9-А

22.04.2020

Тема: Біосферні заповідники, природні заповідники степів України.

Біосферний заповідник «Асканія-Нова» ім. Ф. Е. Фальц-Фейна — науково-дослідна установа в системі Національної академії аграрних наук України, державний заповідник, заснований в 1898 році Фрідріхом Фальц-Фейном.

Розташований біля міста Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області (звідки й колишня назва заповідника — «Чаплі»).

Назву місцевості дав один з її попередніх власників — герцог Фрідріх Фердинанд Ангальт-Кетен-Плесський у 1841 році на честь маєтку Асканії в Німеччині.

При Асканії-Новій були створені науково-степова станція, зоотехнічна станція з племінним господарством, фітотехнічна станція та інші наукові заклади. Значно розширено зоопарк і ботанічний сад. Нині до складу заповідника входять ділянка заповідного степу, акліматизаційний зоопарк і дендропарк.

Має 13 відділів (у тому числі ботанічного парку та заповідного степу і зоологічного парку), 9 лабораторій, науковий музей; веде експериментальне господарство і 4 племінні заводи сільськогосподарських тварин.

Інститут є центром науково-дослідної роботи в галузі породоутворення, великою базою племінного тваринництва.

Природні ресурси

Площа заповідника становить 33 307,6 га, з них 11 054 га — «абсолютно заповідна» степова зона. Асканійський степ вважається типчаково—ковиловим. У заповіднику є не менше 1155 видів членистоногих, 7 видів земноводних та плазунів, 18 видів ссавців, у різні пори року пролітає понад 270 видів птахів, з яких 107 видів залишаються на гніздування. Крім того, тут ростуть 478 вищих рослин.

Рідкісні рослини[ред. | ред. код]

У заповіднику виявлено 6 видів судинних рослин з Червоного списку МСОП, 9 видів з Європейської червоної книги, 20 з Червоної книги України, 2 з Додатку І Бернської конвенції (разом — 26 видів)[4]:

  1. Астрагал Геннінга (Astragalus henningii (Steven) Klokov) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ)

  2. Астрагал зігнутий (Astragalus reduncus Pall.) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ)

  3. Волошка Талієва (Centaurea taliewii Kleopow) (МСОП, ЧКУ)

  4. Еремогоне жорстка (Eremogone rigida (M. Bieb.) Fenzl) (МСОП)

  5. Жовтозілля дніпровське (Senecio borysthenica (DC.) Andrz. ex Czern) (ЄЧС)

  6. Залізняк гібридний (Phlomis hybrida Zelen.) (ЄЧС)

  7. Залізняк скіфський (Phlomis scythica Klokov et Des.-Shost.) (ЄЧС, ЧКУ)

  8. Зіркоплідник частуховий (Damasonium alisma Mill.) (ЧКУ)

  9. Зозулинець рідкоквітковий (Orchis laxiflora Lam.) (ЧКУ)

  10. Карагана скіфська (Caragana scythica (Kom.) Pojark.) (ЄЧС, ЧКУ)

  11. Ковила волосиста (Stipa capillata L.) (ЧКУ)

  12. Ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin. et Rupr.) (ЧКУ)

  13. Ковила приазовська (Stipa maeotica Klokov et Ossycznjuk) (ЧКУ)

  14. Ковила українська (Stipa ucrainica P.Smirn.) (ЧКУ)

  15. Ламкоколосник ситниковий (Psathyrostachys juncea (Fisch.) Nevski) (ЧКУ)

  16. Льонок Біберштейна (Linaria biebersteinii Besser) (МСОП)

  17. Плакун чебрецелистий (Lythrum thymifolia L.) (ЧКУ)

  18. Руслиця угорська (Elatine hungarica Moesz) (ЧКУ)

  19. Рябчик малий (Fritillaria meleagroides Patrin ex Schult. et Schult. f.) (ЧКУ)

  20. Ситник кулястоплодий (Juncus sphaerocarpus Nees) (ЧКУ)

  21. Тюльпан скіфський (Tulipa scythica Klokov et Zoz) (ЧКУ)

  22. Тюльпан Шренка (Tulipa schrenkii Regel) (ЧКУ)

  23. Ферула східна (Ferula orienthalis L.) (БЕРН)

  24. Цибуля Регеля (Allium regelianum A.Becker ex Iljin) (МСОП, ЄЧС, БЕРН, ЧКУ)

  25. Цибуля скіфська (Allium scythicum Zoz) (ЄЧС, ЧКУ)

  26. Щавель український (Rumex ucranicus Fisch. ex Spreng.) (ЄЧС)

Територіальний розподіл[ред. | ред. код]

Територія заповідника розділена на три великі частини, нерізко відокремлені одна від одної :

Успенівка (Успенівський степ) утримується з 1927 р. на абсолютно заповідному режимі.

«Північну» та «Південну» частини додатково розділяє автодорога Асканія — Чкалове.

В Асканії-Новій розташований один з найбільших на півдні України штучно вирощених лісів, старий ботанічний сад, акліматизаційний зоологічний парк, орнітопарк.

Великий Чапельський

Великий Чапельський під — це територія з нижчим рівнем ґрунту десь на 9 метрів у порівнянні з іншими ділянками, звідси назва — під, низовина. Саме тут скупчуються талі води, що важливо для заповідника. Великий Чапельський під є водно-болотним угіддям заповідника міжнародного значення. Тут табуни диких копитних тварин, загалом до 1000 голів, більшу частину року перебувають на вільному випасі.

Серед рідкісних рослин роду гігрофітів — зіркоплідник частуховидний (Damasonium alisma). До Червоної книги України занесені наступні представники асканійської флори: карагана скіфська, ковила українська,ковила Лессінга, ковила волосиста, тюльпан Шренка, тюльпан скіфський. Ніде, крім Асканії, не зустрічається рябчик шаховий, або великий.

Великий Агайманський

Великий Агайманський під є однією з найбілих низовинних депресій на території України та Європи. Під витягнутий з півночі на південь на 16 км; шириною до 10 км; глибиною до 20 м. Дно поду знаходиться на висоті 27–30 м над рівнем моря. Площа близько 120 км² (один з найбільших на півдні України). Схили терасовані, дно вирівняне, з тріщинами усихання, вкрите розрідженою трав'янистою рослинністю. Утворився на місці давнього долинного зниження внаслідок просідання лесових порід. На дні поду трапляються торфові прошарки. Під час танення снігу та в дощові роки заповнюється водою, влітку пересихає.

Ботанічний сад

Під нього відведена територія у 170 гектарів. Перші ділянки саду розплановані ще у 1887 р. На кінець 20 століття колекція рослин досягла 1000 чагарників та дерев. Краєвиди саду підсилені ставком і павільйоном Грот, де колись знімали стару кінострічку «Діти капітана Гранта».

Дикі тварини

Заповідник утримує близько 800 різновидів диких копитних та гібридних форм свиней, оленів, коней Пржевальського, бізонів, антилоп, баранів, биків, верблюдів, лам, віслюків куланів, шотландських поні.

Орнітопарк

Частиною зоопарку є орнітопарк, розмішений поблизу ставків з протоками та острівцями. В орнітопарку нараховують понад 60 різновидів птахів: лебеді, фазани, качки, лелеки, гуси єгипетські та індійські, страуси африканські. Крім того, у заповіднику водяться такі екзотичні для України птахи, як південноамериканський нанду та австралійський ему.

В інституті виведено асканійську породу овець, українську степову білу й українську степову рябу породи свиней, новий асканійський молочно-м'ясний тип червоної степової породи великої рогатої худоби і породну групу багатоплідних каракульських овець.

Асканійський зоопарк відомий значними успіхами в розмноженні цінних та рідкісних видів диких копитних і птахів у неволі, гібридизації та одомашнення їх. У ньому зібрана унікальна колекція диких тварин, привезених з різних зоогеографічних областей земної кулі. Найбільше в Асканії-Новій копитних — антилоп, зебр, оленів, бізонів, зубробізонів, зубрів, коней Пржевальського та інших, і птахів — лебедів, фазанів, африканських страусів, південноамериканських нанду і австралійських ему, які тут акліматизуються та одомашнюються.

Території природно-заповідного фонду, що входять до складу БЗ «Асканія-Нова»

Нерідко, оголошенню національного парку або заповідника передує створення одного або кількох об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення. У результаті, великий БЗ фактично поглинає раніше створені ПЗФ. Проте їхній статус зазвичай зберігають.

До складу території біосферного заповідника «Асканія-Нова» входять такі об'єкти ПЗФ України:

Домашнє завдання: 1. ВИКОРИСТОВУЮЧИ МЕРЕЖУ ІНТЕРНЕТ:

Перегляд відеофільму : Біосферний запові́дник " Асканія-Нова".


21.04.2020

Тема: Біорізноманітність українських степів. Основні природні комплекси степової зони.

