Світові економічні зв"язки. Міжнародний ринок товарів.
Сьогодні ми опрацьовуємо параграфи:
22-23.
Глобальна економіка
Світовий ринок технологій, патентів, ліцензій, IT-технологій.
Система виробництва.
Існують такі системи виробництв:
Мануфакту́ра — форма промислового виробництва, що характеризується поділом праці між найманими працівниками та використанням ручної праці. Мануфактура передувала заводам і фабрикам.
Фордизм - Це конвеєрне виробництво. Характерне масове, серійне виробництво на основі управління технікою і технологіями. Вперші введено на автозаводах Г. Форда в США в першій чверті XX ст. Значно підвищила виробництво праці, що дозволило досягти його максимальної інтенсивності.
Тойотизм - тип виробничої системи, що з'явився наприкінці 90-х років на японській фірмі Toyota. Для цієї системи характерно: гнучке серійне виробництво, відносно важкий тип управління персоналом, орієнтація на групові форми організації праці. Цей тип системи здатний формувати неокорпоративність. Рахується, що ця система є найбільш перспективною.
Гнучка́ виробни́ча систе́ма (ГВС) — керований засобами обчислювальної техніки комплекс технологічного обладнання, що автоматично адаптовується до змін у програмі виробництва[
Географічність міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва.
В основі міжнародної спеціалізації лежать абсолютні та відносні переваги.
Абсолютні переваги міжнародної спеціалізаї - природні чинники
Залежно від географічного положення та природних умов країни мають різну міжнародну спеціалізацію. Одні спеціалізуються на вирощування кави, інші - бананів, бавовни, видобутку вугілля тощо.
Відносні переваги - собівартість та ціна виробництва.
Чинники, які знижують собівартість товару: дешева робоча сила, наявність морських міжнародних портів тощо.
Міжнародне кооперування.
Кооперація компанії "Боінг"
Жодна людина не може все знати та вміти все виробляти, так само жодна країна не спроможна з однаковою ефективністю, якістю і в потрібній кількості виготовляти все різноманіття сучасної продукції та надавати всі можливі нині послуги. Отже, виникає потреба об’єднати зусилля (кооперуватися) у виробництві товарів і наданні послуг. Так формуються умови для спеціалізації країн і регіонів .
Роль ТНК та вільних економічних зон в глобальній економіці.
Кількість та економічна могутність ТНК постійно зростає. Відповідно зростає і їхнє значення у функціонуванні глобальної економіки. ТНК вже виробляють понад 50% промислової продукції світу. Сьогодні ці корпорації стали головним локомотивом міжнародної господарської інтеграції і подальшого розвитку та вдосконалення глобальної економіки.
ГЛОБАЛЬНІ ЛАНЦЮГИ ДОДАНОЇ ВАРТОСТІ.
Глобальні ланцюги доданої вартості є результатом розвитку міжнародного поділу праці. Це єдиний бізнесовий процес виготовлення та розподілу готової продукції від отримання замовлення (від споживача) до виготовлення й доставки готової продукції, а також надання певних послуг. їх процвітання в епоху постфордизму можна розглядати як новий — глобальний етап розвитку міжнародного поділу праці, за якого активно розвивається торгівля проміжними товарами й послугами
Міжнародний ринок товарів
Країни, як правило, постачають на міжнародний ринок найбільш конкурентну продукцію: товари, виготовлені з низькими витратами й високими споживчими властивостями. Багато країн постачає продукцію на міжнародний ринок товарів за демпінговими цінами, підриваючи в такий спосіб позиції конкурентів.
СЛОВНИК
Демпінгова ціна (занижена експортна ціна) — контрактна ціна на товар, що експортується, яка свідомо встановлюється на світовому ринку нижче за внутрішні ціни на аналогічний товар.
Від зовнішньої торгівлі виграє кожна нація завдяки певній абсолютній перевазі у виробництві товарів, які вона реалізує на міжнародному ринку. Шотландський економіст Адам Сміт (1723—1790 рр.) дійшов висновку, що кожна країна має спеціалізуватися на виробництві й експорті продукції, у виготовленні якої вона має абсолютні переваги. Товари, виробництво яких обходиться країні дешевше, ніж іншим, вона має виробляти не тільки для задоволення внутрішніх потреб, але й для продажу на міжнародному ринку. Купувати держава змушена ті товари, виробництво яких їй коштує дорожче. Відбір товарів, на виробництві яких країна спеціалізується та які змушена закуповувати, здійснює не уряд, а ринковий механізм.
Виробництво сільськогосподарської продукції у світі
Сучасну спеціалізацію сільського господарства у світі визначають багато чинників. Найвагомішими з них є природні, соціальні та економічні (див. таблицю).
Соціальні чинники визначають зростання потреби в сільськогосподарській продукції через постійне збільшення кількості населення. Велике значення мають трудові навички населення багатьох країн світу, які склалися впродовж століть і зараз впливають на характер спеціалізації їх аграрного сектору економіки. Кількість населення зростатиме й далі, що впливатиме на темпи й характер розвитку сільського господарства людства.
Економічні чинники визначаються змінами сучасних аграрних відносин у глобальному вимірі, у розвинених країнах і країнах, що розвиваються, вони діють по-різному.
Природні чинники - агрокліматичні умови впливають на спеціалізацію сільського господарства.
Найбільші виробники та експортери молока й продуктів із нього — країни ЄС, США, Нова Зеландія та Австралія. США, Бразилія та країни ЄС виробляють майже 50% яловичини. Свинарство розвинене в густонаселених районах світу, а в Китаї вигодовують майже половину світового поголів’я. У вівчарстві (хоча воно поширене майже повсюдно) лідерами є Китай, Австралія, Нова Зеландія, Індія. Найбільшими виробниками продукції птахівництва є Китай, США, Японія, країни ЄС.
Ареал вирощування рису.
Країни-лідери з вирощування кукурудзи (2017—2018 рр.).
Країни-лідери з вирощування бавовнику
(2017—2018 рр.).
Ареал вирощування пшениці.
Видобування й споживання паливних мінеральних ресурсів і рудної сировини
Сучасні технології та наукові розробки дали геологам нові прилади для пошуку родовищ корисних копалин (сейсмо-, граві-, магнітометри тощо).Новітні технології видобутку дають змогу вилучати з надр Землі понад 80 млн барелів нафти на день. Найбільше її видобувають США, Росія (у 2018 р. її експорт забезпечив 46% державного бюджету країни). На країни, що розвиваються, припадає близько 80% запасів нафти та приблизно половина її видобутку. Вони є основними постачальниками нафти- сирцю й дають значну частку нафтопродуктів (мазут, гас, бензин, мал. 1). Більшість цих країн входить до міжнародної організації країн-експортерів нафти (ОПЕК). Інфраструктуру глобального ринку нафти складають танкери, трубопроводи, а також потужні нафтопереробні підприємства.
Природний газ видобувають лише 48 країн. Приблизно 1/6 обсягу його видобутку надходить на світовий ринок (див. таблицю 1). За рахунок видобутку сланцевого газу цей список очолюють США. Країни-споживачі отримують газ через газопроводи або танкерами (скраплений газ).
На відміну від нафтовидобутку, вугільна промисловість (близько 60 країн) зосереджена здебільшого в розвинених країнах (див. таблиці 2—6). На світовий ринок потрапляє близько 10% його видобутку (величезними суховантажними суднами або залізничним транспортом).
Торгівля паливними ресурсами відбувається переважно за участю товарних бірж, частина яких працює в режимі онлайн.
