Заняття №____

Вид заняття: лекція

 Тема. Євген Плужник. Один із провідних поетів «розстріляного відродження». Його творча біографія, трагічна доля. «Вчись у природи творчого спокою...»,  «Ніч... а човен – як срібний птах!..».  Сповідальність, ліричність, філософічність лірики.

   Мета: усвідомлення зовнішнього спокою, урівноваженості як ознак душевного стоїцизму, опірності неприйнятним життєвим обставинам; розвиток уміння сприймати явища, події у зіставленні, порівнювати їх; знати творчу біографію Є. Плужника, мати уявлення про його основні твори; розповісти про поета, його трагічну долю; проаналізувати вірші, виділити основні мотиви, настрої, визначити в них роль метафори та інших художніх засобів.

   Матеріально-технічне забезпечення та дидактичні засоби, ТНЗ: ілюстрації до твору, портрет  письменника, тестові  завдання для визначення рівня знань студентів, роздаткові картки.

Хід заняття

І.Організаційна частина

1.1 Привітання студентів. Перекличка.

1.2 Підготовка аудиторії до заняття, перевірка присутності студентів.

II. Актуалізація опорних знань

   ТЛ: поглиблення поняття про ліричного героя. 

   Ліричний герой — суб'єкт висловлювання в ліричному творі, свого роду персонаж лірики. «Ліричний герой» — це образ, що виникає в уяві читача під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів. Ліричний герой не обов'язково тотожний з автором. Через нього автор або передає власні почуття, або ж просто відображає переживання певної якості. Ліричний герой — поняття суб'єктивне.

   Поняття ліричного героя, не тотожного з автором тексту, виникло в працях Юрія Тинянова й отримало розвиток у таких дослідників, як Лідія Гінзбург, Григорій Гуківський , Дмитро Максимов. Деякі дослідники розрізняють поняття ліричний герой та поняття ліричне «Я» поета.

   Ліричний герой — це, за Лідією Ґінзбурґ, «не тільки суб'єкт, а й об'єкт твору», тобто зображуване і те, що зображають збігаються, ліричний вірш замикається на самому собі. У такому випадку природним чином відбувається зосередженість ліричного героя перш за все на своїх почуттях, переживаннях, що і є, суттю самої категорії ліричного. Про ліричного героя говорять лише тоді, коли розглядається весь корпус творів конкретного автора.

ІІІ. Повідомлення теми та мети заняття, мотивація навчальної діяльності

Лукаво повелося XX століття з українською літературою. Народжува­ло великих творців, давало їм крила для високого лету, і тут же тоталітарна система ці крила стина­ла, самих творців розпинала на хрестах мук, а потім десятиліттями сквернила їхню працю. Чо­тирма бродами стікають води життя і назад не вертаються. Але ми повертаємо пам'ять, відро­джуємо наші душі, наші серця. У цьому нам до­помагають справжні митці.

 Скiльки їх, молодих, талановитих, люблячих свiт i життя, розтоптав чобiт сталiнських iнквiзицiй?! Особливих провин не шукали, варто було лише потрапити у сiтi людоловiв. З особливою ретельнiстю полювали на опозицiйний талановитий свiт мистецтва, на духовну елiту з її життєтворчим духом.

Серед тих, кому судилося «Розстрiляне Безсмертя» постає талановитий

письменник, якого не оминули жорна сталінських репресій, Євген Плужник…

Доля подарувала йому всього 38 лiт (1898-1936). Тяжко хворий на сухоти, вiн був заарештований i зiсланий до концтабору на Соловки, там i помер.

Проблемне завдання:

Хто він? Звідки, з якого краю вийшов у світ? Під впливом кого й чого формувався його світо­гляд, талант?

ІV. Міжпредметні зв’язки: історія України, теорія літератури, філософія, етика

V. План заняття

1. Євген Плужник. Один із провідних поетів «розстріляного відродження».

2. «Вчись у природи творчого спокою...», 

3. «Ніч... а човен – як срібний птах!..».  

4. Сповідальність, ліричність, філософічність лірики.

VІ. Розкриття студентами питань семінарського заняття

1. Євген Плужник. Один із провідних поетів «розстріляного відродження».

Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 року в слобідці Кантемирівка Богучарського повіту Воронезької губернії (край був заселений козаками з України в XVII ст.). в сім'ї дрібного торговця. Його батько був дрібним купцем родом з Полтавщини, а мати – з Воронежчини. У сім‘ї було 8 синів і дочок.  Спадкові сухоти  періодично забирали когось із дітей. Мати була зайнята, тож Євген жив під опікою сестри Ганни. Змалку опанував рідну українську мову, в гімназійні роки спізнався добре і з літературою — звісно, в час поза навчанням. Учився, поки було йому цікаво; зате читав досхочу, ласуючи цукерками. Мусив міняти гімназії (Воронеж, Богучар, Ростов), закінчивши освіту аж 1918 р. в місті Боброві. Тамтешній  викладач-словесник на підставі ранніх проб поетичного пера російською мовою провістив юнакові майбутні літературні успіхи. Пролягали Євгенові шляхи і на Полтавщину —спершу в канікулярний час. А того ж 1918 р. вже вдівцем батько Євгена Павло перебрався туди, у свої рідні краї над Пслом, аби порятувати вцілілих дітей від родинних сухот і знайти безпечніший притулоки за тривожної доби. 

У 1919р. Євген вчителює у початковій школі села Велика Богачка. Навчаючи дітей, він одночасно поглиблював і свої знання. Але самоосвіта його не задовольняла.  Євген Плужник вирішує спробувати свої сили як актор у мандрівній трупі, а вже влітку 1920р. від‘їхав до міста Києва до старшої сестри Ганни, яка працювала лікарем-фтизіатром в медінституті, а її чоловік викладач у ветеринарно-зоотехнічному інституті. Він загітував вступити Євгена до цього інституту. Але через рік Євген зрозумів, що це не його покликання. Невдовзі він вступає до Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка. Акторські здібності Плужника, його гумор та дотепність цінують викладачі й товариші, пророкують перспективне сценічне майбутнє.

Є. Плужник не зробив акторської кар‘єри, взагалі не став актором, проте

захоплення театром не минуло безслідно. Він написав три прозові п‘єси.

        Дві з них ( «Професор Сухораб» та «У дворі на передмісті» ) опубліковано 1929року в журналі «Життя й революція».  У них живе аромат тієї епохи, вони й тепер можуть задовольнити і наше прагнення до пізнання, і наші естетичні потреби. Плужник надзвичайно любив лише одну п‘єсу: «Лихо з розуму» Грибоєдова. Створити українське «Лихо з розуму» - п‘єсу, що поєднала б у собі все найкраще з драматургії і поезії – ось таку мету поставив перед собою митець. Ще під час відвідування лекцій він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною, яка навчалася на історико-філологічному факультеті ІНО (Інститут народної освіти ).  Вони закохуються одне в одного і 12 жовтня 1922р. одружуються.

Своє лiтературне «хрещення» письменник одержав у лiтературнiй органiзацiï «Ланка» (згодом - «Марс»), що вiдокремилось вiд строкатого «Аспису» (асоцiацiï письменникiв). Членами групи «Ланка» була невелика, але творчо дуже сильна група молодих «попутникiв»: Б.Антоненко-Давидович, Г.Косинка, В.Пiдмогильний, Є.Плужник, Б.Тенета, Т.Осьмачка, Д.Фалькiвський та iн. 

Перші українські вірші Є.Плужника (в гімназійний період він писав російською) були опубліковані 1923 року в київському журналі «Глобус» під псевдонімом Кантемирянин (від назви рідного села) - Плужник ще не наважився перші поетичні спроби підписати власним прізвищем.

     У 1926 р. завдяки дружині поета, Галині Коваленко, побачила світ перша книжка віршів Євгена Плужника під назвою "Дні". Євген "все писав, писав, - розповідала вона, - а ми бідно жили, на шостому поверсі, одна кімнатка, а він все писав і засував то в піч, то під матрац. Одного разу він вийшов. Викликали його… Я собі подумала так: якщо я не зможу оцінити його поезію, то викраду. Понесу я Юрієві Меженкові, хай він скаже - він же фахівець, чи це чогось варте. Потім Меженко викликає мене до телефону і каже: "Знаєте, що ви принесли? Ви принесли вірші такого поета, якого ми в житті будемо довго чекати і дай нам Бог, щоб ми дочекалися".  Та у липні 1926 року, коли дружина була на відпочинку, стан здоров‘я письменника різко погіршується: горлом пішла кров. Коли лікарі через місяць дозволили нарешті відвезти хворого до передмістя, у Ворзелі зняли кімнату. Там і перебував поет до глибокої осені, потім лікувався у тубінституті, а навесні поїхав до Карасану. Відтоді і назавше його життя підлягло суворому режиму.