Український степ —

степова природна зона в Україні, розташована на півдні, центрі й сході країни. Західна й центральна частина Чорноморсько-Каспійського степу, складової великого Євразійського степу. Простягається із заходу на схід від дельти Дунаю до південних відрогів Середньоруської височини на 1000 км, а на південь до Азово-Чорноморського узбережжя та Кримських гір майже на 500 км[1]. Степ збігається приблизно з Південною Україною (крім Кримських гір). Степ займає майже 300 000 км² (40 %) української суцільної етнічної території і 460 тисяч км² (48 %) всіх українських земель. На території сучасної України степ займає 240 тисяч км², або 40 % від усієї території країни, є найбільшим зональним природним комплексом[2]. У степу розташовані Одеська, Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська області, південні частини Кіровоградської і Харківської областей та рівнинна частина Криму. Степ майже цілком розораний, залишки колишньої рослинності збереглися у заповідниках і частково на схилах балок і долин річок.

Рослинний світ

Для степової зони характерна трав'яна злакова степова рослинність. Весною, коли в ґрунті ще достатньо вологи, з'являються ефемерні рослини: півники, гіацинти, крокуси, горицвіт, тюльпани, півонії, маки. До настання спеки рослини відцвітають і дають насіння, їх наземна частина відмирає. У ґрунті залишаються бульби, цибулини, кореневища, де накопичуються поживні речовини. Завдяки цим речовинам рослини виростуть і розквітнуть наступної весни. Вага кореневої маси більшості степових рослин значно перевищує надземну масу. Через що степ звуть «лісом догори ногами»[5]. Ранньоквітучі рослини змінюються такими, які пристосувалися до спеки й нестачі вологи. Улітку в степу з'являються полин, типчак, ковила. Одні рослини мають довге коріння, яким з глибини дістають воду, в інших — жорсткі або вузькі опушені листки, через які випаровується мало води. У середині літа від спеки починають висихати всі рослини. Вітер підхоплює їх і котить клубками по степу (рослини-перекотиполе), витрушуючи дозріле насіння.

Дерева і кущі зустрічаються на берегах водойм і в балках. Тільки там їм вистачає вологи влітку, тільки там вони захищені від зимових морозів та весняних приморозків під час цвітіння. У степах іноді можна зустріти зарості тернику, шипшини, мигдалю, степової вишні. Природні ліси в степах займають невелику площу. У балках та ярах трапляються байрачні ліси, у заплавах річок заплавні. Вододільні простори позбавлені природної деревної рослинності, але в багатьох районах степової зони є штучно створені лісові масиви: Великоанадольський масив у Донецькій області, Великомихайлівський, Грушуватський у Дніпропетровській області. Середня лісистість зони становить 3 %. Деревна рослинність поряд з трав'янистою збереглася у Чорноморському біосферному заповіднику та в Дунайських плавнях.

Луки в зоні степів здебільшого прилягають до заплав річок.

Для захисту полів від ерозії було започатковано лісорозведення. Ліси посеред степу залишили по собі відомі вчені Г. Висоцький та В. Докучаєв, лісівники В. Графф, В. Скаржинський. Ліс-парк створив на своєму хуторі Надія, поблизу Кропивницького, видатний письменник Іван Карпенко-Карий. Вдовж доріг та полів насаджено захисні лісосмуги[4].

Зональність

У степу можна відмітити залежно від кліматичних і ґрунтових умов кілька смуг. З півночі на південь степова рослинність значно змінюється. У межах природних підзон виділяють 10 фізико-географічних провінцій, що складаються з 21 фізико-географічної області[1].

Північностепова зона

Для північної, вологішої частини степу типовий різнотравний типчаково-ковиловий степ, пов'язаний зі звичайними середньо-гумусними чорноземами. Для нього типовий буйний розвиток щільнодернинних вузьколистих трав (ковили, типчаку, кипцю) і різнотрав'я (шавлія поникла, вероніка, горицвіт жовтий, степові тюльпани та ін.). Навесні спершу зацвітають тюльпани, шафран, гіацинти, пізніше — горицвіт жовтий, степові півники і фіалки, згодом — ковила, півонія тонколиста, шавлія, вика, лабазник, катран, волошки, льон австрійський. З середини літа степ вигоряє, але восени, завдяки дощам, зеленіє від мохів ще раз.

Доволі поширені чагарники (терен, дереза, мигдаль, степовий бобівник й інші), байракові, а на піщаних надрічних терасах соснові ліси.

Майже повністю розорана. Первісна рослинність збереглася у заповідниках: Хомутівському і Стрілецькому степах, на Кам'яних могилах.

У межах підзони виділяють Дністровсько-Дніпровську, Лівобережно-Дніпровську, Приазовську, Донецьку, Донецько-Донську, Молдавську провінції[1].

Середньостепова зона

Середньостепова зона. Північно-західне Причорномор'я.

Інколи, виділяють середньостепову зону, що тягнеться далі на південь, майже до берегів Чорного і Азовського морів, поширений посушливий типчиново-ковиловий степ на менш родючих південних чорноземах і темно-каштанових ґрунтах. Рослинний покрив розріджений. У його рослинності переважають вузьколисті сухолюбні трави (ковили, тирса, типчина) з невеликою домішкою ксерофітних видів різнотрав'я кермек, маруна, грудниця волохата; деякі види з матовим забарвленням і опушеним листям (шавлія, коров'як, синяк тощо). На весні у степу багато ефемерів і ефемероїдів.

У цій смузі розташований заповідник Асканія-Нова.

Південностепова зона

У найсухішій смузі над морем (Причорномор'я, Приазов'я і Кримська рівнина) поширений сухий полиново-злаковий степ з темно-каштановими та каштановими солонцюватими ґрунтами, які нерідко чергуються з солонцями і солончаками. Рослинне покриття утворюють житняк, типчина, іноді тирса, з різнотрав'я — полини (Бошняка і кримський) та інше. На крайньому півдні великі ділянки займають солончаки із своєрідною рослинністю (прибережниця солончакова, солерос трав'янистий), що має м'ясисті стебла і маленькі м'ясисті листочки. Росте також нехворощ чорна, хрінниця жовта, що утворюють окремі острівці, що чергуються з голими піскуватими місцями. У Присивашші степ набуває зелено-сірого відтінку і нагадує пустелю.

У цій смузі розташовані Чорноморський біосферний та Дунайський заповідник.

У межах підзони виділяють Дунайсько-Дністровську, Причорноморську, Причорноморсько-Приазовську, Кримську провінції[1].

Тваринний світ

Зі ссавців характерними для українського степу, крім численних дрібних гризунів: ховрахів (сірий і крапчастий), бабаків, полівок (сіра та степова), хом'яків, сліпаків, та мишей, є заєць, тхір степовий, ласки, горностаї, вовк, лисиця звичайна, зустрічаються борсуки, сарни. Більшість тварин живе в норах. Це гризуни, хижі лисиці та тхори, всеядні борсуки. Для звірів нори є схованкою під час небезпеки й несприятливої погоди, місцем народження малят, також для деяких з них — місцем зимового сну або сплячки, накопичення запасу кормів. У норах дрібних звірів селяться плазуни.

З птахів характерними є: степовий і польовий жайворонки, перепілка, сорокопуд чорнолобий, куріпка сіра, боривітер звичайний, канюк звичайний, кібчик та ін. Та рідкісні тепер: хохітва, дрохва, журавель степовий. На берегах лиманів і на узбережжі морів зустрічаються дикі гуси, чаплі, кулики.

З плазунів зустрічаються ящірки (прудка та піщана), полоз жовточеревий, гадюка степова та інші.

У річках і озерах зони степу є щуки, окуні, коропи, соми.

Велике значення у зоомасі степів займають безхребетні ґрунтові мешканці, від 0,5 т/га в 30 см шарі ґрунту на півночі, до 0,05 т/га на крайньому півдні[5].

Антропогенний вплив

Степ із давніх часів заселяли різні народи, проте вони тривалий час були малолюдними і не охоплені господарською діяльністю. Кочівники займалися переважно полюванням, випасанням худоби та рибальством. Аж до XVII століття через малолюдність і небезпеку степ називали Диким полем. Із створенням Запорізької Січі його освоїли українські козаки. Найінтенсивніше освоєння степу відбулося в XIX—XX століттях, з початком освоєння покладів вугілля та заліза[5]. Суцільне розорювання цілинних земель призвело до знищення природної степової рослинності та збіднення тваринного світу. Цьому сприяв і план створення великих водосховищ на Дніпрі.

Степова зона належить до найбільш освоєних — орні землі становлять понад 75 % земельного фонду. Головні сільськогосподарські культури — озима пшениця, соняшник, цукровий буряк, баштанні, подекуди рис. До несприятливих факторів для господарства належать посушливість клімату, зливовий характер опадів, пилові бурі, ерозія, засоленість ґрунтів. Зональними видами меліорації є іригація та лісонасадження, розсолення солончаків та солонців, в умовах зрошування запобігання ерозії земель та засолювання.

