Прадавні українські обряди, звичаї і свята, що збереглись дотепер, відображають світогляд народу, його філософію, поетичне бачення природи. Найдавнішою є календарна обрядовість, що пов’язана з сільськогосподарською діяльністю українців. Такі обряди викликають оптимізм, чудовий настрій, бажання працювати, любити і берегти природу. 

Взимку багатими на обрядові дії із забезпечення здоров’я, сімейного благополуччя і достатку є різдвяні свята, наприклад, Святвечір, Водохреща. 

Після холодної зими землероби з нетерпінням чекають весняного пробудження природи. Йому приурочені свята Святого Юрія, «Ляля» або «Леля». 

Леляльник наші предки святкували напередодні свята Юрія Змієборця (згодом — Святого Юрія), 6 травня. Саме з 5 травня, а не з Великодня чи Вербної неділі, починалися раніше водитися хороводи. Відкривався також і весняно-літній сезон на весілля. Цього дня приглядалися до погоди: якщо вночі будуть заморозки, то слід чекати ще 40 холодних ночей. Саме у початку травня починали висаджувати картоплю. 

Літо запам’ятовується відзначенням Трійці, обрядом Івана Купала. У кінці літа — на Маковея та Спаса вшановують новий урожай. 

Звичаї віддзеркалюють стосунки людини з природою. Їх іноді називають неписаними законами. Вони вироблялися століттями. Чимало українських звичаїв стосуються природи. Так приготування куті на Різдво — це символ урожаю, виготовлення писанок на Великдень символізує народження весняного сонця. Трійцю невипадково ще називають Зеленими святами. Наші предки вірили в чудодійну силу природи і мали звичай прикрашати помешкання зеленим гіллям, щоб воно оберігало від нечистих духів, що наче б то прокидаються разом із пробудженням природи.