11-Б клас
23.04.2020
Тема: Сучасна українська література . Історико-культурна картина літератури кінця ХХ – початку ХХІ ст.
1. Сучасна українська література, її особливості
У кінці ХХ ст. процес оновлення української літератури набув значної сили. Зміни в суспільному житті країни, зокрема розпад СРСР, відбилися й на розвитку літератури. Нове покоління письменників прагнуло подивитися на навколишню дійсність по-новому, а не під кутом зору соцреалізму. У літературі почали з’являтися нові теми, зрештою змінився й підхід до творчості.
Сучасна українська література поєднує в собі вікові традиції і водночас це якісно новий продукт сучасного глобалізованого інформаційного світу. Основною ознакою сучасної літератури є її транснаціональний характер, що виявляється у спробі письменників-сучасників розв’язати глобальні вселюдські проблеми. Сучасні українські письменники намагаються подолати «провінційність», «окремішність» нашої літератури. Тому оцінки художніх творів українських митців слова часто неоднозначні, іноді діаметрально протилежні. Критика виділяє літературу елітну, маргінальну (тобто призначену для вузького читацького кола). На противагу такій літературі визначають також так звану масову, актуальну літературу (призначену для певного читацького кола, яке й визначає читацькі пріоритети).
- Сучасну українську літературу творять письменники нової генерації, такі як: Ю.Андрухович, О.Ірванець, Ю.Іздрик, О.Забужко, М.Рябчук, Ю.Покальчук, К.Москалець, Н.Білоцерківська, В.Шкляр, Є.Кононенко, А.Курков, І.Малкович, Б.Жолдак, С.Жадан, О.Бараболіна та інші.
2. Сучасні літературні угрупування:
Початок ХХІ століття ознаменований активним створенням різних літературно-мистецьких гуртів (як і на початку ХХ ст.), які поставили собі за мету привернути увагу й шокувати читача опозиційністю до традицій, універсальністю проблематики, епатажністю.
АУП (Асоціація українських письменників) (1997)
Ідея утворення Асоціації українських письменників (АУП) виникла під час роботи III з'їзду Спілки письменників України в жовтні 1996 р. Літератори, незгодні з творчими та організаційними принципами й традиціями, «совєцького», як вони вважали, об'єднання письменників, подали заяви про вихід із СПУ.
До складу АУП увійшли, зокрема: Юрій Андрухович, Наталка Білоцерківець, Юрій Винничук, Василь Герасим'юк, Василь Голобородько, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Олександр Ірванець, Іван Лучук, Іван Малкович, Володимир Моренець, Костянтин Москалець, Віктор Неборак, Юрко Покальчук, Ігор Римарук, Микола Рябчук, Дмитро Стус та інші.
19 квітня 2001 р. Асоціація набула статусу Всеукраїнської творчої спілки.
«Бу-Ба-Бу» (1985)
1985 року у Львові Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак заснували літугрупування, яке назвали «Бу-Ба-Бу».
Віктор Неборак у своїй книжці «Введення у "Бу-Ба-Бу"» дає пояснення, що звукосполучення бу-ба-бу виникло як своєрідне складноскорочення слів бурлеск, балаган, буфонада і з того часу обростає новими значеннями. Основоположники літугрупування пояснюють, що бу-ба-бу — це стиль художньої літератури, де немає обмежень. Бубабісти вважають, що й політика, і економіка, і мистецтво можуть стати об'єктом естетичних зацікавлень, бо це є наше життя.
“Пропала грамота”
Літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Позаяка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувало в кінці 80-х – на початку 90-х рр. “Пропала грамота” була заявлена як авангардний проект. У 1991 р. вийшла книга з однойменною назвою. Книга “пропалограмотіїв” мала шалений успіх і колосальний резонанс.
«ЛуГоСад» (1984, Львів)
Літературна група, до складу якої входили Іван Лучук, Назар Гончар і Роман Садловський.
Назва складається з початкових літер прізвищ учасників: ЛУчук, ГОнчар, САДловський. Існують різні варіанти написання назви: ЛУГОСАД, Лугосад, ЛуГоСад, Лу-Го-Сад. Усі учасники групи народилися у Львові, в один рік закінчили Львівський університет (1986).