Починаючи з середини XX століття в степу насаджено багато лісосмуг, які відіграють важливу не тільки ґрунтозахисну, але й природоохоронну роль, компенсують дефіцит дикої природи, протистоять вітровій ерозії, стають помешканням для диких тварин. У той самий час, вони перетворюють типові степові ландшафти на лісостепові.

Природно-заповідний фонд

Степ майже цілком розораний, залишки колишньої рослинності збереглися у заповідниках і частково на схилах балок і долин річок[5]. Для збереження природи в степовій зоні створено заповідники:

Домашнє завдання: зробити конспект.



17.04.2020

Тема: Природні заповідники лісостепу.

«Розто́ччя» — природний заповідник у Яворівському районі Львівської області. Створений у 1984 році з метою збереження та наукового вивчення унікальних ландшафтів Українського Розточчя.

Площа 2 084,5 га. Протяжність території з півночі на південь — 8 км, із заходу на схід — 12 км.

З 13 липня 2017 року ділянка заповідника «Розточчя» площею 384,81 га входить у світову спадщину Юнеско як один з масивів Букових пралісів Карпат та давніх букових лісів Німеччини.[1]

Флора

Особливістю рослинності заповідника є те, що тут перекриваються ареали більшості основних євразійських видів дерев і чагарників.

На долю лісових масивів припадає 92 %, а на лучну, болотну і прибережно-водну рослинність лише 8 %.

Серед лісів переважають широколистяні (букові, дубові, грабово-дубові) та хвойно-широколистяні. Меншу площу займають хвойні ліси. Тут зростають високопродуктивні сосново-букові ліси, що поширюються на територію України з Центральної Європи тільки на Розточчі і східніше на її рівнинній частині не зустрічаються.

Великий інтерес становлять унікальні природні угруповання з участю льодовикових реліктів — берези низької, верби лапландської тощо.

Розташування Розточчя на стику 3 флористичних областей — Карпат, Полісся та Поділля — зумовило високу насиченість території різними за походженням та віком видами рослин: ялиці білої, ялівцю звичайного (північно-східна межа поширення); вільхи сірої, фіалки білої (північна); бука лісового, рясту порожнистого (південно-східна) та багна болотного, верби мирзолистої, журавлини болотної (південна).

У заповіднику налічується 885 видів судинних рослин, 212 — мохоподібних, 65 — лишайників, 20 — синьо-зелених водоростей.

До Червоної книги України занесено 28 видів судинних рослин.

Фауна

У заповіднику зареєстровано 43 види ссавців, 169 — птахів, 17 — земноводних і плазунів, 16 — риб. До Червоної книги України занесено 17 видів тварин.

Серед ссавців поширені сарна європейська, заєць сірий, кабан дикий, лисиця, куниця лісова, тхір темний, ласка, горностай, іноді трапляються олені — благородний і плямистий, лось, вовк.

Зрідка трапляється найменша пташка України — корольок жовтоголовий, одним з найцікавіших птахів у період міграції є баклан великий.


Михайлівська цілина— степовий природний заповідник в Україні. Розташований у межах Сумської області, на заході Лебединського району, на північний захід від села Степового, та частково в межах Недригайлівського району.

Цінності

Охороняється єдина в Україні цінна ділянка лучного степу в лісостеповій зоні.

Експертна рада Сумської області визначила сім чудес природи Сумщини і одним з них стала «Михайлівська цілина».

До складу території природного заповідника «Михайлівська цілина» входять такі об'єкти ПЗФ України:

Рослинний світ

Рослинний покрив цілини схожий з рослинністю південних степів. У його складі головне місце займають різнотравно-тирсові і різнотравно-типчаково-тирсові угрупування, які головним чином зростають в південно-східній і східній частинах заповідника. Але в Михайлівському степу також є рослинність, характерна для північних степів. Наприклад, лише тут зростають дзвоники і різні вологолюбні рослини. Тут мало ковили пірчастої, натомість багато широколистих злаків — стоколос безостий, пирій, куничник та інших рослин, не властивих степам півдня. Всього тут зареєстровано 525 видів судинних рослин. На Михайлівській цілині трапляються рідкісні рослини: дельфіній клиноподібний, астрагал, голубчик боровий та інші. До Червоної книги України занесені брандушка різнобарвна, горицвіт весняний, сон широколистий, ковила волосиста, ковила тонколиста, ковила пірчаста, рябчик руський. Є в степу і звичні для України ромашка, волошка, льон. На території Михайлівського степу є озерця, болота, які під час злив заповнюються водою.

Після запровадження заповідного режиму, припинення інтенсивного пасовищного навантаження та викошування степ втратив свій первинний вигляд. Сучасний стан степу є результатом тривалих та багатовекторних перетворень, що проявляються у процесах саморозвитку природних екосистем, дослідження яких є основним завданням заповідників.

Тваринний світ

Завдяки заповідному режиму за півстоліття створилися умови і для збагачення фауни. Трапляються лось, кабан, і навіть вовк. Останнім часом усе частіше з'являються сарни («дикі кози»). Постійними мешканцями є заєць сірий і лисиця руда. З дрібних хижаків спорадично трапляються горностай, ласка, куниця. Дуже багато дрібних гризунів. Степових тварин репрезентує тушканчик великий, занесений до ЧКУ, а також сліпак звичайний. Численні птахи. З раритетних видів пернатих зустрічаються сірий сорокопуд, лунь лучний, боривітер звичайний, деркач.

Домашнє завдання: 1. ВИКОРИСТОВУЮЧИ МЕРЕЖУ ІНТЕРНЕТ:

Перегляд відеофільму : Приро́дний запові́дник " Розточчя"

2.Зробити презентацію "Миха́йлівська цілина́ "


15.04.2020

Тема: Природні заповідники лісостепу.

Ка́нівський приро́дний запові́дник Київського національного університету імені Тараса Шевченка —

природний заповідник в Україні. Розташований у межах Черкаської області, неподалік від міста Канева, на правому березі та заплавних островах Дніпра. Межує безпосередньо з Чернечою горою — місцем поховання Т. Г. Шевченка.

Площа 2027 гектарів. Створений 30 липня 1923 року на базі Канівського навчально-дослідного лісового господарства. Є структурним підрозділом Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Основні функції заповідника — охорона еталонних та унікальних природних комплексів лісостепу, збереження біорізноманіття, спостереження за зміною природних процесів.

Флора

У лісовому покриві домінує граб з домішкою дуба звичайного, кленів гостролистого і польового, липи серцелистої, берези бородавчастої, ясена звичайного. Грабова діброва заповідника розташована на східній межі суцільного поширення європейських грабових лісів. Тут відомі і найбільш північні та східні місця зростання деяких європейських рідкісних рослин: підсніжника звичайного, скополії карніолійської, цибулі ведмежої, ранника весняного. На затінених північних схилах та в тальвегах трапляються реліктові рослини, що збереглися тут з льодовикових часів: багаторядники Брауна та шипуватий, голокучник дубовий, грушанка мала. На добре освітлених південних схилах можна побачити релікти вже теплішого міжльодовикового періоду: чину рябу, шоломницю високу та інші.

Значне наукове зацікавлення становлять екосистеми заплавних островів. Саме їх можна віднести до еталонних. Після створення на Дніпрі каскаду водосховищ таких островів практично не залишилося.

На території заповідника охороняються 2 лісових, 1 степове та 2 водних рослинних угруповання, занесені до Зеленої книги України.

У флорі заповідника нараховується 990 видів судинних рослин, що становить близько 20 % флори України. Тут виявлено 170 видів лишайників, 138 — мохоподібних, а також 1232 види справжніх грибів. У заповіднику зростають 5 видів рослин, занесених до Європейського червоного списку, 29 видів, занесених до Червоної книги України, 6 видів з Додатку I Бернської конвенції.

Фауна

Багатою є також фауна заповідника. В районі Канівських дислокацій виявлено понад 10 тис. видів безхребетних тварин (всього по Україні їх нараховується 25 тис. видів). Тільки комах мешкає в заповіднику близько 8000 видів, з яких 36 видів занесено до Червоної книги України (дибка степова, красотіл пахучий, жук-олень, вусач великий дубовий, джміль моховий, бджола-тесляр звичайна, сколія-гігант, ктир гігантський, бражник мертва голова, ведмедиця Гера, махаон, поліксена). Тут охороняється понад 300 видів павукоподібних, 200 видів молюсків, 130 видів ракоподібних, 49 видів багатоніжок, у тому числі рідкісний вид — полідесмус український.

Серед хребетних тварин у заповіднику мешкають 233 види птахів, 53 види ссавців, 11 видів земноводних, 8 видів плазунів, 37 видів риб та 1 вид круглоротих, у тому числі чимало рідкісних видів. Щороку на Дніпрі біля заповідних островів зимує до 14 особин орлана-білохвоста, а з 1996 року цей птах почав гніздитись у заповіднику. Трапляється на прольоті чорний лелека. Неодноразово траплялися змієїд і балабан. На острові Круглик є велика колонія чаплі сірої — близько 150 гнізд. На прольоті в порівняно великій кількості бувають на островах велика та мала білі чаплі.

