Тема уроку: О.Довженко. «Зачарована Десна». Історія написання, автобіографічна основа, сповідальність. Поєднання минулого і сучасного. Два ліричні герої: малий Сашко і зріла людина, митець. Морально-етичні проблеми, порушені в кіноповісті. ТЛ: кіноповість, публіцистичність.
Мета уроку(формувати компетентності):
предметні: уміння аналізувати зміст «Зачарованої Десни», художньо-стильові особливості твору; оперувати поняттями «кіноповість», «публіцистичність»; указувати на риси автобіографічності в кіноповісті; характеризувати образи-персонажі; пояснювати особливості композиції, роль пейзажу; називати порушені у творі морально-етичні проблеми; ключові:
навички пізнавальної діяльності, указувати на прояви національного мислення, світовідчуття в характерах героїв; сприймати природу й людину як цілісну систему; критично оцінювати результати людської діяльності в природному середовищі; уміти знаходити необхідну інформацію і творчо, компетентно її використовувати розвивати навички літературного аналізу художнього тексту, асоціативне мислення; уміння грамотно висловлювати власні думки, почуття, спостереження; виховувати почуття патріотизму, прекрасного, любові до рідної землі, гордості за свій талановитий народ
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: портрет О.Довженка, учнівська мультимедійна презентація, проектор, бюлетень, кросворд, схема родовідного дерева, завдання різного рівня складності, ПК, доступ до Інтернету.
Методи та прийоми роботи:
бесіда, система запитань, повідомлення учнів, робота в дослідницьких групах, виразне читання поезії, ідейно-художній аналіз твору, методи та прийоми «Асоціативний ряд», «Мозковий штурм», «Займи позицію», робота з таблицею, розгадування кросворду, відтворення «Родовідного дерева», робота з картками, з бюлетенем, проведення дослідження за попередньо окресленим планом, робота з завданнями різного рівня складності, виконання тестових завдань
Сумно і смутно людині, коли, обертаючись до
найдорожчих джерел дитинства, нічого не
бачить вона дорогого, небуденного, ніщо не гріє
її, не будить радості… Безбарвна людина ота…
Олександр Довженко
Перебіг уроку
І. Організаційний момент
ІІ. Мотивація навчальної діяльності.
Викладач. Дитинство... Кажуть, що це найщасливіша пора життя. Але цінувати його ми починаємо тільки тоді, коли воно минає або вже пішло від нас назавжди.
Часто чуєш: «Якби знову стати дитиною». Майже всі хочуть повернутися хоч на мить у безхмарну і безтурботну пору, коли можна було цілими днями ганятися за метеликами, пускати мильні бульбашки з балкона й газетні кораблики весняними калюжами, годинами розглядати яскраві картинки у великих книгах…
Навіть не саме дитинство, а його відголоски залишаються в нас у душі, у пам'яті. Це підтримує, допомагає не падати духом у важкий час.
Метод «Асоціативний ряд»
Викладач. А які асоціації у вас викликає дитинство?
Створіть асоціативний ряд до слова «дитинство»
ІІ. Повідомлення теми і мети уроку. (Звучить музика Е. Моріконе)
Викладач. Усі, хто знав О. Довженка, стверджують, що він любив землю і красивих людей. Я думаю, що саме тому він не міг не творити, саме тому шумить і донині Довженків сад поблизу Київської кіностудії.
Сьогодні ми вирушимо у казкову подорож дитинства Олександра Довженка берегами зачарованої Десни. Генії починаються змалку… Або: усі ми родом із дитинства. Пам’ятаємо?
Саме із таким автобіографічним твором «Зачарована Десна» познайомимося на уроці. (Запис у зошити теми уроку)
А епіграфом до уроку нехай стануть слова самого Олександра Довженка.
« Сумно і смутно людині, коли, обертаючись до
найдорожчих джерел дитинства, нічого не
бачить вона дорогого, небуденного, ніщо не гріє
її, не будить радості… Безбарвна людина ота…»
Олександр Довженко
ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів
Викладач. Чи можна говорити про твір, не згадавши письменника, не замислившись, чому саме цю тему він захотів розкрити. Один із учнів мав випереджувальне завдання і підготував бюлетень, інформація з якого зараз стане вам у нагоді.
Викладач. Розкажіть про те, яким був майбутній митець, у якій сім’ї зростав?
Учень. Сім'я жила незаможно: землі було немало, проте вона була неродюча, натомість дітей було 14, тому батько «наймався в підводчики та смолярував». Діти в сім'ї швидко помирали, майже всі не досягнувши працездатного віку, тому у згадках про дитинство в уяві Олександра Довженка завжди поставали «плач і похорон». Він любив матір, про яку писав: «Народжена для пісень, вона проплакала усе життя, проводжаючи назавжди».
Найбільшим враженням дитячих років для Сашка стала природа: мальовнича Десна, «казкова сіножать» на ній назавжди залишилися для Довженка найкрасивішим місцем на всій землі.
Вчився Довженко в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко — він був відмінником, хоча потім вважав, що це «вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…».
Загалом, Довженко зростав мрійливим, схильним до споглядальності: життя (тоді йому здавалось) йшло у двох вимірах — реальному і уявному. Пристрасті до чогось одного він не мав, натомість хотів вирізнятися, йому здавалося, що він може все, але «загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання».
Викладач. Ознайомтеся з афоризмами про дитинство. Які з них видалися вам найбільш влучними, а з якими погодитися ви не можете?
Учні. Висловлюють свою думку.
Викладач. Зачитайте вірш Наталки Поклад. Висловіть думку щодо прочитаного. Які виникають асоціації?
Виразне читання поезії.
Ще сад є. Тиша в нім і тінь…
Ще сад є. Тиша в нім і тінь.
Не все ще сказано уголос.
Ще в’ються бджоли золоті
І достига на сонці колос.
Ще дід живі. Ще ми малі,
А мама молоді і сильні.
Ще став сільський не обмілів –
Між вербами такий красивий!
Ще за городами ярок –
Глибокий і якийсь тривожний.
Ще не життя в нас, а урок,
Й не все на тім уроці можна.
Ще десь попереду дощі.
Ще нам взуття – лише про свято…
Ще так далеко до душі
І так у всім душі багато.
Автор: Наталка Поклад
ІV. Робота над текстом. Засвоєння знань, формування вмінь і навичок
Викладач. Твір «Зачарована Десна». За своїм художнім і філософським звучанням він стоїть на рівні кращих світових зразків художньої прози автобіографічного змісту.
«Зачарована Десна» була написана за рік до смерті автора, проте задум цієї художньої перлини письменник виношував багато років. В одній із записних книжок Довженка періоду Великої Вітчизняної війни під датою
5 квітня 1942 року знаходимо такий запис:
«А вчора, пишучи спогади про дитинство, про хату, про діда, про сінокіс, один собі У маленькій кімнатоньці сміявся і плакав. Боже мій, скільки ж прекрасного і дорогого було в моєму житті, що ніколи-ніколи вже не повернеться! Скільки краси на Десні, на сінокосі і скрізь-усюди, куди тільки не гляне моє душевне око ... » Ось так створювалися перші зерна майбутнього твору.
В українському письменстві творцем жанру кіноповісті є О. Довженко.
Запишемо у словничок літературознавчих термінів визначення цього жанру.
1. Теорія літератури
Запис у словнички літературознавчих термінів.
Публіцистичність – проникнення характерного для публіцистики методу у твори непубліцистичні за своєю основою. Публіцистичність виникає тоді, коли автор прагне зворушити реципієнта, вплинути на його свідомість, викликати відповідну реакцію. Змінити не тільки уявлення, а й поведінку людини, викликати її відповідні вчинки.
Кіноповість — жанровий різновид літературного сценарію. Твір кіномистецтва, сюжет якого порівняно складний, базується на цілій низці подій і в якому досягається епічна широта охоплення зображуваної дійсності.
Ми сказали, що твір є автобіографічним, згадаємо і запишемо
Автобіографічний твір - це літературний жанр, опис …(власного життєвого шляху на основі спогадів).
