1. Законодавство України про охорону здоров’я

Останнi змiни внесено:

Закони України вiд 14.10.2014 № 1697-VII

Кожна людина має природне невiд’ємне i непорушне право на охорону здоров’я. Суспiльство i держава вiдповiдальнi перед сучасним i майбутнiми поколiннями за рiвень здоров’я i збереження генофонду народу України, забезпечують прiоритетнiсть охорони здоров’я в дiяльностi держави, полiпшення умов працi, навчання, побуту i вiдпочинку населення, розв’язання екологiчних проблем, вдосконалення медичної допомоги i запровадження здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правовi, органiзацiйнi, економiчнi та соцiальнi засади охорони здоров’я в Українi, регулюють суспiльнi вiдносини у цiй сферi з метою забезпечення гармонiйного розвитку фiзичних i духовних сил, високої працездатностi i довголiтнього активного життя громадян, усунення факторiв, що шкiдливо впливають на їх здоров’я, попередження i зниження захворюваностi, iнвалiдностi та смертностi, полiпшення спадковостi.

Роздiл I. Загальнi положення

Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров’я

Законодавство України про охорону здоров’я базується на Конституцiї України i складається з цих Основ та iнших прийнятих вiдповiдно до них актiв законодавства, що регулюють суспiльнi вiдносини у сферi охорони здоров’я.

Стаття 2. Мiжнароднi договори України в сферi охорони здоров’я

Якщо мiжнародним договором, згода на обов’язковiсть якого надана Верховною Радою України, встановлено iншi правила, нiж тi, що передбаченi законодавством України про охорону здоров’я, то застосовуються правила мiжнародного договору.

Стаття 3. Поняття i термiни, що вживаються в законодавствi про охорону здоров’я

У цих Основах та iнших актах законодавства про охорону здоров’я основнi поняття мають таке значення:

здоров’я — стан повного фiзичного, психiчного i соцiального благополуччя, а не тiльки вiдсутнiсть хвороб i фiзичних вад;

заклад охорони здоров’я — юридична особа будь-якої форми власностi та органiзацiйно-правової форми або її вiдокремлений пiдроздiл, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основi вiдповiдної лiцензiї та професiйної дiяльностi медичних (фармацевтичних) працiвникiв;

медична допомога — дiяльнiсть професiйно пiдготовлених медичних працiвникiв, спрямована на профiлактику, дiагностику, лiкування та реабiлiтацiю у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями i патологiчними станами, а також у зв’язку з вагiтнiстю та пологами;

медичне обслуговування — дiяльнiсть закладiв охорони здоров’я та фiзичних осiб — пiдприємцiв, якi зареєстрованi та одержали вiдповiдну лiцензiю в установленому законом порядку, у сферi охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою;

мережа закладiв охорони здоров’я — сукупнiсть закладiв охорони здоров’я, що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуваннi на вiдповiднiй територiї;

невiдкладний стан людини — раптове погiршення фiзичного або психiчного здоров’я, яке становить пряму та невiдворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей i виникає внаслiдок хвороби, травми, отруєння або iнших внутрiшнiх чи зовнiшнiх причин;

охорона здоров’я — система заходiв, якi здiйснюються органами державної влади та органами мiсцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, медичними та фармацевтичними працiвниками i громадянами з метою збереження та вiдновлення фiзiологiчних i психологiчних функцiй, оптимальної працездатностi та соцiальної активностi людини при максимальнiй бiологiчно можливiй iндивiдуальнiй тривалостi її життя;

пацiєнт — фiзична особа, яка звернулася за медичною допомогою та/або якiй надається така допомога;

домедична допомога — невiдкладнi дiї та органiзацiйнi заходи, спрямованi на врятування та збереження життя людини у невiдкладному станi та мiнiмiзацiю наслiдкiв впливу такого стану на її здоров’я, що здiйснюються на мiсцi подiї особами, якi не мають медичної освiти, але за своїми службовими обов’язками повиннi володiти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невiдкладному станi, та вiдповiдно до закону зобов’язанi здiйснювати такi дiї та заходи;

рiдкiсне (орфанне) захворювання — захворювання, яке загрожує життю людини або яке хронiчно прогресує, призводить до скорочення тривалостi життя громадянина або до його iнвалiдностi, поширенiсть якого серед населення не частiше нiж 1:2000.

Змiст iнших понять i термiнiв визначається законодавством України та спецiальними словниками понять i термiнiв Всесвiтньої органiзацiї охорони здоров’я.

Стаття 4. Основнi принципи охорони здоров’я

Основними принципами охорони здоров’я в Українi є:

визнання охорони здоров’я прiоритетним напрямом дiяльностi суспiльства i держави, одним з головних чинникiв виживання та розвитку народу України;

дотримання прав i свобод людини i громадянина в сферi охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантiй;

гуманiстична спрямованiсть, забезпечення прiоритету загальнолюдських цiнностей над класовими, нацiональними, груповими або iндивiдуальними iнтересами, пiдвищений медико-соцiальний захист найбiльш вразливих верств населення;

рiвноправнiсть громадян, демократизм i загальнодоступнiсть медичної допомоги та iнших послуг в сферi охорони здоров’я;

вiдповiднiсть завданням i рiвню соцiально-економiчного та культурного розвитку суспiльства, наукова обгрунтованiсть, матерiально-технiчна i фiнансова забезпеченiсть;

орiєнтацiя на сучаснi стандарти здоров’я та медичної допомоги, поєднання вiтчизняних традицiй i досягнень iз свiтовим досвiдом в сферi охорони здоров’я;

випереджувально-профiлактичний характер, комплексний соцiальний, екологiчний та медичний пiдхiд до охорони здоров’я;

багатоукладнiсть економiки охорони здоров’я i багатоканальнiсть її фiнансування, поєднання державних гарантiй з демонополiзацiєю та заохоченням пiдприємництва i конкуренцiї;

децентралiзацiя державного управлiння, розвиток самоврядування закладiв та самостiйностi працiвникiв охорони здоров’я на правовiй i договiрнiй основi.

Стаття 5. Охорона здоров’я — загальний обов’язок суспiльства та держави

Державнi, громадськi або iншi органи, пiдприємства, установи, органiзацiї, посадовi особи та громадяни зобов’язанi забезпечити прiоритетнiсть охорони здоров’я у власнiй дiяльностi, не завдавати шкоди здоров’ю населення i окремих осiб, у межах своєї компетенцiї надавати допомогу хворим, iнвалiдам та потерпiлим вiд нещасних випадкiв, сприяти працiвникам органiв i закладiв охорони здоров’я в їх дiяльностi, а також виконувати iншi обов’язки, передбаченi законодавством про охорону здоров’я.

Роздiл II. Права та обов’язки громадян у сферi охорони здоров’я

Стаття 6. Право на охорону здоров’я

Кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає:

а) життєвий рiвень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соцiальне обслуговування i забезпечення, який є необхiдним для пiдтримання здоров’я людини;

б) безпечне для життя i здоров’я навколишнє природне середовище;

в) санiтарно-епiдемiчне благополуччя територiї i населеного пункту, де вiн проживає;

г) безпечнi i здоровi умови працi, навчання, побуту та вiдпочинку;

д) квалiфiковану медичну допомогу, включаючи вiльний вибiр лiкаря, вибiр методiв лiкування вiдповiдно до його рекомендацiй i закладу охорони здоров’я;

е) достовiрну та своєчасну iнформацiю про стан свого здоров’я i здоров’я населення, включаючи iснуючi i можливi фактори ризику та їх ступiнь;

є) участь в обговореннi проектiв законодавчих актiв i внесення пропозицiй щодо формування державної полiтики в сферi охорони здоров’я;

ж) участь в управлiннi охороною здоров’я та проведеннi громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

з) можливiсть об’єднання в громадськi органiзацiї з метою сприяння охоронi здоров’я;

и) правовий захист вiд будь-яких незаконних форм дискримiнацiї, пов’язаних iз станом здоров’я;

I) вiдшкодування заподiяної здоров’ю шкоди;

ї) оскарження неправомiрних рiшень i дiй працiвникiв, закладiв та органiв охорони здоров’я;

й) можливiсть проведення незалежної медичної експертизи у разi незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходiв примусового лiкування та в iнших випадках, коли дiями працiвникiв охорони здоров’я можуть бути ущемленi загальновизнанi права людини i громадянина;

к) право пацiєнта, який перебуває на стацiонарному лiкуваннi в закладi охорони здоров’я, на допуск до нього iнших медичних працiвникiв, членiв сiм’ї, опiкуна, пiклувальника, нотарiуса та адвоката, а також священнослужителя для вiдправлення богослужiння та релiгiйного обряду.

Законами України можуть бути визначенi й iншi права громадян у сферi охорони здоров’я.

Громадянам України, якi перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров’я у формах i обсязi, передбачених мiжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Стаття 7. Гарантiї права на охорону здоров’я

Держава згiдно з Конституцiєю України гарантує всiм громадянам реалiзацiю їх прав у сферi охорони здоров’я шляхом:

а) створення розгалуженої мережi закладiв охорони здоров’я;

б) органiзацiї i проведення системи державних i громадських заходiв щодо охорони та змiцнення здоров’я;

в) надання всiм громадянам гарантованого рiвня медичної допомоги у обсязi, що встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України;

г) здiйснення державного i можливостi громадського контролю та нагляду в сферi охорони здоров’я;

д) органiзацiї державної системи збирання,обробки i аналiзу соцiальної, екологiчної та спецiальної медичної статистичної iнформацiї;

е) встановлення вiдповiдальностi за порушення прав i законних iнтересiв громадян у сферi охорони здоров’я.

Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров’я

Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров’я i забезпечує його захист.

Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медичної допомоги, до якої належать:

екстрена медична допомога;

первинна медична допомога;

вторинна (спецiалiзована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я;

третинна (високоспецiалiзована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я;

палiативна допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я.

Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я також за епiдемiчними показаннями та безоплатне проведення медико-соцiальної експертизи.

У разi порушення законних прав i iнтересiв громадян у сферi охорони здоров’я вiдповiднi державнi, громадськi або iншi органи, пiдприємства, установи та органiзацiї, їх посадовi особи i громадяни зобов’язанi вжити заходiв щодо поновлення порушених прав, захисту законних iнтересiв та вiдшкодування заподiяної шкоди.

Судовий захист права на охорону здоров’я здiйснюється у порядку, встановленому законодавством.

Стаття 9. Обмеження прав громадян, пов’язанi iз станом їх здоров’я

На пiдставах i в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнанi тимчасово або постiйно не придатними за станом здоров’я до професiйної або iншої дiяльностi, пов’язаної з пiдвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцiй.

Застосування примусових заходiв медичного характеру щодо осiб, якi вчинили суспiльно небезпечнi дiяння, обмеження прав iнших громадян у виглядi примусового медичного огляду або примусової госпiталiзацiї, а також у зв’язку з проведенням карантинних заходiв допускається тiльки на пiдставах i в порядку, передбачених законами України.

Рiшення про обмеження прав громадян, пов’язанi iз станом їх здоров’я, можуть бути оскарженi в судовому порядку.

Стаття 10. Обов’язки громадян у сферi охорони здоров’я

Громадяни України зобов’язанi:

а) пiклуватись про своє здоров’я та здоров’я дiтей, не шкодити здоров’ю iнших громадян;

б) у передбачених законодавством випадках проходити профiлактичнi медичнi огляди i робити щеплення;

в) вживати передбачених Законом України «Про екстрену медичну допомогу» заходiв для забезпечення надання екстреної медичної допомоги iншим особам, якi знаходяться у невiдкладному станi;

г) виконувати iншi обов’язки, передбаченi законодавством про охорону здоров’я.