Велике значення має заповідник і як місце відпочинку птахів під час прольотів. Восени в затоках і затопленому лісі на Круглику можно бачити великі зграї качок, куликів, мартинів.

З ссавців звичними мешканцями заповідника є сарни, дикі свині, лисиці, зайці, борсуки, трапляються лосі. На островах постійно живуть кілька сімей бобрів, біля води можна побачити сліди видри та норки.

Із земноводних поширені жаби гостроморда, трав'яна і ставкова, ропуха сіра, квакша, часничниця. Трапляються тритони звичайний і гребінчастий. Серед плазунів найчисленнішими є ящірки зелена та прудка, Вуж звичайний, рідше трапляються веретільниця, Мідянка звичайна, гадюка звичайна (чорна та плямиста форми).

Загалом на території заповідника охороняються 26 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку, 83 види, занесені до Червоної книги України, та 175 видів тварин, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією.

Стан охорони біорізноманіття[ред. | ред. код]

Канівський природний заповідник – один із найстаріших в Україні: тут природу дбайливо оберігають від зовнішнього втручання вже майже століття. За свідченнями сучасників його створення, ще в перші кілька років після проголошення цих місць заповідними нагірну частину території Заповідника вкривали переважно молоді грабняки і зарості чагарників, а схили ярів зяяли відкритими урвищами. Через відсутність старих дерев у лісі було дуже мало птахів-дуплогніздників, а висаджені на схилах пагорбів ще до створення Заповідника деревостани були настільки пригнічені через надмірний випас худоби місцевим населенням, що лише через 10 років заповідного режиму вдалося відновити їх природний розвиток. Зараз на Канівських горах буяє повноцінний ліс, що став домівкою і надійним прихистком для багатьох видів тварин, у тому числі й тих, чий спосіб життя можливий лише в старому лісі. Найголовніше, завдяки заповідного режиму вдалося зупинити розгортання ярів на Канівщині, які вважаються найбільшими в Європі.

Після хвилі ліквідації заповідників у 1951 р. зберегти природу на території Канівського природного заповідника вдалося завдяки тому, що він не потрапив до держлісфонду, а був реорганізований в учбово-дослідне лісове господарство Київського державного університету. Після реорганізації Заповідника адміністрація та викладачі Університету продовжували піклуватися про збереження природи цих місць, контролюючи та обмежуючи господарську діяльність учлісгоспу, таким чином мінімізуючи негативні наслідки рішення про офіційне скасування тут заповідного режиму. Відновлення Заповідника відбулося в 1968 р. за клопотанням ректора Університету, яке підтримали провідні українські вчені.


До складу території природного заповідника «Канівський» входять такі об'єкти ПЗФ України:


У заповіднику відкрито музей природи. У відділі палеонтології вражають людську уяву скам'янілі бивні та зуби мамонта, роги гігантського оленя, зуби акули лямна, «чортові пальці» та інше. Лісовий відділ розкриває перед відвідувачами таємниці життя лісу, а ботанічний, ніби продовжуючи цю тему, оповідає про рідкісні та лікарські рослини цього краю, про величезні можливості, які має природа у відновленні та підтриманні нашого здоров'я. У зоологічному відділі одночасно можна милуватися чудовою колекцією метеликів, опудалами козулі, плямистого оленя, лося, кабана, вовка, орла-беркута тощо. Експозиція відділу загальної екології розповідає про історію охорони природи, заповідної справи, про ті біди, яких зазнають люди від варварського ставлення до природи, порушення її законів.


Запові́дник «Медобо́ри» — природоохоронна територія в Україні, в межах Гусятинського та, частково Підволочиського районів Тернопільської області.

Заповідник створено з метою збереження у природному стані унікальних природних комплексів Подільських Товтр (Медоборів), генофонду рослинного і тваринного світу та використання їх у наукових цілях. На території заповідника «Медобори» функціонують екологічні стежки «Гостра Скеля», «Пуща відлюдника», «Богит». До 2010 року частиною заповідника був його філіал — «Кременецькі гори» (нині Національний природний парк «Кременецькі гори»).

Флора

Дослідження флори Товтрового кряжу в цілому та Медоборів зокрема мають більше ніж півторавікову історію. Перші ботанічні дослідження розпочато В. Бессером та А. Анджейовським, що зафіксовано у їхніх працях.

Значна частина території (понад 93 %) заповідника вкрита дубово-грабовими, грабово-дубовими, дубово-грабово-ясеневими та дубово-буковими лісами. Є і чисті бучини незначної площі, східна межа поширення яких проходить саме в заповіднику. У підліску переважають бруслини європейська та бородавчаста, гордовина, ліщина звичайна, свидина.

Флора заповідника нараховує близько 1000 видів вищих судинних рослин із значною часткою рідкісних, ендемічних, реліктових і примежово-ареальних видів. До Червоної книги України занесено 44 види: ясенець білий, шиверекію подільську, цибулю ведмежу, астранцію велику, місячницю гірську, лілію лісову, шафран Гейфеля (зростає на цій території на межі свого ареалу), 12 видів орхідних, серед яких зозулині черевички справжні, любка дволиста, гніздівка звичайна та інші, до Європейського Червоного списку — 6 видів рослин.

Незначними за площею, але унікальними є ділянки степової, наскельно-степової та лучно-степової рослинності з рідкісними формаціями осоки низької, ковили волосистої та пірчастої. Тут, крім характерних степових видів, росте багато волино-подільських ендемічних та примежово-ареальних видів: шавлія зарослева і кременецька, шиверекія подільська, самосил гірський, змієголовник австрійський, аконіт кущистий і шерстистовусий, ясенець білий, ковила пірчаста та волосиста, вівсюнець Бессера, ломиніс цілолистий, півники угорські, цибуля подільська, молочай волинський, зіновать біла, подільська та Блоцького, дев'ятисил осотовий.

На території заповідника підтверджено зростання 160 видів мохоподібних, 188 — лишайників, 369 видів грибів. Місцева флора багата медоносними, лікарськими та вітамінними рослинами. Тут охороняються також багато регіонально рідкісних видів: авринія скельна, гадючник шестипелюстковий, перстач білий, півники злаколисті, півники угорські, холодок лікарський, цибуля гірська тощо.

До Зеленої книги України віднесено 7 рослинних угруповань: 2 лісових і 5 степових угруповань.

Фауна

Різновікові деревостани, висока залісненість схилів, перемежування їх із степовими ділянками, що поросли різнотрав'ям і островами ягідних кущів, створюють сприятливі умови для оселення тварин, які утворюють типову лісостепову групу. У заповіднику трапляються усі фонові види Подільсько-Придністровського зоогеографічного району. Із фауни безхребетних на сьогодні виявлено понад 2500 видів комах, з яких 22 занесено до Червоної книги України. Серед них: жук-олень, мнемозина, махаон,вусач мускусний, сатурнія руда, джміль моховий, стрічкарка блакитна,ксилокопа звичайна тощо.

Із хребетних на заповідній території виявлено 9 видів риб, 11 — земноводних, 7 — плазунів. Орнітофауна є найчисельнішою групою хребетних у заповіднику і нараховує 188 видів. В основному це типові для даної території види, із яких 14 занесені до Червоної книги України. Це підорлик малий та великий, лунь польовий, кам'яний дрізд, сипуха, сова довгохвоста, сорокопуд сірий та інші. Ссавці у заповіднику представлені 47 видами. Звичайними тут є представники гризунів та хижих. Із великих звірів на заповідній території можна зустріти сарну європейську, свиню дику, лисицю. В межах заповідника проживає 6 видів ссавців, занесених до Червоної книги України: борсук, горностай та 4 види рукокрилих. Загалом охороняються 34 «червонокнижні» види тварин. Тут мешкають також 7 видів тварин, занесених до Європейського Червоного списку: нічниця велика, вухань бурий, деркач, слимак виноградний, жук-самітник тощо. Особливої уваги заслуговують рукокрилі, які населяють печеру «Перлина» та інші, переважно невеликі печери. У тому числі вечірниця мала, підковоніс малий та нічниця довговуха. У великій кількості представлена нічниця велика — вид, занесений до Червоної книги України та Європейського Червоного списку.

Території природно-заповідного фонду у складі ПЗ «Медобори»

Нерідко, оголошенню національного парку або заповідника передує створення одного або кількох об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, внаслідок чого, великий природний заповідник фактично поглинає раніше створені об'єкти природно-заповідного фонду. Проте їхній статус зазвичай зберігають. Наприклад, на території природного заповідника «Медобори» розташований об'єкт природно-заповідного фонду України — геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Печера Перлина».

Домашнє завдання: ВИКОРИСТОВУЮЧИ МЕРЕЖУ ІНТЕРНЕТ:

Перегляд відеофільму : Ка́нівський приро́дний запові́дник .


14.04.2020

Тема: Біорізноманітність лісостепу. Основні природні комплекси лісостепової зони.