Через рік виходить друга й остання прижиттєва поетична збірка Є.Плужника «Рання осінь», яка мала прихильну рецензію Ю.Меженка, а іншими розкритикована.

На початку 30-х років, незважаючи на важку хворобу, літературна

діяльність Плужника значно активізується, розширюються її горизонти:

перекладає українською мовою. Восени 1932 року поет, повертаючись з Кавказу, заїздить до Харкова, де увузькому колі друзів читає свою п‘єсу «Шкідники».

Збірка поезій під назвою "Рівновага", яку Плужник підготував до друку і датована 33-м роком, лишилася ненадрукованою: разом з багатьма своїми друзями й колегами по перу він потрапив у жорна сталінської репресивної машини. Ці вірші увійшли до «Вибраних поезій» Є. Плужника 1966 року. Усього десять років тривала літературна діяльність цього талановитого поета.

В українську поезію середини 1920-х років Євген Павлович Плужник увійшов як співець гуманізму. Поезії його сповнені трагічного звучання: проповідям класової ненависті й безжальному братовбивству він протиставляє ідею абсолютної цінності людського життя, протест проти бездумної революційної жорстокості. Він прагнув конкретного гуманізму, зверненого до кожної людини, що опинилася у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, зрештою, саме життя.

Поет-філософ Плужник розкриває суперечність між метою і здобутком, між справжнім сенсом людського життя і його нікчемними зовнішніми виявами.

       Відразу після розстрілу 28 «ворогів народу», серед яких були друзі Є.Плужника по «Ланці» і «Марсу», митець потрапляє в «чергу» призначених до розстрілу. Ордер на арешт і трус у його квартирі був виписаний 4 грудня 1934 року. Але ще 2 грудня уповноважена секретно-політичного відділу НКВС УРСР Гольдман скомпонувала постанову, в якій Плужник звинувачувався в тому, що він «є членом контрреволюційної організації, був зв'язаний з націоналістичною групою письменників, вів контрреволюційну роботу. Знав про практичну діяльність організації по підготовці терактів». На підставі цього зроблено висновок: «перебування його на волі є соціально небезпечним», а тому Євген Плужник підлягає «утриманню в спецкорпусі Київського обласного управління НКВС».

Арешт Плужник зустрів спокійно. Після безпідставних ув'язнень його колег-літераторів, його власний арешт не став несподіванкою для нього. 25 березня 1935 року Євгену Павловичу Плужнику оголосили вирок: смертна кара, яку пізніше було замінено десятьма роками заслання. Проте десять років заслання на Північ з суворими умовами полярного клімату та напівголодне життя в'язничних казарм для людини, хворої на легені, - означали вірну смерть. Заміна розстрілу на заслання не давала поетові жодних шансів на порятунок. Та все ж того дня, коли йому повідомили про зміну вироку, він зрадів. У листі, написаному до дружини під першим враженням одержаної звістки, Євген Плужник писав:

    «Галча моє!

Це не дрібничка, що пишу я тобі чорнилом, але разом з тим - це величезну має вагу: я хочу, щоб надовго, на все своє й моє життя, зберегла цей лист - найрадісніший, вір мені, з усіх листів, що я коли-небудь писав тобі. Галю, ти ж знаєш, як рідко я радів і як багато треба для того, і от тепер, коли я пишу тобі, що сповнює мені груди почуття радості - так це значить, що сталося в моїм житті те, чому й ти разом зо мною - я знаю - радітимеш. У мене мало зараз потрібних слів - мені б тільки хотілося пригорнути тебе так міцно, щоб відчула ти всім єством твоїм, що пригортає тебе чоловік, у якого буяє життєва сила і в м'язах, і в серці, і в думках. Я пишу тобі, а надворі, за вікном, сонце - і мені, їй-богу, так важко стримати себе, щоб не скрикнути: яке хороше життя, яке прекрасне майбутнє в людини, що на це майбутнє має право! Я цілую тебе, рідна моя, і прошу: запам'ятай дату цього листа  як дату найкращого з моїх днів.

