Тема. Урок мовленнєвого розвитку. Усне переказування тексту із творчим завданням 

Мета: удосконалювати вміння сприймати текст, відтворювати його зміст із дотриманням характерних особливостей заданого стилю та вжитих у вихідному тексті типів мовлення; удосконалювати текстотворчі вміння; розвивати мислення та усне мовлення, збагачувати та уточнювати словниковий запас, розвивати пам’ять, удосконалювати орфоепічні навички та інтонаційну вправність.

Обладнання: текст для переказу.

ХІД УРОКУ

I. Повідомлення мети і завдань уроку.

II. Підготовка до роботи над переказом.

✵ Читання тексту.

✵ З’ясування значення вжитих у тексті переказу слів, які перебувають у пасивному словнику учнів.

✵ Визначення теми та головної думки тексту.

✵ Визначення стилю тексту. З’ясування покладеного в його основу типу мовлення та допоміжних типів мовлення.

✵ Самостійне складання плану тексту. Складання плану творчого завдання (2—3 пункти додається до плану переказу).

✵ Повторне читання вчителем тексту.

III. Усний переказ тексту. Виконання творчого завдання.

IV. Підведення підсумків уроку.

V. Домашнє завдання.

Тексти для переказу

ДИХАЙМО І СПІВАЙМО!

Одинадцять років живемо в самостійній незалежній Українській державі. Маємо свободу, на вівтар якої упродовж віків покладено не одне життя. Свободу, за яку пролито не одну краплю крові.

Зайди з усіх усюд століттями винищували наш народ фізично, притлумлювали в ньому національний дух, вбивали його традиції, нищили культуру... Розуміли поганці, що без національного самоусвідомлення немає нації.

Тим, що сьогодні ми ще є народом, а не безликою отарою, завдячуємо українському слову, українській пісні та українському мистецтву. Це ті легендарні кити, що з розбурханого океану лихоліть винесли на своїх спинах нашу національну душу. Це ті могутні атланти, які на своїх плечах тримають українську націю сьогодні.

Та ось парадокс! У своїй незалежній державі саме ці лицарі опинилися в найбільшій небезпеці.

Ми любимо вживати вираз «солов’їна Україна». І не задумуємося, чому останнім часом «солов’ї» співають все менше. Де наші уславлені на весь світ співаки, музиканти? Хто не допускає до українського глядача дотепне українське слово?

Соловей для того, щоб співати, мусить мати свою територію, свій «творчий простір». За цей простір солов’ї чесно змагаються піснею.

Але є в природі й гайвороння. Воно сповідує іншу мораль — мораль агресії. Метод зловісного каркання. Те каркання не замінить солов’їної пісні. Але й не дасть соловейкові її співати. Бо в гаю, над яким тусується гайвороння, солов’ям не до співу.

Є в природі ластівки, які своїм щебетом облагороджують природу. Але є й нахабні горобці, які залазять у ластів’ячі гнізда і своїм агресивним цвіріньканням змушують ластівку ліпити іншу оселю.

Між людьми — як між птахами. У кожного своя мораль. Проте птахи керуються інстинктом, а людина — ще й розумом. І честю, якщо вона є, і совістю, якщо вона її має.

Було б наївно заперечувати популярну музику, естрадну пісню, приїзди гастролерів. На все своє місце і свій час. Мистецтво не терпить застою, має оновлюватися. Проте треба стежити, щоб справжнє мистецтво не витіснялося псевдо-мистецьким шумовинням.

Коли стежиш за мистецькими подіями в Україні, складається враження, що хтось не зацікавлений, щоб люди знали справжні перлини нашої культури. Якщо знатимуть, важче буде підсунути їм сірих гундосиків.

Звісно, час усе розставить на свої місця. Хоч дуже часто історію роблять одні, а портрети пишуть з інших. Мабуть, кожна нація має таких «портрето-творців», які святому ліплять роги, а чортові домальовують святого німба. їхнє правило просте: музику замовляє той, хто платить гроші.

То ж чи варто дивуватися, що в Україні майже не виходять українські книжки? Що мізерні тиражі українських газет? Що майже не знімаються українські фільми? Що озлидніли бібліотеки? Що український ефір запльовано антиукраїнщиною?

Невже наша душа не сумує за українською піснею? Невже серцю не хочеться теплоти рідного слова? Невже наш розум не потребує чистого національного повітря? Тож дихаймо і співаймо! (430 слів )

(За Є. Дударем )

v Пояснити значення слів парадокс (думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами і начебто суперечить здоровому глуздові, хоч насправді може й не бути хибною), агресія (незаконне застосування сили); фразеологізму покласти на вівтар (свободи).

✵ Дібрати синоніми до слів притлумлювати, шумовиння, мізерний, тусуватися, озлидніти.

✵ Скласти план.

Орієнтовний план

І. Одинадцять років живемо у незалежній Україні.

ІІ. Нації немає без національного самоусвідомлення.

