На півночі регіон омивають холодні води морів Північного Льодовитого океану, на заході — Балтійське й Північне моря. На півдні Європу оточують теплі води морів, серед яких Середземне, Чорне й Азовське моря, які глибоко врізаються в територію суходолу, відділяючи Європу від Африки та частини Азії. 

Склад регіону 

Загалом для економіко-географічного положення Європи характерні такі риси:

• надзвичайно сприятливе приморське положення (крім окремих країн);

• розташування на перехресті міжнародних шляхів сполучення;

• компактність території (велика кількість держава розташовані на незначних відстанях одна від одної);

• наявність розгалуженої транспортної мережі (особливо інтенсивні транспортні потоки в західній частині та центрі Європи);

• наближеність до потужних сировинних баз Північної Африки та Західної Азії;

• високий рівень інтеграційних процесів, які сприяють розвитку економіки (у першу чергу це стосується ЄС);

• «проатлантичність» регіону — станом на квітень 2023 р. 31 країна входить до складу НАТО; більшість інших європейських країн співпрацюють із цією військово-політичною організацією;

• політична нестабільність.

Після розпаду світової соціалістичної системи на карті Європи та наближених до неї територіях з’явилися нові осередки напруженості: частково визнана держава Косово, самопроголошені невизнані Придністровська Молдавська Республіка, Абхазія, Південна Осетія тощо.

Із 2014 р. розпочалася відкрита військова агресія Росії проти України. Політика територіальної експансії, яку нині проводить уряд Росії, загрожує існуванню миру й стабільності в європейському регіоні та світі загалом.

За формою правління явно переважають республіки (32). Більшість із них парламентські — Австрія, Болгарія, Ірландія, Італія, Німеччина, Польща, Угорщина тощо. Одна президентська республіка — Білорусь. Хоча є країни, у яких президент має значні повноваження, зокрема Литва. Прикладом президентсько-парламентської республіки є Франція, а парламентсько-президентської — Україна. 

За формою територіального устрою більшість держав Європи (38) є унітарними. Проте частина унітарних держав мають у своєму складі автономні утворення (Україна, Іспанія, Данія, Фінляндія). Федеративних держав у Європі шість: Німеччина, Австрія, Швейцарія, Росія, Бельгія, Боснія і Герцеговина. Швейцарія формально є конфедерацією, але фактично належить до національно-територіальних федерацій. 

Серед федерацій є однонаціональні, утворені з урахуванням історичних особливостей (Німеччина, Австрія), та побудовані за національним принципом (Бельгія). Швейцарія формально є конфедерацією, але фактично належить до національно-територіальних федерацій. 

Виходячи з аналізу показників економічного розвитку країн, серед яких — ВВП на одну особу, структура господарства, ступінь зрілості ринкової економіки, експортна спеціалізація тощо, ООН виділяє такі типи країн: високорозвинені, країни з перехідною економікою, країни, що розвиваються

Серед високорозвинених країн у Європі виділяють кілька підтипів.

У них показники ВВП на душу населення становлять 30 000 – 40 000 доларів на рік і рівень ІЛР є дуже високим (понад 0,9). Вони мають багатопрофільну економіку, але є головними експортерами на світовий ринок наукомісткої промислової продукції: електроніки, робототехніки, новітніх матеріалів. Ці країни перейшли до постіндустріального суспільства, в якому провідну роль виконує сфера послуг (освіта,  соціальне забезпечення, охорона здоров’я, фінансові послуги, рекламний бізнес тощо); в ній зайнято понад 70 % населення. Країни продають технології, технічну документацію, вкладають свій капітал в економіку інших держав. Країни «Великої сімки» чинять вирішальний вплив на світову політику. Всі вони входять до НАТО. Великобританія та Франція є ядерними державами, постійними членами Ради  Безпеки ООН.  

Економічно розвинені невеликі країни Європи. Наприклад: Австрія, Бельгія, Данія, Ісландія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія, Швейцарія, Швеція тощо (загалом 15 держав). 

«Невеликими» їх називають через незначний вплив на світову політику та економіку. Деякі з них є партнерами країн «Великої сімки» по НАТО (Ісландія, Норвегія, Данія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург), інші – нейтральні країни. Показники ВВП на душу населення в цих державах перевищують такі у країнах «Великої сімки»: 50 000 – 170 000 доларів на рік. Крім того, ці країни очолюють перелік країн світу за рівнем ІРЛ. На відміну від країн G­7 для їх економіки характерна достатньо вузька спеціалізація. Провідне місце в ній посідають виробництва високого технологічного рівня, що працюють на зовнішній ринок. Країни мають  вузький внутрішній ринок, відчувають значну нестачу сировини, через те зовнішня торгівля для них має величезне значення.

    Наприклад, Швейцарія експортує понад 90% вироблених годинників,  вивозить на світовий ринок медикаменти, медичне, поліграфічне, текстильне обладнання, ювелірні вироби, антикваріат, шоколад. Значну роль відіграє й невиробнича сфера: найбільш надійні у світі банки, величезні страхові компанії, міжнародний туризм, транспортні послуги іншим країнам. 

До країн середнього рівня економічного розвитку відносять Іспанію, Португалію, Грецію, Ірландію, Мальту. До них після вступу до ЄС долучилися Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Хорватія, Естонія, Литва, Латвія, Румунія, Болгарія. Показник ВВП на душу населення в них становить в середньому 8 000 – 25 000 доларів на рік. Рівень ІЛР високий (0,8 – 0,9). Ці держави є індустріально­-аграрними. Мають високий рівень індустріалізації та розвинуту сферу послуг. Важливу роль в їх господарстві відіграє міжнародний туризм. Країни відчувають значну фінансову та технологічну залежність від більш високорозвинутих держав. У політичному аспекті мають підпорядковане значення. Більшість з них є членами НАТО.  

До країн з перехідною економікою відносять частину держав, що виникли після розпаду Радянського Союзу (Білорусь, Молдову, Росію, Україну) та частину країн з колишнього соціалістичного табору (Албанію, Боснію і Герцеговину, Македонію, Сербію, Чорногорію). У цих країнах сформувався переважно індустріальний тип економіки, і певний час панувала планова економічна система. На початку 90­-х рр. ХХ ст. вони взяли курс на перехід від планової до ринкової економіки. Ці реформи в різних країнах відбувалися неоднаковими темпами. Показники ВВП на душу населення коливаються від менш, ніж $2000 у Молдові до майже $9000 у Росії.  

Головне

• Європа має вигідне економіко-географічне положення. Загрози та ризики нестабільності в регіоні обумовлені агресивною політикою Росії.

• Територію регіону утворюють 44 держави, одна колонія, кілька частково визнаних і невизнаних країн.

• На політичній карті Європи відбувалися як кількісні, так і якісні зміни, що є частиною загальносвітового процесу.

• За формою правління в Європі переважають республіки, за територіальним устроєм — унітарні держави.

• За рівнем економічного розвитку в Європі є високорозвинені країни та країни з перехідною економікою.

• Відповідно до поділу ООН в Європі виділяють субрегіони — Західну, Північну, Південну та Східну Європу.