Стаття 11. Права i обов’язки iноземцiв та осiб без громадянства

Іноземцi та особи без громадянства, якi постiйно проживають на територiї України, особи, яких визнано бiженцями або особами, якi потребують додаткового захисту, користуються такими ж правами i несуть такi ж обов’язки в сферi охорони здоров’я, як i громадяни України, якщо iнше не передбачено мiжнародними договорами чи законами України.

Права та обов’язки в сферi охорони здоров’я iноземцiв та осiб без громадянства, якi тимчасово перебувають на територiї України, визначаються законами України i вiдповiдними мiжнародними договорами.

Роздiл III. Основи органiзацiї охорони здоров’я

Стаття 12. Охорона здоров’я — прiоритетний напрям державної дiяльностi

Охорона здоров’я — один з прiоритетних напрямiв державної дiяльностi. Держава формує полiтику охорони здоров’я в Українi та забезпечує її реалiзацiю.

Державна полiтика охорони здоров’я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмiрi, що вiдповiдає її науково обгрунтованим потребам, але не менше десяти вiдсоткiв нацiонального доходу.

Стаття 13. Формування державної полiтики охорони здоров’я

Основу державної полiтики охорони здоров’я формує Верховна Рада України шляхом закрiплення конституцiйних i законодавчих засад охорони здоров’я, визначення її мети, головних завдань, напрямiв, принципiв i прiоритетiв, встановлення нормативiв i обсягiв бюджетного фiнансування, створення системи вiдповiдних кредитно-фiнансових, податкових, митних та iнших регуляторiв, затвердження загальнодержавних програм охорони здоров’я.

Частину другу статтi 13 виключено

Складовою частиною державної полiтики охорони здоров’я в Українi є полiтика охорони здоров’я в Республiцi Крим, мiсцевi i регiональнi комплекснi та цiльовi програми, що формуються Верховною Радою Автономної Республiки Крим, органами мiсцевого самоврядування та вiдображають специфiчнi потреби охорони здоров’я населення, яке проживає на вiдповiдних територiях.

Стаття 14. Реалiзацiя державної полiтики охорони здоров’я

Реалiзацiя державної полiтики охорони здоров’я покладається на органи виконавчої влади.

Частину другу статтi 14 виключено

Частину третю статтi 14 виключено

Кабiнет Мiнiстрiв України органiзує розробку та здiйснення державних цiльових програм, створює економiчнi, правовi та органiзацiйнi механiзми, що стимулюють ефективну дiяльнiсть в сферi охорони здоров’я, забезпечує розвиток мережi закладiв охорони здоров’я, укладає мiжурядовi угоди i координує мiжнародне спiвробiтництво з питань охорони здоров’я, а також в межах своєї компетенцiї здiйснює iншi повноваження, покладенi на органи виконавчої влади в сферi охорони здоров’я.

Мiнiстерства, iншi центральнi органи виконавчої влади в межах своєї компетенцiї розробляють програми i прогнози в сферi охорони здоров’я, визначають єдинi науково обгрунтованi державнi стандарти, критерiї та вимоги, що мають сприяти охоронi здоров’я населення, формують i розмiщують державнi замовлення з метою матерiально-технiчного забезпечення сферi, здiйснюють державний контроль i нагляд та iншу виконавчо-розпорядчу дiяльнiсть в сферi охорони здоров’я.

Рада мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, мiсцевi державнi адмiнiстрацiї, а також органи мiсцевого самоврядування реалiзують державну полiтику у сферi охорони здоров’я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.

Стаття 14-1. Система стандартiв у сферi охорони здоров’я

Систему стандартiв у сферi охорони здоров’я складають державнi соцiальнi нормативи та галузевi стандарти.

Державнi соцiальнi нормативи у сферi охорони здоров’я встановлюються вiдповiдно до Закону України «Про державнi соцiальнi стандарти та державнi соцiальнi гарантiї» .

Галузевими стандартами у сферi охорони здоров’я є:

стандарт медичної допомоги (медичний стандарт) — сукупнiсть норм, правил i нормативiв, а також показники (iндикатори) якостi надання медичної допомоги вiдповiдного виду, якi розробляються з урахуванням сучасного рiвня розвитку медичної науки i практики;

клiнiчний протокол — унiфiкований документ, який визначає вимоги до дiагностичних, лiкувальних, профiлактичних та реабiлiтацiйних методiв надання медичної допомоги та їх послiдовнiсть;

табель матерiально-технiчного оснащення — документ, що визначає мiнiмальний перелiк обладнання, устаткування та засобiв, необхiдних для оснащення конкретного типу закладу охорони здоров’я, його пiдроздiлу, а також для забезпечення дiяльностi фiзичних осiб — пiдприємцiв, що провадять господарську дiяльнiсть з медичної практики за певною спецiальнiстю (спецiальностями);

лiкарський формуляр — перелiк зареєстрованих в Українi лiкарських засобiв, що включає лiки з доведеною ефективнiстю, допустимим рiвнем безпеки, використання яких є економiчно прийнятним.

Галузевi стандарти у сферi охорони здоров’я розробляються i затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я.

Галузевими стандартами у сферi охорони здоров’я є також iншi норми, правила та нормативи, передбаченi законами, якi регулюють дiяльнiсть у сферi охорони здоров’я.

Додержання стандартiв медичної допомоги (медичних стандартiв), клiнiчних протоколiв, табелiв матерiально-технiчного оснащення є обов’язковим для всiх закладiв охорони здоров’я, а також для фiзичних осiб — пiдприємцiв, що провадять господарську дiяльнiсть з медичної практики.

Стаття 15. Органи охорони здоров’я

Реалiзацiю державної полiтики у сферi охорони здоров’я забезпечують:

центральний орган виконавчої влади, що реалiзує державну полiтику у сферi охорони здоров’я;

iншi центральнi органи виконавчої влади, якi реалiзують державну полiтику у сферах санiтарного та епiдемiчного благополуччя населення, контролю якостi та безпеки лiкарських засобiв, протидiї ВІЛ-iнфекцiї/СНІДу та iнших соцiально небезпечних захворювань.

Реалiзацiю державної полiтики у сферi охорони здоров’я в адмiнiстративно-територiальних одиницях України здiйснюють Рада мiнiстрiв Автономної Республiки Крим та мiсцевi державнi адмiнiстрацiї.

Стаття 16. Заклади охорони здоров’я

Держава сприяє розвитку закладiв охорони здоров’я усiх форм власностi.

Порядок створення, припинення закладiв охорони здоров’я, особливостi дiяльностi та класифiкацiя закладiв визначаються законом.

Мережа державних i комунальних закладiв охорони здоров’я формується з урахуванням потреб населення у медичному обслуговуваннi, необхiдностi забезпечення належної якостi такого обслуговування, своєчасностi, доступностi для громадян, ефективного використання матерiальних, трудових i фiнансових ресурсiв. Існуюча мережа таких закладiв не може бути скорочена.

Планування розвитку мережi державних i комунальних закладiв охорони здоров’я, прийняття рiшень про її оптимiзацiю, створення, реорганiзацiю, перепрофiлювання державних i комунальних закладiв охорони здоров’я здiйснюються вiдповiдно до закону органами, уповноваженими управляти об’єктами вiдповiдно державної i комунальної власностi.

Заклади охорони здоров’я пiдлягають акредитацiї у випадках та в порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України. Не пiдлягають обов’язковiй акредитацiї аптечнi заклади. Акредитацiя аптечних закладiв може здiйснюватися на добровiльних засадах.

Заклад охорони здоров’я провадить свою дiяльнiсть на пiдставi статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом).

Керiвником закладу охорони здоров’я незалежно вiд форми власностi може бути призначено лише особу, яка вiдповiдає єдиним квалiфiкацiйним вимогам, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я.

Призначення на посаду та звiльнення з посади керiвника закладу охорони здоров’я здiйснюються вiдповiдно до законодавства.

Керiвники державних, комунальних закладiв охорони здоров’я призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту строком вiд трьох до п’яти рокiв. Якщо пiсля закiнчення строку дiї контракту трудовi вiдносини фактично тривають i жодна iз сторiн не вимагає їх припинення, дiя контракту вважається продовженою вiдповiдно до закону. Порядок укладення контракту з керiвником державного, комунального закладу охорони здоров’я та типова форма такого контракту затверджуються Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Призначення на посаду та звiльнення з посади керiвникiв установ i закладiв державної санiтарно-епiдемiологiчної служби здiйснюються вiдповiдно до законодавства про забезпечення санiтарного та епiдемiчного благополуччя населення.

Стаття 17. Господарська дiяльнiсть у сферi охорони здоров’я

Провадження господарської дiяльностi в сфера охорони здоров’я, яка вiдповiдно до закону пiдлягає лiцензуванню, дозволяється лише за наявностi лiцензiї.

Держава пiдтримує господарську дiяльнiсть у сферi охорони здоров’я.

Стаття 18. Фiнансування охорони здоров’я

Фiнансування охорони здоров’я здiйснюється за рахунок Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв, фондiв медичного страхування, благодiйних фондiв та будь-яких iнших джерел, не заборонених законодавством.

Кошти Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв, асигнованi на охорону здоров’я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рiвня медичної допомоги, фiнансування державних цiльових i мiсцевих програм охорони здоров’я та фундаментальних наукових дослiджень з цих питань.

Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштiв у закладах охорони здоров’я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштiв укладенi договори про медичне обслуговування населення. Особливостi укладення договорiв про медичне обслуговування населення визначаються законом.

За рахунок Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв фiнансуються загальнодоступнi для населення заклади охорони здоров’я. Кошти, не використанi закладом охорони здоров’я, не вилучаються, i вiдповiдне зменшення фiнансування на наступний перiод не проводиться.

Обсяги бюджетного фiнансування визначаються на пiдставi науково обґрунтованих нормативiв з розрахунку на одного жителя.

Вiдомчi та iншi заклади охорони здоров’я, що обслуговують лише окремi категорiї населення за професiйною, вiдомчою або iншою не пов’язаною iз станом здоров’я людини ознакою, фiнансуються, як правило, за рахунок пiдприємств, установ i органiзацiй, якi вони обслуговують. Допускається фiнансова пiдтримка таких закладiв за рахунок державного або мiсцевого бюджету, якщо працiвники вiдповiдного вiдомства, пiдприємства, установи або органiзацiї становлять значну частину населення даної мiсцевостi.

Всi заклади охорони здоров’я мають право використовувати для пiдвищення якiсного рiвня своєї роботи кошти, добровiльно переданi пiдприємствами, установами, органiзацiями та окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу встановлювати плату за послуги у сферi охорони здоров’я.

Держава забезпечує створення i функцiонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здiйснюється за рахунок Державного бюджету України, коштiв пiдприємств, установ i органiзацiй та власних внескiв громадян. Питання органiзацiї медичного страхування населення i використання страхових коштiв визначаються вiдповiдним законодавством.

Стаття 19. Матерiально-технiчне забезпечення охорони здоров’я

Держава органiзує матерiально-технiчне забезпечення охорони здоров’я в обсязi, необхiдному для надання населенню гарантованого рiвня медичної допомоги. Всi заклади охорони здоров’я мають право самостiйно вирiшувати питання свого матерiально-технiчного забезпечення. Держава сприяє виробництву медичної апаратури, iнструментарiю, обладнання, лабораторних реактивiв, лiкiв, протезних i гiгiєнiчних засобiв та iнших виробiв, необхiдних для охорони здоров’я, а також розвитку торгiвлi цими виробами.

З цiєю метою забезпечується реалiзацiя державних цiльових програм прiоритетного розвитку медичної, бiологiчної та фармацевтичної промисловостi, заохочуються пiдприємництво i мiжнародне спiвробiтництво в сферi матерiально-технiчного забезпечення охорони здоров’я, створюється система вiдповiдних податкових, цiнових, митних та iнших пiльг i регуляторiв.

Держава забезпечує дотримання вимог закону щодо обмеження реклами лiкарських засобiв та може обмежувати експорт товарiв, необхiдних для охорони здоров’я, i сировини для їх виготовлення, якщо це може зашкодити iнтересам охорони здоров’я населення України.

