Мета: удосконалювати вміння  сприймати текст, відтворювати його зміст із дотриманням характерних особливостей заданого стилю та вжитих у вихідному тексті типів мовлення; розвивати мислення та усне мовлення, збагачувати та уточнювати словниковий запас, розвивати пам'ять, удосконалювати орфоепічні навички та інтонаційну вправність.

Обладнання: текст для переказу.

ХІД УРОКУ

І.    Повідомлення мети і завдань уроку.

ІІ.  Підготовка до роботи над переказом.

-      Читання тексту вчителем.

-      З’ясування лексичного значення вжитих у тексті переказу слів, які перебувають у пасивному словнику учнів.

-      Визначення теми та головної думки тексту.

-      Визначення стилю тексту. З’ясування покладеного в його основу типу мовлення та допоміжних типів мовлення.

-      Самостійне складання плану тексту. Складання плану творчого завдання (2 – 3 пункти додається до плану переказу).

-      Повторне читання вчителем тексту.

ІІІ. Усний переказ тексту. Виконання творчого завдання.

ІV. Підведення підсумків уроку.

V.  Домашнє завдання.

       Повторити § 12.

Тексти для переказу

«САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ…»

       У цій поезії все ніби так просто: вечір пізнього травня, зорі, тиша, сім’я вечеряє, мати клопочеться, плугатарі повертаються з поля, дівчата співають ідучи, щебече соловейко… Як же тепло, затишно, божественно в аурі цієї поезії!

       Це восьмий вірш у Шевченковому циклі «У казематі», восьма дума у дев’ятому невольничому колі ув’язненого поета. Нібито все в цьому творі просто й ясно. Проте вгадується й щось причаєне, потаємне, нерозгадане…

       У кожному слові трьох строф поезій розлите душевне батьківське тепло. На українську родину поет дивиться добротворними батьківськими очима. Він милується матір’ю, дочкою, яку ще треба «научати», дітьми, домашнього злагодою, таким простим і досконалим ладом родини, що вечеряє, справляючи найдавніший отой, милий людяний обряд.

       Кожне слово поезії просякнуте силою, що йде від розуміння Шевченком чоловічої відповідальності за сімейне гніздо рідного народу. Проте бачимо: зібралась, повечеряла бідна родина і спати лягла, проте чоловіка – батька й охоронця – у ній немає. Чи чумакує, чи вбитий десь на війні, чи поневіряється по заробітках, чи, може, помер? Плугатарі повертаються з поля до своїх сімей, а в цій родині свого плугатаря не ждуть…

       Запеченими устами Шевченка говорить чоловік, мужчина, князь свого роду-племені. Головна чоловіча великодушна відповідальність – за малу, сімейну державу. І саме в родині – єдино надійна духовна опора чоловіка. Поезія «Садок вишневий коло хати…» - то стогін душі окраденого долею чоловіка-одинака, до того ще й закинутого далеко від рідної землі. Проте ця поезія, мабуть, як жодна інша, доводить абсолютну несхитність Шевченка, готовність його за своє, за рідне стояти до останнього подиху.

       Бо то є його українська сутність. Сутність чоловіка-захисника, чоловіка-оборонця.

       Який же разючий контраст справляє нинішній стан українського чоловіцтва! Нема ладу в державі – суцільні незгоди в сім’ї. Немає законів, які надійно ту сім’ю захищали б. Виховний простір – передовсім телебачення – віддано зайдам і пройдисвітам, а їм абсолютно байдужа українська сімейна традиція як основа державності. Чоловік-трудівник позбавлений матеріальної основи для плекання божественного саду власних дітей. Можливо, тому й шириться пошесть наркоманії, розбещеності, пиятики, побутової розпусти?

       А сім’ї незрідка вкладаються не вечерявши, хіба що ситі «хрущами» нескінченних обіцянок. Кому тут кого «научати»?

       А Шевченків вірш досі парує смаковитим запахом пшоняного кулешу, дихає ароматом вишневого цвіту. Вірш зачаровує аурою божественного затишку родинної злагоди…

(350 слів)                                                                               (За М. Костенком)

-      Пояснити лексичне значення слів аура (випромінюване чимось особливе поле, світло; німб), каземат (приміщення в фортеці, де тримали ув’язнених), традиція (звичаї, ідеї, норми, що передаються з покоління в покоління), контраст (різко окреслена протилежність у чомусь); вказати походження й значення фразеологізмів дев’яте коло, божественний сад.

-      Дібрати синоніми до слів зайда, пройдисвіт і антонім до слова злагода.

-      Скласти план тексту

О р і є н т о в н и й  п л а н

І. Восьмий вірш Шевченкового циклу «У казематі».

1. Тепло, затишно й божественно в аурі поезії.

2. Вгадується щось причаєне й нерозгадане.

ІІ. На українську родину поет дивиться добротворними батьківськими очима.

ІІІ. Розуміння Шевченком чоловічої відповідальності за сімейне гніздо народу.

ІV. Головна чоловіча великодушна відповідальність – за малу, сімейну державу.

V.  Готовність Шевченка за рідне стояти до останнього подиху.

VІ. Нинішній стан української родини.

1. Законів, які надійно захищали б сім’ю, немає.

2. Кому віддано виховний простір?

3. Чоловік-трудівник позбавлений матеріальної основи для плекання сім’ї.

