Дитинство в "Київській Венеції"

Ліна Костенко народилася у 1930 році у Ржищеві. Батько поетеси, педагог і поліглот Василь Костенко самотужки опанував 12 мов і викладав у місцевій школі ледь не всі предмети. У 1936 році його як "ворога народу" засудили на 10 років концтаборів.

Існує легенда, що, коли до нього прийшли з обшуком енкаведисти і сказали: "Показуй, де ти ховаєш зброю", Костенко усміхнувся і кивнув на колиску: "Отам". Там у колисці спала маленька Ліна.

За кілька років родина переїхала до Києва. Жили в робітничому селищі на Трухановому острові. Школу №100, до якої ходила Ліна, було спалено разом з усім селищем 1943 року. Про це Костенко згодом написала вірш "Я виросла у Київській Венеції". Поетеса продовжила навчання в школі №123 на Куренівці.

Писати Ліна почала в літературній студії при журналі "Дніпро", якою опікувався Андрій Малишко, друкуватися почала в 16 років. На відмінно закінчивши школу, вступила спочатку в Київський педагогічний інститут імені Ґорького (тепер імені Михайла Драгоманова), а потім продовжила навчання в Московському літературному інституті Ґорького.

Її онучка Ярослава-Франческа Барб'єрі розповідає про бабусю, що її вибір міг бути й не літературним — за її словами, Костенко з підліткового віку була закохана у філософію, вже тоді читала Руссо, Дідро, Вольтера, Канта. Та на філософський факультет університету Шевченка вступ для неї був закритий через "неблагонадійність" родини.

"У Київському університеті на факультеті філософії їй, вісімнадцятилітній дівчині, сказав військовий з маузером: "Такие, как вы, учиться здесь не будут", — переказує Ярослава-Франческа.

Сама Ярослава-Франческа обрала вивчати в Оксфорді саме філософію. Але про долю дітей і онучки Ліни Костенко трохи згодом.

Ліна Костенко і війна

Дитинство Ліни Костенко пройшло в роки Другої світової. Вона мало розповідає про це, але в поезіях можна зустріти рядки про "балетну школу" замінованого поля та "дитинство, вбите на війні".

Коли ж у 2022-му розпочалося повномасштабне вторгнення, Костенко несподівано з'явилася на публіці під час нагородження Орденом Почесного легіону Франції. Уперше за останні 12 років письменниця дала інтерв'ю телеканалу "Київ", у якому розповіла, що не припиняла працювати, навіть коли під Києвом точилися бої.

"Я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну.

І ці бомби о четвертій годині ранку — мені вони звичні з дитинства. Тепер я знову почула ті самі бомби, страшніші, і, мушу вам сказати, я не злякалася. Ні разу не пішла в укриття. Воно гуде, думаю, добре, хай: уб'є, то уб'є.

Перший місяць, правда, не дуже писалося. Перший місяць я стежила за кожним кроком і нюансом цієї війни. А потім узяла себе в руки й почала писати, писати і все. А інші люди кожен у своїй професії робить своє", — розповіла письменниця.

Недостатньо радянська

Та повернімося в 1956 рік, коли Ліна Костенко щойно закінчила навчання. Випускниця Київського педагогічного і Московського літературного інститутів, вона вже на той час мала три поетичні збірки. Літературознавці і критики пророкували їй велике майбутнє, але раптом книгу "Зоряний інтеграл" забороняє до друку радянська цензура. Аргумент — політична позиція авторки.

Вірші Ліни Костенко стали ходити в самвидаві. Наступну збірку "Княжа гора" теж зняли з верстки. Сучасники розповідають, що цілком імовірно йшлося лише про одну поезію про Україну, яка не догодила тим, що була "недостатньо радянською".

Але затята Костенко на поступки не пішла: "Або збірка буде із цим віршем, або не буде збірки!"

У 1963 році на одній з ідеологічних нарад секретар ЦК КПУ з ідеології Андрій Скаба дав сигнал до погрому молодих:

"Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів Вінграновського, Драча, Костенко".

Ліна Костенко ж на ці завуальовані погрози відповіла "Коректною одою ворогам":

"...хвала вам! Бережіть снагу.

І чемно попередить вас дозвольте:

Якщо мене ви й зігнете в дугу,

То ця дуга, напевно, буде вольтова".

Писала в стіл

І збірок більше не було. На ім’я Ліни Костенко наклали табу у видавничому світі й вона змушена була писати у стіл 16 років.

Так історичний роман у віршах "Маруся Чурай", шедевр української і світової літератури, за який Костенко в 1987 році отримала Шевченківську премію, пролежав нікому не відомим цілих 6 років.

Суди над дисидентами

Ліна Костенко була однією з лідерок шістдесятницького руху та приходила на суди до дисидентів, яким інкримінували "антирадянську діяльність та пропаганду".

Пам'ятним став суд у Львові над братами Михайлом та Богданом Горинями. Тоді з Києва на закрите засідання приїхала ціла делегація української інтелігенції, серед якої були Іван Драч, В’ячеслав Чорновіл, Микола Холодний та Ліна Костенко. І хоч уплинути на вирок вони не могли, моральне значення їхнього протесту було величезне, згадував В’ячеслав Чорновіл:

"Ліна Костенко й Любов Забашта задумали... записати вирок. "Громадськість" буквально насильно відібрала в них ці записи. А ще Ліна Костенко після вироку кинула засудженим квіти.

Квіти, звичайно, були негайно заарештовані, саму Ліну Костенко в сусідньому приміщенні "с пристрастием" допитали, але урочиста церемонія завершення закритого суду над "особливо небезпечними державними злочинцями" була геть зіпсована".

Також Ліна Костенко з Іваном Драчем організувала звернення від львівських письменників про взяття на поруки Богдана Гориня як наймолодшого із заарештованих. Після цього, пише Наталка Позняк-Хоменко, до неї завітав ввічливий молодик із "компетентних органів" і запросив до КГБ на розмову.

