бесіди);
після медичного втручання пацієнт нехтує всіма застереженнями щодо раціону харчування чи способу життя, аби у подальшому проблеми зі здоров’ям пов’язати з нібито неправильно проведеним лікуванням;
клієнт на прийомі відмовляється пред’явити документи, що посвідчують особу, та/або не бажає підписувати згоду на медичне втручання (при цьому вимагає провести лікування);
пацієнт тривалий час у письмовій формі скаржиться адміністрації лікувального закладу на ті самі факти або інциденти, які неможливо підтвердити.

Кожна із описаних ситуацій є потенційним конфліктом, що їх провокує пацієнт для отримання у подальшому певної матеріальної вигоди від лікувального закладу. Медична сфера є сферою послуг, тобто основними тут є контакти типу «людина — людина». А це означає, що (навіть середньостатистично) кожен лікар принаймні кілька разів у житті стикнеться з конфліктним пацієнтом. Тож важливо не ігнорувати таку поведінку, а вміти вчасно її виявити та відповідно відреагувати, використовуючи дозволені законодавством способи спілкування з пацієнтом.

Запис на прийом через інтернет-ресурс

Багато лікувальних закладів, особливо приватної форми власності, надають пацієнтам змогу записатися на прийом до лікаря не виходячи з дому — через інтернет-сайт закладу. Однак така прогресивна форма взаємодії з клієнтами має і свої недоліки: наприклад, записавшись на прийом, пацієнт вирішує не приходити і не повідомляє про це заклад. У результаті лікар витрачає зайвий час на перепланування прийомів інших пацієнтів та очікування несумлінного клієнта.

Проблема несумлінних пацієнтів стоїть гостро не лише в Україні. Так, наприкінці 2015 року калінінградські лікарні почали складати чорні списки пацієнтів, які записуються на прийом через інтернет на регіональному порталі самозапису або через термінали, але не з’являються. Схема роботи системи така: якщо пацієнт не з’явився на прийом, то можливість записатися повторно тимчасово блокується. Для відновлення можливості самозапису необхідно звернутися із заявою на ім’я головного лікаря до поліклініки за місцем прикріплення з паспортом і полісом обов’язкового медичного страхування. Обліковий запис розблоковують протягом трьох робочих днів.

Така система блокування несумлінних пацієнтів є вдалим розв’язанням проблеми: з одного боку, право пацієнта на прийом лікарем не обмежується, але для нього створюють певні незручності (спричинені його ж поведінкою), що змушує пацієнта більш дисципліновано ставитися до робочого часу лікарів.

Звичайно, про такі «чорні» списки та можливість блокування на виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII має бути зазначено у правилах сайту, з якими пацієнт ознайомлюється перед тим, як записатися на прийом.

Особливості заповнення Інформованої згоди

Форма № 003-6/о «Інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення» заповнюється пацієнтом, який звернувся до закладу охорони здоров’я та дає згоду на проведення йому діагностики та лікування, у разі необхідності на оперативне втручання та знеболення. Це здійснюється у присутності лікуючого лікаря цього закладу охорони здоров’я.

Пункт 2 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 003-6/о «Інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення», затвердженоїнаказом Міністерства охорони здоров’я України від 14.02.2012 № 110

Прийом пацієнта без документів

Часто трапляються випадки, коли на прийом до лікаря приходять пацієнти, у яких немає документів на посвідчення особи. При цьому такі пацієнти вимагають надати їм медичну допомогу, погрожуючи судовими позовами чи кримінальною відповідальністю за бездіяльність медичного персоналу. Та чи є законними такі дії?

Законодавство у сфері медицини не містить роз’яснень щодо того, як лікар має діяти у описаній ситуації, тож проаналізуємо інше галузеве вітчизняне законодавство.

Відповідно до пункту 1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII, саме паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Законодавством встановлено різновиди документів, що посвідчують особу та громадянство України (крім паспорта, таким документом є, наприклад, тимчасове посвідчення громадянина України); документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус (наприклад посвідчення водія)3; документів, що підтверджують громадянство України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон; посвідчення особи моряка тощо)4.

3 Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI.

4 Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III.

Майже кожна бланкова форма медичної документації містить певні роз’яснення щодо процедури заповнення паспортних даних про пацієнта:

«[…] зазначаються: прізвище, ім’я, по батькові, стать, дата народження, телефони: домашній та робочий, місце проживання пацієнта згідно з паспортними даними, місце роботи, посада».