«Нова дегенерація» (1992)
Представники: С.Процюк, І.Ципердюк, І.Андрусяк, Івано-Франківськ.
Назва перегукується з назвою літературного угруповання 1920-х рр. «Нова генерація» (Г. Шкурупій, О.Влизько, Е.Стріха), що вказує на мистецькі погляди сучасників. Ознаки творчості: повстання проти колоніальної свідомості, руйнування міфів і стандартів через епатаж, іронію та самоіронію, сарказм.
Пси Святого Юра
Представники: Ю.Покальчук, І.Римарук, В.Герасим’юк, В.Медвідь, О.Ірванець, В.Неборак, Т.Федюк.
Неофіційне творче об’єднання, літературна майстерня.
У літературознавстві період, що почався від 80-х – 90-х рр. ХХ століття, прийнято називати постмодернізмом.
Ознаки постмодернізму
ü Поєднання й органічне співіснування різних художніх систем, синтез мистецтва й антимистецтва, елітарної та масової культури, іронічно-сміхове та серйозне ставлення до дійсності;
ü універсальність проблематики;
ü епатажність, абсурдизм, комічність, буфонада як основні засоби зображення;
ü принцип рівнозначності усіх явищ та аспектів життя;
ü тенденція до зміни функцій автора і героя, зникнення авторської функції.
Словник термінів:
Епатаж – скандальна витівка; поведінка, яка характеризується повним ігноруванням правил та норм моралі.
Абсурд – поняття, яке означає, що світ виходить за межі нашого уявлення про нього.
Буфонада – буквально блазнювання; характерна риса народного театру, коли на площах мандрівні актори, блазні, скоморохи розігрували сценки з підкреслено
Перегляньте ролик про постмодернізм за посиланням www.youtube.com/watch?v=GXQE_UUfNuU
Домашня робота: опрацювати конспект, записати в зошити для підготовки до ЗНО і запамятати:
1,Сучасну українську літературу представляють Ю.Андрухович, О.Ірванець, Ю.Іздрик, О.Забужко, М.Рябчук, Ю.Покальчук, К.Москалець, Н.Білоцерківська, В.Шкляр, Є.Кононенко, А.Курков, І.Малкович, Б.Жолдак, С.Жадан, О.Бараболіна та інші.
2.Сучасні літературні угрупування: АУП (Асоціація українських письменників) , «Бу-Ба-Бу», “Пропала грамота” , «ЛуГоСад»,«Нова дегенерація», Пси Святого Юра.
3.У літературознавстві період, що почався від 80-х – 90-х рр. ХХ століття, прийнято називати постмодернізмом.
Шановні одинокласники! Прохання відповіді на контрольну роботу №5 . " Літературне" шістдесятництво". Стоїчна українська поезія " від 16.04.2020 надіслати мені на електронну адресу liana6437@ukr.net до 27. 04.2020
16.04.2020
Тема: Контрольна робота №5 . Літературне" шістдесятництво". Стоїчна українська поезія
1. Кого Олесь Гончар назвав «витязем молодої української поезії»?
А В.Стуса
Б Л.Костенко
В. В.Симоненко
Г. Д.Павличка
Д. М.Вінграновського
2 .Хто з поетів-шістдесятників здобув славу неперевершеного поета-пісняра?
А В.Стус
Б Л.Костенко
В. В.Симоненко
Г. Д.Павличко
Д. М.Вінграновський
3. Установіть відповідність:
Назва твору
1.«Господи гніву пречистого»
2.«Балада про соняшник»
3. «Задивляюсь у твої зіниці»
4.«Страшні слова, коли вони мовчать»
Уривок твору
А Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Б Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.
В Де не стоятиму — вистою.
Спасибі за те, що мале
людське життя, хоч надією
довжу його в віки.
Г Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спор.юьиші.
Д І застиг він на роки і на століття
В золотому німому захопленні…
4. Установіть відповідність між назвою твору та ідеєю
Назва твору
1.«Господи гніву пречистого»
2.«Балада про соняшник»
3. «Задивляюсь у твої зіниці»
4.«Страшні слова, коли вони мовчать»
5. «Наша мова»
Ідея твору:
А. уславлення ролі мови, її значущості в житті нашого народу; гордості українців за свою мову.