Викладач. За побудовою й формою «Зачарована Десна» має класичні ознаки прозового художнього твору і читається як ліричне полотно з цілком самостійним художнім значенням. Твір відзначається філософською заглибленістю, романтичною окриленістю і масштабністю. Автор майстерно розробляє сюжет, любовно малює образи, використовує ліричні відступи, що навряд чи піддаються екранізації.
Коли були оприлюднені кіноповісті О. Довженка, читач одразу відчув ходу майстра. Після десятиліть сталінського терору у літературі знову з'явилася жива людина з її пристрастями, бажаннями, щастям – та не лише з ними, а й з горем, болем, стражданням. Тож і потяглася ниточка довженківської традиції – і не лише в українській, а й у світовій літературі. «Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя, поета – Олександра Довженка», – сказав про нашого геніального режисера й письменника Чарлі Чаплін.
2. Проблемні запитання
Перед нами стоїть завдання – дати відповіді на актуальні проблемні запитання:
• Чи видалося б радісним Сашкове життя сучасним дітям?
• Чи роблять матеріальні нестатки життя дитини невеселим?
• Що є найбільшим джерелом радості, живить уяву та розвиває відчуття краси?
Проте відповісти на ці запитання аргументовано ви зможете пізніше, зваживши усі відповіді.
3. «Мозковий штурм»
- Що спонукало О. Довженка вболівання, і чари перших захоплень дитячих…»
- З яких джерел формувалася особистість письменника, його талант? (Культура народу, зокрема усна народна творчість; виховні ідеали; праця; краса рідної землі; історична доля українського народу.)
- У скількох планах ведеться розповідь? Доведіть свою думку
( У двох планах. Перший - це дитинство Сашка, його веселі пригоди, перші враження від пізнання світу, гірка доля наддеснянських хліборобів, закоханих у працю, національні звичаї і вірування селян.
Другий - авторські відступи в яких письменник плин минулих років оглядає з вершини своєї людської зрілості прагне усвідомити "свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел").
- Назва твору «Зачарована Десна» ... Кимось зачарована. Які слова - синоніми можна підібрати до слова зачарована?
(Дивна, таємнича, незвичайна…)
Викладач. Отже, і герої твору повинні бути незвичайними, таємничими.
Адже і сам автор у творі підкреслює, що «я й не збираюсь писати про типове». Яким же незвичайним бачив світ малий Сашко? Зачитати із твору.
( «На чому б не спинилось моє око, скрізь і завжди я бачу щось подібне до людей, коней, вовків, гадюк, святих, щось схоже на війну, пожар, бійку чи потоп. Все жило в моїх очах двоїстим життям. Все кликало на порівняння, все було до чогось подібне, давно десь бачене, уявне й пережите.»)
4. Завдання «Пригадай героїв твору»
Викладач. Давайте пригадаємо імена родичів Сашка.
Перед вами – родовідне дерево Сашка, проте деякі ніші не заповнені.
Завдання : записати в порожніх квадратиках імена героїв твору, пам’ятаючи, що родовід ведеться знизу від найстарших предків до верху, де зображуються наймолодші представники роду
Учні.
5. Система запитань. Робота з текстом
- Скажіть, чи є якийсь конфлікт у творі? Чи можемо стверджувати, що твір безконфліктний?
(На перший погляд здається, що повість «Зачарована Десна» – твір безконфліктний. Але це, звичайно ж, не так. Лірична повість має ліричний конфлікт. У цьому іще одна особливість композиції твору. Це конфлікт почуттєвий, що виникає від відчуття суму, туги за дитинством, за його безповоротністю.)
- З якою метою письменник уводить у твір уявне?
(Щоб показати, що сприйняття дитини кардинально відрізняється від сприйняття світу дорослою людиною. Дитині все видається якимось таємничим, наділеним прихованим змістом.)
- Що означає воронячий крик?
(«Вона бездоганно вгадувала наближення дощу чи грому ще при безхмарному ясному небі».)
- Звідкіль, за уявою хлопця, на березі Десни з’явився лев?
( «Коли трапилась аварія поїзда під Бахмачем і клітка мандрівного звіринця поламалась, виплигнув він на волю».)
- Як же склалася подальша доля лева?
(«І десь коло Спаського вбили його стражники»)
- Який кінь привидівся Сашкові?
( «А кінь у яблуках, шия крута, червона стрічка в гриві, одспівує мені на вухо…».)
- Чому автор відмовляється продати цього коня за будь-яких обставин?
( «Ой коню, коню, не продав я тебе. Як би часом не було мені трудно, як турки й татарва не обступали на торгу мене, не розлучуся з тобою ні за яку ціну».)
- Як же хлопчик сприймає довкілля (хмари, небо, птахи)?
(Чого тільки не бачив я на самому лише небі!Хмарний світ був переповнений велетнями і пророками. Велетні і пророки невпинно змагались у битвах, і дитяча душа моя не приймала їх, впадаючи в смуток…; …Я пливу за водою, і світ пливе наді мною, пливуть хмари весняні — весело змагаються в небі, попід хмарами лине перелітне птаство — качки, чайки, журавлі. Летять чорногузи, як чоловіки у сні…)
Викладач. А зараз ми поділимося на 4 дослідницькі групи, кожна з яких працюватиме над окремим запитанням, дасть ґрунтовну відповідь. Наголошую на тому, що посилання на текст твору є обов’язковими. Забігаючи наперед, скажу, що ще одна дослідницька група підготувала свій виступ удома.
6. Робота в дослідницьких групах
Група І
Завдання. На яких моральних засадах виховувався малий Сашко?
Очікувані результати
Маленький Сашко дитячим серцем розумів, що батькам жилося нелегко та не міг пояснити чому. А ставши дорослим, згадував: «Було в минулому житті батьків багато неладу, плачу, темряви й жалю. Всі прожили свій вік нещасливо, кожен по-своєму – і прадід, і дід, і батько з матір’ю». Та все ж з дитинства запам’яталися уроки людяності, доброти, які він одержав від своїх рідних. Батько цінував людей працьовитих, чесних, талановитих. Безкорисливість батька. Ніжності Сашко вчився в матері. Мудрості і доброти – у діда Семена.
Учні зачитують і коментують уривки
«Любив дід добру бесіду й добре слово».
«…Добра людина поїхала, дай їй Бог здоров’я, – коли подорожній нарешті зникав у кущах».
«… Нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли не пролили кров. Знали мир, щедротами й добро».
«Не вдаючись глибоко в історичний аналіз деяких культурних пережитків, слід сказати, що у нас на Вкраїні прості люди в Бога не дуже вірили. Персонально вірили більш у Матір Божу і святих – Миколая -Угодника, Петра, Іллю, Пантелеймона. Вірили також в нечисту силу. Самого ж Бога не те щоб не визнавали, а просто з делікатності не наважувались утруждати безпосередньо. Повсякденні свої інтереси прості люди хорошого виховання, до яких належала і наша сім’я, вважали по скромності недостойними божественного втручання. Тому з молитвами зверталися до дрібніших інстанцій, до того ж Миколая, Петра та інших. У жінок була своя стежка: вони довіряли свої скарги Матері Божій, а та вже передавала Сину чи Святому Духу – голубу ».
Щоб поновити свою святість, Сашко вирішив «творити добрі діла» — не їсти скоромного цілий тиждень, носити дідові воду, ходити до церкви або рятувати ластів’ят, як вони повипадають із гнізда. Але пташенята не падали, і Сашко надумав піти на вулицю шанувати великих людей. Казали, що за це прощається багато всіляких гріхів на тім світі.
«Одні тільки бажання творити добрі діла й зостались при мені на все життя».
Група ІІ
Завдання: Яке місце в житті людей займає праця? Хто і як прищепив любов О. Довженку до праці й повагу до трудівника. Як це показано у творі?
Очікувані результати
У сім’ї всі завжди були в роботі. Серед таких людей і виростав Сашко.
Він бачив, що всі зранку до вечора трудилися, навіть собака Пірат «носив з городу огірки в зубах і складав у саду в одну купку». Тож і хлопець не відставав: носив дрова до куреня, розводив вогонь, чистив картоплю, збирав ожину, гріб сіно.
Учні зачитують і коментують уривки
«Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає з землі всяка рослиночка, ото мені радість».
«Скільки землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий».
