Процес виготовлення зварних конструкцій включає контроль і випробування важливих вузлів, а потім виправлення всіх виявлених дефектів. Витрати на ремонт можуть у 10 разів перевищувати вартість початкової зварювальної операції. Тому необхідне економічне обґрунтування необхідності ремонту. В умовах масового виробництва деякі вузли дешевше перетворити на металобрухт, ніж виконувати ремонт. Для крупних конструкцій їх висока вартість і тривалий виробничий цикл роблять ремонт більш рентабельним.
Продуктивність ремонту визначають за часом проведення, витратами і якістю. Ремонт повинен закінчуватися з першої спроби і забезпечувати продовжену тривалість служби вузла або конструкції. Процес ремонту складається з декількох етапів. Спочатку виявляють дефекти та їх причини й збирають максимальну кількість інформації, що дасть можливість правильно визначити технологію ремонту.
Визначення складу матеріалу є основним при розробці технології зварювання. Помилкове визначення складу матеріалу може призвести до вибору неправильної технології ремонту, що відіб'ється на якості виробу. Ідентифікацію матеріалів проводять за допомогою спектроскопічного або хімічного аналізу. При цьому визначають твердість, міцність, в'язкість, пластичність, використовують магніт для визначення феромагнітності матеріалу, виконують пробу на іскру та ін.
Перед зварюванням визначають розміри дефектів, усувають тріщини, виконують очищення і перевіряють якість основного матеріалу. Тріщини, що залишились у виробі, при нагріванні будуть поширюватися. Шліфування й поверхневе різання також є причиною поширення тріщин. Для обмеження поширення тріщин просвердлюють отвори. В деяких випадках доцільно навколо тріщини видалити матеріал за допомогою спеціальних фрез. Після заварювання тріщини, місце, де вона була, перевіряють, використовуючи забарвлену рідину або спеціальний пристрій, який працює з магнітними частинками. Це дає можливість впевнитися у повній ліквідації дефекту.
Вимоги до попередньої термообробки визначають залежно від складу матеріалу, його товщини і загальної жорсткості виробу.
Вибір процесу зварювання та обладнання часто обмежений, особливо коли ремонт виконують ручним дуговим зварюванням плавким електродом. При цьому слід пам'ятати, що умови, в яких проводять ремонт, більш складні, ніж при початковому виготовленні конструкції. Насамперед це утруднений доступ, матеріал насичений мастилом, підвищена вологість навколишнього середовища тощо. Крім зварювання для відновлення спрацьованих деталей використовують наплавлення і напилення (газове, дугове, плазмове та ін.).
При розробці технологічного процесу ремонту слід визначити:
— режими попередньої й післязварювальної термообробки;
— тип зварювального процесу;
— характеристики зварювального обладнання;
— розхідні зварювальні матеріали;
— режими зварювального процесу;
— методику контролю зварювального процесу і результатів зварювання.
Дуже важливо, щоб під час ремонту вимірювалися та реєструвалися окремі характеристики й параметри режимів зварювання. При відновленні спрацьованих і дефектних деталей оптимальні результати можуть бути досягнуті тільки після ремонту декількох аналогічних деталей та їх тривалої експлуатації в реальних умовах. Реєстрація параметрів технологічних процесів ремонту забезпечує одержання цінної інформації, яка може бути корисна при ліквідації інших несправностей, дефектів, поломок тощо.