Украї́нський лісосте́п — ділянка європейської частини природної зони лісостепу в межах України. Широка смуга лісостепу простягається з південного заходу від кордону з Молдовою на північний схід до кордону з Росією через центральну частину країни (33 % території). Виразних меж зона не має, адже степові ділянки вклинюються островами в лісову зону, а ліси окремими масивами заходять у зону степів. Північна межа лісостепу збігається з південною межею зони мішаних лісів, а південна проходить вздовж лінії Подільськ — Кропивницький — Кременчук — Красноград — Вовчанськ[1

Рослинність

Рослинність представлена лісовими і степовими видами. Лісистість території більша у західній частині; там вона досягає 15 % (середня лісистість — 12,5 %). Ліси збереглися в долинах річок та межиріччях. Вони ростуть на сірих лісових ґрунтах та деградованих чорноземах (в яких зменшився вміст гумусу, і вони стали менш родючими), що раніше були під степами, а потім позаростали деревами. Лісоутворюючими породами зони є дуб, граб, бук, клен, липа. У заплавах річок ростуть берест, вільха, верба. На піщаних берегах Дніпра, Південного Бугу та Сіверського Дінця, куди доходив язик давнього льодовика, острівцями ростуть соснові ліси. У широких балках поширені байракові ліси, в яких ростуть дуб, граб, клен, липа, ліщина, брусниця.

До лісових масивів безпосередньо прилягає степ, проте він не займає великих площ, тому що його змінили агроценози. Майже всі ділянки розорані і зайняті різноманітними сільськогосподарськими культурами (пшениця, ячмінь, овес, гречка, цукрові буряки, картопля, овочеві культури та інші). Степова природна рослинність (різнотрав'я) збереглася на схилах балок, берегах річок. Доволі великі площі в лісостепу зайняті луками. Суходільні луки знаходяться на вододілах річок і їх схилах. Там ростуть горицвіт, анемона, конюшина, тонконіг, стоколос, ковила, вероніка колосовидна, гадючник, звіробій. Це переважно багаторічні рослини, із коренів і стебел яких утворюється дернина. Низовинні луки лежать у зниженнях, де близько до поверхні залягають ґрунтові води. Вони мають багатий трав'яний покрив. На заплавних луках ростуть осока, рогіз, стрілолист, калюжниця, цикута. На водоймах ростуть глечики жовті, латаття біле, папороть водяна.

Тваринний світ

Тваринний світ зони представлений лісовими та степовими видами. Тут живуть дикі кабани, сарни, олені, зайці, вивірки, куниці, тхори, полівки, лисиці, вужі, багато птахів: дятли, сови, жайворонки, лелеки, куріпки, дрозди, гуска сіра, вивільга, степовий журавель, зяблик, горлиця тощо.

Антропогенний вплив

Територія лісостепу освоєна з прадавніх часів (IV — ІІ тисячоліття до н. е.), тому що тут були найкращі умови для життя людей. Ліс давав людям прихисток від ворогів, матеріал для будівництва і паливо, а вільні від лісу ділянки було легко використовувати для землеробства і скотарства. У XVII-XVIII століттях значно збільшилася кількість поселень, тому великі площі лісів були вирубані. Запровадження трипільної системи орного землеробства призвело до виснаження ґрунтів, тому його починають удобрювати гноєм. У XIX-ХХ століттях на ландшафтах позначилося збільшення людності поселень, розвиток транспорту, ремесел і промисловості. Майже всі природні степові ділянки було перетворено на поля і сади. Багатющі ліси у верхів'ях Сули, Ворскли, Псла, про які є згадують історичні джерела XVII століття, знищено[1].

Природно-заповідний фонд

З метою охорони природних комплексів, ландшафтів і екосистем, що мають високі природоохоронну, рекреаційну, естетичну та інші цінності, в межах лісостепової зони України створено низку природних заповідників, національних природних парків, біосферних резерватів, ландшафтних парків, заказників, заповідних урочищ та пам'яток природи.

Природні заповідники

  • Канівський природний заповідник (Черкаська область), заснований 1923-го року; Канівський природний заповідник — один з найдавніших в Україні, який було створено 1923 року. Він охоплює частину яри та пагорби на правому березі Дніпра та дніпровські острови. Важливими об'єктами заповідника є геологічні утворення, грабовий ліс та Чернеча гора (100 м над Дніпром), де було перепоховано Тараса Шевченка.

Національні природні парки

Біосферні резервати

Біосферний резерват «Розточчя» (Львівська область), об'єднує Яворівський національний природний парк, природний заповідник «Розточчя» і ландшафтний парк «Равське Розточчя».


Домашнє завдання: зробити конспект .


13.04.2020

Тема: Види, що перебувають під особливою загрозою зникнення в Українському Поліссі.

Домашнє завдання: зробити презентацію з даної теми.


10.04.2020

Тема: Природні заповідники Українського Полісся.

Черéмський приро́дний запові́дник — природний заповідник в Україні. Розташований у північній частині Маневицького району Волинської області.

Загальна площа 2975,7 га. Створено з метою збереження типових та унікальних природних комплексів Українського Полісся.

Історія

Черемський природний заповідник був створений Указом Президента України від 19 грудня 2001 року № 1234 на базі Черемського заказника загальнодержавного значення, площею 903 га та його охоронної зони, а також трьох заказників місцевого значення: орнітологічного заказника «Урочище Сузанка», загальнозоологічного заказника «Карасинський» та ботанічного заказника «Карасинський ялинний-1». Це перший заповідник, створений у Волинській області.

Розташування

Заповідник розташований у північній частині Маневицького району Волинської області, на межі з Рівненською областю, за 6 км на північ від села Замостя. Заповідник являє собою природно-територіальні комплекси, де збереглися малопорушені антропогенною діяльністю суцільні лісові масиви з унікальним еумезотрофним (перехідним, дуже обводненим) осоково-сфагновим болотом Черемське (місцева назва «Чірмуське»), в межах якого розташоване озера Черемське та Редичі.

Заповідник віддалений від населених пунктів, на його території відсутні лінії електропередач, дороги з твердим покриттям, його територія розташована в безпосередній близькості з Рівненським природним заповідником (Білоозерський філіал) i межує із 30-кілометровою зоною Рівненської АЕС (м. Вараш).

Флора

За геоботанічним районуванням територія заповідника відноситься до Зарічненсько-Висоцько-Сарненського району соснових чорницево-зеленомохових лісів і боліт різних типів, Ковельсько-Сарненського (Західнополіського) округу, Поліської підпровінції, Східно-Європейської провінції широколистяних лісів.

Рослинність заповідника характеризується ценотичним багатством і різноманіттям. Стан рослинності задовільний, що підтверджується добре збереженою структурою ценозів, домінуванням типових природних видів, наявністю раритетних угруповань.

У заповіднику відмічено різні типи рослинності: водна, болотна, ліси, чагарники, луки, пустища. Найпоширенішою є лісова рослинність. Серед посадок, здебільшого соснових лісів, переважають молоді та середньовікові. Найпоширенішими типами умов місцезростання є субори (53% площі лісів), а типами лісу — вологий (21,2%) та сирий (15,5%) дубово-сосновий субір, де головною породою є сосна звичайна. Досить поширеними є сугруди, що займають 18,9% площі лісів; переважаючими серед них є сирі та мокрі типи, а домінуючою породою є вільха чорна. Із борових типів (11,2% площі лісів) найпоширеніший свіжий сосновий бір (7,6%), де головною породою є сосна звичайна. Серед лісів переважають суходільні (1205,8 га, або ж 40,5% площі заповідника), хоча частка заболочених лісів теж досить значна (589,2 га, або ж 19,8% загальної площі). Ялинники, що зростають тут на південній межі ареалу, є різновіковими, вони трапляються фрагментарно. Дубові, дубово-соснові, грабово-дубові ліси займають невеликі площі. Поруч із сосновими борами є березові ліси.

Значні площі у заповіднику зайняті водно-болотною рослинністю. На досліджуваній території домінують мезотрофні дуже обводнені болотні комплекси, в їхніх межах, у добре зволожених і протічних умовах, сформувалися евтрофні ділянки, а оліготрофні болота займають менші площі й трапляються невеликими острівцями по периферії. Лучна рослинність займає незначні площі. Заплавні луки в межах заповідника відсутні. Сухі луки трапляються спорадично і невеликими ділянками на узліссях та галявинах. Невелику площу займає також рослинність пустищ і чагарників. Чагарникова рослинність з домінуванням верб різних видів із різнотравним покривом трапляються зрідка й займає дрібні площі. Водна рослинність розвивається в озерах Черемське та Редичі, каналах і від'ємних формах рельєфу, які постійно затоплюються, характеризується незначною різноманітністю.

Ряд угруповань рослин (40 асоціацій) занесено до Зеленої книги України: старі соснові зеленомохові, чорничні, з ялівцем ліси, пригнічені соснові угруповання із сфагнами на болоті, угруповання із шейхцерією, альдровандою, лататтям, глечиками жовтими, їжачою голівкою маленькою та інші.

