Тема. Дискусія з теми «Чи потрібно бути мовно стійким?»

Мета: формування компетентного мовця, який усвідомлено прагне поглибити знання про полемічну майстерність як вид комунікації.

Очікувані результати навчально пізнавальної діяльності учнів:

✵ знаннєва складова: усвідомлює важливість дотримання методів ведення дискусії; знає основні вимоги до складання текстів, коментує їх; виявляє й аналізує порушення, допущені у процесі висловлення думки;

✵ діяльнісна складова: організовує власну мовленнєву діяльність; виявляє вміння добирати інформацію, необхідну для обговорення життєво важливих проблем; стверджувати або спростовувати тезу, аргументуючи її; дотримується правил побудови виступу (теза — докази — аргументи — висновок), основних принципів організації диспуту; ураховує комунікативний стан співрозмовників;

✵ ціннісна складова: виявляє прагнення працювати над поліпшенням мовної і мовленнєвої компетенцій.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЯ ГРУПИ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

· Пригадайте відомі вам телепередачі, у яких найчастіше обговорюють проблему у формі дискусії.

· Які теми дискусій вам запам’яталися? Чому?

· Хто із ведучих таких передач вам сподобався найбільше? Чому?

· Про що слід пам’ятати дискутантам?

· Пригадайте, які теми ставали дискусійними на уроках літератури.

ІІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ І ЗАВДАНЬ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Евристична бесіда

· Що таке дискусія? (Дискусія — це публічна суперечка, метою якої є зіставлення та з’ясування різних поглядів на одну проблему, пошук такого загального уявлення про предмет обговорення, яке визнавалося б усіма дискутантами.)

· Що повинен робити кожен дискутант, маючи тему дискусії? (Стверджує або спростовує тезу, аргументуючи її.)

· Про що повинні пам’ятати дискутанти? (Висловлюватись потрібно почергово, бути толерантними та коректними, підготовленими щодо обговорюваних питань.)

· Чим розпочинається дискусія? (Вступним словом керівника, в якому він обґрунтовує вибір теми дискусії, визначає мету і завдання учасників.)

· Хто повинен підбивати підсумки після обговорення питання та стежити за культурою спілкування?

Ознайомлення з пам'яткою «Правила дискусії»

1. Відверто висловлювати думки.

2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.

3. Бути тактовним. Слухати інших, не перебиваючи.

4. Не говорити занадто довго та занадто часто.

5. Водночас має говорити лише одна особа.

6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикувати себе та інших.

Правила побудови виступу

Теза — докази — аргументи — висновок.

Основні принципи організації диспуту

1.  групу поділено на підгрупи (пропонент (стверджувальна), опонент (заперечувальна) сторони. Може бути й нейтральна сторона, але обов’язково слід обґрунтувати таку позицію).

2. Команди-опоненти проводять між собою дискусію.

3. Після кожного уроку-диспуту команди змінюють свого лідера (капітана), щоб кожний учасник набув досвіду лідерства.

4. Кожен учасник команди обов’язково бере участь в уроці-диспуті, відстоюючи позицію своєї команди, для решти учнів, що не потрапили до жодної з команд, учитель ставить завдання, яке вони розв’язують протягом уроку.

Тему: «Мовна мода — це добре чи погано?» та озвучує тезу: «Найповніше мовна мода виявляється в послуговуванні тією мовою, яка виявляється престижнішою».

Обговорення дискусійних питань

· Чи погоджуєтесь ви із висловом: «Захищаючи рідне слово, ти захищаєш свою націю, її гідність, право на майбутнє»? Підтвердьте свою думку прикладами із життя.

· Чи потребує реанімації сьогодні українська мова? Чому?

· Хто повинен бути народними цілителями та які засоби лікування можна запропонувати, щоб зберегти українську мову для наступних поколінь?

· У якому стані перебуває система українського книгодрукування та розповсюдження книг?

· Чи вважаєте ви правильним той факт, що з парламентської трибуни від народного обранця можна почути такі репліки: «Я знаю державну мову, але принципово не користуюся нею, бо маю свої несхибні переконання».

Запитання для дискусії

· Що ви думаєте з цього приводу?

· З якою точкою зору ви не можете погодитися?

· Який можна зробити висновок, ураховуючи різні думки?