Для забезпечення належної якостi виробiв, необхiдних для охорони здоров’я, їх застосування дозволяється лише пiсля обов’язкової апробацiї, здiйснюваної у порядку, погодженому з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я.

Стаття 20. Наукове забезпечення охорони здоров’я

Держава сприяє розвитку наукових дослiджень у сферi охорони здоров’я i впровадженню їх результатiв у дiяльнiсть закладiв i працiвникiв охорони здоров’я. Дослiдження, що проводяться академiчними i вiдомчими науковими установами, навчальними закладами та iншими науковими установами i пiдроздiлами або окремими науковцями, фiнансуються на конкурснiй основi з державного бюджету, а також за рахунок будь-яких iнших джерел фiнансування, що не суперечать законодавству.

Всi державнi цiльовi програми у сферi охорони здоров’я та найважливiшi заходи щодо їх здiйснення пiдлягають науковiй експертизi, яка проводиться вiдповiдно до закону у провiдних нацiональних i мiжнародних установах, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Вищою науковою медичною установою України iз статусом самоврядної органiзацiї i незалежною у проведеннi дослiджень i розробцi напрямiв наукового пошуку є Академiя медичних наук України.

Стаття 21. Податковi та iншi пiльги в сферi охорони здоров’я

Заклади охорони здоров’я, особи, якi здiйснюють пiдприємницьку дiяльнiсть в сферi охорони здоров’я, а також суб’єкти господарювання, що виробляють продукцiю, необхiдну для забезпечення дiяльностi закладiв охорони здоров’я, користуються податковими та iншими пiльгами, передбаченими законодавством.

Стаття 22. Державний контроль i нагляд в сферi охорони здоров’я

Держава через спецiально уповноваженi органи виконавчої влади здiйснює контроль i нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров’я, державних стандартiв, критерiїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища i санiтарно-епiдемiчного благополуччя населення, нормативiв професiйної дiяльностi в сферi охорони здоров’я, вимог Державної Фармакопеї, стандартiв медичного обслуговування, медичних матерiалiв i технологiй.

Стаття 23. Виключена

Стаття 24. Участь громадськостi в охоронi здоров’я

Органи та заклади охорони здоров’я зобов’язанi сприяти реалiзацiї права громадян на участь в управлiннi охороною здоров’я i проведеннi громадської експертизи з цих питань.

При органах та закладах охорони здоров’я можуть створюватися громадськi консультативнi або наглядовi ради, якi сприятимуть їх дiяльностi та забезпечуватимуть iнформованiсть населення i громадський контроль в сферi охорони здоров’я.

У визначеннi змiсту та шляхiв виконання державних цiльових та мiсцевих програм охорони здоров’я, здiйсненнi вiдповiдних конкретних заходiв, вирiшеннi кадрових, наукових та iнших проблем органiзацiї державної дiяльностi в цiй сферi можуть брати участь фаховi громадськi органiзацiї працiвникiв охорони здоров’я та iншi об’єднання громадян, в тому числi мiжнароднi.

Стаття 24-1. Захист прав пацiєнтiв

Правовi, економiчнi, органiзацiйнi основи захисту прав та законних iнтересiв пацiєнтiв визначаються законом.

Роздiл IV. Забезпечення здорових i безпечних умов життя

Стаття 25. Пiдтримання необхiдного для здоров’я життєвого рiвня населення

Держава забезпечує життєвий рiвень населення, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соцiальне обслуговування i забезпечення, який є необхiдним для пiдтримання його здоров’я.

З цiєю метою на основi науково обгрунтованих медичних, фiзiологiчних та санiтарно-гiгiєнiчних вимог встановлюються єдинi мiнiмальнi норми заробiтної плати, пенсiй, стипендiй, соцiальної допомоги та iнших доходiв населення, органiзується натуральне, в тому числi безплатне, забезпечення найбiльш вразливих верств населення продуктами харчування, одягом, лiками та iншими предметами першої необхiдностi, здiйснюється комплекс заходiв щодо задоволення життєвих потреб бiженцiв, безпритульних та iнших осiб, якi не мають певного мiсця проживання, безплатно надаються медична допомога i соцiальне обслуговування особам, якi перебувають у важкому матерiальному становищi, загрозливому для їх життя i здоров’я.

Медичнi, фiзiологiчнi та санiтарно-гiгiєнiчнi вимоги щодо життєвого рiвня населення затверджуються Верховною Радою України.

Стаття 26. Охорона навколишнього природного середовища

Держава забезпечує охорону навколишнього природного середовища як важливої передумови життя i здоров’я людини шляхом охорони живої i неживої природи, захисту людей вiд негативного екологiчного впливу, шляхом досягнення гармонiйної взаємодiї особи, суспiльства та природи, рацiонального використання i вiдтворення природних ресурсiв.

Вiдносини у сферi охорони навколишнього природного середовища регулюються вiдповiдним законодавством України i мiжнародними договорами.

Стаття 27. Забезпечення санiтарно-епiдемiчного благополуччя територiй i населених пунктiв

Санiтарно-епiдемiчне благополуччя територiй i населених пунктiв забезпечується системою державних стимулiв та регуляторiв, спрямованих на суворе дотримання санiтарно-гiгiєнiчних i санiтарно-протиепiдемiчних правил та норм, комплексом спецiальних санiтарно-гiгiєнiчних i, санiтарно-протиепiдемiчних заходiв та органiзацiєю державного санiтарного нагляду.

В Українi встановлюються єдинi санiтарно-гiгiєнiчнi вимоги до планування i забудови населених пунктiв; будiвництва i експлуатацiї промислових та iнших об’єктiв; очистки i знешкодження промислових та комунально-побутових викидiв, вiдходiв i покидькiв; утримання та використання жилих, виробничих i службових примiщень та територiй, на яких вони розташованi; органiзацiї харчування i водопостачання населення; виробництва, застосування, зберiгання, транспортування та захоронення радiоактивних, отруйних i сильнодiючих речовин; утримання i забою свiйських та диких тварин, а також до iншої дiяльностi, що може загрожувати санiтарно-епiдемiчному благополуччю територiй i населених пунктiв.

Стаття 28. Створення сприятливих для здоров’я умов працi, навчання, побуту та вiдпочинку

З метою забезпечення сприятливих для здоров’я умов працi, навчання, побуту та вiдпочинку, високого рiвня працездатностi, профiлактики травматизму i професiйних захворювань, отруєнь та вiдвернення iншої можливої шкоди для здоров’я встановлюються єдинi санiтарно-гiгiєнiчнi вимоги до органiзацiї виробничих та iнших процесiв, пов’язаних з дiяльнiстю людей, а також до якостi машин, обладнання, будiвель, споживчих товарiв та iнших об’єктiв, якi можуть мати шкiдливий вплив на здоров’я. Всi державнi стандарти, технiчнi умови i промисловi зразки обов’язково погоджуються з органами охорони здоров’я в порядку, встановленому законодавством.

Власники i керiвники пiдприємств, установ i органiзацiй зобов’язанi забезпечити в їх дiяльностi виконання правил технiки безпеки, виробничої санiтарiї та iнших вимог щодо охорони працi, передбачених законодавством про працю, не допускати шкiдливого впливу на здоров’я людей та навколишнє середовище.

Держава забезпечує нагляд i контроль за створенням сприятливих для здоров’я умов працi, навчання, побуту i вiдпочинку, сприяє громадському контролю з цих питань.

Стаття 29. Збереження генофонду народу України

В iнтересах збереження генофонду народу України, запобiгання демографiчнiй кризi, забезпечення здоров’я майбутнiх поколiнь i профiлактики спадкових захворювань держава здiйснює комплекс заходiв, спрямованих на усунення факторiв, що шкiдливо впливають на генетичний апарат людини, а також створює систему державного генетичного монiторингу, органiзує медико-генетичну допомогу населенню, сприяє збагаченню i поширенню наукових знань в сферi генетики i демографiї.

Забороняється медичне втручання, яке може викликати розлад генетичного апарату людини.

Стаття 30. Запобiгання iнфекцiйним захворюванням, небезпечним для населення

Держава забезпечує планомiрне науково обгрунтоване попередження, лiкування, локалiзацiю та лiквiдацiю масових iнфекцiйних захворювань.

Особи, якi є носiями збудникiв iнфекцiйних захворювань, небезпечних для населення, усуваються вiд роботи та iншої дiяльностi, яка може сприяти поширенню iнфекцiйних хвороб, i пiдлягають медичному нагляду i лiкуванню за рахунок держави з виплатою в разi потреби допомоги по соцiальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних iнфекцiйних захворювань можуть здiйснюватися обов’язковi медичнi огляди, профiлактичнi щеплення, лiкувальнi та карантиннi заходи в порядку, встановленому законами України.

У разi загрози виникнення або поширення епiдемiчних захворювань Президентом України вiдповiдно до законiв України та рекомендацiй органiв охорони здоров’я можуть запроваджуватися особливi умови i режими працi, навчання, пересування i перевезення на всiй територiї України або в окремих її мiсцевостях, спрямованi на запобiгання поширенню та лiквiдацiю цих захворювань.

Мiсцевi державнi адмiнiстрацiї та органи мiсцевого самоврядування зобов’язанi активно сприяти здiйсненню протиепiдемiчних заходiв.

Перелiк особливо небезпечних i небезпечних iнфекцiйних захворювань та умови визнання особи iнфекцiйно хворою або носiєм збудника iнфекцiйного захворювання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я, i публiкуються в офiцiйних джерелах.

Стаття 31. Обов’язковi медичнi огляди

З метою охорони здоров’я населення органiзуються профiлактичнi медичнi огляди неповнолiтнiх, вагiтних жiнок, працiвникiв пiдприємств, установ i органiзацiй з шкiдливими i небезпечними умовами працi, вiйськовослужбовцiв та осiб, професiйна чи iнша дiяльнiсть яких пов’язана з обслуговуванням населення або пiдвищеною небезпекою для оточуючих.

Власники та керiвники пiдприємств, установ i органiзацiй несуть вiдповiдальнiсть за своєчаснiсть проходження своїми працiвниками обов’язкових медичних оглядiв та за шкiдливi наслiдки для здоров’я населення, спричиненi допуском до роботи осiб, якi не пройшли обов’язкового медичного огляду.

Перелiк категорiй населення, якi повиннi проходити обов’язковi медичнi огляди, перiодичнiсть, джерела фiнансування та порядок цих оглядiв визначаються Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Стаття 32. Сприяння здоровому способу життя населення

Держава сприяє утвердженню здорового способу життя населення шляхом поширення наукових знань з питань охорони здоров’я, органiзацiї медичного, екологiчного i фiзичного виховання, здiйснення заходiв, спрямованих на пiдвищення гiгiєнiчної культури населення, створення необхiдних умов, в тому числi медичного контролю, для заняття фiзкультурою, спортом i туризмом, розвиток мережi лiкарсько-фiзкультурних закладiв, профiлакторiїв, баз вiдпочинку та iнших оздоровчих закладiв, на боротьбу iз шкiдливими для здоров’я людини звичками, встановлення системи соцiально-економiчного стимулювання осiб, якi ведуть здоровий спосiб життя.

В Українi проводиться державна полiтика обмеження курiння та вживання алкогольних напоїв. Реклама тютюнових виробiв, алкогольних напоїв та iнших товарiв, шкiдливих для здоров’я людини, здiйснюється вiдповiдно до Закону України «Про рекламу» .

З метою запобiгання шкоди здоров’ю населення застосування гiпнозу, навiювання, iнших методiв психологiчного i психотерапевтичного впливу дозволяється лише у мiсцях та в порядку, встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я.

