Мета: поглибити знання про види мистецтва, повторити поняття відгуку як зразка оцінного висловлювання, удосконалювати вміння аналізувати тексти публіцистичного стилю, навички складання монологічного висловлювання в публіцистичному стилі; розвивати вміння викладати матеріал послідовно, логічно, з дотриманням стильових ознак, збагачувати словниковий запас мовлення учнів засобами оцінки, розширювати кругозір учнів; виховувати інтерес до творів мистецтва.
Тип уроку: урок розвитку мовленнєвих умінь.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
I. Організаційний момент
II. Ознайомлення із темою, метою і завданнями уроку
Вступне слово
Як ви гадаєте, для чого людина народжується на світ? Багато філософів, відповідаючи на це питання, проголошують, що найважливіша мета людини — пізнати світ, який її оточує. Як людина пізнає навколишній світ?
Існує два засоби пізнання світу: наука і мистецтво. Кожен із них дозволяє людині щось відкрити не тільки в оточуючому просторі, але й у собі самому. У школі ви багато уваги приділяєте вивченню основ наук, але потрібно завжди пам’ятати, що є речі, які не вивчає наука. Яким буває світанок на річці? Що відчуває закохана людина? Що таке горе? Що таке кохання? Саме на ці питання ми шукаємо відповіді в мистецтві. Сьогодні на уроці ми будемо з вами намагатися зрозуміти й оцінити твори мистецтва.
III. Актуалізація опорних знань учнів з теми
Бесіда за питаннями
1. Які види мистецтва ви знаєте?
2. Чи доводилося вам складати відгуки?
3. Які труднощі у вас виникали?
4. Яким вимогам має відповідати відгук на твір мистецтва?
Матеріал для вчителя. Види мистецтва: література, живопис, музика, театр, скульптура, хореографія, кінематографія, архітектура, декоративне мистецтво та ін. Кожен із них відтворює навколишній світ різними засобами: література за допомогою слова, музика — звуку, танець — руху і т. ін.
Розповідь — текст, у якому наводиться оцінка прочитаного, почутого, побаченого, висловлено ставлення автора до нього. Мовленнєве оформлення відгуку залежить від ситуації мовлення (адресата, мети). Головна ознака відгуку — оцінність висловлювання. Мета відгуку — розповісти особисті враження про прочитане, побачене, почуте.
IV. Виконання практичних вправ творчого характеру з метою розвитку комунікативних умінь
Навчальне аудіювання
► Прослухайте увалено текст. Визначте стиль мовлення. Під час слухання складіть план тексту.
Кожній людині притаманна властивість ділитися своїми враженнями і думками, що викликані прочитаним твором, побаченим фільмом чи спектаклем та ін. Іноді одна й та сама книга, один той самий фільм викликають у різних людей різні враження. Це породжує дискусії, і вони бувають цікавими тільки в тому ви падку, коли співрозмовники не тільки висловлюють свою точку зору, але й можуть довести її. Це робиться за допомогою відгуку або рецензії. Рецензія будується на аналізі твору мистецтва.
Відгук — це обмін думками, висловлення свого ставлення до вчинків героїв і зображених подій, своєї думки про ставлення автора до героїв. У відгуку можна виділити такі частини: 1) висловлення думки про твір мистецтва; 2) доведення, аргументація своєї думки. Але, звичайно, зміст відгуку, як і його форма, залежить від того, хто його адресат, яка його мета, завдання.
Якщо мета відгуку — привернути увагу до твору, вплинути на думку інших людей, подискутувати про зміст твору, то такий відгук може бути написаний у формі статті, в публіцистичному стилі. Якщо мета відгуку — бажання поділитися враженнями, а адресат далеко, то формою такого відгуку може стати лист. Лист відрізняється більшою невимушеністю, «розмовністю» у порівнянні зі статтею.
Відгук, мета якого — допомогти розібратися у творі, ближче до рецензії. У ньому дається не тільки оцінка твору, але й частково аналіз: звертається увага на засоби розкриття ідейного змісту твору, роль худояшьо-вираясальних засобів.
Іноді у відгуку буває стислий переказ змісту або переказ цікавого епізоду (За Г. Богдановою).
Ситуативні вправи
► Складіть відгуки за ситуаціями:
1. Адресат мовлення — ваш одноліток, мета — висловити своє враження від кінофільму.
