Іван Драч – невтомний шукач нового змісту і нової форми в поезії

1. Тема Іван Драч. Невтомний шукач нового змісту і нової форми в поезії. «Балада про соняшник» - поетичний роздум про суть мистецтва, процес творчості. Символічність образів соняшника, сонця.

2. Визначення й деталізація мети уроку

       Ключові компетентності:

       Уміння:

наводити приклади з художніх творів, у яких порушені проблеми екологічної безпеки, де герої проявляють активну громадянську позицію; висловлювати ставлення до порушених проблем; формулювати зв’язне висловлювання про проблеми навколишнього середовища; дискутувати з цього приводу; переконливо й толерантно відстоювати власні погляди в дискусії; працювати в групі, парі, брати на себе відповідальність у груповій роботі та виконувати доручену роль; ухвалювати спільні рішення;

       Ставлення:

сприймання природи як цілісної системи; усвідомлення взаємозв’язку людини і природи; розуміння важливості екологічної безпеки; готовність долучитися до захисту навколишнього середовища; відчуття себе членом спільноти; усвідомлення важливості активної громадянської позиції; готовність брати на себе відповідальність.

       Навчальні ресурси:

портрет письменника, презентація, підручник, дидактичні та ілюстративні матеріали, паперові заготовки для створення палітри у вигляді сонячних промінців, кольорові олівці.

       Предметні компетентності:

       Знаннєвий компонент – розповідає основне про митця; розкриває його роль у реформуванні жанру балади; аналізує поетичний твір; пояснює власне розуміння образів-символів балади; порівнювати класичні зразки з новаторськими.

       Діяльнісний компонент – розвивати, вдосконалювати вміння аналізувати поетичні твори, висловлювати власне розуміння їхніх образів-символів; виконувати творчі роботи різних видів; дотримуватися правил усного й писемного мовлення, грамотно формулювати думку, обстоювати позицію; розв’язувати завдання в різних життєвих ситуаціях на підставі набутого культурного досвіду; характеризує образи соняшника і сонця.

       Ціннісний компонент – вдосконалювати навички обговорення прочитаного; критичного ставлення до інформації, формування власного бачення проблем; розвиток уміння висловлювати судження щодо прочитаного поетичного твору, його образів, тематики, сюжету; вдосконалення навичок обстоювати, аргументувати власну позицію, думку, спираючись на ідею твору;  усвідомлення моральних переваг творчої, душевно щедрої людини.

       Тип уроку – інтегрований урок; урок засвоєння нових знань.

І. Організаційний момент

II.   Актуалізація опорних знань.

       Література   - це не тільки набір імен, текстів, це життя, яке нас оточує повсякчас.

Бесіда за питаннями:

       - Як ви думаєте, що пов’язує між собою Василя Симоненка, Дмитра Павличка, Івана Драча?  (Поети – шістдесятники)

       - А що поєднує Михайла Коцюбинського, Івана Драча, Павла Тичину й  діда Семена з кіноповісті О.Довженка «Зачарована Десна»? (М.Коцюбинського називали Сонцепоклонником, П.Тичина - збірка «Сонячні кларнети»,  дід Семен понад усе на світі любив сонце.)

       Учитель: А щоб пояснити зв'язок з ними Івана Драча нам треба опрацювати тему сьогоднішнього уроку.

ІІІ. Оголошення теми, мети, завдань уроку.

 IV. Вивчення нового матеріалу.

1. Інтерактивна вправа  «Мозкова атака».

•  Що необхідно враховувати під час ідейно-художнього аналізу будь-якого вірша?

•  Для чого потрібно знати основні факти з життя письменника й особливості його поглядів, опрацьовуючи той чи інший ху­дожній твір?

       Учитель: «Люблю повертати людину очима до сонця. Спочатку поболюють очі, зате як поліпшується зір! Світ стає дорожчим, ріднішим, відчутнішим. Люблю повертати очима до сонця мистецтва. На небі життя побачив його зразу, почав розуміти тільки недавно»,— пише Іван Драч.

       Особливістю поетичного світу Івана Драча є його постійний, безупинний рух, змінність, розвиток. Це поет, який не створює власних традицій, не знає самоповторів, постійно йде до недо­сяжних обріїв досконалості.

2. Життєвий і творчий шлях І. Драча.

       Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 р. в с. Теліжинці Тетіївського району на Київщині. 1951 р. в районній газеті був надрукований його перший вірш.

       Після закінчення Тетіївської середньої школи І. Драч викладав російську мову та літературу в семирічці сусіднього села Дзвінячого, служив у армії й у віці, коли інші закінчують вищі навчальні заклади, вступив на перший курс філологічного факультету.

       Київського університету, але навчання не закінчив, був виклю­чений під тиском каральних органів. Влаштувався на роботу в «Літературну Україну».

Закінчив дворічні Вищі сценарні курси в Москві, працював сценаристом на кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка, потім у редакції журналу «Вітчизна».

       1961 р. І.Драч опублікував у «Літературній газеті» драму – феєрію «Ніж у сонці», яка відразу привернула увагу критики. Протягом 1962-1988 рр. виходили його збірки: «Соняшник» (1962), «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми» (1982), «Теліжинці» (1985), «Чорнобильська мадонна» (1987), «Храм серця» (1988).

       Збірка І. Драча «Корінь і крона» була відзначена Державною премією України ім. Т.Шевченка в 1976 р. У середині 1980-х рр. поет був обраний до правління Київської організації Спілки письменників України, далі — головою, а ще згодом — головою Народного руху України та депутатом Верховної Ради Укра­їни, керував товариством «Україна», очолював Світовий конгрес українців та Конгрес української інтелігенції (КУІн).

       І.Драч відомий і як кінодраматург: за його сценаріями поставлено фільми «Криниця для спраглих», «Камінний хрест» (на основі новел В. Стефаника), «Іду до тебе» (про Лесю Українку), «Пропала грамота», «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» (за оповіданнями М. Гоголя), «І в звуках пам’ять відгукнеться», «Зона» (у співавторстві з М.Мащенком; за однойменною п’єсою М. Куліша).

       І.Драч перекладає твори вірменських, грузинських, башкир­ських, литовських, латиських, російських та західноєвропейських по­етів. У той же час його твори перекладені багатьма європейськими мо­вами. Критичні статті І.Драча зібрані у книжці «Духовний меч».

       Драч очолював Київську організацію СПУ, був організатором і першим головою Народного Руху України. Нині продовжує працюва­ти на літературній ниві.

       Як і для кожного митця, для І.Драча завжди була актуальною тема митця та мистецтва. До неї він підійшов творчо, по-новому пере­осмисливши жанр балади. Перша збірка, перші вірші — і читач враже­ний, так само, як і ліричний герой «Балади про соняшник».

       Сьогодні Іван Драч продовжує активну громадсько-політичну діяльність, є головою багатьох республіканських і міжнародних організацій, організатором і членом кількох рухів.

3. Творча діяльність

       Іван Драч був найбільшим революціонером слова з-посеред шістдесятників. В українській поезії він є продовжувачем традицій Михайла Коцюбинського, Павла Тичини. Сонце стає його символом, сонце й серце стоять поряд, виступають контекстуальними сино­німами в поетиці І. Драча:

       Поезія Драча — це насамперед поезія запитань, а не відпо­відей, поезія поставлених проблем, спроба докричатися до зір, достукатися до людини. Він шукає виходу, здається, знаходить, сумнівається й знову шукає. Він фіксує живе життя в кожному своєму слові.

       Отаким словом любові до життя є «Балада про соняшник» Івана Драча.

       На початку 60-х творчість поета сприймалася неоднозначно, бага­то кого дратувала асоціативність, метафоричність, символізм його тво­рів, незвичні словосполуки, сміливе введення в мову вірша наукової лек­сики. Цікавою видається вже перша збірка поета «Соняшник», в якій оспівувалась доля звичайної людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання розгадати таємниці буття. І до сьогодні «візитковими» для І.Драча є твори, які ще на початку 60-х за­хоплювали читачів неординарністю поетичного мислення: «Балада про соняшник» (котра дала назву й дебютній збірці) та «Етюд про хліб».

4. Складання «Інформаційного грона» «І.Драч – хто він …»

5. Інтеграція української літератури з  історією.

       Учитель: Але перш ніж ми з нею познайомимося, давайте дізнаємося про період «хрущовської відлиги».

6. Розповідь заздалегідь підготовленого учня.

       Відли́га — поширена, але неформальна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.). Його характерними рисами були певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя.