II. За що ми завдячуємо українському слову, пісні, мистецтву.

III. Чому не співають українські «солов’ї»?

1. Агресивна мораль гайвороння й горобців.

2. Між людьми — як між птахами.

3. Справжнє мистецтво і псевдонародне шумовиння.

4. Чому люди не знають справжніх перлин мистецтва?

5. Просте правило «портрето-творців».

IV. Душа потребує національного повітря.

V. Дихаймо і співаймо!

✵ Назвати наявні в тексті ознаки публіцистичного стилю.

v Зробити докладний переказ (усно), додавши власні роздуми про роль і значення, українського слова, української пісні та українського мистецтва у житті сучасної молоді (або у власному житті).

МИ Є НАРОД

Ми, українці, були народом, коли, об’єднавшись, відбивали чужинецькі навали, коли ставали під козацькі прапори Богдана Хмельницького і освячували гайдамацькі ножі в Холодному Яру. Ми підносилися до рівня великого європейського народу у філософії Григорія Сковороди і геніальній поезії Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, у музиці Миколи Лисенка та у творчості театру корифеїв. Ми демонстрували світові могутній інтелект народу у відкриттях наших учених: Володимира Вернадського, Миколи Кибальчича, Віктора Глушкова.

І ми, українці, переставали бути народом, догідливо сплачуючи данину ординським ханам та всіляким іншим завойовникам, терплячи наругу й знущання над собою, своєю вірою, культурою, дозволяючи принижувати власну людську й національну гідність різним зайдам. Ми втрачали високе звання народу, коли приречено схиляли голови перед тиранами, оспівуючи чужих вождів і власних манкуртів.

Усе, усе фіксується на скрижалях історії. Усвідомлення себе як народу завжди надавало нам сили і здобувало нам перемоги. Коли ж ми переймалися рабською психологією, підставляючи зігнуті спини під канчуки, ми неминуче зазнавали поразки. Покірливо дозволяю чи вигрібати останні зернинки з убогих хатніх закутків, прирікаючи своїх дітей і себе на голодну смерть, ми ставали безликою сірою масою. Такою ж невиразною, за сучасною термінологією, зомбованою масою виглядали й учасники мітингів, які вимагали страти «ворогам народу». Але ж у тих списках значилися й наші улюблені письменники, композитори, артисти, вчені з європейською славою! Свідомо перетворюючи свій народ на агресивний натовп, влада з його ж таки благословення знищувала тих, наймудрішііх, найталановитіших, найсміливіших, яких вона найбільше боялася.

То була не тільки наша трагедія, а й наша ганьба. Зазнаючи поразок, ми втрачали все: гідність і державу з Богом даною назвою Україна. Ми ставали в кращому разі Малоросією, а то й Хохляндією, більшість якої вражена вірусом меншовартості.

Уроки історії необхідно пам’ятати й робити висновки. Уперше від летаргічного сну ми пробудилися одинадцять років тому, випроставшись нарешті на повний зріст і на весь світ заявивши, що таки є народом!

Ми в центрі Європи, і нас п’ятдесят мільйонів. На кожного жителя ми вже вирощували по тонні зерна, і тепер воно має бути нашим. Так само, як цукор. Так само, як чавун, сталь, вугілля і кораблі, побудовані на наших заводах. Усі. ми, такі різні, одинадцять літ тому стали єдиними у прагненні реалізувати мрії багатьох попередніх поколінь наших співвітчизників.

Романтично настроєні, щиро переконані в справедливості власних намірів, ми спершу й не помітили, що плодами нашої незалежності насамперед спритно скористалися ті, про яких геніальний Франко писав: «Ти, брате, любиш Русь, як хліб і кусень сала».

Кожному з нас хочеться, аби якнайшвидше ми подолали соціальні негаразди і вийшли нарешті на стовпову дорогу розвитку. Ми є великий народ і маємо пам’ятати це. У наших руках доля вітчизни, її теперішнє й майбутнє.

Ми маємо головне історичне завоювання — незалежність. (430 слів)

(За О. Глушком)

Пояснити значення слів інтелект, (здатність до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів), манкурт (людина позбавлена пам’яті про свій народ, рід; перен. відступник, зрадник), зомбований (такий, що беззастережно й сліпо підкоряється волі людей, що чинять на нього вплив) та виразів ставати під прапори; вийти на стовпову дорогу; фіксувати на скрижалях історії; випростатись на повний зріст; вірус, меншовартості.

Орієнтовний план

І. Коли ми були народом.

1. Ставали під козацькі прапори і святили гайдамацькі ножі,

2. Підносилися до рівня європейського народу у філософії Сковороди й творчості Шевченка, Франка, Лисенка й корифеїв театру.

3. Демонстрували інтелект у відкриттях учених.

II. Коли ми не були народом.

1. Сплачували данину завойовникам.

2. Терпіли наругу над вірою й культурою.

3. Оспівували чужих вождів і власних манкуртів.

III. На скрижалях історії фіксується все.

1. Усвідомлюючи себе народом, ми здобували перемоги.