«…Як і кожна майже людина, він мав свій талант і знайшов себе в ньому. Він був косар. Він був такий великий косар, що сусіди забули навіть його прізвище і звали його Самійло-косар, а то й просто Косар. Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою – легко і вправно. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і каша».
Група ІІІ
Завдання: Як у «Зачарованій Десні» розв’язується проблема «природа і людина»?
Очікувані результати
Наддесення… Місячні ночі над річкою, світ дитячої чистоти й святості, що з такою силою відбився в «Зачарованій Десні». «Далека красо моя! – звертається Олександр Довженко до річки, та й не тільки до неї. – Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах…».
Через увесь твір проходить образ Десни, сприйнятої «зачарованими» очима малого Сашка. Поезію дитинства творить Олександр Довженко у своїй кіноповісті. В одних рядках – люди, в інших – природа. А яка чарівна вона навкруги Десни! Природа у «Зачарованій Десні» живе, безперервно змінюється.
Блискуче відтворена Довженком природа змінюється паралельно з настроями героя, виступає емоційним акомпанементом до його відчуттів: «Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, усі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну». Той невеликий клаптик землі біля Десни – такий собі земний рай, що його Довженко не бачив більше ніде у світі у своєму дорослому житті. Як там пахнуть стиглі яблука й огірки, а яка музика бринить, коли клепають косу! А яка там щедра природа!
Через світосприйняття малого Сашка письменник змальовує картини сінокосу, багатство літа: «Прокидаюсь на березі Десни під дубом. Сонце високо, косарі далеко, коси дзвенять, коні пасуться. Пахне в’ялою травою, квітами.
А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс – все блищить і сяє на сонці… І вже я не ходжу, а тільки літаю, ледве торкаючись лугу. Вбігаю в ліс – гриби .
У лози – ожина. В кущі – горіхи. В озері воду скаламучу – риба …».
Серед цієї розкішної природи на березі чарівної Десни живуть люди – працьовиті, мудрі, талановиті. Щастя матері Сашка в праці біля землі, для неї немає більшої радості, як бачити, що із землі «вилізає всяка рослиночка». Щастя батька – у любов до своїх дітей, до рідного краю, до природи, до праці. Сашків дід Семен – «добрий дух лугу», що має потаємний зв’язок з природою, увміє розмовляти з кіньми, телятами, з травами, старою грушею і дубом – з усім живим, що «росло і рухалось навколо». У любові до природи й праці виховували Сашка. Живучи в органічній єдності з природою, хлопчик милується нею, намагається осягнути її розумом. Тому й вважає свого собаку Пірата членом родини, тому й знає, що ворона-провісниця не тільки «завідує погодою», але й знає кожного, «як облупленого».
У співжитті з природою люди багатшали душею, чистішали помислами.
І зоряні ночі під час сінокосу, і плескіт весняної води, і, звичайно, красуня Десна, свята ріка незабутніх Сашкових мрій, – усе це, безперечно, проніс Олександр Довженко через своє життя.
Група ІV
Завдання: Дослідіть художні особливості повісті.
Очікувані результати
Спогади автора пересипані щирим і лагідним усміхом. З м’яким гумором та іронією митець змалював кумедні випадки з життя односельців, висміяв деякі звички чи вади характеру своїх персонажів. Неабиякий комічний ефект створює мова героїв, пересипана прислів’ями, приказками, порівняннями, жартівливими висловами. У творі нерідко звучать дошкульна, викривальна насмішка, гостра сатира, сарказм (сцена розмови батька з учителем).
Особливої виразності досягає письменник, змальовуючи сцени бойовиська на косовиці, що асоціюються в дитячій фантазії з героїчними сторінками національної історії. О. Довженко вдається до гіперболізації та умовності, народнопоетичних уособлень, метафор, епітетів, порівнянь. Варто зауважити, що навіть страшні побоїща, звісно, нафантазовані, закінчуються щасливо. У творі переплітається реальне життя й фантастичне (епізод про лева).
Викладач. Ще одна дослідницька група, котра підготувалася вдома, створила презентацію, спробувавши дати відповідь на питання «Яке ж воно, щасливе дитинство?»
Виступ дослідницької групи, демонстрація презентації.
7. Метод «Займи позицію»
Завдання: визначитися зі своєю відповіддю на проблемне запитання «Чи видалося б радісним Сашкове життя сучасним дітям?»
На дошці розташовані два плаката «Так» і «Ні». Будь ласка, зважте усе почуте і займіть відповідну позицію.
Учні замають позицію, після чого мають змогу аргументувати своє рішення. Бажаючі, якщо якийсь аргумент їх переконав, можуть зайняти протилежну позицію.
8. Визначення теми та ідеї твору
- Визначити письмово тему та ідею твору
V. Узагальнення і систематизація знань
1. Робота із завданнями різного рівня складності
Викладач. Зараз я пропоную виконати одне з трьох завдань на вибір для узагальнення – попрацювати із динамічною таблицею, де необхідно відгадати, слова яких героїв зашифровані, це завдання найлегше. Якщо ж ви відчуваєте, що ваші знання ґрунтовніші, пропоную вам розгадати кросворд. Завдання найвищого рівня складності – робота з картками.
Учні самостійно обирають тип завдання, працюють.
1
2
3
4
5
6
7
8
Кросворд «Берегами зачарованої Десни»
Запитання:
По горизонталі:
1. Який художній засіб використано автором у вислові «Дивлюсь у воду — місяць у воді сміється»?
2. Як звали собаку в сім’ї Сашка?
3. Який птах віщував погоду на косовиці?
4. Що повисмикував Сашко, втративши при цьому свою святість?
5. Улюбленою музикою оповідача було клепання …
6. Яке релігійне свято згадується у творі?
7. Жанр твору.
8. Ім’я прадіда Сашка.
По вертикалі:
1. Ім’я колоритного героя твору.
Відповіді:
По горизонталі:
1. Метафора.
2. Пірат.
3. Ворона.
4. Моркву.
5. Коси.
6. Великдень.
7. Кіноповість.
8. Тарас.
По вертикалі:
1. Марусина.
Динамічна таблиця
персонаж
опис
...Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість. Зневажав начальство і царя. Цар ображав його гідність миршавою рудою борідкою, нікчемною постаттю і що нібито мав чин нижче за генерала.
...Їй можна було по три дні не давати їсти. Але без прокльонів вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета, з найменшого приводу. У неї тоді блищали очі й червоніли щоки. Це була творчість її палкої, темної, престарілої душі.
...Заводив нас у такі казкові нетрі старовини, що ми переставали дихати і бити комарів на жижках і на шиї, ї тоді вже комарі нас поїдом їли, пили нашу кров, насолоджуючись...
- Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість...
...Брав мене на руки і розповідав мені про Десну, про трави, про таємничі озера – Дзюбне, Церковне, Тихе, про Сейм. А голос у нього був такий добрий, і погляд очей, і величезні, мов коріння, волохаті руки були такі ніжні, що, напевно, нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти і добро.
КОД: 1 – прадід Тарас; 2 – дід Семен; 3 – прабаба Марусина; 4 – батько; 5 – мати.
Робота з картками завдань
Картка № 1
1. У чому, на ваш погляд, вбачає щастя О. Довженко (за твором «Зачарована Десна»? Надаючи відповідь, посилайтеся на зміст кіноповісті.
2.
Доведіть, що батько Сашка займав особливе місце в душі хлопця. Власну думку обґрунтуйте.
3. Закінчуючи твір, О. Довженко називає Десну:
а) святою і чистою;
б) глибокою і повноводною;
в) сріблястою і чарівною.
Картка № 2
1. Обґрунтуйте думку про те, що «Зачарована Десна» — це сповідь автора, хвилююча розповідь про власне дитинство і водночас про народ, про Україну, про невмирущість людського оптимізму.
2.
Прокоментуйте, що мав на увазі О. Довженко, говорячи про свого діда так: «Він був наш добрий дух лугу і риби».
3. «Найбільше, чого відпустила батькам доля…:
а) «радості і добробуту»;
б) «нещасного життя»;
в) «тяжкої праці».
Картка № 3
1. Чим пояснити, що твір О. Довженка «Зачарована Десна» — книга життя. Власні міркування обґрунтуйте.
2.