· Під час виступів спирайтеся на життєвий досвід героїв поеми

Заключне слово

IV. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

► Випишіть із газет цитати щодо сучасного і майбутнього рідної мови та народу.

 Мовна стійкість як ключова риса національно мовної особистості

Урок 5. Мовна стійкість  як ключова риса національно мовної особистості

1.Прочитайте теоретичні відомості про мовну стійкість. Проведіть спостереження у вашому місті чи селі: з’ясуйте, у якій галузі (освіти, діяльності державних та адміністративних органів, у сфері виробництва, науки й техніки, культури й мистецтва, ЗМІ й под.) найбільше виявляється дотримання мовної стійкості. Які заходи щодо його виконання ви пропонуєте?

Поняття «мовна стійкість» означає намір та поведінку особистості чи групи людей, спрямовані на послідовне, непохитне користування в щоденному спілкуванні певною мовою чи мовними засобами, незалежно від того, якою мовою послуговується співрозмовник. На думку дослідників, головні джерела, що живлять мовну стійкість,— це національна традиція, національна свідомість і солідарність; національна культура; національний мир і співробітництво з іншими народами.

Україна проголосила, що будує правову демократичну державу. Для цього їй необхідні передовсім духовні, інтелектуальні особистості, високопрофесійні викладачі, політики, правники. Вміння говорити становить фундамент професіоналізму спеціаліста гуманітарного фаху. Проте й для представників професій, пов’язаних з технікою, це вміння є важливою професіограмою.

Уміння людини спілкуватися засобом слова зумовлюється загальною ерудицією, здібностями, самоосвітою, прагненням до самовдосконалення.

Словник.

Інтелектуальний – який стосується інтелекту – здатності до мислення, особливо до його вищих, теоретичних рівнів. Професіограма – важливий показник здатності до певної професії, роду діяльності: набір необхідних і достатніх якостей особистості, її знань та вмінь. Ерудиція – глибокі знання в певній галузі чи в багатьох галузях, широка обізнаність, начитаність, енциклопедизм

Мовна стійкість — намір та поведінка особистості чи групи людей спрямовані на послідовне, непохитне користування в щоденному спілкуванні певною мовою чи мовними засобами, незалежно від того, якою мовою послугується співрозмовник.

2.Прочитайте уривок зі статті І. Каганця. Підготуйте свої рекомендації для ровесників щодо дотримання мовної стійкості.

Переходь на українську мову, заохочуй до цього друзів та знайомих, використовуй україномовні джерела, допомагай російськомовним українцям перекладати їхній інформаційний продукт на українську, сприяй їхній практиці розмовної української мови.

Спілкування з українцями українською: що може бути природніше і простіше!

Українські воїни! Не допомагайте ворожій розвідці перехоплювати ваші розмови: говоріть українською — ворог її не розуміє.

Українські журналісти, експерти, громадські лідери! Говорячи російською, ви просуваєте в Україні «русскій мір», адже він ґрунтується на російській мові. Не стидайтесь української мови, ви ж нею володієте. Не досконало? То є гарна нагода вдосконалитись — у цьому вас усі зрозуміють і підтримають.

Друже, не чекай, поки інші перейдуть на українську. Пам’ятай, що ти — людина-армія. Твоє персональне долучення до тотальної війни може стати останньою краплею, яка приведе в рух лавину народної активності.

Політика — це ти. Проводь свою інформаційну політику (За матеріалами ЗМІ).

3.Ознайомтеся з дослідженням журналістки А. Каленської. Висловте припущення щодо важливості цієї риси мовної особистості. Використайте ці матеріали в роботі над проектом «Приклади мовної стійкості в художній літературі й українському кіно».

Бути собою: мовна стійкість дає людям змогу формувати середовище, а не залежати від нього

«Лінгвістична» нестійкість бачиться загрозливою: якщо кожен українець виявлятиме свою «ввічливість» до російськомовних, хто ж тоді говоритиме українською?

Нас навчали вихованості. «Відповідати тією самою мовою, якою до тебе звертаються,— це ознака ввічливості»,— методично повторювали вчителі в школі. Ми виросли дуже ґречними й тепер, спілкуючись із російськомовними колегами, друзями і просто перехожими, чемно переходимо на їхню мову. Ніби інакше вони нас не зрозуміють. А українська — це для особливих випадків: у когось — для дому, ще в когось — для офіційних урочистостей. Звичайно, якою мовою де і з ким говорити — особиста справа кожного. Тільки в масштабах країни «лінгвістична» нестійкість бачиться загрозливою: якщо кожен українець виявлятиме свою «ввічливість» до російськомовних, хто ж тоді говоритиме українською? Навіть вихованість має межу.

