М. Найдорф
ПРО КУЛЬТУРНЕ ПІДҐРУНТЯ ПОЛІТИКИ
(Тези до виступу на конференції в УКУ, м. Львів, 13-14.03.14)
В додаток до звичних економічних та геополітичних аргументів посилання на «культуру» може стати ще одним джерелом розуміння політичного. Наприклад, вже звичним стало пояснювати різницю у формах політичного життя держав-сусідів вказуванням на різницю сталих уявлень притаманних тій чи іншій нації − її традицій, цінностей, ідеалів, колективного образу минулого та ін., тобто к сфері культури. І якщо тип британо-американської політичної системі не знайшов собі місця на континенті або, зовсім по-іншому, десь в Мексиці чи Нігерії, то дуже вірогідно, що вам скажуть, що тут даються взнаки «глибокі культурні відмінності».
Але те, що очевидно в загальному вигляді, потребує більш детальної розробки, коли мова йде про те, як саме культура впливає на політику.
«Політичною» ми будемо звати усяку діяльність, що вмотивована й цільоспрямована в рамках інституту держави (від президента до паспортистки). А якщо гурт виступає на передвиборному мітингу, то і він робить політичне. В умовах тоталітаризму держава намагається політизувати усі сфери публічного і навіть приватного життя, наприклад, мистецтво та сімейні відносини.
«Институционализация имеет место везде, где осуществляется взаимная типизация опривыченных действий деятелями разного рода. Иначе говоря, любая такая типизация есть институт» [1,с.93]. Але що таке «опривыченные действия»? Це система дій, які не треба вигадувати, тому що вони предзадані кожній людині, що займає ту чи іншу позицію в структурі місць, яка складає дану інституцію. Засоби цієї попередньої заданості можуть бути як формальні (службові інструкції), так і неформальні. Трансляція неформальної складової здійснюється шляхом «навчання при співучасті», тобто тим же шляхом, яким в інших культурах традуються ритуали та звичаї.
Візьмемо для прикладу митного службовця. В нього є сувора службова інструкція, але існує також ніяк на формалізований образ очікуваної (правильної!) поведінки. Та чи входять в цей образ корупційні дії чи ні? Чи припускаються вони правильними «за умовчанням», чи ні? В цьому і полягає прояв культури − простору уяви про соціальну реальність, де формуються мотивації та визначаються цілі акторів політичної інституції.
Формалізовані та неформалізовані очікування, що визначають ту чи іншу позицію, можуть бути взаємно суперечливими. Наприклад, формально держава – це втілене право, але неформально одна знайома нам держава надає деяким своїм акторам захист від закону й притому тим надійнішу, чим ієрархічно вища позиція, що її займає актор. В цій практиці виявлена специфічно культура суспільства, за уявою якого прикриття від закону («крышевание») є добра справа.
Особливість держави як високо ієрархизованої інституції полягає у тому, що чим вище позиція, тим менше рутини вона передбачає. Про високопосадовців кажуть як про «людей, що приймають рішення», і саме до них за звичай відносять поняття політиків. Прийняття рішень в умовах високої невизначеності та неможливості відтворення рутинних дій спирається не тільки на раціональні розрахунки, а й на неспецифічні мотивуючі механізми, що описуються в культурології як ідеали, цінності, норми та парадигми. [2]
Тому аналіз політичної поведінки не може бути повним без урахування мотивуючої функції культури.
−−−−−−−−−−−−
1) Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. — М.: “Медиум”, 1995. − с. 93
2) Найдорф М.И. К проблеме культурологической терминологии: о механизмах культурной мотивации// Вопросы культурологии, № 10. - М., 2008. - С.4-7.