Систематична структура флори вищих судинних рослин заповідника включає 5 відділів, 7 класів, 54 порядки, 103 родини, 382 роди і 760 видів та підтверджує хорошу збереженість флори і значну біорізноманітність. Мохоподібних нараховується 114 видів, лишайників — 53 види, грибів — 133 види.

З рідкісних видів рослин, що підлягають особливій охороні, тут відмічено один вид рослин із Червоного списку МСОП: зозулині черевички справжні, три види із Європейського червоного списку: смілка литовська, глід український, козельці українські, чотири види занесені до Додатку I Бернської конвенції: альдрованда пухирчаста, зозулині черевички справжні, жировик Льозеля, сон широколистий та 33 види вищих рослин, занесених до Червоної книги України: альдрованда пухирчаста, береза низька, береза темна, осока Девелла, булатка червона, коральковець тричінадрізаний, зозулині черевички справжні, пальчатокорінник Фукса, пальчатокорінник м'ясочервоний, пальчатокорінник плямистий, пальчатокорінник травневий, вовчі ягоди пахучі, дифазіаструм сплюснутий, росичка англійська, росичка середня, коручка чемерникоподібна, хамарбія болотна, баранець звичайний, щитолисник звичайний, молодильник озерний, ситник бульбистий, лілія лісова, жировик Льозеля, зозулині сльози яйцевидні, лікоподіела заплавна, плаун річний, гніздівка звичайна, журавлина дрібноплода, любка дволиста, любка зеленоквіткова, верба чорнична, верба Старке, шейхцерія болотна і по одному виду з водоростей та грибів.

На цій території зростає також чимало регіонально рідкісних видів рослин.

Незважаючи на досить малу площу заповідника, тут зосереджено більше половини видів судинних і близько 25% рідкісних та зникаючих видів рослин Українського Полісся, що говорить про репрезентативність та цінність цієї території у флористично-зоологічному відношенні.

Для Черемського ПЗ встановлено 114 видів мохоподібних: 12 видів печіночників, 14 - сфагнів і 88 видів брієвих мохів [Вірченко, 2014] і в майбутньому їх кількість може бути збільшена, особливо за рахунок печіночників. Серед виявлених видів три (гелодій Бландова, псевдокаліергон трирядний, скорпідій скорпіоноподібний) занесені до Червоної книги України, а два (дикран зелений і гаматокауліс глянсуватий) — до Червоної книги мохоподібних Європи. Заповідник відіграє важливу роль у збереженні поліської бріофлори, зокрема реліктових мохів евтрофних та еумезотрофних боліт.

Фауна

Серед основних найтиповіших зооценозів заповідника слід відмітити фауністичні комплекси водойм і водно-болотних комплексів соснових лісів, широколистяних лісів, чагарників, сухих пустищ і галявин.

За попередніми даними, з хребетних тварин у заповіднику мешкають: 18 видів риб, 12 видів земноводних, 7 видів плазунів, 141 вид птахів та 42 види ссавців. Безхребетні тварини поки що вивчені недостатньо.

До Європейського червоного списку занесено 13 видів тварин: красотіл пахучий, вусач великий дубовий західний, ванесса чорно-руда, синявець Мелеагр, мурашка руда лісова, п'явка медична, мурашиний лев звичайний, очеретянка прудка, деркач, шуліка рудий, вовк, видра річкова, рись. Тут виявлено 40 видів тварин, занесених до Червоної книги України: дозорець-імператор, мінливець великий, вусач мускусний, джміль моховий, джміль яскравий, красуня-діва, красотіл пахучий, вусач великий дубовий західний, кордулегастер кільчастий, стафілін волохатий, ендроміс березовий, люцина, п'явка медична, лярра анафемська, жук-олень, мегариса рогохвостова, махаон, ктир гігантський, сколія степова, ропуха очеретяна, мідянка, очеретянка прудка, підорлик малий, пугач, лелека чорний, змієїд, журавель сірий, сорокопуд сірий, скопа, королик червоноголовий, глухар, сова бородата, дятел трипалий, видра річкова, рись, борсук, горностай, норка європейська, кутора мала.

Міжнародне значення заповідника

Територія заповідника входить до складу водно-болотного угіддя міжнародного значення «Заплава р. Стоходу», яке, згідно з критеріями Рамсарської конвенції, має велику цінність і міжнародне значення, головним чином як місце оселення водоплавних птахів.

Домашнє завдання: ВИКОРИСТОВУЮЧИ МЕРЕЖУ ІНТЕРНЕТ:

Перегляд відеофільму : Черéмський приро́дний запові́дник .


08.04.2020

Тема: Природні заповідники Українського Полісся.

Рі́вненський приро́дний запові́дник — другий за розміром природний заповідник в Україні. Розташований на півночі Рівненської області, в межах Володимирецького, Дубровицького, Сарненського та Рокитнівського районів.

Історія

Заповідник був створений згідно з Указом Президента України від 3 квітня 1999 року № 356[1] на площі 47 046,8 га, проте згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2003 року № 1271[2] заповіднику було передано у постійне користування земельну ділянку площею лише 42 288,7 га. Заповідник створено з метою збереження у природному стані типових та унікальних природних комплексів українського Полісся.

Локалізація

Територія розміщена в 4 районах північної частини Рівненської області. Складається з шести лісництв: Північного, Старосельського, Бельського, Білоозерського, Карасинського і Грабунського. На північному сході заповідник межує з Житомирською областю, на північному заході — з Волинською, а на півночі — з Республікою Білорусь.

Загальний опис

У заповіднику представлені болота всіх типів, які трапляються на українському Поліссі. Найбільшою різноманітністю боліт визначається Білоозерська ділянка, де добре представлені болота з багатим живленням — низинні (евтрофні). На решті ділянок переважають сфагнові болота.

Територія заповідника складається з чотирьох окремих ділянок, які з 1984 року мали статус заказників загальнодержавного значення:


Згідно з фізико-географічним районуванням України територія заповідника належить до Волинського Полісся зони мішаних лісів. Білоозерський масив заповідника входить до Верхньоприп'ятського фізико-географічного району, в якому багато озер як карстового, так і заплавного походження. Близько 10 % площі району займають болота. Масиви «Сомине», «Сира Погоня» та «Переброди» належать до Нижньогоринського фізико-географічного району. Ця територія є найбільш заболоченою частиною українського Полісся. Болота тут займають близько 20 % площі.

Рослинність

У рослинному покриві території заповідника переважають ліси (48,3 %) і болота (48,0 %). Серед лісів основні площі займають соснові ліси. На багатьох ділянках у деревостані є значна участь берези, проте березово-соснові ліси в соснових масивах трапляються розсіяно. На локальних площах сформувались листяні ліси з участю граба та місцями дуба. Зовсім незначні площі займають ліси формації вільхи чорної.

Болотна рослинність заповідника є дуже своєрідною. В її складі переважають мезотрофні (перехідні) болота, в меншій мірі оліготрофні (верхові). Болота цих двох класів формацій, на яких розвинений сфагновий покрив, становлять близько 80 % всіх боліт заповідника. Евтрофні (низинні) болота займають 10—15 % площ боліт заповідника (решту становлять болота проміжної за живленням групи — олігомезотрофні та еумезотрофні).

Росичка (Старосільське лісництво)

У флорі Рівненського природного заповідника рідкісні рослини дослідниками розподілено на три основні групи:

Загалом на території заповідника зберігаються ділянки, на яких представлені 10 рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України.

Кількість видів судинних рослин у Рівненському заповіднику за попередніми даними становить 563 види. Флора спорових рослин та грибів на сьогодні вивчена ще недостатньо: тут зареєстровано всього 26 видів лишайників, 101 вид грибів та 150 видів мохоподібних.

У складі флори судинних рослин заповідника трапляється 28 рідкісних видів, занесених до Червоної книги України. Крім них, тут росте кілька дуже рідкісних видів, які потребують занесення до Червоної книги України. Це осоки дводомна, тонкокореневищна, торфова, верба лапландська. Із рослин, що зростають у заповіднику, 2 види занесено до Європейського червоного списку, 1 вид — до додатку 1 Бернської конвенції, 28 видів віднесені до списку регіонально рідкісних видів.

На території Рівненського природного заповідника виявлено 150 видів мохоподібних: один вид антоцеротів, 17 — печіночників та 132 види мохів (Вірченко, 2014). З них чотири види болотних мохів (гелодій Бландова, меезія тригранна, псевдокаліергон трирядний, скорпідій скорпіоноподібний) занесено до Червоної книги України, а один (гаматокауліс глянсуватий) — до Червоної книги мохоподібних Європи. Ще ряд рідкісних мохів тут знайдено у ялинових і вільхових лісах та на руїнах старих домів. Додаткового вивчення в заповіднику потребують печіночники і брієві мохи філій Сира Погоня та Переброди.

Тваринний світ

Фауна заповідника представлена типовими для Полісся комплексами тварин. Загалом фауна хребетних заповідника нараховує 221 вид тварин. Фауна заповідника потребує подальшого вивчення.