Пункт 5 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого № ___», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14.02.2012 № 110 (далі — Наказ № 110);

«[…] зазначаються: прізвище, ім’я, по батькові хворого, стать, вік, місце проживання згідно з паспортними даними (у разі якщо стаціонарним хворим є дитина, зазначається місце проживання її батьків або інших законних представників), місце роботи, спеціальність або посада (для учнів, студентів — місце навчання; для дітей — найменування дитячого закладу)».

Пункт 5 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 003/о «Медична карта стаціонарного хворого № ___», затвердженої Наказом № 110);

«[…] Інформація, яка надається донором закладу переливання крові при кожній донації: 2.1. Ідентифікація донора: Особисті дані, що унікально відрізняють донора, без будь-якого ризику помилкової ідентифікації, так само як і дані для контакту з донором (паспорт, водійські права, військовий квиток, посвідчення особи, ідентифікаційний номер платника податку тощо)».

Порядок медичного обстеження донорів крові та (або) її компонентів, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 01.08.2005 № 385.

Як бачимо, у одних інструкціях із заповнення медичних форм встановлено вимогу зазначати лише паспортні дані, які мають бути вказані у відповідних графах медичної документації, в інших — більш детально зазначено, на підставі яких саме документів варто з’ясовувати дані про пацієнта. При цьому лише в інструкціях щодо заповнення медичної документації при невідкладних (ургентних) випадках чітко вказано, що паспортні дані пацієнта можуть бути зафіксовані зі слів самого пацієнта чи свідків:

«Прізвище, ім’я та по батькові пацієнта необхідно записувати розбірливо друкованими літерами так, як вони записані в документі, що засвідчує його особу (паспорті тощо), в разі відсутності будь-якого документа — зі слів особи або свідків».

Пункт 11 Інструкції щодо заповнення форми первинної медичної облікової документації № 110/о «Карта виїзду швидкої медичної допомоги», затвердженоїнаказом

Міністерства охорони здоров’я України від 17.11.2010 № 999;

«Прізвище, ім’я та по батькові хворого за паспортними даними або зі слів хворого чи особи, яка супроводжує хворого».

Пункт 8 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 001/о «Журнал обліку прийому хворих у стаціонар та відмов у госпіталізації», затвердженої Наказом № 110.

Очевидно, законодавець у цьому випадку керувався такою логікою: необхідність збереження людського життя, безперечно, стоїть на першому місці, а заповнення відповідних облікових форм та ідентифікування пацієнта за паспортними даними, хоч і є необхідною передумовою лікування особи у закладі охорони здоров’я, та у описаних ситуаціях виступає другорядним завданням лікаря.

Із цього робимо такий висновок: проведення будь-яких медичних маніпуляцій без встановлення особи пацієнта за документами можливе лише у виняткових випадках, коли життя пацієнта перебуває під загрозою.

Лікування пацієнта без встановлення його особи

Проведення будь-яких медичних маніпуляцій без встановлення особи пацієнта за документами можливе лише у виняткових випадках, коли життя пацієнта перебуває під загрозою

Лікар має право вимагати у пацієнта пред’явити документи, що ідентифікують особу останнього, оскільки:

неможливість підтвердження громадянства України зумовлює неможливість забезпечити безоплатне отримання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я (ця гарантія передбачена ч. 2 ст. 8 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 № 2801-XII; далі — Основи законодавства про охорону здоров’я);

ідентифікування пацієнта необхідне для встановлення цивільних правовідносин між ним та закладом охорони здоров’я (зокрема при укладенні договору про надання медичних послуг); неприпустимою, однак гіпотетично вірогідною може бути ситуація, за якої пацієнт на прийомі з певною зловмисною метою може називати себе чужим ім’ям;
медична документація має не лише безпосередньо медичне, а й юридичне значення (адже посвідчує юридично значущі факти — вагітність, тимчасову непрацездатність, інвалідність, перебування особи у певний період у медичному закладі тощо).

Лікування пацієнта без встановлення його особи

Відмова пацієнта підписувати згоду на медичне втручання

Непоодинокими є випадки, коли пацієнт, звертаючись по медичну допомогу, відмовляється підписувати інформовану добровільну згоду на медичне втручання (форму № 003-6/о, затверджену Наказом № 110, чи іншу форму згоди).