Б. утвердження сили людського духу, прагнення не згубити у тяжких випробуваннях самоідентичності, неповторності своєї долі.
В. ліричнии роздум про значення слова в житті людини, суть мистецтва.
Г. сила мистецтва, його здатність впливати на людину.
Д. роздуми над долею рідної землі, її історії; розкриття щирих синівських почуттів поета до своєї Батьківщини.
6. Ну, є ж про зраду там які статті? Не всяка ж кара має буть незбожна. Що ж це виходить? Зрадити в житті державу — злочин, а людину — можна?! – запитує герой твору
А «Лісова пісня» Б «Маруся Чурай» В «Катерина» Г «Мойсей»
7. У рядку Любові усміх квітне раз – ще й тлінно основним художнім засобом є А метафора Б порівняння В тавтологія Г паралелізм Д гіпербола
8.Називає Україну матір’ю, пишається цим, заради неї творить і мислить ліричний герой поезії
А «Молюсь і вірю. Вітер грає…» Б «О земле втрачена, явися!..»
В «О слово рідне! Орле скутий!..» Д «Задивляюсь у твої зіниці…»
9. «Він народився під такою зіркою, / що щось в душі двоїлося йому. / Від того кидавсь берега до того. / Любив достаток і любив пісні», – сказано про
А Леська Черкеса Б Івана Іскру
В Грицька Бобренка Г Мартина Пушкаря Д Семена Горбаня
10. Непереможність особистості з багатим духовним світом і українського народу, глибока віра в їх духовну силу, в безсмертя мистецтва - ідея твору А. «Лебеді материнства» Б. «Балада про соняшник» В. «Маруся Чурай» Г. « Два кольори»
11.Стоїчна поезія, що утверджує впевненість ліричного героя в тому, що він зможе вистояти, не зрадить себе й своїх переконань характерна для творчості А. І.Драча Б. В.Стуса В.В.Симоненка Г. Л.Костенко
12. До «поетів – шістдесятників» не належить
А. М.Рильський
Б. Л.Костенко
В. В.Симоненко
Г. Д.Павличко
13. 03.2020
Тема: Василь ГОЛОБОРОДЬКО «НАША МОВА»
Поезія “Наша мова” — чудовий приклад витонченого письма Василя Голобородька. Прикметною рисою його творчості є вміння поєднувати народно-традиційні засоби з новим змістом, наповнювати музикою свої лаконічні малюнки з життя людини.
ІЗ 2020 року цей твір входить до програми ЗНО з української мови та літератури.
Васи́ль Іва́нович Голоборо́дько — український письменник. Член Національної спілки письменників України, АУП. Автор багатьох поетичних збірок, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премій імені Василя Симоненка
Проживав у Адріанополі, а близько 2004 року[1] перебрався до Луганська, де мав квартиру. Через бойові дії на Сході України в 2014 році став вимушеним переселенцем. Від середини липня тимчасово проживає в Будинку творчості в м. Ірпінь Київської області.
НАША МОВА
Кожне слово
нашої мови
проспіване у Пісні
тож пісенними словами
з побратимами
у товаристві розмовляємо
кожне слово
нашої мови записане у Літописі
тож хай знають вороги
якими словами
на самоті мовчимо
Рід: лірика (філософська, патріотична).
Тема: мотив мови як генетичного коду нації; висловлення почуття любові, пошани до рідної мови, яка проспівана у Пісні, записана у Літописі.
Ідея: уславлення ролі мови, її значущості в житті нашого народу; гордості українців за свою мову.
Художньо-стильові особливості
Вільний вірш, верлібр (вірш, у рядках якого може бути довільна кількість наголошених і ненаголошених складів, частіше без рими, є необов’язковою однакова кількість наголосів у рядках, одноманітні повторювані строфи, але вірш має свій власний ритм. Такі ознаки наближають вірш до прози).
Він не обмежений римами та не обтяжений складними художніми засобами:
тавтологія: «кожне слово нашої мови»; «тож»;
епітет: «пісенні слова»;
алітерація: повтор приголосних «с», «н» — «проспіване у Пісні».