Чому О. Довженко характеризує прокльони прабаби Марусини як «творчість її палкої, темної, престарілої душі»?
3. На яке питання вчителя не зміг відповісти Сашко?
а) «Скільки тобі років?»;
б) «Чи знаєш ти таблицю множення?»;
в) «А как зовут твоего отца?»
Картка № 4
1. Висловіть власну думку, чому герої твору О. Довженка «Зачарована Дес – на» — уособлення моральної краси і духовної величі трудової людини.
2. Що намагався передати О. Довженко у творі епізодом розмови двох коней? Як це сприйняв малий хлопець?
3. Яку оцінку вчитель дав Сашкові, трохи поспілкувавшись із ним?
а) «Добре обізнаний хлопець»;
б) «Ні, йому слід навчитися читати»;
в) «Не развитой».
2. Виконання тестових завдань у програмі LearningApps
https://learningapps./display?v=pdaeugyt318
(підготовка до ЗНО)
Висновок
Викладач. Єдність людини з природою, із світлом при народженні – основне, що визначає світогляд цієї людини в майбутньому, саме це стверджує письменник образом Сашка у кіноповісті «Зачаровна Десна". Всі рідні, з якими нас знайомить головний герой, - то єдиний образ народу, складовою частиною якого є і сам Довженко.
За словами критика Л. Новиченка, «Зачарована Десна» – «найвидатніша в сучасній літературі розповідь про те, від яких духовно-поетичних – берегів відчалюють народи – і разом із ними їхні художники – на переломі нової епохи, що вони беруть від свого історичного – дитинства у майбутнє і що залишають у минулому».
Перегляньте ще раз епіграф до уроку. Як ви його поясните? «Зачарована Десна»... Велика дяка її авторові, Людині з великої літери, що застерігає нас від втрати духовності, закликає повертатися до своїх коренів, не забувати рідних, не хапати зірок з неба, а нахилитися і побачити зірку в калюжі.
Ми живемо неподалік мальовничих берегів річки Десни, адже межуємо з Чернігівщиною, де народився О.Довженко. Думаю, що кожен з вас хоча б раз у житті бував біля Десни й милувався її краєвидами.
Хочу зачитати власний вірш про красу рідного краю, про цю славетну ріку
Іду понад берегом річки,
Надворі палає весна…
Весна, що запалює свічки
У річці, що зветься Десна.
Іду там, де місток над водою,
Де чайка у небо злетіла,
Де п’янко так пахне вербою…
О Десно! Душі моїй мила…
Дивлюсь на схвильовану воду –
Так добре й спокійно мені …
І щоб осягнуть твою вроду,
Стрибаютьз води окуні…
Виходять зірки подивитись
На тебе, чарівная Десно,
І падають у воду умитись,
Прекрасну вдихаючи весну…
VІ. Оцінювання
VІІ. Домашнє завдання
1. Опрацювати матеріал підручника
2. Скласти сенкан до слова «Десна»
3. Написати твір на одну з тем:
o Філософське осмислення краси природи і людини у кіноповісті О.Довженка «Зачарована Десна»
o «Було в моєму дитинстві»
o «Таємниця мого родоводу»
o «Дитинство – найкраща пора в житті людини»
o «Моральна краса й духовна велич людини в кіноповісті О.Довженка «Зачарована Десна»».
o Сповідь душі митця у кіноповісті Олександра Довженка «Зачарована Десна»
o «Благословенна будь, моя Десно» (за кiноповiстю Олександра Довженка «Зачарована Десна»)
4. Індивідуальні завдання: скласти поетичні рядки про красу рідного краю*
Використана література:
1. Пасічник, Євген Андрійович. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах [Текст] : навч. посіб. / Є. А. Пасічник. - К. : Ленвіт, 2000. - 384 с.
2. Решодько Л. Експресія думки, образу, деталі в «Зачарованій Десні» О. Довженка і на картинах М. Приймаченко / Л. Решодько // Дивослово. – 2012. – № 1. – С. 16 – 19.
3. Рудкевич І. Образ автора в кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна» / І. Рудкевич // Слово і Час. – 2006. – № 11. – С. 25 – 30
4. Царинник М. Плянетне видиво: міфотворче світовідчування Олександра Довженка // Сучасність.- 1973.- № 10-12.
5. Шевченко М. Національно-культурний потенціал худож нього тексту: О. Довженка «Зачарована Десна» / М. Шевченко // Укр. мова та літ. – 2006. – № 18. – С. 10 – 12. – (Шк. світ).
“Зачарована Десна” твір, який дає можливість дізнатися про дитинство Довженка. Аналіз твору “Зачарована Десна” допоможе скласти літературний паспорт твору, визначити який жанр, тема, ідея, сюжет, композиція, хто головні герої.
“Зачарована Десна” аналіз твору (паспорт)
Автор: Олександр Довженко
Рік написання: 1956
Жанр: автобіографічна кіноповість (“автобіографічне кінооповідання”)
Рід літератури – епос
Тема: щира сповідь письменника про дитинство, сповнене радощів і смутку, як джерело його духовності й мистецького таланту.
Ідея: заклик любити життя, цінувати й берегти все те прекрасне, що робить людину духовно багатою і щасливою.
“Зачарована Десна” де відбуваються події? Довженко розповідає про своє дитинство у рідному селі на Чернігівщині.
Головні герої “Зачарована Десна”:
два ліричні герої — малий Сашко (у новелах) і Олександр Довженко (в авторських відступах);
Петро Семенович (батько);
Одарка Єрмолаївна (мати);
прабабуся Марусина;
дід Семен;
прадід Тарас;
дядько Самійло.
брати Сашка: Лаврін, Сергій, Василько й Іван;
дід Захарко;
учитель Леонтій Опанасенко тощо.
Композиція: твір умовно можна поділити на новели «Город», «Хата», «Смерть братів», «Смерть баби», «Повінь», «Сінокіс», «Коні», «До школи» плюс ліричні та публіцистичні відступи.
Проблематика “Зачарована Десна”:
Природа і людина
Шлях народу та людини до щастя
Прекрасне й потворне в житті
Покликання, сутність людини
Роль праці в житті людини
Добро і зло
Життя і смерть
Особливості твору “Зачарована Десна”:
Наявність двох ліричних героїв
Фрагментарність, швидка зміна “кадрів”
Народний гумор
Вживання різноманітних художніх засобів
У творі немає чіткої сюжетної лінії. Оповідь раз у раз переривається авторським коментарем, філософськими роздумами, ліричними відступами. Та й самі епізоди з життя малого Сашка подаються не за хронологією, а нібито хаотично, за плином спогадів посивілого автора.
Сюжет “Зачарована Десна”
Твір не має чіткого сюжету з послідовним розвитком подій — сюжет двоплановий: основна сюжетна лінія — це ніби окремі новели (дитинство Сашка, його враження, сцени захоплення навколишнім світом), другий план — ліричні відступи зрілого майстра слова (філософське осмислення художньої творчості, краси людської праці, природи й людини).
«У цьому нарисі автобіографічного кінооповідання автор поспішає зробити відразу деякі визнання: в його реальний повсякденний світ, що не день частіше починають вриватися спогади».
1) Опис городу. «До чого ж гарно й весело було на нашому городі».
2) Мати, дід Семен, прабаба Марусина.
3) Маленький Сашко повиривав моркву.
4) Поновлення втраченої святості, шанування дорослих людей Захарко.
5) Сашко в човні.
«Як неприємно, коли баба клене, або коли довго йде дощ і не вщухає. Неприємно, коли п’явка впивається в жижку… Неприємно дивитися на великий вогонь, а от на малий — приємно. Приємно знайти в трав пташине кубло…»
«Але більш за все на світі любив я музику. Коли б спитав мене хто-небудь, яку музику я любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси».
6) Одночасна раптова смерть чотирьох братів.
7) Опис батька.
«Багато я бачив гарних людей, ну такого, як батько не бачив. Одне, що в батька було некрасиве, — одяг. З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів»
8) Народження сестри і смреть прабаби в один день.
«Закрились всевидящі вічки, ущухла народна пристрасна її творчість».
9) Старці у дворі.