"Це запрошення чи наказ?", – поцікавилася письменниця. "Що ви, звичайно ж, запрошення", – відповів той. "Тоді дозвольте ним не скористатися", – відповіла Костенко й зачинила двері.

Лишаючи свою доньку у батьків і ризикуючи не повернутися до неї, Костенко їздила на протести проти введення радянських військ у Чехословаччину.

Донька письменниці Оксана Пахльовська розповідає про цей період, на який припало її дитинство, так:

"Я – у Ржищеві, де мій дід посадив для мене грядочку великих і смачних полуниць "Вікторія"… Ходжу навколо цієї грядочки, заклавши руки за спину, і граю в тюрму. Ось я у в’язниці, ось до мене приходять "вони", але я нікому і нічого не скажу…"

Також легендарною стала промова Костенко в Спілці письменників у 1966 році, коли там відбувалася традиційна церемонія таврування "національних відщепенців". Тоді письменниця відкрито виступила на підтримку Івана Світличного, Опанаса Заливахи, Михайла Косіва, братів Горинів, чим викликала шквал овацій з боку молоді.

Згодом вона написала відкритого листа в газету "Літературна Україна" на захист Чорновола. Його, звісно, не опублікували, але Костенко отримала остаточне табу на власну творчість.

Кохання Ліни Костенко

Єжи Ян Пахльовський

Про чоловіків Ліни Костенко відомо мало, як, зрештою, і про її життя. Її першим коханням був поляк Єжи-Ян Пахльовський, з яким вони познайомилися в Московському літературному інституті — він прагнув стати письменником-мариністом

.

Закохані студенти прагнули одруження, але на заваді був Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про заборону шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями". Можна було змінити громадянство та вступити в шлюб, але відмова від радянського громадянства розглядалася як зрада Батьківщині.

Тому й співав Єжи-Ян своїй коханій улюблену пісню його матері — "Сo komu do tego, ze my tak kochamy" ("Кому яке діло, що ми так кохаємо").

Але в 1954-му Указом Президії Верховної Ради УРСР шлюби з іноземцями були дозволені й молоді люди побралися. У шлюбі народилася донька, але за два роки після її народження батьки розлучилися — не зійшлися характерами. Пахльовський згодом шість років працював рибалкою на суднах далекого плавання й став мариністом, як мріяв.

А Костенко присвятила Єжи Пахльовському вірш-прощання "Спогад" ("Поїзд iз Варшави"), у якому рефреном лунали слова його матері:

"Поїзд із Варшави мчить крізь моє серце,

Сто доріг між нами, а печаль одна.

Іншого цілую, а бринить сльозами:

"Co komu do tego, ze my tak kochamy!"

Аркадій Добровольський

Коли Ліні Костенко було 28 років, вона стала зустрічатися зі старшим за неї на 20 років письменником і перекладачем Аркадієм Добровольським, який на той момент провів у сталінських таборах на Колимі 25 років. Загалом він був тричі засуджений за "контрреволюційну націоналістичну та терористичну діяльність".

У 1959 році він влаштувався працювати на кіностудію Олександра Довженка, де познайомився з Ліною Костенко. Вони разом працювали над кіносценарієм "Перевірте ваші годинники" про українських поетів, які загинули у Другій світовій війні. Але фільм на екрани не вийшов — цензура внесла стільки правок, що Костенко відмовилася від авторства.

Добровольський мав дружину й сина, тож його стосунки з Ліною піддавалися суспільному осуду. У книзі "Найбільше диво – життя. Спогади" Микола Руденко написав про Добровольського й Костенко:

"Що більше я придивлявся до цієї людини, то більше вона мені подобалася. Енергійний, із правильними рисами обличчя, провівши в сталінських концтаборах двадцять два роки (тут би доречно виставити аж три окличних знаки), видавався, однак, порівняно молодим, вродливим, навіть сивина не торкнулася його волосся. Чарівність його образу доповнювали тактовність, широка ерудиція та культура.

Не дивно, що в нього закохувалися молоді жінки. Закохалася в нього й наша видатна поетеса Ліна Костенко. Вони навіть пробували створити сім’ю — чому це не вийшло, не нам судити".

Василь Цвіркунов

Другим чоловіком Ліни Костенко став директор кіностудії імені Довженка Василь Цвіркунов. Саме за його підтримки світ побачили "Тіні забутих предків", "В бій ідуть тільки "старі"", "За двома зайцями" та багато інших. Вони познайомилися 1963 року, Цвіркунов мав сім'ю й дітей, Костенко — дочку й стосунки з Добровольським. Їй було 33, йому — 46.

"Думка моя переплакана двічі може дивитися людям у вічі. Грішниця я. Полюбила чужого. Долі моєї пекуча жого! Буде гроза! Потім буде тиша. Жінка твоя. Але я твоїша", — писала Костенко.

Не зважаючи на шалений осуд суспільства, вони одружилися й прожили разом 25 років, до смерті Цвіркунова. У цьому шлюбі Костенко народила сина.

Біографи письменниці пишуть, що ці стосунки стали для Ліни тихим сяйвом. Не дивлячись на те, що Василь мав важке фронтове поранення, ампутацію ноги, вони разом з дружиною багато подорожували, об'їхавши всю Україну. Були й важкі часи, коли вони обоє були безробітними, але й тоді разом долали чорну смугу життя.

Діти Ліни Костенко

Письменниця має двох дітей — доньку Оксану від першого шлюбу й сина Василя від другого.

Оксана Пахльовська — професорка, літературознавиця та культурологиня, викладає україністику в Римському університеті ла Сап'єнца. Василь Цвіркунов-молодший —програміст і живе з родиною в США.

Костенко з онучкою та донькою. 