Так, відповідно до пункту 2 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 003-6/о «Інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення», затвердженої Наказом № 110, форму № 003-6/о заповнює пацієнт, який звернувся до закладу охорони здоров’я та дає згоду на проведення йому діагностики та лікування, у разі необхідності — на оперативне втручання та знеболення. Це здійснюють у присутності лікуючого лікаря цього закладу охорони здоров’я.

Статтею 43 Основ законодавства про охорону здоров’я передбачені виключні випадки, коли згода на медичне втручання пацієнта не потрібна: лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.

Цією самою статтею передбачено необхідність отримання лікарем письмового підтвердження відмови пацієнта від медичного втручання (таку відмову оформлює або сам пацієнт, або лікар за участю свідків). Із огляду на це, лікар, окрім деяких винятків, має право не проводити медичне втручання без оформлення такої згоди, адже згодом пацієнт може висунути претензію іншого характеру — щодо проведеного медичного втручання без оформлення передбаченої законом згоди.

«Чорний» список клієнтів медичного закладу

як документ (письмовий чи електронний) у разі його оприлюднення може стати доказом порушення медичним закладом права особи як пацієнта та споживача медичних послуг, а за деяких умов — свідченням розповсюдження персональних даних та даних про пацієнта, що становлять лікарську таємницю

Реагування адміністрації лікувального закладу на скарги

Пацієнт, як і кожен споживач, має право передбаченими законом способами реагувати на неякісно надані медичні послуги. Так, пунктом «ї» статті 6 Основ законодавства про охорону здоров’я закріплене невід’ємне право пацієнта на оскарження неправомірних рішень і дій працівників закладів та органів охорони здоров’я.

Однак іноді окремі пацієнти зловживають цим і систематично скаржаться на той чи той лікувальний заклад, лікаря чи інший персонал медичного закладу. Причини цього можуть бути різні (особисті неприязні стосунки, бажання заплямувати репутацію тощо), однак адміністрація закладу охорони здоров’я має правильно реагувати на такі скарги.

Зокрема, упевнившись у їхній безпідставності (шляхом проведення службового розслідування та аналізу пояснень персоналу), слід обов’язково повідомити особі, яка поскаржилася, про вжиті для перевірки її скарги заходи. Так, статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі — Закон про звернення громадян) встановлені такі строки для надання відповіді на звернення:

«Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, — невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.

На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку».

Статтею 8 цього закону також встановлені умови, за наявності якихзвернення не розглядають:

не вказане місце проживання заявника;
немає підпису автора (авторів);
неможливо встановити авторство (анонімне звернення);
звернення до того самого адресата з одного і того самого питання надходять повторно від тої самої особи, якщо перше звернення від неї вже прийняте і опрацьоване;
подано звернення, строки розгляду якого передбачені статтею 17 Закону про звернення громадян (скарги на рішення, що оскаржувалося);
звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник закладу, про що повідомляють особі, яка подала звернення.

Зауважимо також, що відповідь на скаргу бажано надсилати рекомендованим листом із описом вкладення (що допоможе підтвердити вміст поштового конверта) та з рекомендованим повідомленням про вручення (що слугуватиме підтвердженням отримання листа адресатом).

Аналогічного алгоритму дій потрібно дотримуватися й у разі надання відповіді на скаргу, залишену у книзі скарг та пропозицій медичного закладу.

Якщо пацієнт поводиться нахабно,

образливо, вживає нецензурні чи інші принизливі вислови, у такому разі він порушує право лікаря як фізичної особи на повагу до своєї честі та гідності. Захист цього права передбачений статтею 297 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV, зокрема закріплено можливість звернутися до суду з вимогою компенсувати завдану таким порушенням моральну шкоду

Надання пацієнту медичної документації «на руки»

Трапляються випадки, коли пацієнт, запідозривши лікувальний заклад у наданні неякісних послуг та заручившись підтримкою родичів/знайомих/юристів, звертається з вимогою видати йому медичну документацію та при цьому погрожує відповідальністю за порушення його права на інформацію щодо стану здоров’я. Наляканий медичний персонал видає усі потрібні папери на руки навіть не беручи при цьому заяви чи акта про вилучені документи з їхнім описом.