    28.03.35

    Твій Євген».

До Соловецьких казематів разом із побратимами по засланню в арештантських вагонах поет вже їхати не міг. Його, тяжко хворого, везли окремо. На Соловках він переважно лежав у тюремній лікарні, зрідка писав листи в Україну. Останній його лист датований 26 січня 1936 року. Цей лист Євген Плужник уже продиктував, а дружині лише приписав власною рукою: «Присягаюся тобі, я все одно виживу!» На жаль, це було вже нереально.

Плужник усе життя повторював наче заклинання слова спокій, щирість і їх похідні. Обов’язковими у його аутотренінгу стали витримка, розважливість, той недемонстративний стоїцизм, що не зрадив йому і в останні хвилини життя.

Плужник помер у соловецькій тюремній лікарні. Перед смертю розпорядився, щоб його верхній одяг і пальто передали тим, до кого він прихилявся, хоч знав, що його побажання не буде виконано. Наближення смерті передбачив непомильно. Попросив у санітара води: «… вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру».

Зі спогадів того санітара: «Плужник повільно вмочив праву руку, підніс її до чола і так тримав її якийсь час, закривши очі – як людина, що пригадує; потім знову вмочив пальці обох рук у воду і слабо потер їх одну об одну. Потім обтерся рушником, що його я подав, – так само повільно, мляво. Я поміг йому лягти і закритися коцами до підборіддя; взяв миску і відійшов з нею. По якійсь хвилині-двох я знову був коло ліжка. Письменник уже не дихав…» (Євген Плужник, Три збірки, Мюнхен, Інститут літератури ім. Михайла Ореста, 1979).

Поет знав, що каже: «бути щирим – не всім зуміти». І не боявся суворого суду сучасника саме тому, що «нащадкам безстороннім» промовлятиме моя спокійна щирість».

В оцій спокійній щирості – ключ до своєрідності письма. А позаяк вона живилася вродженою шляхетністю і набутою культурою, то й сталося рідкісне преображення, яке обертає простого смертного на великого поета.Щирість потребує довірливої інтонації. Плужник довів її до межі досконалості. Я сказав «довів» і – засумнівався. Та нічого він не доводив. Просто сказав те, що сказати міг тільки він.

Євген Плужник помер 2 лютого 1936 року. Похований у Братській могилі на Далеких Соловках. 4 серпня 1956 року постановою Військової колегії Верховного Суду СРСР вирок Євгену Павловичу Плужнику скасовано й справу припинено «за відсутністю складу злочину».

2. «Вчись у природи творчого спокою...», 

Вчись у природи творчого спокою

В дні вересневі. Мудро на землі,

Як від озер, порослих осокою,

Кудись на південь линуть журавлі.

Вір і наслідуй. Учневі негоже

Не шанувати визнаних взірців,

Бо хто ж твоїй науці допоможе

На певний шлях ступити з манівців?

Тема: взірець для творчої людини - природа, у якій все гармонійно поєднане, включене в життєвий коловорот.

 Ідея: захоплення красою навколишнього світу і біль з приводу відсутності душевної гармонії,заклик шанувати природу, тому що все минеться, а людина все одно буде бажати гармонії з довколишнім світом.

      Основна думка: людині притаманно сумніватися, помилятися. Тому і потрібно  вчитися у природи, прислухатися до свого серця, своєї натури як частки цієї природи. І вірити, мати якісь ідеали, співзвучні загальнолюдським, щоб не схибити, не піти манівцями.

 Жанр: пейзажна лiрика.

 Римування:  перехресне

Віршований розмір: ямб

 Художні особливості твору:

порівняння– як від озер, порослих осокою.

інверсія – дні вересневі

риторичні запитаття:

хто ж твоїй науці допоможе

На певний шлях ступити з манівців?