       Вислів «хрущовська відлига» пов'язано з назвою повісті Іллі Еренбурга «Відлига». Пізніше Микита Хрущов прокоментував цю назву: «Поняття про якусь „відлигу“ — це спритно цей шахрай підкинув, Еренбург.

       «Хрущовська відлига» характеризувалася й поверненням в українську культуру несправедливо забутих або репресованих імен. Особливо активну роль у відновленні доброго імені митців відіграв М. Рильський. Він домігся посмертної реабілітації М. Вороного та О. Олеся. Значну роботу провели створені в 1956 р. комісії щодо впорядкування спадщини В. Чумака, О. Досвітнього, М. Ірчана, М. Куліша, Д. Фальківського. Багатьох літераторів поновили в правах членів Спілки українських письменників.

       В Україну повернулися реабілітовані письменники, зокрема: Б. Антоненко- Давидович, М. Годованець, Н. Забіла, О. Ковінька, 3. Тулуб, Г. Хоткевич. Твори репресованих письменників публікували в «Антології української поезії», у збірнику «Революційні поети Західної України». Реабілітовані письменники та поети знову поверталися до активної творчості, хоча не всі зберегли життєві сили й могли з колишнім завзяттям енергійно та послідовно обстоювати культурні інтереси свого народу.

       Наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років у літературу прийшли нові талановиті люди: М. Вінграновський, Є. Гуцало, І. Драч, Р. Іваничук, В. Коротич, Д. Павличко, М. Руденко, В. Симоненко, В. Шевчук. Літературну критику представляли 1. Дзюба, Є. Сверстюк, І. Світличний, В. Чорновіл, В. Мороз.

       Вагомою подією в культурному житті України стало запровадження в 1962 р. республіканської літературно-мистецької премії імені Т. Г. Шевченка. Її лауреатами стали О. Гончар, І. Вільде, А. Головко, Ю. Збанацький, П. Загребельний, Д. Павличко, Ю. Мушкетик та ін.

       Відступ від сталінізму дав змогу створити нові творчі спілки: Спілку журналістів України (1957), Спілку працівників кінематографії України (1958). Одночасно були запроваджені нові видання. У 1957-1958 pp. побачили світ «Український історичний журнал», «Радянське право», «Народна творчість та етнографія», «Економіка Радянської України», «Радянське літературознавство». Загалом у 1956-1958 pp. кількість журналів, що виходили друком в Україні, збільшилася з 49 до 64 назв (47 із них — українськомовні). Під охорону держави були взяті понад 2 тис. визначних архітектурних пам’яток республіки.

7. Теорія літератури

      І. Драч назвав свій твір про соняшник баладою, але балада, зо­крема фольклорна,— вид ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом.

       - Давайте згадаємо ознаки балади.

Ознаки балади:

1. трагічний конфлікт;

2. драматично напружений сюжет;

3. романтичний колорит;

4. надзвичайні події, збіги обставин;

5. фантастичні елементи;

6. метаморфоза;

7. трагічний фінал;

8. моралізаторство.

       Тобто «Балада про соняшник» не вкладалася в загальноприйнятому розумінні в рамки цього жанру, маючи ознаки то притчі, то медитації, то невеликої поеми. «Балада про соняшник» — твір незвичний. Йому притаманні баладні елементи фантастики (зокрема, олюднення образів соняшника і сонця, їх «одивнення» за рахунок навмисного заземлення, спрощення), особливий драматизм (адже справжнє потрясіння пережи­ває химерний персонаж із зеленими руками й ногами від дивовижного видива — сонця на велосипеді).

       Сонце…

8. Метод «Мікрофон»

- Як ви гадаєте, чому саме сонце займає особливе місце в житті людини?                                                                                                                                     - А кого порівнюють люди із сонцем, сонечком? (Маму, дитину, стареньку бабусю, добру людину)

- А як сонце пов’язане з соняшником, а соняшник із землею?

9. Творче завдання.

       Створення «Асоціативних рядів» до слів сонце, соняшник.

       Сонце – тепло, світло, радість, життя, задоволення.

       Соняшник – краса, єднання з землею, сонцем, користь, символ.

V. Осмислення нових знань, умінь.

       А що значить соняшник для Івана Драча? Звернемось до підручника  й випишемо назви збірок, творів, де фігурує образ сонця чи соняшника.