Роздiл V. Медична допомога

Стаття 33. Забезпечення надання медичної допомоги

Медична допомога надається вiдповiдно до медичних показань професiйно пiдготовленими медичними працiвниками, якi перебувають у трудових вiдносинах iз закладами охорони здоров’я, що забезпечують надання медичної допомоги згiдно з одержаною вiдповiдно до закону лiцензiєю, та фiзичними особами — пiдприємцями, якi зареєстрованi та одержали вiдповiдну лiцензiю в установленому законом порядку i можуть перебувати з цими закладами у цивiльно-правових вiдносинах.

Медична допомога за видами подiляється на екстрену, первинну, вторинну (спецiалiзовану), третинну (високоспецiалiзовану), палiативну, медичну реабiлiтацiю.

Порядок надання медичної допомоги лiкарями та iншими медичними працiвниками i порядок направлення пацiєнтiв до закладу охорони здоров’я, що надає медичну допомогу вiдповiдного виду, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я, якщо iнше не передбачено законом.

Стаття 34. Лiкуючий лiкар

Лiкуючий лiкар — лiкар закладу охорони здоров’я або лiкар, який провадить господарську дiяльнiсть з медичної практики як фiзична особа — пiдприємець i який надає медичну допомогу пацiєнту в перiод його обстеження та лiкування.

Лiкуючий лiкар обирається пацiєнтом або призначається йому в установленому цими Основами порядку. Обов’язками лiкуючого лiкаря є своєчасне i квалiфiковане обстеження та лiкування пацiєнта. Пацiєнт вправi вимагати замiни лiкаря.

Лiкар має право вiдмовитися вiд подальшого ведення пацiєнта, якщо останнiй не виконує медичних приписiв або правил внутрiшнього розпорядку закладу охорони здоров’я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого i здоров’ю населення.

Лiкар не несе вiдповiдальностi за здоров’я хворого в разi вiдмови останнього вiд медичних приписiв або порушення пацiєнтом встановленого для нього режиму.

Нормативи навантаження лiкуючих лiкарiв затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я.

Стаття 35. Екстрена медична допомога

Екстрена медична допомога — медична допомога, яка полягає у здiйсненнi медичними працiвниками вiдповiдно до закону невiдкладних органiзацiйних, дiагностичних та лiкувальних заходiв, спрямованих на врятування та збереження життя людини у невiдкладному станi та мiнiмiзацiю наслiдкiв впливу такого стану на її здоров’я.

Правовi, органiзацiйнi та iншi засади надання екстреної медичної допомоги визначаються законом.

Стаття 35-1. Первинна медична допомога

Первинна медична допомога — медична допомога, що надається в амбулаторних умовах або за мiсцем проживання (перебування) пацiєнта лiкарем загальної практики — сiмейним лiкарем i передбачає надання консультацiї, проведення дiагностики та лiкування найбiльш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологiчних, фiзiологiчних (пiд час вагiтностI) станiв, здiйснення профiлактичних заходiв; направлення вiдповiдно до медичних показань пацiєнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому вторинної (спецiалiзованої) або третинної (високоспецiалiзованої) медичної допомоги; надання невiдкладної медичної допомоги в разi гострого розладу фiзичного чи психiчного здоров’я пацiєнта, який не потребує екстреної, вторинної (спецiалiзованої) або третинної (високоспецiалiзованої) медичної допомоги.

Надання первинної медичної допомоги забезпечують центри первинної медичної (медико-санiтарної) допомоги, якi є закладами охорони здоров’я, а також лiкарi загальної практики — сiмейнi лiкарi, якi провадять господарську дiяльнiсть з медичної практики як фiзичнi особи — пiдприємцi та можуть перебувати з цими закладами охорони здоров’я у цивiльно-правових вiдносинах. До складу центрiв первинної медичної (медико-санiтарної) допомоги можуть входити як структурнi чи вiдокремленi пiдроздiли фельдшерсько-акушерськi пункти, амбулаторiї, медичнi пункти, медичнi кабiнети.

Лiкуючим лiкарем з надання первинної медичної допомоги пацiєнтовi є лiкар загальної практики — сiмейний лiкар центру первинної медичної (медико-санiтарної) допомоги або лiкар загальної практики — сiмейний лiкар, що провадить господарську дiяльнiсть з медичної практики як фiзична особа — пiдприємець та може перебувати у цивiльно-правових вiдносинах iз таким центром.

Лiкуючий лiкар з надання первинної медичної допомоги обирається пацiєнтом у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сферi охорони здоров’я.

Первинна медична допомога надається безоплатно в закладах охорони здоров’я, з якими головний розпорядник бюджетних коштiв уклав договiр про медичне обслуговування населення.

Порядок надання первинної медичної допомоги визначається центральним органом виконавчої влади у сферi охорони здоров’я.

Стаття 35-2. Вторинна (спецiалiзована) медична допомога

Вторинна (спецiалiзована) медична допомога — медична допомога, що надається в амбулаторних або стацiонарних умовах лiкарями вiдповiдної спецiалiзацiї (крiм лiкарiв загальної практики — сiмейних лiкарiв) у плановому порядку або в екстрених випадках i передбачає надання консультацiї, проведення дiагностики, лiкування, реабiлiтацiї та профiлактики хвороб, травм, отруєнь, патологiчних i фiзiологiчних (пiд час вагiтностi та пологiв) станiв; направлення пацiєнта вiдповiдно до медичних показань для надання вторинної (спецiалiзованої) медичної допомоги з iншої спецiалiзацiї або третинної (високоспецiалiзованої) медичної допомоги.

Надання вторинної (спецiалiзованої) медичної допомоги забезпечують заклади охорони здоров’я:

в стацiонарних умовах — багатопрофiльнi лiкарнi iнтенсивного лiкування, лiкарнi вiдновного (реабiлiтацiйного), планового лiкування, хоспiси, спецiалiзованi медичнi центри;

в амбулаторних умовах — консультативно-дiагностичнi пiдроздiли лiкарень, центри з медичних консультацiй та дiагностики (консультативно-дiагностичнi центри).

Вторинну (спецiалiзовану) медичну допомогу також можуть надавати лiкарi, що провадять господарську дiяльнiсть з медичної практики як фiзичнi особи — пiдприємцi.

Лiкуючим лiкарем з надання вторинної (спецiалiзованої) медичної допомоги є лiкар закладу охорони здоров’я, де надається така допомога, або лiкар, що провадить господарську дiяльнiсть з медичної практики як фiзична особа — пiдприємець, якi отримали пiдготовку за вiдповiдною спецiальнiстю (крiм спецiальностi «загальна практика — сiмейна медицина»).

Лiкуючого лiкаря з надання вторинної (спецiалiзованої) медичної допомоги в закладi охорони здоров’я, що забезпечує надання такої допомоги, визначає керiвник цього закладу або уповноважена ним на прийняття вiдповiдних рiшень особа.

Вторинна (спецiалiзована) медична допомога надається безоплатно в закладах охорони здоров’я, що забезпечують надання такої допомоги, з якими головний розпорядник бюджетних коштiв уклав договiр про медичне обслуговування населення.

Вторинна (спецiалiзована) медична допомога надається вiдповiдно до медичних показань за направленням лiкуючого лiкаря з надання первинної медичної допомоги або лiкуючого лiкаря закладу охорони здоров’я, що забезпечує надання вторинної (спецiалiзованої) чи третинної (високоспецiалiзованої) медичної допомоги.

Без направлення вторинна (спецiалiзована) медична допомога вiдповiдно до медичних показань надається безоплатно закладами охорони здоров’я, з якими укладено договори про медичне обслуговування населення, пацiєнтам, якi звернулися до акушера-гiнеколога, стоматолога, педiатра, та пацiєнтам iз хронiчними захворюваннями, якi перебувають на диспансерному облiку в цьому закладi охорони здоров’я.

Без направлення вторинна (спецiалiзована) медична допомога вiдповiдно до медичних показань також надається безоплатно в закладах охорони здоров’я, що забезпечують надання вторинної (спецiалiзованої) допомоги, пацiєнтам, якi перебувають у невiдкладному станi.

Порядок направлення пацiєнтiв вiдповiдно до медичних показань до закладiв охорони здоров’я, що забезпечують надання вторинної (спецiалiзованої) медичної допомоги, а також порядок надання такої допомоги визначаються центральним органом виконавчої влади у сферi охорони здоров’я.

З метою забезпечення належної якостi та доступностi безоплатної вторинної (спецiалiзованої) медичної допомоги та ефективного використання ресурсiв системи охорони здоров’я в Українi створюються госпiтальнi округи. Порядок створення госпiтальних округiв встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Стаття 35-3. Третинна (високоспецiалiзована) медична допомога

Третинна (високоспецiалiзована) медична допомога — медична допомога, що надається в амбулаторних або стацiонарних умовах у плановому порядку або в екстрених випадках i передбачає надання консультацiї, проведення дiагностики, лiкування хвороб, травм, отруєнь, патологiчних станiв, ведення фiзiологiчних станiв (пiд час вагiтностi та пологiв) iз застосуванням високотехнологiчного обладнання та/або високоспецiалiзованих медичних процедур високої складностi; направлення пацiєнта вiдповiдно до медичних показань для надання вторинної (спецiалiзованої) медичної допомоги або третинної (високоспецiалiзованої) медичної допомоги з iншої спецiалiзацiї.

Надання третинної (високоспецiалiзованої) медичної допомоги здiйснюється високоспецiалiзованими багатопрофiльними або однопрофiльними закладами охорони здоров’я.

Лiкуючим лiкарем з надання третинної (високоспецiалiзованої) медичної допомоги є лiкар закладу охорони здоров’я, що забезпечує надання такої допомоги, який отримав пiдготовку за вiдповiдною спецiальнiстю i має квалiфiкацiйну категорiю не нижче першої.

Лiкуючого лiкаря з надання третинної (високоспецiалiзованої) медичної допомоги в закладi охорони здоров’я, що забезпечує надання такої допомоги, визначає керiвник цього закладу або уповноважена ним на прийняття вiдповiдних рiшень особа.

Третинна (високоспецiалiзована) медична допомога надається безоплатно в закладах охорони здоров’я, з якими укладено договори про медичне обслуговування населення.

Третинна (високоспецiалiзована) медична допомога надається вiдповiдно до медичних показань за направленням лiкуючого лiкаря з надання первинної чи вторинної (спецiалiзованої) медичної допомоги або закладу охорони здоров’я, який забезпечує надання первинної, вторинної (спецiалiзованої) чи третинної (високоспецiалiзованої) медичної допомоги, у тому числi й iншої спецiалiзацiї.

Без направлення третинна (високоспецiалiзована) медична допомога надається безоплатно вiдповiдно до медичних показань у закладах охорони здоров’я, з якими укладенi договори про медичне обслуговування населення, пацiєнтам iз хронiчними захворюваннями, якi перебувають на диспансерному облiку у вiдповiдному високоспецiалiзованому багатопрофiльному або однопрофiльному закладi охорони здоров’я.

Без направлення третинна (високоспецiалiзована) медична допомога також надається безоплатно вiдповiдно до медичних показань у закладах охорони здоров’я пацiєнтам, якi перебувають у невiдкладному станi.

Порядок направлення пацiєнтiв вiдповiдно до медичних показань до закладiв охорони здоров’я, що забезпечують надання третинної (високоспецiалiзованої) медичної допомоги, а також порядок надання такої допомоги встановлюються центральним органом виконавчої влади у сферi охорони здоров’я.

Стаття 35-4. Палiативна допомога

На останнiх стадiях перебiгу невилiковних захворювань пацiєнтам надається палiативна допомога, яка включає комплекс заходiв, спрямованих на полегшення фiзичних та емоцiйних страждань пацiєнтiв, а також надання психосоцiальної i моральної пiдтримки членам їх сiмей.

Палiативна допомога надається безоплатно за направленням закладу охорони здоров’я, в якому пацiєнтовi надавалася вторинна (спецiалiзована) чи третинна (високоспецiалiзована) медична допомога, з яким укладено договiр про медичне обслуговування населення.