Онука Ліни Костенко Ярослава-Франческа Барб'єрі навчалася в Римському університеті, в якому працює її мати, у Сорбонні, а згодом отримала дві ступені магістра у London School of Economics and Political Science та Оксфорді.

Про бабусю говорить з теплотою і називає "старшою мамою", часто навідує — "місяць на Новий рік і Різдво та місяць у березні-квітні – на свято дня народження. Так що, вважайте, третину року проводжу в Україні".

Поїздки в Чорнобильську зону

Ліна Костенко їздила у Чорнобильську зону відчудження після аварії на ЧАЕС, ризикуючи здоров’ям — вона брала участь в різноманітних експедиціях, які, за її словами, "знімали посмертну маску" з тієї землі. Також казала, що справжні патріоти – не ті, які в столиці співають "Ще не вмерла", а ті, котрі їдуть туди, де вмерла, і прагнуть відшукати хоча б якусь згадку.

"Ви запитаєте, — як можна любити Зону?" А як можна її не любити? Хіба матір любиш менше від того, що вона вже померла? Навпаки, більше, глибше, покаянно, бо це любов, помножена на біль непоправної втрати", — писала Ліна Костенко.

Про Чорнобильську катастрофу вона говорила й у своїх нечастих публічних виступах на початку 2000-х, які одразу ставали резонансними. А коли її запросили на телевізійну програму, вона в свою чергу запросила знімальну групу в Овруцький район і більшу частину програми розповідала про Зону.

"Політичної біжутерії не ношу!"

Коли у 2000 році з нагоди сімдесятиліття Ліни Костенко тодішній президент Леонід Кучма нагородив її орденом Ярослава Мудрого V ступеня, вона відмовилася іти на церемонію нагородження.

А згодом, за президенства Віктора Ющенка, відмовилася від звання "Герой України". "Політичної біжутерії не ношу", — став крилатим вислів Ліни Костенко у відповідь на намір нагородити її відзнакою.

Очільниця пресслужби Ющенка Ірина Геращенко згадувала, що до зустрічі з Костенко президент готувався ретельніше, ніж до першого постмайданного візиту Путіна в Україну, що відбувся того ж дня.

"Ми піднялися сходами і подзвонили. Під квартирою стояв хлопець з пресслужби з червоними вухами. "Вона не відкриє!" – прошепотів він. Віктор Андрійович подзвонив ще раз: "Дорога Ліна Василівно, це Ющенко!".

Двері відкрилися, на порозі стояла Ліна Костенко, вона дозволила президенту і мені зайти. Я й досі пам’ятаю кожну хвилину перебування в квартирі, де фото дорогих і важливих в її житті людей, нашу розмову, яка почалася з суворої виволочки за те, що хлопець, який дзвонив у двері до Ліни Василівни, говорив російською…".

Нобелівка для Ліни Костенко

Цей факт є маловідомим, але в 1967 році кандидатуру поетеси висували на отримання Нобелівської премії — у списку з 70 авторів також були прізвища Павла Тичини та Івана Драча. Їхні імена знайшли в документах, які у 2017 році оприлюднила Шведська академія наук — адже вся документація Нобелівського комітету тримається в секреті протягом 50 років, пише ВВС.

Також у 2022 році комітет Верховної Ради повідомляв, що хоче висунути кандидатуру Ліни Костенко на Нобелівську премію з літератури в 2022 році. Онука Ярослва-Франческа Барб'єрі припускає, що той факт, що її бабуся досі не має міжнародного відзначення, — це наслідок відсутності державної промоції, перекладів і власне стилю життя Костенко:

"Премії – часто результат "тусовок", домовленостей, випадковостей. От ніколи Ліна Костенко не опинилася б у ситуації "прохача" або промоутера себе самої. Часом вона жартує, що не має часу їсти, бо "робота кличе". Отож, робота кличе, а не тусовки".

Як Костенко живе зараз

У 2010 році вийшов перший прозовий роман письменниці "Записки українського самашедшого", який отримав нечувану популярність серед читачів і став лідером продажу серед українських книжок. У 2011 вийшла друком "Річка Геракліта" – поки остання поетична збірка, куди увійшли не лише найкращі твори, але й 50 нових поезій.

З початку війни на сході України в 2014 році письменниця приєдналася до гуманітарної акції "Другий фронт АТО" і передавала на фронт збірки своїх поезій. У 2018 році підтримала відкритий лист до ув'язненого в Росії Олега Сенцова.

У липні 2022 року журналістам вдалося кілька хвилин поспілкуватися з Ліною Костенко. На питання, чи вилікувалася українська нація від хвороб, про які вона неодноразово писала, письменниця відповіла заперечно:

"Ні, не вилікувалася. Тому що українська нація дуже різна. Є українська нація, а є ще малороси. Нам треба, щоб закінчилася війна перемогою України, і тоді розберемося з усім і від усіх хвороб усі будуть вилікувані. Бо зараз люди порозумнішали дуже".

Про Росію, росіян і перемогу України Костенко сказала:

"Це імперія давня-предавня, народ невільний. Я ніколи не мала жодного поганого почуття до жодного народу, а зараз росіян терпіти не можу. Я всі тридцять років незалежності знала, що Росія на нас нападе. Навіть у цій книжці про українського самашедшего — вони думали, що це сумашедший, а він єдиний був нормальний. Він знав, що одного разу Україна прокинеться в іншій країні. Так ми і прокинулися під час війни.

Я ж казала вам, що французи казали про українців? Перемога або смерть".

На питання, коли очікувати виходу її нової книжки, відповіла, анонсуючи одразу три видання:

"Скоро. І не однієї, а кількох. Бо я свій час не втрачаю. Буде велика книжка прози, книжка віршів і книжка осмислень, що сталося".

Як розповідають друзі Ліни Костенко, письменниця не відходить від домашнього комп'ютера — спілкується з рідними по скайпу, відстежує політичні новини.