(Самостійна робота, один учень виконує завдання біля дошки, самоперевірка написаного).

         Перша збірка «Соняшник» (1962р.)

             Поема «Ніж у сонці»

             «Сонячний етюд»

             Книжка «Сонячний фенікс» (1978р.)

          Збірка «Сонце моє» (2010р.)

             «Храм сонця» (1988р.)

             «Балада про соняшник» (1962р.)

       Зробіть висновок, що ж значить сонце для І.Драча? (Сонце для Івана Драча – це осердя, символ природного й духовного життя).

1. Опрацювання ідейно-художнього змісту твору «Балада про соняшник».

       Наше сьогодення багате на різноманітну інформацію, як достовірну, так і фейкову. А саме. Читаючи «Баладу про соняшник» Івана Драча, я знайшла багато фейкової інформації про цю рослину, це мене дуже зацікавило, і я пропоную вам допомогти розібратися в цьому.

2. Інтеграція української літератури із зарубіжною літературою.

       Представники зарубіжної літератури розповсюджують фейк про соняшник,  як культуру з античності.

       Перш за все визначимо, що таке фейк? (Фейк – це спеціально створена новина, подія чи журналістська інтрига, яка містить неправду або перекручену інформацію, яку спростувати можна тільки науковими доказами).

3. Робота з легендами.

Легенда про соняшник

       У ті дні, коли магія мала силу, а світ був молодий, природа була мінливою. Древнє чаклунство було надмірним для людської душі, і люди тільки спостерігали, як усе навкруги міняється під дією чаклунських чар.

       Соняшник, згідно з грецькими легендами, не завжди ріс на землі і з'явився завдяки водяній німфі на ім'я Клітія. Одного разу Клітію викинуло хвилею з прохолодних глибин моря на піщаний берег. Русалка, здивована яскравим світлом, немов зачарована спостерігала за золотою кулею, яка переміщалася по небу. Через деякий час зовнішність німфи стала мінятися. Клития виявилася прикованою до місця, коли її русалочий хвіст пішов в глиб піску. Срібне волосся згорталося в пелюстки навколо обличчя, з рук виростало зелене листя.

       Через дев'ять днів свого перебування на землі, Клітія повністю перетворилася на квітку сонця. Відтоді і донині, соняшник завжди наслідує рух золотого сонячного диска, обертаючись в його сторону.

Соняшник(Анна Саксе)

       Коли дочки Сонця, після купання, сіли в човен і вийшли у відкрите море, молодша з них похопилася, що забула на березі, на гілці дуба свій золотий вінок. Без вінка вона не наважувалася показатися удома і попросила сестер гребти назад. Але старші сестри сказали, що дуже стомилися і хочуть швидше лягти спати, а якщо менша така роззява, то нехай повертається на берег одна, залишається на землі до ранку і чекає, поки вони знову приїдуть купатися. Менша поплила до берега, але - о, жах! - вінка на гілці дуба не виявилося.

       А під деревом стояв красивий хлопець, чорноволосий і блакитноокий. Він протягнув до дочки Сонця сильні руки і обійняв її, кажучи при цьому слова солодкі, точно мед золотих бджіл.

       - Залишся зі мною на все життя, ми любитимемо один одного і ніколи не розлучимося, - шепотів він дочки Сонця, довго і міцно цілував її, пестив і просив стать його дружиною.

       - Як же мені залишитися на землі? Ночі тут темні і холодні, а удома я живу в золотому палаці, де під стелею горять діамантові зірки, вдень пряду золоті нитки, а увечері купаюся в морі. У свята ми танцюємо з синами Місяця і катаємося на сріблястих жеребцях.

       - Яке життя ти можеш обіцяти мені тут, на Землі? - запитала дочка Сонця.

       - Я можу обіцяти тобі росяні ранки, які приємно охолоджують ноги, пісні птахів і шелест дерев. Можу обіцяти тобі дні, повні праці, і солодку знемогу вечорами. А вночі тебе зігріватимуть мої обійми, - відповідав син Землі .

       - Покажи мені принади Землі, і я вирішу, залишитися мені у тебе або повернутися на батьківщину, - сказала дочка Сонця. І син Землі повів її до річки, де цвіла черемха, і співали солов'ї.

       - Чула ти коли-небудь таку дивну пісню? - запитав син Землі.