      У маленькій (дві строфи) поезії «Вчись у природи творчого спокою» утверджується філософська думка про те, що взірцем для творчої людини має бути природа. Тільки в її «творчому спокої» все досконале й гармонійне, тому у творі звучить заклик шанувати «визнаний взірець» — природу. Євген Плужник ніби втікав від дійсності, заглиблюючись у свій власний світ, але прагнув і нащадкам передати думку про те, що все минеться, а людина все одно буде бажати гармонії з довколишнім світом.

          Усвідомлення зовнішнього спокою, урівноваженості - це ознаки душевного стоїцизму

Стоїцизм (грец. sto — портик (галерея з колонами в Афінах, де Зенон, засновник Стої, навчав філософії)) — філософське вчення, згідно з яким світ-космос перебуває в нескінченній пустоті, будучи живим сферичним тілом, розумною істотою, що організовує всі свої частини в доцільно упорядковане ціле. Долю окремого тіла, за стоїцизмом, визначає його природа, що доцільно включається у всезагальну природу. Найважливішим своїм завданням стоїцизм вважав обґрунтування міцної і розумної основи морального життя людини, яку вбачав у подоланні пристрастей, силі духу, що виявляється у підпорядкуванні своїй долі. Основними чеснотами стоїка було проголошено стійкість, твердість у житті.

3. «Ніч... а човен – як срібний птах!..»( зi збiрки "Рiвновага").

Автор вдається до вiдомого в лiтературi образу човна -  симво­лу людськоï долi, що несеться по хвилях життя, передає глибоке зачарування красою свiту.  У поезії звучать космічні мотиви. Ліричний герой поезії Є.Плужника усвідомлює себе часткою космосу.

Нiч... а човен -  як срiбний птах!

(Що слова, коли серце повне!)

 Не спiши, не лети по сяйних свiтах,

Мiй малий ненадiйний човне!

I над нами, й пiд нами горять свiти...

I внизу, i вгорi глибини...

О, який же прекрасний ти,

Свiте єдиний.

  Тема: відтворення врівноваженості душевного стану ліричного героя,  мотиву туги за минущістю краси, щирих особистих почуттів людини, пов’язаних із  роздумами  про те, що людське життя сповнене радості, гармонії, а подекуди — непевності й смутку.

Ідея: возвеличення любові до всього, що пов’язано з людським життям, вибором людиною життєвого шляху, глибокого зачарування красою свiту.

      Основна думка:  світ такий  глибокий і й незбагненний, але в цьому його краса й привабливість, те, заради чого варто жити.

 О, який же прекрасний ти,

Свiте єдиний.

 Жанр: філософська лірика

 Римування: перехресне

      Художні особливості твору:

Образи-символи: образ човна -  симво­л людськоï долi, що несеться по хвилях життя, передає глибоке зачарування красою свiту:

Метафори: горять свiти, не спіши, не лети по сяйних світах, Мій малий ненадійний човне! (абстрактне, переносне значення, метафора, що може означати і людське життя, і вибір шляху людиною, і мрію).

      Полісиндетон – нагромадження у фразі великої кількості сполучників з метою підкреслення роздумів ліричного героя про глибину й незбагненність світу

I над нами, й пiд нами горять свiти...

I внизу, i вгорi глибини...

епітети - по сяйних свiтах, малий ненадiйний човне,

порівняння - човен -  як срiбний птах

інверсія – свiте єдиний

риторичне звертання Не спiши, не лети по сяйних свiтах,

                                      Мiй малий ненадiйний човне!

О, який же прекрасний ти,

                               Свiте єдиний.

риторичні оклики Що слова, коли серце повне!

                               Нiч... а човен -  як срiбний птах!

Попри те, що у творах Євгена Плужника відображено врівноваженість душевного стану ліричного героя, часто відчувається мотив туги за минущістю краси. Цією думкою наповнений вірш «Ніч… а човен, — як срібний птах!..» Поезія нагадує про те, який прекрасний світ. Образ малого ненадійного човна, що летить по річці, «як срібний птах», символізує людське життя, сповнене радості, гармонії, а подекуди — непевності й смутку. Мить і вічність у чуттєвому, образному вираженні знайшли в цій поезії найяскравіше втілення.

У вірші Є. Плужника конкретна картина ночі на човні поєднується з алегоричною, з глибоким підтекстом. Зачаровує порівняння «човен — як срібний птах» (конкретне значення) і тут же — «не спіши, не лети по сяйних світах, Мій малий ненадійний човне!» (абстрактне, переносне значення, метафора, що може означати і людське життя, і вибір шляху людиною, і мрію). Ліричний герой розуміє глибину й незбагненність світу, але в цьому його краса й привабливість, те, заради чого варто жити.