Порядок надання палiативної допомоги та перелiк медичних показань для її надання визначаються центральним органом виконавчої влади у сферi охорони здоров’я.

Стаття 35-5. Медична реабiлiтацiя

Медична реабiлiтацiя — вид медичної допомоги, що надається пацiєнтам в амбулаторних або стацiонарних умовах i включає систему медичних та iнших заходiв, спрямованих на вiдновлення порушених чи втрачених функцiй органiзму особи, на виявлення та активiзацiю компенсаторних можливостей органiзму з метою створення умов для повернення особи до нормальної життєдiяльностi, на профiлактику ускладнень та рецидивiв захворювання.

Медична реабiлiтацiя призначається пацiєнтам:

пiсля закiнчення гострого перiоду захворювання в разi наявностi обмежень життєдiяльностi;

з уродженими та спадковими патологiчними станами, набутими порушеннями опорно-рухового та мовного апарату, вадами зору та слуху;

у разi встановлення стiйкої непрацездатностi (iнвалiдності).

Медична реабiлiтацiя здiйснюється безоплатно державними та комунальними закладами охорони здоров’я, з якими укладено договори про медичне обслуговування населення, за направленням вiдповiдно до медичних показань державного чи комунального закладу охорони здоров’я, в якому пацiєнтовi надавалася вторинна (спецiалiзована) чи третинна (високоспецiалiзована) медична допомога.

Медична реабiлiтацiя здiйснюється за медичними показаннями у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сферi охорони здоров’я.

Стаття 36. Направлення хворих на лiкування за кордон

Громадяни України можуть направлятися для лiкування за кордон у разi необхiдностi надання того чи iншого виду медичної допомоги хворому та неможливостi її надання в закладах охорони здоров’я України.

Державнi органи зобов’язанi сприяти виїзду громадян України за кордон i перебуванню там в перiод лiкування.

Порядок направлення громадян України за кордон для лiкування встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Стаття 37. Надання медичної допомоги в невiдкладних та екстремальних ситуацiях

Медичнi працiвники зобов’язанi невiдкладно надавати необхiдну медичну допомогу у разi виникнення невiдкладного стану людини.

Органiзацiя та забезпечення надання екстреної медичної допомоги громадянам та iншим особам здiйснюються вiдповiдно до Закону України «Про екстрену медичну допомогу» .

Громадянам, якi пiд час невiдкладної або екстремальної ситуацiї брали участь у рятуваннi людей i сприяли наданню медичної допомоги, гарантується у разi потреби в порядку, встановленому законодавством, безоплатне лiкування та вiдшкодування моральної та майнової шкоди, заподiяної їх здоров’ю та майну.

За несвоєчасне i неякiсне забезпечення необхiдною медичною допомогою, що призвело до тяжких наслiдкiв, виннi особи несуть вiдповiдальнiсть вiдповiдно до закону.

Стаття 38. Вибiр лiкаря i закладу охорони здоров’я

Кожний пацiєнт, який досяг чотирнадцяти рокiв i який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вiльний вибiр лiкаря, якщо останнiй може запропонувати свої послуги, та вибiр методiв лiкування вiдповiдно до його рекомендацiй.

Кожний пацiєнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим у будь-якому закладi охорони здоров’я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливiсть забезпечити вiдповiдне лiкування.

Стаття 39. Обов’язок надання медичної iнформацiї

Пацiєнт, який досяг повнолiття, має право на отримання достовiрної i повної iнформацiї про стан свого здоров’я, у тому числi на ознайомлення з вiдповiдними медичними документами, що стосуються його здоров’я.

Батьки (усиновлювачI), опiкун, пiклувальник мають право на отримання iнформацiї про стан здоров’я дитини або пiдопiчного.

Медичний працiвник зобов’язаний надати пацiєнтовi в доступнiй формi iнформацiю про стан його здоров’я, мету проведення запропонованих дослiджень i лiкувальних заходiв, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числi наявнiсть ризику для життя i здоров’я.

Якщо iнформацiя про хворобу пацiєнта може погiршити стан його здоров’я або погiршити стан здоров’я фiзичних осiб, визначених частиною другою цiєї статтi, зашкодити процесовi лiкування, медичнi працiвники мають право надати неповну iнформацiю про стан здоров’я пацiєнта, обмежити можливiсть їх ознайомлення з окремими медичними документами.

У разi смертi пацiєнта члени його сiм’ї або iншi уповноваженi ними фiзичнi особи мають право бути присутнiми при дослiдженнi причин його смертi та ознайомитися з висновками щодо причин смертi, а також право на оскарження цих висновкiв до суду.

Стаття 39-1. Право на таємницю про стан здоров’я

Пацiєнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, дiагноз, а також про вiдомостi, одержанi при його медичному обстеженнi.

Забороняється вимагати та надавати за мiсцем роботи або навчання iнформацiю про дiагноз та методи лiкування пацiєнта.

Стаття 40. Лiкарська таємниця

Медичнi працiвники та iншi особи, яким у зв’язку з виконанням професiйних або службових обов’язкiв стало вiдомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, iнтимну i сiмейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати цi вiдомостi, крiм передбачених законодавчими актами випадкiв.

При використаннi iнформацiї, що становить лiкарську таємницю, в навчальному процесi, науково-дослiднiй роботi, в тому числi у випадках її публiкацiї у спецiальнiй лiтературi, повинна бути забезпечена анонiмнiсть пацiєнта.

Стаття 41. Звiльнення вiд роботи на перiод хвороби

На перiод хвороби з тимчасовою втратою працездатностi громадянам надається звiльнення вiд роботи з виплатою у встановленому законодавством України порядку допомоги по соцiальному страхуванню.

Стаття 42. Загальнi умови медичного втручання

Медичне втручання (застосування методiв дiагностики, профiлактики або лiкування, пов’язаних iз впливом на органiзм людини) допускається лише в тому разi, коли воно не може завдати шкоди здоров’ю пацiєнта.

Медичне втручання, пов’язане з ризиком для здоров’я пацiєнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода вiд застосування методiв дiагностики, профiлактики або лiкування є меншою, нiж та, що очiкується в разi вiдмови вiд втручання, а усунення небезпеки для здоров’я пацiєнта iншими методами неможливе.

Ризикованi методи дiагностики, профiлактики або лiкування визнаються допустимими, якщо вони вiдповiдають сучасним науково обгрунтованим вимогам, спрямованi на вiдвернення реальної загрози життю та здоров’ю пацiєнта, застосовуються за згодою iнформованого про їх можливi шкiдливi наслiдки пацiєнта, а лiкар вживає всiх належних у таких випадках заходiв для вiдвернення шкоди життю та здоров’ю пацiєнта.

Стаття 43. Згода на медичне втручання

Згода iнформованого вiдповiдно до статтi 39 цих Основ пацiєнта необхiдна для застосування методiв дiагностики, профiлактики та лiкування. Щодо пацiєнта вiком до 14 рокiв (малолiтнього пацiєнта)14, а також пацiєнта, визнаного в установленому законом порядку недiєздатним, медичне втручання здiйснюється за згодою їх законних представникiв.

Згода пацiєнта чи його законного представника на медичне втручання не потрiбна лише у разi наявностi ознак прямої загрози життю пацiєнта за умови неможливостi отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання вiд самого пацiєнта чи його законних представникiв.

Якщо вiдсутнiсть згоди може призвести до тяжких для пацiєнта наслiдкiв, лiкар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо i пiсля цього пацiєнт вiдмовляється вiд лiкування, лiкар має право взяти вiд нього письмове пiдтвердження, а при неможливостi його одержання — засвiдчити вiдмову вiдповiдним актом у присутностi свiдкiв.

Пацiєнт, який набув повної цивiльної дiєздатностi i усвiдомлює значення своїх дiй та може керувати ними, має право вiдмовитися вiд лiкування.

Якщо вiдмову дає законний представник пацiєнта i вона може мати для пацiєнта важкi наслiдки, лiкар повинен повiдомити про це органи опiки i пiклування.

Стаття 44. Застосування методiв профiлактики, дiагностики, лiкування, реабiлiтацiї та лiкарських засобiв

У медичнiй практицi застосовуються методи профiлактики, дiагностики, лiкування, реабiлiтацiї та лiкарськi засоби, дозволенi до застосування центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я.

Новi методи профiлактики, дiагностики, лiкування, реабiлiтацiї та лiкарськi засоби, якi знаходяться на розглядi в установленому порядку, але ще не допущенi до застосування, можуть використовуватися в iнтересах вилiкування особи лише пiсля отримання її письмової згоди. Щодо особи вiком до 14 рокiв (малолiтньої особи) зазначенi методи та засоби можуть використовуватися за наявностi письмової згоди її батькiв або iнших законних представникiв, а щодо особи вiком вiд 14 до 18 рокiв — за її письмовою згодою та письмовою згодою її батькiв або iнших законних представникiв; щодо особи, цивiльна дiєздатнiсть якої обмежуєтеся, — за її письмовою згодою та письмовою згодою її пiклувальникiв; щодо особи, визнаної у встановленому законом порядку недiєздатною, — за письмовою згодою її законного представника. При отриманнi згоди на застосування нових методiв профiлактики, дiагностики, лiкування, реабiлiтацiї та лiкарських засобiв, якi знаходяться на розглядi в установленому порядку, але ще не допущенi до застосування, особi та (або) її законному представнику повинна бути надана iнформацiя про цiлi, методи, побiчнi ефекти, можливий ризик та очiкуванi результати.

Порядок застосування методiв профiлактики, дiагностики, лiкування, реабiлiтацiї та лiкарських засобiв, зазначених у частинi другiй цiєї статтi, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я.

Стаття 45. Медико-бiологiчнi експерименти на людях

Застосування медико-бiологiчних експериментiв на людях допускається iз суспiльно-корисною метою за умови їх наукової обгрунтованостi, переваги можливого успiху над ризиком спричинення тяжких наслiдкiв для здоров’я або життя, гласностi застосування експерименту, повної iнформованостi i вiльної згоди повнолiтньої дiєздатної фiзичної особи, яка пiдлягає експерименту, щодо вимог його застосування, а також за умови збереження в необхiдних випадках лiкарської таємницi. Забороняється проведення науково-дослiдного експерименту на хворих, ув’язнених або вiйськовополонених, а також терапевтичного експерименту на людях, захворювання яких не має безпосереднього зв’язку з метою дослiду.

Порядок проведення медико-бiологiчних експериментiв регулюється законодавчими актами України.

Стаття 46. Донорство кровi та її компонентiв

Здавання кровi, її компонентiв для подальшого використання їх для лiкування, виготовлення вiдповiдних лiкарських препаратiв або використання в наукових дослiдженнях здiйснюється повнолiтнiми дiєздатними фiзичними особами добровiльно. Забороняється насильницьке або шляхом обману вилучення кровi у фiзичної особи з метою використання її як донора.

Донорство кровi, її компонентiв здiйснюється вiдповiдно до закону.

Донорам надаються пiльги, передбаченi законодавством України.

Стаття 47. Трансплантацiя органiв та iнших анатомiчних матерiалiв

Застосування методу пересадки вiд донора до реципiєнта органiв та iнших анатомiчних матерiалiв здiйснюється у визначеному законом порядку при наявностi їх згоди або згоди їх законних представникiв за умови, якщо використання iнших засобiв i методiв для пiдтримання життя, вiдновлення або полiпшення здоров’я не дає бажаних результатiв, а завдана при цьому шкода донору є меншою, нiж та, що загрожувала реципiєнту.

Донором органiв та iнших анатомiчних матерiалiв може бути повнолiтня дiєздатна фiзична особа. Фiзична особа може дати письмову згоду на донорство її органiв та iнших анатомiчних матерiалiв на випадок своєї смертi або заборонити його.