Відмовившись від розділових знаків, поет побудував строфи на анафорі й художньому перенесенні.
Вірш «Наша мова» — це своєрідний заспів до збірки «Калина об Різдві». У ньому автор звертається до мотиву мови як генетичного коду нації. На перший погляд, поезія дуже проста за будовою — складається лише із двох строф, не має багато художніх засобів, поет нічого не нав’язує, не повчає, не застерігає.
Автор увесь час ніби повертається до спокійної, чимсь перерваної розмови. Проте твір образний, місткий, з багатоплановим підтекстом, викликає чимало асоціацій. У першій строфі розкривається милозвучність, пісенність української мови, а також її древність. Адже коли не було ще письма, українська мова побутувала в живому спілкуванні, в усній народній творчості, зокрема в піснях. А українські пісні сповнені драматизму, ліризму, душевності.
Такими словами розмовляють українці зі своїми побратимами. Мова в усіх її проявах — усна і писемна — уособлює красу, духовність, історію. Мова обслуговує усі сфери життя людини. Цікавою є антитеза «побратими — вороги». Здатність українського народу до побратимства — шляхетна риса, потрібна і сучасним, і майбутнім поколінням.
Стародавні пам’ятки української писемної мови — літописи. У них змальовані визначні події, оповідається історія українського народу. Саме тому, напевне, українці мовчать до ворогів словами, записаними в літописі. Вони ще зі сторінок літописів знають, хто їхні вороги і чого вони варті. Отож воліють мовчати. Мовчання іноді промовистіше за слово.
Поет вірить, що таке мовчання є, але колись народ скаже своє слово В. Голобородько виходить за рамки проблеми «мова в житті людини», розширюючи її до глобального узагальнення мова — людина — нація.
Домашня робота: опрацювати матеріал, записати в зошит для ЗНО , вивчити ідейно-художній аналіз поезії.
09.04. 2020
Василь Стус. " Господи, гніву пречситого..." Екзистенційна проблема вибору, віра в себе , надія на здоланність всіх перешкод. Упевненість у власному виборі. Приклад великої мужності й сили духу
ПАСПОРТ ТВОРУ
Рід літератури: філософська лірика.
Жанр: вірш-медитація (молитва).
Мотив: звернення ліричного героя до Бога із проханням не осудити його за глибоку віру і надію, бо утверджує безсмертя людського духу.
Ідея: утвердження сили людського духу, прагнення не згубити у тяжких випробуваннях самоідентичності, неповторності своєї долі. Віршовий розмір: дактиль.
Римування: перехресне.
Художньо-стильові особливості: епітети: «гнів пречистий»; «мале людське життя»; риторичне звертання: «Господи...»; метафори: «вірою тугу розвіюю», «надією довжу його в віки»
Примітки: В основу вірша «Господи, гніву пречистого...» покладено канон, запропонований християнським богословом VIII ст. Іоаном Дамаскіном, як «сходження розуму до Бога, прохання погрібного в Бога».
Поезія «ГОСПОДИ, ГНІВУ ПРЕЧИСТОГО...» — це стоїчна поезія, що утверджує впевненість ліричного героя в тому, що він зможе вистояти, не зрадить себе й своїх переконань. Автор говорить про власну силу і незламність: «Де не стоятиму — вистою». Він показує свою непідвладність обставинам, непорушність принципів за жодних умов. Тільки так можна зберегти моральну повноцінність. У Богові й матері він бачить духовних провідників, що визначають внутрішнє обличчя людини. Адже для двобою з державою смерті потрібна незаплямована душа. Сила народжується у випробуваннях. Ліричний герой протидіє внутрішній слабкості («тузі»), щоб не зрадити духовному покликанню (бути таким, яким «мати родила»), він сприймає трагічні обставини існування («біду») як спосіб формування внутрішньої сили. Бога — як символ людської совісті, віри в добро і справедливість — Стус згадує доволі часто. Поет звертається до нього в часи, коли йому нестерпно важко, він шукає в ньому опори, дивиться на своє життя крізь призму Божих заповідей.