4. Сповідальність, ліричність, філософічність лірики.

  Євген Плужник — талановитий український поет, письменник, драматург, якого не оминули жорна сталінських репресій, він один із тих, кого ми називаємо тепер «розстріляне відродження». Із його біографії знаємо, що митець свідомо уникав політичних питань, не втручався в досить бурхливі літературні полеміки, ставився до них певною мірою скептично. Можливо, з цієї причини в його поезіях часто бачимо слова «тиша», «тишина», «спокій». Та жорстока дійсність, що вирувала довкола нього (громадянська війна, масовий терор, моральна деградація сучасників), стала врешті його особистою трагедією світосприйняття. Однак через усі твори простежується провідна думка: людство вистраждає, опам’ятається, одужає.

На час виходу першої збірки «Дні» (1926) Євген Плужник був уже визнаним письменником, а сама збірка творів продемонструвала певну опозиційність стосовно «пролетарської літератури». Усі твори митця вмістилися в три збірки: «Дні», «Рання осінь», «Рівновага» (остання за життя поета не була видана).

Ставши членом угруповання «Ланка», яке об’єднувало творчі сили, молодий поет разом з іншими намагався поєднати усталені традиції класики та естетичні потреби нового часу, виробивши власний стиль. І до нинішніх днів літературознавці насправді не дійшли однієї думки: був він реалістом чи імпресіоністом. Слушно свого часу про нього сказав Віктор Петров (Домонтович): «Він поет, хіба цього мало?!»

     Багато поезій сповнені трагічного звучання: класовій ненависті й безжальному братовбивству автор протиставляє ідею цінності людського життя, висловлює протест проти бездумної революційної жорстокості. Знав, які страшні трагедії пережило українське село, як нещадно громадянська війна нищила і винних, і правих:

Сідало сонце. Коливалися трави.

А хто з них винний, а хто з них правий! —

З-під однакових стріх.

VІІ. Узагальнення і систематизація знань студентів. Контроль рівня навчальних досягнень студентів

  1. Слово викладача

  Лірика Є. Плужника наповнена внутрішнім горінням і відзна­чається філігранною витонченістю думки й почуття, образів і жан­рових форм. Його поетичний словник і тропи, на перший погляд, «прості», уживаються звичайні поняття, але за цією звичайністю постає конденсована сила образів, експресія почуттів. Мистецька довершеність досягається своїм баченням світу й людини у ньому, внутрішньою цілісністю переживань та напруженістю думок, що, немов вулкан, виштовхують хвилями спресовану енергію, вольо­вий порив, які концентричними колами розгортаються в худож­ньому світі митця. Не випадково Микола Бажан поетичну твор­чість цього поета відніс до найбільших і найдорожчих духовних цінностей української літератури XX століття.

   2. Евристична бесіда

1.Коли і де народився Євген Павлович Плужник?

2. У якій сімї народився майбутній поет?

 3. Під чиєю опікою жив Євген?

4. Де вчителює Плужник?

5. Де ще, крім учителювання, пробував свої сили Євген Плужник ?

6. В якій літературній організації одержав лiтературне «хрещення» письменник?

 7. Хто був членами групи «Ланка»?

 8. Яким псевдонімом підписався Є. Плужник під перші українськими віршами, які були опубліковані 1923 року в київському журналі «Глобус» ?

9. Коли і завдяки кому побачила   світ перша книжка віршів Євгена Плужника під назвою «Дні»?

10. Чому збірка поезій під назвою «Рівновага», яку Плужник підготував до друку і датована 33-м роком, лишилася ненадрукованою?

11.Скільки років тривала літературна діяльність поета?  

12. Коли помер і де похований Євген Плужник?

VІІІ. Підведення підсумків заняття

Мотивована оцінка роботи студентів

ІХ. Повідомлення завдань для самостійної роботи студентів

Вивчити напам’ять: одну з поезій Є.Плужника (на вибір).

Підготувати повідомлення (реферат, комп’ютерну презентацію) про життя і творчість М. Рильського