"Вона весь час за клавіатурою. Рукопис "Самашедшого" подавала в електронному вигляді", — розповідає видавець "А-ба-ба-га-ла-ма-га" Іван Малкович.

Про соцмережі Ліни Костенко

А от у соцмережах Костенко нема. В інстаграмі та фейсбуці користуються популярністю кілька сторінок, підписаних ім'ям поетеси — чимало медіа навіть цитували їх у своїх новинах у дусі "Ліна Костенко у своєму фейсбуці запропонувала нові назви для станцій київського метро". Але це помилка, адже сторінки Ліни Костенко несправжні, що підтверджує її онучка:

"А соцмережами не користуються ні мама Ліна, ні моя мама (Оксана Пахльовська, – ред.). Думаю, для них це зайвий шум, який заважає робочому режиму та душевним станам.

Причому існують якісь ніби блоги, що їх веде Ліна Костенко. Не вірте, немає таких блогів!"

Читайте есей Костенко

Хоч сторіз Ліна Костенко не знімає, проте на Суспільне Культура можна прочитати її роздуми про національну ідентичність. Цю лекцію письменниця прочитала для студентів 1 вересня 1999 року в Києво-Могилянській академії. Але слова про самоусвідомлення і репрезентацію українців від поетеси-шістдесятниці, яка більшість свого свідомого життя боролася з радянською системою, актуальні й під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році.

Костенко говорить про "дефект головного дзеркала" – національного телескопа, через який українське суспільство сприймає себе й за допомогою якого ретранслює наративи про себе в світ. За її словами, цей телескоп застарів, не модернізується, і обслуговують його непрофесійні й недоброчесні фахівці. Що ж робити українцям, аби не втратити себе?

Зараз Ліна Василівна майже не з'являється в публічному просторі, але раніше вона часто виступала на публіці і її промови збереглися як яскраві приклади ораторського таланту серед українських митців. Суспільне зібрало в одне відео кілька її публічних виступів.

Тема  ЛІНА КОСТЕНКО. ЖИТТЯ Й ТВОРЧІСТЬ ПИСЬМЕННИЦІ. ОСОБЛИВОСТІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО СТИЛЮ.

Мета: ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом Ліни Костенко; розкрити жанрове й тематичне розмаїття її творчості; познайомити з особливостями індивідуального стилю; формувати власне ставлення до таких особистостей, як Ліна Костенко; виховувати любов до поезії.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрет Ліни Костенко, фотовиставка, виставка творів письменниці,епіграф до уроку, хронологічна таблиця, роздатковий матеріал.

                                   ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

1. Перевірка наявності учнів та учнівських зошитів

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів

Сьогодні ми продовжимо своє знайомство із «шестидесятниками», творість яких неабияк збагатили нашу літературу високопатріотичними, ідейно-багатими, історичними, яскравими  творами .

Бесіда

–  Пригадайте, хто такі шістдесятники, чому  їх так називали? ("Шістдесятники" – це нова генерація творців, які прагнули сказали власне, оригінальне слово не лише в мистецтві, а й у суспільному житті, намагалися позбутися нагляду й тиску КДБ, гуртувалися самочинно, виходячи зі справжніх ідейно-естетичних інтересів. Працювали в 60 рр. ХХ ст., тому їх так назвали).

– Назвіть відомих "шістдесятників": поетів, прозаїків, перекладачів, літературних критиків (Найбільш відомими були: поети  Дмитро Павличко, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Василь Стус, Борис Олійник; прозаїки Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Володимир  Дрозд, Валерій Шевчук; перекладачі Григорій Кочур, Анатоль Перепадя; літературні критики Іван Світличний, Іван Дзюба, Євген Сверстюк).

– Які теми висвітлювались "шістдесятниками"? (Питання правди та історичної пам’яті, голодомору 1932-1933рр. та сталінських репресій, несамовито-щира любов до України, віра в непоборну силу її народу, його провідну місію).

–  Скільки хвиль арештів було, коли саме? (Було три хвилі арештів: перша – в серпні-вересні 1965р. заарештували  Івана Світличного, Опанаса Заливаху, братів Гориних та інших; друга – 1972р. забрали Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола, Євгена Сверстюка, Івана Світличного, Івана Дзюбу, Івана Калинця та інших; третя хвиля – 1980рр.).

- Які головні варіанти виходу з цієї ситуації були? (Дисидентство – активне інакодумство, відкрите протистояння тоталітарному режимові, цілковите неприйняття його псевдоідеалів і псевдоцінностей, опозиційна громадська діяльність – В. Стус, І. Світличний, А. Горська; "внутрішня еміграція" - самоізоляція у власному внутрішньому світі, втеча в мовчання – Л. Костенко, В. Шевчук, М. Коцюбинська; конформізм – намагання ціною моральних та ідейних вчинків урятувати власне життя й кар’єру, пасивне сприйняття нав’язуваної ідеології, підпорядкування "правилам гри", тоталітаризму заради фізичного виживання – Д. Павличко, І. Драч, В. Коротич).

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів. Оголошення теми й мети уроку

1. Вступне слово

Українську поезію сьогодні важко уявити без Ліни КостенкоЦе – найталановитіша українська поетеса ХХ століття, людина високої моралі й громадянської мужності, людина, на якій немає ані плями пристосуванства у страшні тоталітарні роки, людина геніального дару в Слові. У її дивовижному за красою і силою поетичному голосі гармонійно поєдналися зворушлива ніжність жінки і твердість духу справжнього борця. Поетеса живе і творить у Києві. Вона прийшла у світ української поезії ув той час, коли молоде покоління шістдесятників потужно заявило про світанок нового дня в мистецтві і суспільстві.

