Тернопільщина: Нова форма господарювання — нові можливості

Юрій ЛАЗАРЧУК,

головний лікар КНП

«Міська комунальна лікарня №3»

Ще в квітні 2016 року депутати Тернопільської міської ради ухвалили рішення про реорганізацію міської комунальної лікарні №3 шляхом перетворення в комунальне некомерційне підприємство «Міська комунальна лікарня №3» Тернопільської міської ради.

В оновленому статусі медичний заклад розпочав свою діяльність уже в грудні.

Що криється за новою вивіскою: формальна зміна чи реальні позитивні перетворення?

ВЗ Як ви зважилися змінити усталені принципи роботи?

— Законодавство України передбачає діяльність комунальних некомерційних підприємств, тому зміну форми господарювання ми ініціювали ще 2013 року. Інша справа — отримання згоди депутатського корпусу: багато разів ми виносили це питання на сесію міської ради і щоразу натикалися на спротив. Нелегко було переконати народних обранців та громадськість у тому, що ці зміни будуть лише на користь медичному закладу — для нас це реальна можливість вийти із хронічного безгрошів’я. Натомість усі чомусь вважали, що новий формат діяльності зобов’яже пацієнтів оплачувати медичні послуги, й узагалі — це буде винятково комерційна лікарня. Тому три роки ми займалися тим, що переконували людей: зміна форми господарювання надасть більше автономії, дасть змогу самостійно розпоряджатися коштами, а відтак підвищиться й рівень надання медичної допомоги.

Ті гроші, які виділяють за державною субвенцією згідно з Бюджетним кодексом, й надалі будемо спрямовувати на обслуговування мешканців так званих прикріплених до нас мікрорайонів — 30 тис. осіб. Зрозуміло, що це мізерні суми, але вони надходять. Щодо людей із сусідніх дільниць, мешканців міст та сіл області, а також інших регіонів, які захочуть отримати медичні послуги в нашій лікарні, то вони зможуть зробити це, але вже за певну плату.

ВЗ Які переваги та можливості нової форми господарювання?

— Статус некомерційного комунального підп­риємства відкрив для нас ширші перспективи — тепер ми маємо право укладати угоди зі страховими компаніями, із замовниками пос­луг напряму. І хоча на сьогодні цю роль виконує держава, ми укладатимемо угоди з її представником — міською радою, яка й оплачуватиме надані послуги. Незабаром Національна служба здоров’я України також буде готова до співпраці, але нинішнє законодавство не передбачає механізму оплати бюджетній установі, а от у статусі комунального некомерційного підприємства ми не матимемо проблем: на договірних умовах подаємо акт виконаних робіт, а вони проводять оплату. Ще одна важлива деталь — медзаклад як підприємство звільняється від посередницт­ва казначейства, а бюджетні кошти, невикористані за попередній рік, тепер переходитимуть на наступний без зменшення асигнувань.

Окрім того, нова форма господарювання розширює можливості для майбутньої співпраці з територіальними громадами чи госпітальними округами, створення яких зараз активно обговорюється. Прописана законодавча база значно спрощує фінансові відносини, ми можемо укладати угоди на надання медичної допомоги як із сільською громадою, так і з конкретним пацієнтом: пролікували людину — і сільська рада оплатила нам ці послуги. Відтак економніше використовуватимуться гроші громади, а ми отримаємо можливість заробляти так звані спецкошти.

Раніше, звісно, ми також їх заробляли, але тепер, коли наш заклад функціонує на основі Господарського кодексу, маємо право відкрити власний банківський рахунок і самостійно розпоряджатися коштами без втручань казначейст­ва. Накопичуючи певні суми, витрачатимемо їх на закупівлю медичної апаратури, обладнання, інших матеріалів.

Тобто нова форма господарювання дасть нам можливість ефективніше розпоряджатися заробленим, і я впевнений, що завдяки цьому рівень лікувального закладу значно зросте. Можливо, хтось назве це комерціалізацією, але так працює нині медицина в усьому світі.

ВЗ В області ви — перший заклад, який зважився перетворити бюджетну установу на комунальне некомерційне підприємство…

— Сподіваюся, що не за горами вже той час, коли стануть звичними різні форми господарської діяльності. В області ми наразі дійсно є першим закладом, який перейшов на нову форму господарювання, але жодних побоювань у нас немає. Ясна річ, що на цьому шляху нам трапиться чимало каменів спотикання, бо багато деталей законодавчо не врегульовані, громадськість ще недостатньо інформована, деякі лікарі спантеличені, до того ж, не всі вірять у перспективу таких змін, бо більшість влаштовує те, що є, аби не гірше. Але для того, щоб розвиватися та рухатися вперед, потрібно вийти зі звичного кола.

Відповідно до нового статуту ми можемо тепер самостійно визначати штатний розпис, і для лікарів, які заробляють для лікувального зак­ладу більше коштів, звісно, відкриються ширші можливості, а на певному етапі запуститься й механізм заохочення. Створимо комісію, котра наприкінці місяця визначатиме «коефіцієнт корисної дії» кожного спеціаліста: скільки він прийняв пацієнтів, виконав оперативних втручань, який ефект від його лікування тощо. За проведеним аналізом буде оцінено його діяльність. Якщо ефект від спеціаліста нульовий, то й оплата праці відповідна, і навпаки. Така схема допоможе стимулювати фахівця працювати краще, самовдосконалюватися. До того ж, новий формат діяльності дасть нам змогу залучати висококласних фахівців тих спеціаліалізацій, яких немає в нашому закладі, і підписувати з ними угоди. Раніше це було неможливим.

Зараз експертизу з надання медичної допомоги в лікувальній установі здійснює управління охорони здоров’я. Коли ж ми розпочнемо роботу в нових умовах, то зрозуміло, що це стане прерогативою страхових компаній або ж Національної служби здоров’я чи ж іншого органа, який оплачуватиме послуги і, звісно, буде зацікавлений дізнатися, куди ж спрямовуються його фінанси. Чи надані послуги тільки прописані на папері, а чи за умовами контракту це й справді виконано, дотримуються лікарі протоколів лікування за певними нозологічними формами чи ні? У цьому й резон зміни всіх механізмів, результатом якої є надання якісної медичної послуги.Звісно, це вимагатиме від медиків більшої відповідальності, адже з’являється ще один контролюючий орган. Але ми зацікавлені в коштах, а його інтерес — у якості, і якщо цей тандем складеться, то зрештою виграє пацієнт.

Лариса ЛУКАЩУК,

спеціально для «ВЗ»,

м. Тернопіль