Ссавці

Тут мешкає 26 видів ссавців, найчисленнішою групою серед яких є гризуни. Поширені також хижаки — лисиця звичайна, вовк, єнотоподібний собака, ласка, горностай та інші. На особливу увагу заслуговує рись, що трапляється на ділянці Переброди.

Птахи

Із 165 видів представлених тут птахів переважають види деревно-чагарникового комплексу. Характерною є наявність північних, тайгових видів — тетерука, орябка, зрідка — глухаря. На болотах гніздяться журавель сірий, кульон великий. Дуже характерним є лісовий кулик — слуква, який в інших районах Полісся трапляється рідко. На озерах Біле та Сомине мешкає лебідь-шипун, у глухих хвойних лісах, що межують з болотами, — лелека чорний. Досить поширені хижі птахи — боривітер звичайний, підсоколик великий, кібчик, лунь очеретяний, канюк звичайний, яструби. Виявлено гнізда дуже рідкіного для териорії України підорлика великого та орлана-білохвоста. Із рідкісних совиних на території заповідника гніздиться сова бородата, пугач.

Плазуни та земноводні[ред. | ред. код]

На території заповідника нараховується 7 видів плазунів та 8 видів земноводних. Тут поширені гадюка, вуж звичайний, мідянка, веретільниця ламка, ящірки живородна та прудка, черепаха болотна, тритон гребінчастий.

Риби[ред. | ред. код]

Риби у водоймах заповідника представлені 15 видами. В озері Біле мешкає вугор, сом та інші типові для Полісся види.

Червона книга[ред. | ред. код]

До Червоної книги України занесено 25 місцевих видів тварин: із ссавців — кутора мала, заєць білий, норка європейська, борсук, видра річкова, горностай, рись звичайна, зубр; із птахів — підорлик малий, підорлик великий, орлан-білохвіст, скопа, сапсан, змієїд, глухар, журавель сірий, пугач, сова бородата, лелека чорний, сорокопуд сірий, жовна зелена, очеретянка прудка й інші. До Європейського червоного списку відноситься 7 видів, серед них, крім «чевонокнижних», тут відмічено вовка, вовчка ліщинового, деркача. В межах заповідника мешкають представники 124 видів тварин, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією, 15 видів, віднесених до «червоного» списку Міжнародного союзу охорони природи (МСОП), 29 видів вважаються регіонально рідкісними.

Окремі райони і ділянки заповідника

Переброди[ред. | ред. код]

«Переброди» — обводнений болотний масив, через що і дістав свою назву. Має рідкісний для України хід розвитку — периферійно-оліготрофний, тобто розвиток болота, наростання шару торфу, збіднення живлення тут відбуваються від периферії до центру. По периферії переважають перехідні угруповання осоково-сфагнових боліт, де ростуть рідкісні види флори України (шейхцерія болотна, росичка проміжна, верба чорнична, занесені до Червоної книги України) та рідкісні види осок — багнова, тонкокореневищна. Рідкісні для нашої країни осоково-шейхцерієво-сфагнові угруповання, що зростають в урочищі Корогод, занесено до Зеленої книги України.

У центральній, найбільш обводненій частині болотного масиву, зосереджені низинні болота. Тут переважають очерет та осока омська. Звичними є такі болотні види як смовдь болотяна, вербозілля звичайне, куничник сіруватий. Лісова рослинність на ділянці Переброди розміщується на невеликих мінеральних острівцях та гривах. Це переважно соснові ліси, вересові зеленомохові ділянки з чорницею, брусницею, орляком. Росте в них рідкісний вид плаунових — дифазіаструм Зейлера, плямами виділяються ділянки північного виду — цінної лікарської рослини мучниці.

Масив Переброди у 2004 році віднесено до водно-болотних угідь міжнародного значення за Рамсарською конвенцією.

Сира Погоня[ред. | ред. код]

«Сира Погоня» — єдиний болотний масив в Україні з горбисто-мочажинним природним комплексом, характерним для північних боліт. На ньому переважають верхові болотні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Горби мають округло-витягнуту форму і вкриті пригніченою сосною на сфагновому покриві. Тут ростуть нечисленні види рослин, які можуть витримати ці скрутні умови бідного мінерального живлення та високої кислотності. На горбах поряд з комахоїдною рослиною — росичкою круглолистою — росте рідкісний вид, занесений до Червоної книги України — журавлина дрібноплода.

Обводнені мочажини щільно затягнуті сфагновими мохами — здебільшого сфагнумом загостреним. На сфагновому покриві переважають шейхцерія болотна, осока багнова, зростають такі північні болотні рослини, як бобівник трилистий, образки болотні.

Сомине[ред. | ред. код]

Ділянка «Сомине» за характером рослинного покриву має основні риси Західного Полісся. Це велика ділянка перехідних боліт, збережена у природному стані. Вона є крайньою південно-західною частиною болотного масиву Кремінне, розташованого в межиріччі річок Льва та Ствиги. Перехідне болото на цій ділянці переривається смугами суходолів та прилеглих лісових боліт. Тут розташоване озеро Сомине — типове озеро для Західного Полісся. Озеро ерозійно-карстового походження, його площа становить 56 га, максимальна глибина — 13 м.

На ділянці Сомине переважають осоково-сфагнові болота, трапляються ділянки очеретяно-осоково-сфагнових боліт. Тут росте багато рідкісних болотних видів рослин: росичка проміжна, шолудивник королівський, лікоподієла заплавна, ситник бульбастий, верба чорнична, хамарбія болотна, поширені реліктові види — верба лапландська, осока тонкокореневищна. Масив Сомине — одна з найбагатших у флористичному відношенні ділянок заповідника.

Білоозерська[ред. | ред. код]

«Білоозерська» ділянка відзначається різноманіттям болотних комплексів. У долині річки Березини виявлена майже вся гамма болотних рослинних угруповань українського Полісся — від осоково-гіпнових до осоково-сфагнових. Підвищені елементи рельєфу займають соснові ліси зеленомохові та чорницеві, ще вище — лишайникові, а знижені — заболочені ліси з багном болотним та молінією.

Озеро Біле[ред. | ред. код]

На території Білоозерського масиву розташоване озеро Біле карстового походження. Це — одне з найбільших озер у Рівненській області. Його площа становить 453 га, середня глибина — 4 м, максимальна глибина — 26 м. Вода його чиста й прозора, на дні добре видно майже біле вапнякове каміння, яке і дало озеру таку назву. По його берегах рідкими смугами ростуть очерет і куга озерна, подекуди на воді трапляються ділянки з лататтям білим.

Домашнє завдання: ВИКОРИСТОВУЮЧИ МЕРЕЖУ ІНТЕРНЕТ:

Перегляд відеофільму : Рі́вненський приро́дний запові́дник


07.04.2020

Тема: Природні заповідники Українського Полісся.

Поліський природний заповідник

Полі́ський приро́дний запові́дник — природно-заповідний об'єкт загальнодержавного значення, розташований в Олевському та Овруцькому районах Житомирської області.

Площа 20104 га. Створений у 1968 р. на базі трьох лісництв: Копищанського (6935 га), Перганського (5665 га) Олевського лісгоспзагу та Селезнівського (7497 га) Словечанського лісгоспзагу. Підпорядкований Державному комітету лісового господарства України.

Заповідник засновано з метою збереження типових природних комплексів Полісся, охорони реліктових та ендемічних рослин і тварин та відтворення і збагачення природних лісів Полісся.

Флора та рослинність

Тут поширені ліси борового і суборового комплексів з характерним для цих лісів підліском і трав'янистим покривом. Переважну частину лісів становлять молоді сосняки; достигаючі і стиглі дерева займають незначні площі.

Крім лісових насаджень, у заповіднику добре представлені сфагнові (верхові) і сфагново-осокові болота з участю журавлини, карликової берези та сосни. Лісові луки розвинуті слабко. Рідкісні й реліктові рослини, такі як дуб скельний, рододендрон жовтий (азалія), береза темнокора, плющ, ряд цікавих і рідкісних папоротей (страусове перо, аспленій, багатоніжка та ін.) трапляються також у лісництвах, що межують з заповідником.

За сучасними даними[1] на території Поліського ПЗ виявлено 771 видів, різновидностей та форм водоростей із 13 відділів. Найбільш чисельно тут представлені зелені, діатомові та стрептофітові водорості. У водоймах заповідника виявлено 49 рідкісних видів, з них 7 занесених до Червоної книги України (2009) — Pseudopediastrum kawraiskyi, Bulbochaete subquadrata, Roya anglica, Bambusina brebissonii, Nitella gracilis, Chara delicatula, Batrachospermum gelatinosum.

