Право лікаря на відмову у наданні медичної допомоги пацієнту
Відповідно до частини 3 статті 34 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 № 2801-XI
лікар має право відмовити у наданні медичної допомоги,
якщо пацієнт не виконує медичні приписи та не дотримується правил внутрішнього розпорядку медичного закладу (за умови, що це не загрожуватиме життю пацієнта і здоров’ю населення).
У зазначеній ситуації однією з підстав для відмови пацієнту у лікуванні є те, що він не має абсолютних показань до надання медичної допомоги.
Нагадаємо, що відповідно до Стандартів акредитації закладів охорони здоров’я, затверджених наказом МОЗ від 14.03.2011 № 142, у медичному закладі, який проходить акредитацію, обов’язково мають бути затверджені правила перебування пацієнтів. Навіть, якщо заклад не готується до акредитації, рекомендовано розробити та затвердити наказом головлікаря такі правила, адже цей документ регламентує поведінку пацієнтів у закладі охорони здоров’я.
Один із пунктів правил може мати таке формулювання:
«Пацієнтам, які з’явилися на прийом у брудному одязі або у неохайному вигляді, а також пацієнтам, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння, заклад має право відмовити у наданні послуг».
Наявність цього пункту в правилах дає право лікарю відмовити таким пацієнтам у наданні медичної допомоги. Крім того, Етичний кодекс лікаря України від 27.09.2009 (пункт 3.4) передбачає, що лікар має право відмовитися лікувати хворого, якщо впевнений, що між ним і пацієнтом відсутня необхідна взаємна довіра, коли відчуває себе недостатньо компетентним або не має у своєму розпорядженні необхідних для проведення лікування можливостей та в інших випадках, якщо це не суперечить Клятві лікаря України.