2. Прирікаючи себе на голодну смерть, ми ставали сірою масою.

3. Ставали зомбованою масою на мітингах.

4. Найкращі знищувалися з благословення агресивного натовпу.

IV. Ми ставали Хохляндією.

V. Одинадцять років тому ми стали єдиними.

VI. Доля вітчизни в наших руках.

VII. Головне наше завоювання — незалежність.

✵ Записати на дошці підносилися до рівня великого європейського народу; наші вчені: Володимир Вернадський, Микола Кибальчич, Віктор Глушков.

✵ Зробити докладний переказ (усно), завершивши його роздумати про те, яким чином впливає здобуття Україною незалежності на долю молоді.

Тема уроку: Усний докладний переказ тексту публіцистичного стилю із творчим завданням.

 Мета уроку: повторити відомості про публіцистичний стиль, формувати вміння переказувати текст публі­цистичного стилю, визначати тему та головну думку, добирати заголовок, складати план;  ви­ховувати порядність, чесність, відповідальність.

Тип уроку: урок розвитку зв’язного висловлювання.

Обладнання уроку: текст переказу.

Хід уроку

І. Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

ІІ. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок.

1. Бесіда.

1)              У якій сфері життя суспільства вживається публіцистич­ний стиль?

2) Яка його мета?

3) Які жанри публіцистичного стилю вам відомі?

4) Яка основна форма викладу характерна для цього стилю?
      5) Охарактеризуйте лексику, властиву публіцистичному стилю.

ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.

1. Читання тексту.  

Людина — це унікальна істота, яка є не просто творінням вищого розуму, не просто відображенням Божої мудрості, могутності, творчого потенціалу. Людина, з погляду християнства, є особою, яка має власний розум, власну волю, власні почуття.

Людина безсмертна не лише в релігійному розумінні, але й у своїх ділах. Усе, що кожен з нас зробить, матиме свій слід у майбутньому. Найзагальніше покликання кожної людини — жити. І жити гідно. Часто ми відволікаємося на дрібні і скороминущі речі, а це принижує людину, робить її життя примітивним і нецікавим.

Крім основного призначення, кожен має особисте покликання. Бог кожного з нас любить і наділяє тим чи іншим талантом, якоюсь характерною властивістю, яку людина може розвинути або змарнувати. Навіть якщо ми не відчуваємо в собі здібностей до мистецтва, науки чи спорту, то можемо розвивати щедрість, терпимість, порядність та інші чесноти, яких нам часто бракує в житті. Для кожного важливим є вміння поводитися в буденних ситуаціях. Часто людина грішить тим, що будує величезні плани, мріє про високе життя, але не вміє бути уважною до щоденних потреб рідних. Цінність життя людини повинна вимірюватися кількістю добра і любові, вкладених нею у кожну, хай і невеличку справу. Люди мають жити в дружбі, злагоді, допомагати один одному. А допомога тільки тоді буде шляхетною, коли вона є безкорисливою. Ми живемо в суспільстві, серед інших людей, і постійно відчуваємо на собі їхню опіку та внутрішню погребу якогось ставлення до них. Вже самою природою передбачено, що сильніший повинен піклуватися про слабшого. І, власне, сила сильного полягає в тому, наскільки він використовує її для служіння іншим. Батьки не просто виховують дітей, забезпечують їжею, одягом, відсилають до школи; вони люблять їх і піклуються про них.

Кожну хвилину свого життя потрібно пам’ятати, що ми — діти Божі. Тому треба навчитись прощати, жити в спільноті: потішати самотніх, давати потребуючим. Ми маємо творити добро і боротись зі злом. І якщо деколи відступаємо від цього, то завжди можемо виправитись, бо знаємо, що Бог нас очікує з любов’ю і прощенням (3 посібника; 315 сл.).

Словникова робота (компетентність саморозвитку і самоосвіти).

Чеснота — це позитивна моральна якість людини.

Потенціал — це можливості, наявні сили; засоби, що можуть бути використані.

Шляхетний — який відзначається високими моральними якостями; який дістав добре виховання (синоніми: благородний, великодушний, праведний).

Спільнота — це об’єднання людей, згуртованих спільними умовами життя, метою, інтересами.

2. Визначення теми та головної думки тексту.

3. Добір заголовка.

4. Колективне складання плану.

Орієнтовний план

1.                 Людина — унікальна істота.

2.                 Людина безсмертна у своїх ділах.

3.                 Особисте покликання кожного.

4.                 Необхідність розвитку талантів.

5.                 Уміння поводитись у буденних ситуаціях.

6.                 Допомога має бути шляхетною.

7.                 Ми — діти Божі.

5. Ознайомлення учнів з творчим завданням.

 Продовжте переказ роздумами про те, у чому, на вашу думку, сенс людського життя

6. Повторне читання тексту.

7. Самостійна робота над переказом з творчим завданням у чернетках.

8. Усне переказування учнями тексту з творчим завданням за планом.

ІV. Пояснення домашнього завдання.

Написати докладний переказ тексту.