       - Ніколи, - призналася дочка Сонця.

       - А чула ти коли-небудь, як дзюрчить річка, коли мчиться до моря? Відчувала ти, як пахне черемха? І чи знала ти, що таке любов?

       - Ти моя любов, я залишуся у тебе, - обіцяла дочка Сонця, і син Землі повів її в кліть, де вона побачила свій вінок, що висів там на цвясі. Марне Сонце на інший ранок звало дочку додому, марно говорило їй про те, яка важка її чекає доля на чужині. Дочка наполегливо відмовлялася повернутися, бо життя на Землі здавалося їй краще, ніж володіння Сонця, де їй набридло день у день сидіти за прядкою. Тут цвіла черемха, дзюрчали річки і клацали солов'ї. Нехай Сонце присилає їй надане, і вона відсвяткує весілля з сином Землі.

       - Любити сина Землі я не хочу, але заборонити тобі любити його не можу. Тільки заради любові не можна нехтувати батьківщиною. А що, якщо ти затужиш по будинку? - запитало Сонце і запнуло фіранку на знак того, що розмова з дочкою закінчена.

       - Я назад не проситимуся! - гордо крикнула у відповідь менша дочка Сонця. Відсвяткували весілля, і матір Земля сказала, що невістці пора взятися до роботи. Нехай в саду за бджолами дивиться, з іншою роботою білоручці адже не впоратися. Тепер дочка Сонця цілісінький день стояла посеред саду і стежила за бджолами, щоб ті не забиралися в чужі вулики. Дні текли такі ж одноманітні, як дзижчання бджіл. Де шалена їзда на сріблястих жеребцях, де веселі танці з синами Місяця, морські прогулянки на човні з сестрами?

       Загнані в плугу, коні ледве волочили ноги, а чоловік, змучений роботою, перестав говорити їй ласкаві слова.

       - Принеси мені з річки черемхи, - попросила одного разу дочку Сонця.

       - Не вічно черемсі цвісти, - сердито відповів син Землі.

       - Поведи мене послухати пісню солов'я.

       -Не вічно солов'ям співати.

       -Ти так давно не цілував мене. Невже і любов не вічна?

       - І любов не вічна.

       - Що ж тут вічно?

       - Вічна праця, - відповів син Землі і, узявши косу, пішов на луг.

       Дочка Сонця знову залишилася одна. І так затужила по батьківщині, що забула про свою гордість і, повернувши голову до Сонця, стала його молити:

       - Сонечко, миле Сонечко, вислухай мене. Я сумую по батьківщині. Я бачу уві сні стежки дитинства, чую дзижчання прядок сестер. Коли увечері з моря доноситься сплеск весел, я знаю, мої сестри їдуть купатися. Я слухаю їх пісні, які вже забула. Сонце, миле Сонце, пробач мене і візьми назад до себе.

Сонце мовчало. А менша дочка не переставала благати:

       - Сонце, Сонечко, хіба ти не відчуваєш, як нещасна твоя дочка на чужині? Поклич мене до себе, і якщо не захочеш визнати мене своєю дочкою, то буду твоєю служницею. Кожен ранок і кожен вечір витрушуватиму твої хмарні покривала, начищатиму вікна твого палацу, вимітатиму пил з-під прядок сестер і буду щаслива, що живу на своїй батьківщині.

       - Занадто довго ти залишалася на чужині, так довго, що твої ноги уросли в неї точно корені. Я вже не можу допомогти тобі, - відповідало Сонце і закрило очі білим хмарним рушником. Дочці на руки впали кришталеві намистинки, сльози Сонця. Менша дочка спробувала ворухнути ногами, але насправді, земля міцно тримала їх. Так вона і залишилася на землі і перетворилася на квітку, яка, сумуючи по батьківщині, завжди обертається до Сонця. Ось чому цю квітку називають Соняшником.

Сонячна квітка (індіанська казка)

       Багато років тому в одному селищі індіанців-ацтеків жила собі дівчинка на ім'я Квітка. Вона дуже любила сонце й могла милуватися ним цілий день. А коли сонце сідало за гори, дівчинка верталася додому і, засинаючи, думала, що завтра знову його побачить.