Взяття органiв та iнших анатомiчних матерiалiв з тiла фiзичної особи, яка померла, не допускається, крiм випадкiв i в порядку, встановлених законом.

Стаття 48. Штучне заплiднення та iмплантацiя ембрiона

Застосування штучного заплiднення та iмплантацiї ембрiона здiйснюється згiдно з умовами та порядком, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я, за медичними показаннями повнолiтньої жiнки, з якою проводиться така дiя, за умови наявностi письмової згоди подружжя, забезпечення анонiмностi донора та збереження лiкарської таємницi.

Розкриття анонiмностi донора може бути здiйснено в порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 49. Застосування методiв стерилiзацiї

Застосування методiв стерилiзацiї може здiйснюватися за бажанням повнолiтнього пацiєнта в закладах охорони здоров’я за медичними показаннями, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я.

Стерилiзацiя недiєздатної фiзичної особи за наявностi медичних показань може бути проведена лише за згодою її опiкуна з додержанням вимог, встановлених законом.

Стаття 50. Добровiльне штучне переривання вагiтностi

Операцiя штучного переривання вагiтностi (аборт) може бути проведена за бажанням жiнки у закладах охорони здоров’я при вагiтностi строком не бiльше 12 тижнiв.

У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагiтностi може бути проведене при вагiтностi вiд дванадцяти до двадцяти двох тижнiв.

Перелiк обставин, що дозволяють переривання вагiтностi пiсля дванадцяти тижнiв вагiтностi, встановлюється законодавством.

Стаття 51. Змiна (корекцiя) статевої належностi

На прохання пацiєнта вiдповiдно до медико-бiологiчних i соцiально-психологiчних показань, якi встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я, йому може бути проведено шляхом медичного втручання в закладах охорони здоров’я змiну (корекцiю) його статевої належностi.

Особi, якiй було здiйснено змiну статевої належностi, видається медичне свiдоцтво, на пiдставi якого надалi вирiшується питання про вiдповiднi змiни в її правовому статусi.

Стаття 52. Надання медичної допомоги хворому в критичному для життя станi

Медичнi працiвники зобов’язанi надавати медичну допомогу у повному обсязi хворому, який знаходиться в критичному для життя станi. Така допомога може також надаватися спецiально створеними закладами охорони здоров’я, що користуються пiльгами з боку держави.

Активнi заходи щодо пiдтримання життя хворого припиняються в тому випадку, коли стан людини визначається як незворотня смерть. Порядок припинення таких заходiв, поняття та критерiї смертi визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я, вiдповiдно до сучасних мiжнародних вимог.

Медичним працiвникам забороняється здiйснення еутаназiї — навмисного прискорення смертi або умертвiння невилiковно хворого з метою припинення його страждань.

Стаття 53. Спецiальнi заходи профiлактики та лiкування соцiально небезпечних захворювань

З метою охорони здоров’я населення органи i заклади охорони здоров’я зобов’язанi здiйснювати спецiальнi заходи профiлактики та лiкування соцiально небезпечних захворювань (туберкульоз, психiчнi, венеричнi захворювання, СНІД, лепра, хронiчний алкоголiзм, наркоманiя), а також карантинних захворювань.

Порядок здiйснення госпiталiзацiї та лiкування таких хворих, у тому числi i у примусовому порядку, встановлюється законодавчими актами України.

Стаття 53-1. Профiлактика та лiкування рiдкiсних (орфанних) захворювань

Держава забезпечує заходи з профiлактики рiдкiсних (орфанних) захворювань та органiзацiю надання громадянам, якi страждають на такi захворювання, вiдповiдної медичної допомоги.

З цiєю метою центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я:

визначає та затверджує перелiк рiдкiсних (орфанних) захворювань та забезпечує офiцiйну публiкацiю цього перелiку;

в порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України, забезпечує створення та ведення державного реєстру громадян, якi страждають на рiдкiснi (орфаннI) захворювання;

визначає заходи, необхiднi для забезпечення профiлактики рiдкiсних (орфанних) захворювань, та встановлює порядок надання медичної допомоги громадянам, якi страждають на цi захворювання.

Громадяни, якi страждають на рiдкiснi (орфаннI) захворювання, безперебiйно та безоплатно забезпечуються необхiдними для лiкування цих захворювань лiкарськими засобами та вiдповiдними харчовими продуктами для спецiального дiєтичного споживання вiдповiдно до їх перелiку та обсягiв, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я, у порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Роздiл VI. Забезпечення лiкарськими i протезними засобами

Стаття 54. Порядок забезпечення лiкарськими засобами та iмунобiологiчними препаратами

Громадяни забезпечуються лiкарськими засобами та iмунобiологiчними препаратами через заклади охорони здоров’я, якi мають право на це вiдповiдно до закону.

Порядок забезпечення громадян безплатно або на пiльгових умовах лiкарськими засобами та iмунобiологiчними препаратами визначається законодавством України.

Заклади охорони здоров’я, якi мають право на це вiдповiдно до закону можуть вiдпускати лише такi лiкарськi засоби та iмунобiологiчнi препарати, якi дозволенi для застосування центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я, i несуть вiдповiдальнiсть за забезпечення належного режиму їх зберiгання та реалiзацiї, а також за пiдтримання обов’язкового асортименту лiкарських засобiв та iмунобiологiчних препаратiв, в тому числi необхiдного запасу на випадок епiдемiчних захворювань, стихiйного лиха та катастроф.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я, регулярно iнформує працiвникiв охорони здоров’я i населення про лiкарськi засоби та iмунобiологiчнi препарати, дозволенi до застосування.

Стаття 55. Виробництво лiкарських засобiв та iмунобiологiчних препаратiв

Виробництво нових лiкарських засобiв та iмунобiологiчних препаратiв для медичних цiлей допускається з дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалiзує державну полiтику у сферi охорони здоров’я, пiсля встановлення їх лiкувальної або профiлактичної ефективностi.

Якiсть лiкарських засобiв та iмунобiологiчних препаратiв повинна вiдповiдати вимогам Державної Фармакопеї України i технiчним умовам, затвердженим у встановленому порядку.

Контроль за якiстю лiкарських засобiв та iмунобiологiчних препаратiв, що виготовляються пiдприємствами України, здiйснюється центральним органом виконавчої влади, що реалiзує державну полiтику у сферi контролю якостi та безпеки лiкарських засобiв.

Стаття 56. Забезпечення протезною допомогою

Громадяни у необхiдних випадках забезпечуються протезами, ортопедичними, коригуючими виробами, окулярами, слуховими апаратами, засобами лiкувальної фiзкультури i спецiальними засобами пересування.

Категорiї осiб, якi пiдлягають безплатному або пiльговому забезпеченню зазначеними виробами i предметами, а також умови i порядок забезпечення ними встановлюються законодавством України.

Роздiл VII. Охорона здоров’я матерi та дитини

Стаття 57. Заохочення материнства. Гарантiї охорони здоров’я матерi та дитини

Материнство в Українi охороняється i заохочується державою.

Охорона здоров’я матерi та дитини забезпечується органiзацiєю широкої мережi жiночих, медико-генетичних та iнших консультацiй, пологових будинкiв, санаторiїв та будинкiв вiдпочинку для вагiтних жiнок i матерiв з дiтьми, ясел, садкiв та iнших дитячих закладiв; наданням жiнцi вiдпустки у зв’язку з вагiтнiстю i пологами з виплатою допомоги по соцiальному страхуванню та встановленням перерв у роботi для годування дитини; виплатою у встановленому порядку допомоги у зв’язку з народженням дитини i допомоги на час догляду за хворою дитиною; забороною застосування працi жiнок на важких i шкiдливих для здоров’я виробництвах, переведенням вагiтних жiнок на легку роботу iз збереженням середнього заробiтку; полiпшенням i оздоровленням умов працi та побуту; усуненням негативних екологiчних факторiв; державною i громадською допомогою сiм’ї та iншими заходами у порядку, встановленому законодавством України.

З метою охорони здоров’я жiнки їй надається право самiй вирiшувати питання про материнство.

Стаття 58. Забезпечення медичною допомогою вагiтних жiнок i новонароджених

Заклади охорони здоров’я забезпечують кожнiй жiнцi квалiфiкований медичний нагляд за перебiгом вагiтностi, стацiонарну медичну допомогу при пологах i медичну допомогу матерi та новонародженiй дитинi.

Стаття 59. Пiклування про змiцнення та охорону здоров’я дiтей i пiдлiткiв

Батьки зобов’язанi пiклуватися про здоров’я своїх дiтей, їх фiзичний та духовний розвиток, ведення ними здорового способу життя. У разi порушення цього обов’язку, якщо воно завдає iстотної шкоди здоров’ю дитини, виннi у встановленому порядку можуть бути позбавленi батькiвських прав.

З метою виховання здорового молодого поколiння з гармонiйним розвитком фiзичних i духовних сил держава забезпечує розвиток широкої мережi дитячих садкiв, шкiл-iнтернатiв, оздоровниць, таборiв вiдпочинку та iнших дитячих закладiв.

Дiтям, якi перебувають на вихованнi в дитячих закладах i навчаються в школах, забезпечуються необхiднi умови для збереження i змiцнення здоров’я та гiгiєнiчного виховання. Умови навчально-трудового навантаження, а також вимоги щодо режиму проведення занять визначаються за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я.

Стаття 60. Забезпечення дiтей i пiдлiткiв медичною допомогою

Медична допомога дiтям надається закладами охорони здоров’я та лiкарями, що провадять господарську дiяльнiсть з медичної практики як фiзичнi особи — пiдприємцi. До державних дитячих санаторiїв путiвки дiтям надаються безплатно.

Дiти i пiдлiтки перебувають пiд диспансерним наглядом.

Стаття 61. Дитяче харчування

Держава забезпечує дiтей вiком до трьох рокiв виготовленими переважно на промисловiй основi з екологiчно чистої сировини якiсними дитячими сумiшами та iншими продуктами дитячого харчування.

Контроль за виконанням санiтарно-гiгiєнiчних та iнших нормативних вимог щодо продуктiв дитячого харчування покладається на органи державної санiтарно-епiдемiологiчної служби.

Стаття 62. Контроль за охороною здоров’я дiтей у дитячих виховних i навчальних закладах

Контроль за охороною здоров’я дiтей та проведенням оздоровчих заходiв у навчальних закладах усiх типiв, органiзацiйно-правових форм та форм власностi здiйснюють органи та заклади охорони здоров’я разом з органами управлiння освiтою i навчальними закладами.

Громадський контроль здiйснюють громадськi органiзацiї вiдповiдно до закону.

Стаття 63. Державна допомога громадянам у здiйсненнi догляду за дiтьми з дефектами фiзичного або психiчного розвитку

Дiти з дефектами фiзичного або психiчного розвитку, якi потребують медико-соцiальної допомоги i спецiального догляду, за бажанням батькiв або осiб, якi їх замiнюють, можуть утримуватися в будинках дитини, дитячих будинках та iнших спецiалiзованих дитячих закладах за державний рахунок.

Сiм’ям або особам та закладам, на утриманнi яких перебувають такi дiти, надається медико-соцiальна допомога у порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Стаття 64. Пiльги, що надаються матерям в разi хвороби дiтей

При неможливостi госпiталiзацiї або вiдсутностi показань до стацiонарного лiкування хворої дитини мати або iнший член сiм’ї, який доглядає дитину, може звiльнятися вiд роботи з виплатою допомоги з фондiв соцiального страхування у встановленому порядку. При стацiонарному лiкуваннi дiтей вiком до шести рокiв, а також тяжкохворих дiтей старшого вiку, якi потребують за висновком лiкарiв материнського догляду, матерi або iншим членам сiм’ї надається можливiсть перебувати з дитиною в закладi охорони здоров’я iз забезпеченням безплатного харчування i умов для проживання та виплатою допомоги по соцiальному страхуванню у встановленому порядку.