(Учні записують в зошиті дату і тему уроку)

Мета нашого уроку - ознайомитися із життєвим та творчим шляхом Ліни Костенко; розкрити жанрове й тематичне розмаїття її творчості; познайомитися з особливостями індивідуального стилю

19 березня 2020р. будемо святкувати 90-літній ювілей поетеси,  протягом уроку ми з вами постараємося виготовити стінгазету, присвячену цій даті (на заготовлений для газети ватман накл. фото1)

У  кожного з вас на парті є презентація в паперовому варіанті (світлини Ліни Костенко (дод.1); такі самі будемо використовувати при оформл. газети), хронологічна таблиця основних дат життя та творчості (дод.2) та анкета, яку вам потрібно буде заповнити протягом уроку (дод.3)

Епіграфом уроку хай стануть слова Ліни Костенко:

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться —

У мене жодних претензій нема

до Долі — моєї обраниці.

Ліна Костенко «Доля»

(фото 2)

ІV. Вивчення нової теми

Ліна Костенко не любить розповідати про себе. На запитання, що стосуються її біографічних моментів, говорить: «Із моїх творів можете дізнатись про мене все, що вас цікавить» Так, мабуть, відповідають люди, які є правдиві у слові. Ліна Костенко не фальшивить,вона відсилає до своїх творів, бо ручається за їх абсолютну правдивість, і вірить в те, що їй вдалося в них самовиразитись.

Народилась Ліна Костенко 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві, розташованому за 80 кілометрів униз по Дніпру від Києва. Батьки майбутньої поетеси — високоосвічені порядні люди — учителювали. З ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні взірці для наслідування.

На все життя Ліна перед собою мала приклад батька — Василя Костенка, поліглота-самородка (він знав 12 мов), педагога від Бога, який за потреби міг на найвищому рівні викладати всі предмети в школі. Родина Костенків зазнала суворих переслідувань у роки сталінщини.

Одного страшного дня було заарештовано батька та забрано від сім’ї на цілих десять років. Маленька Ліна тоді ще й не уявляла, що таке бути дочкою «ворога народу», вона просто не могла змиритися в душі, за що й чому її такого доброго, розумного, інтелігентного татка так безцеремонно й брутально принизили, відірвали від неї й матері.

Вона надовго запам’яталася ровесникам і навіть уже відомим талантам не тільки аристократичною красою, яка свідчила про глибоку духовність допитливого дівчатка-підлітка, а й дивовижно свіжими віршами, оригінальним поглядом на світ і вмінням відтворити побачене несподіваними словами.

Коли Ліні минуло 11 років, розпочалася війна.

Вперше казку про Попелюшку
я почула на попелищі.
  Війна поставила першу зарубку на дереві творчості:
                    Мій перший вірш написаний в окопі,
                    на тій сипкій од вибухів стіні,
                    коли згубило зорі в гороскопі
                    моє дитинство, вбите на війні.

Майбутній поетесі довелося пізнати гірку долю біженців. Писати вірші почала з 14, а друкуватись — у 16 років.

У повоєнні роки Ліна почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко (фото 3)

Після закінчення школи у 1951 році стала студенткою Київського педагогічного інституту. Навчання не приносить задоволення юній Ліні. Задушлива атмосфера повоєнного життя в столиці України кінця 40-х років виявилася нестерпною, тому дівчина вдається до досить рішучого кроку: залишає його і, витримавши у 1951 році дуже вимогливий творчий конкурс, стає студенткою першого курсу Московського літературного інституту — єдиного на той час у світі вищого навчального закладу, в якому здобували                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             освіту майбутні майстри художнього слова. В інституті витав дух вільнодумства, який мав велике значення для творчого визрівання молодої поетеси.( Цікаво, що дочка Ліни Костенко – відомий культуролог, перекладач, поет Оксана Пахльовська – також навчалася у Москві, і так само через подібні обставини. В інтерв’ю Анні-Галі Горбач О.Пахльовська так пояснила свій вибір студій: «У період, коли я мала вступати до університету, в Україні про це (про вступ до українського вузу. – М. С.) годі було говорити. Це був початок сімдесятих, ім’я моєї матері було цілковито заборонене. Родина наша перебувала поза суспільством. Мої батьки слушно порадили мені вивчати мови і спрямували мене до Московського університету…» («Сучасність», 2001, ч.1)
  Під час навчання в інституті Ліна Костенко гідно представляла українську поезію. Коли на літературних вечорах, семінарах чи просто дружніх вечірках у студентському гуртожитку починала читати свої твори, усі замовкали, бо враз потрапляли у полон її поетичного слова. І викладачі, і студенти були переконані: Ліна Костенко — майбутня знаменитість.

І ось, 1953 рік – переломний момент радянської історії: помер кривавий диктатор, «батько» Сталін. І подув свіжий вітер «хрущовської відлиги».
Дипломною роботою Ліни Костенко в Літературному інституті була збірка «Проміння землі». Рецензент, відомий письменник Всеволод Іванов, оцінив роботу якнайвище.
  Московський літературний інститут ім. О.М.Горького Ліна Костенко закінчила з відзнакою в 1956 році і повернулася до Києва. А 1957 року вийшла друком рецензована Івановим перша збірка «Проміння землі». За нею – «Вітрила» (1958).

Уже в дебютній збірці Ліни Костенко «Проміння землі» (1957) були окреслені основні ліричні мотиви, яким поетеса залишилася вірною до сьогодні, — історія, кохання, традиція, поетичне слово. Тут можна знайти громадянські настрої, гостру стурбованість байдужістю світу, вразливість тонкої людської натури, епічне переживання історії, схильність до іронії.

За нею була наступна збірка «Вітрила» (1958)

«Хрущовська відлига» була переломним періодом радянського суспільства. Із концтаборів так званого «сонячного» Магадану і Колими поверталися репресовані. З енциклопедій видирали портрети Сталіна і Берії. Заборонена література помалу почала прориватися до читача. Молоде покоління передавало з рук до рук, переписувало поезію Богдана-Ігоря Антонича, відкривало Євгена Маланюка, поетів «Розстріляного Відродження».
  Літературною подією став вихід третьої збірки Ліни Костенко «Мандрівки серця» 1961 року. Вона викликала схвальні відгуки, в тому числі і Василя Симоненка, який у цей час працював журналістом у Черкасах.