2. Адресат мовлення — ваші батьки, мета — пояснити свій вибір улюбленої музичної групи.
Нещодавно я подивилася фільм "Василівський острів", і він мене дуже вразив. Спочатку він видався мені якимось нудним. Йшлося про людей, що вже багато років жили в комунальній квартирі на Василівському острові у Санкт-Петербурзі.
У квартирі мешкали декілька родин. Три з них — дуже давно: вони чи їхні рідні жили тут ще до Великої Вітчизняної війни, а одна, грузинська сім'я — лише декілька років. Фільм починається з того, що всі мешканці квартири зібралися за поминальним столом, поховавши одну зі своїх сусідок.
Тут постає питання: кому ж дістанеться кімната, що звільнилася? І розгортається справжня "детективна" історія. Мешканці квартири намагаються якось розвідати, чи залишила небіжчиця заповіт. Ситуація не дуже гарна, та й поведінку сусідів навряд чи можна назвати інтелігентною. А тут ще й приїхала звідкись сестра померлої, яку теж вже не чекали побачити серед живих, та ще й захотіла поселити в цю кімнату свою онуку. Плани сусідів несподівано було порушено... Та не це найсуттєвіше. Не залишає байдужим історія життя цих родин.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, й усі чоловіки пішли на фронт, у квартирі залишилися лише жінки з малими дітьми та старі. Дві молодиці (в однієї двоє дівчаток, у другої на руках — троє малих) по-сусідськи товаришували між собою. їхні діти гралися разом. А тут війна, евакуюватися не встигли, опинилися у блокаді. Люта зима, голод — страшні то були часи... Про блокаду Ленінграда, мені здається, ще й десятої частки не розказано. Голодували тоді всі або майже всі. Про отих "майже всі" навіть говорити не хочеться. То окрема тема про людську підлість, або про тих, кого навіть людьми назвати не можна. У ті страшні 900 днів блокади виживали як могли. Сусідка, що мала двох дівчаток, працювала біологом в інституті. Там вони винайшли якийсь вітамінний напій з ялицевої хвої. І щоб врятувати своїх дітей від голодної смерті, вона потайки відливала невелику кількість того напою і приносила додому: по декілька крапель давала дітям.
Дивіться також
Її сусідка, що залишилась із трьома дітьми, повідомила про це органи КДБ. Наступного дня, за законами воєнного часу, ту жінку розстріляли просто у дворі. Дівчатка все бачили, та й сусіди теж. Жахливо! А сталося так тому, що ця жінка знала, де стоїть слоїк із ліками, і дуже хотіла, щоб її діти також вижили.
Дівчаток-сиріт декілька днів приховували ще одні сусіди — вони зробили все, аби дітей не спіткала доля ворогів народу: пізніше їх віддали у дитячий будинок під чужим прізвищем як дітей героя війни, що загинув, і таким чином врятували їм життя.
Минули роки, ті діти вже й самі стали літніми людьми, мають своїх дітей та онуків. Та образа за матір в серці однієї із сестер поселилася, здавалось, назавжди. Вона не могла навіть приїздити в цей дім, пройти двором, де лежала в калюжі крові її мати. Лише смерть сестри змусила повернутися її до рідного дому. Тут жила її колишня подружка дитинства — донька тієї самої жінки, через яку загинула її мати. Тепер вони були ворогами. До того ж дочка вважала, що її мати вчинила правильно...
Цих колишніх дівчат, а тепер вже літніх жінок, зіграли дві чудові актриси: Катерина Васильєва й Аліса Фрейндліх. Мабуть, кращих годі було й знайти. Не можна було без сліз дивитися сцену, як дочка вбитої матері вийшла вночі у двір і стала на коліна на те місце, де розстріляли її матір. Що відчувала вона? Невгамовну тугу за матір'ю? Чи можна пережити таке горе? Кажуть, час є найкращими ліками. Мабуть, не завжди. Чи можна таке вибачити? Виявляється, що можна. І не тільки тому, що її колишня подружка попросила в неї вибачення, а ще й тому, що не можна все життя жити з отим болючим каменем у серці. Не можна весь час жити минулим... Як добре, що вони змогли подумки повернутися в своє дитинство і помиритися! Велику силу має прощення. Бо любов зможе подолати усе і навіть колишніх ворогів перетворити на найближчих і найрідніших людей.