«Мати боялась і ненавиділа старців, але подавала їм завжди щедро. Вона іула гонориста, і їй дуже хотілось, аби хоч сліпі вважали її за багату». Батько ненавидів всякий нестаток. Навіть слово „бідність» ніколи не вживав до своєї особи. Замість „моя бідність» міг сказати „моє багатство наприклад: „Моє багатство не дозволяє купити мені нові чоботи».
10) Повінь на Великдень.
«Жили ми в повній гармонії з силами природи… Як ми з батьком рятували людей, про це можна написати цілу книгу».
«Ярема Бобир, наш родич по дідовому коліну, знав прикмети до всіх природних явищ. Особливо вірив у мишей».
11) Про село.
«Загинуло й щезло геть з лиця землі моє село не від води, а від вогню. Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рослинними.. «
12) Про призначення митця.
«Ніколи не треба забувати про своє призначення і завжди пам’ятати, що митці покликані народом для того, щоб показувати світові, що життя прекрасне, що само по собі воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ».
13) Косовиця.
«Я не оглядаюсь. Коло хати мати-зозуля кує мені розлуку. Довго-довго не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози на доргоу, довго хреститиме мені слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх».
14) Бійки на косовиці (реальні й уявні). Зустріч з «руськими» людьми. Батько Сашкові про національну належність (ми мужики, хахли).
«Погодою у нас на сінокосі років з півтораста завідувала ворона».
«Дядько Самійло не був ні професором, ні лікарем, ні інженером. Він навіть не був добрим хлібором. Але, як і кожна майже людина, мав свій талант і знайшов себе в ньому. Він був косар. Він був такий великий косар, що забули його прізвище і звали його Самійло-косар. Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю».
15) Лев на березі Десни.
16) Про домашніх тварин: пес Пірат, один кінь Мурайи другий Тягнибіда. Уявна розмова коней.
17) Колядники в хаті.
«Молодець Сашечко та по торгу ходив…»
18) Сашко з батьком у вчителя Леонтія Созоновича Опанасенка (старий, нервовий, сердитий).
«Не развитий!» — промовив нерозумний учитель»
19) Ліричний відступ.
«Ні. Я не приверженець ні старого села, ні старих людей, ні старовини в цілому. Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм». Сучасне завжли на попозі з минулого в майбутнє. Чому ж я мушу зневажати все минуле? Невже для того, щоб навчити онуків ненавидіти колись дороге й святе моє сучасне, що стане для них колись минулим у велику добу комунізму!»
«Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду…»
Джерело: https://dovidka.biz.ua/zacharovana-desna-analiz-tvoru
1.Хто любив повторювати:
Коли вилізає з землі всяка рослиночка, ото мені радість.
а)Батько
б)Мати
в)Прабаба Марусина
г)Сашко
2.Чий це портрет:Він був високий і худий, і чоло в нього високе, хвилясте довге волосся сиве, а борода біла. І була в нього велика грижа ще з молодих чумацьких літ.
а)Батька
б)Діда Семена
в)Прадіда Тараса
г)Олександра Довженка
3.Чий це портрет:
А голос у нього був такий добрий, і погляд очей, і величезні, мов коріння, волохаті руки були такі ніжні, що, напевно, нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти й добро.
а)Батька
б)Діда Семена
в)Прадіда Тараса
г)Олександра Довженка
4.Чий це портрет:
Вона була малесенька й така прудка, і очі мала такі видющі й гострі, що сховатись од неї не могло ніщо у світі
а)сорока-білобока
б)ворона
в)Прабаба Марусина
г)квочка, що водила курчат
5.Чий це портрет:
Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи. Весь в полоні у сумного і весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів.
а)Батька
б)Діда Семена
в)Прадіда Тараса
г)Олександра Довженка
6.Як звали матір Сашка?
а)Уляна
б)Одарка
в)Горпина
г)Марина
7.Що більш за все на світі любив дід?
а)кашляти
б)ловити рибу
в)спати на погребні
г)сонце
8.Скільки літ прожив дід Семен?
а)65
б)75
в)менше 90
г)коло 100
9.На кого був схожий дід?
а)на Бога
б)на лицаря
в)на Апостола Петра
г)на античну статую
10.Про кого йдеться в цій цитаті:
З безхмарного блакитного неба якось несподівано упав він на землю і поламав свої тоненькі крила коло моркви
а)жайворонок
б)кінь у яблуках
в)малий Сашко
г)Пірат
11.Куди ховався малий Сашко від прокльонів прабаби Марусини?
а)у соняшники
б)у тютюн
в)у кукурудзу
г)у малину
12.Які почуття переповнюють малого Сашка, коли померла прабаба?
а)він дуже радів
б)він дуже сумував
в)йому було якось ніяково
г)йому було байдуже
13.Закінчіть речення:
Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати ...
а)пташиний щебет у саду
б)гупання яблук у саду
в)плескіт води весняної
г)клепання коси
14.Де спостерігаємо таку картину?
Лози, висип, кручі, ліс — все блищить і сяє на сонці
а)на Сеймі
б)на Десні
в)на Тихому озері
г)за городами
15.Чому родичі билися на сінокосі?
а)не вистачало коней
б)за кращу ділянку
в)за копиці сіна
г)за реманент
16.Чому батько бив коней?
а)щоб швидше йшли
б)ті не хотіли працювати
в)через свою недолю
г)бо підслухав їх розмову
17.Якого екзотичного звіра довелося побачити хлопцеві?
а)лева
б)тигра
в)жирафа
г)крокодила
18.Чию розмову підслухав головний герой повісті?
а)діда й батька
б)дядька Самійла з батьком
в)косарів з батьком
г)коней
19.Що було некрасивим у батька Сашка?
а)одяг
б)руки
в)голос
г)обличчя
20.На яке релігійне свято сталася повінь?
а)на Благовіщення
б)на Великдень
в)на Зелену неділю
г)на Івана Купала
21.Ким був дід Захарко, якого шанував Сашко, замолюючи гріхи?
а)косарем
б)ковалем
в)хліборобом
г)теслею
22.Який талант мав дядько Самійло?
а)співати
б)розказувати історії
в)косити
г)лаятись
23.Вкажіть жанр твору О.Довженка «Зачарована Десна»
а)кінововість
б)кінороман
в)кінооповідання
г)кіноновела
Літературний рід:
епос
Жанр:
кіноповість (за словами самого Довженка, «автобіографічне кінооповідання»).
Це автобіографічний твір – спогади Олександра Довженка про його дитинство в рідному селі Сосниця на Чернігівщині.
Зауважте! В українській літературі саме Довженко, видатний кінорежисер і водночас письменник, започаткував новий жанр — кіноповість, тобто повість, написану з урахуванням специфіки кіно. Саме до цього жанру належить і «Зачарована Десна». Митець писав свої твори, щоразу думаючи про те, як вони виглядали би на екрані. Тож засоби кіномистецтва, його прийоми (як-от детальна розробка діалогів, увага до кольорів, побудова оповіді у вигляді монтажу окремих епізодів чи картин, часом не пов’язаних між собою, переміщення часових і просторових площин) були складовою його індивідуального стилю.
Історія створення “Зачарованої Десни”
Перші записи в «Щоденнику» митця, що стосуються планів написання «Зачарованої Десни», датуються ще 1942 роком. Зокрема, Довженко пише:
«А вчора, пишучи спогади про дитинство, про хату, про діда, про сінокіс, один собі у маленькій кімнатоньці сміявся і плакав. Боже мій, скільки ж прекрасного і доброго було в моєму житті, що ніколи-ніколи вже не повернеться! Скільки краси на Десні, на сінокосі і скрізь — усюди, куди тільки не гляне моє душевно око…».
Багаторічна туга за рідною землею в повоєнні роки дуже позначилась на моральному стані Довженка (згадаймо, що вже на початку «Зачарованої Десни» митець пише про тугу через «довгі роки розлуки з землею батьків»).
Він рвався до України, але марно, адже туди за жорстоким рішенням радянської влади, невдоволеною сміливістю Довженка у відстоюванні власних поглядів, він мав право їздити лише у відрядження, а жити мав у Москві.
У 1948 р. письменник уже чітко заявляє про свій намір написати докладно, з великими екскурсами у власну біографію, у дитинство, у родину, у природу, пригадати всі чинники, які створювали й визначали його ставлення до життя, тонкість сприйняття світу та людей.