Дійсно, відповідно до пункту «е» статті 6 та статті 39 Основ законодавства про охорону здоров’я пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної та повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я. Однак таке право не є абсолютним та не дає право пацієнту самостійно, без відповідної ухвали суду, вилучати будь-яку документацію із медичного закладу.

Зауважимо, що кожна з облікових форм медичної документації має певні строки зберігання та процедуру знищення, а отже, є документом, який має зберігатися виключно у закладі охорони здоров’я.

Окрім того, у медичній установі варто затвердити власні правила ознайомлення пацієнтів із медичною документацію, з наданням можливості зробити копії. Обов’язково слід розробити бланк заяви пацієнта про ознайомлення із тим чи тим документом, а також — вести журнал із вказівкою про дату та час ознайомлення пацієнтів із конкретною медичною документацією. У разі виявлення псування чи зникнення певних форм облікової документації у адміністрації закладу будуть докази причетності до цього пацієнта та, відповідно, — змога захиститися від претензій пацієнта чи контролюючих органів.

Звернення пацієнта не розглядають, якщо:

• не вказане місце проживання заявника;

• немає підпису автора (авторів);

• неможливо встановити авторство (анонімне звернення);

• звернення до того самого адресата з одного і того самого питання надходять повторно від тої самої особи, якщо перше звернення від неї вже прийняте та опрацьоване;

• подано звернення, строки розгляду якого передбачені статтею 17 Закону про звернення громадян (скарги на рішення, що оскаржувалося);

• звернення осіб, визнаних судом недієздатними

Відмова лікаря від ведення пацієнта

Часто лікарі замислюються над тим, щоб відмовитися від пацієнта через його поведінку, невиконання рекомендацій та плану лікування.

Статтею 34 Основ законодавства про охорону здоров’я передбачено, що лікар має право відмовитися від пацієнта, якщо той не виконує:

медичні приписи;
правила внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я.

Обидва випадки відмови можливі за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров’ю населення. Лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого у разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

Законом України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 № 1489-III встановлено особливості відмови від надання психіатричної допомоги: лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів мають право відмовити у наданні психіатричної допомоги у разі відсутності підстав для її надання. Відмову у наданні психіатричної допомоги із зазначенням її причин фіксують у медичній документації за підписом особи чи її законного представника та лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів.

Звернення пацієнта не розглядають, якщо:

• не вказане місце проживання заявника;

• немає підпису автора (авторів);

• неможливо встановити авторство (анонімне звернення);

• звернення осіб, визнаних судом недієздатними

Відповідно до пункту 3.4 Етичного кодексу лікаря України від 27.09.2009 (далі — Етичний кодекс лікаря) за винятком випадків невідкладної допомоги, лікар має право відмовитися від лікування хворого, якщо впевнений, що між ним і пацієнтом відсутня необхідна взаємна довіра, коли відчуває себе недостатньо компетентним або не має у своєму розпорядженні необхідних для проведення лікування можливостей та в інших випадках. У цій ситуації лікар має вжити всіх заходів щодо інформування про це хворого та надати йому відповідні рекомендації.

Етичний кодекс лікаря є зведенням правил морально-етичного характеру та не має ознак загальнообов’язкового нормативно-правового акта.

У статті 38 Основ законодавства про охорону здоров’я міститься неоднозначне формулювання: «Кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій».

Законодавець не розтлумачив значення фрази «якщо останній може запропонувати свої послуги». Ймовірно, йдеться про певний рівень професійних знань чи досвіду лікаря, матеріально-технічне забезпечення лікувального закладу тощо. А тому на практиці таке формулювання можна розтлумачити як можливість лікаря відмовити у пропонуванні своїх послуг. Однак законодавчихмеханізмів захисту лікаря від скарг пацієнта у разі такої відмови у вітчизняному законодавстві не існує.

Зауважимо, що лікар, який остаточно вирішив відмовитися від пацієнта, має (із огляду на високу потенційну конфліктність такої ситуації) належно документально оформити факт невиконання пацієнтом приписів та правил. Зокрема, доказами такої поведінки пацієнта можуть бути:

записи у медичній карті (про порушення раціону харчування, повернення до шкідливих звичок, порушення інших рекомендацій), за можливості засвідчені підписом пацієнта (очевидно, що подібні самостійні записи лікаря будуть сприйматися без довіри);
записи у медичній карті про нез’явлення на запланований прийом (у такому разі бажано підписами пацієнта засвідчувати кожну узгоджену дату прийому);
акти за підписом свідків (рекомендовано залучати як свідків мінімум двох осіб із медичного персоналу закладу охорони здоров’я для збереження лікарської таємниці) щодо нез’явлення пацієнта на запланований прийом, порушення правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я тощо.