       Того літа сонце дуже припікало. На небі не було ані хмаринки, на землю не впало жодної краплини дощу. Палюче проміння висушувало квіти й трави, на полях не вродив маїс, люди пухли від голоду. Тоді маленька Квітка зрозуміла, що земля спрагла на дощ. І звернулася до свого коханого з такими словами:

       - Сонечко моє, ти знаєш, як я тебе люблю, ти знаєш, що немає більшого щастя для мене, ніж бачити тебе! Але люди потребують дощу. Поглянь на їхні страждання! Змилостився над ними!

       І сонце виконало прохання дівчинки. Небо затягли хмари, вперіщив дощ. Він лив багато днів. Поля зазеленіли, квіти й трави випросталися, люди відчули себе щасливими.

       Тільки маленька Квітка що не день, то блідла й усе дужче сумувала - адже вона стільки часу не могла милуватися сонцем! А промені були потрібні їй понад усе на світі, бо вливали в неї життя.

       Сонце з'явилося тоді, коли дівчинка вже ледь дихала. Воно зігріло свою улюбленицю й сказало їй:

       - Ходімо, Квітко, зі мною в країну вічного сонця й духмяних садів. Відтепер ти називатимешся Сонячною Квіткою.

       І дівчинка обернулася на чудову золотаву квітку, тільки серцевина в неї була темна, така, як її очі та волосся.

       На світанку ця квітка повертає голівку в бік сонця, яке з'являється на небосхилі, й милується ним, аж поки воно сяде за обрій.

       Відтоді на полях Мексіки розпускаються золотаві сонячні квіти, які в наших краях називаються соняшниками.

Соняшник

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

       Це була чарівна і гірка історія.

       Як на світі нас ще не було, то сонце сходило на землю зі своїми дочками. Вдень вони жили на землі, а ввечері йшли спочивати на небо.

       Одного дня веселилися вони в гаю, як стало сонце сідати, почали вони збиратися додому. Коли дочки були вже далеко від гаю, то найменша згадала, що забула свій вінок і вернулася назад.

       Але там його вже не було. Побачила вона недалеко під березою гарного парубка з віночком у руках. Він обняв дочку сонця і забалакав до неї дуже чарівними словами. Цілував її, обіцяв кохати все життя так, що їй буде з ним краще ніж у батька сонця.

       Юна дівчина погодилася жити на землі, де співає соловейко, цвіте черемуха, існує любов. Сонце кликало дочку додому, сердилося, говорило, що на землі їй буде дуже важко жити. Але дівчина зосталась з коханим.

       Ну от почалося для неї звичайне земне буденне життя. Чоловік більше робив, ніж говорив своїй гарній дружині ніжні слова, а бувало що зовсім забував про неї. Вона говорила йому, що вона мало бачить його, сумує за ним. Говорила, що він, мабуть, розлюбив її. А він відповідав, що земні люди люблять інакше, бо бачать щастя в любові, що єднається з радістю у праці.

       Тоді дівчина попросила, щоб він навчив її працювати, щоб стати земною. А він все мовчав. Потім красуня ще більше засумувала за батьком, за зірками-сестричками. Забула про свою гордість і закралася непомітно до батьківського царства. Але сонце не могло забрати до себе дочку, яка вже вросла в землю, воно тільки скропило її своїми слізьми.

       І тоді дівчина-красуня стала квіткою, що тужила весь час за батьківщиною, завжди повертаючи голівку до сонця. Назвали її соняшником.

       Учитель: Отже, який висновок ми можемо зробити?

4. Робота з картиною.

Володимира Патика «Соняшники»  (1988 р.).

       - Які почуття викликають у вас ці квіти?

5. Виразне читання балади.

Балада про соняшник

В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу,
і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду,
І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце,-
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари на небі...
І застиг він на роки й століття
В золотому німому захопленні:
— Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.

6. Обмін враженнями щодо прочитаного, бесіда.

       - Чому — «соняшник»?

       - Чому — «балада»?

       - Де рима, віршовий ритм?

       - То це, можливо, й не вірш?