Робота з підручником (ст..375, з 12 рядка)

У її віршах головною цінністю стала людина:
Я сповідую віру,
у якій оточують німбом
не святих,
не пророків,
а просто щасливих людей.

Одначе обнадійлива «хрущовська відлига» дуже скоро почала «підмерзати» . Від 1963 року – із сумнозвісної зустрічі  М.С. Хрущова з інтелігенцією – почалося «загвинчування гайок» у літературно-мистецькому процесі. Це означало, що митець повинен оспівувати не просто гуманізм як людяність, а гуманізм комуністичний – знову повернення до ідеологічних догм і знеособлення людини, повернення до шаблону будівника комунізму.
Тоді ж почалося цькування Ліни Костенко. Звичайно, поетесу намагалися підтримати однодумці і друзі. Коли 1964 року Станіслав Тельнюк написав замовну статтю «Якщо говорити відверто…», у якій намагався розкритикувати добірку віршів Ліни Костенко, вміщену в журналі «Дніпро», молоді українські критики Микола Ільницький та Михайло Косів відразу відреагували полемічною реплікою «Чи «відвертість» завжди щира?». Проте її було знято з верстки журналу «Жовтень» за наказом секретаря Львівського обкому партії Маланчука. Ліна Костенко у вірші «Ліс» показала алегоричний образ зрубаного дерева і ця візія була пророчою:
                          Каліками – тими погребуть.
                          Найкращих зрубають, повалять…
                          Задзвонять над ними погребно
                          білі звони конвалій.

(Фото 4)

Мужність поетеси вражає. Адже це вона в 60-і роки єдина із членів спілки письменників уголос протестує проти вводу радянських військ у Чехословаччину, незважаючи на загрозу арешту, це вона у Львові кидає квіти підсудним (адже тоді прокотилася хвиля репресій проти української інтелігенції), їй крутять руки, вона б’є кулаком по «воронках». Збірка «Неповторність» знову під загрозою… Мабуть, тоді з’явилися рядки в її поезії:

Я сильна, навіть зла.

Я знаю: слабкість - це одна з диверсій…

А я ще в диверсантах не була.
1963 року набір четвертої книжки «Зоряний інтеграл» було розсипано. Така сама доля спіткала книгу віршів «Княжа гора» (вже 1972 року). Отож між «Мандрівками серця» (1961) та книгою «Над берегами вічної ріки» - шістнадцятилітня зона мовчання. Г. Клочек, дослідник творчості Ліни Костенко, пише, що геніальна творчість поетеси Системі на той час була не потрібна. Вона (Система) ненавиділа і панічно боялась її, відчуваючи в її вільному, незалежному слові серйозну для себе небезпеку.
Після зняття з найвищого поста Хрущова (1964 р.) його місце зайняв Брежнєв.
                          1966 рік ознаменувався арештами. Зокрема у Львові.

Це Наприкінці вісімдесятих, у часи перебудови, Ліна Костенко скаже:
«Зараз час обнадійливий і цікавий, але – не мій. Не для мене час, коли бути сміливим дозволено» А тоді, її вчинки нагадували ходіння над прірвою. Свою позицію Ліна Костенко виявляла й висловлювала відкрито.
Принциповість позиції Ліни Костенко не могла не муляти очі представникам влади. Одначе популярність поезій та любов читачів були настільки великими, що чіпати поетесу боялися.(фото5)
  Життя – як вокзал.
  Хтось приїжджає,
  хтось від’їжджає.
  Поцілунки і рани,
  клунки і чемодани,
  слова і фрази
  все разом.
  Хто їде в м’якому.
  Хто – у плацкартному.
      Хто – в комбінованому.
  Хто – в заґратованому.
  Про те, якою ціною давалася Ліні Костенко її незалежність, найкраще знають найближчі їй люди.
  Зона – ключове слово ХХ століття. Перебуваючи фізично на волі, людина залишається в зоні.
  1977 року вийшла у світ книга віршів «Над берегами вічної ріки», сповнена уважності й любові до людини, осмислення життєвого досвіду. Далі – 1979 року – у видавництві «Радянський письменник» з’явився історичний роман «Маруся Чурай» (фото 6), в якому на національному грунті порушено важливі суспільні та філософські проблеми. Коли цей роман був уже у видавництві, організувалися різні, абсурдні за своїм змістом, рецензії. За кілька днів восьмитисячний тираж було розкуплено. Повторне видання через три роки, уже накладом 100 тисяч, так само швидко зникло з полиць. З романом Ліни Костенко поверталася українська ідея – ідея незнищенності народу, як його пісні.
    «Минає день, минає день, минає день!
    А де ж мій сад божественних пісень?» –
запитує себе Ліна Костенко і творить свій сад – книгу «Сад нетанучих скульптур» (1987). Того ж 1987 року виходить її збірка віршів для дітей «Бузиновий цар».
  А після періоду напруженої роботи Ліна Василівна робить воістину щедрий подарунок читачеві – «Вибране» (1989)( показую зб), куди увійшла збірка «Інкрустації». І знову ситуація повторюється: сімдесят тисяч примірників розкуповують миттєво. 1999 року Ліна Костенко видає історичний роман у віршах «Берестечко»– про найбільшу поразку в українській історії.
  Ліна Василівна має особливу потребу перебувати тілом і душею в зоні боротьби, у зоні ризику. Кажуть, що коли один журналіст попросив Ліну Костенко про інтерв’ю, то вона призначила йому місце зустрічі у чорнобильській зоні (фото 7)

Щорічні народознавчі експедиції у 10-кілометрову чорнобильську зону, зустрічі з людьми, що повернулися у мертві поселення, фіксація на кіноплівці, документальні записи. Тепер для Ліни Василівни звичним одягом є захисне хакі( фото 8)

Ми – атомні заложники прогресу
      Вже в нас нема ні лісу
      ні небес
      Так і живем
      од стресу і до стресу
      Абетку смерті маємо – АЕС
  Ліна Костенко готує велику документальну повість про Чорнобиль, а також нову книгу віршів.