VІІ. Аура божественного затишку родинної злагоди в Шевченковій поезії.

-      Вказати наявні в тексті ознаки публіцистичного стилю.

-      Зробити докладний переказ (усно), завершивши його роздумами про стан сучасної української сім’ї, роль чоловіка-батька в житті української родини та про необхідність дотримуватися національних сімейних традицій.

МИ Є НАРОД

       Ми, українці, були народом, коли, об’єднавшись, відбивали чужинецькі

навали, коли ставали під козацькі прапори Богдана Хмельницького і освячували гайдамацькі ножі в Холодному Яру. Ми підносилися до рівня великого європейського народу у філософії Григорія Сковороди і геніальній поезії Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, у музиці Миколи Лисенка та творчості театру корифеїв. Ми демонстрували світові могутній інтелект народу у відкриттях наших учених: Володимира Вернадського, Миколи Кибальчича, Віктора Глушкова.

       І ми, українці, переставали бути народом, догідливо сплачуючи данину ординським ханам та всіляким іншим завойовникам, терплячи наругу й знущання над собою, своєю вірою, культурою, дозволяючи принижувати власну людську й національну гідність різним зайдам. Ми втрачали високе звання народу, коли приречено схиляли голови перед тиранами, оспівуючи чужих вождів і власних манкуртів.

       Усе, усе фіксується на скрижалях історії. Усвідомлення себе як народу завжди надавало нам сили і здобувало нам перемоги. Коли ж ми переймалися рабською психологією, підставляючи зігнуті спини під канчуки, ми неминуче зазнавали поразки. Покірливо  дозволяючи вигрібати останні зернинки з убогих хатніх закутків, прирікаючи своїх дітей і себе на голодну смерть, ми ставали безликою сірою масою. Такою ж невиразною, за сучасною термінологією, зомбованою масою виглядали й учасники мітингів, які вимагали страти «ворогам народу». Але ж у тих списках значилися й наші улюблені письменники, композитори, артисти, вчені з європейською славою! Свідомо перетворюючи свій народ на агресивний натовп, влада з його ж таки благословення знищувала тих, наймудріших, найталановитіших, найсміливіших, яких вона найбільше боялася.

       То була не тільки наша трагедія, а й наша ганьба. Зазнаючи поразок, ми втрачали все: гідність і державу з Богом даною назвою Україна. Ми ставали в кращому разі Малоросією, а то й Хохляндією, більшість якої вражена вірусом меншовартості.

       Уроки історії необхідно пам’ятати й роботи висновки. Від летаргічного сну ми пробудилися, здобувши незалежність, випроставшись нарешті на повний зріст і на весь світ заявивши, що  таки є народом!

       Ми в центрі Європи, і нас п’ятдесят мільйонів. На  кожного жителя ми вже вирощували по тонні зерна, і тепер воно має бути нашим. Так само, як цукор. Так само, як чавун, сталь, вугілля і кораблі, побудовані на наших заводах. Усі ми, такі різні,  стали єдиними в прагненні реалізувати мрії багатьох попередніх поколінь наших співвітчизників.

       Романтично настроєні, щиро переконані в справедливості власних намірів, ми спершу й не помітили, що плодами нашої незалежності насамперед спритно скористалися ті, про яких геніальний Франко писав: «Ти, брате, любиш Русь, як хліб і кусень сала».

       Кожному з нас хочеться, аби якнайшвидше ми подолали соціальні негаразди  і вийшли нарешті на стовпову дорогу розвитку. Ми є великий народ і маємо пам’ятати це. У наших руках доля вітчизни, її теперішнє й майбутнє.

       Ми маємо головне історичне завоювання – незалежність.

(430 ів)                                                            

                  (За О. Глушком)

-      Пояснити лексичне значення слів інтелект (здатність до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів), манкурт (людина, позбавлена пам»яті про свій рід, народ; перен. відступник, зрадник), зомбований (такий, що беззастережно й сліпо підкоряється волі людей, що чинять на нього вплив) та виразів ставати під прапори; вийти на стовпову дорогу; фіксувати на скрижалях історії; випростатися на повний зріст; вірус меншовартості.

-      Дібрати синоніми до слів  тиран, наруга, реалізувати, демонструвати.

-      Скласти план тексту.

О р і є н т о в н и й  п л а н

І. Коли ми були народом.

1. Ставали під козацькі прапори.

2. Підносилися до рівня європейського народу в філософії Г.Сковороди й поезії Т.Шевченка, Франка, Лисенка.

3. Демонстрували інтелект у відкриттях учених.

ІІ. Коли ми не були народом.

1. Сплачували завойовникам данину.

2. Терпіли наругу над вірою й культурою.

3. Оспівували чужих вождів і власних манкуртів.

ІІІ. На скрижалях історії фіксується все.

1. Усвідомлюючи себе народом, ми здобували перемоги.

2. Прирікаючи себе на голодну смерть, ставали сірою масою.

3. Найкращих знищували з благословення натовпу.

ІV. Ми ставали Хохляндією.

V.  Ми здобули незалежність.

VІ.  Доля Вітчизни в наших руках.

Записати на дошці: підносилися до рівня  великого європейського народу; наші вчені: Володимир Вернадський, Микола Кибальчич, Віктор Глушков.

Зробити докладний переказ (усно), завершивши його роздумами про те, яким чином  Українська Незалежність впливає на долю молоді.