Вітаю, Максиме!
Тема уроку. Літописи як історико- художні твори. "Повість минулих літ"
Розпочинаємо наш урок з тестування https://vseosvita.ua/test/start/itv344
Максиме, сьогодні ми поговоримо про найдавніший літопис, який дійшов до наших часів.
Переглянь навчальне відео від ВШО 👈
Запиши літературний паспорт твору
Жанр
Літопис (хронологічний виклад важливих подій із історії Київської Русі).
Автор
Нестор Літописець (чернець Києво-Печерського монастиря, бл. 1055-1113 рр).
Основні мотиви
Заклики до єдності Руської землі, любов до неї, занепокоєння через князівські усобиці та напади кочових народів.
“Повість минулих літ” – це перший літописний твір про історію й витоки Київської держави, що зберігся. Літописець розповідає напівлегендарну версію заснування Києва, про початки Київської держави, її перших князів тощо.
Літопис побудований на особистих спостереженнях автора й розповідях, які він почув;
Містить не тільки розповідь про історичні події, але й оповідання, перекази, байки, використовує художні засоби, має художню цінність.
Максиме, ознайомся із уривками "Повісті минулих літ", які входять до програми НМТ
Оповідь про заснування Києва (скорочено)
Плем’я полян, найбільш розумне й тямуще серед інших племен, жило окремо – родами, кожен на своїх землях. І були три брати: Кий, Щек, Хорив і їхня сестра Либідь.
Сидів Кий на горі, де тепер Боричів узвіз. Щек сидів на горі, яка зветься нині Щекавицею. Хорив – на третій горі, від нього вона прозвалася Хоревицею. І збудували вони місто в ім’я старшого брата і назвали його Київ. Був коло міста ліс великий, і ловився там всякий звір.
Дехто, не знаючи, каже, що Кий начебто був перевізником коло Києва, мовляв, був якийсь перевіз з того боку Дніпра; тому й говорили: «На перевіз на Київ». Але якби Кий був простим перевізником, то не ходив би він до Царгорода. А Кий князював і ходив до царя грецького, і той цар, переказують, зустрічав його з почестями.
Коли ж Кий повертався, він прийшов на Дунай і поставив там невелике містечко, хотів там сісти князювати, та не дали йому навколишні племена. Так і донині називають придунайці те городище — Києвець. Кий же, повернувшись у своє місто Київ, тут і помер. І брати його, і сестра Либідь тут же померли.
Після смерті братів рід їхній став князювати у полян, а в інших племен (древлян, дреговичів та ін.) були свої князі.
Уривок про напад хозарів (скорочено)
Після смерті братів Кия, Щека і Хорива полян утискали древляни та інші довколишні племена. Прийшли на землі полян і войовничі хозари й сказали:
— Платіть нам данину.
Поляни подумали і дали від кожного дому по мечу. І віднесли хозари мечі до свого князя і до старійшин своїх і промовили їм:
— От маємо собі нову данину.
Ті ж запитали:
— Звідки?
Вони ж відповіли:
— У лісі, на горах, над рікою Дніпром.
Знов спитали ті:
— А що дали?
Вони показали мечі. І сказали старійшини хозарські:
— Недобра дань, княже! Ми її добились своєю зброєю, яка гостра з одного боку, — шаблями, а в них зброя гостра з двох боків — мечі. Будуть вони збирати данину і з нас, і з інших земель.
І збулось усе: володіють руські князі хозарами і по нинішній день.
Так воно здавна ведеться: володіючи, сам стаєш потім підкореним тим, ким володів.
Уривок про помсту княгині Ольги деревлянам (скорочено)
Ольга перебувала в Києві з сином своїм, маленьким Святославом, а воєводою був Свенельд. Сказали ж деревляни(перед тим убивши чоловіка Ольги – князя Ігоря, коли він приходив збирати в них данину): «Ось убили ми князя руського. Візьмемо жінку його Ольгу й віддамо за князя нашого Мала. І Святослава візьмемо і зробимо йому, що хочемо».