Доказами конфліктної поведінки пацієнта можуть бути:

• записи у медичній карті (про порушення раціону харчування, повернення до шкідливих звичок, порушення інших рекомендацій), за можливості засвідчені підписом пацієнта (очевидно, що подібні самостійні записи лікаря будуть сприйматися без довіри);

• записи у медичній карті про нез’явлення на запланований прийом (у такому разі бажано підписами пацієнта засвідчувати кожну узгоджену дату прийому);

• акти за підписом свідків (рекомендовано залучати як свідків мінімум двох осіб із медичного персоналу закладу охорони здоров’я для збереження лікарської таємниці) щодо нез’явлення пацієнта на запланований прийом, порушення правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я тощо

Крім того, виходом із конфліктної ситуації може бути роз’яснення лікарем права пацієнта на вибір та зміну лікаря чи лікувального закладу та процедури такої зміни.

Вияви неповаги до медичного працівника

Окремим аспектом взаємин лікаря та пацієнта є ситуація, коли пацієнт поводиться нахабно, образливо, вживає нецензурні чи інші принизливі вислови. У такому разі він порушує право лікаря як фізичної особи на повагу до своєї честі та гідності.

Захист цього права передбачений статтею 297 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (ЦКУ), зокрема закріплено можливість звернутися до суду з вимогою компенсувати завдану таким порушенням моральну шкоду.

Зафіксувати порушення можна у акті (знову ж таки, засвідченому принаймні двома свідками, проте у цьому разі свідками можуть стати будь-які очевидці — як інші пацієнти, так і представники медичного персоналу, адміністрації чи технічного персоналу закладу), фото-, аудіо- чи відеозаписі.

Так, наприклад, частиною третьою статті 308 ЦКУ прямо передбачено, що фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це зумовлено необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.

Бажано у такому разі чітко і голосно повідомити порушника про проведення запису бесіди з ним, назвати день, час та місце його проведення, уникаючи розголошення даних про пацієнта-порушника, що становлять лікарську таємницю.

Ще одним документом, що фіксує порушення пацієнтом права лікаря на повагу до честі та гідності, є доповідна (службова) записка безпосередньому керівнику чи керівнику медичного закладу. В особливо складних випадках відверто нахабної, зверхньої поведінки застосування фізичного насильства щодо нього лікар має право викликати поліцію.

Підсумовуючи, зауважимо, що «чорний» список клієнтів медичного закладу як документ (письмовий чи електронний) у разі його оприлюднення може стати доказом порушення медичним закладом права особи як пацієнта та споживача медичних послуг, а за деяких умов — свідченням розповсюдження персональних даних та даних про пацієнта, що становлять лікарську таємницю.

Тому категорично не рекомендуємо засвідчувати його будь-якими підписами та/або печатками, надавати статус офіційного.

Неприпустимо розповсюджувати такий перелік пацієнтів у будь-який спосіб, доступний для широкого загалу (вивішування на дверях кабінетів, розміщення на сайті тощо), адже сам факт створення списку стане додатковим доказом на користь пацієнта, перетворившись з інструмента захисту лікувального закладу на інструмент звинувачення.

Зусилля закладу охорони здоров’я мають спрямовуватися на інші, законні заходи — розроблення внутрішніх положень (правил, інструкцій) поведінки лікарів та інших працівників, роз’яснювальні бесіди для медичного персоналу та забезпечення належного рівня ведення і зберігання медичної документації.

НОРМАТИВНА БАЗА

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV

Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII

Постанова Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26.06.1992 № 2503-XII

Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про інфекційну безпеку донорської крові та її компонентів» від 01.08.2005 № 385, зареєстровано в Мін’юсті 16.08.2005 за № 895/11175

Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження форм звітності та медичної облікової документації служб швидкої та невідкладної медичної допомоги України» від 17.11.2010 № 999, зареєстровано в Мін’юсті 03.02.2011 за № 147/18885

Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування»від 14.02.2012 № 110

Джерело

Page updated

Google Sites

Report abuse