Довженко працював над «Зачарованою Десною» упродовж 14 років, з 1942 по 1956 рік, щоразу вертаючись до неї. Тільки в березні 1956 року журнал «Дніпро» видрукував повість (проте сценарію для фільму з неї Довженко не створив), а наступного року, вже по смерті автора, твір вийшов окремим виданням.
Тема твору:
спогади письменника про своє дитинство, про рідну землю як джерело його духовності та таланту, а якщо ширше, розповідь про долю українського народу, його культуру, вірування, сімейні традиції.
Головна ідея кіноповісті:
оспівування краю дитинства, його людей-трудівників, краси його природи. Ідейним лейтмотивом кіноповісті також можна вважати пристрасне бажання митця бути максимально корисним своєму народові, його роздуми про своє народне коріння.
Сюжет та особливості композиції твору
Твір не має як такого чіткого сюжету з послідовним розвитком подій.
«Зачарована Десна» складається зі схожих на новели окремих спогадів про життя селянської родини, про красу хліборобської праці, про народну мораль і мудрість тощо.
Розповідь має два плани. Перший — це новели про дитинство Сашка (його враження від природи, захоплення довкіллям; перші враження від тогочасної соціальної дійсності, злиденного життя хліборобів).
Другий план — це ліричні відступи Олександра Довженка вже як зрілого майстра (філософське осмислення краси природи та людської праці, роздуми про роль дитинства у формуванні особистості, про тяжку долю українського народу тощо).
У творі можна умовно виділити окремі новели чи епізоди (їх можна назвати, наприклад, «Город», «Смерть братів», «Смерть прабаби», «Повінь», «Сінокіс» тощо), які перериваються ліричними й публіцистичними відступами-роздумами.
Персонажі твору “Зачарована Десна”
Головні герої:
два ліричні герої — малий Сашко (у новелах) і Олександр Довженко (в авторських відступах);
Петро Семенович (батько);
Одарка Єрмолаївна (мати);
прабабуся Марусина;
дід Семен;
прадід Тарас;
дядько Самійло.
Другорядні персонажі:
брати Сашка: Лаврін, Сергій, Василько й Іван;
дід Захарко;
учитель Леонтій Опанасенко тощо.
Сашко
Основні риси малого Сашка — безпосередність, довірливість, допитливість, спостережливість.
Він жадібно вбирає перші життєві враження — украй суперечливі: по-дитячому наївне розуміння картини Божого суду, думки про «перший гріх» через вирвану моркву тощо. Сашко живе в чарівному світі, сповненому несподіванок (як-от історія з левом) та манливих таємниць.
Він дуже тонко відчуває красу природи: у городі, наповненому всякою живністю, у саду із яблуками, грушами, сливами, на лузі над Десною в пору косовиці, у човні під час повені, на копиці пахучого сіна, на воді під самими зорями.
Петро Семенович
Петро Семенович — батько Сашка. Письменник захоплюється його красою, принциповістю, благородством, безкорисливістю, готовністю прийти на допомогу слабшому, працьовитістю.
Про зовнішність та характер батька:
«Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи. Весь в полоні у сумного і весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів. Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий. Тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі… Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість. Зневажав начальство і царя»
«З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів, — він годивсь на все. Багато наробив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землі переорав, поки не звільнився від свого смутку»
Про його одяг:
«Одне, що в батька було некрасиве,- одяг. Ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний, убогий! Неначе нелюди зухвалі, аби зневажити образ людини, античну статую укрили брудом і лахміттям»
Цей образ втілює думку про трудовий народ як невичерпне багатюще джерело талантів, проте митець не ідеалізує свого батька: він показує його й у хвилини розпачу або гніву, згадує його вибуховий характер («Неприємно, як батько приходить додому п’яний і б’ється з дідом, з матір’ю або б’є посуд»).
Одарка Єрмолаївна
Одарка Єрмолаївна — матір Сашка. Була невтомною трудівницею, найбільше в житті любила «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало».
Багатий город, на якому росло все, — то праця її рук. Цілими днями жінка клопоталася по господарству, у любові до праці виховувала своїх дітей. Її життя було тяжке: у родині часто спалахували сварки, нерідко доходило й до бійок; Одарка мусила пережити смерть своїх дітей, що й підкошувало сили, забирало красу.
Була богомільною й дуже забобонною. Цю її рису письменник змальовує з гумором:
«Сама мати божилася, що буде в раю між святими, як боляща великомучениця, що годує ворогів своїх — діда й бабу — та догоджає їм. Мати молилася святому Юрію Побідоносцеві, що топтав змія лошаком, і отак благала потопити її ворогів — батька, діда й бабу, що занапастили їй життя».
Вона вірила в різні народні прикмети, чари. Клялася, що ще в дівочі роки їй уві сні явився святий Юрій та сказав, що його іменем вона буде робити людям добро:
«З того часу, щось років через десять чи двадцять, мати об’явила себе ворожкою і почала лікувати людей від зубів, пристріту й переляку, хоч і сама хворіла».
Дід Семен
Дід Семен — один із центральних образів твору. Саме його можна вважати уособленням духовної краси українців, чемності, чистоти та людяності.
Про його зовнішність:
«У нас був дід дуже схожий на бога. Він був високий і худий, і чоло в нього високе, хвилясте довге волосся сиве, а борода біла. І була в нього велика грижа ще з молодих чумацьких літ. Пахнув дід теплою землею і трохи млином».
Про любов діда до природи та дивовижну єдність із нею:
«Він був наш добрий дух лугу і риби. Гриби й ягоди збирав він у лісі краще за нас усіх і розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом — з усім живим, що росло і рухалось навколо».
Про любов до кожної людини:
«Любив дід гарну бесіду й добре слово».
Дід Семен кожного зустрічного незнайомця називав «доброю людиною» та бажав йому здоров’я.
Про звички й уподобання діда Семена:
«Влітку дід частенько лежав на погребні ближче до сонця, особливо в полудень, коли сонце припікало так, що всі ми, й наш кіт, і собака, і кури ховалися під любисток, порічки чи в тютюн. Тоді йому була найбільша втіха…
Більш за все на світі любив дід сонце. Він прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок. Так під сонцем на погребні, коло яблуні, він і помер, коли прийшов його час.
Дід любив кашляти. Кашляв він часом так довго й гучно, що скільки ми не старалися, ніхто не міг його як слід передражнити. Його кашель чув увесь куток. Старі люди по дідовому кашлю вгадували навіть погоду».
Прабаба Марусина
Прабаба Марусина мала складний характер. Можливо, через тяжке життя вона накопичила багато злості на людей. Своєрідною творчістю її душі були прокльони:
«Отак, як дід любив сонце, так його мати, що її … звали Марусиною, любила прокльони. Вона проклинала все, що попадалось їй на очі, — свиней, курей, поросят, щоб не скугикали, Пірата, щоб не гавкав і не гидив, дітей, сусідів. Кота вона проклинала щодня по два-три рази так, що він трохи згодом був якось захворів і здох десь у тютюні. Вона була малесенька й така прудка, і очі мала такі видющі й гострі, що сховатись од неї не могло ніщо світі. Їй можна було по три дні не давати їсти. Але без прокльонів вона не могла прожити й дня.
Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета, з найменшого приводу. У неї тоді блищали очі й червоніли щоки. Це була творчість її палкої, темної, престарілої душі».
Прадід Тарас
Його так само, як і діда Семена, можна назвати уособленням народної мудрості й душевної щедрості. Він першим почав розкривати перед допитливим хлопчиком дивовижні таємниці природи, її неповторну красу:
«Голос у нього був такий добрий, і погляд очей, і величезні, мов коріння, волохаті руки були такі ніжні, що, напевно, нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти й добро».
Дядько Самійло
Про дядька Самійла сказано, що він майже в усьому був пересічною людиною:
«Дядько Самійло не був ні професором, ні лікарем, ні інженером. Не був він, як уже можна догадатись по одному його імені і по тому, що тут писалось, ні суддею, ні справником, ні попом. Він нездатний був на високі посади. Він навіть не був добрим хліборобом. Він вважавсь поганим хліборобом. Його розумових здібностей не вистачало на сю складну і мудру професію».
