Олександр Олесь (Кандиба) народився 5 грудня 1878 року в м. Білопілля Сумської області в чумацько-селянській сім’ї.
Олександр Олесь закінчив початкову школу й двокласне училище, а у 15 років (1893) вступив до хліборобської школи у містечку Дергачі неподалік Харкова. Там Олександр брав участь у випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», в яких з’являються його перші вірші.
Став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, незабаром через матеріальні нестатки Олесь змушений був залишити його. Працював у херсонських степах.
У 1903 Олесь вступив до Харківського ветеринарного інституту. Під час навчання в університеті, паралельно працював на Дарницькій різниці.
У 1905 р. альманах «Багаття» вперше публікує твори Олександра Олеся.
Перша поетична збірка Олександра Олеся мала назву “З журбою радість обнялась”
У 1907 році одружився з Вірою Свадковською, яка народила йому сина Олега Ольжича.
За 1907–1918 рр. поет створив шість книг: «З журбою радість обнялась» (1907).
У 1912 р. подорожує Гуцульщиною, отримує незабутні враженням.О. Олесь познайомився та провів кілька днів у Карпатах з І. Франком, з В. Гнатюком, О. Кобилянською, М. Коцюбинським.
У 1913 р. Олександр Олесь побував в Італії, написав низку віршів про свої враження.
Після більшовицького жовтневого перевороту Олесь опиняється за кордоном (1919). Еміграція стала трагедією життя Олеся. Після еміграції за кордон оселяється і періодично живе в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Олесь видає за кордоном ряд збірок, основна тема яких — туга за Україною.
Восени 1941 р. юнак побував у Києві, мріючи про відновлення української державності. Нацисти схопили Олега Ольжича і в червні 1944 р. закатували в концтаборі Заксенгаузен.
22 липня 1944 року Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель сина.
Місце, де похований Олександр Олесь – це Ольшанське кладовище в Празі.
Твори Олександра Олеся:
збірка «З журбою радість обнялась»
збірка «Княжа Україна»
драматична поема «Ніч на полонині»
драматичний етюд «По дорозі в Казку».
Найхарактерніші стильові ознаки поезії Олександра Олеся:
– щирий ліризм, сповідальність
– часте викоримтання антитез,контрастів
– майстерне відтворення в слові гами звуків і кольорів навколишнього світу
– глибоке відчуття і переосмислення фольклору
Інші твори:
«Брати-вигнанці, пригадаймо…»
«В болотах жаби рай знайшли…»
«В Вас стільки сонця золотого…»
«В вигнанні дні течуть, як сльози…»
«Зима пройшла, весна минає…»
Зимою
«Золоті хвилини линуть…»
«І ти продався їм, Тичино…» (1928)
«Ні, душу мучити свою…»
«Ні, забуття не дасть мені й сама природа…»
«О правда! Мій народ смішний безкрає…»
«О принесіть як не надію…»
«О слово рідне! Орле скутий!..»
«Одну я любив за веселість…»
«Очі — дві волошки в житі…»
«Хтось постукав в моє серце…»
«Хтось ударив без жалю по серцю моїм…»
«Чари ночі»
«Чи вгледжу ще свою країну…»
Юнацька пісня
«Я закоханий… Люблю!..»
«Я сонця жду, і сонце зійде…»
«Як любо, як безмежно любо жити…»
«Солов’єва пісня ллється…»
«Сонце на обрії, ранок встає…»
«Тікаю від крові до сонця, квіток…»
«Уймають болі єдині сни…»
Цікаво!
Олександр Олесь писав твори як українською, так і російською мовою, займався журналістською діяльністю, писав драматичні твори, а ще працював ветеринарним лікарем.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/oleksandr-oles-biografiya-skorocheno
4 грудня (за іншими джерелами – 5 грудня) 1878 року – день народження українського поета, письменника Олександра Олеся.
Двадцять п’ять останніх років свого життя поет жив поза межами України. Помер він у Празі 22 липня 1944 року, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель свого сина Олега Ольжича у концтаборі Заксенгаузен.
На світлу пам’ять Олександра Олеся “Український інтерес” підготував для вас цікаві факти з біографії письменника:
Справжнє ім’я – Олександр Іванович Кандиба. Олесем його називала дружина. Через це поет почав друкувати інтимну лірику (а згодом й інші твори) саме під таким псевдонімом.
Під час навчання у Харківському ветеринарному університеті самостійно вивчав польську, сербську та болгарську мови. У той же період, на відкритті пам’ятника Котляревському у Полтаві, зустрівся з Панасом Мирним, Лесею Українкою та іншими культурними діячами того часу. Після цієї зустрічі вирішив повністю перейти на українську мову.
Його перша збірка поезій “З журбою радість обнялась” вийшла у 1907 році за кошти мецената Петра Стебницького. Після закінчення університету Олександр Олесь намагався знайти професію пов’язану з творчою діяльністю – у газетах чи видавництвах. Проте тоді у нього це не вийшло, внаслідок чого поет 10 років працював ветеринаром на Дарницькій скотобійні в Києві.
Більшість творів писав у кав’ярнях чи дома вранці за чаєм. Писав на клаптиках паперу, часто їх губив, забував.
У 1919 році, рятуючись від більшовиків, Олександр Олесь з дипломатичним паспортом виїздить до Угорщини, залишаючи у Києві сім’ю. Через 4 роки Червоний хрест допомагає вивезти з УРСР дружину та сина.
У 1921 році видав збірку “Перезва”, де у саркастичному стилі висміяв українців-емігрантів. Через двозначність висловлювань книгу критикувала інтелігенція.
Після смерті поета поховали на Ольшанському кладовищі у Празі. 3 січня 2017-го року його перепоховали в Києві на алеї почесних поховань Лук’янівського кладовища.