Загальне визнання видатної поетеси вона здобула завдяки вмінню синтезувати в своїй творчості найкращі риси української поезії

Учениця читає вірш «Страшні слова, коли вони мовчать»(хрест.,ст.471 )

Це –ліричний роздум про значення слова в житті людини, суть мистецтва.

Світ рятувало Слово. У Великобританії вже більше 50 років у шпиталях лікують поетичними текстами, поетичними записами. У стародавніх цивілізаціях поезія супроводжувала всі сакральні й взагалі значимі для історії народу процеси: народження і смерть, війна і мир, ритуальні свята й наукові відкриття. Це є розуміння мови як складової здоров’я людини, а відтак і здоров’я нації.

- Про що ж написала Ліна Костенко у вірші «Страшні слова, коли вони мовчать»?(фото9)

Орієнтовна відповідь. У вірші «Страшні слова, коли вони мовчать» поетеса написала про те, як важко інколи знайти слова, які б не «були уже чиїмись». Так, і справді, багато що повторюється в цьому світі — краса і потворність, зрада і самопожертва, «асфальти й спориші», навіть слова втрачають свій первозданний смисл, запозичені нами один в одного. Але поезія є по-справжньому неповторним явищем духовного життя української нації. Торкаючись наших душ, вона пробуджує в них світлі й радісні почуття, робить їх благороднішими, чистішими.

Учениця читає вірш «Українське альфреско»хрест., ст.469)

Вірш «Українське альфреско», побудований на різкому контрасті. Альфреско — це фреска, виконана водяними фарбами по сирій штукатурці, часто з ідилічним сюжетом. Ось і тут постає нібито ідилія традиційного українського сільського світу. Щоб змалювати його, авторка використовує відомі кожному українцеві з дитинства фольклорні образи-архетипи (праобрази) — шлях, долина, біла хатка, дід і баба, курочка ряба, лелека та інші.

Одначе поступово в цій лагідній, милій картині вгадуємо страшну трагедію героїв, усієї нашої нації — розрив живого зв’язку між поколіннями, між селом і містом. У діда й баби «сусідські діти шовковицю їдять», свої ж діти й онуки не приїжджають, гордують, цураються, або ж їх немає зовсім. Світ, у якому живуть старенькі, казково чарівний, світлий, затишний. Але немає кому розказувати казку про курочку рябу, «остання в світі казка сидить під образами» — з відходом господарів увесь цей дивосвіт, це осердя української душі зникне.

Трагізм ситуації підкреслює останнє щемливе уособлення: «Навшпиньки виглядають жоржини через тин».

Та про який би твір ми не говорили, бачимо, що перед нами справжній лірик, у якого так майстерно поєднується мудрість і пристрасть, чарівна легкість і філософська глибина, роздуми і узагальнення. І все це заради людини, заради її майбутнього:

Я сповідую віру,

В якій оточують німбом не святих,

Не пророків, а просто щасливих людей.

Ліна Костенко — це не тільки чесний, а й безстрашно цікавий й напружено мислячий митець.

Відкр. підручник на ст.374

(фото 10)

Ліна Костенко є також авторкою кіносценаріїв та кваліфікованим перекладачем польської лірики, зокрема поезій Марії Павліковської-Ясножевської.
    Все більше знавців її творчості приходить до думки, що вона належить до обраного кола кращих поетів сучасності. У 1980 році в США відбувся Всесвітній конгрес "Ліна Костенко — поет і мислитель."

Коли в Україні відзначався ювілей письменниці, А. Дімаров у вітальному слові сказав: "Минули роки й роки. Топтуни й ревуни, які зганяли Вас із трибуни, де вони всі подівалися? Одні лежать нетлінно в землі... Інші ж уже встигли перебудуватися, і тепер ми бачимо лише їхні дубові потилиці, бо вони й сьогодні попереду, у перших, як то кажуть, рядах.

Ваша ж зоря як сяяла, так і сяє, гордо і чисто, на поетичному небосхилі України, якій ви офіруєте своє серце і душу, свій великий талант."

Коли у 1994 році вийшли "Інкрустації",( Назва циклу запозичена зі сфери декоративно-ужиткового мистецтва: „Інкрустація [лат. incrustatio] – зображення або орнамент з пластинок різноманітного матеріалу (кості, дерева, перламутру тощо), які врізаються в гладку поверхню" [6, 199]. Таким жанровим визначенням поетеса підкреслила структурну й тематичну неоднорідність мініатюр, що склали цикл..) перекладені італійською мовою, то Ліні Костенко присудили премію Франческо Петрарки.

Щороку 1 вересня у Києво-Могилянській академії виступають перед викладачами і студентами люди зі світовою славою. У 1999 році тут виступила Ліна Костенко з лекцією "Гуманітарна аура, або Дефект головного дзеркала"(показую статтю),(фото 11)

Навесні 2000-го року Ліна Костенко стала першим лауреатом        Міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги.

У 2010 р виходить у світ роман «Записки українського самашедшого», написаний від імені 35-річного комп'ютерного програміста, який на тлі особистої драми прискіпливо, глибоко й болісно сканує усі вивихи нашого глобалізованого часу (фото12)

24 листопада 2012 р.в одному із столичних готелів відбулася церемонія нагородження "Золоті письменники України". Відзнаки вручили письменникам-романістам, чиї твори сумарно видано накладом 100 тисяч примірників.