Перестрибування з мови на мову — це аж ніяк не ввічливість, вважає соціолінгвістка Лариса Масенко. «У великих містах сформоване російськомовне середовище, воно тисне. Людині здається, якщо говоритимеш українською, тебе сприйматимуть як білу ворону»,— вважає пані мовознавець. Її батько — відомий український поет Терень Масенко, автор спогадів про письменників «розстріляного Відродження», тож у сім’ї панувала україномовна атмосфера, але за її межами — середовище зросійщеного Києва. У підлітковому віці Лариса була радше російсько-, аніж україномовною. Усвідомлений вибір прийшов згодом.

Часто той, хто вийшов з україномовної родини, на деякий час утратив «лінгвістичну» стійкість і вже у зрілому віці вирішив повернутись до одномовності, переживає такий перехід значно важче. Додається певне неприйняття середовищем, із яким раніше спілкувався російською. «Більшість прагне зливатися з оточенням. Їй не вистачає сміливості вирізнятися якимось чином, мовою зокрема»,— вважає психоаналітик Ганна Бойченко. Формування нової мовної звички вимагає постійного контролю над власним мовленням.

Від народження до трьох років дитина більшість часу проводить у колі сім’ї — тут задовольняються її основні потреби та інтереси. Окрім слів «домашньої» мови, малюк вбирає властиві йому поняття, акценти й належний стиль мислення. «Якщо українська не є питомою і дитина вивчила її лише 6 у школі, то вона і звикає до неї як до мови навчання або офіційного спілкування, а в побуті все одно користуватиметься російською»,— зауважує Бойченко. Людина висловлюватиме глибокі почуття і сприйматиме їх зі слів саме за допомогою мови дитинства. Друга — буде «мовою спілкування зі світом», більш інформативною і розвиненою, але значно менш інтимною.

Позбавляючись постколоніального баласту, нації робили стрибок в економічному й суспільно-культурному розвитку. Таким прикладом може бути Чехія, значна кількість населення якої на початку минулого століття була німецькомовною, але вже за півстоліття держава змогла подолати цю проблему. У Фінляндії тривалий час у великих містах розмовляли шведською.

Для нашої держави важлива критична маса україномовних людей, яким притаманна «лінгвістична» стійкість. «Тоді зберігається мова»,— резюмує Масенко. Крім того, це захищає її від розмивання норм і перетворення на суржик. Постійне перемикання з однієї мови на другу й навпаки ламає нормальний «код» переходу й робить із них обох мішанину.

«Мова — це страшенна зброя. Тим, що говориш українською, ти вже чиниш протест владі хамів»,— вважає Ірена Карпа. На її думку, поки наші співвітчизники потроху переходитимуть на українську, потрібно творити нові міфи. Бути кращим — це завжди бути іншим. І це завжди важче — зробити щось, чого оточення може не зрозуміти. Потрібно просто вирішити для себе, чого ти прагнеш: бути таким, як більшість, чи бути собою.

Українці мають нарешті зрозуміти, що мова — це наш стратегічний ресурс, не менш важливий за газ чи нафту, що за використання іншої мови доводиться платити, хай у побуті це й не одразу помітно. Проте в масштабах нації та країни видно дуже чітко, тому мати власну мову, власну культуру, інформаційний простір потрібно навіть із наймеркантильніших міркувань.

Говорити рідною мовою — означає встановити зв’язок із поколіннями наших пращурів, підживлюватися їхніми знаннями, досвідом, почуттями. Якщо Україна відбудеться як сучасна держава європейського типу, тут майже всі говоритимуть саме українською. Нехай це поки мрія, і для того, щоб вона справдилася, намагайтеся жити нею вже сьогодні (За матеріалами ЗМІ).

4. Подискутуйте з однокласниками, висловивши свої міркування на тему «Чи потрібно бути мовно стійким?». Наведіть аргументи для підтвердження своєї позиції, приклади з літератури, суспільного життя чи власного досвіду. Зробіть висновки.