Стаття 65. Контроль за трудовим i виробничим навчанням та умовами працi пiдлiткiв

Виробниче навчання пiдлiткiв дозволяється вiдповiдно до законодавства за тими професiями, якi вiдповiдають їх вiку, фiзичному i розумовому розвитку та стану здоров’я. Трудове та виробниче навчання здiйснюється пiд систематичним медичним контролем.

Контроль за умовами працi пiдлiткiв, а також проведенням спецiальних заходiв, спрямованих на запобiгання захворюванням пiдлiткiв, здiйснюють органи i заклади охорони здоров’я разом з власниками пiдприємств, установ, органiзацiй, а також органами управлiння освiтою, громадськими органiзацiями.

Стаття 66. Обов’язковi медичнi огляди працюючих пiдлiткiв

Медичний огляд пiдлiткiв є обов’язковим для вирiшення питання про прийняття їх на роботу. Медичнi огляди працюючих пiдлiткiв повиннi проводитись регулярно, але не рiдше одного разу на рiк.

Роздiл VIII. Медико-санiтарне забезпечення санаторно-курортної дiяльностi i вiдпочинку

Стаття 67. Медико-санiтарне забезпечення санаторно-курортної дiяльностi

Санаторно-курортнi заклади здiйснюють свою дiяльнiсть у порядку, передбаченому законодавством про курорти. З метою забезпечення надання в них належної медичної допомоги вiдкриття санаторно-курортного закладу, встановлення його спецiалiзацiї (медичного профiлю) та медичних показань i протипоказань для санаторно-курортного лiкування здiйснюється за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалiзує державну полiтику у сферi охорони здоров’я.

Потреба у санаторно-курортному лiкуваннi визначається лiкарем за станом здоров’я хворого i оформляється медичними документами вiдповiдно до встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я, зразка.

Органи охорони здоров’я зобов’язанi надавати санаторно-курортним закладам науково-методичну i консультативну допомогу.

Державний контроль за наданням медичної допомоги в санаторно-курортних закладах здiйснюють центральний орган виконавчої влади, що реалiзує державну полiтику у сферi охорони здоров’я, i центральний орган виконавчої влади, що реалiзує державну полiтику у сферi санiтарного та епiдемiчного благополуччя населення, якi мають право у встановленому законодавчими актами порядку зупиняти дiяльнiсть цих закладiв через порушення законодавства про охорону здоров’я або законних прав та iнтересiв громадян.

Стаття 68. Медико-санiтарне забезпечення вiдпочинку

Власники та керiвники будинкiв вiдпочинку, пансiонатiв, туристських баз, iнших пiдприємств, установ i органiзацiй, дiяльнiсть яких пов’язана з органiзацiєю вiдпочинку населення, зобов’язанi створити здоровi i безпечнi умови для вiдпочинку, фiзкультурно-оздоровчих занять, додержувати законодавства про охорону здоров’я i санiтарно-гiгiєнiчних норм, забезпечити можливiсть надання особам, якi вiдпочивають, необхiдної медичної допомоги.

Державний контроль за медико-санiтарним забезпеченням вiдпочинку населення здiйснюють органи охорони здоров’я.

Роздiл IX. Медична експертиза

Стаття 69. Медико-соцiальна експертиза втрати працездатностi та стiйкого розладу функцiй органiзму

Медична експертиза з тимчасової втрати працездатностi громадян проводиться лiкарем або комiсiєю лiкарiв у закладах охорони здоров’я незалежно вiд форми власностi, а також лiкарями, що провадять господарську дiяльнiсть з медичної практики як фiзичнi особи — пiдприємцi.

Порядок проведення медичної експертизи з тимчасової втрати працездатностi громадян визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я.

Пiд час проведення медичної експертизи з тимчасової втрати працездатностi встановлюється факт необхiдностi надання листка непрацездатностi чи iншого документа, що засвiдчує тимчасову втрату працездатностi у зв’язку з хворобою, травмою, вагiтнiстю та пологами, доглядом за хворим членом сiм’ї, хворою дитиною, карантином, встановленим санiтарно-епiдемiологiчною службою, протезуванням, санаторно-курортним лiкуванням, визначаються необхiднiсть i строки тимчасового переведення працiвника у зв’язку з хворобою на iншу роботу, приймається рiшення про направлення на медико-соцiальну експертну комiсiю для визначення наявностi та ступеня стiйкого розладу функцiй органiзму, причини, часу настання i групи iнвалiдностi.

Експертиза стiйкого розладу функцiй органiзму здiйснюється медико-соцiальними експертними комiсiями, якi встановлюють ступiнь та причину iнвалiдностi, складають (коригують) iндивiдуальну програму реабiлiтацiї iнвалiда, в якiй визначають реабiлiтацiйнi заходи вiдповiдно до Закону України «Про реабiлiтацiю iнвалiдiв в Українi» .

Частину п’яту статтi 69 виключено

Порядок органiзацiї та проведення медико-соцiальної експертизи встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Індивiдуальна програма реабiлiтацiї iнвалiда є обов’язковою для виконання органами виконавчої влади, органами мiсцевого самоврядування, реабiлiтацiйними установами, пiдприємствами, установами, органiзацiями, в яких працює або перебуває iнвалiд, незалежно вiд їх вiдомчої пiдпорядкованостi, типу i форми власностi.

Стаття 70. Вiйськово-лiкарська експертиза

Вiйськово-лiкарська експертиза визначає придатнiсть до вiйськової служби призовникiв, вiйськовослужбовцiв та вiйськовозобов’язаних, встановлює причинний зв’язок захворювань, поранень i травм з вiйськовою службою та визначає необхiднiсть i умови застосування медико-соцiальної реабiлiтацiї та допомоги вiйськовослужбовцям.

Вiйськово-лiкарська експертиза здiйснюється вiйськово-лiкарськими комiсiями, якi створюються при вiйськових комiсарiатах i закладах охорони здоров’я Мiнiстерства оборони України, Служби безпеки України та iнших вiйськових формувань, а також Державної служби спецiального зв’язку та захисту iнформацiї України.

Порядок органiзацiї та проведення вiйськово-лiкарської експертизи встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Стаття 71. Судово-медична i судово-психiатрична експертизи

Проведення судово-медичної i судово-психiатричної експертизи призначається особою, яка проводить дiзнання, слiдчим, прокурором або судом у порядку, встановленому законодавством, для вирiшення питань, що потребують спецiальних знань в сферi судової медицини або судової психiатрiї.

Органiзацiйне керiвництво судово-медичною i судово-психiатричною службами здiйснює центральний орган виконавчої влади, що реалiзує державну полiтику у сферi охорони здоров’я.

Стаття 72. Патологоанатомiчнi розтини

Патологоанатомiчнi розтини трупiв проводяться з метою встановлення причин i механiзмiв смертi хворого.

В обов’язковому порядку патологоанатомiчнi розтини здiйснюються при наявностi пiдозри на насильницьку смерть, а також коли смерть хворого настала в закладi охорони здоров’я, за винятком випадкiв, передбачених частиною третьою цiєї статтi.

За наявнiстю письмової заяви близьких родичiв або задокументованого волевиявлення покiйного i вiдсутностi пiдозри на насильницьку смерть, виходячи з релiгiйних та iнших поважних мотивiв, патологоанатомiчний розтин може не проводитися.

Порядок проведення патологоанатомiчного розтину визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я.

Стаття 73. Альтернативна медична експертиза

У разi незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи та в iнших передбачених законодавством випадках на вимогу громадянина проводиться альтернативна медична (медико-соцiальна, вiйськово-лiкарська) експертиза або патологоанатомiчний розтин.

Альтернативна медична експертиза здiйснюється фахiвцями вiдповiдного профiлю i квалiфiкацiї. Громадяни самостiйно обирають експертну установу та експертiв.

Порядок та умови проведення альтернативної медичної експертизи визначаються Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Роздiл X. МЕДИЧНА І ФАРМАЦЕВТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Стаття 74. Заняття медичною i фармацевтичною дiяльнiстю

Медичною i фармацевтичною дiяльнiстю можуть займатися особи, якi мають вiдповiдну спецiальну освiту i вiдповiдають єдиним квалiфiкацiйним вимогам.

Частину другу статтi 74 виключено

Єдинi квалiфiкацiйнi вимоги до осiб, якi займаються певними видами медичної i фармацевтичної дiяльностi, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я. Вiдповiдальнiсть за дотримання зазначених квалiфiкацiйних вимог несуть керiвники закладу охорони здоров’я i тi органи, яким надано право видавати лiцензiю на провадження господарської дiяльностi в сферi охорони здоров’я.

Особи, якi пройшли медичну або фармацевтичну пiдготовку в навчальних закладах iноземних країн, допускаються до професiйної дiяльностi пiсля перевiрки їх квалiфiкацiї у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я, якщо iнше не передбачено законодавством або мiжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Стаття 74-1. Право на зайняття народною медициною (цiлительством)

Народна медицина (цiлительство) — методи оздоровлення, профiлактики, дiагностики i лiкування, що ґрунтуються на досвiдi багатьох поколiнь людей, усталенi в народних традицiях i не потребують державної реєстрацiї.

Особи, якi не мають спецiальної медичної освiти, зареєстрованi в установленому законом порядку як фiзичнi особи — пiдприємцi та отримали спецiальний дозвiл на зайняття народною медициною (цiлительством), виданий центральним органом виконавчої влади, що реалiзує державну полiтику у сферi охорони здоров’я, мають право на зайняття народною медициною (цiлительством).

Квалiфiкацiйнi вимоги до фiзичних осiб — пiдприємцiв, якi займаються народною медициною (цiлительством), та умови зайняття народною медициною (цiлительством) встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я.

Порядок видачi спецiального дозволу на зайняття народною медициною (цiлительством), перелiк документiв, необхiдних для його одержання, та порядок анулювання спецiального дозволу на зайняття народною медициною (цiлительством) встановлюються Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Строк дiї спецiального дозволу на зайняття народною медициною (цiлительством) становить п’ять рокiв.

Рiшення про видачу або вiдмову у видачi спецiального дозволу на зайняття народною медициною (цiлительством) приймається протягом тридцяти робочих днiв з дня надання документiв.

За видачу спецiального дозволу на зайняття народною медициною (цiлительством), його дублiката та переоформлення справляється плата, розмiр якої встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Державний нагляд (контроль) за виконанням фiзичними особами — пiдприємцями умов зайняття народною медициною (цiлительством) здiйснюється центральним органом виконавчої влади, що реалiзує державну полiтику у сферi охорони здоров’я, шляхом проведення планових або позапланових перевiрок вiдповiдно до Закону України «Про основнi засади державного нагляду (контролю) у сферi господарської дiяльностi» .

Пiдставою для вiдмови у видачi спецiального дозволу на зайняття народною медициною (цiлительством) є:

недостовiрнiсть вiдомостей у документах, поданих для отримання спецiального дозволу;

невiдповiднiсть заявника квалiфiкацiйним вимогам для зайняття народною медициною (цiлительством) згiдно з поданими документами.

Пiдставою для переоформлення спецiального дозволу є змiна мiсцезнаходження фiзичної особи — пiдприємця або мiсця зайняття народною медициною (цiлительством).

Пiдставою для анулювання спецiального дозволу на зайняття народною медициною (цiлительством) є:

заява цiлителя про анулювання спецiального дозволу;

припинення пiдприємницької дiяльностi фiзичної особи — пiдприємця;

повторне порушення цiлителем умов для зайняття народною медициною (цiлительством);

виявлення недостовiрних вiдомостей у документах, поданих для отримання спецiального дозволу;

встановлення факту передачi спецiального дозволу iншiй особi для зайняття народною медициною (цiлительством);

невиконання розпорядження про усунення порушень умов для зайняття народною медициною (цiлительством);

неможливiсть цiлителя забезпечити дотримання умов для зайняття народною медициною (цiлительством);

вiдмова цiлителя у проведеннi перевiрки дотримання умов для зайняття народною медициною (цiлительством);

смерть фiзичної особи — пiдприємця.