Ліна Костенко відмовилася від відзнаки "Золотий письменник України". Очевидно, вона має на це право. І не зобов’язана нікому нічого пояснювати. Тим більше, що той спосіб життя, який Ліна Василівна вибрала, давно засвідчив її ставлення до нагород і рейтингів

У 2011 виходить книга „Річка Геракліта” – це збірка найкращих поезій української поетеси (фото 13)

Чотири розділи-цикли цієї книжки мають назви: „Осінні карнавали”, „Сліпучий магній снігових пустель”, „Весна підніме келихи тюльпанів” і „Що в нас було? Любов і літо”.

У 2011 році обачила світ книга Iвана Дзюби «Є поети для епох» про життя і творчість Ліни Костенко. Особливість видання у тому, що вперше культова українська поетеса  відкривається читачу не лише як автор, а й як людина (фото 14)

V. Закріплення знань, умінь та навичок

1.Мозковий штурм.

1. Як ви думаєте, чому Ліна Костенко не любить розповідати про себе? На запитання, що стосуються її біографічних моментів, говорить: «Із моїх творів можете дізнатись про мене все, що вас цікавить» (Так, мабуть, відповідають люди, які є правдиві у слові. Ліна Костенко не фальшивить, вона відсилає до своїх творів, бо ручається за їх абсолютну правдивість, і вірить в те, що їй вдалося в них самовиразитись )

2. Які риси характеру Ліни Костенко є визначальними? (Сила, мужність, відвага, чесність)

3. Як поєдналася в поетесі людська гідність і жіночість? (Ліна Костенко – жінка, з правічним почуттям материнства, мудра, справедлива, котра вміє поважати чужі погляди і свободу вибору, цінує особистість, має витончений мистецький смак, аристократичні почуття )

4.Визначте мистецьке кредо Л.Костенко за її віршами, риси індивідуального стилю.

       Яка різниця – хто куди пішов?

Хто що сказав, і рима вже готова.

Поезія – це свято, як любов.

О, то не є розмовка побутова!

І то не є дзвінкий асортимент

метафор, слів, - на користь чи в догоду.

А що, не знаю. Я лиш інструмент,

в якому плачуть сни мого народу.

(«Яка різниця хто куди пішов…»)

Ви думали – поет

ні за холодну воду.

Сидить собі поет

пописує «стишка»?

Поети- це біографи народу,

а в нього біографія тяжкаю

(«Летючі катрени»)

І повернемось тепер ще й до епіграфа у року («Доля») – зачитую

(Отже, кредо поетеси  - свобода і правда. Ліна Костенко усвідомлює високу роль митця, його відповідальність перед своїм народом, від якого себе не відділяє. Вона готова розділити всі труднощі, не нарікає на свою важку долю, адже  це її власний вибір. Риси індивідуального стилю поетеси – філософічність, інтелектуалізм, традиційність, активна громадянська позиція митця) – записати в зошити.

2. Гра «Вірю – не вірю» (якщо «не вірю» – вказати правильну відповідь)

1. Ліна Костенко народилася 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зінківського повіту на Полтавщині  - (не вірю) – (Остап Вишня)- 19 березня 1930 року в м. Ржищеві на Київщині

2.  Батько Ліни Костенко був звинувачений в контрреволюційній діяльності й тероризмі і за це був засуджений на 10 років таборів – (не вірю)– (за те, що був занадто інтелігентним, освіченим. . Батька назвали "ворогом народу" і став він в'язнем ГУЛАГу. Таких людей комуністична влада не любила, бо він багато знав, володів 12 мовами, був справжнім українським інтелігентом.

3. Вірші Ліна Костенко почала писати в дев'ять років , а у тринадцять почала друкуватись. (не вірю) (Леся Українка) – (Писати вірші почала з 14, а друкуватись — у 16 років)

4. Перша збірка: «Маруся Чурай» вийшла у 1979 році (не вірю) – («Проміння землі»,1957), «Маруся Чурай » - роман у віршах

5. Письменниця здобувала освіту в Київському педагогічному інституті та  Московському літературному інституті імені Максима Горького (вірю)

6. Під час навчання в Московському літературному інституті Ліна Костенко соромилася українського слова і на літ.вечорах, дружніх вечірках читала виключно російську поезію – (не вірю) - (Під час навчання в інституті Ліна Костенко гідно представляла українську поезію. Коли на літературних вечорах, семінарах чи просто дружніх вечірках у студентському гуртожитку починала читати свої твори, усі замовкали, бо враз потрапляли у полон її поетичного слова. І викладачі, і студенти були переконані: Ліна Костенко — майбутня знаменитість)

7. Довгий 16-річний період "мовчання" Ліни Костенко був спричинений тим, що геніальна творчість поетеси на той час була не потрібна Системі. Вона (Система) ненавиділа і панічно боялась її, відчуваючи в її вільному, незалежному слові серйозну для себе небезпеку-(вірю).

8. У 1987 році за роман у віршах "Маруся Чурай" та збірку "Неповторність" Ліні Костенко було присуджено Нобелівську премію - (не вірю) - (Державну премію ім. Т. Г. Шевченка).

VІ.Підсумки уроку. Слово вчителя.

Нескореність Ліни Костенко перед тоталітарною системою — це її людський подвиг, який ще потребує відповідного осмислення. Залишившись нескореною, вона зберегла не тільки власну честь і гідність, а й честь і гідність рідної літератури.І на завершення уроку мені б хотілося звернутися до вас словами із вірша Ліни Костенко « ПІСЕНЬКА З ВАРІАЦІЯМИ»

І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить, –
Принаймні вік прожити як належить.

VІІ.            Домашнє          завдання.
  Підготувати розповідь про життєвий і творчий шлях поетеси. Опрацювати матеріал підручника (ст.374-380) Прочитати поезії. Опрацювати цитати з роману «Записки українського самашедшого» (дод.4), які є актуальними сьогодні і ті, які ви вважаєте найактуальнішими, записати в зошит.