Проте й він мав свій талант, був дуже працьовитою людиною:
«Але, як і кожна майже людина, він мав свій талант і знайшов себе в ньому. Він був косар. Він був такий великий косар, що сусіди забули навіть його прізвище і звали йогоСамійло-косар, а то й просто Косар. Орудував він косою, як добрий маляр пензлем, — легко і вправно. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і каша. Поза своїм талантом, як се водиться часто серед вузьких фахівців, він був людиною немудрою і навіть немічною».
Спочатку автор у «короткому нарисі автобіографічного кінооповідання» визнає, що в його повсякденне життя дедалі частіше почали вторгатися спогади. Мабуть, вони пов’язані з довгими роками розлуки з землею батьків. А може, у кожної людини настає такий час, коли вона повинна «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел».
Пригадується Довженкові, який гарний та веселий був у них город. Усе цвіте, буяє. Влітку город так переповнювався рослинами, що вони не вміщалися в ньому, лізли одна на одну, перепліталися, дерлися на хлів, стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з огорожі прямо на вулицю. Далі, за повіткою, росли великі кущі смородини. Там ховалися кури і туди діти боялися ходити, остерігаючись гадюк, хоч ніколи в житті їх не бачили…
На погребні любив спати дід, який малому Сашкові нагадував Бога або святого Миколая. Звали його Семеном.
Він був високий і худий, з білою бородою. Пахнув теплою землею і трохи млином, знав письмо і в неділю любив урочисто читати Псалтир. Ні дід, ні слухачі не розуміли прочитаного, і це завжди хвилювало їх, як дивна таємниця.
Мати ненавиділа діда, вважала чорнокнижником, хоч Псалтир всередині був не чорний, а білий, і крадькома таки спалила книжку. Любив дід гарну бесіду й добре слово.
Він був добрим духом лугу і риби. Гриби і ягоди збирав у лісі краще за всіх, «розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом — з усім живим, що росло і рухалось навколо». Коли діти приносили рибу, дід казав, що, мовляв, це не риба. От раніше була риба! І починав так розповідати про старовину, що діти слухали, забувши про все, поки не засинали.
Більш за все дід Семен любив сонце, прожив близько ста літ, не ховаючись у затінок ніколи. Так під сонцем і помер, коли прийшов його час…
Одного разу маленький Сашко поліз у тютюн, що якраз цвів, а потім до огірків. Наївшись огіркових пуп’янків, хлопець натрапив на моркву, яку чомусь любив найбільше. Оглянувся, чи не дивиться хто, і став висмикувати морквини. Але вони були ще малі. Так Сашко повисмикував увесь рядок, але не знайшов жодної великої та солодкої. Потім посадив усю моркву знову в землю — хай доростає — і пішов шукати далі смачного.
Довго хлопчина ходив по городу, пробуючи усе на смак: і мед з квітів, і калачики, і зелені яблука. Раптом побачив, що біля моркви снує прабаба Марусина, мати діда Семена. Вона побачила шкоду й почала лаятися та проклинати хлопчика.
Прабаба Марусина була маленька та прудка, очі мала такі видющі та гострі, що від них ніщо не могло сховатися. Їй можна було по три дні не давати їсти, але без прокльонів вона не могла прожити й дня…
Прабаба проклинала онука за висмикану моркву, а Сашко лежав у малині і боявся поворухнутися, щоб Божа Мати, бува, не побачила його з неба і не виконала бабині побажання…
Сашкові захотілося до хати. Вона була схожа на стареньку білу печерицю, вікна повростали в землю і не було замків. Мати жалілася на тісноту, а малим «простору й краси вистачало». На білій стіні під іконами висіло багато гарних картин із зображенням монастирів, проте найбільше враження справляла картина Страшного суду.
Хлопець спочатку жахався цієї картини, а потім звик. Він думав:
«В нашій сім’ї майже всі були грішні: достатки невеликі, серця гарячі, роботи і всякого неустройства тьма-тьмуща, а тут ще фамільна приверженість до гострого слова, тому хоч і думали інколи про рай, все-таки більше сподівалися пекла внизу картини. Тут уже всі мали свої місця.
Батькові чорти наливали в рот гарячу смолу, щоб не пив горілки і не бив матері. Баба лизала гарячу сковороду за довгий язик і за те, що була велика чаклунка. Діда… тримав у руках сам диявол за те, що він чорнокнижник…
…Старший мій брат Оврам був давно вже проклятий бабою, і його гола душа давно летіла стрімголов з лівого верхнього кутка картини прямо в пекло за те, що драла голубів на горищі і крала у піст з комори сало».
Мати вважала, що буде в раю між святими «як боляща великомучениця» і так часто показувала те місце на картині, де знаходитиметься її душа, що там зробилася пляма.
«Фактично найсвятішим у цій родині був один я. І от скінчилася моя святість. Не треба було чіпати моркви. Хай би собі росла. А тепер я грішний. Що ж мені буде?»
— подумав малий Сашко і став гірко плакати. Баба почула його плач і стала знову проклинати, аж приспівуючи, наче колядку.
Заліз хлопчик у старий човен і став думати, як йому поновити свою святість. Вирішив «творити добрі діла» — не їсти скоромного цілий тиждень, носити дідові воду, ходити до церкви або рятувати ластів’ят, як вони повипадають із гнізда.
Але пташенята не падали, і Сашко надумав піти на вулицю шанувати великих людей (казали, що за це прощається багато гріхів на тім світі). Він знайшов стару шапку в човні, щоб було що знімати для пошани, коли вітатиметься. Хлопець вийшов за ворота, надівши шапку до самого рота. Але вулиця була порожня, всі дорослі люди працювали в полі. Тільки сидів крамар Масій, та перед ним шапки скидати не хотілося, бо він обдурював покупців.
Тоді Сашко вирішив піти до діда Захарка — коваля, який курив такий лютий тютюн, що його обходили люди і навіть тварини, облітали птахи. Малий зняв шапку і привітався до діда, але той його не помітив. Тоді він пройшов ще раз і привітався уже голосніше, але дід Захарко знову не відповів. На вулиці більше нікого не було, у Сашка аж душа зайшлася від нудьги. Він вирішив ще раз спробувати привітатися з дідом, але той так вилаяв його цим разом, що про спасіння душі годі було й думати.
Переляканий та розгублений, хлопець дременув додому, проскочив у клуню, ліг на дідове хутро й вирішив заснути, адже уві сні ростуть. Лежить Сашко і думає, що він такий маленький, але знає вже так багато неприємних і прикрих речей…
Коли малий Сашко чогось плакав, його втішав прадід Тарас, розповідаючи про Десну, про трави, про таємничі озера:
«А голос у нього був такий добрий, і погляд очей, і величезні, мов коріння, волохаті руки були такі ніжні, що, напевно, нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти й добро»…
Доглядали змалечку Сашка аж чотири няньки — його брати Лаврін, Сергій, Василько й Іван. Прожили вони недовго, бо, як казали, рано почали співати. Посідають на тин і співають, як соловейки. Ніхто їх і не вчив цьому. Діти померли від невідомої хвороби в один день. Люди говорили, що Бог забрав їх до ангельського хору. Батько (Петро Семенович) дізнався про це жахливе нещастя на ярмарку, гнав коней тридцять верст.
«З чим порівняти глибину батькового горя? Хіба з темною ніччю. У великім розпачі прокляв він ім’я боже, і бог мусив мовчати…»
Далі автор з любов’ю та болем згадує, яким був його батько:
«Багато бачив я гарних людей, ну такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи. Весь в полоні у сумного, і весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів…»
«З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіячів — він годився на все. Багато наробив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землі переорав, поки не звільнився від свого смутку».