Зайняття народною медициною (цiлительством) з порушенням встановлених законодавством вимог тягне за собою вiдповiдальнiсть згiдно iз законом.

Забороняється здiйснення цiлительства з використанням засобiв масової iнформацiї.

Стаття 75. Пiдготовка, перепiдготовка та пiдвищення квалiфiкацiї медичних i фармацевтичних працiвникiв

Пiдготовка, перепiдготовка та пiдвищення квалiфiкацiї медичних i фармацевтичних працiвникiв здiйснюються вiдповiдними середнiми спецiальними i вищими навчальними та науковими закладами, закладами пiдвищення квалiфiкацiї i перепiдготовки кадрiв, а також через iнтернатуру, клiнiчну ординатуру, аспiрантуру i докторантуру згiдно з законодавством про освiту.

Навчальнi плани та програми пiдготовки, перепiдготовки та пiдвищення квалiфiкацiї медичних i фармацевтичних працiвникiв у встановленому порядку погоджуються з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної полiтики у сферi охорони здоров’я.

Стаття 76. Присяга лiкаря України

Випускники медичних спецiальностей вищих медичних навчальних закладiв приносять Присягу лiкаря України.

Текст Присяги лiкаря України затверджується Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Стаття 77. Професiйнi права та пiльги медичних i фармацевтичних працiвникiв

Медичнi i фармацевтичнi працiвники мають право на:

а) заняття медичною i фармацевтичною дiяльнiстю вiдповiдно до спецiальностi та квалiфiкацiї;

б) належнi умови професiйної дiяльностi;

в) пiдвищення квалiфiкацiї, перепiдготовку не рiдше одного разу на п’ять рокiв у вiдповiдних закладах та установах;

г) вiльний вибiр апробованих форм, методiв i засобiв дiяльностi, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармацевтичної науки i практики;

д) безплатне користування соцiальною, екологiчною та спецiальною медичною iнформацiєю, необхiдною для виконання професiйних обов’язкiв;

е) обов’язкове страхування за рахунок власника закладу охорони здоров’я у разi заподiяння шкоди їх життю i здоров’ю у зв’язку з виконанням професiйних обов’язкiв у випадках, передбачених законодавством;

є) соцiальну допомогу з боку держави у разi захворювання, калiцтва або в iнших випадках втрати працездатностi, що настала у зв’язку з виконанням професiйних обов’язкiв;

ж) встановлення у державних закладах охорони здоров’я посадових окладiв (тарифних ставок) на основi Єдиної тарифної сiтки у порядку, визначеному Кабiнетом Мiнiстрiв України;

з) скорочений робочий день i додаткову оплачувану вiдпустку у випадках, встановлених законодавством;

и) пiльговi умови пенсiйного забезпечення;

I) пiльгове надання житла та забезпечення телефоном;

ї) безплатне користування житлом з освiтленням i опаленням в межах норм, встановлених законодавством тим, хто проживає i працює у сiльськiй мiсцевостi i селищах мiського типу, а також пенсiонерам, якi ранiше працювали медичними та фармацевтичними працiвниками i проживають у цих населених пунктах, надання пiльг щодо сплати земельного податку, кредитування, обзаведення господарством i будiвництва приватного житла, придбання автомототранспорту;

Пiльги на безплатне користування житлом з опаленням та освiтленням, передбаченi абзацом першим цього пункту, надаються за умови, якщо розмiр середньомiсячного сукупного доходу сiм’ї в розрахунку на одну особу за попереднi шiсть мiсяцiв не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соцiальну пiльгу у порядку, визначеному Кабiнетом Мiнiстрiв України;

й) першочергове одержання медичної допомоги i забезпечення лiкарськими та протезними засобами;

к) створення наукових медичних товариств, професiйних спiлок та iнших громадських органiзацiй;

л) судовий захист професiйної честi та гiдностi;

м) безоплатне одержання у власнiсть земельної дiлянки в межах земельної частки (паю) члена сiльськогосподарського пiдприємства, сiльськогосподарської установи та органiзацiї, розташованих на територiї вiдповiдної ради, iз земель сiльськогосподарського пiдприємства, сiльськогосподарської установи та органiзацiї, що приватизуються, або земель запасу чи резервного фонду, але не бiльше норм безоплатної передачi земельних дiлянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.

Дiя пункту «м» не поширюється на громадян, якi ранiше набули право на земельну частку (пай) та земельнi дiлянки для ведення особистого пiдсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства, крiм випадкiв успадкування права на земельну частку (пай), земельнi дiлянки для ведення особистого пiдсобного господарства чи для ведення особистого селянського господарства вiдповiдно до закону;

н) лiкарi дiльничних лiкарень, головнi лiкарi та лiкарi амбулаторiй, розташованих у сiльськiй мiсцевостi, дiльничнi лiкарi-терапевти, лiкарi-педiатри, дiльничнi медсестри територiальних дiлянок полiклiнiк (полiклiнiчних пiдроздiлiв) та дiльничнi медичнi сестри амбулаторiй, лiкарi загальної практики (сiмейнi лiкарI) та медичнi сестри загальної практики — сiмейної медицини, завiдувачi терапевтичних та педiатричних вiддiлень полiклiнiк, керiвники амбулаторiй та вiддiлень сiмейної медицини, медичнi працiвники бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги центрiв екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичнi працiвники бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги станцiй екстреної (швидкої) медичної допомоги, медичнi працiвники оперативно-диспетчерських служб центрiв екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичнi працiвники вiддiлень екстреної (невiдкладної) медичної допомоги — за безперервну роботу на зазначених посадах у зазначених закладах (на територiальних дiлянках) понад три роки мають право на додаткову оплачувану щорiчну вiдпустку тривалiстю три календарних днi. При цьому зберiгаються права iнших категорiй медичних працiвникiв на додаткову оплачувану вiдпустку у межах iснуючих норм;

о) безкоштовне паркування транспортних засобiв у спецiально вiдведених для цього мiсцях у разi:

обладнання транспортного засобу, яким керує медичний працiвник, спецiальним розпiзнавальним знаком встановленого законодавством зразка;

розмiщення на автомобiлi спецiального стiкера iз зазначенням контактного телефону медичного працiвника, який керує цим транспортним засобом.

Власники спецiально вiдведених майданчикiв для паркування мають забезпечити та видiлити в межах майданчикiв мiсця для безоплатного паркування транспортних засобiв, якими керують медичнi працiвники.

Форма, порядок та умови видачi спецiального стiкера встановлюються уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузi охорони здоров’я.

Законодавством може бути передбачено iншi права та пiльги для медичних i фармацевтичних працiвникiв. На них також можуть поширюватися пiльги, що встановлюються для своїх працiвникiв пiдприємствами, установами i органiзацiями, яким вони надають медичну допомогу.

Стаття 78. Професiйнi обов’язки медичних i фармацевтичних працiвникiв

Медичнi i фармацевтичнi працiвники зобов’язанi:

а) сприяти охоронi та змiцненню здоров’я людей, запобiганню i лiкуванню захворювань, надавати своєчасну та квалiфiковану медичну i лiкарську допомогу;

б) безплатно надавати вiдповiдну невiдкладну медичну допомогу громадянам у разi нещасного випадку та в iнших екстремальних ситуацiях;

в) поширювати науковi та медичнi знання серед населення, пропагувати, в тому числi власним прикладом, здоровий спосiб життя;

г) дотримувати вимог професiйної етики i деонтологiї, зберiгати лiкарську таємницю;

д) постiйно пiдвищувати рiвень професiйних знань та майстерностi;

е) надавати консультативну допомогу своїм колегам та iншим працiвникам охорони здоров’я.

Медичнi та фармацевтичнi працiвники несуть також iншi обов’язки, передбаченi законодавством.

Стаття 78-1. Обмеження, встановленi для медичних i фармацевтичних працiвникiв пiд час здiйснення ними професiйної дiяльностi

Медичнi i фармацевтичнi працiвники пiд час здiйснення ними професiйної дiяльностi не мають права:

1) одержувати вiд суб’єктiв господарювання, якi здiйснюють виробництво та/або реалiзацiю лiкарських засобiв, виробiв медичного призначення, їх представникiв неправомiрну вигоду;

2) одержувати вiд суб’єктiв господарювання, якi здiйснюють виробництво та/або реалiзацiю лiкарських засобiв, виробiв медичного призначення, їх представникiв зразки лiкарських засобiв, виробiв медичного призначення для використання у професiйнiй дiяльностi (крiм випадкiв, пов’язаних з проведенням вiдповiдно до договорiв клiнiчних дослiджень лiкарських засобiв або клiнiчних випробувань виробiв медичного призначення);

3) рекламувати лiкарськi засоби, вироби медичного призначення, у тому числi виписувати лiкарськi засоби на бланках, що мiстять iнформацiю рекламного характеру, та зазначати виробникiв лiкарських засобiв (торговельних марок);

4) на вимогу споживача пiд час реалiзацiї (вiдпуску) лiкарського засобу не надавати або надавати недостовiрну iнформацiю про наявнiсть у даному аптечному закладi лiкарських засобiв з такою самою дiючою речовиною (за мiжнародною непатентованою назвою), формою вiдпуску та дозуванням, зокрема приховувати iнформацiю про наявнiсть таких лiкарських засобiв за нижчою цiною.

Положення цього пункту поширюються виключно на фармацевтичних працiвникiв.

За порушення вимог цiєї статтi медичнi i фармацевтичнi працiвники несуть вiдповiдальнiсть, передбачену законодавством.

Роздiл ХI. Мiжнародне спiвробiтництво

Стаття 79. Мiжнародне спiвробiтництво в сферi охорони здоров’я

Україна — учасник мiжнародного спiвробiтництва в сферi охорони здоров’я, член Всесвiтньої органiзацiї охорони здоров’я (ВООЗ) та iнших мiжнародних органiзацiй. Держава гарантує зазначеним органiзацiям належнi умови дiяльностi на територiї України, сприяє розширенню i поглибленню участi України у заходах, що ними проводяться.

Вiдповiдно до своїх мiжнародно-правових зобов’язань держава бере участь у реалiзацiї мiжнародних програм охорони здоров’я; здiйснює обмiн екологiчною i медичною iнформацiєю; сприяє професiйним та науковим контактам працiвникiв охорони здоров’я, обмiну прогресивними методами i технологiями, експорту та iмпорту медичного обладнання, лiкарських препаратiв та iнших товарiв, необхiдних для здоров’я, дiяльностi спiльних пiдприємств в сферi охорони здоров’я; органiзує спiльну пiдготовку фахiвцiв, розвиває i пiдтримує всi iншi форми мiжнародного спiвробiтництва, що не суперечать мiжнародному праву i нацiональному законодавству.

Заклади охорони здоров’я, громадяни та їх об’єднання мають право вiдповiдно до чинного законодавства самостiйно укладати договори (контракти) з iноземними юридичними i фiзичними особами на будь-якi форми спiвробiтництва, брати участь у дiяльностi вiдповiдних мiжнародних органiзацiй, здiйснювати зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть.

Неправомiрнi обмеження мiжнародного спiвробiтництва з боку державних органiв i посадових осiб можуть бути оскарженi у встановленому порядку, в тому числi i до суду.

Роздiл XII. Вiдповiдальнiсть за порушення законодавства про охорону здоров’я

Стаття 80. Вiдповiдальнiсть за порушення законодавства про охорону здоров’я

Особи, виннi у порушеннi законодавства про охорону здоров’я, несуть цивiльну, адмiнiстративну або кримiнальну вiдповiдальнiсть згiдно iз законодавством.

Президент України

Л. Кравчук

м. Київ

19 листопада 1992 року

№ 2801-XII