Флора мохоподібних Поліського заповідника містить 161 вид: 1 вид антоцеротів, 34 — печіночників і 126 видів мохів. Серед раритетних таксонів три (річія Гюбенера, дикран зелений, діхеліма волоскова) занесені до Червоної книги мохоподібних Європи (1995), три (псевдобрій цінклідієподібний, сфагнуми м'який і тоненький) — до Червоної книги України (2009) і ще 15 видів є регіонально рідкісними. Крім лісових та болотних мохів у заповіднику зберігаються мохи-петрофіти, які ростуть на відслоненнях Українського кристалічного щита.

Судинні рослини Поліського заповідника представлені 754 видами, в тому числі 6 видів плаунів, 5 — хвощів, 11 — папоротей, 4 — голонасінних (хвойних) та 728 видів покритонасінних. Раритетна компонента заповідника охоплює 70 видів, серед них: 4 види Бернської конвенції (Jurinea cyanoides, Thesium ebracteanum, Trapa natans, Pulsatilla patens), 2 види з Європейського червоного списку (Tragopogon ucrainicus, Silene lithuanica), 34 види з Червоної книги України та 30 — регіонально рідкісні види.

У Поліському заповідника відомо 137 видів та внутрішньовидових таксонів лишайників[2]. Провідними за кількістю видів родинами ліхенофлори тут є Cladoniaceae, Parmeliaceae, Lecideaceae, Lecanoraceae. Знайдені в заповіднику 24 види лишайників — рідкісні в Житомирській області, а один вид, Cladonia stellaris, занесений до Червоної книги України.

Гриби

Видовий склад грибів у заповіднику досліджено недостатньо. Є дані по окремих групах, які є найбільш поширеними. Типовими мешканцями лісів Поліського природного заповідника є дереворуйнівні гриби. Вони зростають на коренях, стовбурах, гілках дерев, сухостої, пнях і шматках деревини. Найбільш поширені трутовики, коренева губка, березова губка, опеньок осінній. Багато видів грибів ростуть у ґрунті, листовому опаді, хвої. Серед них чимало їстівних грибів: лисичка справжня, маслюк звичайний, польський гриб, білий гриб, підосичник, підберезовик.

Фауна

Фауна хребетних тварин Поліського природного заповідника та його околиць нараховує 279 видів (45 видів ссавців, 195 видів птахів, 12 видів земноводних, 7 видів плазунів, 19 видів риб). Видовий склад комах Поліського природного заповідника з'ясований недостатньо, зараз відомо трохи більше 1100 видів з 17 рядів.

У заповіднику мешкають переважно лісові тварини. Серед них досить багато тайгових видів (лось, рись, заєць білий, глушець, орябок, сова бородата, синиця чорна, снігур, ящірка живородна, жаба трав'яна тощо). Зустрічаються також види поширені в Європі (свиня дика, куниця лісова, тхір звичайний, вовчок горішниковий, підорлик малий, дятел середній, в'юрок канарковий, горихвістка чорна, квакша звичайна тощо). Близькість лісостепової зони обумовлює проникнення південних (степових) тварин (кажан двоколірний , заєць сірий, велика біла чапля, коловодник ставковий, лунь лучний, черепаха болотяна тощо).

Багато видів тварин Поліського природного заповідника включені до вітчизняних та міжнародних Червоних списків. 46 видів хребетних занесені до Червоної книги України (2009), 7 видів — до Червоної книги МСОП (2005), 7 видів до Європейського Червоного списку (1991), 6 видів згадуються у Вашингтонській конвенції СІТЕС (1973), 87 видів — у Боннській конвенції (1979), 229 видів — у Бернській конвенції (Додатки II, III) (1979). З комах 21 вид занесений до Червоної книги України (2009), 10 видів — до списків Бернської конвенції та 9 видів — до Червоної книги МСОП.

Охоронний режим

На території Поліського природного заповідника заборонені всі види господарської діяльності людини: суцільні рубки, меліоративні роботи, мисливство, риболовля, збір грибів та ягід. Заборонене також вільне відвідування заповідника, тому на лісових дорогах і стежках встановлені попереджувальні знаки, аншлаги.

Наукові дослідження

У заповіднику постійно ведуть моніторингові дослідження найважливіших об'єктів природи цього краю. Зокрема, в заповіднику діє мережа гідрологічних постів. Науковий відділ заповідника веде неперервний моніторинг раритетної рослинності Центрального Полісся. Науковці заповідника, зокрема відомий теріолог Сергій Жила, вже упродовж 20 років вивчають хижих птахів і хижих ссавців заповідника. Центральним об'єктом такого моніторингу є вовк.

Заповідник може стати базою для розгортання наукових досліджень у галузі лісівництва (вивчення продуктивності, штучного і природного поповнення лісів, закладання дослідів з вирощування швидкорослих порід і інтродукції нових рослин), геоботаніки та болотознавства.

Посилання

Домашнє завдання: ВИКОРИСТОВУЮЧИ МЕРЕЖУ ІНТЕРНЕТ:

Перегляд відеофільму «Поліський заповідник. Знайомство»

1.Поліський природний заповідник організований в 1968 році, охоплює територію, що налічує 20104.00 гектарів.

2. В звичайному поліському поселенні в кожній третій хаті є мисливська рушниця. Саме тому браконьєрство у Поліссі процвітає.

3. Винищуються козулі, лосі, кабани, білки, куниці, бобри, водоплавні птахи та багато інших тварин.

4. До Червоної книги України занесено 14 видів: з птахів: сича волохатого, лелеку чорного, журавля сірого, сову бородату, сищика-горобця, глухаря, підорлика малого, змієїда; із ссавців: борсука, горностая, рись європейську, видру річкову, зайця-біляка; із круглоротих: міногу українську.



06.04.2020

Тема: Біорізноманітність Українського Полісся.

Ліси – характерна ознака поліського ландшафту. Типи лісів залежать від ґрунтів і рельєфу. На означеній території вони покривають площу більше 2,5 млн. гектарів. Для Полісся характерні соснові та дубово-соснові ліси. Основними породами дерев є сосна (57,4%), дуб (20,6%), береза (10,2%), чорна вільха, граб. Ялинові ліси ростуть окремими ділянками на північному сході Полісся.

Ліси Полісся перемежовуються болотами. Велика кількість боліт завдяки м’якому клімату в минулому сприяла збереженню багатьох видів рослин і тварин.

Рослинний світ Полісся надзвичайно багатий і різноманітний. Тут налічується близько 100 видів лікарських рослин, 90 видів вітамінних рослин, більше 90 видів рослин, що використовують, як барвники. Значна кількість медоносних рослин (близько 200) сприяла розвитку бджолярства.

В зоні мішаних лісів переважають бори, субори, березняки.

Бори-(сосновіліси) двоярусні, підлісоквідсутній. У трав’янистоїчагарниковомупокриві, якийдоситьбідний, переважаютьмохи, лишайники, чорниця, багно, ситник.

Субори-розвинутіна більшродючихґрунтах. Целісиіз сосни та дуба звичайного. У підліскуростутьбрусницяєвропейська, крупиналамка, в трав’янистомупокривіростутькопитнякєвропейський, зірочниклісовий, папороть, орляк звичайний.

Березняки - березовіліси з березибородавчатої з домішками сосни, дуба і граба. Зчагарників тут ростуть: горобиназвичайна, крупиналамка, верес, плаун, звіробій, моренка пахуча та інші.

Фауна Полісся – колоритна. Тут відомо більше 60 видів ссавців (із 100 видів, що зустрічаються в Україні), 276 видів птахів (із 350), більше 30 видів риб. Це, безумовно, помітно позначається на господарській діяльності людини.

Фауна зони мішаних лісів представлена тваринами лісу, а також луків і боліт. Тут водяться лось, косуля, кабан, кіт лісовий, олень благородний, білка, зайці – русаки, лісова куниця, рись, борсук, вовк, лисиця, рідкісний звір -хохуля. Зрідка з’являються зубри.

По берегах річок тварини з цінним хутром: нутрія, ондатра.

Серед птахів поширені: тетерев, глухар, рябок, куріпка сіра, дятел, шпак, зозуля, мухоловка. На болота, до озер та річок злітаються водоплавні та болотні птахи: лелека білий, лелека чорний, журавель, дикі гуси, качки, кулики.

Представники групи плазунів: гадюка звичайна, ящірка прудка, болотяна черепаха, жаби.

У водоймах водиться понад 30 видів риби: короп, лящ, карась, щука, окунь та ін.

Полісся – регіон із найзагрозливішою екологічною ситуацією в Україні та Європі. Українське Полісся потребує уваги, вироблення програми екологічного оздоровлення та відновлення.

Основними причинами порушення екологічного стану Полісся вважають:

1. Сільськогосподарську і лісогосподарську промислово-виробничу діяльність: вирубка лісів, осушення болота;

2. Промислові забруднення води та повітря.

Заповідники і національні природні парки Полісся:Поліський природний заповідник, Рівненський природний заповідник, Чремський природний заповідник.

Висновки:

1. Лише у заповіднику тварини й рослини можуть спокійно жити і розмножуватися.

Створення заповідника дозволить зберегти у природному стані типові та унікальні види тварин та рослин для наступних поколінь

Домашнє завдання: зробити конспект.