Одного разу в них у хаті сталося вночі дві події. Коли Сашко прокинувся вранці на печі в ячмені, то відразу відчув, що трапилося щось незвичайне. Пахло якось дивно, ніби в церкві. Мати підійшла до сина й сказала, що вона йому ляльку привела. І показала дитину в ночвах. Хлопчикові ця лялька зовсім не сподобалась — з маленьким сизим поморщеним личком. А мати милувалася нею й говорила, що яка ж вона гарненька. Потім заплакала й повідомила, що померла баба Марусина. Сашко аж зрадів, що ніхто тепер не буде нікого проклинати…
Часом вода навесні розливалась так пишно, що в ній потопали не тільки ліси й сінокоси. Цілі села тоді потопали, гукаючи собі порятунку. Так, одного разу трапилася надзвичайно сильна повінь. У батька був один човен на всю округу, тому до нього прийшов поліцейський Макар і велів їхати рятувати людей на Загребеллі. Це було якраз перед Великоднем, тому батько відмовлявся, бо, мовляв, не може вранці не пошанувати святу паску. Поліцай пригрозив йому в’язницею, і батько погодився, велів матері дати йому паску, хоч і не свячену.
Вдосвіта вони з Сашком підпливли до затопленого села. Батько сидів із веслом на кормі — веселий і дужий. Він відчував себе героєм—мореплавцем, рятівником. А вода все прибувала. Село опинилося на острові. Потім стихія ввірвалася в хати, хліви. Люди рятувались на стріхах. Худоба потопилася. Скоро з-за хати виплив невеличкий човник, а в човнику — отець Кирило, дяк Яким і кормчий за веслом — паламар Лука. Духовні особи плавали поміж хатами та святили паски.
Батько підсміювався над отцем Кирилом і його помічниками. Батюшка не любив Сашкового батька за красу і непокірність, а тепер розсердився за його жарти, а ще більше, коли батько сказав, що не може хвалити Бога за таку повінь. Отець Кирило так гнівно закричав, що човен похитнувся, і священнослужитель, зателіпавши руками, полетів сторч у воду. За ним попадали і дяк з паламарем, проте батько Сашка, зачепивши отця Кирила за золотий ланцюг ручкою весла, втяг його «у свій ковчег», а потім стали витягати й дяка, проте, витягаючи, так сміялися, що забули про паламаря Луку, якого, може, з’їли вже раки. Отака була вода…
Загинуло й щезло геть з лиця землі рідне село не від води, а від вогню — теж весною, через півстоліття. Його спалили німці за допомогу партизанам. Згоріла церква, переповнена людьми. Карателі ганялися за жінками, однімали дітей і кидали їх у вогонь, а матері, щоб не терпіти таких лютих мук, самі кидалися за дітьми у вогонь. Повішені моторошно гойдалися на шибеницях. Не стало прекрасного села…
Весняні води стояли довго, тому й косовиця в те літо розпочалася пізно. Збиралися на косовицю довго, мати не пускала малого Сашка, боячись, що його і комарі з’їдять, і втопитися може, і впасти з кручі, і косою обріжеться. Але батько на те не зважав, узяв-таки…
Сашко лежав на возі. Він їхав «у царство трав, річок і таємничих озер». Дорога до Десни була складна і довга — з калюжами, болотами, горбами, кручами та бродами. Хлопець дивився на зоряне небо, Чумацький Шлях і непомітно заснув, а прокинувся вже на березі Десни.
Сінокіс був гуртовий. При розподілі копиць майже завжди була бійка, бо то батькові, то дядькові здавалося, що його обділили, обдуривши на одну копицю. Ті бійки здавалися Сашкові надзвичайно запеклими. З тонким гумором автор описує одну з таких бійок:
«Кров лилася з них казанами. Вони відрубували один одному голови, руки, врубалися в розпалені груди, і кров, кажу ж бо, лилася з них відрами, казанами…»
Особливо войовничим був дід. Запеклі непорозуміння тривали аж до вечора, але до згоди приходили завжди. Дід охолоджував свій запал глеком води, а потім філософствував під дубами, що все тепер не таке, як раніше, усе гіршає, дрібнішає, і Сашко дуже жалкував, що коли він виросте, то «світ споганіє», і «не буде вже сінокосу тоді, ні риби».
Погодою на сінокосі, казали, років півтораста завідувала ворона. Це була, так би мовити, «фамільна ворона» Довженків. Вона все бачила і чула, і віщувала дощ. Один дядько Самійло не вірив їй. Він не був освіченою людиною, навіть і хліборобом він був поганим. Але,
«як і кожна майже людина, він мав свій талант і знайшов себе в ньому. Він був косар. Він був такий великий косар, що сусіди забули навіть його прізвище і звали йогоСамійло—косар, а то й просто Косар. Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою — легко і вправно. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю…».
У всьому ж іншому він був людиною немудрою і слабкою.
Ворона знала кожного й бачила, хто чого хоче. Одного разу батько, розсердившись на пташку за дощ, який вона накрякала, попросив мисливця підстрелити її. Але ворона одразу ж перелетіла на дуб за Десною. Повернулася надвечір і накаркала такого дощу, що він погноїв усе сіно…
Диких звірів довкола села було мало: їжак, заєць, тхір. Вовки перевелися.
А от леви, вважав Сашко, водилися, але дуже рідко.
«Один лише раз по висипу Десни пройшов бувлев, та й то, кому не розказую, ніхто віри не йме».
Проте на другий день виявилося, що лев дійсно був: йому вдалося звільнитися на деякий час з клітки під час аварії на залізниці під Бахмачем. Він був з мандрівного звіринця. Але йому не пощастило погуляти на волі: звіра незабаром оточили і вбили.
А хіба можна не згадати собаку Пірата, великого, немолодого і поважного пса, який довго жив у них. Одного разу Пірат загубився у Борзні на ярмарку, де батько продавав дьоготь. Аж ось в неділю, тижнів через п’ять, коли всі сиділи біля хати, біжить Пірат — зморений, худючий. Метрів за сто впав додолу і поповз до господарів, своїм виглядом і голосом виражаючи усю повноту собачого щастя. Батько, хоч і ненавидів одвертість почуттів, розчулився…
Або ось про коней… Сашкові здавалось, начебто коні й корови щось знають, якусь недобру таємницю, тільки нікому не скажуть. Якось хлопчик навіть підслухав розмову двох коней, що паслися вночі після важкої денної праці. Вони питали один одного, чого це хазяїн такий злий і часто їх б’є. Один кінь відповів другому, що то не їх людина б’є, а свою недолю. З тих пір Сашко ні разу не вдарив коня…
Пройшли косовиця і жнива, поспіли яблука і груші. Хлопцеві пошили нові довгі штани і повели до школи.
Учителем був Леонтій Созонович Опанасенко — старий, нервовий і сердитий. Носив золоті ґудзики і кокарду, був вищим за батька, тож це надавало йому грізної сили. Учитель спитав хлопця, як його звати, але той так злякався, що втратив голос, потім усе-таки ледве вимовив своє ім’я. Далі учитель поставив не зовсім розумне питання: як звати батька. Сашко відповів: «Батько!» Глянули батько з сином один на одного й зрозуміли, що діло їхнє програне. Нудьга вхопила хлопця за серце, і він не зміг нічого більше сказати. Учитель промовив: «Не развитый!» — і відправив геть.
Страждання малого Сашка здавалися безмірними, і світ здавався загубленим. Він не захотів навіть обідати й пішов у сад, став біля вулика. До життя його повернула бджола, яка вкусила й зробила дуже боляче.
Завершується твір ліричним відступом — роздумом автора, де він пояснює, навіщо так детально зупинився на спогадах про дитинство. Він зізнається, що не є прихильником старовини, а сином свого часу, проте, на його думку, безбарвним та порожнім є життя тієї людини, яка,
«обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та отроцтва, нічого не бачить дорогого, небуденного, ніщо не гріє її… Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє. Чому ж я мушу зневажати все минуле? Невже для того, щоб навчити онуків ненавидіти колись дороге й святе моє сучасне…»
Багато в житті Сашкових батьків було горя, темряви і жалю. І топили вони горе у сварках та горілці. Але найбільше, що їм відпустила доля, — це роботи, тяжкої праці. Хоч були народжені для любові, усі родичі прожили свій вік нещасливо. Але все це в далекому минулому. Одна лише Десна залишилася у спогадах незмінною. Твір завершується палким зверненням до рідної Десни:
«Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим… Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».
Найзворушливіші і найтепліші спогади родом з дитинства. Дитинство – це те, що ми втрачаємо в часі, але зберігаємо в собі. Пам’ятайте про це!