І послали деревляни 20 кращих мужів своїх у човнах до Ольги, і пристали вони до берега під Боричевим узвозом. І повідомили Ольгу, що прийшли древляни, і покликала їх Ольга до себе і сказала їм: «Добрі гості прийшли»… «Кажіть, чого прийшли сюди?» Відповіли ж древляни: «Мужа твого ми убили, бо був твій муж, як вовк, розкрадав і грабував, а наші князі добрі, бо вони лад навели на древлянській землі, — вийди заміж за нашого князя Мала». Сказала їм Ольга, що їхня промова їй сподобалася і що їм зроблять велику честь, понесуть у човнах на гору, а сама звеліла викопати велику й глибоку яму на дворі.
На ранок, сидячи в теремі, послала Ольга по гостей. І прийшли кияни до них, і сказали: «Кличе вас Ольга для шани великої». Вони ж відповіли: «Не поїдемо ні на конях, ні на возах і пішки не підемо, а тільки понесіть нас у човні». І понесли їх у човні. Вони ж сиділи, пишаючись.
Принесли їх у двір до Ольги, і, як несли, так і кинули їх в яму разом із човном. І, схилившись над ямою, спитала їх Ольга: «Чи добра вам честь?» Вони ж відповіли: «Гірше Ігоревої смерті». І звеліла Ольга засипати їх живими, і засипали їх.
І послала Ольга до древлян знову, і сказала їм, щоб спочатку прислали до неї найкращих людей, щоб із честю провели її до свого князя. Почувши про це, древляни вибрали кращих мужів і прислали до неї. Коли ж древляни прийшли, Ольга звеліла приготувати їм омовіння, кажучи так: «Помившись, прийдіть до мене». І розтопили піч, і влізли древляни, і почали митися. Тоді зачинили за ними піч. Ольга звеліла зачинити їх, і в тому вогні згоріли всі.
І послала Ольга до древлян із словами, що вона вже йде до них. Вони ж, почувши те, навезли медів багато і заварили їх. Ольга ж, узявши з собою малу дружину, пішла на могилу і плакала там за мужем своїм. І спитали древляни Ольгу: «А де наша дружина, яку ми послали до тебе?» Ольга ж відповіла: «Іде вона за мною з дружиною мужа мого». І коли стали п’яними деревляни, звеліла отрокам своїм пити за них, а сама відійшла вбік і звеліла дружині вбивати древлян. І посікли їх п’ять тисяч. А Ольга повернулась у Київ і зібрала військо.
В літо 946 р. Ольга із сином своїм Святославом зібрала багато хоробрих воїнів і пішла на деревлянську землю. І вийшли древляни супроти неї. І воїни Ольги перемогли древлян. Древляни ж побігли і зачинилися у своїх містах.
Ольга ж ринулася із сином до міста Іскоростеня, бо жителі його убили її чоловіка, і стала із сином своїм навколо міста. І стояла Ольга все літо і не могла взяти місто.
Тоді княгиня послала в місто людей зі словами, що вона нібито вже більше не хоче мститися їм, а хоче тільки взяти невелику данину і, помирившись з деревлянами, піти геть.
Ольга попросила, щоб вони дали їй від двору лише по три голуби і по три горобці. Древляни, зрадівши, зібрали з кожного двору по три голуби і по три горобці і послали до Ольги з поклоном. Ольга ж роздала воїнам — кому голуба, кому горобців — і звеліла до кожного голуба і горобця прив’язати сухий трут, і загорнути його в маленькі хусточки, і ниткою приторочити до кожної птиці. І, коли стало смеркатися, наказала Ольга своїм воїнам випустити голубів і горобців. Голуби ж і горобці полетіли у свої гнізда: голуби у голуб’ятники, а горобці — під стріхи. І тоді спалахнуло все місто. І побігли люди з міста, і звеліла Ольга своїм воїнам хапати їх.
Так вона взяла місто й спалила його, старійшин забрала в полон, інших людей убила, третіх віддала в рабство, решту залишила, щоб платили данину. І наклала на них данину тяжку: платити для Києва і для Вишгорода, бо Вишгород був Ольжиним містом.