Писати — значить читати себе самого.
М. Фріш
Пригадайте ознаки публіцистичного стилю; правила написання докладного переказу з творчим завданням.
.Прочитайте текст. Визначте його тип мовлення, тему, основну думку, мікротеми. Виділіть засоби міжфразового зв'язку в тексті. Доведіть, що текст належить до публіцистичного стилю. Запишіть складний план або тези тексту.
ВОЛОДИМИР ІВАСЮК
«Червону руту» співав увесь світ. Можливо, в ту мить, коли згасало його життя, ця незбагненна пісня також звучала в радіо- чи телепередачі, у кав’ярні чи ресторані, в сільській хатині чи міському парку…
У день поховання митця на Личаківському кладовищі мелодія «Червоної рути» завмерла… Як завмерли у місті Лева трамваї та тролейбуси, як завмерло умите сльозами багатотисячне братство, що вийшло проводжати композитора в останню путь.
Івасюк є ровесником ліверпульської четвірки, що стала музичним символом другої половини XX століття,— ансамблю «Бітлз», тому беззаперечно прийняв і, як більшість молоді 60-х рр., сприйняв новітню форму музичення. Будучи натурою з чітко вираженою національною належністю, Івасюк увібрав ідеї «Бітлз» творчо, перенісши їх на український ґрунт, поклавши початки новій, названій молодіжною, музиці в Україні.
Зазвучала «Червона рута», згодом — «Водограй». Ці пісні підхопив увесь світ — їх виконували польські, чеські, грузинські, японські ансамблі. Стало зрозуміло: народилася новітня українська естрада європейського рівня. У передмові до третьої, найповнішої збірки пісень Володимира Івасюка, виданої посмертно, Софія Ротару писала: «Молодий митець був улюбленцем свого покоління. У творах композитора лунала музика, народжена красою людей, чарівністю дібров та синіх гір, які надихали його вразливе серце. Творче спілкування з Володимиром Івасюком було святом…»
За таке коротке життя Івасюк встиг зробити чимало. Його творча спадщина налічує майже 150 пісень, камерні твори, симфонічні сюїти, музику до театральних спектаклів…
Та успіх композитора сприйняли не всі. Як кожна справді талановита людина, він мав чимало заздрісників і недоброзичливців, які славу Івасюкових пісень намагалися затьмарити скаргами й доносами…
Та час і Бог все розставили на свої місця. Уже посмертно Володимира Івасюка відзначено найвищою нагородою нашої держави — Національною премією імені Тараса Шевченка. Пісня «Червона рута» дала назву Фестивалю молодіжної пісні, який живе вже багато років (І. Лепша).
Володимир Івасюк народився в містечку Кіцмань на Буковині. Змалку опанував гру на скрипці. За прикладом батька — письменника Михайла Івасюка — записував народні пісні, обробляв їх мелодії. Після сімнадцяти років створив у школі вокально-інструментальний ансамбль, для якого написав свої перші твори — «Колискова для Оксаночки», «Я піду в далекі гори». Писав пісні й навчаючись у медінституті.
• Доповніть переказ висловленням власного ставлення до творчості Володимира Івасюка, роздумами щодо її значення для української культури, а також щодо впливу його музики на розвиток української естради. Складіть перелік зірок української естради, відкритих фестивалем «Червона рута».
Тема уроку. Письмовий переказ із творчим завданням.
1. Прочитайте уважно текст із метою усвідомлення його змісту. Намагайтеся запам’ятати послідовність викладу матеріалу.
ВИБІР ШЛЯХУ
Його зненацька охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне туди, у невідоме?» І він зупинився серед шляху. Замислився. Огледівся. Хоча дорога стелилася попереду рівна й широка, проте він не міг іти далі: і неспокій, і невдоволення собою, і жадання чогось вищого переповнили його. А обіч уторованої дороги громадилися вершини, які здавалися такими стрімкими й неприступними, що на них ніхто не наважувався зійти.
До того ж їх оточували непрохідні хащі, глибокі яруги, гострі стрімчаки й бескиди…
І все ж він рішуче зійшов з гладенької дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця: ні колюче терня, ні скелясті крутосхили, ні глибокі урвища. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні, що спокійно дибалів гостинцем. «Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші, які вже готувалися рушити й собі вслід за сміливцем. «Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, несміливість чи полохливу вдачу не могли піти за першопрохідцем.
А були й такі, що мовчки заздрили й потайки зневажали сміливця.
Що йому до того! Він уперто здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання, його щастя, його слава й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий!
А йому тоді йшов уже тридцять другий. За спиною в нього і вчителювання, і участь у боях, і робота в провідній республіканській газеті художником ілюстратором, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали гострі, дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі щодня приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим, і пророкували йому творче майбуття.
А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Усе дужче й дужче почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі після роздумів він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає мольберт, фарби, закінчені й незакінчені полотна — залишає назавжди.
Із плащем через плече й дорожнім портфелем у руці поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його на берег Чорного моря, у красуню Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три заповітних слова:
— Хочу стати режисером!
Це був Довженко.
2. Занотуйте у своїх зошитах план
3. Запишіть стислий переказ тексту (тільки не переписувати, а стисло переказати те, що найбільше запам’яталося)
4. Творче завдання (записати своє висловлення щодо запропонованої теми). Обсяг 1 – 1,5 сторінки
У чому призначення людини?