       - Розкрийте сюжет балади.(Сюжет твору доволі кумедний: живе соняшник, своєю поведінкою він нагадує звичайного хлопчика, який бігає наввипередки, рве на груші гнилиці, купається коло млина, стріляє горобців з рогатки тощо. Єдину відмінність відзначає автор: у соняшника було шор­стке зелене тіло. І одного разу після купання, стрибаючи на одній ніжці, щоб вилити з вуха воду, він побачив сонце, «у червоній сорочці навипуск, що їхало на велосипеді, обмина­ючи хмари у небі». І соняшник, застигши в німому захопленні, просить, щоб сонце або дало покататися на велосипеді, або посадило його на раму. Хлопчина-соняшник уже ніколи не міг відвернути свою золоту голову від цього видива, від чарів, що навіки полонили його, від звіданих почувань: згадаймо, що наприкінці 50-х років XX ст. велосипед ще був незнаною розкішшю, до якої так хотілося долучитися кожному сіль­ському підліткові. І тоді стає зрозумілішим і ближчим цей образ сонця-поезії, хвилинного осявання, бажання подовжити це осявання («Дайте покататися, дядьку!»)).

       - Проаналізуйте кульмінаційну думку. (Ліричний сюжет зво­диться до кульмінаційної думки: Поезіє, сонце моє оранжеве! / Щомиті якийсь хлопчисько / Відкриває тебе для себе, / Щоб стати навіки соняшником.

На перший погляд, цей вірш — просто весела забавка. Але своєрідний висновок твору примушує визнати, що перед нами не потішна оповідка про дивні події, а притча про красу й силу поезії.

7. Складання «Паспорту» твору.

Автор

Іван Драч

Назва твору

«Балада про соняшник» (1962р.)

Літературний рід

лірика

Вид лірики

філософська

Жанр

балада (модерна)

Тема

розповідь про хлопця – соняшника, що прагне пізнати красу життя

Провідний мотив

талант бачити красу в повсякденному житті

Алегоричні образи

соняшник – поет, сонце - поезія

Художні засоби

епітети (золоті переливи, засмагле сонце); метафори (сонце їхало на велосипеді); звертання (поезіє, сонце моє оранжеве), алегорія

Віршовий розмір

верлібр (вільний вірш)

Примітки

поет - шістдесятник

       Перевірте складений «паспорт» твору, обмінявшись зошитами, виставте бали за роботу. (на дошці правильний варіант)                                                         

       - Зробіть висновок, чому дана поезія є модерною баладою?

8. Робота в парах.

• Проаналізуйте алегоричність образів соняшника й сонця в баладі І. Драча. (Алегоричні образи соняшника й сонця чітко вказують, про кого та про що йдеться — про поета й поезію, які самостверджуються на основі буденних реалій. Вони розкривають приховані можливості творчого життя за законами краси, духовного злету. Такий рух пробудженого таланту від «земного» до «небесного» здійснюється у творі І.  Драча через образи соняшника, що поєднує в собі ці дві сфери: порив до високості із закоріненням у рідний ґрунт).

VІ. Закріплення, систематизація, узагальнення.

Літературний диктант «Кольорова гама почуттів»

(виписати назви кольорів, які є в поезії).

       Зелений, коричневий, сірий, жовтий, червоний, білий, золотий, оранжевий.

       А тепер на окремих аркушах паперу намалюйте цю палітру у вигляді сонячних промінців і над кожним надпишіть щось позитивне, гарне побажання товаришу і подаруйте це сонечко йому напам’ять про наш урок і про шкільне життя.

З- здоров’я

К – краси

С – самовпевненості

Ж – жадоби до знань

Ч – чарівності

Б – багатства

З – здійснення мрій

О – оптимізму

       І хай ці побажання здійсняться, хай завжди сонячно буде у ваших душах і серцях.

VІІ. Контрольно-коригувальний етап.

Проблемне питання:

       -  У чому простежується новаторство Івана Драча?

(Слід відзначити новаторство змісту та форми, переосмислення жан­ру балади, етюду, введення наукової лексики, відгук на злободенні теми, самоіронію, метафоричність, алегоричність та символічність образів.)

VІІІ.     Підсумки уроку.

       Соняшник як символ любові до Батьківщини.

       - Як соняшник повертає за Сонцем свою голову, так і людина думкою звернена до своєї Вітчизни.

       - Як Сонце для соняшника – єдиний і незамінний орієнтир, так і для людини Батьківщина – єдина і найвища цінність.

Оголошення результатів навчальної  діяльності 

IX. Інструктаж щодо виконання домашнього завдання.

1. Вивчити конспект.

2. Написати відгук на «Баладу про соняшник».

3. Індивідуальне завдання – скласти тести до поезії.